Новотроїцьке, Новотроїцький район, Херсонська область
Новотроїцьке — селище міського типу, центр району. Розташоване за 170 км від обласного центру. До залізничної станції Новоолексіївка 27 км. Через селище проходить автошлях Херсон—Каховка—Генічеськ і вузькоколійна залізниця Новоолексіївка—Іванівка. Населення — 8226 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Благовіщенка і Захарівка.
Поблизу селища знайдено ливарну форму доби пізньої бронзи.
Новотроїцьке засноване на місці колишнього аулу Сарабулат селянами-втікачами з різних губерній Росії та України. Перша писемна згадка про аул належить до початку XIX ст. Після переселення у 1860—1861 рр. частини ногайців, які кочували в приазовських степах, до Туреччини, спустіло 96 аулів. Царський уряд вживав термінових заходів, щоб заселити ці землі. На початку 60-х років XIX ст. в Сарабулаті оселилися державні селяни з Чернігівської губернії і 30 родин з села Агаймани Мелітопольського повіту. Сюди прибували нові групи переселенців і кількість населення швидко зростала. Згодом назва Сарабулат зникає і в офіційних документах село іменується Новотроїцьким, хоч дві паралельні назви ще зберігалися майже до 1917 року.
У 1862 році Новотроїцьке стало волосним центром і входило до складу Дніпровського повіту. Жителі села переважно займалися хліборобством і вівчарством, а невелика частина — різними ремеслами. Найбільшого поширення набули чинбарство, шевство, шиття кожухів, прядіння вовни і в’язання з неї панчох та рукавичок. Свою продукцію селяни збували місцевим крамарям, або на ярмарку, який збирався тут двічі на рік. Полотняні вироби народних умільців, художньо оформлені українським рослинним орнаментом, мали широкий попит.
У перші роки розмір земельного наділу для переселенців не визначався. Селяни користувалися такою кількістю землі, яку могли обробити. У 1867 році в селі проведено перший переділ 12 886 десятин землі, закріпленої за сільською общиною. На кожну ревізьку душу припало 12 десятин. Але за браком реманенту й тягла вже у 80-х роках XIX ст. 192 селянські двори не в змозі були самостійно господарювати. Доводилося вдаватися до супряги чи найму. 133 двори щороку посилали чоловіків або жінок на сезонні заробітки.
Оскільки державним селянам, які тут поселилися після реформи 1861 року, виділили переважно непридатну землю, то вони домагалися, щоб їх переселили до Мелітопольського повіту. Представники місцевої влади умовляли селян не порушувати цього питання, а коли умовляння й погрози не допомогли, до села ввели військову команду. Скрутне становище, в якому перебувало більшість селянських господарств, ускладнювалося ще й різними поборами та платежами. Після царських указів про поземельний устрій державних селян жителі Новотроїцького почали сплачувати казні щорічний внесок — «державну оброчну подать» — в сумі 3274 крб. Крім того, з них стягали ще й податки та платежі — земський, волосний, мирський, подушний, які становили 6380 карбованців.
Серед селян зростало незадоволення існуючим ладом. Вони самовільно захоплювали сусідні поміщицькі землі та випасали худобу на панських угіддях. У роки першої російської революції 1905—1907 рр. у волості розповсюджувалися листівки антиурядового змісту. Революційну пропаганду в Новотроїцькому проводив колишній учень агрошколи X. Є. Надточій, якого було виключено з школи за зв’язки з революційною молоддю. Разом з революційно настроєними селянами він скликав збори і мітинги, на яких ставилися вимоги про зниженні орендної плати та підвищення платні наймитам.
Запровадження столипінської аграрної реформи посилило дальший процес розшарування села, сприяло зростанню куркульських господарств. Місцеві багатії прибрали до своїх рук земельні ділянки сільської бідноти. Так, глитай Павленко придбав понад 120 десятин землі та 18 садиб у розорених податками селян, а потім здавав їм же в оренду. Безземельні селяни поповнювали ряди сільських пролетарів, які в пошуках заробітків йшли найматися на роботу до поміщицьких економій та місцевих куркулів, або ж виїжджали в міста.
Напередодні першої світової війни Новотроїцьке було вже великим селом, де проживало понад 3 тис. чоловік. Тут розміщалися волосна управа, приватні лавки, аптека. На вулиці, що пролягла через центр села, стояли добротні будинки місцевих багатіїв. На околицях тулилися убогі селянські хатини. Бідняцькі мазанки, здебільшого збудовані з саману, мали глиняні долівки й дах, маленькі віконця. В хаті стояли саморобні дерев’яні меблі — ослін, лава та широкий піл, що правив за ліжко. Жителі терпіли від нестачі води. Тому село вражало бідністю зелених насаджень. Один колодязь глибиною 18—25 метрів копали спільно на 2—3 вулиці, і він, звичайно, не ^іг задовольнити потреби на воду. На околицях села стояло 24 вітряки, що належали куркулям. Вони мали також 2 парові млини, олійню та крупорушку.
1888 року в селі відкрито земську лікарню на 50 ліжок, яка обслуговувала населення всієї волості. Тривалий час тут працював один лікар, а з 1903 року штат поповнився ще трьома фельдшерами й акушеркою.
Про низький стан освіти свідчить той факт, що в початковій школі 1884 року навчалося тільки 42 хлопчики і 15 дівчаток. Тому не дивно, що з 1857 жителів Ново-троїцького вміли читати й писати лише 110 чоловіків і 5 жінок.
Перша світова війна призвела до остаточного занепаду більшості селянських господарств. На фронт пішли всі здорові чоловіки. У селі залишилися жінки, діти й старики. їм було не під силу обробляти землю примітивним знаряддям і при нестачі тягла.
Після перемоги Лютневої революції в селах Дніпровського повіту у квітні 1917 року почали виникати Ради селянських депутатів. Прагнучи послабити зростання революційного руху на селі, меншовицько-есерівська повітова Рада і повітовий комісар провели кілька районних з’їздів селян і землевласників для врегулювання земельних відносин. 28 травня 1917 року такий з’їзд скликали у Новотроїцькому, на якому заможні господарі намагалися відстояти свої інтереси. Але вже у травні — червні почали виникати земельні комітети, які під тиском селян приймали рішення, де відзначали, що земля повинна належати тим, хто її обробляє.
Звістку про перемогу пролетаріату в Петрограді мешканці села зустріли з великою радістю. Відбувся мітинг, на якому селяни гаряче вітали перемогу Жовтневої революції. У січні 1918 року в Новотроїцькому встановлено Радянську владу, обрано Раду селянських депутатів, яка з перших днів свого виникнення взялася за налагодження роботи школи, лікарні, організацію бідняцьких мас на боротьбу проти різних проявів з боку ворожих елементів. Земельна комісія приступила до наділення малоземельних й безземельних селян землею. Однак мирний перепочинок тривав недовго. У квітні 1918 року Новотроїцьке захопили австро-німецькі війська. Боротьба трудящих України проти окупантів та революційні події в Німеччині примусили австро-німецькі війська у листопаді відступити. В селі відновилася Радянська влада.
Проте становище лишалося і далі тривожним. З Криму неодноразово вривалися білогвардійські загони, в селах повіту ще шастали різні банди. Вони грабували населення, забираючи хліб, худобу, майно. Для боротьби з контрреволюцією наприкінці грудня 1918 року в селі створюється партизанський загін, організаторами якого були місцеві жителі: М. С. Арещенко, Г. П. Безродний, X. Є. Надточій, брати М. М. Ткач та П. М. Ткач. У січні 1919 року білогвардійський загін раптово вдерся в село. З допомогою куркулів вдалося захопити Г. П. Безродного, В. Вороного, Г. С. Ковтуна, X. Є. Надточія, яких вони розстріляли. Забравши у селян худобу, продовольство і фураж, ворожий загін залишив Новотроїцьке.
В бою поблизу села Доренбурга (тепер с. Чкалове) його вщент розбили партизани, що встигли відступити і влаштували тут засідку. Все награбоване ворогом було повернуто селянам. На той час у партизанському загоні налічувалося понад 200 бійців.
У лютому 1919 року білогвардійці з корпусу Тілло захопили село. Вони грабували населення, вимагали продуктів^—хліба, м’яса тощо. За ухиляння від сплати податків ув’язнювали, катували і навіть страчували людей. Спільними діями партизанів, які об’єдналися з Чаплинським та іншими загонами, і частин Червоної Армії наприкінці лютого Новотроїцьке було визволене. В цьому бою партизани розгромили ворожий запасний кавалерійський полк. Після визволення у Новотроїцькому почав діяти волосний ревком. Головою його став активний організатор партизанської боротьби, уродженець села П. М. Ткач.
У серпні 1919 року денікінці знову захопили село. Почалися масові арешти, знущання. Вони спалили 87 дворів за зв’язок селян з партизанами, схопили і стратили С. І. Арещенка, розстріляли О. Осипенко, К. Назимка та інших.
Наприкінці січня 1920 року Червона Армія визволила Новотроїцьке. Було відновлено Радянську владу. Однак у червні 1920 року село зайняли врангелівці. Тільки 30 жовтня 1920 року 46-та стрілецька дивізія 4-ї армії разом з частинами Першої Кінної армії, які наступали з боку Каховського плацдарму, остаточно визволили село. У дні запеклих боїв проти військ Врангеля тут перебував польовий штаб Першої Кінної армії. Населення Новотроїцького допомагало наступаючим частинам Червоної Армії всім, чим тільки могло. Селяни з радістю приймали червоноармійців на постій, доглядали поранених і хворих. Для потреб Червоної Армії виділялись підводи. Понад 300 мешканців села брали активну участь у боротьбі проти внутрішньої і зовнішньої контрреволюції. Багато бойових подвигів здійснили партизани села. Уродженця Новотроїцького, червоноармійця 2-го кавполку бригади Г. І. Котовського, Ю. Безродного за героїзм, виявлений у боротьбі проти ворогів Країни Рад, нагороджено двома орденами Червоного Прапора — в грудні 1923 року та у жовтні 1924 року. Його ім’ям названо восьмирічну школу і вулиці в селищі та Херсоні.
Після вигнання врангелівців для жителів села настав нарешті довгожданний мир. У перші ж дні після визволення почали діяти органи Радянської влади. Уже 10 листопада 1920 року Дніпровський повітовий ревком затвердив склад Новотроїцького волосного ревкому. Його очолив П. М. Таран. Відновила роботу сільська Рада, головою якої обрали Й. Палазника. Комітет незаможних селян, яким керував П. М. Ткач, був надійною опорою Радянської влади на селі: брав активну участь у вилученні надлишків куркульської землі і розподілі її серед безземельних та малоземельних селян, подавав допомогу біднякам хлібом та посівним матеріалом, допомагав сільській Раді виявляти прихований куркулями хліб, організовував супрягу під час обробітку землі та збирання врожаю.
На початку 1921 року в селі створено партійний осередок, який очолив колишній комісар однієї з частин Червоної Армії І. І. Востоков. Комуністи спільно з обраними органами Радянської влади приступили до вирішення невідкладних завдань щодо відбудови села і ліквідації післявоєнної розрухи. У більшості селян не було коней, реманенту, достатньої кількості посівного матеріалу. В березні у Ново-троїцькому відбувся волосний з’їзд Рад селянських депутатів, у роботі якого взяло участь 169 делегатів (99 бідняків, 70 середняків) від 6447 виборців. З’їзд схвалив нову економічну політику, гаряче підтримав нові починання Радянського уряду, обговорив питання відбудови господарства села й волості.
У квітні 1921 року виник комсомольський осередок, секретарем якого обрали сина селянина-бідняка М. Сташевського. Осередок налічував 15 юнаків і дівчат. Кожного року він поповнювався новими членами і вже у 1924 році об’єднував 80 комсомольців. Згуртувавши навколо себе молодь села, комсомольці допомагали комуністам у боротьбі проти куркульського бандитизму, у виконанні продподатку, провадили антирелігійну роботу і заняття з молоддю, створювали й самі були учасниками гуртків художньої самодіяльності.
Серйозною перешкодою на шляху відбудови став неврожай 1921 року. Насувався голод. Скориставшись скрутним економічним становищем селян, підняли голову куркулі. Очолені місцевим попом, вони повели антирадянську агітацію, навіть спробували організувати банду. Проте переважна більшість селян не підтримала контрреволюціонерів і допомогла органам Радянської влади у їх ліквідації.
Комуністи, комсомольці та сільські активісти наполегливо агітували за перехід до колективного способу господарювання, доводячи його переваги над одноосібним. За їх ініціативою спочатку виникло споживче товариство, яке допомагало його членам у придбанні промислових товарів. У торгово-кооперативну мережу надходили господарські товари, предмети домашнього вжитку, тканини та інші вироби. В лютому 1922 року п’ять бідняцьких господарств об’єдналися в артіль, яку назвали «Об’єднана праця». Вона мала 66 десятин землі, 12 коней, 5 корів, 22 вівці. У 1924 році до артілі вступило ще кілька сімей
Значних успіхів у відбудовний період досягнуто в галузі охорони здоров’я, освіти й культури. Медичну допомогу населенню Новотроїцького подавали лікарня й амбулаторія, де працювали лікар і три фельдшери. Держава постійно подавала лікарні допомогу продовольством. Медичні працівники проводили велику роз’яснювальну й профілактичну роботу серед населення. Завдяки цьому поступово зникали такі хвороби, як віспа, дизентерія, короста. Для дітей-сиріт відкрився дитячий будинок.
В селі відкрилось три початкові школи, в яких навчалося 183 учні, працювало 4 вчителі. У 1925 році на базі однієї з початкових шкіл відкрито семирічку. Кількість учителів збільшилась до восьми. Одним з важливих завдань була ліквідація неписьменності серед дорослого населення. Партійний осередок залучив до проведення цієї роботи всіх членів партії, комсомольців, учителів. При сільраді працювала спеціальна комісія, у школах і хатах-читальнях відкрилися гуртки ліквідації неписьменності.
Вже в перші роки Радянської влади в село прийшла і нова, соціалістична культура. Селяни охоче відвідували сельбуд, бібліотеку, де вони могли послухати бесіду про життя в країні, дістати пораду з питань агротехніки, дізнатися про діяльність комун і перших ТСОЗів, які виникали в сусідніх селах. З середини 20-х років в селі з’явився кінотеатр, аматори розвивали свої здібності в драмгуртку.
З 1923 року Новотроїцьке стало центром району, до складу якого ввійшли Громівська, Новотроїцька та Павлівська волості. Створення в селі районних партійних і державних установ та організацій сприяло поліпшенню діяльності партосередку, сільради, КНС, зростанню та впорядкуванню села. Пожвавилася роз’яснювальна робота щодо створення виробничих товариств і кооперативів. Селяни, одержавши землю, ще зазнавали певних труднощів у її обробітку, бо не вистачало тягла, сільськогосподарського реманенту. Вони розуміли, що єдиний вихід із споконвічних злиднів та куркульської кабали — це об’єднання роздрібнених господарств. Навесні 1926 року організувалося перше товариство спільного обробітку землі «Селянська спілка», до якого вступило 14 бідняцьких сімей. Першим його головою став активний учасник партизанської боротьби М. С. Арещенко. У 1927 році за допомогою кредиту, що його надала держава, ТСОЗ купив трактора і молотарку. У наступні два роки виникло ще три ТСОЗи — «Південний край», «Пролетар», «Сільський пролетар».
Після XV з’їзду ВКП(б) партійний осередок спрямував радянський актив села на дальше розгортання колгоспного будівництва. Протягом 1929—1931 рр. на базі ТСОЗів організовано артілі «Прогрес», «Сільський пролетар» (з 1934 р.— ім. 26 бакинських комісарів), «Профінтерн», ім. Димитрова, ім. 61 загиблого комунара.
Значну роль у зміцненні колгоспного ладу на селі відіграла Новотроїцька машинно-тракторна станція, створена у 1931 році. Її парк налічував 47 тракторів. Політвідділ МТС, очолений активним учасником громадянської війни П. С. Цвілем, проводив велику роботу серед колгоспників, допомагав їм боротися за підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тваринництва, організовував соціалістичне змагання.
Рік у рік зростали артілі села. Провідну роль у господарському і культурному будівництві відіграла партійна організація, яка 1939 року налічувала 60 комуністів і мала партійні групи в артілях. Комуністи керували роботою комсомольської організації, що об’єднувала у своїх лавах 150 юнаків та дівчат. Члени партії і комсомольці спрямовували зусилля колгоспників на збільшення врожайності зернових і технічних культур, на розвиток тваринництва. Якщо до 1935 року артілі збирали зернових пересічно по 5—5,5 цнт з га, то в передвоєнні роки уже — у 2,6 раза більше. Зросло й громадське тваринництво. Перед війною в господарствах налічувалося понад 5,5 тис. голів великої рогатої худоби. Новотроїцька МТС, яка вже мала 123 трактори та багато іншої сільськогосподарської техніки, наслідуючи приклад знатної трактористки П. М. Ангеліної, організувала курси для дівчат-колгосп-ниць без відриву від виробництва. Після їх закінчення 14 дівчат сіли за кермо трактора.
Ділом відповідаючи на заклик партії й уряду про розвиток бавовносіяння трудівники Новотроїцького почали вирощувати цінну технічну культуру. 1935 року зібрали тільки 2,7 цнт бавовни-сирцю з га. Кожного року зростала врожайність бавовнику. В колгоспах ім. Димитрова, «Прогрес» та «Профінтерн» у 1938 роді одержали 6,6 цнт бавовни-сирцю і 13,1 цнт зерна з га. Ще кращих показників домоглися ланки Г. Г. Новак з артілі ім. 26 бакинських комісарів та А. С. Кравцової і О. В. Коноваленко з артілі «Прогрес», які зібрали по 8 цнт бавовни-сирцю з гектара. У 1938 році народний комісар земельних справ УРСР преміював ланкових Г. Г. Новак і А. С. Кравцову цінними подарунками. За досягнуті успіхи у вирощуванні бавовнику кращі артілі села і передовики виробництва стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року.