Червоний Перекоп, Каховський район, Херсонська область
Червоний Перекоп — селище, центр сільської Ради. Розташований за 30 км від Каховки і за 35 км від найближчої залізничної станції Братолюбівка. Через селище проходить автошлях Каховка—Новоолексіївка. Населення — 1354 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Зелена Рубанівка, Калинівка, Петропавлівка, Подівка, Просторе.
Селище засноване 1929 року. Його виникнення пов’язане із створенням у херсонському степу зернового радгоспу-велетня. За ним було закріплено 197 тис. га землі; радгоспні лани сягали аж до Сивашу. По цих землях у 1920 році проходив рубіж знаменитого Каховського плацдарму, рясно политого кров’ю червоних бійців, які розбили і відкинули за Перекоп врангелівську армію. На честь цих героїчних подій часів громадянської війни новостворюваним радгоспу і селищу дано назву «Червоний Перекоп».
Будувати велике державне господарство допомагала вся країна. На заклик Комуністичної партії з міст і сіл України, РРФСР, Білорусії та інших республік сюди прибували робітники, будівельники, трактористи, інженери, агрономи. Нескінченним потоком надходили будівельні матеріали, сільськогосподарська техніка. Перші трактори одержали 14 лютого 1929 року, а на кінець наступного року їх налічувалося вже понад 170. Механізатори підіймали цілину. Часто псувалися американські «Фордзони», бракувало запчастин. Люди жили в наметах, по 10 чоловік у кожному. Було важко, але патріоти долали всі труднощі й перешкоди. «Місту потрібен хліб! — такий був заклик партії, і він піднімав нас до світанку і ми йшли, як в атаку, в наступ»,— згадує ветеран радгоспу «Червоний Перекоп» В. Я. Уніатський. Приклад самовідданої праці подавали комуністи й комсомольці. Партійна, комсомольська організації, створені 1929 року, були хоч і нечисленними (комуністів — 5, комсомольців — 23), але ініціативними.
Зростав радгосп, споруджувалося й селище. Перші колективні новосілля у робітничих гуртожитках відзначили незадовго до 12-ї річниці Великого Жовтня. Чимало робітників і спеціалістів зустріли свято в двоквартирних кам’яних будиночках з електричним освітленням і водогоном. У 1930—1932 рр. відкрилися громадська їдальня, хлібопекарня, лазня, магазини продовольчих і промислових товарів; споруджено тимчасове приміщення клубу, бібліотеки. Згодом були побудовані стаціонарні дитячі ясла й садок, завдяки чому стало можливим вивільнити для виробництва багато жінок.
На початку 1930 року в Червоному Перекопі розгорнувся рух за ударну працю. Спершу створено 10 ударних бригад, які об’єднували 91 робітника, а незабаром весь колектив радгоспу вже працював по-ударному. Того року держава одержала мільйон пудів хліба. За вміле керівництво господарством директора радгоспу Г. С. Кравцова та ініціатора соціалістичного змагання серед механізаторів А. А. Гізелу було нагороджено орденом Леніна.
У 1934 році постановою бюро Одеського обкому КП(б)У «Червоний Перекоп» було розукрупнено. Але й після цього він лишився одним з найбільших і найрозвиненіших господарств півдня України. 1935 року в ньому працювали 333 постійні та 233 сезонні робітники, 29 чоловік інженерно-технічного персоналу. Радгосп мав 6 відділків, 20,4 тис. га землі, з яких 12 тис. га орної. На тваринницьких фермах налічувалося 954 голови великої рогатої худоби, 222 коней. Ферми було укомплектовано коровами червоної степової породи. Колектив радгоспу приділяв велику увагу освоєнню цілини й перелогів. У 1938 році площа орної землі збільшилася до 16 тис. га, пасовищ — майже до 3 тис.; плодоносив 25-гектарний сад. Наступного року було вироблено на 100 га угідь по 460 цнт зерна, 3,4 цнт м’яса, 35 цнт молока. Значно знизилася собівартість зернової продукції3.
До радгоспу «Червоний Перекоп», який став провідним зерновим господарством Херсонщини, приїздили вчитися передових методів праці хлібороби й механізатори з Миколаївської, Одеської та інших областей. На початку червня 1938 року Миколаївський обком КП(б)У скликав у Червоному Перекопі нараду керівників і механізаторів степових радгоспів, на якій місцеві трактористи й комбайнери поділилися своїм досвідом збирання високих врожаїв. Гостям було показано радгоспні поля, ферми, а також робітниче селище, що за 10 років перетворилося на поселення міського типу з добре розпланованими кварталами й вулицями, забудованими кам’яними будинками. Червоний Перекоп було електрифіковано, споруджено водонапірну башту, прокладено водогін.
Багато уваги приділялося розвитку освіти й культури. 1930 року всі діти шкільного віку сіли за парти семирічної школи. Того ж року в Червоному Перекопі відкрилося училище механізації сільського господарства, яке забезпечувало радгоспи та MTС району кваліфікованими трактористами, комбайнерами тощо.
Відчинилися двері будинку культури із залом на 250 місць. На пам’ятній дошці, прикріпленій біля входу, було викарбувано: «Пролетарську культуру — робітникам соціалістичних ланів!» Будинок культури закладено 1 Травня 1933 року. Зернорадгосп «Червоний Перекоп».
Перед трудівниками селища відкривалися широкі перспективи дальшого розвитку сільськогосподарського виробництва, і на цій основі — зростання добробуту й культури. Та війна, розв’язана проти СPСP фашистською Німеччиною, примусила радянських людей залишити мирну працю і взятися за зброю. Трактористи, комбайнери, шофери радгоспу пересіли на бойові машини. Деякі механізатори, зокрема О. Я. Дубиковський, рушили на фронт з радгоспними тракторами. До лав Червоної Армії пішли робітники й спеціалісти. Найціннішу сільськогосподарську техніку було евакуйовано до Мелітополя, худобу відігнали в степи за Сталінград. Виконуючи завдання радянського військового командування, жителі споруджували укріплення, копали окопи, протитанкові рови. У перших числах вересня 1941 року на землях радгоспу розгорнулися запеклі бої проти наступаючого ворога. Шість разів ферма третього відділку переходила з рук у руки. Населення допомагало пораненим радянським воїнам, постачало бійцям продукти харчування.
11 вересня фашисти окупували Червоний Перекоп. Вдаючись до терору й погроз, вони намагалися відновити сільськогосподарське виробництво. Але жителі чинили відчайдушний опір: не виходили на роботу, псували реманент, ховали зерно. Гітлерівці розстріляли робітника радгоспу Г, О. Довбню, завідуючого відділенням зв’язку М. И. Ціпера, його дружину і двох малолітніх дітей. Юнаків та дівчат силоміць вивозили на каторжні роботи до Німеччини. Але радянські люди не скорилися загарбникам.
Восени 1943 року фронт наблизився до Червоного Перекопу. Відступаючи під ударами радянських частин, окупанти зруйнували ферми й господарські приміщення, ремонтні майстерні, зерносховище, нафтобазу, електростанцію, спалили багато житлових будинків, бібліотеку та ін. Сума збитків, завданих господарству фашистами, досягала 7,3 млн. крб.; шкода, заподіяна житловому фонду і культурно-побутовим закладам, обчислювалася у 884 тис. карбованців.
2 листопада 1943 року до селища з боями вступили бійці 2-го гвардійського механізованого та 5-го Донського козачого корпусів, що входили до складу 4-го Українського фронту. Ще гриміла канонада, свистіли кулі, але всі мешканці Червоного Перекопу вийшли зустрічати своїх визволителів. Багато жителів не діждалося своїх близьких: 332 воїни-червоноперекопці загинули, захищаючи свободу й незалежність соціалістичної Батьківщини.
Після визволення селища його мешканці допомагали зводити капоніри для бойових літаків авіаційного полку, дислокованого неподалік Червоного Перекопу. Жінки доглядали поранених, які лікувалися в госпіталі, постачали їм продукти харчування.’ Одночасно населення взялося відроджувати господарство радгоспу, відбудовувати житла, культурно-побутові заклади тощо. Навесні 1944 року зернових засіяли мало, бо не було техніки, а тягла — всього 15 волів, 30 коней та 20 корів. Повернувшись у 1945 році до селища, тракторист О. Я. Дубиковський взявся орати землю трофейним танком. Підбиту техніку ворога використовували для ремонту сільськогосподарських машин.
Поступово відроджувалося господарство. Вже 1944 року до Червоного Перекопу з РРФСР почали надходити трактори, худоба. На кінець року радгоспне стадо налічувало 229 голів великої рогатої худоби, 103 коней. Держава допомагала насінням, грішми, продуктами. Бойовим завданням було засіяти більше озимини. Знову, як і в 1929 році, розгорнулася битва за хліб. Перед вели комуністи і комсомольці. Восени 1944 року було здобуто першу перемогу — засіяно майже половину орної площі. Ремонтувалися, а здебільшого будувалися заново тваринницькі приміщення, зерносховища, майстерні. Парторганізація взяла під свій контроль відродження радгоспної електростанції, добилася закріплення за будовою робочої сили, забезпечення її матеріалами й механізмами, автотранспортом, подбала про налагодження громадського харчування будівельників. Завдяки цьому на кінець 1945 року електростанція дала струм.
У 30-у річницю Великого Жовтня комуністи і комсомольці, депутати Ради очолили соціалістичне змагання трудівників радгоспу за гідну зустріч знаменної дати. Вперше посів ярових проведено кондиційним, протруєним насінням за дев’ять, а на окремих відділках — сім днів. Жнива того року пройшли під гаслом — «Зібрати врожай вчасно і без втрат!» Завдяки широкому розмаху соціалістичного змагання, наполегливій праці всього колективу валовий збір зерна в ювілейному році наблизився до 100 тис. цнт. Це свідчило, що господарство в основному залікувало рани, завдані війною.
Відбудовувалося й селище. На початку 50-х років було повністю відновлено житловий фонд, впорядковано вулиці, розширено торговельну мережу. Діяли лікарня, школа, клуб. До Червоного Перекопу прибували переселенці із західних областей України. Протягом 1949—1950 рр. їм було надано 45 квартир, виділено кошти для влаштування на новому місці. Кількість робочих рук значно зросла.
Країна потребувала хліба, і червоноперекопці докладали всіх зусиль до того, щоб вирощувати і збирати добрі врожаї. 1948 року ланка Л. І. Лавренич виростила по 32 цнт зернових; комбайнери П. М. Гребняк, В. І. Боришполець намолотили кожний по шість тис. цнт зерна. Незважаючи на посуху 1948 року, план хлібоздачі господарство виконало на 122 проц. Наступного року за завданням тресту зернорадгоспів на полях господарства було вперше посіяно бавовник, який дав непоганий урожай, а вже в 1951 році бавовником засіяно 1530 га і восени здано державі 810 тонн сирцю. За ці досягнення радгосп нагороджено перехідним Червоним прапором Ради Міністрів СPCP, видано премію 90 тис. карбованців.
Виконуючи рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, партійна організація селища, яка на той час налічувала вже 50 комуністів, .очолила боротьбу трудящих за піднесення тваринництва. Особливу увагу було звернуто на зміцнення кормової бази, заготівлю соковитих кормів: ранніх сортів картоплі, кавунів, кабачків тощо. На тваринницьких фермах запроваджувалася механізація трудомістких робіт. Це дало змогу за п’ятиріччя (1953—1958) збільшити виробництво м’яса і молока в два рази, яєць — в три, вовни — на 30 проц. Добре трудилися тваринники. Удосвіта приходила на ферму доярка Л. М. Жиленко, стежила за режимом утримання тварин, дбала, щоб концентрат був з зеленими кормами. Так у повсякденній самовідданій праці народжувався успіх — 4 тис. кг молока від кожної закріпленої за нею корови.
На кінець 50-х років у радгоспі було створено потужну технічну базу, яка налічувала понад сто тракторів та стільки ж комбайнів. Струм Каховської ГЕС (з 1955 р.) дав можливість оснастити всі галузі господарства трансформаторами і електромоторами. В шістдесяті роки трудівники Червоного Перекопу впевнено взяли курс на дальше розширення виробництва сільськогосподарської продукції. За семиріччя (1959—1965) вихід зерна та продуктів тваринництва збільшився в п’ять разів.
Роки восьмої п’ятирічки пройшли під знаком підготовки до знаменних дат — п’ятдесятиріччя Великого Жовтня і сторіччя з дня народження В. І. Леніна. Включившись у всенародне соціалістичне змагання, трудівники радгоспу вже у 1966 році виростили й зібрали зернових (без кукурудзи) 277 тис. цнт при плані 240 тис. Того року за самовіддану працю орденами і медалями нагороджено велику групу червоно-перекопців, у т. ч. орденом Леніна — директора радгоспу К. Г. Панкевича, ланкового зрошувальної ділянки відділку № 4 М. Д. Кожушка, керуючу відділком № 2 В. О. Власик; орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира бригади комуністичної праці М. С. Бабича. Кавалером ордена Трудового Червоного Прапора стала також бригадир тваринницької ферми № 6 Р. К. Чупилко, яка із своїм колективом добилася приплоду від кожної свиноматки, а іх було багато, в середньому по 17 поросят; приріст ваги молодняка становив 500 грамів на добу. На всіх свинофермах радгоспу запроваджено великогрупове утримання свиней, міжпорідне промислове схрещення, на фермах великої рогатої худоби — штучне запліднення тварин.
На наукову основу поставлено і виробництво зернових. Кожного року складаються технологічні карти сільськогосподарських культур, що дає можливість найраціональніше використовувати посівні площі. Господарство першим в області перейшло на стопроцентний посів озимої пшениці Безоста-1, кукурудза висівається лише гібридним насінням першого покоління. 620 га колишніх богарів зрошується електропомпами і на них збирають урожай соковитих кормів у 3—4 рази вищий, ніж на інших полях. Протягом дев’ятої п’ятирічки 7,5 тис. га родючої землі радгоспу напоять води Каховської зрошувальної системи. Агрономи підрахували, що це втричі збільшить врожаї. На ланах буйно заколоситься не лише пшениця, а й рис. Для вирощування просапних культур у радгоспі організовано 32 ланки, оплата яких провадиться за акордно-преміальною системою. За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва, виконання планів заготівель продуктів сільського господарства, здійснення меліоративних робіт, розробку і впровадження наукових досліджень у сільськогосподарське виробництво 1967 року радгосп «Червоний Перекоп» було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Завдання восьмої п’ятирічки трудівники господарства виконали достроково: за виробництвом зерна і яєць — у 1968 році, вовни — у 1969-му, м’яса і молока — на початку січня 1970 року. Нагородою орденоносному колективу за доблесну працю була Ленінська ювілейна почесна грамота ЦК КПРС, Президії Верховної Ради CPСP, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. У дні роботи XXIV з’їзду КП України червоноперекопці рапортували республіканському форуму комуністів про нові трудові здобутки. «Раді доповісти делегатам з’їзду,— писали вони,— що колектив ордена Трудового Червоного Прапора радгоспу «Червоний Перекоп» Каховського району Херсонської області, готуючи гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, достроково виконав план першого кварталу 1971 року продажу державі м’яса, молока, яєць. До кінця кварталу буде продано тисячу центнерів молока, 70 тис. штук яєць. Для одержання високого врожаю на полях радгоспу завершується підкормка озимини, повністю підготовлена техніка для проведення весняно-польових робіт». Свої зобов’язання робітники і спеціалісти виконали успішно. Того року зернових культур з кожного га посіву зібрано по 28,5 центнера.
У другому році дев’ятої п’ятирічки трудящі включилися у всенародне змагання на честь 50-річчя утворення Радянського Союзу. Партійна організація, яка його очолює, запалює колектив на нові трудові звершення. Протягом більше як сорокарічної історії радгоспу «Червоний Перекоп» партійна організація була керівною і спрямовуючою силою в господарстві. В 1971 році вона об’єднувала 161 члена КПРС, складалася з 8 цехових парторганізацій та 7 партгруп — на відділках, бригадах і фермах. Незмінним помічником комуністів є комсомольська організація, яка налічує в своїх рядах понад 140 юнаків та дівчат. За успішну мобілізацію молоді на виконання завдань восьмої п’ятирічки комсомольська організація була нагороджена перехідним Червоним прапором та Почесною грамотою райкому ЛКСМУ.
Велику роль у господарському й культурному житті селища відіграє сільська Рада. В складі її депутатів є 36 робітників і спеціалістів сільського господарства, решта 10 — працівники освіти, культури тощо. 24 депутати — члени КПРС. Рада допомагає партійній організації проводити серед населення масово-політичну роботу, керувати соціалістичним змаганням. В останній час в селищі дедалі більшого розмаху набирає вища форма соціалістичного змагання — рух за комуністичне ставлення до праці. П’ять бригад радгоспу вже вибороли звання комуністичних, на різних ділянках виробництва трудиться 201 ударник комуністичної праці. З кожним роком зростають лави передовиків, кількість орденоносців. У 1972 році в Червоному Перекопі мешкало 182 чоловіка, нагороджені орденами і медалями. Кавалерами ордена Леніна є комбайнери Н. Н. Чуча (нині пенсіонер) і М. К. Карпута, якого відзначено за ударну роботу на цілинних землях. У 1971 році директора радгоспу К. Г. Панкевича удостоєно високого звання Героя Соціалістичної Праці, бригадира свиноферми Р. К. Чупилко — ордена Леніна. Секретаря парткому І. Д. Огданця і бригадира тваринників М. С. Бабича нагороджено орденом Жовтневої Революції.
За післявоєнні роки сталися зміни в соціальному складі населення. Серед робітників уже давно немає чорноробів і людей без кваліфікації, їх місце зайняли механізатори, висококваліфіковані рільники, тваринники, будівельники тощо. В радгоспі й селищі близько 30 інженерно-технічних працівників. У галузі освіти й культури працюють 50 чоловік, у сфері обслуговування — 29, лікувальних закладах — 26. Невпинно підвищуються заробітки робітників і службовців. Протягом восьмої п’ятирічки середньомісячна заробітна плата зросла з 88 до 122 крб., а 1971 року — перевищила 130 крб. За п’ятиріччя тільки доплат і премій робітникам радгоспу виплачено понад мільйон крб. й 800 тис. крб. «тринадцятої зарплати». На свої заробітки і з допомогою державних кредитів за післявоєнні роки червоно-перекопці спорудили понад 200 індивідуальних житлових будинків загальною площею 12 тис. кв. метрів. У центрі селища — 15 двоповерхових комунальних житлових будинків міського типу. 1972 року будівельники на кошти радгоспу зводять для переселенців 55 будинків загальною площею 1,8 тис. кв. метрів, закінчують спорудження будинку культури із залом на 500 місць, просторим фойє, кімнатами для гурткової роботи; приміщення’ клубу переобладнують під спортивний зал. Буде здано в експлуатацію центральну котельню, яка дасть тепло більшості осель. Червоний Перекоп повністю електрифікований і радіофікований, має телефонну мережу; прокладені тротуари, водогін. Розширюється сітка торговельних і побутових підприємств, медичних закладів. Відкрито великий селищний універмаг, 15 магазинів і крамниць, налагоджено комісійну торгівлю сільськогосподарськими продуктами. До послуг жителів — 3 їдальні, кілька буфетів. Працюють сільська дільнична лікарня з пологовим відділенням, кілька медичних пунктів. Для малюків створено дитячі садки, і ясла.
Сільська Рада витрачає великі кошти на освіту, поліпшення культурного обслуговування населення. Так, з бюджету 1972 року (101 тис. крб.) на фінансування закладів освіти і культури асигновано 85,3 тис. крб. Середня школа, в якій навчається близько 500 учнів, міститься в двоповерховому просторому приміщенні. Відкрито музичну школу. З 1930 року в селищі працює професійно-технічне училище, яке вже випустило понад 11 тис. спеціалістів для сільського господарства: трактористів, комбайнерів, механіків, шоферів та механізаторів тваринницьких ферм. У 60-х роках в училищі проходили практику юнаки з Куби. На знак вічної дружби між кубинським і радянським народами комсомольці й молодь Червоного Перекопу разом з кубинськими студентами заклали Алею Дружби. Кубинці були активними учасниками сільської художньої самодіяльності. На концерти, де вони виконували свої темпераментні національні пісні й танці в супроводі народних інструментів, люди збиралися з багатьох сіл. Кубинські друзі листуються з жителями Червоного Перекопу, повідомляють про свої успіхи, про будівництво соціалізму на Кубі, цікавляться, як ідуть справи у червоноперекопців, зокрема, любителів мистецтва.
Самодіяльні художні колективи, які об’єднують понад 200 чоловік, є одними з кращих у районі й області. Про це свідчать дипломи, грамоти, нагороди. Так, Червоноперекопська любительська кіностудія, створена при робіткомі, була нагороджена в 1965 році Почесною грамотою ЦК ЛКСМУ за кінофільми «Сатиричні кадри» і «Радгоспні новини». Великим успіхом у слухачів користуються духовий оркестр, драматичний і хоровий колективи. У клубі в урочистій обстановці з участю широкої громадськості відбуваються заручини й весілля, вшанування передовиків виробництва, проводи ветеранів на пенсію тощо. Плідну культурно-виховну роботу серед населення провадить селищна бібліотека, що має 25 тис. книжок. За відмінне обслуговування читачів у 1967 році її нагороджено дипломом Виставки досягнень народного господарства СРСР. Добре працює селищна організація товариства «Знання». В ній 40 членів — вчителі, агрономи, медики та інші фахівці. Вони виступають перед жителями з лекціями, проводять бесіди, допомагають випускати стіннівку «Радгоспне виробництво», сатиричну газету «Перець», готувати радіогазету, що регулярно транслюється по місцевому радіо. В селищі створено організацію Товариства болгаро-радянської дружби. В складі делегацій від Херсонської області передовики радгоспу відвідували Болгарію, Угорщину, Чехословаччину, де переймали кращий досвід, ділилися своїм. По досвід до передового радгоспу приїздять делегації трудящих братніх радянських республік і країн соціалістичної співдружності. Вони знайомляться з життям мешканців Червоного Перекопу, оглядають неосяжні пшеничні поля, великі тваринницькі ферми, навколо яких висаджено дерева, розбито квітники.
1967 року червоноперекопці приймали у себе дорогого гостя — Героя Радянського Союзу С. Є. Білого — колишнього командира підрозділу 5-го Донського козачого корпусу, що визволяв селище від німецько-фашистських окупантів. Воїн-ветеран очолював мотопробіг по місцях бойової слави корпусу. На честь односельців, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, і полеглих воїнів-визволителів жителі встановили пам’ятник. Тут юнаки, що йдуть служити до Радянської Армії, дають урочисту клятву бути вірними захисниками Батьківщини.
Самовідданою працею трудящі Червоного Перекопу вносять свій вклад у дальше зміцнення соціалістичної Вітчизни — оплоту сил миру на Землі.
І. В. БУГАЄВИЧ, М. Д. КУКОВКО