Бехтери, Голопристанський район, Херсонська область
Бехтери — село, центр сільської Ради, розташоване за 20 км на схід від Тендрівської затоки Чорного моря, за 45 — від районного центру. На південний схід від села міститься невелике озеро Лиман, на південному заході — озеро Аул, на північному заході — озеро Бехтери. На південь від Бехтерів розкинувся хвойний ліс. За 6 км від села проходить магістральний Краснознам’янський зрошувальний канал, споруджений у 1962 році. Населення — 3170 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Новочорномор’я, Олексіївка і Покрово-Облойськ.
Територія, де тепер містяться Бехтери, заселялася здавна. Про це свідчать виявлені тут поселення і курганний могильник доби бронзи (середина III — початок І тисячоліття до н. ери).
Перші відомості про село в історичних документах зустрічаються 1799 року. Воно належало генерал-лейтенанту Кановницину і мало дві паралельні назви: Бехтери і Перше Приморське. Першими жителями села були кріпосні селяни — переселенці з Харківської, Курської і Могилівської губерній. 1803 року тут налічувалося 104 жителі-кріпаки. В поміщицькому маєтку розводили велику рогату худобу, коней і овець. Значна частина худоби і вовни вивозилася за кордон.
На землях, які обробляли селяни, висівалися жито, ячмінь, яра пшениця, просо, гірчиця тощо. В кріпацьких господарствах використовувалися примітивні знаряддя — сохи, дерев’яні борони, ціпи і котки. Через низький рівень обробітку землі врожаї були невисокі — 30—40 пудів з десятини. Коли ж наступали посушливі роки, селяни голодували. В другій чверті XIX ст. найбільш тяжкими для бехтерців були 1833, 1839, 1840, 1847 і 1850 роки, коли від засухи загинули майже всі посіви. З кожним роком посилювалася експлуатація кріпаків. У першій половині XIX ст. панщина досягала п’яти і більше днів на тиждень.
Внаслідок проведення реформи 1861 року колишніх бехтерських кріпаків перевели до розряду тимчасовозобов’язаних. На початку 1864 року 108 господарств села одержали за викуп 702 десятини землі. За неї бехтерці мали платити щорічно протягом 49 років по 777 крб. 60 копійок. Непосильним тягарем на селянські плечі лягли різні платежі: казенні, земські, волосні, мирські, які на рік становили 1030,4 крб. Крім того, їх зобов’язували виконувати ще й значну кількість натуральних повинностей. На 1885 рік в селі налічувалося 109 дворів. З цієї кількості господарств 19 зовсім не засівали польової землі, 12 — засівали до 5 десятин, 9 — до 10, 48 дворів — від 10 до 25 десятин, 21 — до 50 десятин. 69 господарств, що обробляли по 10—50 десятин, додатково орендували ще 1105 десятин землі. Орендна плата була досить високою. 1905 року вона становила 15—20 крб. за десятину. 21 куркульське господарство концентрувало в своїх руках 39 плугів, 75 робочих коней, 46 волів, 57 корів та іншу худобу. Водночас 37 дворів не мали знарядь для обробітку землі, 39 — не мали плугів, 18 дворів — робочої худоби, 7 — ніякої худоби. 27 господарств обробляли свої наділи — 327 десятин землі — супрягою. 6 господарств застосовували найману робочу силу.
Нелегким було життя і бехтерських наймитів. Робочий день у літню пору тривав 16—17 годин на добу. Заробіток наймита за сезон (5 місяців) становив для чоловіків 40—50 крб., для жінок — 25—40 карбованців.
Економічне і політичне безправ’я, свавілля царських чиновників викликали зростання невдоволення селян. Вони підіймалися на боротьбу проти експлуататорів. Ця боротьба набула великого розмаху під час першої російської революції 1905— 1907 років. Навесні 1905 року бехтерці кілька разів самочинно захоплювали поміщицькі випаси та сінокоси. У травні до села прибув 2-й ескадрон Кримського дивізіону. Але й репресії не припинили боротьби. У листопаді та грудні селяни Бехтерів і навколишніх сіл чинили напади на поміщицькі маєтки. В ніч з 18 на 19 листопада в сусідньому селі Долматівці було вбито земського начальника 3-ї дільниці, який того дня займався у Бехтерах розглядом справ учасників виступів і відзначався особливою жорстокістю в поводженні з селянами. 24 листопада біднота Бехтерів під керівництвом молодого селянина Л. К. Кубарева розібрала хліб з поміщицьких амбарів і побила урядника, поліцейських і десятників. Пізніше Л. К. Кубарєв воював на фронтах громадянської війни, був активним учасником соціалістичної перебудови села. Нині він є почесним пенсіонером.
У звіті Сімферопольського окружного суду таврійському губернатору від 8 грудня 1905 року повідомлялося: «… Селянське населення до цього часу дуже вороже настроєне як проти властей, так і проти військ, котрі знаходяться тут… В зв’язку з цим знову прошу… відрядити в с. Бехтери ще одну сотню козаків для проведення обшуків, роти солдатів для конвоювання заарештованих і кількох поліцейських чинів». 21 грудня 1905 року за наказом командуючого Одеським військовим округом у Дніпровському повіті введено військовий стан. У телеграмі від 7 лютого 1906 року військовий генерал-губернатор наказував помічнику повітового справника: «З селянами ні в які компроміси не входити; Вони розглядаються як грабіжники. Добивайтесь суворими заходами повернення награбованого, видачі зброї і призвідників. Дійте твердо». Жорстоку розправу чинив царський уряд над селянами. У каральній експедиції в Бехтерах брали участь підрозділи Балаклавського і 7-го Донського козачого полків.
Царському уряду вдалося придушити революцію в країні. У звіті таврійського губернатора повідомлялося, що в 1907 році в Дніпровському повіті настав спокій, чому «… багато сприяли суворі покарання, яким піддавалися винні в аграрному безладді». Однак цей спокій був тимчасовим і відносним. Столипінська аграрна реформа сприяла поляризації селянства, розоренню бідняцько-селянських господарств, загостренню класових суперечностей.
Ще з 1885 року Бехтери стали центром волості Дніпровського повіту Таврійської губернії. На той час у селі проживало 703 чоловіка. Населення волості обслуговував один фельдшер. 1893 року відкрито земську лікарню з одним лікарем.
Земську початкову школу, що почала діяти з 1870 року, у 1884/85 навчальному році відвідувало 44 хлопчики і 7 дівчаток.
Минуло небагато часу після Лютневої буржуазно-демократичної революції і трудящі зрозуміли, що боротьба не закінчена. Влітку 1917 року біднота створила Раду наймитських депутатів. 2 липня її представники брали участь у роботі з’їзду Рад робітничих, солдатських депутатів і робітничих комітетів маєтків приморської частини Дніпровського повіту, який відбувався у Софіївці — економії поміщика Вассала. Обговоривши питаний про становище наймитів, з’їзд висунув основні вимоги сільськогосподарських робітників: введення 8-годинного робочого дня, оплата за понаднормову роботу, надання квартир і безкоштовного медичного обслуговування. В резолюції з’їзду відзначалося: «Робітники повинні охороняти господарство та майно економій і стежити за його збереженням, бо воно належатиме в майбутньому всьому народові».
З радістю зустріли селяни звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді. Наприкінці січня 1918 року в Бехтерах встановлено Радянську владу. Очолив Раду селянських депутатів колишній солдат-фронтовик, комуніст М. Є. Бабич. Рада приступила до перетворення у життя ленінського Декрету про землю: оголосила про перехід поміщицької землі у всенародну власність та розпочала підготовку до весняного розподілу її серед незаможних селян. Однак ця робота тоді не була завершена через окупацію села в кінці березня 1918 року австро-німецькими військами. В грудні окупанти залишили Бехтери, але на їх місце в січні 1919 року прийшли англо-французькі інтервенти, які протягом двох місяців чинили тут грабежі, насильство, терор.
Біднота Бехтерів ставала на боротьбу проти ворогів Радянської влади. Багато жителів села влилося у партизанський загін під командуванням П. І. Тарана, який діяв протягом 1918—1919 рр. у степах Надчорномор’я. А після того, коли наприкінці червня 1919 року до села вдерлися денікінці, місцеві активісти вступили до 1-го селянського полку Дніпровського повіту, який організаційно оформився у Херсоні на початку серпня.
Наприкінці січня 1920 року Бехтери були визволені від денікінців, повнота влади перейшла до волосного ревкому, який очолював М. Є. Бабич. 6 травня відбулися вибори до Бехтерського волвиконкому та Ради селянських депутатів.
Навесні того року створено партійну організацію на чолі з колишнім армійським політпрацівником В. Новосельцевим. Під її керівництвом органи Радянської влади розгорнули енергійну роботу щодо налагодження господарської діяльності. Але на початку червня 1920 року село захопили врангелівські частини. Знову розпочалися масові арешти, екзекуції, розстріли. Одного дня врангелівці привели в свій штаб невідому людину зі зв’язаними руками, затриману за комуністичну пропаганду. Довго білогвардійські кати мордували героя, але він поводився мужньо, жодним словом не виказавши своїх товаришів. Розлючені білобандити тут же, у дворі, на очах у селян, розстріляли його. З тих пір минуло багато часу, але могила невідомого героя, який віддав своє життя за щастя народу, з любов’ю оберігається жителями.
Село визволено від врангелівських військ наприкінці жовтня 1920 року. Волосний ревком, що виник незабаром після визволення, очолив комуніст М. С. Лиховид. На чолі партійного осередку став М. Д. Сигаєв. У той час організовано комсомольський осередок. Комсомольці розшукували білогвардійців і бандитів, які ховалися на куркульських хуторах, реквізували в куркулів хліб і зброю. Важливу роль у згуртуванні сільської бідноти в боротьбі за нове життя відіграв Бехтерський комнезам, створений на початку 1921 року.
Відбудова господарства Бехтерів проходила в складних умовах. Це обумовлювалося розрухою, ворожою діяльністю куркулів, а також частими в ті роки засухами і градобоями. Ревком, спираючись на сільський актив, організував збирання кинутої білогвардійцями зброї та амуніції, конфіскацію їх у куркулів-хуторян. Навесні 1921 року був здійснений розподіл нетрудових земель. На той час у Бехтерах налічувалося 243 двори з 1732 жителями. Розподіл землі провадився з розрахунку по 2,75 десятини на їдця. У двадцятикімнатному поміщицькому будинку розмістилася дитяча трудова колонія ім. Н. К. Крупської. В ній виховувалося 250 дітей, працювало 11 педагогів. Колонія мала своє господарство: 563 десятини землі, з них 393 — орної, 25 десятин під виноградниками. З часом господарство колонії значно зросло. В основі педагогічного процесу було трудове виховання. Основні господарські роботи діти виконували самі, під керівництвом вихователів. При цьому їх залучали до участі в господарській, санітарній, культурно-масовій та інших комісіях, навчали керувати сільськогосподарськими машинами, доглядати за тваринами, працювати в полі.
Куркулі, люто ненавидячи Радянську владу, саботували здачу продподатку, свідомо гноїли хліб, чинили розправи над сільськими активістами. Одного разу увечері бехтерська комсомолка Є. Мєхова поверталася з політчитки додому. По дорозі на неї напали куркулі, переодягнуті в жіночий одяг, і жорстоко побили дівчину. Такі випадки не були поодинокими. У зв’язку з цим у січні 1922 року було створено волосну трійку для боротьби проти бандитизму.
Волревком, спираючись на членів партії, комсомольців і комнезамівців, багато зробив у ті роки для ліквідації наслідків голоду. Засуха знищила значну частину врожаю 1922 року. Тому боротьба з голодом не знімалася з порядку денного довгий час. Навесні волосний ревком організував на користь голодуючого населення вилучення у куркулів надлишків хліба, влаштував пункт безплатного харчування голодуючих, будинок дитини. У серпні 1922 року держава відпустила бехтерцям 1600 пудів насіння.
Після проведення 1923 року адміністративної реформи та ліквідації волостей Бехтери стали центром сільської Ради Голопристанського району. До складу сільської партійної організації входило 18 членів і 7 кандидатів у члени партії. Комсомольська організація об’єднувала понад 20 чоловік передової молоді.
Багато уваги приділялося питанням охорони здоров’я трудящих, культурно-масової роботи, освіти. З 1921 року почала діяти лікарня. 5 її працівників подавали медичну допомогу населенню і провадили профілактичну роботу. Того ж року відкрилася початкова школа. 1925 року на базі дитячої трудової колонії організовано сільськогосподарську школу. Широко провадилося навчання дорослого населення у гуртках лікнепу. Вже першого після визволення року їх відвідувало близько 400 чоловік. Велика роль у ліквідації неписьменності серед населення належала педагогічному колективу. Перші вистави та концерти поставили в селі члени гуртків художньої самодіяльності.
Комуністи й комсомольці провадили роз’яснювальну і організаторську роботу щодо залучення трудящих селян до нових форм господарювання. Паростки нового все інтенсивніше пробивали собі шлях у життя. Ще навесні 1921 року для обслуговування безкінних бідняцьких господарств з ініціативи комнезамівців було створено машинно-кінний прокатний пункт. Він мав близько 30 коней і волів, інвентар, конфіскований у поміщика. На базі прокатного пункту восени 1921 року організувалася сільськогосподарська артіль «Пам’яті 9-го січня». Через два роки у Бехтерах створено механічну майстерню для ремонту сільськогосподарських машин та інвентаря, а також племінний розплідник худоби. Діяла сільськогосподарська виставка. Виникли кооперативні товариства — споживче, що об’єднувало 153 господарства, і сільськогосподарське кредитне. Восени 1925 року 27 бідняцьких господарств, об’єднавшись, створили артіль «Червоний степ». Першими до артілі вступили комуністи й комсомольці.
Однак більшість селян продовжувала вести дрібне індивідуальне господарство, що виключало застосування машин, агротехніки. Ці господарства були безсилі й перед стихією. Внаслідок засухи 1925 року селяни зібрали зі своїх клаптиків землі пересічно по 32 пуди озимини і по 17 пудів ярих культур з десятини. Через два роки селяни знову потерпіли від засухи і градобою. Єдино можливим виходом із такого становища був шлях, вказаний В. І. Леніним в його кооперативному плані, творчо розвинутий у рішеннях партії. Розруху і відсталість можна було подолати, лише об’єднавши зусилля селянства, розоравши межі. В 1928 році виникли ще два колективні господарства: ТСОЗ «Пролетар» і артіль «Труд на землі», які об’єднали 32 селянські господарства. До кінця ж 1930 року абсолютна більшість бідняків і середняків добровільно вступила до трьох сільськогосподарських артілей: «Пролетар», «Авангард» і «Червоний степ». Першим головою колгоспу «Пролетар» став учасник селянського виступу 1905 року Л. К. Кубарєв.
Упертий опір колективізації чинили куркулі. Вони провадили ворожу агітацію, насамперед серед середняків, псували колгоспне майно, залякували населення. 1 лютого 1930 року куркулі напали на прибулу з Голої Пристані групу агітаторів-культармійців, а 4 лютого у відповідь на куркульський терор у Бехтерах відбулася багатолюдна демонстрація, в якій взяли участь і жителі навколишніх сіл. У резолюції, одностайно схваленій на мітингу, трудящі вітали політику партії та уряду щодо ліквідації куркульства як класу, єдино правильним шляхом для селянства визнавався колгоспний. Та куркулі не припиняли боротьби. Влітку 1930 року вони по-злодійському вбили комуніста, міліціонера І. К. Конотопа. За рішенням загальних зборів колгоспників, куркулів та їх сім’ї вислали за межі району, їх нерухоме майно перейшло до артілей. Колективізація у Бехтерах успішно завершилася до кінця 1931 року.
В 1931 році на базі ремонтно-механічної майстерні і машинопрокатного пункту організувалася Бехтерська МТС, яка допомагала в організаційно-господарському зміцненню колгоспів. Того року при Бехтерській МТС відбулося оформлення партійної організації, де налічувалося 14 членів і 1 кандидат у члени ВКП(б). Комуністи зуміли згуртувати й мобілізувати молодий колектив МТС на успішне вирішення великих і складних завдань. Щорік зростав машинний парк станції. Коли 1933 року тут налічувалося 55 тракторів, то у 1939 — вже 139. Працівники Бехтерської МТС брали участь у Всеукраїнському конкурсі на кращого тракториста республіки, що проходив навесні 1934 року. Трактористи Я. І. Кабачок, О. П. Висоцький, С. П. Ви-соцький при нормі 3,75 га орали пересічно по 5 га за зміну і заощадили на кожному гектарі по 5 кг пального. Тракторист Ф. С. Кравченко протягом кількох років, працюючи на тракторі ХТЗ, виорював пересічно по 538 га щороку, заощаджуючи при цьому значну кількість пального. Він став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. В Бехтерській МТС 1937 року розпочав свій трудовий шлях прославлений комбайнер М. А. Брага. В тому році на комбайні «Комунар» він зібрав урожай зернових культур з площі 516 га, значно перевиконавши планове завдання. Комсомолка О. Й. Матвеева виростила високий (по 18 цнт з га) урожай бавовни. В 1938 році її обрали депутатом Верховної Ради УРСР.
Завдяки широкому впровадженню агротехніки та машинного обробітку землі в артілях почали збирати сталі і високі на той час врожаї. В 1937—1938 рр. урожайність зернових становила пересічно 14,9 цнт з кожного гектара. У кожній артілі діяло по три тваринницькі ферми.
Заможнішим і культурнішим стало життя колгоспного селянства. В будинках з’явилась електрика, радіо. З 1931 року в Бехтерах працювала науково-метеорологічна станція всесоюзного значення. Діяли лікарня, аптека.
В 1928 році відкрито семирічну школу, 1934 року її перетворили на середню. Бехтерський сільськогосподарський технікум, реорганізований із сільськогосподарської школи, протягом 1928—1941 рр. підготував близько 500 агрономів. Неписьменність серед дорослого населення в основному ліквідували до кінця 30-х років. Завжди людно було у клубі, бібліотеці.
Досягнення в соціалістичному будівництві радували трудящих, збуджували в них почуття гордості за свою соціалістичну Вітчизну. В 1940 році вони спорудили й урочисто відкрили пам’ятник організатору Комуністичної партії, творцю першої в світі Радянської держави Володимиру Іллічу Леніну.
Але 22 червня 1941 року мирне життя було порушене розбійницьким нападом фашистської Німеччини на нашу країну. Сотні бехтерців влилися до лав Червоної Армії. 4 вересня 1941 року село окупували німецько-фашистські війська. З того часу настали чорні дні терору, грабежів. Фашисти пострілами з танків зруйнували пам’ятник В. І. Леніну. В клубі вони відкрили церкву, школу перетворили на стайню.
Встановлення «нового порядку» окупанти почали з введення комендантського часу й розвішування на стінах будинків наказів, в яких населення зобов’язували негайно здати зброю і виказувати партизанів, бійців і командирів Червоної Армії. За невиконання наказу загрожували розстрілом. Мешканців села щодня виганяли на сільськогосподарські роботи. Але трудящі не схилили голови перед загарбниками. Вони не виконували наказів ворога, виводили з ладу сільськогосподарську техніку, вночі забирали й ховали в потаємних місцях зерно, переховували радянських воїнів, які тікали з фашистського полону. Працівник редакції районної газети М. М. Бондар і учитель середньої школи Г. С. Халін були членами створеної 1942 року районної підпільної організації, яка розповсюджувала листівки, збирала зброю, переховувала радянських поранених солдатів і офіцерів.
Фашистські кати чинили жорстоку розправу над. патріотами. Вони розстріляли бехтерських колгоспників О. Я. Полякова, К. П. Меркотана, П. І. Конотопа, П. А. Яценка, О. А. Морева, К. Ф. Новохижка. Десятки молодих людей насильно вивезли у фашистську неволю. Окупанти розграбували всю громадську худобу, машини і устаткування MTС, артілей, майно колгоспників.
Трудящі з нетерпінням чекали світлого дня визволення. Увечері 4 листопада 1943 року бехтерці з великою радістю зустріли своїх визволителів— радянських воїнів з 24-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора П. І. Саксєєва.
Багато односельців мужньо боролися проти ненависного ворога у лавах доблесної Червоної Армії. 319 з них загинули смертю хоробрих. За мужність і героїзм 63 чоловіка нагороджено орденами і 252 — медалями Радянського Союзу. 13 березня 1944 року під час форсування Дніпра в районі Херсона в перших лавах червоно-армійців був уродженець Бехтерів М. М. Субота. Влучним вогнем із станкового кулемета він знищив десятки ворожих солдатів і офіцерів, придушив вогневі точки, тим самим сприяючи успішній висадці і просуванню військ, що визволяли Херсон. Але в тому бою відважний кулеметник загинув смертю хоробрих. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Незабаром після визволення відновили роботу Бехтерська МТС, сільрада, правління колгоспів. При МТС створено партійну і комсомольську організації, які спочатку об’єднували комуністів і комсомольців усього села. В 1944 році бехтерці по-братньому прийняли близько 40 сімей .українців, які раніше проживали в Польщі.
Почавши свою роботу з кількома напіврозбитими машинами, колектив МТС у 1945 році уже мав 40 тракторів, 13 комбайнів, 18 молотарок тощо. При МТС працювали курси для підготовки трактористів, комбайнерів, бригадирів рільничих і тваринницьких бригад. Станція обслуговувала 21 колгосп Голопристанського району. Природно, що на той час вона могла лише частково забезпечити потреби господарств у машинному обробітку. Тому більшість польових робіт виконувалася вручну, орали часто коровами, збирали урожай косами і серпами. Люди працювали не покладаючи рук.
Швидше пішла відбудова народного господарства після закінчення Великої Вітчизняної війни. Багато демобілізованих воїнів повернулись у рідне село комуністами. Тому на початку 1946 року в Бехтерах створено партійні організації — сільську територіальну і при сільськогосподарському технікумі. Комуністи йшли в авангарді боротьби за швидшу відбудову і дальший розвиток господарства. Незабаром прийшли й перші успіхи. Уже в 1948 році Бехтерська МТС виконала річний план тракторних робіт на 115 проц., план підняття зябу — на 108 проц. На цей час господарства бехтерських артілей дещо зміцніли, і всі вони в 1948 році перевиконали план виробництва і продажу державі продуктів сільського господарства.
Ще 1944 року відновили роботу школа, технікум, лікарня. Відбудований силами комсомольців та молоді в селі працював клуб, в якому була стаціонарна кіноустановка; діяло 4 червоні кутки, дві бібліотеки з книжковим фондом в 2500 томів.
Наприкінці 1950 року бехтерські колгоспи об’єдналися в одне господарство під назвою «Росія». Господарство міцніло з кожним роком. Зростали прибутки, що давало можливість виділяти більше коштів на капітальне будівництво. Лише 1955 року було споруджено вівцеферму, корівник, цементовані траншеї для силосу. 1963 року, після введення у дію Краснознам’янського зрошувального каналу, на поля колгоспу прийшла дніпровська вода.
В колгоспі була створена первинна партійна організація, яка налічувала 17 чоловік, і комсомольська організація — близько 30 чоловік. У 1965 році партком колгоспу «Росія» об’єднував 5 первинних організацій, які налічували 67 членів і кандидатів у члени КПРС, зросли і лави комсомолу. Комуністи і комсомольці працювали на найважливіших ділянках виробництва, вели перед у праці, показували особистий приклад .у соціалістичному змаганні. Одним з таких комуністів Бехтерів став двічі Герой Соціалістичної Праці, кавалер п’яти орденів Леніна М. А. Брага. Повернувшись з фронту, він знову сів за кермо комбайна, кілька років підряд посідав перше місце в районі і області по кількості і якості зібраного врожаю. У 1949 році йому вперше присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. В 1955 році він установив світовий рекорд: намолотив за сезон 19,4 тис. цнт зерна. Через три роки йому було вдруге присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. З ініціативи уславленого майстра збирання врожаю при Бехтерській середній школі в 1959 році обладнано майстерні для виробничого навчання школярів. В наступні роки він навчив десятки старшокласників майстерності комбайнового збирання хліба.
Високих урядових нагород у післявоєнні роки удостоєні й інші трудівники колгоспу «Росія»: ордена Леніна — С. Г. Липай, ордена Трудового Червоного Прапора — С. Г. Терещенко, С. Г. Бурлаков, В. М. Никонов та ін. 161 жителя нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Нині колгосп «Росія» — велике багатогалузеве господарство, земельна площа якого становить близько 9 тис. га, в т. ч. орної землі — 6,5 тис., зрошуваної — 2,5 тис. гектарів. Він має 88 тракторів, 45 автомашин, 22 зернові комбайни, 8 дощувальних установок і багато іншої техніки. Є 12 приміщень для великої рогатої худоби, 5 свинарників, птахоферма тощо.
В обстановці високого трудового і політичного піднесення зустріли в селі 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, рішення XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. У восьмій п’ятирічці колгоспники добилися високих сталих урожаїв основних культур. Протягом 1967—1969 рр. вони збирали з кожного га озимої пшениці пересічно по 33,2 цнт, рису — 55,2, кукурудзи — 37,8 цнт. Правління колгоспу постійно турбується про створення кормової бази для тваринництва. В господарстві висівається велика кількість багаторічних трав. Завдяки цьому щороку підвищується продуктивність худоби. Середньорічний надій молока на фуражну корову становив 2,8 тис. кг, від кожної свиноматки одержано по 16,9 поросяти, від курки-несучки — по 162 штуки яєць. Колгосп систематично виконує і перевиконує плани продажу державі сільськогосподарської продукції.
Новими славними успіхами трудівники села завершили 1971 рік — перший рік дев’ятої п’ятирічки. Вони зібрали озимої пшениці до 37,5 цнт, рису — 55,2 цнт, кукурудзи 60,1 цнт, вівса — 44,3 цнт з кожного га. Розвиток господарства забезпечив сталі прибутки колгоспників. Середньомісячна зарплата їх в 1971 році становила 110 крб. Тваринники за людино-день 1971 року одержували по 4 крб. 22 копійки, механізатори — 5 крб. 54 копійки.
У Бехтерах працюють відділення «Сільгосптехніки», комбінат побутового обслуговування з 5-ма майстернями. Продовжує свою діяльність метеорологічна станція, яка вивчає особливості сільськогосподарського виробництва в зоні зрошуваного землеробства, грунтово-кліматичні умови району.
Бехтерська сільська Рада налічує 53 депутати, діє 6 постійних комісій.
1971 року бюджет Ради становив 69,4 тис. крб., з них асигновано на освіту 9,9 тис. крб., на розвиток культури — близько 17 тис. карбованців.
Зростаюча економічна міць колгоспу сприяє поліпшенню матеріальних, побутових і культурно-освітніх умов для жителів села. За післявоєнні роки в Бехтерах збудовано 459 зручних житлових будинків. Діє водопровід, розпочалося асфальтування тротуарів і вулиць. В усіх будинках є електроосвітлення, радіоточки. Працюють лікарня на 35 ліжок, дошкільний дитячий заклад на 130 місць.
Вагомий внесок у справу культурного розвитку здійснює численний загін сільської інтелігенції, серед якої лише педагогів 39 чоловік. 556 учнів навчаються у середній школі, для якої споруджено нове двоповерхове приміщення. У Бехтерах працює сільськогосподарський технікум. Завжди людно вечорами в палаці культури. Тут популярні читацькі конференції, літературні вечори, що їх організовують працівники місцевої бібліотеки. При технікумі створено кімнату-музей В. І. Леніна та кімнату трудової і бойової слави.
Плани трудівників села і в господарському, і в культурному будівництві великі. Вони будуть здійснені, бо за це взялися люди, які всі сили, знання і вміння віддають благородній справі створення матеріально-технічної бази комунізму.
Б. І. КОРОВНИКОВ, Є. Г. МАЛОВІЧКО, Є. М. МАЛУХА