Херсонська область у роки Великої Вітчизняної війни
Мирну, творчу працю радянських людей було перервано 22 червня 1941 року фашистською Німеччиною, яка віроломно, без оголошення війни, напала на Радянський Союз. Вже в перші дні війни до військових комісаріатів надійшли сотні й тисячі заяв від трудящих Херсонщини з проханням відправити їх на фронт.
Тих, що пішли з виробництва до лав діючої армії, замінили жінки, дівчата й підлітки. У зверненні комсомолок села Новотроїцького, опублікованому 26 червня, говорилось: «Ми; комсомольці, з великою гордістю займемо місця мобілізованих до Червоної Армії наших батьків і братів, сядемо на трактор, комбайн». Робітники, колгоспники та інтелігенція Херсонщини були прикладом трудового героїзму, працювали з потроєною енергією.
Партійні організації Херсонщини провели невідкладні заходи для перебудови життя на воєнний лад, а з наближенням ворога — для евакуації населення, промислових підприємств, тракторного парку і громадської худоби колгоспів та радгоспів на схід. До братньої Грузії евакуювалось багато колгоспників Генічеського району. Група робітників радгоспів Бериславського району на чолі з директором радгоспу В. Ф. Лисенком — пізніше Героєм Соціалістичної Праці — перегнала великий гурт худоби — 2600 голів — аж за Дон, до радгоспу «Пролеткультура» Клєтського району.
У районах створювались загони народного ополчення. В середині липня 1941 року на Херсонщині в цих загонах налічувалось 29 869 тис. чоловік. Виконуючи вказівки ЦК КП України, партійні органи формували партійне підпілля та партизанські загони. Цим займались уповноважені Миколаївського обкому партії.
В середині серпня 1941 року радянські війська вели напружені бої проти німецько-фашистських загарбників у районі Херсона. Частини 9-ї армії і Дунайської річкової флотилії мужньо стримували наступ переважаючих сил противника. У службовому щоденнику начальника генштабу сухопутних військ фашистської Німеччини генерала Гальдера є запис про те, що велике угруповання радянських військ на північ від Миколаєва затримало просування 16-ї танкової дивізії на Херсон. Особливо вперті бої безпосередньо за місто розгорнулись 18 серпня. На кожного його захисника припадало більш як по 20 гітлерівців, яких підтримували танки й артилерія. Цього дня командування військами Південного фронту прийняло рішення залишити Херсон.
19 серпня німецько-фашистські загарбники вдерлися в Херсон, а до 19 вересня 1941 року вони загарбали всю територію нинішньої Херсонської області. В одному з наказів, виданих німецькими окупантами на Херсонщині, цинічно вказувалось: «Населенню повинно бути ясно, що кожний прихильник Радянської влади є ворогом німецького народу і повинен вмерти». Фашисти розстріляли і замучили понад 75 тис. радянських громадян, 37 499 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини. Вони закрили вищі і середні навчальні заклади, в приміщеннях масових шкіл влаштовували солдатські казарми.
З перших днів окупації на Херсонщині розгорнулась всенародна боротьба проти фашизму. Однією з поширених форм боротьби проти загарбників був саботаж. Радянські патріоти виводили з ладу лінії зв’язку, електромережу, обладнання на підприємствах, відмовлялись працювати на окупантів. Багато з них слухали повідомлення Радінформбюро, переховували радянських військовополонених. Так, колгоспниця М. Г. Король з Новорайська Бериславського району врятувала життя військовополоненому лікарю Абульфасу Султанову, якому загрожувала смерть.
Навколо окремих комуністів та безпартійних патріотів створювались невеликі підпільні групи, які згодом переростали у цілі організації. Так, на Каховському заводі поршневих кілець (нині завод електрозварювального устаткування) діяла підпільна група на чолі з К. І. Туросом. Учасники групи псували обладнання, зв’язок. У Дніпрянах діяла група під керівництвом комуніста Г. І. Ярошенка в кількості 40 осіб. Підпільники виготовляли антифашистські листівки, знайомили населення) з повідомленнями Радінформбюро. Підпільні групи працювали в селах Дем’янівці і Покровці Нижньосірогозького району, в Громівці, Скворцовці Чаплинського району та в інших селах Херсонщини.
Під час боротьби проти окупантів керівники підпільних груп вирішили створити єдиний керівний центр Миколаївщини і Херсонщини. На початку 1942 року підпільні групи об’єднав «Миколаївський центр», очолений В. О. Лягіним. Херсонське підпілля очолювала трійка у складі О. М. Жукова, М. Г. Скворцова, Г. А. Кікотя. У грудні 1942 року гестапо натрапило на слід «Миколаївського центру». Його керівник В. О. Лягін (Корнєв) та багато інших підпільників загинули. Одному з керівників «Центру» П. А. Комкову пощастило уникнути арешту. Він перебрався до Херсона, де й очолив підпілля. За допомогою активних патріотів В. І. Мацулєвича, А. І. Шубіної, Л. Л. Бєлої, Л. М. Воєводіної, Т. М. Корінь та інших П. А. Комков встановив зв’язки з підпільними групами, які діяли у Великій Олександрівці, Великій Лепетисі, Генічеську, Каховці, Голій Пристані та в інших місцях. В березні 1943 року підпільна організація Херсона налічувала понад 400 чоловік. Розгалужена сітка підпільних організацій, уміла конспірація зумовили виключну живучість керівного центру. Він проіснував аж до визволення території від німецько-фашистських загарбників. Керівне ядро виготовляло і розповсюджувало антифашистські листівки, відозви та звернення до населення. Всього за період окупації на Херсонщині розповсюджено понад 20 тисяч; примірників різних; -листівок. Підпільники організовували диверсії, терористичні акти проти окупантів, визволяли з концтаборів радянських військовополонених.
Активну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників розгорнули комсомольці та молодь. На Херсонщині діяли дві підпільні комсомольсько-молодіжні організації — патріотична молодіжна група «Патріот Батьківщини» в Херсоні, організатором і керівником якої був комсомолець І. О. Кулик, та «Юнармія» в Цюрупинську, якою керував О. О. Фомін. Юні підпільники друкували на машинці й розповсюджували листівки серед населення, визволяли з гітлерівських таборів і тюрем радянських військовополонених, організовували диверсії на залізниці.
Партизанам Херсонщини довелось діяти майже при повній відсутності лісових масивів, що, безперечно, ускладнювало бойові операції проти гітлерівців. В кінці серпня— на початку вересня 1941 року розпочав бойову діяльність Херсонський партизанський загін, очолений учасником громадянської війни на Херсонщині О. Ю. Гірським. Начальником штабу був голова виконкому Херсонської міської Ради О. К. Ладичук, комісаром — П. В. Макєєв, секретар Миколаївського обкому партії, бійцями загону — радянські та партійні працівники, робітники заводу їм. Комінтерну — всього близько 100 чоловік, з них 22 комуністи. Патріоти руйнували телеграфні і телефонні лінії, нищили живу силу ворога тощо. Тільки протягом вересня 1941 року вони знищили 33 фашистських вояк, захопили 6 мотоциклів, 4 автомашини, багато автоматів та іншого озброєння. Через зайняту окупантами територію і лінію фронту Херсонський загін 31 вересня відправив партизана С. М. Хазановича з цінними розвідувальними даними. У боях проти ворога Херсонський партизанський загін зазнав тяжких втрат. У другій половині жовтня 1941 року біля села Малої Андронівки Скадовського району групу партизанів оточив каральний загін фашистів. Партизани до останнього подиху билися проти ворога. Смертю хоробрих полягли О. Ю. Гірський, О. К. Ладичук, В. Носков, П. В. Макєєв та інші. В січні 1942 року фашистські карателі переважаючими силами оточили і знищили загін. В секретному наказі німецької окупаційної адміністрації про це говорилось: «Партизани відчайдушно чинили опір, взяти в полон їх було неможливо, тому вели боротьбу з ними до повного їх знищення».
З вересня по грудень 1941 року у дніпровських плавнях діяв партизанський загін у кількості 350 чоловік. Командиром загону був А. Г. Різниченко — колишній секретар Ушкальської партійної організації, начальником штабу — І. І. Добродій. В середині вересня цей загін об’єднався з іншими загонами, що базувались у плавнях. Тоді ж створено раду командирів. Це було по суті перше велике партизанське з’єднання на Україні. Активними бойовими діями відзначився також загін Бериславського і Великоолександрівського районів під командуванням члена партії з 1918 року М. І. Павловського. Загін відбив численні спроби гітлерівців висадитись у плавнях. У бою партизани взяли в полон понад 50 карателів, захопили чималі трофеї, в т. ч. дві радіостанції, три кулемети, міномет тощо. Інший загін під командуванням О. Українця розгромив біля села Ушкалки роту есесівців і жандармський загін. Ворог втратив понад 120 солдатів і офіцерів. Карателі змушені були просити командування тилу групи армій «Південь» виділити для боротьби з партизанами додаткові сили. Після того, як окупанти кинули сюди багато частин та військової техніки, рада командирів партизанських загонів наприкінці жовтня 1941 року прийняла рішення залишити плавні. Поранених евакуювали в район Херсона. Значна частина бійців групами по 5—7 чоловік вирвалась з оточення. Багато з них влилося до інших партизанських загонів. Так, М. І. Павловський зі своїми бійцями боровся проти ворога у з’єднанні G. А. Ковпака.
Чимало сміливих бойових операцій на рахунку партизанського загону під командуванням секретарів Нижньосірогозького райкому партії М. В. Купрія та І. Д. Височина. Влаштовуючи засідки, партизани на початку 1942 року знищили 37 автомашин з солдатами і боєприпасами, що йшли до Криму. Бойові дії загону продовжувались до літа 1942 року.
Зламавши опір гітлерівських військ в районі річки Молочної, наприкінці жовтня 1943 року війська 4-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ф. І. Толбухіна почали визволення лівобережжя Херсонщини. Прикриваючись ар’єргардами, гітлерівці відходили до Дніпра. Наступ радянських військ швидко перетворився на стрімке переслідування ворога — денні марші сягали сорока і більше кілометрів. 31 жовтня праве крило фронту в складі 5-ї ударної та 3-ї гвардійської армій досягло Нікопольського плацдарму і бої набули тут затяжного характеру.
19-й танковий корпус під командуванням генерал-лейтенанта І. Д. Васильєва та 36-й кавполк 4-го гвардійського Кубанського кавкорпусу прорвали укріплення ворога на Перекопі. Північне узбережжя Сиваша визволили з’єднання 10-го стрілецького корпусу 51-ї армії Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта Я. Г. Крейзера. Увечері 31 жовтня вони вийшли в район Строганівки і Новомиколаївки, подолавши за день 80 км. Першою в районі с. Василівки Новотроїцького району форсувала Сиваш 346-а Дебальцевська стрілецька дивізія генерала Д. I. Станкевського. Провідниками радянських військ через Сиваш були жителі Херсонщини В. Т. Заулочний та І. І. Оленчук, який цей подвиг здійснив у 1920 році. І. І. Оленчука нагороджено орденом Вітчизняної війни ІІ-го ступеня, В. Т. Заулочного — орденом Червоної Зірки. У складі 10-го стрілецького корпусу воювало багато херсонців, серед них комсомольці — каховець І. І. Зюзь та уродженець с. Рубанівки Великолепетиського району Д. Т. Гридасов. За подвиги в боях на плацдармі їх удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Під час форсування Сиваша невмирущою славою вкрили себе льотчики полку, яким командував на той час двічі Герой Радянського Союзу О. І. Покришкін.
У запеклих боях проти гітлерівців війська Червоної Армії, переслідуючи ворога, 1 листопада 1943 року зайняли на лівобережній Херсонщині понад 6.0 населених пунктів, взяли в полон близько 5 тис. ворожих солдатів і офіцерів, 2 листопада визволили міста Каховку, Скадовськ, райцентри Горностаївку, Каланчак та понад 70 інших населених пунктів; 3 листопада під ударами радянських військ ворог залишив понад 80 населених пунктів, 4 — міста Цюрупинськ і Голу Пристань, а також понад 30 сіл області.
Визволивши від ворога Каховку, війська 2-ї гвардійської армії розгорнули наступ на Херсонському напрямі; вони мали ліквідувати херсонський передмостовий укріплений район, що прикривав підступи до пониззя Дніпра. 16 грудня війська 13-го гвардійського стрілецького і 2-го гвардійського механізованого корпусів почали штурм Херсонського укріпленого району. Зламавши опір ворога і ліквідувавши фашистські укріплення, вони 20 грудня вийшли до лівого берега Дніпра.
В районі Нікополя — Великої Лепетихи наступала 3-я гвардійська армія генерал-лейтенанта Д. Д. Лелюшенка, 5-а ударна армія генерал-полковника В. Д. Цветаева та 28-а армія генерал-лейтенанта О. О. Гречкіна; їх з повітря підтримувала армія під командуванням генерал-лейтенанта авіації Т. Т. Хрюкіна. Трохи пізніше сюди ж було кинуто і 44-у армію. Ворог намагався будь-що утриматися на добре укріпленому ним Нікопольському плацдармі. Перші спроби радянських військ ліквідувати його успіху не мали. Тому 17 січня 1944 року радянське командування вирішило припинити атаки і підготуватися до нового штурму. Було посилено ударні частини, підвезено боєприпаси. Ворожі переправи через Дніпро біля сіл Ушкалки та Нижнього Рогачика піддано бомбардуванню.
В боях проти ворога радянські воїни виявляли зразки мужності і героїзму. Біля села Соломок Горностаївського району росіянин лейтенант Коченев закрив своїм тілом амбразуру ворожого доту і загинув смертю хоробрих. Командир кулеметної роти 66-го стрілецького полку 61-ї стрілецької дивізії вірменин А. Д. Адам’ян, будучи пораненим, зняв закривавлену сорочку, надів її на багнет гвинтівки і повів роту в атаку. На захопленій у жорстокій сутичці висоті він закріпив свій прапор.
9 березня 1944 року біля с. Дудчан Нововоронцовського району форсувала Дніпро 109-а гвардійська стрілецька дивізія. Підтримана 4-ю гвардійською мотобригадою, вона 11 березня визволила м. Берислав. 13 березня форсували Дніпро 49-а, гвардійська та 295-а стрілецькі дивізії і визволили Херсон. Обидві вони дістали найменування «Херсонських». До середини березня 1944 року вся Херсонщина була визволена від гітлерівських загарбників.
У боротьбі за визволення Херсонщини небачений героїзм виявили сини й дочки великого російського народу та інших братніх народів нашої багатонаціональної Батьківщини. Тільки серед 18 Героїв Радянського Союзу, які одержали це високе звання за визволення міст і сіл Херсонщини, 7 росіян, 4 українці, 2 білоруси, 2 грузини, азербайджанець, вірменин, башкир.
У боях проти гітлерівських загарбників на території області загинуло 34 134 радянські воїни. На фронтах Великої Вітчизняної війни брало участь понад 100 тис. жителів Херсонщини, з них в боях за Батьківщину загинуло 53 538 чоловік.
Безсмертні імена героїв, які полягли в боротьбі проти ворогів соціалістичної Вітчизни; ніколи не заростуть народні стежки до їх могил, на яких споруджено 422 скульптурні пам’ятники, стели і обеліски. В містах і селах області встановлений 121 меморіальний знак на честь земляків, які загинули, захищаючи честь, свободу й незалежність Радянської Батьківщини. Урочисто вшановується пам’ять полеглих у боях за Вітчизну. В День Перемоги біля пам’ятників відбуваються урочистотраурні церемонії з покладенням вінків, хоровим співом, виконанням музичних творів. У дні всенародних свят сюди приходять молодь і діти, щоб скласти звіт перед тими, хто в тяжкій боротьбі відстояв їх щасливе майбутнє. Біля пам’ятників провадяться піонерські лінійки, тут відбувається прийом до піонерів і жовтенят.
У роки Великої Вітчизняної війни 57 уродженців Херсонщини удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Кавалерами трьох орденів Слави стали О. М. Єременко, В. Я. Лобода, Б. Н. Заманський та інші. Звання двічі Героя Радянського Союзу присвоєно П. О. Покришеву, а П. X. Дубинда за роки війни став кавалером трьох орденів Слави і Героєм Радянського Союзу. Близько 59 тисяч херсонців нагороджено орденами й медалями Союзу PСP.
Фашисти завдали величезної шкоди народному господарству Херсонщини. Вони повністю знищили близько 13 тис. споруд, відібрали у колгоспів і колгоспників близько 400 тис. цнт зерна, понад 140 тис. цнт картоплі, 140 тис. голів великої рогатої худоби, 120 тис. свиней, 378 тис. голів овець та кіз, знищили багато культурних цінностей та книжковий фонд міських і районних бібліотек, пограбували музеї. Загальні збитки, завдані Херсонщині, становили понад 12 млрд. карбованців.