Каховка, Каховський район, Херсонська область
Каховка — місто обласного підпорядкування,, центр району. Розташована на лівому березі Дніпра, в зоні Каховського водосховища, за 90 км від Херсона. Відстань до залізничної станції Каховка — 10 км. Населення — 28 472 чоловіка.
Територію сучасної Каховки та її околиць заселено ще у другій половині II — початку І тисячоліття до н. е. Про це свідчать виявлені залишки поселення та поховання доби пізньої бронзи. Знайдено також скіфське поселення; кам’яні баби кочівників XI—XIII століть.
Наприкінці ХV ст. турецько-татарські завойовники, під владою яких перебували південноукраїнські землі, спорудили в пониззі Дніпра кілька фортець. Одна з них, Іслам-Кермен, збудована у 1492 році, знаходилася поблизу теперішньої Каховки. Звідси протягом кількох століть турки і татари робили спустошливі напади на українські та російські землі. Під час Азовського походу 1695 року російські війська спільно з українськими козацькими полками зруйнували ворожі укріплення. Однак землі Північної Таврії тільки через 90 років, у 1783 році, визволено з-під влади Туреччини і включено до складу Російської держави. З того часу починається їх інтенсивне заселення. Поряд з іншими населеними пунктами тоді було засновано і Каховку. Свою назву вона дістала за прізвищем генерала М. Каховського — учасника російсько-турецьких воєн другої половини XVIII ст., якому належали в пониззі Дніпра великі земельні масиви. Вперше село згадано у «Межовій книзі Перекопського повіту», складеній 1791 року. В ній сказано, що полковник Овсянико-Куликовський одержав для хліборобства і скотарства село Каховку і 142 ревізькі душі. До 1796 року воно входило до складу Таврійської області, з 1797 — Новоросійської губернії. З початку й майже до середини XIX ст. Каховка проходить по документах як слобода, а в 1840 році її переведено до розряду містечок.
Розташована на березі Дніпра, в його нижній течії, Каховка стає важливим центром чумацької торгівлі. На Каховській пристані чумаки скуповували ліс, який потім продавали в Бердянську, Перекопі, Сімферополі, Феодосії та інших містах і селах півдня України. З північних губерній сюди доставляли гончарні вироби, полотно, прядиво, фрукти, картоплю, а в неврожайні роки — і хліб. Через Каховсько-Бериславську переправу чумаки перевозили на Правобережжя кримську сіль. Тут щороку переправлялося понад 200 тис. возів. У першій половині XIX ст. основними категоріями населення Каховки були торговці, паромники, вантажники, ремісники і сільськогосподарські робітники. Наприкінці 50-х років у містечку мешкало 296 кріпаків чоловічої статі, з яких 47, що займалися торгівлею, зуміли невдовзі викупитись на волю. За реформою 1861 року звільнено від кріпацтва і решту селян. Поміщики Овсянико-Куликовські виділили їм по 6,5 десятини на ревізьку душу. Земля була переважно піщана, врожаї збирали низькі, і поміщики розрахували, що за неї вигідніше одержати великий капітал, ніж обробляти за допомогою найманої робочої сили. З 1 січня 1862 року 210 селян (з 249) перейшли на оброк, 39 відмовилися від наділів. За весь строк тимчасовозобов’язаного стану колишні кріпаки мусили виплатити землевласникам 8751 крб. 75 коп. Державна викупна позика за 1365 десятин переданої селянам землі становила 25 200 крб.; її вони мали виплачувати протягом 49 років, починаючи з 1 листопада 1864 року.
Після реформи 1861 року Каховка, що стала волосним центром Дніпровського повіту Таврійської губернії, перетворюється на важливий торговельний центр і найбільший робітничий ринок півдня України. Рік у рік збільшувався обсяг перевезень Каховської пристані. Так, у 1865 році звідси по Дніпру було відправлено 43 тис. пудів зерна і 11 тис. пудів насіння коноплі та льону, в 1867 році — відповідно 287 тис. пудів і 102 тис. пудів, а також 5,7 тис. пудів борошна. Миколаївський і Покровський ярмарки, що відбувалися в містечку на початку травня і в жовтні, посідали перше місце в Таврії за товарооборотом. Під час ярмарків Каховка була невпізнанною. «Глиняна, напівзанесена пісками Каховка — нічим не примітне позаштатне містечко Таврійської губернії — перетворювалася на час ярмарку в місто із стотисячним населенням, ставала буйною столицею всього Півдня». Всі шляхи були забиті людьми, підводами, бричками, селянськими мажарами.
Поміщики, куркулі, німці-колоністи, селяни везли на продаж продукти свого господарства; власники заводів сільськогосподарських машин влаштовували на околицях і майданчиках виставки виробів своїх підприємств. З найвіддаленіших куточків краю до Каховки приїздили управителі маєтків, прикажчики, поміщики, щоб найняти сільськогосподарських робітників, які масами приходили сюди з північних районів України та російських центрально-чорноземних губерній. В. І. Ленін у праці «Розвиток капіталізму в Росії» писав: «У Таврійській губернії особливо відзначається робітничий ринок у містечку Каховці, де раніше збиралось до 40 000 робітників».
У 1895 році в Каховці вперше проведено реєстрацію прийшлих робітників. За сім днів (з 3 по 9 травня) зареєстровано 19 519 чоловік. З Полтавської губернії прибуло 11 987 чоловік, з Київської — 3131, Чернігівської — 2325, Орловської— 350, Курської — 81, Могилівської — 51 та ін. З тих, хто прямував на південь, 20 проц. рухались, як говорили тоді в народі, «з березовим кондуктором, на липовій машині», тобто пішки з палицею і в личаках. Багато було таких, що йшли без грошей і харчів, перебиваючись «христовим іменем». У 1895 році, наприклад, 1647 чоловік не мали грошей, у 631 — був лише хліб, а 200 — жили в дорозі жебракуванням.
Прибулий робітничий люд розташовувався здебільшого просто неба, вздовж Дніпра. Ті, кому не вистачало місця на березі, влаштовувалися вгорі, на кручах, вздовж вулиць. Тут на багаттях готували їжу, біля вогнищ люди зігрівалися в холодні ночі. У 1895 році в Каховці спорудили барак на 800 чоловік. Ті, що мали хоч трохи грошей, спали в приватних нічліжках, на голій долівці, ночували у хлівах. Каховський «людський ярмарок» знайшов відображення в художній літературі, зокрема в творах російського письменника Гліба Успенського, українського радянського письменника Олеся Гончара та інших.
На початку XX ст. каховський ринок робочої сили, хоч і залишався найбільшим у Таврійській губернії, однак кількість прийшлих робітників порівняно з кінцем минулого століття значно зменшилася. У 1912 році, наприклад, сюди прибуло 5647, а в 1913-му — 7885 чоловік. Це пояснюється зростанням місцевого населення, а, головне, скороченням попиту на робочі руки в зв’язку із застосуванням техніки в поміщицьких маєтках і куркульських господарствах.
На Каховській пристані завжди блукали юрби безробітних з надією найнятися на вантаження і розвантаження пароплавів. Користуючись цим, підрядники платили вантажникам копійки, а самі клали в кишені сотні карбованців, бо вантажо-оборот щороку зростав. Якщо наприкінці XIX ст. звідси вивозилося товарів — хліба, сала, вовни, риби та ін.— 3 млн. пудів, то в 1911 році — вже понад 7 млн. пудів на 7,5 млн. крб. Надзвичайно важко було знайти роботу на 6 промислових підприємствах містечка. Крім заводу сільськогосподарських знарядь, інші — пивоварний, лісопильний, 2 парові млини, колісна майстерня — мали від 5 до 20 робітників. Завод землеробських знарядь, що належав багатому купцеві Гуревичу, став до ладу 1887 року. На ньому постійно працювало близько 300 чоловік, а в зимовий час, разом з сезонниками,— вдвоє більше. Підприємець жорстоко експлуатував робітників. По 12 годин не виходили вони з холодних, темних і брудних цехів. Заробітна плата не перевищувала 5—6 крб. на тиждень. Діяла жорстока система штрафів. Нерідко сума штрафів була більшою від зароблених грошей, і тоді власник без будь-якого попередження виганяв робітника.
Нестерпно важкі умови життя і праці, цілковите безправ’я викликали обурення трудящих. Вони дедалі рішучіше вимагали підвищення заробітної плати та поліпшення умов праці. Поступово під впливом ленінської газети «Искра», яка через Одесу й Херсон потрапляла до Каховки, трудящі прилучалися до політичної боротьби. Про це переконливо свідчить підтримка ними влітку 1903 року загального страйку робітників півдня Росії. Трудівники підприємств Каховки страйкували з 24 по 28 липня. У 1905 році вони стали під прапор революції. У липні робітники заводу Гуревича здобули першу перемогу в боротьбі з підприємцем — їм було підвищено заробітну плату. Окрилені успіхом машинобудівників, того ж місяця застрайкували їздові, які підвозили зерно до пристані, а разом з ними й понад 100 жінок-вантажниць. Керувала страйковою боротьбою трудящих соціал-демократична група, створена 1905 року на заводі сільськогосподарських машин ковалем Л. 3. Барбаумовим, ливарником А. Н. Гордієнком, слюсарем В. Д. Тимошкіним. Того ж року на цьому підприємстві виникла профспілка робітників і службовців, яка організувала касу взаємодопомоги й бібліотеку. Профспілка перебувала під впливом соціал-демократів.
27 листопада, 4 і 6 грудня 1905 року в містечку відбулися масові мітинги, на яких виступали члени РСДРП. Вони закликали трудящих не платити державних податків, відмовлятися від служби в царській армії, вимагати звільнення з в’язниці лейтенанта П. П. Німідта. Соціал-демократи вели активну революційну пропаганду. В цьому їм допомагала Херсонська організація РСДРП, надсилаючи агітаторів, нелегальну літературу. Так, у жовтні 1906 року поліція дізналася про те, що пароплавом з Херсона до Каховки відправлено велику кількість антиурядових видань. Було вилучено 2631 примірник друкованої прокламації Херсонського губернського комітету сільських організацій РСДРП «До всіх громадян!», в якій закликалося трудящих зі зброєю в руках боротися проти царського уряду. Соціал-демократи Каховки не тільки поширювали листівки, а й самі писали і розмножували їх. 30 листопада на конспіративній квартирі поліція виявила 112 брошур революційного змісту, гектографовану прокламацію Каховської групи РСДРП, 2 рукописні відозви, а також друкарський шрифт, гектограф тощо.
Незважаючи на жорстокі переслідування, соціал-демократична група продовжувала діяти. В роки нового революційного піднесення вона знову очолила боротьбу робітників і селян, яка набрала широкого розмаху. Власник заводу сільськогосподарських машин застосовував проти страйкуючих локаути. Так, у серпні 1910 року він звільнив 450 робітників, оголосивши, що з 1 жовтня кількість працюючих скорочуватиметься до 150 чоловік, а заробітна плата — майже вдвоє. Однак робітники продовжували боротьбу. Влітку 1911 року на заводі застрайкували кадрові робітники, до яких приєдналися і сезонні. Вони вимагали відшкодування збитків, яких зазнали через неритмічну роботу підприємства.
Злиденні заробітки, постійні нестатки, жахливі побутові умови робили життя трудового населення нестерпним. Мешкала біднота переважно на околицях, в жалюгідних халупах. Вулиці містечка були брудні й курні, а в бідняцьких кварталах — особливо. Не кажучи вже про електричне освітлення, каналізацію й водогін, тут не було навіть достатньо колодязів. У 1894 році в Каховці діяла лише одна криниця, біля якої завжди стояли великі черги; вода з неї коштувала дорого. Жителі й прийшлі робітники мусили користуватися дніпровською водою, куди спускалися всі нечистоти. Епідемічні захворювання при величезній скупченості людей під час ярмарків, як пожежа, ширилися по всьому містечку. 1899 року земство відкрило лікувально-продовольчий пункт, та містився він у непридатному приміщенні, медичного персоналу і ліків не вистачало. Тільки з 1910 року почала діяти амбулаторія, де хворих обслуговували 2 лікарі і 3 дільничні фельдшери.
В останній чверті XIX ст. у Каховці відкрито навчальні заклади: у 1884 році— двокласне сільське, а через 9 років — Щимилівське народне училище. На початку XX ст. для дітей заможних кіл створено жіночу гімназію (1906 р.) та чоловічу прогімназію (1909 р.). У 1910 році в усіх навчальних закладах: налічувалося близько 600 учнів. У Каховці було три невеличкі бібліотеки. Найбільша з них мала 3 тис. книжок, а читачів — через низьку письменність населення — всього 219 чоловік.
В роки імперіалістичної війни, яка принесла з собою нові страждання трудящим масам, посилення експлуатації на підприємствах, що переключилися на виробництво воєнної продукції, пролетарі Каховки піднімали голос протесту проти нещадного визиску, дорожнечі й голоду. 28—29 листопада 1916 року на підприємстві Гуревича страйкували всі 200 робітників. Вони вимагали від власника заводу відшкодувати їхні витрати на відрядження делегатів, які клопотали про постачання продовольства голодуючим робітникам. Страйком керувала більшовицька група, до якої входило 6 чоловік: Л. 3. Барбаумов, Ф. С. Тодоров, А. І. Халецький та ін. Того ж року проти жорстокої поміщицької експлуатації виступили бідняки, наймити. Під час весняно-польових робіт вони зажадали від управителів поміщицьких економій підвищення оплати праці.
Повалення самодержавства у лютому 1917 року трудящі Каховки вітали демонстрацією. Більшовицька група, яка вийшла у березні з підпілля, розповсюдила серед трудящих Маніфест РСДРП «До всіх громадян Росії». 23 березня в містечку обрано Раду робітничих і солдатських депутатів у складі 47 чоловік, серед яких переважали представники дрібнобуржуазних партій. Але більшовицька фракція, яку очолював Л. 3. Барбаумов (він же й голова Ради), зуміла налагодити роботу виконкому. З її ініціативи до навколишніх сіл і хуторів було направлено агітаторів, які розгорнули активну революційну пропаганду серед сільського населення. Нести революційне слово в маси допомагав їм друкований щотижневий орган «Известия Каховского Совета рабочих и солдатских депутатов», що виходив з квітня 1917 року. Більшовицька фракція Ради очолила боротьбу трудящих проти контрреволюційного корніловського заколоту. На початку вересня було прийнято резолюцію з вимогою революційного суду над генералом Корніловим і його спільниками.
У листопаді 1917 року трудящі Каховки, запалені всесвітньо-історичною перемогою пролетарів і солдатів Петрограда над буржуазним Тимчасовим урядом, під керівництвом більшовиків посилили боротьбу за встановлення в містечку влади Рад. Революційним силам протистояли куркульсько-гайдамацький загін Центральної
Ради і місцеві багатії. У січні 1918 року в Каховці було створено ревком, організовано червоногвардійський загін, який роззброїв і вигнав з містечка гайдамаків. У другій половині того ж місяця, спираючись на озброєних робітників і трудящих селян, ревком розпустив есеро-меншовицьку Раду і проголосив у Каховці Радянську владу. Перш за все ревком оголосив промислові підприємства власністю народу, запровадив на них 8-годинний робочий день, соціальне страхування робітників, дбав про поліпшення їхніх житлових умов. Проводилася підготовча робота до розподілу поміщицької і церковної землі між трудящими селянами, вживалися заходи до створення продовольчих фондів для допомоги робітникам Петрограда і Москви, а також зміцнення революційних сил, зокрема загону Червоної гвардії.
Успішному розв’язанню всіх цих завдань перешкодив наступ австро-німецьких окупантів. На початку квітня 1918 року точилися бої в самій Каховці. В них особливо відзначився кінний загін червоногвардійців під командуванням М. Альохіна, що прибув з Олешок. Та сили були нерівні. 15 квітня іноземні загарбники, а разом з ними і військовий підрозділ білогвардійців, що йшов на Дон для з’єднання- з Денікіним, захопили містечко. Того ж дня вороги розстріляли ІЗ радянських активістів і серед них — перших організаторів революційної молоді Каховки Я. Писаренка та А. Зайцева.
Боротьбу робітників і трудящих селян проти окупантів очолив підпільний ревком, створений у серпні 1918 року Херсонським підпільним окружним військово-революційним комітетом. Готуючи населення до повстання, Каховський ревком, на чолі якого стояв матрос-чорноморець більшовик Й. Ф. Туренко, організував бойовий загін з 60 бійців, а також резерв з 1500 чоловік, який теж поділявся на окремі загони на чолі з командирами. Створювалися таємні склади зброї, провадилися диверсії. Протягом серпня—жовтня було виведено з ладу три німецькі гармати, убито двох офіцерів, знцщено кілька провокаторів. Підпільники систематично псували телефонний і телеграфний зв’язок.
У другій половині листопада 1918 року австро-німецьких окупантів було вигнано з Каховки. Але того ж місяця її захопили війська буржуазно-націоналістичної Директорії. Підпільний ревком розробив план розгрому контрреволюції і відновлення Радянської влади. Для успіху справи було вирішено заручитися підтримкою великолепетиських партизанів. 10 лютого 1919 року загін каховців у складі 80 чоловік на чолі з Й. Ф. Туренком з допомогою партизанів Великої Лепетихи обеззброїв і вигнав з містечка петлюрівців. Влада перейшла до ревкому. Він почав, налагоджувати в Каховці, яку в червні віднесено до категорії міст, революційний порядок. Проте обстановка залишалася дуже напруженою, бо навколо міста і у волості нишпорили бандитські зграї, що тероризували і грабували населення. Жителі не раз успішно відбивали наступ бандитів. Як повідомляла газета «Херсонская правда», наприкінці травня до Каховки підступила григор’євська банда, яка налічувала понад 1 тисячу піхотинців і кіннотників. Григор’євці зажадали здати місто без бою, погрожуючи артилерійським обстрілом. У відповідь нечисленний міський гарнізон, а також озброєні робітники і селяни вступили в бій з ворогом, і хоч перевага в силах була на боці бандитів, завдали їм поразки. Григор’євці втекли, втративши понад 100 чоловік вбитими і 44 полоненими, залишивши 2 гармати, кулемети тощо.
Та на землі Херсонщини насувався більш грізний ворог — денікінська армія. Більшовики Каховки провели мобілізацію людських і матеріальних ресурсів для допомоги Червоній Армії. Спільно з Бериславською, Каховська партійна організація відправила на фронт більшість своїх членів. З тих, що залишилися, створили підпільну групу для боротьби в тилу ворога. 10 липня 1919 року денікінці захопили місто. Невдовзі вони натрапили на слід керівника підпільної групи О. Т. Конограєва. Його було заарештовано і після жорстоких катувань страчено. Білогвардійці наклали на населення великі податки, примусили селян за безцінок продавати хліб. За півроку «хазяйнування» в місті денікінці довели жителів до цілковитого розорення.
В січні 1920 року частини Червоної Армії вибили денікінців з Каховки. Знов почав діяти ревком, до складу якого ввійшли більшовики А. Г. Перепелиця (голова), А. Г. Рябов та інші. Він працював до квітня, коли було обрано Каховську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів на чолі з більшовиком П. Д. Сєровим. Рада, Каховська партійна організація, трудящі міста намагалися зробити якомога більше для Червоної Армії, що тримала фронт на Перекопському перешийку проти військ Врангеля. На початку червня 13-а армія мусила відступити перед переважаючими силами ворога. 9 червня врангелівська авіація бомбила Каховку, а 12 — корпус генерала Слащова захопив місто. Всі радянські установи і організації евакуювалися до Берислава.
В ніч на 7 серпня 1920 року Правобережна група військ Південно-Західного фронту у складі чотирьох дивізій під загальним командуванням Р. П. Ейдемана подала форсування Дніпра в районі Берислава—Херсона для захоплення плацдарму на лівому березі. На Каховському напрямі діяла Латиська і 52-а стрілецькі дивізії, які блискуче виконали поставлене командуванням завдання. Першим переправився через Дніпро 3-й стрілецький полк Латиської дивізії, яким командував комуніст Я. С. Адамсон. Захопивши передмостові укріплення ворога і закріпившись тут, він сприяв швидкій переправі Латиської і 52-ї дивізій. Того ж дня вони визволили Каховку і відкинули противника на 4—5 км. Саме тут було закладено основу легендарного Каховського плацдарму. 11 серпня на плацдарм вийшла 15-а дивізія, а наступного дня прибула з Сибіру 51-а стрілецька дивізія. Вони вели тяжкі оборонно-наступальні бої і на кінець серпня розширили плацдарм до 45 км по фронту і до 10—12 км углиб. Водночас велися воєнно-інженерні роботи: вирито три лінії окопів з дротяними загородженнями. Одним з керівників цих робіт був Д. М. Карбишев, що прибув у другій половині вересня на посаду помічника військового інженера фронту.
Каховський плацдарм, розташований за 70 км від Перекопу, загрожував відрізати врангелівські війська від їхньої основної бази — Криму, перекривав шлях Врангелю на правобережжя Дніпра і не давав йому можливості об’єднатися з військами буржуазно-поміщицької Польщі. Ворог будь-що намагався ліквідувати цей плацдарм, але завдяки героїзму його захисників зазнавав невдачі.
Зважаючи на складну воєнну обстановку на півдні, Пленум ЦК партії за пропозицією В. І. Леніна 20 вересня рекомендував командуючим новостворюваного Південного фронту М. В. Фрунзе, членом Реввійськради фронту — С. І. Гусєва, а пізніше — і угорського комуніста Бела Куна. Для посилення партійно-політичної роботи у війська було направлено велику кількість членів РКП(б) і РКСМ. Партійна і комсомольська організації України послали на фронт понад 4 тис. комуністів і комсомольців. Під Каховкою хоробро билися з ворогом росіяни і українці, латиші і білоруси, представники інших братніх народів. Багато з них полягло в цих боях. У пам’яті народній вічно житимуть імена пітерського робітника, начдива Солодухіна, легендарного командира Латиського полку Лаціса, відважного командира роти, уродженця Каховки, комуніста Осипова та інших.
Велику допомогу частинам Червоної Армії подали Каховці. Поруч з бійцями, командирами, політпрацівниками вони споруджували оборонні укріплення; жінки та діти носили на передові позиції їжу і воду. Ревком, який відновив свою діяльність на початку серпня, провів мобілізацію на фронт під гаслом «Пролетаре, на коня!» Спираючись на комнезам, створений весною 1920 року, ревком, на чолі якого стояв Я. Т. Савченко, організував збирання продовольства і фуражу для радянських частин. Тільки за останню декаду жовтня селяни передали їм понад 1000 пудів картоплі, робітники провели «тиждень допомоги пораненим і хворим червоноармійцям», зібрали близько 32 тис. крб. до фонду Червоної Армії. Це була дійова відповідь на заклик В. І. Леніна до українських незаможних селян: «Хай же .всі і кожен стане грудьми на захист проти Врангеля! Хай усі комітети незаможних селян напружать, як тільки можна, свої сили, допоможуть Червоній Армії добити Врангеля». В свою чергу, бійці Червоної Армії подали допомогу хліборобам Каховки у збиранні врожаю 1920 року, сівбі озимих, в ремонті інвентаря, будівель; для селян було виділено 32 коней. Повсякденна увага і керівництво ленінської партії 7 єдність фронту і тилу, допомога всіх братніх народів Радянської Росії, героїзм бійців і командирів забезпечили успіх Червоної Армії в боях з білогвардійцями.
14 жовтня Врангель кинув на штурм плацдарму велику кількість живої сили й техніки. Цій силі протистояли 51-а стрілецька дивізія під командуванням В. К. Блюхера, 44-а бригада 15-ї Інзенської дивізії, якою командував І. І. Раудмець, і вогнеметна бригада. Першими прийняли удар ворога бійці 51-ї. Зав’язався жорстокий бій з танками. Червоні артилеристи, стріляючи прямою наводкою, знищували танки, бронемашини. Особливо відзначились бійці артдивізіону під командуванням Л. О. Говорова, який пізніше став Маршалом Радянського Союзу. Герої-піхотинці підповзали до танків і знищували їх зв’язками гранат.
Спроба білогвардійців захопити плацдарм і на цей раз провалилася. Вони відступили, залишивши на полі бою 10 танків, 5 бронемашин, 70 кулеметів, багато вбитих і поранених. 28 жовтня війська Південного фронту, на допомогу яким прибула Перша Кінна армія під командуванням С. М. Будьонного, перейшли в контрнаступ. Бої під Каховкою, які тривали 82 дні, виснажили сили ворога і стали початком кінця безславної авантюри Врангеля. Талановитий радянський . поет Михайло Светлов присвятив цим героїчним подіям «Пісню про Каховку», що стала дуже популярною в нашій країні.
Після переможного закінчення громадянської війни трудящі країни приступили до мирного будівництва. У Каховці воно було розпочате вже в дні підготовки до вирішальних боїв на Каховському плацдармі, коли розгорнули роботу створені ревкомом відділи праці, соціального забезпечення, охорони здоров’я та ін. Восени 1920 року відділ праці ревкому провів у місті «селянський тиждень», під час якого робітники виготовили і передали трудящим селянам 12 жниварок, 13 молотарок, 24 сівалки, 75 плугів та букерів, 42 борони. Відділ соціального забезпечення відкрив дитячий садок і безкоштовну дитячу їдальню. Налагоджувалось постачання населення продовольством. Було взято на облік всі сім’ї червоноармійців, їм виділялися продовольчі пайки. Роботу ревкому продовжила Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, обрана на початку 1921 року. Внаслідок цілеспрямованої діяльності Каховської більшовицької організації, яка 1921 року об’єднувала 36 членів і 6 кандидатів у члени партії, а також радянських органів, трудящі досягли перших успіхів у боротьбі за ліквідацію післявоєнної розрухи. Протягом 1921—1922 рр. почали працювати 3 шкіряні заводи, 5 державних промислових Артілей, що виробляли вапно, гребінці, цигарки тощо. Внаслідок запровадження нової економічної політики пожвавилися кустарні промисли: відкрилися кравецькі і бляшані майстерні, кузня, млин, пекарня. Із сіл, в обмін на міські товари, надходив хліб. Рада обмежувала непманів у наймі робочої сили та капіталовкладеннях.
У відбудові господарства активну участь брала молодь. Її організатором став осередок соціалістичної молоді, створений весною 1919 року й реорганізований в березні 1920 — в комсомольський осередок. Він об’єднував близько 70 юнаків і дівчат. Велику роботу проводив комітет незаможних селян, до складу якого в 1921 році входило 710 чоловік. Того тяжкого голодного року KHС подавав бідноті грошову допомогу, забезпечував селян реманентом, насінням. Незважаючи на те, що населення Каховки само терпіло гостру нестачу продовольства, воно гаряче сприйняло заклик партії допомогти голодуючим Поволжя. 1921 року з міста до берегів Волги відправили 43 пуди борошна, 57 пудів картоплі, 19 — крупи, 38 — жита та інших продуктів, а також гроші. Це було яскравим проявом дружби українського і російського народів-братів.
Поступово відроджувалося місто. Ремонтувався комунальний житловий фонд, споруджувалися водогін, невеличка електростанція. Розширювалася мережа медичних, культурно-освітніх закладів. На 1 серпня 1921 року в Каховці діяли лікарня, амбулаторія, аптека. Населення обслуговували 7 лікарів, 5 фельдшерів, 2 акушерки, 2 медсестри. Працювали семирічна і 4 початкові школи, 3 школи лікнепу, 1 — політграмоти. Відкрилися хата-читальня, 7 клубів, 37 пунктів розповсюдження літератури тощо.
Перші успіхи в соціалістичному будівництві зміцнили віру трудівників у свої сили. Ці настрої знайшли відгук у телеграмі, яку 8 листопада 1921 року Каховці надіслали В. І. Леніну. «Шлемо привітання,— говорилося в ній,— в день четвертих роковин Великого Жовтня. Ми певні, що завоювання робітників і селян залишаться непереможеними міжнародним капіталом і торжествуватиме пролетарська правда в усьому світі…».
Весною 1923 року створено Каховський район, а слідом за цим — районний комітет партії і райвиконком, які відіграли велику роль у дальшому розвитку господарства. Втілюючи в життя рішення VII конференції КП(б)У, прийняті в квітні 1923 року, партійна організація міста вжила-заходів до поширення передової агрокультури, розвитку сільськогосподарської кооперації, колективних господарств. Того року споживча кооперація охоплювала 4 проц. населення міста, її оборот становив 219 тис. крб. Приватна торгівля скоротилась на 30 проц. Було відновлено славнозвісний Каховський ярмарок. У місті влаштовувалися сільськогосподарські виставки.
Перше сільськогосподарське товариство «Селянин», організоване в січні 1924 року, об’єднувало 270 чоловік. Статут, вироблений й затверджений членами товариства, став основою виробничої діяльності і для селян сусідніх сіл — Любимівки та Британіє, які також створили ТСОЗи. Держава допомагала товариствам машинами. У 1924 році до Каховки прибув перший трактор «Фордзон». Його привів своїм ходом з Миколаєва учасник боїв на Каховському плацдармі М. А. Прима.
1925 року селяни згуртовуються ще у два товариства — «Заповіт Ілліча» і «Каховський червоний-незаможник», які об’єднали понад 40 господарств і мали 206 десятин орної землі.