Іванівка, Іванівський район, Херсонська область
Іванівка — селище міського типу, центр району. Розташована на відстані 36 км від залізничної станції Сірогози. Населення — 4818 чоловік. Селищній Раді підпорядковано селище Веселівка і села Новомиколаївка, Широка Балка, Шотівка.
Казенне село Іванівка засноване у 20-х роках XIX ст. вихідцями з Рубанівської волості, з сіл Білозерки, Великої і Малої Лепетихи, Шульгївки та інших. Наявність родючих земель приваблювала сюди переселенців. У 1822 році в селі, яке входило до складу Мелітопольського повіту, мешкало 642 чоловіка, налічувалося 65 дворів. За селом було закріплено 18 457 десятин землі, з них 3,7 тис. десятин непридатної для користування. Через десять років кількість землі, що була в користуванні сільської общини, зменшилася на 2037 десятин, що відійшли до сусідніх сіл. 1863 року община провела перший переділ землі на ревізькі душі. Досі поселенці володіли землею на правах займанщини, але не маючи реманенту і достатньої кількості робочої худоби, не були спроможні обробити навіть стільки, скільки потрібно було для прогодування сім’ї.
Соціально-економічний розвиток пореформеного села не зазнав істотних змін. В Іванівці продовжувала зростати кількість населення, з кожним наступним переділом (уже на наявні чоловічі душі) земельні ділянки значно зменшувалися. Так, 1875 року на душу припадало близько 2-х десятин орної землі. Селяни щорічно мали сплачувати різних платежів на суму 9,7 тис. крб. Усе це спричинило подальше зубожіння значної кількості селян. Зокрема, наприкінці XIX ст. із 335 дворів, що налічувалося в селі, 100 не мали знарядь для обробітку землі, 161 — плугів, 25 — робочої худоби. Через відсутність тягла й реманенту вони здавали наділи в оренду і йшли в найми, або вдавалися до ремісництва. На початку XX ст. становище основної маси селян Іванівки ще більше погіршало.
Тяжкі економічні обставини, політичне безправ’я штовхали трудящих на боротьбу проти існуючого ладу. В період першої російської революції 1905—1907 рр. Іванівська сільська громада надіслала до царя петицію, де ставила питання про надання рівних прав для всього населення країни, збільшення надільних ділянок за рахунок земель, що належали державі, монастирям і поміщикам, введення загального навчання коштом держави, звільнення з в’язниць учасників революційних подій, вимагали свободу сходок, слова й друку. В другій половині 1905 року селяни Іванівки вдалися до більш рішучих дій. 24 червня вони з’явилися до поміщиці сусіднього маєтку і примусили її згодитися на значне зменшення орендної плати за десятину землі. Внаслідок дальшого загострення суперечностей між селянами та адміністрацією економії у грудні селяни розгромили маєток поміщиці Ковалевської, яка відмовилася додержувати нові умови оренди. На своєму сході вони ухвалили нікого з учасників виступу властям не виказувати.
У жовтні 1905 року в Іванівці створено відділення Всеросійської селянської спілки та бюро волосної селянської спілки. Вони проводили агітаційну роботу серед селян, підтримували зв’язок з організаціями ряду волостей Мелітопольського і Дніпровського повітів. Проти бюро волосної селянської спілки було порушено слідство, притягнуто до відповідальності та засуджено на різні строки ув’язнення кількох місцевих селян.
Столипінська аграрна реформа зміцнила становище заможних селян і посилила розорення бідноти, відкривши великі можливості куркулям скуповувати селянські наділи. Бідняки, не маючи змоги обробляти свої ділянки, продавали їх за безцінь куркулям і остаточно пролетаризувались.. У 1910 році чимало розорених селян Іванівки, спродавши надільну землю, кинули насаджені місця і відправились на заробітки до Криму на тютюнові плантації й виноградники, в маєтки Фальц-Фейна. Напередодні першої світової війни Іванівка була глухим, невпорядкованим селом, яке губилося в широкому таврійському степу. Саманні, криті соломою мазанки селян-бідняків обвітрювались суховіями, пиловими бурями. Селяни-переселенці і на новому місці намагалися дотримуватись звичного для них побуту, віками усталених традицій. Жінки носили спідниці та вишиті сорочки, а замужні — очіпки («капури»). Чоловіки одягалися в чумарки і широкі штани, заправлені в чоботи, шапки — взимку й кашкети — влітку. Білі та чорні свитки були святковим теплим одягом для жінок й чоловіків. У селі майже не було зелених насаджень, його жителі постійно терпіли від нестачі води. Часто спалахували епідемічні хвороби, а медичної допомоги не було. Першу початкову школу тут відкрили 1874 року. Проте й через десять років після її відкриття з 2744 жителів Іванівки налічувалося лише 158 письменних, а з 338 дітей шкільного віку вчилося тільки 46. У 1886 і 1900 роках на кошти земства побудовано ще дві початкові школи, але й після цього істотних змін в освітньому рівні селян не сталося. Більшість дітей бідноти не мала можливості вчитися.
З радістю зустріли селяни Іванівки звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді і Москві. У грудні 1917 року в селі виник ревком, його очолив місцевий селянин А. Д. Худенко. У січні 1918 року Радянську владу було встановлено у всій волості. Розпочалося практичне здійснення Декрету про землю, провадилась заготівля хліба. Класові вороги чинили жорстокий опір цим заходам, вдавалися до терору. Для боротьби проти контрреволюційних елементів і захисту завоювань Жовтня в селі організувався загін самооборони.
В квітні 1918 року Іванівку захопили австро-німецькі окупанти. Майже сім місяців вони грабували село: вивозили коней, худобу, хліб. Тільки наприкінці листопада ворожі війська залишили й Іванівку.
Відновив діяльність ревком, який відразу організував збирання продовольства для Червоної Армії та населення голодуючих міст півночі Росії, провів набір добровольців до лав Червоної Армії. Проте обстановка лишалася ще напруженою. У селах волості гасали різні банди, які порушували мирне життя, шкодили радянському будівництву. В лютому 1919 року білогвардійський загін при підтримці куркулів навколишніх хуторів намагався вдертися в Іванівку, та загін самооборони спільно з іншими загонами примусив ворогів відступити. Наприкінці лютого їм вдалося на короткий час захопити село, але його в березні визволили радянські частини. Був створений волвиконком. Він забезпечував продовольством і паливом родини бідняків, приступив до розподілу землі. Загін самооборони у травні 1919 року влився до 3-го резервного радянського полку і брав участь у боях проти білогвардійців.
В липні 1919 року Іванівку захопили денікінці. Вони знущалися над активістами та сім’ями червоноармійців, намагалися провести мобілізацію до своєї армії. В січні 1920 року, переслідуючи денікінців, що відступали до Криму, радянські війська визволили село від ворога. Відновили роботу органи Радянської влади, діяльність яких проходила в умовах відчайдушного опору куркульства, боротьби з бандитизмом. Влітку почався наступ врангелівських військ, а в липні ворог захопив село. І знову грабежі, знущання над населенням. Після запеклих боїв частини Першої Кінної армії 31 жовтня 1920 року визволили село від врангелівців.
З переможним закінченням громадянської війни трудящі почали боротьбу за відродження зруйнованого господарства. Її очолили волосний ревком і партосередок, які відновили діяльність на початку листопада. Активну допомогу їм подавав волосний комітет незаможних селян, який вилучав у куркулів надлишки хліба, запроваджував у життя закон про наділення землею та реманентом безземельних і малоземельних селян. Очолював KHС місцевий селянин Ю. П. Лозовий.
У складних умовах здійснювалося господарське будівництво, в селах волості ще блукали недобитки банд, які влаштовували нальоти, грабували населення, вбивали активістів. У березні 1921 року в районі Іванівки з’явилася куркульська банда, озброєна кулеметами. Під час нальоту на село бандити зарубали сім активістів, забрали в селян 18 коней.
Незважаючи на те, що після Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни Іванівки одержали достатню кількість землі, але переважна більшість їх не мала худоби, необхідного реманенту, посівного матеріалу. Тому багато землі не оброблялось, пустувало. 1921 року в Іванівці з 10 987 десятин орної землі обробленою під ярі посіви виявилась тільки десята частина. На тисячу селянських дворів припадало 402 плуги, 617 сівалок, 481 віз, 53 молотарки. Значна частина сільськогосподарського реманенту потребувала капітального ремонту.
У відбудові господарства активну участь брала створена 1920 року комсомольська організація. Проводячи велику масово-політичну роботу серед населення, вона роз’яснювала питання внутрішньої і зовнішньої політики Радянської влади, була ініціатором створення гуртків художньої самодіяльності. 1923 року в ній налічувався 21 комсомолець.
Комуністи, члени волвиконкому й КНС постійно роз’яснювали політику Комуністичної партії щодо селянства, залучали бідняків до сільськогосподарської кооперації. 1921 року в селі засновано товариство взаємодопомоги, яке займалося заготівлею продуктів, допомагало селянам в обробітку землі, ремонті сільськогосподарського інвентаря, надавало допомогу в придбанні посівного матеріалу тощо. Активна діяльність товариства в заготівлі продовольства відзначалася Мелітопольським повітовим виконкомом. Жителя Іванівки А. Д. Худенка за «…виконання важливих державних завдань на продовольчому фронті» премійовано золотим годинником. У той час в селі виникли перші сільськогосподарські артілі «Спільна праця» і «Незаможник».
Створений на початку січня 1922 року партком (він об’єднав партосередки сіл Іванівського куща)5 очолив боротьбу трудящих села за швидшу відбудову зруйнованого в роки громадянської війни господарства. У 1923 році організовано Іванівський район. На кущовій партійній конференції, що відбулася в січні 1922 року, комуністи обговорили питання кращої організації посівної кампанії, збереження й поповнення робочої худоби, надання допомоги бідняцьким господарствам тощо. Посівна кампанія навесні 1922 року пройшла успішно.
Партійна організація проводила велику організаторську й пропагандистську роботу в селі, до активної громадської діяльності .залучалися жінки. Вони брали участь в роботі делегатських зборів, у ліквідації неписьменності, були шефами над піонерськими організаціями тощо.
Велику допомогу в проведенні соціалістичних перетворень в селі подавала Радянська держава. У 1925 році населенню Іванівки надано позику в сумі 18 090 крб. на придбання посівного матеріалу.
Відбулися зміни і в галузі охорони здоров’я, освіти та культури. На початку 1923 року в селі почали діяти лікарня на кілька ліжок і фельдшерський пункт, відкрито дитячий будинок, в якому виховувалося 79 дітей, працювали семирічна і три початкові школи. Комуністи і комсомольці розповсюджували серед селян газети, брошури, вели велику культурно-освітню роботу. З нагоди 10-х роковин Великого Жовтня у селі відбулася святкова демонстрація.
Після XV з’їзду ВКП(б) партійна організація спрямувала радянський актив на створення сільськогосподарських артілей. Протягом 1929—1930 рр. організувалися колгоспи: «Нове життя», «Спільна праця», «III Інтернаціонал», «Червоний степ» та ім. Шевченка. Активну участь у колгоспному будівництві взяли комуністи й комсомольці, які провадили широку роз’яснювальну роботу серед селян.
Наприкінці січня відбулися зліт перших колгоспників та конференція жінок.
На той час в артілі об’єдналося 33 проц. селянських господарств. До кінця лютого їх кількість становила близько 50 процентів.
Велику допомогу першим артілям подавала Іванівська МТС, організована в листопаді 1931 року. На необжитому пустирі, при відсутності капітальних виробничих будівель і майстерень, почала працювати МТС, маючи 16 тракторів. Конче потрібні були досвідчені трактористи. Селяни наполегливо оволодівали технікою, набували вправності в поводженні з сільськогосподарським реманентом. Політвідділ МТС проводив політико-виховну роботу серед хліборобів, сприяв формуванню у них нової соціалістичної свідомості, розвиткові їх творчої ініціативи, організовував соціалістичне змагання.
Організаційному та господарському зміцненню артілей сприяв схвалений 1935 року Примірний статут сільськогосподарської артілі. Оснащення сільського господарства новими машинами і механізмами відіграло важливу роль у піднесенні економіки артілей. На колгоспних ланах у передвоєнні роки працювало 128 тракторів Іванівської МТС і багато іншої техніки. Основні виробничі процеси було механізовано, впроваджувалися передові досягнення агротехніки, більшу частину сільськогосподарських робіт виконувала МТС. Саме тоді бригада під керівництвом Ю. А. Братищенка добилася виробітку на трактор ЧТЗ 509 га і заощадила 850 кг пального. У бригаді, яку очолював П. С. Логвиненко, на трактор ХТЗ виробили за зміну 125 га і заощадили 130 кг пального. За досягнуті успіхи ці колективи було занесено на обласну Дошку пошани.
Зростала врожайність сільськогосподарських культур. Добрих показників домоглися в артілях «Червоний степ» та ім. Шевченка, яких за вирощування високих врожаїв зернових на великих площах було занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. Колгосп «Червоний Степ» протягом 1939 — 1940 рр. пересічно одержував урожай зернових 13,5 цнт з га на площі 289 гектарів, а колгосп ім. Шевченка — 13,2 цнт з га на площі 986 гектарів.
В артілях села успішно виконували державний план розвитку тваринництва. Планові завдання по маточному поголів’ю корів, овець, свиней перевершено у 1,5 раза. Внаслідок широкої організаційної роботи, яку проводила районна партійна організація, і трудового ентузіазму колгоспників, громадське тваринництво розвивалось швидкими темпами. У 1941 році поголів’я худоби в колгоспах перевищило 3 тис. голів. Зростала також його продуктивність. Кандидатами в учасники ВСГВ 1941 року були вівцеферма колгоспу «III Інтернаціонал», де одержано в середньому за 1937—1940 рр. від метисів мериносових овець 134,3 ягняти на 100 вівцематок, та свинарська товарна ферма колгоспу ім. Шевченка, працівники якої виростили від 24-х свиноматок по 17,2 поросяти. Особливо добрих успіхів добилася свинарка А. Мартиненко, яка від кожної свиноматки за два опороси мала по 23 ділових поросяти.
Напередодні Великої Вітчизняної війни артілі Іванівки перетворилися на зразкові й високопродуктивні господарства. 1939 року їх прибутки становили 1,7 млн. крб. На трудодень колгоспники одержували по 5 кг хліба і близько 4 карбованців.
На місці саманних хат з’явилося багато кам’яних будинків, у селі простяглися рівні широкі вулиці. Село було радіофіковане й електрифіковане, вперше за своє існування воно одержало достатню кількість води. 1940 року тут діяло 5 артезіанських свердловин і 27 колодязів.
Велика увага приділялася організації медичного обслуговування населення. Працювали районна лікарня на 10 ліжок, пологовий будинок. 1936 року при лікарні відкрилися стоматологічний кабінет і лабораторія. Медичну допомогу подавали 6 лікарів.
До 1940 року в Іванівці ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Тут діяли середня і чотири початкові школи, в яких 44 вчителі навчали й виховували 516 дітей.
При будинку культури діяли гуртки художньої самодіяльності, в кінотеатрі демонструвалися художні й науково-популярні фільми. Відкрилася бібліотека, книжковий фонд якої становив близько 25 тис. томів. З 1931 року виходила районна газета.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, до лав Червоної Армії пішло 500 жителів села. На виробничих ділянках чоловіків замінили жінки, діти, літні чоловіки. Самовіддано працювали вони на збиранні врожаю, на спорудженні оборонних укріплень тощо. З наближенням лінії фронту розпочалася евакуація худоби та техніки в глибокий тил країни.
19 вересня 1941 року Іванівку окупували гітлерівці. Силою зброї вони намагались примусити населення коритися «новому порядку», принижували гідність людей, забирали худобу, хліб та інші продукти. 107 юнаків і дівчат силоміць вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Грабунки й насильства тривали понад два роки.
Війська 44-ї армії 4-го Українського фронту 29 жовтня 1943 року визволили село від німецько-фашистських окупантів. Жителі Іванівки внесли і свою частку в загальнонародну справу перемоги над ворогом. 327 односельців полягли в боротьбі проти фашистів, 136 чоловік нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. На честь загиблих воїнів у роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн споруджено пам’ятник.
Великої матеріальної шкоди завдали фашисти селу. Вони зруйнували або пограбували МТС, маслозавод, електростанцію, школу, клуб, бібліотеку, лікарню, багато житлових будинків. Загальні збитки, заподіяні окупантами, становили 15,8 млн. карбованців.
Відразу після визволення трудящі Іванівки почали відбудову жител і господарських приміщень. Бойовим штабом стали партійна і комсомольська організації. Комуністи очолили найважливіші ділянки громадського будівництва. Завдяки самовідданій праці в короткий строк відновила роботу школа, один з адміністративних будинків переобладнано під клуб і бібліотеку, відремонтовано артезіанські колодязі, дала струм електростанція. Держава подала допомогу артілям худобою, насінням, грошовою позичкою (лише 1943 року виділили 150 тис. крб.). В листопаді 1944 року почала працювати МТС, в якій налічувалося 9 тракторів, 3 комбайни, молотарка і 17 тракторних плугів. Восени за допомогою відремонтованих тракторів зорали й засіяли більше половини посівних площ. Врожай того року зібрали невисокий — пересічно 7,8—8,6 цнт з гектара.
Поряд з відбудовою господарства трудящі дбали й про допомогу рідній Червоній Армії, яка успішно громила ненависного ворога. Так, жителі села Шотівки зібрали кошти на будівництво літака-винищувача. Герой Радянського Союзу О. М. Решетов, якому в 1944 році було передано літак, воював на ньому до кінця війни і збив десять ворожих літаків.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни до села повернулося багато демобілізованих воїнів. Вони виявляли активність і на трудовому фронті. Тракторна бригада № 6 Іванівської МТС під керівництвом бригадира Т. С. Логвиненка виконувала річні плани м’якої оранки на 150—
185 проц. Відбудовувати громадське господарство допомагала Радянська держава. З Російської Федерації надійшли 161 голова великої рогатої худоби, 70 племінних тварин, 1000 овець, 1200 коней. Частина худоби повернулася з евакуації. Її розподілили між артілями району.
Завдяки цьому за порівняно короткий строк відновили роботу тваринницькі, свинарські і вівчарські ферми. 1945 року в артілях Іванівки налічувалося вже 529 голів великої рогатої худоби. До 1950 року колгоспи освоїли довоєнні посівні площі, відбудували всі господарські й громадські приміщення, більшу частину житлового фонду. Більше як у 2 рази зросло поголів’я великої рогатої худоби. Прибутки артілей села порівняно з 1945 роком набагато збільшилися і становили вже 1,3 млн. крб. Значно поповнилася машинами МТС, яка мала 146 тракторів (у перерахунку на 15-сильні), 43 комбайни та іншу сільськогосподарську техніку.
Для організаційно-господарського зміцнення артілей 1951 року проведено їх злиття і створено два господарства — ім. XX партз’їзду та «Радянська Україна». У 1959 році вони об’єдналися в одну артіль — «Радянська Україна», за якою закріплено 12 тис. га землі. Протягом наступних шести років внаслідок зміцнення виробничо-технічної бази та поліпшення організації праці колгоспники добилися дальшого зростання економіки артілі. Виробництво молока за ці роки збільшилося у 3,3, м’яса — у 2,3 раза. Прибуток артілі становив 1,9 млн. карбованців.
Виконуючи рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, XXIII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України, парторганізація і правління колгоспу вжили заходів, спрямованих на поліпшення агротехніки сільськогосподарських культур, удосконалення морального і матеріального заохочення колгоспників. Все це забезпечило піднесення економіки господарства.
Колгосп «Радянська Україна» — високомеханізоване, багатогалузеве господарство. На його ланах 1970 року працювало 58 тракторів, 30 різних комбайнів, 34 автомашини та багато іншої техніки. На тваринницьких фермах утримується 2,4 тис. голів великої рогатої худоби, 6 тис. свиней, 3,5 тис. овець, близько 5 тис. штук птиці. Неподільний фонд колгоспу зріс майже до 3 млн. крб. Збільшилася й оплата праці. Колгоспники одержали на людино-день близько 4 крб. грішми.
Із зростанням прибутків артіль виділяла більше коштів на будівництво та соціально-культурні потреби. Протягом 1968—1970 рр. тут споруджено 32 житлові будинки, їдальню, механізований телятник на 400 голів. На пенсійне забезпечення тільки у 1970 році витрачено 13 тис. крб., на задоволення культурно-побутових потреб колгоспників — 40,6 тис. карбованців.
Трудівники Іванівки успішно виконали восьму п’ятирічку. Зросла врожайність зернових. У завершальному році минулої п’ятирічки пересічно зібрали по 28,9 цнт з га. За самовіддану працю й визначні успіхи в піднесенні сільськогосподарського виробництва у післявоєнні роки 308 колгоспників та спеціалістів сільського господарства Іванівки відзначені урядовими нагородами, у т. ч. 18 чоловік — за трудові здобутки у роки восьмої п’ятирічки. Бригадира тракторної бригади В. Д. Братищенка удостоєно ордена Жовтневої Революції. С. Д. Домбровську (перша жінка-комбайнер в районі), яка з площі 250 га зібрала і намолотила понад 4 тис. цнт зерна, 1958 року нагороджено орденом Леніна.
Заспівувачем передових починань у колгоспі є партійна організація, яка налічує 60 комуністів. Переважна більшість з них працює безпосередньо на фермах, у бригадах і ланках. Активними помічниками партійної організації є комсомольці, яких у колгоспі 40 чоловік. Разом з комуністами вони ведуть перед у змаганні, борються за виконання величних планів дев’ятої п’ятирічки.
В Іванівці успішно розвивається також місцева промисловість. Тут працюють два заводи: будівельних матеріалів і маслоробний, харчокомбінат, «Міжколгоспбуд», об’єднання «Сільгосптехніки» та інші підприємства, на яких зайнято 257 робітників. Обсяг валової продукції щорічно перевищує 4 млн. крб. За роки восьмої п’ятирічки її виробництво зросло в 1,7 раза.
Завдяки розвиткові економіки зростала й Іванівка, яку 1956 року віднесено до категорії селищ міського типу. Тепер її не впізнати. Особливо разючі зміни сталися у післявоєнний час. З’явилися нові вулиці, споруджено будинок Рад, багато двоповерхових будинків, готель. Селищна Рада, до складу якої обрано 85 депутатів — колгоспників, робітників, службовців, — спираючись у своїй роботі на актив, повсякденно дбає про впорядкування селища й поліпшення побутових та культурних умов життя трудящих. Широкі вулиці обсаджено декоративними деревами і чагарниками, прокладено й заасфальтовано тротуари. Багато будинків і квартир газифіковано. В Іванівку, жителі якої споконвіку терпіли від нестачі води, тепер по 20-кілометровому магістральному водопроводу вона прийшла і розлилася блакитним ставком — улюбленим місцем відпочинку трудящих. Є пляж, можна покататися на човні. На 175 гектарах шумлять тінисті сади і парки. За великі досягнення у благоустрої Херсонський облвиконком у 1964 і 1971 рр. визнав селищну Раду Іванівки переможцем у змаганні серед інших населених пунктів області. .
Добре організовано службу охорони здоров’я. Працюють районна лікарня на 100 ліжок, поліклініка, в якій відкрито хірургічний, терапевтичний, стоматологічний Л’а інші кабінети, жіноча й дитяча консультації, аптека. Про здоров’я трудящих дбають 14 лікарів і 72 працівники з середньою спеціальною освітою. У дитячих садках і яслах виховуються наймолодші громадяни селища — діти.
Населення користується послугами 29 промтоварних і продовольчих магазинів та кіосків, майстернями побутового обслуговування.
Великі зміни відбулися і в галузі народної освіти та культури. В середній школі навчається понад 600 учнів, працює 40 вчителів. 1963 року в селищі відкрито професійно-технічне училище механізації сільського господарства, в якому набувають професії механізаторів 300 юнаків і дівчат. У музичній школі вчиться 65 дітей трудящих селища.
Працюють районний будинок культури і два клуби, гуртки художньої самодіяльності. Демонструються кінофільми, провадяться вечори трудової слави, зустрічі поколінь тощо.
У бібліотеках — районній для дорослих, дитячій, шкільній, профтехучилища, колгоспній і парткабінету — понад 44 тис. томів художньої, політичної і технічної літератури. Працівники бібліотек організовують читацькі конференції, літературні вечори й диспути.
Плідну роботу проводять місцеві відділення Товариства охорони пам’ятників історії та культури, «Знання», охорони природи, районний комітет ДТСААФ та інші.
З 1965 року в Іванівці виходить газета «Нове життя».
Завжди людно на місцевому стадіоні. Крім нього, є два спортивні майданчики, діє добровільне спортивне товариство «Колос». Понад тисячу жителів селища бере участь у гуртках з різних видів спорту, 303 з них стали розрядниками.
Все, чого досягли трудящі Іванівки в господарському й культурному будівництві, — наслідок їхньої самовідданої праці, організуючої і керівної ролі 28 первинних партійних організацій, які об’єднують понад 300 членів і кандидатів у члени партії. Вірними помічниками комуністів є комсомольці, яких налічується 455 чоловік. Комуністи й комсомольці — застрільники соціалістичного змагання, вони йдуть в авангарді боротьби за перетворення в життя історичних рішень XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.
Готуючись до 50-річчя утворення СРСР, райком партії та первинні організації ведуть велику роботу щодо оформлення сіл і господарств району наочною агітацією. Основний зміст її полягає в широкій пропаганді рішень з’їзду партії, показу досягнень радянського народу в усіх сферах суспільного життя, всебічному відображенні соціалістичного змагання за успішне виконання завдань дев’ятої п’ятирічки. Хід змагання і забезпечення його гласності висвітлюються через наочну агітацію. Біля районної Дошки пошани споруджено «Маяк», який діє за принципом справжнього морського маяка — засвічується з рівномірною періодичністю. На ньому вміщуються фотографії кращих людей району. Організовано також цикл вечорів, об’єднаних однією назвою — «Дні союзних республік».
За роки поточної п’ятирічки селище прикраситься новими багатоквартирними житловими будинками, будуть споруджені приміщення для середньої школи, лікарні, дитячий комбінат, літній кінотеатр, палац культури із залом на 670 місць.
Росте й розквітає Іванівка, поліпшується добробут і багатшає духовний світ її трудівників — активних будівників комунізму.
Л. М. БУЧИНСЬКА, М. Т. ГЕТАЛО