Хорли, Каланчацький район, Херсонська область
Хорли (стара назва — Порт Хорли) — село, центр сільської Ради, розташоване на однойменному півострові, що омивається Чорним морем. Відстань до районного центру 22 км, до найближчої залізничної станції Каланчак на лінії Херсон—Сімферополь — 27 км. Населення — 1146 чоловік.
Село засноване 1897 року на землях поміщиці Фальц-Фейн поселенцями, що в пошуках кращої долі прийшли сюди з різних місць. Виникли Хорли як морський порт, через який вивозилось за кордон товарне зерно з поміщицьких маєтків Дніпровського повіту. Для встановлення зв’язку з віддаленим портом у вересні 1898 року відкрилася телеграфна лінія, що, з’єднала Хорли з Перекопом. З 1903 року тут почав діяти морський порт, до якого того року причалило 6 торговельних суден з Пірея, Кардіфа та інших портів. З цього часу населений пункт одержав офіційну назву — Порт Хорли. Основним вантажем, який експортувався через Хорли, був хліб, головним чином озима пшениця, також жито, ячмінь, що мали широкий попит за кордоном. Торговельні операції порту швидко зростали. Зокрема, 1907 року з Хорлів відправлено до Англії, Греції, Німеччини, Італії та Голландії 2,2 млн. пудів вантажів.
Однак, експортні операції не завжди були рівномірними. їх обсяг залежав від попиту, врожаю і значною мірою від конкуренції Одеського, Херсонського, Скадовського й Генічеського портів. Так, у 1908 році з Хорлівського порту відвантажили менш як 1 млн. пудів зерна.
Із розширенням торговельних операцій в Хорлах відкрилося відділення Російського для зовнішньої торгівлі банку, почала діяти таможня. У самих Хорлах щорік зростало портове господарство; тут з’явився судноремонтний док. Для зберігання зерна споруджувались амбари, звідки хліб у вагонетках по рейках подавався до пароплавів. В літній сезон, крім місцевого населення, в порту працювали сезонні робітники, які прибували в Таврію на заробітки з північних губерній України та центральних губерній Росії. Щорічно в порту на вантажних роботах пересічно працювало близько 300 робітників. Про зростання вантажообороту, розширення торговельних операцій порту свідчать документи того часу. У щотижневому «Віснику фінансів, промисловості і торгівлі», який видавало Міністерство фінансів, систематично повідомлялося про відправку вантажів з Хорлів. Протягом 1909—1911 рр. пшениця, жито вивозилися до Франції, Іспанії, країн Скандінавії та Австро-Угорщини.
Крім зовнішньоторговельних зв’язків, порт здійснював каботажні рейси до портів і пристаней Чорноморського басейну — Одеси, Херсона, Севастополя, Миколаєва, Скадовська, містечка Станіслава Херсонського повіту та інших пунктів. Перевозились головним чином зерно, овочі, фрукти, будівельні матеріали, залізо, сільськогосподарські тварини, птиця тощо.
Тяжким було становище робітників Хорлівського порту. Вантажникам доводилось працювати вдень і вночі; в пилюці, що просякала в легені, вони на плечах носили до пароплавів важкі мішки. В спеку й негоду жінки-робітниці не відходили від віялок. Особливо в злиденних умовах перебували заробітчани. Спали вони на голій підлозі в бараках, годували їх кандьором, пісним борщем та галушками з ячного несіяного борошна.
Напередодні першої світової війни в Хорлах проживало 1675 мешканців (882 чоловіки та 793 жінки). Переважна більшість жителів не мала власних господарств і земельних наділів. На все село було 88 корів та 214 овець, кіз і свиней. Тому жителі Хорлів, не зайняті в порту, змушені були наймитувати в поміщицьких та куркульських господарствах за мізерну плату — 7—8 крб. на місяць.
Важке економічне становище і політичне безправ’я трудового населення Хорлів призводило до загострення класової боротьби. Розгортанню боротьби трудящих сприяла революційна пропаганда, що провадилась напередодні першої російської революції 1905—07 років.
Під керівництвом місцевої організації РСДРП, яка виникла тут 1905 року, трудящі Хорлів взяли діяльну участь у подіях першої російської революції. Робітники Хорлівського порту виступили вже навесні 1905 року. 14 травня під час розвантаження судна з вугіллям вони поставили вимогу підвищити заробітну плату. Після цього до Хорлів прибув кавалерійський ескадрон Кримського дивізіону.
Численні селянські заворушення, що відбувалися у Дніпровському повіті восени 1905 року, примусили адміністрацію Хорлівського порту та чиновників митної канцелярії шукати порятунку на борту англійського судна. Завідуючий Хорлівським митним постом вимагав негайно прислати солдатів.
У лютому 1906 року в Хорлах розмістилися карателі 4-ї роти Ставучанського полку. Але революційна боротьба не припинялася. Робітники вимагали поліпшення свого становища, політичних свобод.
На початку XX ст. порт Хорли був робітничим селищем, жителі якого мешкали в глинобитних мазанках з двосхилим солом’яним дахом і глиняною підлогою. Селище розташовувалося на Чорноморському узбережжі. Прекрасні природні умови приваблювали сюди щоліта відпочиваючих. В селищі був готель для приїжджих.
В Хорлах, де населення в основному становили робітники, був лише один медичний заклад — аптека з одним фармацевтом.
Народна освіта розвивалася дуже повільно. Лише 1903 року відкрилося земське початкове училище з 3-річним курсом навчання, в якому один учитель навчав 34 хлопчики і 22 дівчинки.
Народна творчість знаходила свій вияв у декоративно-ужитковому мистецтві. Свої оселі жителі прикрашали художньою різьбою вікон і фронтонів дахів. З морських черепашок вони виготовляли різні прикраси.
Роки першої світової війни тяжко відбилися на економіці порту. Після закриття Чорноморських проток і припинення експорту порт, власне, не працював, а його робітники опинилися без будь-яких засобів до існування. Багато чоловіків було мобілізовано в армію, чимало сімей втратили годувальників. Все це викликало незадоволення трудового населення. В лютому 1917 року Херсонське губернське жандармське управління повідомляло, що Хорли належати до тих пунктів Дніпровського повіту, в яких можна чекати заворушення.
Звістка про перемогу Лютневої революції дійшла до Хорлів на початку березня. В першій половині квітня 1917 року в Хорлах виникла Рада робітничих та солдатських депутатів, з якою влітку встановила зв’язок Херсонська Рада.
Після встановлення в Хорлах Радянської влади в січні 1918 року за ленінським Декретом про землю найбідніша частина населення одержала 1200 десятин поміщицької землі — по 3—5 десятин на їдця.
Але вже в березні—квітні 1918 року, як, і інші населені пункти Херсонщини, Хорли захопили австро-німецькі загарбники. Окупанти відновлювали старі порядки, обкладали населення непосильною контрибуцією. З Хорлівської поштово-телеграфної контори йшли повідомлення, що німецька комендатура перевіряє всю кореспонденцію і в разі непокори загрожує репресіями.
На початку грудня 1918 року австро-німецькі війська залишили Хорли. Невдовзі сюди вдерся загін білогвардійців, та вороги зустріли рішучий опір населення. У Дніпровському повіті наростав партизанський рух, який особливо посилився наприкінці січня 1919 року (після організації Чаплинського партизанського загону). До загону разом з чаплинцями ввійшли повстанці з навколишніх сіл і Хорлів.
За вказівкою Одеського обкому Херсонський підпільний комітет КП(б)У направив з Хорлів на допомогу чаплинським партизанам загін моряків-чорноморців під командою матроса-більшовика О. Гончарова.
Об’єднані партизанські загони Дніпровського повіту на чолі з П. І. Тараном здобули ряд перемог над білогвардійцями та грецькими інтервентами, що на початку 1919 року зайняли Хорли. В березні загін партизанської кінноти зненацька напав на грецьких окупантів у Хорлах і захопив три катери.
Командуючий флотилією інтервентів пред’явив партизанам ультиматум про негайне звільнення порту і повернення військовополонених. Але командир партизанського загону П. І. Таран рішуче відхилив ворожі домагання.
19 березня інтервенти почали артилерійський обстріл порту, сюди були направлені гідроплани,, проте партизани відповіли рішучим ударом і зуміли відігнати противника далеко в море, захопивши моторне судно, навантажене коштовностями, які місцева буржуазія разом з інтервентами намагалась вивезти за кордон.
У селі відновилася Радянська влада.
Проте в червні 1919 року в порту висадився денікінський десант. Зі зброєю для білогвардійців до причалів Скадовська і Хорлів увійшов англійський транспорт. Більш як півроку в Хорлах тривав денікінський терор: білогвардійці грабували населення, жорстоко розправлялися з непокірними, землю й майно знову повернули поміщикам.
На початку 1920 року частини Червоної Армії вибили денікінські війська з Хорлів. Але вже навесні 13-й армії радянських військ довелося захищати територію Північної Таврії від врангелівців, які 15 квітня висадили в Хорлах десант чисельністю 400 чоловік, а потім — 3 полки Дроздовської дивізії, які мали в себе близько 900 багнетів та багато кулеметів. Удар ворога, спрямований у тил Перекопській групі 13-ї армії, зустрів нищівний вогонь частин 138-ї бригади 46-ї радянської стрілецької дивізії. На допомогу бійцям бригади радянське командування послало частини 8-ї червонокозачої дивізії. Після триденних запеклих боїв червоно-армійські підрозділи розбили білогвардійців, примусивши їх відступити до Перекопу.
Незважаючи на героїчний опір частин 13-ї армії, в червні 1920 року врангелівці захопили Хорли.
Масовими виступами відповіли селяни Дніпровського повіту на репресії, примусову мобілізацію до білогвардійської армії. Через Хорлівський порт вороги намагалися вивозити зерно та інше майно. Наприкінці жовтня — на початку листопада частини Червоної Армії визволили Хорли від білогвардійців.
17 листопада 1920 року був створений ревком, який до виборів Ради зосередив в своїх руках всю повноту влади. Будівництво нового життя очолили комуністи. У грудні того ж року організовується комуністичний осередок з 18 чоловік. В лютому 1921 року відбулися вибори місцевого органу влади — міської Ради, виконком якої очолив ї. Дзюбенко. При виконкомі діяли комітет праці, відділи соціального забезпечення та народної освіти. Того ж року в Хорлах виникла комсомольська організація, очолена С. Д. Майтопом.
Відбудова господарства проходила в тяжких умовах. Порт лежав в руїнах. З промислових підприємств 1921 року діяли лише паровий млин, друкарня, палітурна та столярна майстерні. Отже, місцевим робітникам, які становили переважну більшість населення, ніде було працювати. Внаслідок неврожаю 1921—1922 років в місті лютував голод. Понад 600 чоловік голодувало. Для боротьби з продовольчими труднощами Хорлівський міськвиконком створив комітет допомоги голодуючим. Допомога надавалась насамперед дітям та сім’ям червоноармійців і бідноти. Відкрилась їдальня для дітей та харчувальний пункт для дорослих.
З 1923 року почалася відбудова порту. На поглиблення його фарватеру держава асигнувала 30 тис. карбованців.
На початку 20-х років помітні зміни відбуваються в сільському господарстві. В липні 1921 року 35 найбідніших селян об’єднались в трудову городню артіль, а 1925 року тут організувалось товариство спільного обробітку землі, яке одержало 150 га землі. Завдяки державним кредитам селяни змогли придбати для господарства 150 цнт зерна, трактор та 5 сівалок.
У будівництві нового життя значну роль відігравав комітет незаможних селян, очолений П. Г. Ковальовим. На початок 1925 року тут було 45 членів КНС. Комнезам допомагав незаможникам і сім’ям червоноармійців обробляти землю, збирати врожай.
В місті виникають місцеві групи профспілок: робітників транспорту, радянських торговельних службовців, осередки водників, будівельників та організація «Всеробітземлісу». Члени профспілок брали активну участь у громадському житті села— підписувалися на державні позики, проводили хлібозаготівлі.
У роки відбудовного періоду відбулися великі зміни і в культурному житті села. Після встановлення Радянської влади в Хорлах для дітей відкрилася неповна середня школа, в якій 1921 року навчалося 153 учні й працювало 6 вчителів. Для дітей-сиріт, батьки яких загинули в громадянську війну, в січні 1921 року відкрито дитячий будинок на 40 чоловік. Для боротьби з неписьменністю в 1925 році в Хорлах відкрилися лікнепівські пункти, які відвідувало 77 чоловік. Багато уваги приділялось організації охорони здоров’я трудящих. 1921 року тут почала працювати лікарня на 25 ліжок.
Велику культурну та політично-виховну роботу провадив клуб, відкритий ще 1919 року. При ньому діяли літературна, театрально-хорова, музична та природнича секції. Для населення читалися лекції, організовувалися бесіди, виступали самодіяльні актори. Кошти від концертів йшли на ремонт школи, лікарні, організацію харчування для робітників.
Особливо помітні зрушення в економічному житті Хорлів сталися в другій половині 20-х років. Провідне місце в цьому належало Хорлівському порту, який з жовтня 1926 по квітень 1927 років пропустив понад 31 тис. тонн вантажів. У 1927—1928 рр. порт значно розширено, відбудовано зруйновану під час громадянської війни вузькоколійну залізницю, по якій щодоби транспортувалося близько 100 тис. пудів зерна. Новозбудована залізобетонна пристань забезпечувала водночас здійснення двох навантажувальних операцій. Стала до ладу водонапірна башта, завдяки чому пароплави постачалися прісною водою.
Наприкінці 20-х років в Хорлах створюються нові колективні господарства. 1928 року виникає кооперативне товариство виноградарів-незаможників, засновниками якого стали 5 комсомольців та 19 членів їх сімей. Через рік з допомогою держави це товариство придбало трактор. На початку 30-х років організовуються колективне господарство ім. 14-річчя Жовтня та сільгоспартіль «Шлях бідноти». Керовані партійними організаціями, колгоспники на ділі доводили перевагу колективного способу господарювання над одноосібним: врожайність зернових становила 11 — 12 цнт з га. Колгоспники одержали на трудодень по 1,5—2 кг хліба. Трудівники Хорлівського району достроково виконали план хлібозаготівель 1931 року і водночас успішно провели сівбу та збирання бавовни.
Великі зміни сталися в свідомості людей, що по-новому почали ставитись до праці. В листопаді 1929 року портовики Хорлів і Скадовська уклали договір про соціалістичне змагання, позитивними наслідками якого стало зниження на 3,6 проц. собівартості вантажно-розвантажувальних робіт у порту.
Велику роль у трудових досягненнях колгоспників відіграла Хорлівська машинно-тракторна станція. Найкращих показників досягла 1934 року тракторна бригада № 6. її трактористи М. Мочалін, Д. Губарев щодня виорювали по 5—5,5 га за зміну (норма 4 га), добившись значних успіхів у заощадженні пального. Хорлівська MTС 1939 року налічувала 66 тракторів та інших сільськогосподарських машин.
З часом налагоджувалось освітнє життя, підвищувався культурний рівень його мешканців. Всі діти шкільного віку вчилися в середній школі. Добре працював клуб. Доброї слави зажив хор клубу, його духовий оркестр. Учасники художньої самодіяльності виїжджали з концертами до Нової Маячки, Преображении, Чаплинки.
З початком Великої Вітчизняної війни життя було перебудоване на воєнний лад. Населення споруджувало укріплення, окопи. Порту, через який у Крим і на Кавказ безперервно йшов потік хліба з херсонських ланів, були потрібні додаткові робочі руки. їх постачали районні установи, колгоспи. Коли наблизився фронт, за завданням райкому партії в Хорлах для підпільної роботи залишилися комуністи П. Г. Ковальов, А. С. Мельников, А. М. Боровик та А. Гришко. В ніч з 11 на 12 вересня 1941 року вони організували навантаження на пароплав понад 5 тис. тонн пшениці, яку вивезено до Криму.
12 вересня в Хорли вдерлися фашисти, які вчинили над мирним населенням жорстоку розправу. За найменшу непокору били нагайками. 15 жителів розстріляли, 120 насильно відправили на каторгу до Німеччини.
Хорли визволили від фашистів 2 листопада 1943 року частини укріпленого району № 116, яким командував полковник П. Т. Петрюк.
Окупанти завдали Хорлам величезної шкоди. Тільки збитки порту становили понад 1,8 млн. крб.
Одразу ж після визволення розпочались відбудовні роботи. Розгорнула діяльність Хорлівська сільська Рада. З липня 1944 року оформилась партійна організація при Хорлівській МТС. Труднощі були величезні. Колгоспники коровами і волами орали лани, сіяли вручну. Відновив роботу порт, куди незабаром після визволення почали заходити пароплави.
Відбудовні роботи пішли більш успішно по закінченні Великої Вітчизняної війни, коли в Хорли почали повертатися демобілізовані воїни. Понад 100 воїнів з Хорлів загинули смертю хоробрих у боях проти ворога. На їх честь в центрі села споруджено обеліск. Багато хорлівців за мужність і відвагу удостоєні урядових нагород. Орденом Слави 3-го і 2-го ступенів та чотирма медалями відзначено подвиги І. М. Маляренка, трьома орденами та сімома медалями — Г. П. Хомуліна.
1945 року порт одержав два крани вантажопідйомністю 1,5 тонни кожен. Суцільним потоком текло через порт таврійське зерно з колгоспів та радгоспів. 1948 року в порту почала діяти естакада для навантаження суден, потужністю 160 тонн за годину.
Відбудовували зруйноване господарство обидва колгоспи. Незважаючи на труднощі, наприкінці четвертої п’ятирічки довоєнні посівні площі були повністю відновлені. 1950 року для кращого ведення господарства колгоспи ім. 14-річчя Жовтня та «Шлях бідноти» об’єдналися під назвою ім. 14-річчя Жовтня. На кінець 1945 року Хорлівська МТС мала 30 тракторів, 11 комбайнів, 4 автомашини, 4 молотарки з інвентарем, при МТС працювала ремонтна майстерня. Більшість машин механізатори зібрали по гвинтику із залишеної на полі бою військової техніки. Виробничу програму 1945 року механізатори виконали на 100 проц., а у проведенні сівби озимих МТС посіла перше місце в районі. Наступного року колгоспники зібрали по 12 цнт пшениці, 10 — жита, ячменю та вівса з гектара.
Після визволення від окупантів у Хорлах мешкало близько 500 жителів. З допомогою держави населення відремонтувало 100 будинків, зруйнованих під час боїв та окупації. Відновила роботу лікарня. Почали працювати сільмаг, аптека, поштове відділення. Село прикрасилось новими насадженнями декоративних та фруктових дерев.
Відчинились двері семирічної школи, яка з 1950 року стала середньою. Відновив роботу клуб, в якому розгорнулась широка культурно-освітня робота.
У п’ятій п’ятирічці невпинно зростала матеріально-технічна база, це дало змогу у стислі строки обробляти всю посівну площу. Завдяки кращому обробітку полів підвищувалась врожайність; 1952 року колгоспники зібрали по 17 цнт пшениці, ячменю та вівса з кожного гектара.
Значних успіхів досяг колгосп ім. 14-річчя Жовтня в галузі тваринництва. На початку 1952 року колгосп вже мав 1044 голови великої рогатої худоби, 2897 голів овець, 546 свиней.
Після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС в колгоспі ім. 14-річчя Жовтня посилилась боротьба за поліпшення організації праці, збільшення прибутків, за вагомий трудодень, підвищення матеріальної зацікавленості колгоспників у наслідках своєї праці. Завдяки запровадженню в життя передових методів праці збільшилися врожаї, зросли лави передовиків колгоспного виробництва. Від кожної з 2897 овець було настрижено по 3,1. кг вовни, вирощено по 100 ягнят від кожних 100 вівцематок, по 80 телят від 100 корів, по 60 лошат від 100 коней та по 12 поросят від кожної свиноматки. 1959 року до колгоспу ім. 14-річчя Жовтня приєднались ще 4 невеликі артілі. Новоутворене господарство прибрало назву «Шлях до комунізму». Воно мало понад 10 тис. га землі, з яких 6 тис. га орної, 103 га багаторічних трав, 130 га сінокосу. Збільшилися врожаї на колгоспних ланах. По 18—20 цнт пшениці, 200—250 цнт картоплі, 550 цнт огірків та по 200 цнт помідорів з га збирали колгоспники.
Восени 1964 року на базі колгоспу «Шлях до комунізму» створено радгосп «Ключовий». З 7,5 тис. га сільськогосподарських угідь тут 575 га відведено під посіви рису. В господарстві радгоспу працювали 649 робітників та службовців, серед них 3 інженери та 35 фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою. Господарство обслуговували 36 тракторів, 14 зернових комбайнів, 29 автомашин.
Вирощування нової культури вимагало від робітників нових зусиль. Було організоване агротехнічне навчання, спеціальні курси для механізаторів. Все це дало певні наслідки. 1966 року в радгоспі зібрали по 40 цнт рису з гектара. За сумлінну працю Радянський уряд нагородив рисівника-механізатора Л. Т. Сміличенка орденом «Знак Пошани».
З великим натхненням працювали трудівники полів у роки восьмої п’ятирічки. Значно зріс машинний парк радгоспу. 1969 року тут налічувалося 75 тракторів, 32 комбайни, 33 автомашини. Подальша механізація виробничих процесів дала змогу знизити собівартість виробництва-зернових від 4 крб. 80 коп. за цнт 1965 року до 3 крб. 82 коп. 1968 року. Завдяки успішному розгортанню соціалістичного змагання трудівники радгоспу виконали п’ятирічний план з основних видів сільськогосподарської продукції до 1 вересня 1970 року. Вони зібрали по 35,6 цнт зернових з га, в т. ч. озимої пшениці 27,7 цнт, рису 45,4 цнт. Досягли певних успіхів тваринники. Підвищились надої, які становили 2,2 тис. кг молока від кожної корови, більш як на 600 голів збільшилась радгоспна отара та настриг вовни на кожну вівцю.
Вагомими були трудові успіхи радгоспу в першому році дев’ятої п’ятирічки. Господарство зібрало зерна понад 98 тис. цнт, в т. ч. 59 тис. цнт рису, виробило понад 2 тис. цнт м’яса, 13,5 тис. цнт молока, 467 цнт вовни. Передовиками радгоспу стали доярка Л. І. Кручаненко (надоїла по 3 тис. кг молока від корови), чабан П. П. Гриценко (одержав по 110 ягнят від кожних 100 вівцематок та настриг по 5,3 кг вовни з кожної вівці), рисівник А. І. Грибко (зібрав з гектара по 48 цнт рису) та комбайнер І. С. Рильський.
Натхненною працею зустрічають трудівники 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
З 1951 року значно зріс вантажообіг у Хорлівському порту. Його господарство оснащено новими механізмами, кранами потужністю 8 тонн кожний. Це дало змогу механізувати в порту майже всі трудомісткі процеси. Після поглиблення фарватеру в 1953 і 1960 рр. до причалу порту почали підходити кораблі водотоннажністю до 1 тис. тонн. Сюди ж прибувають вантажні судна з Євпаторії, Севастополя, Одеси, Херсона та інших портів Чорномор’я.
Зерно, вовну, кавуни, овочі, будівельні матеріали відправляє Хорлівський порт у різні кінці республіки. Лише за квітень—червень 1969 року в порту побувало 188 суден. Працівники Хорлівського порту, обробивши 380 тис. тонн господарських вантажів, виконали план восьмої п’ятирічки більш як на 116,8 процента.
Партійні організації Хорлів та місцева Рада депутатів трудящих, до якої входять 35 депутатів, постійно піклуються про культуру і побут його трудівників.
Ще 1952 року закінчено електрифікацію та радіофікацію всіх населених пунктів Хорлівської сільради. У березні 1953 року на сесії сільської Ради було ухвалено рішення про впорядкування села, обладнання стадіону, організацію місць відпочинку.
У роки семирічки та восьмої п’ятирічки в Хорлах розгорнулось широке будівництво. Порт спорудив електростанцію на 570 квт, механічні майстерні, магазин, нове зерносховище тощо. Щороку лише радгосп «Ключовий» будує для своїх робітників по 5 житлових будинків, вкритих шифером. Якщо 1965 року в радгоспі витратили на будівництво 78 тис. крб., то в 1968 році — 185 тис. крб. За цей час в селі з’явились нове приміщення профтехучилища, де здобувають освіту 300 юнаків і дівчат, а також клуб, гідрометеостанція, гуртожиток. Тепер в селі понад 240 житлових будинків та близько 50 приміщень адміністративно-громадських установ. Вулиці заасфальтовані, в селі прокладено водопровід. Дніпровськими водами зрошується 2300 га землі. Щороку тут висаджують близько 800 дерев.
Звичним у побуті стали пилососи, газові плитки, телевізори та радіоприймачі. Населення обслуговує медичний пункт.
Колектив учителів середньої школи, в якій навчається 212 учнів, провадить велику виховну роботу. При школі на громадських засадах створено сільський краєзнавчий музей.
Сільський клуб є закладом відмінної роботи. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності. Відбуваються лекції, цікаві вечори, діють широкоекранний кінотеатр і сільська бібліотека з книжковим фондом понад 5 тис. примірників.
За роки Радянської влади із села вийшов значний загін інтелігенції: 8 інженерів, 20 учителів, 3 лікарі; 30 фахівців народного господарства з вищою та 65 з середньою спеціальною освітою працюють у Хорлах. Земляком хорлівців є заслужений лікар УРСР, член Спілки письменників України Н. Д. Фогель.
Хорли відомі як місце відпочинку трудящих. Сухий степовий клімат у поєднанні з морським створюють цілющий мікроклімат. Тут, у мальовничому місці, розташувався будинок відпочинку робітників Харківського заводу кондиціонерів, поруч виросло піонерське містечко, в якому щоліта відпочивають школярі. В недалекому майбутньому Хорли стануть справжньою зоною відпочинку. Трудівники Хорлів прикрашають невтомною працею своє рідне село, всі вони прагнуть наблизити прекрасне майбутнє — комунізм.
А. Е. ВІРЛИЧ, Л. М. ГРУДЄВА, Л. І. КОСТЮК, В. В. ТИМОШЕНКО