Херсонська область в боротьбі з німецькою окупацією. Боротьба з військами барона Врангеля
Але мирне будівництво на Херсонщині тривало всього близько двох місяців. У першій половині березня до міст і сіл краю вже наближались австро-німецькі окупанти. 18 березня більшовики Херсона скликали мітинг робітників і солдатів, на якому було прийнято рішення всім стати в ряди захисників міста; для керівництва обороною створено штаб. Але розгорнути роботу він не встиг, наступного дня війська окупантів вступили в Херсон. Почалися обшуки, грабування, репресії. 20 березня в місті спалахнуло збройне повстання. Протягом сімнадцяти днів трудящі Херсона разом з російськими солдатами і матросами та червоногвардійцями Миколаєва й Одеси мужньо боролись проти переважаючих сил австро-німецької армії. На допомогу повсталим прийшли червоноармійські загони, що відступали від Одеси й Миколаєва, з Криму прибув загін чорноморських матросів під командуванням О. В. Мокроусова. Пліч-о-пліч з робітничими дружинами билися загони Червоної гвардії з Голої Пристані, Рибальчого, Арнаутки, Козачих Лагерів, Старої Збур’ївки. З Олешок прибув селянський загін під командуванням І. І. Матвєєва, в якому налічувалось близько 1000 бійців. У районі села Ярошикана ст. Салькове діяв 1-й Чорноморський революційний полк під командуванням І. Ф. Федька. Лише під тиском переважаючих сил противника мужні захисники міста на початку квітня відступили за Дніпро, де ще тривалий час боролись проти ворога.
Окупація німецькими імперіалістами Херсонщини, як і всієї України, супроводжувалась жорстокими репресіями. Загарбники повернули землю колишнім поміщикам і куркулям, грабували продовольчі склади, вивозили хліб, арештовували робітників і селян.
Херсонський підпільний партійний комітет, очолений Б. Михайловичем, Г. Гойловим, влітку 1918 року створив на території губернії широку сітку підпільних партійних організацій. В багатьох містах і селах Херсонський партійний комітет і Херсонський військово-революційний комітет разом з місцевими комуністами для підготовки збройного повстання проти окупантів створили підпільні ревкоми. У донесенні херсонського губернського старости міністру внутрішніх справ гетьманського уряду від 30 серпня 1918 року повідомлялось, що в Херсонському повіті ведеться активна підпільна більшовицька агітація та що більшовики озброєні гвинтівками і кулеметами.
Наприкінці листопада 1918 року останні німецькі гарнізони залишили Херсонщину. Але відновленню мирного будівництва перешкодили імперіалісти Антанти, які висадили десанти на Чорноморському узбережжі. Інтервентів підтримувала петлюрівсько-куркульська контрреволюція, очолена буржуазно-націоналістичною Директорією.
У листопаді 1918 року майже всю Херсонщину охопила партизансько-повстанська боротьба проти окупантів. У причорноморських степах Херсонщини діяли партизанські загони, створені підпільними більшовицькими організаціями ще влітку 1918 року для боротьби проти німецьких окупантів і гетьманщини. Найбільш активний партизанський рух був у Дніпровському повіті, особливо в селах Чаплинці, Каланчаку. В районі Перекопу та в Дніпровському повіті партизанський загін під командуванням П. І. Тарана громив австро-німецьких окупантів, франко-грецьких інтервентів та білогвардійців. Боротьба була тяжкою: з Херсона наступали війська Директорії і англо-франко-грецькі інтервенти, з Перекопу — білогвардійці. У боротьбі проти контрреволюції та інтервентів чималу роль відіграв створений восени 1918 року Дніпровський підпільний повітовий комітет більшовиків, очолений К. А. Москаленком. Під його керівництвом бідняцька маса створила так званий «Чаплинський повстанський фронт». В середині лютого 1919 року частини Червоної Армії (Задніпровська дивізія, до складу якої влились партизанські загони, що діяли на Херсонщині) розпочали наступ на райони Придніпров’я, зайняті інтервентами. 10 березня вони визволили Херсон.
В ці дні ЦК РКП(б) надав велику допомогу Херсонщині. Він вживав заходів щодо зміцнення місцевих партійних організацій, забезпечення їх потрібною літературою тощо. З Російської Федерації на постійну роботу сюди було надіслано більшовиків Г. Гана, М. Єршова, П. Зоріну, В. Кірпотіна, І. Аксаріна та багато інших. Партійні організації одержували літературу, агітаційні плакати, газети й журнали. В селах Херсонщини провадились землевпорядкувальні роботи. Перед весняною сівбою волосні Ради брали на облік всі надлишки насіння і розподіляли їх серед бідноти. Створювалась єдина трудова школа з основами політехнізації.
Зміцнення Радянської влади на Херсонщині, як і в інших районах України, відбувалось в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі створювали банди і зі зброєю в руках виступали проти Радянської влади. 7—8 травня 1919 року розпочався буржуазно-націоналістичний куркульський заколот Григор’єва, який охопив деякі райони Катеринославської та Херсонської губерній. ЦК КП(б)У закликав партійні організації мобілізувати всі сили для ліквідації авантюри Григор’єва. Григор’євську банду розгромили частини Червоної Армії під командуванням П. Ю. Дибенка.
З початком наступу Денікіна в травні 1919 року комуністи Херсонщини, керуючись директивним листом ЦК РКП(б) від 9 липня 1919 року «Всі на боротьбу з Денікіним!», мобілізували свої сили і матеріальні ресурси на боротьбу проти денікінців. Бериславська комуністична організація прийняла рішення мобілізувати всіх членів партії і разом з комуністами Каховки відправитись на Донецький фронт проти Денікіна. Майже в повному складі пішла і комсомольська організація Херсона, створена в квітні 1919 року. Комуністи й комсомольці Херсонщини мужньо бились проти білогвардійських військ Денікіна. Командир третього батальйону 517 стрілецького полку комуніст А. О. Шульга з с. Дудчанів «за героїчні подвиги і беззавітну хоробрість» був представлений до нагороди орденом Червоного Прапора. Червона Армія вела запеклі бої з переважаючими силами ворога. Особливо тяжке становище склалося в районі дій 45-ї, 47-ї і 58-ї стрілецьких дивізій. В липні—серпні 1919 року Дніпровський та Херсонський повіти були захоплені денікінцями. Білогвардійці відновили владу поміщиків і капіталістів, вони чинили криваву розправу над комуністами, революційними робітниками й селянами. В селі Зеленому (нині Верхньорогачицького р-ну) карателі піддали населення масовій екзекуції, повісили голову сільської Ради та сільського вчителя. В Голій Пристані вони розстріляли й повісили близько 20 чоловік, в Херсоні — 18 робітників. У Херсонській в’язниці в цей час томилось близько 300 політичних в’язнів. Особливо «славився» своїми звірствами загін полковника Салікова, який з вересня по грудень 1919 року вщент пограбував села Воронцовку, Дудчани та інші.
Більшовицькі організації Херсонщини, які в умовах жорстокого терору змушені були піти в підпілля, продовжували героїчну боротьбу проти кривавого режиму Денікіна. Підпільні організації друкували й надсилали в села відозви й прокламації, направляли агітаторів і організаторів повстансько-партизанського руху. Був створений бойовий орган більшовицького підпілля — Херсонський ревком.
Наприкінці літа 1919 року всю Херсонщину охопило полум’я повстань. З окремих населених пунктів восени 1919 року денікінці були вибиті повстанцями. У політичному зведенні штабу Денікіна від 8 листопада 1919 року говорилось: «Останні відомості з Херсонського повіту настільки загрозливі, що адміністрація остерігається масового повстання».
В жовтні 1919 року Червона Армія розпочала генеральний наступ проти Денікіна. Силами військ Південно-Західного фронту (14 армії під командуванням І. П. Уборевича), комуністичного підпілля й партизанських загонів у січні — на початку лютого 1920 року Херсонщину визволено від денікінців.
За наказом Херсонського повітового ревкому у лютому повсюдно були створені ревкоми. В березні 1920 року розпочалась підготовка, а в квітні пройшли вибори до міських і сільських Рад та волвиконкомів. У травні пройшов Дніпровський, у червні — Херсонський повітовий з’їзди Рад. 20—23 травня відбувся перший губернський з’їзд Рад, на якому був обраний губвиконком. Трудове селянство Херсонщини обирало до Рад активних борців за утвердження Радянської влади.
В селах губернії зростали партійні організації та утворювались нові. У травні 1920 року в Херсонському повіті вже було 30 комуністичних осередків, які охоплювали 290 членів партії. Вони провадили серед селянства велику агітаційно-масову роботу. В села посилалась політична література, газети й журнали. Тільки з 10 квітня по 1 травня 1920 року у Херсонському повіті розійшлось близько 28 тис. примірників газет, 100 — журналу «Власть Советам», 100 брошур, понад 2 тис. листівок. Література, що відправлялася на село, оголошувалась терміновим воєнним вантажем. Газети потрапляли в усі без винятку села, їх вивішували на людних місцях. З 11 лютого 1920 року в губернському центрі почала виходити газета «Известия революционного комитета города Херсона и его уезда». Згодом (з 6 січня 1921 року) — газета профспілок «Свободный путь». З 10 квітня до 1 червня в селах повіту відкрилось 28 волосних і 29 сільських бібліотек-читалень, 14 народних будинків, 31 культурно-освітнє товариство.
У зміцненні Радянської влади на селі велику роль відіграли комітети незаможних селян, яких у червні—липні 1920 року лише в Херсонському повіті було 146. Завдяки активній роботі КНС 6 волостей Херсонського повіту — Великоолександрівська, Висунська, Галаганівська, Кочубеївська, Снігурівська, Старошвецька— в серпні 1920 року виконали продрозкладку і були занесені на Червону дошку.
Мирний перепочинок і на цей раз тривав недовго. У червні— жовтні 1920 року Херсонщина стала ареною боїв з військами чорного барона Врангеля. В червні 1920 року частини Червоної Армії Південно-Західного фронту вже вели бої з врангелівською армією.
Вони стримували ворожий наступ у районі Північної Таврії. Однак, незважаючи на героїзм і впертий опір частин 13-ї армії, противник заподіяв їм серйозних втрат.
11 червня врангелівці захопили Олешки й Каховку. ЦК РКП(б) оголосив мобілізацію на врангелівський фронт. З Херсонської губернії на фронт було відправлено 140 комуністів. Херсонський повітовий з’їзд Рад постановив -11 червня «роз’їхатись по селах і підняти все селянство на боротьбу проти царських генералів та польських панів». 2-й повітовий Херсонський з’їзд КСМ звернувся до всієї молоді з закликом: «Юний пролетар,— на коня!» Внаслідок проведених мобілізацій сотні комуністів, комсомольців, членів KHС і профспілок влилися до лав 13-ї армії. Вже на початку липня 1920 року в її складі було 16 910 багнетів і 4999 шабель. В кінці липня 13-а армія поповнилась 51-ю стрілецькою дивізією, була створена правобережна група військ під командуванням Р. П. Ейдемана.
Червона Армія мала велику й постійну підтримку від селянства Херсонщини. В придніпровських селах Лівобережжя, захоплених ворогом, населення організувало т. зв. спостережні пости для того, щоб повідомляти радянське командування про розташування врангелівських військ і їх наміри. 31 липня селянин села Козачих Лагерів потай переправився через Дніпро, щоб розповісти командуванню Червоної Армії про сили ворожого гарнізону, розташованого в цьому селі. Члени КНС і комсомольці в липні 1920 року брали активну участь у розгромі контрреволюційних куркульських заколотів у Білозерці, Софіївці, Станіславі, підготовлених врангелівськими агентами. Провалився врангелівський план загарбання Херсона за допомогою морського десанту. Його зірвали партизани-таврійці. На початку серпня частини Червоної Армії перейшли в наступ. 7 серпня війська 13-ї армії на широкому фронті форсували Дніпро і визволили Олешки, Каховку, Британи, Козачі Лагері та інші населені пункти на лівому березі. Почалося створення Каховського плацдарму, площа якого становила 216 кв. км. Фланги й тил плацдарму упирались у лівий берег Дніпра, витягнувшись по лінії Катеринівка—Софіївка— Любимівка—Каховка—Мала Каховка—Ключове. Для зв’язку з правим берегом було створено кілька переправ. Глибина плацдарму сягала 12 км. Плацдарм мав три лінії траншей з дротяними загородженнями. Глибоко ешелонована оборона забезпечувалась артилерією. 21 вересня за рішенням Політбюро ЦК РКП(б) було створено Південний фронт під командуванням М. В. Фрунзе. Відчайдушна спроба врангелівців великими силами піхоти і танків ліквідувати плацдарм не мала успіху.
Вранці 28 жовтня 1920 року війська Південного фронту перейшли в рішучий наступ проти ворога. На той час війська Південного фронту переважали ворога в живій силі й техніці. Зазнавши величезних втрат, деморалізовані й дезорганізовані врангелівські війська відкотились у Крим. За час боїв в Північній Таврії радянські війська захопили близько 20 тис. полонених, понад 100 гармат, багато кулеметів, паровозів, вагонів, майже всі обози та величезні склади з десятками тисяч снарядів і мільйонами патронів. В ніч з 7 на 8 листопада 1920 року червоні війська у складі 15-ї (командир І. І. Раудмець, який замінив начдива П. А. Солодухіна, що загинув у боях під Каховкою), 51-ї ім. Московської Ради (командир В. К. Блюхер), 52-ї стрілецьких дивізій та інших частин почали форсування Сиваша. Комуністи й комсомольці йшли в перших рядах штурмуючих. їх провідниками були рибалки з присиваських сіл Строганівки та Іванівки: І. І. Оленчук, А. Т. Петренко і С. С. Ткаченко.
В результаті чотириденних жорстоких боїв 11 листопада 1920 року в районі перекопсько-юшунських і чонгарських позицій частини Червоної Армії розгромили білогвардійські війська Врангеля. В паніці вони почали відходити на південь, до портів. У боях проти білогвардійців на Каховському плацдармі, Перекопі і Чонгарі пліч-о-пліч билися українці, росіяни, білоруси, латиші, естонці, виявивши зразки хоробрості й відваги. У ліквідації армії чорного барона Врангеля велику роль відіграли визначні радянські воєначальники і політпрацівники: М. В. Фрунзе, С. М. Будьонний, К. Є. Ворошилов, К. О. Авксентьєвський, В. К. Блюхер, С. І. Гусєв, Бела Кун, А. I. Корк, Р. П. Ейдеман та інші.
У роки громадянської війни яскраво виявилась братерська співдружність і взаємодопомога українського і російського народів. Трудящі Радянської Росії, вірні своєму інтернаціональному обов’язку, незважаючи на величезні труднощі, які вони самі переживали, послали на Херсонщину кращих представників робітничого класу, партійних і радянських працівників, подавали їй значну матеріальну допомогу. Навесні 1919 року в Олешках, Каховці, Асканії-Новій у тісному контакті з місцевими Радами і продорганами діяв продовольчо-агітаційний загін петроградських робітників, який здійснював заготівлю хліба, організовував хати-читальні, розповсюджував газети й журнали, провадив агітаційно-масову роботу серед населення. На знак солідарності з російським народом селяни Таврії відправили ешелон хліба в подарунок дітям Петрограда. У травні 1919 року пітерські робітники взяли активну участь у розгромі банди Григор’єва.
В 1918—1925 рр. на Херсонщині працювало багато досвідчених партійних і радянських працівників, посланців робітничого класу Росії, які допомагали місцевим органам налагоджувати радянське будівництво. Одним з них був М. Ф. Доброхотов, якого у березні 1920 року призначено головою Херсонського військово-революційного комітету, а з червня того року водночас і керівником Херсонської повітової партійної організації. Іменем М. Ф. Доброхотова названо одну з вулиць міста.
Ніколи не згаснуть в народній пам’яті події громадянської війни. На знак героїчної боротьби проти ворогів Радянської влади у 1918—1920 рр. встановлені на Херсонщині пам’ятники й обеліски. Там, де проходив передній край Каховського плацдарму, в степу під Каховкою, споруджено і урочисто відкрито в листопаді 1967 року пам’ятник «Легендарна тачанка». До його підніжжя приходять і приїздять сотні тисяч трудящих Радянської країни.