Геройське, Голопристанський район, Херсонська область
Геройське (до 1963 року — Прогної, Прогнойськ) — село, центр сільської Ради, розташоване серед озер піщаного Кінбурнського півострова, на березі Дніпровського лиману. Відстань до районного центру — 65 км. В селі є пристань. Населення — 822 чоловіка, дворів — 363.
Виявлені поблизу села залишки поселення доби бронзи свідчать про перебування людини на цій території ще в давні часи.
Історія села тісно пов’язана з Запорізькою Січчю. Ще в XVI ст. козаки вважали соляні озера своїми й ходили сюди добувати сіль та рибалити. Ці соляні (гнилі) озера Кінбурнського півострова народ здавна називав Прогноями, згодом ця назва закріпилася за всією навколишньою місцевістю.
1643 року турецький уряд скаржився на самовільні дії козаків, які, мовляв, на турецьких землях видобувають та вивозять чимало прогнойської осадочної солі.
Після створення Нової Січі (1734 рік) на території Прогноїв засновано пост, щоб стежити за пересуванням татар у Криму і діями турків в Очакові. Він мав також захищати запорожців та всіх, хто приїздив сюди за сіллю і рибалити на лимані. Сіль з Прогноїв у великій кількості надходила до Запоріжжя, в різні місця України. Згодом тут була одна з паланок Нової Січі. Козаки брали участь у гайдамацькому русі, зокрема, у Коліївщині 1768 року. Виступи їх відбувалися й на території Прогнойської паланки. 21 серпня козаки вчинили напад на адміністративний центр паланки. Вони розбили двері тюрми й звільнили в’язнів, серед яких був відомий гайдамака Микита Головатий. Вночі, оточивши паланкове правління, повсталі козаки обстріляли його. Прогнойському полковнику Федору Великому ледве пощастило врятуватися від гайдамаків. Ці виступи викликали паніку серед заможних козаків— власників зимівників. Федір Великий 1 вересня просив у Коша допомоги, пояснюючи, що власними силами він не зможе придушити рух.
За Кючук-Кайнарджійським мирним договором між Росією і Туреччиною 1774 року Прогної відійшли до Росії, а після ліквідації Січі (1775 рік) Прогнойська паланка припинила існування.
Великі земельні площі в районі Прогноїв наприкінці XVIII ст. одержав князь О. А. Безбородько. На 1799 рік йому належало тут 4073 десятини землі.
Село Прогної виникло в першій половині XIX ст. на місці центру колишньої паланки. Його заселили прийшлі люди з півдня України та з міст Херсона, Акермана, Єйська. Етнограф та письменник О. С. Афанасьев (Чужбинський), який відвідав Прогної наприкінці 50-х років минулого століття, писав, що жителі займаються, головним чином, рибальством, видобутком солі на казенних промислах і судноплавством. Виловлювали вони з весни до осені білугу, осетра, камбалу тощо. Тоді у селі діяло 2—3 крамниці. О. С. Афанасьев писав, що мешканці Прогноїв схожі на городян невеликого міста, бо дещо різняться від сільського населення як в побуті, так і своїм одягом, звичками. Жило населення здебільшого в простих мазанках. Хати покривали очеретом, долівка звичайно була глинобитною, садиби обгороджували глиняним насипом або ж тином з очерету.
Значного розвитку соляна промисловість країни набула у другій половині XIX ст. Одним з основних місць видобутку солі на півдні України значилися й казенні Прогнойські соляні промисли, підпорядковані гірничому відомству Південної Росії.
Гірниче відомство здавало соляні промисли в оренду окремим підприємцям. 1900 року тільки на солепромислах Гелеловича працювало близько 400 робітників, які видобули понад 500 тис. пудів солі. Тогочасні соляні промисли являли собою обкопані низеньким валом квадрати землі площею близько 200 квадратних саженів кожний. В одному повно морської води, тут сіль випаровувалася, осідаючи блискучим, з рожевим відтінком, шаром; у другому сіль згрібали в купи; з третього її вивозили.
Важкою, виснажливою була праця на соляних промислах. Усі види робіт виконувалися вручну. Основними знаряддями праці були шістнадцятипудова тачка, важка лопата. Робочий день тривав 14—16 годин. Платили робітникам 30—40 копійок за день. Але значну частину цього мізерного заробітку поглинали штрафи. Жили робітники в бараках, скупчено, тому доводилося відпочивати по черзі. Подорожуючи свого часу півднем України, потрапив до Херсонської губернії видатний-письменник О. М. Горький. Довелося йому й працювати на таких соляних промислах, як у Прогноях. Він тягав важку тачку, бачив, в яких умовах жили робітники. У своєму оповіданні «На солі» письменник показав, як каторжні порядки принижують людську гідність робітників.
Частина жителів Прогноїв рибалила. Більшість з них об’єднувалася в бригади, орендуючи судна й снасті у місцевих багатіїв (купців Дудіна, Селиванова та інших) за половину вилову. З 1891 року на Кінбурнському півострові працював рибоконсервний завод, на початку XX ст. він виробляв продукції на суму понад 100 тис. крб. Рибу на підприємстві засолювали або консервували, звідси вона поступала на ринки країни. Звичайно, цей порівняно невеликий завод не міг переробити весь вилов місцевих рибалок. Основними покупцями були все ті ж місцеві багатії, які самі й призначали ціни на рибу.
В багатьох портах країни, на різних морях можна було зустріти вихідців з Прогноїв, а найбільше — в близьких портах — Одесі, Херсоні, Миколаєві. З села вийшли цілі династії мореплавців, потомствених моряків — капітанів, механіків, матросів: Михаськів, Височинів, Гниляків, Горбаченків та інших, які прославилися ратними й трудовими подвигами вже у радянський час.
Сільським господарством, насамперед тваринництвом, займалося зовсім небагато жителів — лише 22 з 132 господарств. 6 господарств засівали землі до 5 десятин, 11 — від 5 до 10 десятин і 5 дворів — від 10 до 25 десятин. На початку XX ст. в Прогноях також діяло кілька торговельних підприємств з загальним річним товарооборотом понад 50 тис. крб. та пристань для вивезення солі.
Жорстока експлуатація на солепромислах, залежність рибалок від власників суден і снастей, жахливі побутові умови, непосильні платежі викликали невдоволення існуючими порядками. Зростала революційна свідомість трудящих. Жителі Прогноїв взяли участь у революційних подіях 1905—1907 рр. За прикладом трудящих сусідніх сіл вони на початку грудня 1905 року розгромили поміщицький хутір Бузовий. Житель Прогноїв 3. Г. Бородін був учасником повстання на броненосці «Потьомкін».
Боротьба тривала й після придушення першої російської революції. На початку 1910 року група селян на чолі з місцевими бідняками А. Г. Бородіним, М. С. Власовим і П. М. Щербиною відмовилася вносити податки, орендну плату, вимагала дозволу випасати худобу на казенній землі. Поліцейським стражникам, прибулим до Прогноїв, селяни вчинили опір. 13 лютого поліція заарештувала «призвідників» виступу. На їх захист виступили 150 жителів села. А. Г. Бородіну й П. М. Щербині вдалося втекти з-під арешту. Тоді поліцейські заарештували 15 інших селян. Навесні селяни Прогноїв знову почали захоплювати казенні землі. До села прибули справник, становий пристав та стражник. Опір селян був швидко придушений. 18 учасників виступу заарештували і відправили до олешківської в’язниці.
Прогної, віддалені від повітового центру та інших великих населених пунктів, з осені до ранньої весни ізольовані від них через бездоріжжя, були порівняно мало-населеним, глухим селом. Оживало воно лише коли з різних портів прибували матроси-прогнойці, розповіді яких дуже любили слухати старі й молоді.
В селі не було ні одного медичного працівника. Жодна газета чи журнал не надходили сюди. Діяла церковнопарафіяльна школа, де працювало два вчителі.
1885 року з 810 жителів села письменних налічувалося 77, у т. ч. лише б жінок.
Багато горя, злигоднів принесла Прогноям перша світова війна. Розорювалися господарства, залишені без господарів і годувальників. Занепали соляні та рибні промисли. Поранені та покалічені солдати, повертаючись з фронту, ставали в перші лави борців проти ненависної війни, за нове життя. Боротьба в селі набула ще більшого розмаху після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції.
Трудящі Прогноїв вітали перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Радянську владу в селі встановлено наприкінці січня 1918 року. Ревком, до складу якого увійшли представники рибалок, матросів, робітників, соляних промислів, очолив П. С. Горбаченко, учасник революційних подій 1917 року в Петрограді (1967 р. за активну участь у Великій Жовтневій соціалістичній революції нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора). Після того, як П. С. Горбаченко добровільно пішов до Червоної Армії, головою ревкому став комуніст М. І. Сокуренко.
Але революційний комітет навіть не встиг повністю розгорнути роботу: в квітні 1918 року Прогної окупували австро-німецькі війська. В цій місцевості їх насамперед цікавили сіль і риба. Жорстокі репресії й грабежі окупанти чинили до кінця 1918 року. У січні—березні 1919 року англо-франко-грецькі інтервенти захопили Херсон і контролювали узбережжя Чорного моря. Недовго тривав мирний перепочинок і після їх вигнання: в липні 1919 року село захопили денікінці. По-варварському розкрадалися багатства краю. В січні 1920 року денікінців вигнали з села. Але соціалістичне будівництво тривало недовго — 10 червня 1920 року Прогної захопили врангелівці. Жителі села взяли активну участь у боротьбі проти окупантів і сил контрреволюції. Багато їх поповнило лави Червоної Армії та партизанських загонів.
На початку жовтня 1920 року під натиском наступаючих частин Червоної Армії врангелівці відступили. Відновив роботу ревком, що його очолив комуніст І. М. Демидов. Серед демобілізованих воїнів, партизанів, які повернулися до села після закінчення громадянської війни, було кілька комуністів. 1922 року вони об’єдналися в партійний осередок, очолив його П. Д. Старосельцев. У грудні виник і комсомольський осередок.
До складу комнезаму, створеного 1921 року, увійшли не лише незаможні селяни (землеробського населення в Прогноях було мало), але й матроси, рибалки. КНС допомагав сільській бідноті, родинам червоноармійців, інвалідів.
Влітку 1922 року в районі Прогноїв активізувалися рештки білогвардійських банд. Боротьбу трудящих проти них очолив ревком. Активно діяв також загін комнезамівців.
Вибори до Ради селянських депутатів відбулися в жовтні 1922 року. Очолив її І. М. Демидов. Налагоджувалося й господарське життя села. Одразу після закінчення громадянської війни відновили роботу найстаріші на Кінбурнському півострові Прогнойські соляні промисли. Вони займали площу 1204 га, у т. ч. 635 га — під озерами. Річна їх продуктивність — 9 тис. тонн високоякісної осадочної солі, на яку був великий попит, бо два інші солепромисли на півострові не діяли. В перші роки працювали вручну. Реконструкція промислів, механізація виробничих процесів почалася 1930 року: було прокладено вузкоколійки, встановлено транспортери тощо. Для вивезення солі, якої 1932 року добули 500 тис. пудів, промисел мав кілька невеликих суден, в основному ж користувався транспортом артілі «Парусний флот». Того року на промислі створено партійний осередок, який об’єднував 10 комуністів.
Наполеглива робота партійного, комсомольського осередків, сільської Ради, комітету незаможних селян дала відчутні наслідки. Навесні 1930 року в селі виник перший колгосп, який об’єднав 122 господарства. Артіль одержала землю за 30 км від Прогноїв на території Краснознам’янської сільради, лише земельні ділянки городньої бригади були на території Прогнойської сільради. Головою правління артілі обрали П. Г. Колісниченка, секретарем партійного осередку — демобілізованого прикордонника К. М. Паскевича. 1933 року в артілі працювало 2 виробничі бригади — польова, яка сіяла 350 га зернових і 200 га бавовнику, і городня, що на 200-гектарній площі вирощувала овочі, використовуючи для цього цілинні піщані землі. Протягом 1934—1939 рр. артіль очолював комуніст Д. І. Капуста, здібний керівник і організатор виробництва. Колгоспники збирали високі врожаї, вчасно виконували плани хлібозаготівель. Члени артілі одержували на трудодень по 1,9—2 кг хліба і 4—5 крб. грішми. 1939 року Д. І. Капуста пішов до лав Червоної Армії, брав участь у визволенні західноукраїнських земель, з боями пройшов Велику Вітчизняну війну. Повернувшись до села 1946 року, він знову очолив артіль.
Рибалки села 1930 року створили артіль «Свідомість», матроси — артіль «Парусний флот», яка перевозила вантажі до Одеси, Херсона, Миколаєва.
Міцніла економіка колгоспу, риболовецької артілі, розширювалося виробництво на солепромислі. Поліпшилися побутові умови жителів. У селі відкрилося кілька магазинів, ощадна каса, поштове відділення. Широко розгорнулося озеленення вулиць, розросталися сади біля кожного будинку. Провадилося житлове будівництво. З 1925 року діяв фельдшерський пункт.
З неписьменністю у селі в основному покінчили до середини 30-х років. Усі діти шкільного віку навчалися у школі. Вже незабаром після закінчення громадянської війни почав працювати сільський клуб з драматичним, хоровим та іншими гуртками художньої самодіяльності. Діяла бібліотека.
Сільрада намітила план реконструкції села, зокрема будівництво електростанції, водопроводу, нових приміщень для школи й клубу. Та здійснення цього плану довелося відкласти на тривалий час — почалася Велика Вітчизняна війна. В серпні 1941 року гітлерівські загарбники підійшли до правого берега Дніпра. Нижню частину ріки контролювали моряки Дунайської флотилії, які п’ять діб утримували лінію фронту від Рибальчого до Прогноїв. Активну допомогу морякам подало місцеве населення.
25 вересня 1941 року фашисти окупували село. Розклеєні по селу накази під страхом смертної кари вимагали від жителів негайної здачі зброї. Приміщення школи гітлерівці використовували під казарму і склад. Жорстоко розправлялися вороги з активістами та їх сім’ями. Вони замордували директора школи М. Ф. Шестерикова, рибалку Г. І. Висовіна. Гітлерівці насильно відправляли молодь до Німеччини, влаштовуючи нічні облави, арештовуючи і розстрілюючи непокірних.
У вересні 1942 року в Прогноях виникла підпільна група з 22 чоловік на чолі з Л. І. Солнушком. Патріоти розповсюджували листівки, розповідали жителям про становище на фронтах, закликали саботувати накази німецького командування, організовували втечі військовополонених з таборів, а потім переховували їх у селі. Вони допомогли уникнути насильного вивезення до Німеччини десяткам юнаків і дівчат. 1—2 листопада 1943 року учасники патріотичної групи Й. Д. Голуб’ятников, С. Є. Марченко, М. 3. Щербина знищили трьох німецьких льотчиків, котрі зробили вимушену посадку поблизу села. Тоді ж вони роззброїли 5 місцевих поліцаїв. Після визволення села майже вся група влилася до лав Червоної Армії. 5 листопада 1943 року червоноармійські частини після кількаденних кровопролитних боїв визволили село. Першими вступили до нього підрозділи 87-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника К. Я. Тимчика. Але бої неподалік від села гриміли аж до кінця березня 1944 року, коли було визволено Очаків.
Жителі Прогноїв допомагали наступаючим частинам Червоної Армії продовольством, надавали човни для переправи, вітрильне полотно. У грудні 1943 року А. Р. Висовін забрав у фашистів моторно-парусне судно і передав його червоноармійцям. За це його нагородили медаллю «За бойові заслуги». В лютому 1944 року С. П. Гаценко та Л. І. Солнушко на вітрильному човні взялися переправити розвідників на правий берег Дніпровського лиману в районі Очакова. Щоб досягти мети, треба було подолати 18 км. Вирушили вночі. Наранок вітер зовсім стих, туман розсіявся. Фашисти виявили човен за сто метрів від берега і розстріляли його з кулемета. Герої поховані в братській могилі у селі.
Хоробро билися жителі села на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багато їх загинуло. 126 чоловік відзначено бойовими нагородами, а чотирьом — К. Г. Висовіну, П. X. Дубинді, Г. Я. Оводовському, М. Г. Танському — присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
Не дожив до перемоги розвідник К. Г. Висовін, уродженець села. 9 травня 1944 року група бійців під його керівництвом, діставши завдання командування, пробралася з Північної бухти в центр Севастополя, щоб зав’язати там бій з гітлерівцями і таким чином забезпечити основним підрозділам переправу через бухту. Близько двох рот фашистів виступили проти купки сміливців, поступово стискаючи кільце оточення. Один за одним падали розвідники, та бій не вщухав. Кінчалися патрони, дійшло до гранат. А коли кілька гітлерівців накинулися на К. Г. Висовіна, гвардієць вихопив ніж. Смертельно поранений, він не побачив визволеного від ворогів Севастополя. Звання Героя Радянського Союзу його удостоєно посмертно. Ім’я Героя присвоєно восьмирічній школі, де він учився.
Моряк П. X. Дубинда — один з трьох Героїв Радянського Союзу, нагороджених і орденом Слави всіх трьох ступенів. Військову службу він почав ще до війни на одному з кораблів Чорноморського флоту. А коли вибухнули перші фашистські бомби, попросився на передову, в морську піхоту. Рядовим захищав Севастополь. Потрапив до полону, втік з концтабору в Миколаєві. П. X. Дубинда продовжував боротися проти ворога в лавах Червоної Армії, очолив відділення розвідки, десятки разів брав участь у найнебезпечніших і ризикованих операціях в тилу ворога.
… Червона Армія вийшла на Західний Буг. Взводу під командуванням П. X. Дубинди дано бойове завдання: розвідати брід, а потім і форсувати річку, захопити й утримувати плацдарм на протилежному березі до підходу основних сил. З доби бійці утримували плацдарм. Вони відбили десятки атак, наступ семи танків. Багато воїнів загинуло, але плацдарм не здали, чекаючи підходу радянських військ. За цей подвиг П. X. Дубинді присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Через тяжке поранення в ногу війна закінчилася для нього під Кенігсбергом. Після демобілізації працював на суднах цивільного флоту, кілька разів ходив у далекі рейси з китобійною флотилією «Слава». Зараз він на пенсії, живе в Херсоні, але часто буває в рідному селі.
Потомственного моряка Г. Я. Оводовського війна застала на військово-морській базі на острові Ханко. У числі останніх її захисників він в грудні 1941 року евакуювався до Кронштадта, де незабаром його призначили командиром дивізіону тральщиків. Г. Я. Оводовський брав участь у прориві блокади Ленінграда. З вересня 1944 року капітан-лейтенант Оводовський здійснював бойове тралення у водах Фінської затоки, а згодом — Балтійського моря. Тральщики під його командуванням знешкодили 1810 мін. За цією цифрою — не одна сотня збережених людських життів, не один десяток врятованих кораблів. 8 червня 1945 року за блискуче виконання складного завдання — очистку від ворожих мін району Данцігської бухти йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Вісім бойових орденів і п’ять медалей прикрашають груди капітана першого рангу Г. Я. Оводовського, нині персонального пенсіонера. Часто приїздить він з Ленінграда до рідного села, щоб побачити дорогі серцю місця.
Командиром підрозділу торпедних катерів Червонопрапорного Північного флоту був уродженець села М. Г. Танський. У роки війни його катери брали участь в десантних операціях, вистежували ворожі транспорти, кораблі й знищували їх. Десять разів ставив він мінні загородження, здійснив шість арктичних переходів до горловини Білого моря, понад 150 разів ескортував радянські підводні човни в море, висадив 17 десантів на узбережжя, зайняте ворогом, 70 разів виходив на знищення фашистських підводних човнів, виявив і розстріляв 10 плаваючих мін. Золота Зірка Героя Радянського Союзу, тринадцять бойових нагород прикрашають його груди. Нині капітан 1-го рангу М. Г. Танський — викладач Ленінградського вищого військово-морського училища ім. Фрунзе.
Перше засідання сільради у визволених Прогноях відбулося 1 грудня 1943 року. Відновили роботу виконком Ради депутатів трудящих, правління колгоспу й риболовецької артілі, солепромисел. Перед трудящими стояли важливі й складні завдання: допомогти Червоній Армії розгромити ворога, відродити господарство. У червні 1944 року загальні збори села ухвалили створити фонд допомоги сім’ям фронтовиків. 15 колгоспників і робітників Прогноїв нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
Добре пройшла 1944 року весняна сівба. 24 листопада 1944 року Раднарком УРСР прийняв постанову, в якій ішлося про негайну відбудову Прогнойських солепромислів. Спочатку доводилося важко: фашисти завдали промислам значних збитків, зокрема вивезли або зруйнували майже всю техніку. Залишилося 16 пар волів, 15 коней, що не могло забезпечити вчасної доставки видобутої солі. І все ж робота не стояла. На 1 серпня 1945 року вже працювало 162 чоловіка, з них безпосередньо на виробництві було зайнято 136. Протягом липня—серпня вони добули 1200 тонн солі.
Відбудовні роботи розгорнулися після повернення до села демобілізованих фронтовиків. 1945 року держава надала кошти, будівельні матеріали на спорудження клубу. Почав діяти радіовузол. За постановою облвиконкому село одержало будівельні матеріали для спорудження й ремонту жител. Виділялися кошти для відновлення колгоспу й риболовецької артілі. Боротьбу за відбудову села очолила партійна організація, яка відновила діяльність у 1946 році. 1948 року місцевий колгосп під керівництвом Д. І. Капусти перевищив довоєнний рівень виробництва. 1947 року значно перевиконали планові зобов’язання працівники солепромислу, за що підприємство було премійоване Укрголовсіллю 10 тис. крб. Ударно працювали робітники Є. І. Щуригіна і Л. І. Щербина, які добували по 30 тонн солі при денній нормі 14 тонн.
У першому півріччі 1949 року рибальска артіль виконала план вилову риби на 274 проц., а в ході соціалістичного змагання на честь виборів до Верховної Ради CPСP у 1-му кварталі 1950 року вийшла переможцем у змаганні серед рибартілей області і здобула перехідний Червоний прапор обкому КП України та облвиконкому.
Комуністи, депутати сільради виступали ініціаторами впорядкування і забудови села. Розгорнулося спорудження громадських і господарських приміщень. У жовтні—листопаді 1958 року в ході обласного місячника лісу й саду комсомольці й молодь Прогноїв посадили кілька тисяч фруктових і декоративних дерев.
Сільськогосподарські угіддя артілі, що розкинулися на території Прогнойської сільської Ради, починалися за 30 км від села й потребували великих капітальних витрат. 1956 року артіль ліквідували, її землі перейшли до радгоспу «Південний». Невелика кількість жителів влаштувалася на роботу в радгоспі, більшість перейшла працювати у новостворений лісгосп. Мета його створення — заліснення піщаних просторів Кінбурнського півострова. За лісництвом закріплено 3568 га земельних угідь, з яких до 1971 року освоєно 2354 га. Виросли на пісках соснові гаї, що захищають півострів від руйнування. Лісгосп — це високомеханізоване господарство, оснащене тракторами, бульдозерами-та іншою технікою. Застосовуються нові, прогресивні методи посадок дерев і догляду за ними. Приживність саджанців у господарстві досягає 90 проц. Готуючи гідну зустріч 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, трудівники лісгоспу завоювали першість у змаганні лісгоспів області. 8 передовиків нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». План 1971 року господарство виконало на 145,4 проц. На кошти лісгоспу побудовано лікарню, дитячий садок. У дев’ятій п’ятирічці намічено спорудити цех хвойно-вітамінного борошна, а також засадити лісом 350 гектарів.
Риболовецький колгосп став теж економічно невигідним. Він не міг придбати і використовувати нову техніку — сейнери, високопродуктивні знаряддя лову. Тому 1961 року артіль об’єдналася з рибгоспом сусіднього села Рибальчого. У Прогноях працювала риболовецька бригада і кілька ланок колгоспу «Перемога». У дев’ятій п’ятирічці планується створення рибного господарства на базі навколишніх озер.
Щороку вдосконалюється технологія видобування осадочної солі, поліпшується її якість. Спеціальні млини перемелюють її, потім продукція розфасовується і надходить до споживачів. Основне застосування її — для засолювання риби. На солепромислі постійно працює 30 чоловік. Колектив, включившись у змагання на честь ювілею вождя, завоював перше місце серед солепромислів півдня України. Широко розгорнулося змагання до 50-річчя створення СРСР. Застрільниками його виступають комуністи й комсомольці. Територіальна сільська партійна організація налічує 16 членів, комсомольська — 35. Активно працює партійна група лісгоспу. В центрі уваги сільської Ради депутатів трудящих питання виробничої діяльності, виконання трудових зобов’язань, посилення ідеологічної роботи серед населення, культурне будівництво.
Славні трудові досягнення жителів села у відбудові й розвитку народного господарства. За післявоєнні роки урядовими нагородами відзначено за доблесну працю 17 жителів Прогноїв. Високого звання Героя Соціалістичної Праці 1951 року удостоївся уродженець села, знатний гарпунер країни М. М. Гниляк, який плавав на китобійній флотилії «Слава». Батько й дід уродженця села В. В. Михаська служили на флоті. Він теж обрав для себе цю важку, але почесну професію. Капітан-директор риболовецького траулера «Крилов», В. В. Михасько 1953 року удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Уродженець українського села, він обраний депутатом Верховної Ради Литовської РСР.
Село — батьківщину 4-х Героїв Радянського Союзу, 2-х Героїв Соціалістичної Праці, багатьох орденоносців,—1963 року перейменовано на Геройське. Сюди щороку приїздять туристи і школярі з братніх республік. Тут побували учні Ленінграда, Москви, Молдавії тощо. Напередодні 50-річного ювілею Радянської влади, у липні 1967 року виконком обласної Ради депутатів трудящих ухвалив асигнувати кошти для економічного розвитку і упорядкування Геройського. Споруджено приміщення для сільської Ради, побутових майстерень. Геройське одержує струм від Каховської ГЕС. Прокладено 2 км водопроводу.
До революції основним будівельним матеріалом у селі був очерет, з нього робили й огорожі навколо садиб. Нині тут споруджуються добротні житлові будинки, криті шифером чи черепицею. Традиційним стало змагання за кращий двір і дім. Майже біля кожного будинку розбито сад, є виноградники. Велика кількість дерев і декоративних кущів щорік висаджується на вулицях села. В цьому чималу допомогу населенню подає лісгосп. До Ленінського ювілею — 100-річчя з дня народження вождя комсомольці й молодь розбили сквер «Юність», багато зробили для озеленення Геройського. Медичне обслуговування населення в післявоєнний час здійснював фельдшерський пункт. 1971 року закінчено спорудження лікарні. Дошкільнята відвідують дитячий садок.
Одним з найважливіших осередків культурного життя Геройського по праву вважається восьмирічна школа. Педагогічний колектив віддає багато сил, знань і вміння справі виховання підростаючого покоління, виступає застрільником і організатором масово-політичної і культурної роботи серед населення. При школі створено музей історії села, де зібрано цікаві документи, фотографії, що відбивають минуле життя і сьогодення Геройського. Багато вихованців школи успішно трудяться в рідному селі, частина їх закінчила вузи, середні спеціальні навчальні заклади, морехідні й військові училища. Працює середня школа робітничої молоді. Є клуб із залом на 350 місць, для якого споруджено нове красиве приміщення. З села за роки Радянської влади вийшло 44 вчителі, 27 агрономів і зоотехніків, 20 медичних працівників, 20 офіцерів Радянської Армії, 108 водіїв і механіків суден.
Так перетворилося село Прогної, нині Геройське, за роки Радянської влади. В перспективі — його реконструкція, розширення житлового будівництва, дальше зростання економіки, матеріального добробуту і культурного рівня його жителів.
М. М. ГОРБАЧЕНКО. Ю. С. НІКОЛЬСЬКИЙ