Нижні Сірогози, Нижньосірогозький район, Херсонська область
Нижні Сірогози — селище міського типу, центр району. Розташовані за 15 км від залізничної станції Сірогози, за 169 км від обласного центру. Населення— 6034 чоловіка.
Територія сучасного селища була заселена ще в давні часи. Про це свідчать розкопані поблизу Нижніх Сірогозів кургани доби бронзи, ранніх скіфів (VI ст. до н. е.), а також скіфські кургани Огуз, Малий Огуз і Діїв (IV—III ст. до н. е.), в яких знайдено багато золотих прикрас тонкої ювелірної роботи.
Село Нижні Сірогози засноване на початку XIX ст. вихідцями з Харківської губернії. 1820 року сюди прибули переселенці з Тульської, а 1849-го — 11 сімей з Курської губернії. У 1833 році в селі, яке на той час вже було волосним центром, налічувалося 274 двори і проживало 1123 чоловіка. Із закріплених за селом 26 363 десятин землі частина була малопридатною для обробітку. Рештою землі на правах займанщини користувалися селяни, але, не маючи достатньої кількості тягла і реманенту, більшість господарств не могла її обробити і прогодувати власну сім’ю.
У перші десятиріччя XIX ст. в господарствах селян переважало тваринництво, головним чином розведення овець. Зростання промислових міст після реформи 1861 року посилювало попит на сільськогосподарські продукти, в першу чергу на хліб. Головним напрямом господарства стало рільництво. Проте бідняки і частина середняків не мали робочої худоби та реманенту. Оранка плугом була дуже рідким явищем. Переважна більшість селян орала букером по стерні. Тому й врожаї одержували невисокі: озимої пшениці — 40—50 пудів, а жита — лише 30—35 пудів з десятини.
Розвиток капіталізму в сільському господарстві прискорював процес класового розшарування серед селян. У Нижніх Сірогозах росла незначна чисельно, але міцна в економічному відношенні сільська буржуазія, яка за рахунок експлуатації бідняцьких господарств нагромаджувала великі багатства, стала основним виробником товарного зерна. Так, у 1884 році в селі з 754 господарств 57 (мали тільки 3-х коней) — були безпосівними, 153 — засівали менше 10 десятин (у них налічувалося 160 коней), 296 — обробляли по 10—25 десятин кожне. 220 дворів не мали сільськогосподарських знарядь для обробітку земль. В той же час 248 заможних господарств засівали 30—50 і більше десятин, тримали 1071 коня. їм належало 485 плугів, 30 косарок і жниварок.
Кількість населення поступово збільшувалася, але розміри наділів на ревізьку душу зменшувалися. Якщо у 1887 році вони становили в середньому 11,8, то в 1906 — 3,7 десятини.
З кінця 60-х років у Нижніх Сірогозах щорічно відбувалися ярмарки, щонеділі — базари. Село зростало, кількість жителів збільшилася до 4285 чоловік (1885 р.), з’явилися колісний завод, фабрика зельтерської води, 2 бондарні, торгувало 6 невеликих приватних крамниць, відкрилося 2 винні погреби і склад. За сім верст від села, в степу, на шляху до сусіднього села Іванівни почала діяти поштова станція.
Тяжке .становище, експлуатація викликали гнів і обурення трудящих, спонукали до пошуків шляхів боротьби проти існуючого ладу. В 1904 році в Нижніх Сірогозах вперше з’явилися прокламації РСДРП. Про це повідомляв департаменту поліції начальник Таврійського губернського жандармського управління. За цими ж відомостями в селі з квітня 1904 року почала діяти соціал-демократична група. У 1906 році її членів було заарештовано і посаджено в мелітопольську в’язницю. Через кілька місяців вони повернулися до села під нагляд поліції.
У роки першої російської революції Мелітопольський повіт, до якого входили Нижні Сірогози, був одним з найбільш «неспокійних». Місцевим поміщикам доводилося викликати для захисту своїх маєтків війська. І хоч у селі не було значних виступів, все ж тривалий час тут перебував загін драгунів. Влітку 1907 року з села вислали кількох селян. їх звинуватили в антидержавній діяльності, неповазі до церкви, місцевих властей і царської особи, в агітації селян проти сплати податків.
В селянському побуті багато було запозичено з побуту російських селян. Адже значна частина населення походила з російських губерній. Жителі одягались у домоткані сіряки та свитки, носили саморобне взуття. Через недоїдання та антисанітарні побутові умови вони часто хворіли, а рівень медичної допомоги був низьким. Нижньосірогозька лікарняна дільниця мала єдину лікарню на 10 ліжок. Лікар, акушерка і два фельдшери обслуговували 11 населених пунктів, що налічували понад 26 тис. чоловік.
Перший навчальний заклад — двокласна сільська школа відкрилася 1876 року, а через п’ять років — ще дві однокласні сільські школи. Вони мали 134 учні. Приміщення були старі, їх не ремонтували, тому взимку в класах було так холодно, що замерзало чорнило. З початком польових робіт селяни забирали своїх дітей, а восени учні з’являлися до школи після завершення осінніх польових робіт 1884 року у волості навчалось лише 1,6 проц. від усього населення, а 3824 дитини шкільного віку не відвідували школу.
Великим тягарем лягла на плечі трудящого селянства перша світова війна. Різко зросла кількість бідняцьких господарств. Селяни страждали в окопах, а місцеві мироїди скуповували землю й худобу, багатіли.
З перемогою Лютневої революції 1917 року селяни сподівалися одержати землю, чекали закінчення ненависної їм війни. Революційно настроєна біднота прислухалася до голосу фронтовиків, які, підтримуючи зв’язки з мелітопольськими більшовиками, провадили в селі агітаційну роботу.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання 1917 року в Петрограді, в січні наступного року в Нижніх Сірогозах проголошено Радянську владу, обрано Раду селянських депутатів. Її очолив більшовик І. П. Фесик. Та недовго тривало радянське будівництво. В квітні 1918 року Нижні Сірогози захопили австро-німецькі війська, які грабували й катували людей. З села вивезли багато награбованого зерна, худоби, коней, свиней тощо. Боротьба трудящих проти окупантів, яка широко розгорнулася на Україні, та революційні події в Німеччині примусили їх наприкінці листопада залишити загарбану територію. Тривожний тоді був час. До села ще вривалися різні банди, забирали в населення хліб, майно, а тих, хто намагався чинити опір, знищували. На початку грудня 1918 року в селі створився загін самооборони.
Складне становище посилювалось нападами білогвардійських загонів, яким удалося на деякий час захопити Нижні Сірогози. 15 березня повстанці при підтримці загонів з інших сіл вибили ворога з села. У червні денікінці захопили Нижні Сірогози. Вони встановили жорстокий режим насильства і терору. Забирали в населення худобу, хліб, одяг. Для поповнення своїх військ денікінці вдалися до проведення мобілізації, але населення чинило впертий опір цим заходам, не давало солдатів до т. зв. Добровольчої армії. Тоді до Нижніх Сірогозів приїхала спеціальна комісія, а з нею загін озброєних солдатів. Ще до їх прибуття в селі відбувся багатолюдний мітинг, спрямований проти мобілізації, було знищено частину мобілізаційних списків.
В січні 1920 року радянські війська визволили Нижні Сірогози від денікінців. Загін самооборони, що діяв у тилу ворога, влився до складу 3-го резервного радянського полку 1-ї Задніпровської дивізії і брав участь у боях на Донбасі та під Уманню.
В селі відновилася Радянська влада, було створено партійний осередок, який очолив І. П. Фесик. Жителі Нижніх Сірогозів дістали можливість повернутися до мирної праці і розгорнули підготовку до сівби. Але вже в липні їм знову довелося взятися за зброю, бо радянському будівництву перешкодили врангелівці.
В районі села довгий час точилися запеклі бої з військами чорного барона. Зібравши поблизу с. Дем’янівки значне угруповання військ, врангелівське командування 28 серпня 1920 року розпочало наступ проти лівого флангу оперативної групи 51-ї стрілецької дивізії (до її складу входили 51-а і 52-а стрілецькі дивізії та окремий кавалерійський корпус). 2-а донська кавалерійська дивізія противника в ході наступу створила загрозу правому флангу і центру цієї групи. Її частини почали відходити до Нижніх Сірогозів. На допомогу поспішала 2-а Кінна армія, завдання якої полягало в тому, щоб завдати удару з флангу і в тил противника та з’єднатися з правобережною групою 13-ї армії. 29 серпня частинам 51-ї стрілецької дивізії вдалося утримати Нижні Сірогози, відбити запеклі атаки ворога і створити сприятливі умови для з’єднання з 2-ю Кінною армією. Але стомлені війська цієї армії не могли справитися з цим завданням. Вранці 30 серпня Врангель кинув проти неї авіацію, а для удару на землі сконцентрував всі наявні в нього резерви. Після упертих боїв 51-а стрілецька дивізія змушена була відійти з Нижніх Сірогозів. У районі сіл Верхніх Сірогозів, Нижньої Торгаївки і Калги сконцентрувалася ударна група військ генерала Кутєпова. Вранці 28 жовтня радянські війська перейшли в наступ, а 29 частини 52-ї стрілецької дивізії, переслідуючи ворога, визволили Нижні Сірогози від врангелівців.
У листопаді 1920 року в селі виник волревком, який очолив І. П. Фесик, головою волосного комнезаму обрали селянина І. М. Сердюка. Одним з першочергових завдань місцевих органів Радянської влади була боротьба проти залишків банд, які продовжували тероризувати населення. Багато горя завдав неврожай 1921 року, внаслідок чого в селі почався голод. Волревком і КНС організували допомогу сім’ям голодуючих, насамперед дітям незаможників і сім’ям червоноармійців. Проводились т. зв. тижні допомоги голодуючим, місцевих багатіїв обкладали спеціальним податком, кошти від якого йшли на користь родин, що перебували в найбільш скрутному становищі. Завдяки вжитим заходам, голод подолали.
Активними учасниками в боротьбі за здійснення заходів молодої Радянської влади були юнаки і дівчата. Наприкінці 1921 року вони об’єдналися в комсомольський осередок. Комсомольці викривали зрадницьку роль саботажників-куркулів, брали участь у боротьбі проти бандитизму, в ліквідації неписьменності, в налагодженні масово-політичної роботи серед наймитів і молоді, залучали їх до громадської роботи. Молодь охоче вступала до комсомолу.
Соціалістичні перетворення, які відбувалися в країні, переконували багатьох селян Нижніх Сірогозів в тому, що ленінський кооперативний план — єдиний шлях, по якому селянство може прийти до соціалізму. Серед різних форм сільськогосподарської кооперації все більшого значення набували виробничі кооперативи. 1921 року в селі виникла артіль «Рівність», членами якої були 20 селян. 1923 року тут організувалося ще дві артілі — ім. Шевченка, до якої вступило вісім бідняцьких сімей, та «Селянин», що об’єднувала 10 селянських родин. Артіль, ім. Шевченка мала 69 десятин землі, 4 пари робочої худоби, кінну молотарку, 2 плуги, вітряний млин. Інтерес трудового селянства до колективного господарювання зростав. Цьому значною мірою сприяв приклад роботи артілей Нижніх Сірогозів та сусідніх сіл. Члени КНС брали участь в усіх заходах щодо колективізації селянських господарств, сприяли хлібозаготівлям, вилучали надлишки зерна в куркулів тощо. В той час, коли селяни ставали на соціалістичний шлях господарювання, їх боляче вразила звістка про смерть В. І. Леніна. Зібравшись на загальні збори, вони дали урочисту обіцянку з подвоєною енергією боротися за швидше здійснення ленінського кооперативного плану.
Значна увага в роки відбудовного періоду приділялася розвиткові народної освіти, зростанню культурного рівня селян. В селі працювало 14 шкіл, в них 42 вчителі навчали понад 800 дітей. Розпочали роботу перші гуртки лікнепу, діяли сельбуд, хати-читальні. При сільській громадській організації «Просвіта», яка об’єднувала близько 90 чоловік, діяло кілька секцій. Зокрема, політична секція влаштовувала для жителів села збори, де її члени розповідали про внутрішню і зовнішню політику Радянської влади, про значення профспілок тощо. Театральна секція організовувала літературно-музичні вечори, концерти-мітинги, святкування новорічної ялинки для дітей.
Місцеві аматори ставили вистави, а виручені кошти передавали до фонду допомоги гірникам Донбасу й Англії. Значну роботу проводили також бібліотечна, дошкільна та інші секції2.
Дальший розвиток села щільно пов’язаний з перетворенням його у 1923 році на районний центр. На перших районних партійних зборах було обрано районний партійний комітет. Дедалі більший авторитет завойовували комуністи і комсомольці — організатори нового соціалістичного життя. Місцеві органи Радянської влади, спираючись на бідняцькі маси, повели наступ на куркулів. Селянська біднота, відчуваючи всебічну підтримку Комуністичної партії і Радянської влади, стали активніше переходити до колективних форм господарювання. Протягом 1923— 1928 рр. в селі виникли ТСОЗи — «Весела праця», «Крок бідноти», «Новий шлях», «Новий світ», «Прогрес», «Селянський шлях», «Червоний маяк», «Червоний партизан» та інші.
У 1929 році колективний сектор об’єднував 12,8 проц. селянських, господарств села, мав кілька тракторів, 409 коней, 13 молотарок, 6 локомобілів, 12 моторів. За станом на травень 1930 року в Нижніх Сірогозах налічувалося три артілі («Іскра», «Комунар», «Шлях до комунізму»), комуна та 11 ТСОЗів, на базі яких пізніше створено кілька колгоспів.
Колективізація проходила в жорстокій класовій боротьбі проти куркулів, які чинили запеклий опір. Вони намагалися саботувати хлібоздачу, погрожували активістам і провадили антирадянську агітацію, деякі з них пролазили до артілей, щоб знищувати худобу, псувати реманент, палити громадські приміщення. Сільський актив, очолюваний комуністами, давав рішучу відсіч ворожим діям. За рішенням загальних зборів колгоспників, найбільш злісних глитаїв було розкуркулено і вислано за межі села.
Артілі поступово зміцнювалися їм дійово допомагали створена 1931 року Нижньосірогозька МТС та її політвідділ. На той час колективний сектор об’єднував 82 проц. селянських господарств. Переборюючи труднощі, колективні господарства Нижніх Сірогозів добивались трудових успіхів. У 1936 році валова продукція порівняно з 1935 зросла в. 1,5 раза, зокрема валовий збір зерна — в 1,4, поголів’я великої рогатої худоби — в 1,9, свиней — в 1,5 і овець — у 2 рази. На трудодень припадало по 6 кг хліба та 1 крб. 15 копійок грішми.
У березні 1937 року об’єднаний пленум Нижньосірогозького райкому партії і райвиконкому відзначив, що 1936 рік для артілей був роком великого організаційного і господарського зміцнення колгоспного ладу, підвищення продуктивності праці й матеріального добробуту колгоспників, серед яких виросли перші заспівувачі стахановської праці.
У 1937—1940 рр. широко розгорнулося соціалістичне змагання за високі виробничі показники, за право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. На ланах артілей працювали десятки тракторів, комбайнів та інша техніка. МТС готувала місцеві кадри механізаторів, рільників, тваринників. За досягнення високих виробничих показників у 1938 році право бути учасниками’ ВСГВ завоювали 142 трудівники району, в т. ч. 30 з Нижніх Сірогозів.
Колективні господарства села і далі економічно міцніли, підвищувався добробут працюючих, а це створювало основу для неухильного піднесення їхнього культурного рівня. У цих здобутках важлива роль належала комуністам і сільській Раді. Депутати — хлібороби, механізатори, представники інтелігенції успішно вирішували широке коло питань: про піднесення артільного виробництва, благоустрій і шляхове господарство, про стан та поліпшення торгівлі тощо. Багато уваги приділяли Рада та її актив дальшому розвиткові охорони здоров’я і народної освіти. В селі збудовано приміщення лікарні та середньої школи, відкрито районну бібліотеку. Діти трудівників села вчились у двох початкових, двох семирічних і середній школах. У 1935 році споруджено просторий двоповерховий будинок культури з кімнатами для гуртків художньої самодіяльності. З 1932 року виходила районна газета «Червоний промінь».
Дальшому рухові вперед перешкодила війна, розв’язана гітлерівською Німеччиною. Вже в перші дні після початку її на всіх підприємствах, в установах і колгоспах проведено мітинги, учасники яких заявили про готовність віддати свої сили справі захисту Батьківщини. Сотні добровольців виявили бажання вступити до лав Червоної Армії. Заклик партії «Все для фронту, все для перемоги!» став законом життя трудівників села. На виробничих ділянках чоловіків замінили підлітки, жінки та люди похилого віку. Вони самовіддано працювали, щоб забезпечити фронт всім необхідним. Для боротьби з ворожими диверсантами організувався винищувальний батальйон, до якого вступило 125 жителів.
16 вересня 1941 року Нижні Сірогози захопили німецько-фашистські окупанти, які почали запроваджувати «новий порядок». Вони, наприклад, наказали колгоспникам артілі ім. Кірова зібратися біля контори, а після того схопили й розстріляли 10 чоловік. 23 вересня 1942 року гітлерівці зігнали жителів села на площу, де начальник польової жандармерії власноручно розстріляв 5 чоловік, які відмовились працювати на окупантів. Незважаючи на жорстокий терор, радянські люди чинили їм опір. Боротьбою проти окупантів керували комуністи. За рішенням бюро Запорізького обкому партії секретарів Нижньосірогозького райкому КП(б)У І. Д. Височина та М. В. Купрія було залишено на окупованій території для організації в тилу боротьби проти ворога. Вони створили підпільну групу, ядром якої стали комуністи І. Д. Коваленко, І. С. Мурко, К. Ф. Онищенко, О. О. Швець та інші.
Підпільники розповсюджували листівки, в яких закликали населення району вести нещадну боротьбу проти окупантів, саботували їх розпорядження, псували лінії зв’язку. Вони допомагали полоненим, переховували і лікували їх, залучали до боротьби. На території району діяв невеликий партизанський загін. Влаштовуючи засідки, бійці загону знищили 37 ворожих автомашин з солдатами і боєприпасами, що йшли до Криму. Колишній начальник Українського штабу партизанського руху генерал-лейтенант Т. А. Строкач писав: «… аж до літа 1942 року протримався у степах Таврії загін секретарів Нижньосірогозького райкому партії Височина і Купрія». Велику мужність виявляли і ті радянські люди, які допомогали партизанам зброєю, одягом, взуттям, продуктами харчування. Влітку 1942 року в боях проти окупантів більшість партизанів і керівники загону І. Д. Височин, І. Д. Коваленко, М. В. Купрій загинули смертю героїв.
Понад два роки перебували окупанти в селі. За цей час вони примусово забрали на каторжні роботи до Німеччини 186 юнаків і дівчат. Озвірілі кати, відступаючи, знищили все, що встигли: спалили багато будинків, вальцовий млин, приміщення MTС, середню школу, пограбували колгоспи і двори людей.
28 жовтня 1943 року Нижні Сірогози визволили частини 4-га гвардійського кавалерійського і 19-го танкового корпусів 4-го Українського фронту. В боях за населений пункт загинуло 132 радянські офіцери й солдати, яких поховано у братській могилі. На їх честь споруджено обеліск, на якому викарбувано прізвища воїнів, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни.
Гідний внесок у боротьбу проти німецько-фашистських окупантів зробили жителі села. В боях за Батьківщину брало участь понад тисячу чоловік, з яких 418 загинуло. За мужність і героїзм 270 чоловік відзначено урядовими нагородами, а П. Ф. Чепуріну за героїзм і відвагу, виявлені у боях за Берлін, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Ще йшла війна, а жителі села під керівництвом райкому партії, райвиконкому і сільської Ради взялися за відбудову зруйнованого господарства. Через місяць після визволення розпочалися заняття у двох початкових і двох семирічних школах, наступного року — в середній. Значну роль в організації трудящих на відбудову відіграла районна газета «Червоний промінь», яка почала виходити з травня 1944 року. Велику допомогу дістали колгоспники від держави, братніх республік. Сюди прибували худоба, техніка, посівний матеріал. Так, артілі району одержали із східних областей країни 1046 коней, 101 голову великої рогатої худоби, 1621 голову овець і кіз, 12 свиней, 34 трактори, багато запасних частин до сільськогосподарських машин. Та ще давалися взнаки труднощі: відсутність потрібної кількості техніки, нестача робочих рук, обмаль худоби. Довелося багато попрацювати, щоб 1944 року засіяти понад 4 тис. га. При допомозі МТС, яка відновила свою роботу, колгоспники в короткі строки зібрали врожай, одержавши пересічно по 10,6 цнт з га. Успішно пройшла й осіння сівба.
У відбудові господарства активну участь брали комсомольці й неспілкова молодь. Вони взяли шефство над молодняком, забезпечили своєчасний ремонт інвентаря, створили комсомольсько-молодіжні ланки вирощення високого врожаю. Бюро РК ЛКСМУ в липні 1944 року схвалило рішення про встановлення Книги пошани районної комсомольської організації. До неї записували передовиків трудового фронту, які добилися високих показників праці. Книга, як реліквія, й досі зберігається у райкомі комсомолу.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни повернулися до своїх домівок фронтовики, які з небувалою енергією взялися за роботу. В роки четвертої п’ятирічки артілі набагато зміцніли, а до 1950 року досягли довоєнного рівня. В більшості з них працювали партійні організації, які очолили соціалістичне змагання за дострокове відродження господарств. У ті роки артілі збирали пересічно 13 цнт зерна на гектарі. Зростало й поголів’я худоби. На фермах налічувалося близько 2 тис. голів великої рогатої худоби, 1,3 тис. свиней, 2,3 тис. овець.
У 1950 році в артілях села вже засівали 14,2 тис. га землі. Збільшення машинно-тракторного парку, підвищення кваліфікації механізаторів та сумлінне ставлення до роботи колгоспників сприяли поліпшенню культури хліборобства, виконанню у стислі строки всіх сільськогосподарських робіт. Самовідданою працею відзначилося багато колгоспників і механізаторів, серед них А. П. Бородай, І. Г. Кутищев, В. І. Москаленко, Р. П. Пшеничний та інші.
Відрадні зміни сталися і в громадсько-політичному та культурному житті села. Знаменною подією стали вибори до Верховної Ради СPCP у лютому 1946 року. Трудящі одностайно проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Незважаючи на труднощі післявоєнного часу, в Нижніх Сірогозах усі діти шкільного віку навчались у школах.
У роки наступних п’ятирічок артілі села зміцніли економічно. Врожайність зернових зросла до 15 цнт з га, збільшилось у 2,5 раза поголів’я великої рогатої худоби. Різко підвищилося виробництво продуктів тваринництва: надої молока, порівняно з 1950 роком, у 1959 зросли у 2,4 раза, виробництво м’яса — в 2,6, яєць — в 3,5, вовни — в 2,2 раза. В лютому 1959 року колгоспники двох артілей об’єдналися в одне ^господарство— ім. Кірова, за яким закріпили 16,4 тис. га сільськогосподарських угідь. Раціонально використовуючи земельні площі і техніку, об’єднана артіль добилася добрих показників по всіх галузях виробництва, особливо підвищилися врожаї.
Трудівники колгоспу з великим піднесенням включилися у всенародне соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Завдяки самовідданій праці вони успішно завершили виконання восьмого п’ятирічного плану. Протягом 1966—1970 рр. врожайність зернових з 15 зросла до 26,7 цнт з га, валовий прибуток колгоспу перевищив 2,2 млн. крб. За успіхи в розвиткові сільськогосподарського виробництва в роки восьмої п’ятирічки орденами й медалями нагороджено 29, а всього у післявоєнні роки — 126 чоловік. Серед них — комбайнер Я. Т. Бабенко двічі удостоєний ордена Леніна, тракторист Ф. А. Романенко — ордена Жовтневої Революції, М. А. Татаринцев — двічі ордена Трудового Червоного Прапора. Орденом Леніна відзначено також тракториста А. І. Москаленка. Поряд з основною виробничою він виконує і велику громадську роботу: очолює партійну групу бригади, вдруге обирається членом Херсонського обкому КП України. Його раціоналізаторська пропозиція про збільшення довжини робочих частин культиватора під час обробітку просапних культур була впроваджена в усіх бригадах колгоспу і дала економію за п’ятирічку в сумі понад 6 тис. карбованців.
Колгосп ім. Кірова — багатогалузеве господарство. У 1970 році на його ланах працювало 85 тракторів, 33 зернові комбайни, 40 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. В господарстві налічувалося 5,9 тис. голів великої рогатої худоби, 4 тис. свиней, 6,9 тис. овець, понад 14 тис. штук птиці. Колгосп має млина, олійницю, є ставок з водним дзеркалом 11 га. На базі колишньої Нижньосірогозької МТС працює ремонтна майстерня.
Добре розпочали трудівники села і дев’яту п’ятирічку. Врожайність зернових зросла вже першого року і становила 28,4 цнт з гектара.
Піднесення економіки господарства забезпечило підвищення реальних доходів та матеріального добробуту хліборобів. Артіль перейшла на гарантовану оплату праці. У 1970 році на людино-день тут одержали 4 крб. 08 копійок. Колгосп веде широке будівництво житлових будинків, громадських приміщень, культурно-освітніх та оздоровчих закладів. У бригадах споруджено приміщення дитячих ясел, на полях кожної з них — польові стани з хорошими будинками, в яких є кімнати відпочинку, агітпункти, їдальні. На березі Азовського моря (на Арабатській Стрілці) колгосп збудував піонерський табір на 100 дітей.
В мобілізації трудящих на піднесення сільськогосподарського виробництва авангардна роль належить комуністам. У 1971 році в Нижніх Сірогозах (1960 року їх віднесено до категорії селищ міського типу) працювало 379 членів і кандидатів у члени КПРС. Парторганізація колгоспу об’єднувала 119 комуністів. Більшість їх працює безпосередньо у бригадах, ланках, на фермах.
У селищі 458 комсомольців. Вони ведуть перед у соціалістичному змаганні, в організації культурно-виховної та спортивної роботи.
Велику й багатогранну діяльність розгортає селищна Рада, до якої обрано 81 депутата. Це — колгоспники, робітники, службовці. Депутатами Ради є 32 жінки. При ній працює дев’ять постійних комісій, які спираються на широкий актив. Разом з правлінням колгоспу, керівниками підприємств, установ й організацій Рада розробляє плани дальшого піднесення господарства, дбає про культуру і благоустрій селища. Сьогодні Нижні Сірогози — красиве, впорядковане селище. В центрі, на площі, височить пам’ятник засновникові Радянської держави В. І. Леніну. Біля його підніжжя завжди свіжі квіти. їх приносять піонери, колгоспники, робітники, службовці. Центральна частина селища забудовується добротними двоповерховими будинками. Стали до ладу новий готель, приміщення великого продуктового магазину, районної друкарні, завершується будівництво красивого двоповерхового універмагу. За роки восьмої п’ятирічки індивідуальними забудовниками споруджено понад 380 будинків. Головні вулиці вкрилися асфальтом, обабіч їх ростуть фруктові дерева й квіти. Окрасою селища стали парки, що розкинулися на площі понад 25 гектарів. Наприкінці 1964 року Нижні Сірогози підключено до державної електромережі, збільшується протяжність водопроводу. Жителів селища обслуговують різні майстерні побутового комбінату. Автопідприємство, розташоване у Нижніх Сірогозах, забезпечує сполучення з усіма селами району, районним та обласним центрами.
Чимало торговельних підприємств має селище. Тут є 11 крамниць, їдальня, хлібозавод, харчокомбінат. їхній товарооборот за восьму п’ятирічку зріс в 1,3 раза.
Поліпшилось і медичне обслуговування трудящих. Працює лікарня на 125 ліжок з хірургічним, пологовим, терапевтичним, протитуберкульозним, дитячим та інфекційним відділеннями, поліклініка, що має 12 різних кабінетів, жіночу й дитячу консультації, клінічну лабораторію. Є аптека, санітарно-епідеміологічна станція. В 1970 році тут працювало 17 лікарів і 58 працівників з середньою медичною освітою. Багато з них здобуло заслужену шану жителів селища. Це акушер-гінеколог Г. Д. Майстренко, яку відзначено чотирма урядовими нагородами, у т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора. В лікарні впроваджено спеціалізацію з різних видів хірургії, ведеться підготовка хірургів з числа молодих спеціалістів. Працюють дошкільні дитячі заклади.
Ще кращі перспективи медичного обслуговування населення відкриються у найближчий час. Провадиться будівництво медичного містечка — цілого комплексу дво- і триповерхових корпусів поліклініки та лікарні на 100 ліжок, службових і господарських приміщень. Міжколгоспна районна рада виділила для цієї новобудови близько мільйона карбованців.
Разом із зростанням матеріального добробуту розвивається і культура трудящих. 1083 дітей колгоспників, робітників і -службовців селища навчаються в трьох школах — середній та двох восьмирічних. Красиве триповерхове приміщення середньої школи з світлими класами, добре обладнаними навчальними кабінетами, просторим спортивним залом споруджене 1964 року. Одна з восьмирічних шкіл носить ім’я Т. С. Жданова, земляка-сірогозця, учасника громадянської війни, який героїчно загинув при штурмі перекопських укріплень. Працює також середня загальноосвітня заочна школа, в якій навчається 320 чоловік без відриву від виробництва. Педколектив селища складається з 72 вчителів, більшість з яких має вищу освіту та великий досвід навчальної і виховної роботи.
У 1960 році відкрито семирічну музичну школу, в якій працює 5 кваліфікованих педагогів. На чотирьох її відділах навчається 75 дітей колгоспників, робітників і службовців. З відкриттям цієї школи у Нижніх Сірогозах підвищилась музична культура, активізувалась художня самодіяльність.
Позаурочний час школярі проводять в будинку піонерів, працівники якого організовують для учнів дитячі ранки й вечори, ведуть методичну роботу з піонер-вожатими, організовують роботу різноманітних гуртків — радіотехнічного, літературно-драматичного та ін. Діє також ляльковий театр, дитяча любительська кіностудія. Юні аматори створили кілька кінофільмів.
Партійні і радянські органи дбають про задоволення культурних потреб населення. При районному будинку культури працюють драматичний, хоровий, танцювальний, художнього слова та інші гуртки. Є духовий та естрадний оркестри.
Агіткультбригада районного будинку культури щороку виїжджає в колгоспи і радгоспи району з концертами та лекціями. Вона також має в своєму складі і книжкову автолавку, магазини промислових і продовольчих товарів, перукарню, стіл замовлень швейної майстерні. З 1968 року тут діє любительська кіностудія, яка вже випустила кілька кіножурналів під назвою «Перлина степу». їх з великим інтересом переглянули трудящі селища й району. В своїх фільмах самодіяльні митці показують будні трудівників району, їх боротьбу за виконання й перевиконання планів дев’ятої п’ятирічки. В райцентрі збудовано широкоекранний кінотеатр «Комсомолець» із залом; на 400 місць. 1964 року став до ладу колгоспний клуб.
У Нижніх Сірогозах, крім районних для дорослих і дітей та селищної, є бібліотеки в школах і колгоспах. Всього тут налічується понад 70 тис. книжок. Ними користуються 4320 читачів. Особливо посилився потяг трудівників до вивчення ленінської спадщини в період підготовки до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
В бібліотеках організовувалися виставки його творів, вивішувалися фотомонтажі, які розповідали про життя і революційну діяльність творця Комуністичної партії і першої в світі Радянської держави.
Робітники, колгоспники, службовці Нижніх Сірогозів багато зробили для піднесення економіки, культури й благоустрою селища. Нині їх зусилля спрямовані на виконання нових завдань, що випливають з історичних рішень XXIV з’їзду Комуністичої партії Радянського Союзу.
О. Г. ГРИЗУНОВ, В. М. РАБИНОВИЧ