Херсон у роки Великої Вітчизняної війни
Велика Вітчизняна війна перервала мирну працю радянських людей. З перших днів війни трудящі Херсона, як і всі радянські люди, виявили свою безмежну відданість Комуністичній партії, Радянській владі, тверду віру в перемогу над ворогом. В резолюції мітингу робітників заводу ім. Г. І. Петровського значилось: «… всі сили покладемо на те, щоб відстояти нашу Батьківщину від нападу ворогів. Всю нашу ненависть, весь гнів обрушимо на голови фашистських виродків». Про це ж заявили робітники суднобудівного заводу ім. Комінтерну, консервного заводу та інших підприємств і установ міста.
Тисячі заяв надійшло до військкоматів від громадян міста з проханням послати достроково на фронт. Тільки в перші дні війни від добровольців надійшло 620 заяв. До Херсонського міського військкомату з’явилося сім добровольців — братів Чубіних, шоферів за професією. П’ять з них — Григорій, Леонід, Павло, Пилип і Микола — стали танкістами. Багато заяв подали й дівчата, які перед тим закінчили школу. У колективній заяві до міськкому товариства «Червоного Хреста» комсомолки Херсона писали: «Просимо прийняти нас як дружинниць, що склали норми на другий ступінь ГСО, і відправити на лінію фронту. Наші батьки завоювали нам волю, а ми, їх діти, не віддамо своєї волі і будемо боротися із знахабнілим ворогом». На підприємствах і в організаціях створювались винищувальні батальйони і групи сприяння їм. Формувалося народне ополчення. До загону народного ополчення заводу ім. Петровського вступило 1300 чоловік, а всього в місті налічувалось 7894 ополченці. Керівництво загонами здійснював голова міськради О.К. Ладичук. Крім того, в місті створили 22 фортифікаційні батальйони для будівництва оборонних споруд на підступах до міста. Наприкінці червня 1941 року на будівництві оборонних рубежів і ремонті шосейного шляху Херсон—Миколаїв—Одеса щоденно працювало понад 4 тис. жителів міста.
Виявленням глибокого патріотизму було створення фінансового фонду оборони країни. Робітники паротурбінної електростанції віддали одноденний заробіток для потреб фронту. Так само зробили й трудівники мотороремонтного і консервного заводів. Жінки-активістки та комсомольці міста збирали подарунки для бійців і командирів діючої армії, повсякденно турбувались про сім’ї захисників Батьківщини.
Партійні та радянські органи робили все можливе, щоб перебудувати економіку на воєнний лад. Більшість цехів заводу ім. Петровського почала випускати продукцію для фронту. Морський та річковий порти здійснювали воєнні перевозки. Судна Дніпровського пароплавства перевозили військові частини, вантажі, евакуювали людей. Буксири, катери, пароплави було переобладнано для використання у бойових умовах. Цю роботу разом з колективами судноремонтних підприємств виконували й команди суден.
В липні 1941 року міськком партії та міськвиконком розпочали евакуацію промислових підприємств до східних районів країни. З 1 по 13 серпня евакуйовано устаткування заводу ім. Петровського. На початку серпня, після складного демонтажу апаратів і технологічних установок, закінчилась евакуація Херсонського нафтопереробного заводу. Вирушив на схід ешелон з устаткуванням і робітниками заводу ім. Комінтерну, швейної фабрики «Більшовичка» та інших підприємств міста. В умовах зими вони зуміли налагодити виробництво й забезпечити випуск продукції для фронту.
В середині серпня 1941 року радянські війська вели жорстокі бої проти переважаючих сил німецько-фашистських військ біля Херсона. 9 армія під командуванням генерал-полковника Черевиченка мужньо стримувала наступ ворога. 16 серпня 30-а стрілецька дивізія завдала відчутного удару по ворогу. Фашисти втратили 30 танків, 10 автомашин, 8 гармат, 16 кулеметів, 4 бронемашини. Особливо відзначився зенітний дивізіон, який прямою наводкою знищив 20 танків ворога. Відважно билися воїни славетної 51-ї Перекопської стрілецької дивізії та моряки Дунайської флотилії. Особливо жорстокі бої за місто розгорнулись 18 серпня. На кожного його захисника припадало понад 20 гітлерівців. Командування військами Південного фронту вирішило залишити місто.
19 серпня німецько-фашистські загарбники окупували Херсон. Фашисти запровадили режим терору і насильства. Вони розстріляли і закатували 17 тис. радянських громадян та замучили в концтаборах, створених у місті, 40 тисяч радянських військовополонених. У 1965—66 рр., під час будівництва житлового будинку в районі між елеватором і пивним заводом та проведення земляних робіт в районі заводу карданних валів виявлено нові сліди кривавих злодіянь фашистських варварів — дві ями з останками понад 3 тис. розстріляних, у т. ч. дітей, стариків, жінок і військовополонених. Серед розстріляних — робітники-котельники заводу ім. Комінтерну, заводу скляної тари, ім. Петровського та інших підприємств.
Окупанти створили в місті біржу праці, через яку мали намір вербувати «добровольців» для роботи на місцевих підприємствах та відправляти на фашистську каторгу. Однак з цього нічого не вийшло.
Радянські люди рішуче відмовлялись працювати на ворога і їхати на роботу до Німеччини. Почалась примусова вербовка молоді від 16 до 25 років. Відмова від мобілізації каралась смертю. Шість юнаків і дівчат було страчено на шибениці. Гітлерівці робили масові облави, оточували цілі квартали і силою заганяли людей на збірні пункти. Одного разу підпас облави було затримано 1000 радянських громадян, 500 з них кати розстріляли, решту — вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
З кожним днем зростав, дужчав опір ворогу. Для підпільної роботи в місті залишалась група комуністів. У створенні Херсонського підпілля велику роль відіграв Ф. А. Воробйов, один .з керівників Миколаївського «Центру», пізніше страчений гестапівцями. На чолі херсонських підпільних груп: заводу ім. Петровського, електростанції, елеватора, ремонтнотракторного заводу, млина, хлібозаводу, залізниці, нафтобази, порту, меблевої фабрики, заводу ім. Комінтерну та скляної тари стояли комуністи — Г. М. Годун, В. К. Дедов, І. І. Макулін, П. Я. Яковлев, М. І. Напорко, М. Г. Скворцов, Л. М. Воєводіна.
Очолювали міську підпільну організацію О. М. Жуков, М. Г. Скворцов, Г. А. Кікоть.
Одночасно з підготовкою партійного і комсомольського підпілля формувались партизанські загони і групи. Одним з найбільших був херсонський загін на чолі з заступником голови Херсонського міськвиконкому О.» Ю. Гірським (командир), головою міськвиконкому О. К. Ладичуком (начштабу) і секретарем Миколаївського обкому партії П. В. Макєєвим (комісар). До цього загону входило близько 100 бійців, серед них 22 комуністи.
Найбільшою підпільною організацією Херсона була одна з груп Миколаївського «Центру», очолювана пораненим офіцером-льотчиком П. А. Комковим. Ця широко розгалужена організація мала зв’язок з підпільними групами. Одна з груп на чолі з професором С. Д. Лисогоровим діяла на колишній дослідній станції сільськогосподарського інституту. За неповними даними, підпільний «Центр» у Херсоні об’єднував дії понад 600 чоловік. Він організував нелегальну друкарню, де виготовлялись антифашистські листівки, відозви до населення окупованих районів. Так, до 25-річчя Червоної Армії — 23 лютого 1943 року — було розповсюджено 2500 листівок, 1500 закликів-звернень ставати на боротьбу проти фашистських загарбників. Крім того, група Комкова проводила диверсії, знешкоджувала провокаторів, організовувала саботаж на заводах.
Наприкінці 1942 року Херсонський «Центр» розпочав підготовку до масового збройного повстання проти окупантів. Але на початку червня 1943 року переслідуваний гестапо Комков разом з іншими активними підпільниками змушений був перебазуватись до Знам’янських лісів. Біля с. Олександрівни Кіровоградської області Комкова схопили карателі. Після звірячих тортур його розстріляли в Миколаєві.
З кінця 1941 року до листопада 1942 року в Херсоні активну боротьбу провадила проти ворога підпільна комсомольсько-молодіжна організація «Патріот Батьківщини», керівником якої був член міського комітету комсомолу Ілля Кулик, учень 10 класу середньої школи № 7. Організація налічувала близько 50 чоловік. Найбільш активними її членами були Микола Букін, Євген Пасічник, Михайло Осадченко, Андрій Агєєнко, Володимир Зарескін, Анатолій Колесников, Олександра Таран, Клавдія Піддубієнко. Юні патріоти провадили серед населення антифашистську пропаганду. Вони друкували на машинці і розповсюджували листівки, які закликали не коритись ворогові. 6 листопада 1942 року в місті було розповсюджено 200 листівок. Підпільники визволили з гітлерівських таборів і тюрем близько 100 радянських військовополонених, а влітку 1942 року організували диверсію на дільниці залізниці Галаганівка—Снігурівка, внаслідок якої пішов під укіс фашистський ешелон з живою силою. Переслідування поліції та гестапо не дали можливості здійснити багато намічених диверсій. У листопаді до рук катів потрапили 48 учасників цієї організації. Багатьох з них стратили. Довго полювали гестапо і жандармерія за керівником організації, пообіцявши тому, хто його видасть, 10 тис. марок. Двічі його заарештовували і обидва рази, відважному підпільнику щастило втекти. Але 29 листопада 1942 року поліцаї оточили будинок, де переховувався І. О. Кулик. Захищаючись, він убив трьох поліцаїв, а потім, не бажаючи живим потрапити у руки фашистів, застрелився. За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі проти ворога, І. О. Кулику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ім’ям Кулика названо школу, де він учився, та одну з вулиць міста. В парку ім. Ленінського комсомолу встановлено гранітне погруддя героя.
Не давала спокою окупантам і група юних патріотів з Карантинного острова, якою керували брати Андрій і Анатолій Запорожчуки та Леонід і Петро Чернявські. Партійне керівництво групою здійснювалось через комуніста Г. М. Годуна. На місці страти юних патріотів 1965 року на вулиці Суворова поставлено пам’ятний камінь. Посмертно патріоти удостоєні урядових нагород.
Не стояли осторонь всенародної боротьби проти фашизму і радянські діти, піонери. 13-річна херсонська піонерка Тамара Воскобойникова працювала на поштамті. Вона систематично знищувала секретні німецькі пакети. За це її засудили до страти. «Не плачте, мамо,— писала з тюрми відважна піонерка.— Я ще жодного разу не заплакала ні на суді, ні після нього, хоч знаю, що жити мені лишилось всього 14 днів». Гітлерівці стратили юну патріотку 6 жовтня 1943 року.
Загарбавши місто, окупанти вирішили використати для себе його економіку, пустити в дію підприємства. Та робітники Херсона чинили рішучий опір. Саме робітничий клас першим у місті відгукнувся на заклик партії активно боротися проти окупантів. Під час тимчасової окупації майже на всіх великих підприємствах — заводах ім. Комінтерну, ім. Петровського, консервному, ремонтнотракторному, хлібозаводі, залізниці, електростанції, млині тощо діяли підпільні групи. Фашистському терору протистояли відданість радянських людей своїй рідній владі, радянському ладу, глибока віра в неминучу перемогу над ворогом. На окремих підприємствах щодня не виходило на роботу 200—250 чоловік. Фашисти жорстоко карали «саботажників». Серед кількох тисяч страчених громадян Херсона та військовополонених у районі пивзаводу було багато робітників, палких патріотів Батьківщини. Тільки З січня 1942 року фашисти розстріляли робітників заводу ім. Комінтерну П. Ф. Бащенка, Г. А. Кулиниченка, К. Павленка, Кузовського, Глухова, майстра цього ж заводу І. Кабакова, 10 січня біля кінотеатру «Спартак» страчено робітників П. Давидюка, Г. Кравченка, М. Фесенка, Л. Негрича та інших. Посилювались диверсії, особливо після поразки ворога під Москвою. Взимку 1942 року зруйновано ворожі укріплення в районі нафтопереробного заводу, знищено склад з паливом. Залізничники влаштували аварію військового ешелону.
1944-й рік населення окупованого Херсона зустрічало в холодних, неосвітлених житлах. Але зустріч ця була радісною: новий рік ніс визволення з-під фашистського рабства — частини доблесної Червоної Армії вже стояли на лівому березі Дніпра проти Херсона, нарощуючи міць і готуючись до форсування водної перепони. Радянські артилеристи виявляли справжній героїзм. їх спостерігачі-корегувальники, які з плавнів спрямовували вогонь радянських батарей точно по цілях, робили все можливе, щоб якнайменше зруйнувати житлові квартали міста. Тим часом гітлерівські вояки грабували місто, поголовно виселяючи жителів з будинків. Вони замінували всі промислові і стратегічні об’єкти, щоб знищити їх.
В ніч з 11 на 12 березня 1944 року бійці 295 стрілецької дивізії під командуванням полковника О. П. Дорофеева почали переправу через Дніпро. Під шаленим вогнем ворога батальйон капітана Кутепова закріпився на острові проти села Антонівки. Масове форсування Дніпра почалося 12 березня. До 4-ої години ранку 13 березня ворожу оборону було прорвано. Радянські війська зайняли найближчі села Антонівку, Киндійку і селище Циганську Слобідку. Першим на околицю Херсона увірвався стрілецький батальйон майора Г. Т. Акопянця. 13 березня воїни 49-ї гвардійської та 295-ї стрілецької дивізій, що входили до 28 армії 3-го Українського фронту, визволили місто. Парторг 3-ї стрілецької роти старшина Терещенко в рукопашній сутичці знищив понад 15 гітлерівців. Мужньо бився проти ворога за визволення рідного краю рядовий Микола Субота. У вуличних боях вогнем свого кулемета він знищив десять вогневих точок і багато живої сили ворога. На підступах і в самому Херсоні противник втратив понад 800 солдатів і офіцерів та багато військового спорядження.
Херсон визволяли сини багатьох братніх народів — російського, білоруського, грузинського, азербайджанського, вірменського та інших. 13 воїнам присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Це командир 295-ї дивізії полковник О. П. Дорофеев, командири батальйонів М. М. Кутепов, Г. Т. Акопянц, М. О. Золотухін, Г. Д. Шенгелія, В. М. Добросоцьких, командир роти лейтенант Г. Г. .Бахтадзе, командир взводу старший сержант І. І. Тишкун, рядові М. М. Субота та В. К. Бойченко, командир 49-ї гвардійської дивізії полковник В. П. Маргелов, лейтенант Гуменюк, молодший лейтенант А. С. Харченко. Понад 1000 бійців та офіцерів нагороджено орденами і медалями СРСР.
За мужність і відвагу, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, уродженці Херсона Л. Л. Вінер (посмертно), Д. Н. Плахотник і О. Н. Плахотник (брати) та П. Г. Якубовський також удостоєні звання Героя Радянського Союзу. На рахунку льотчика-винищувача П. Г. Якубовського 20 особисто збитих ворожих літаків та 22 — в групових боях. Сотні херсонців відзначені орденами й медалями Радянського Союзу, серед них М. О. Фортус, нагороджена двома орденами Леніна та багатьма іншими урядовими, нагородами, член КПРС з 1917 року. Кавалерами трьох орденів «Слави» є О. М. Чайковський та І. О. Брусовцов.