Нововоронцовка, Нововоронцовський район, Херсонська область
Нововоронцовка — селище міського типу, центр району. Розташована на правому березі Каховського водосховища. Відстань до Херсона 165 км, до найближчої залізничної станції Ток — 18 км. Через селище пролягає автошлях Херсон—Дніпропетровськ. Населення — 6157 чоловік.
Про давнє заселення території навколо сучасної Нововоронцовки свідчать залишки скіфського поселення, виявлені в околицях селища, а також три кам’яні баби кочівників XI—XIII століть.
У другій половині XVIII ст. на місці теперішньої Нововоронцовки були запорізькі зимівники. В останній чверті того ж століття біля дніпровського затону Великих Вод засноване село, яке спочатку називалося Миколаївкою. В історичних джерелах воно вперше згадується у 1795 році. У Миколаївці, яка належала генерал-майору фон Сталь, 1799 року налічувалося 524 жителі. Поміщик мав понад 12,7 тис. десятин землі, в т. ч. близько 9,8 тис. десятин орної. У 1821 році село придбав граф М. Воронцов, який незабаром перейменував його на Нововоронцовку. Новий власник переселив сюди кріпаків з інших своїх маєтків. 1835 року тут уже мешкало 1437 кріпосних селян, у т. ч. 732 чоловіки і 705 жінок. Вони працювали на землях Нововоронцовської економії, в якій налічувалося понад 32 тис. десятин, у т. ч. орної землі, сіножатей і вигонів — близько 27,2 тис. десятин. Руками кріпаків було закладено 56-десятинний парк з фруктовим садом, який за площею займав друге місце (після Одеського) у Новоросійському краї. У маєтку засновано кінний завод, розводилися вівці.
Розташована на Дніпрі, в центрі великих графських володінь, Нововоронцовка стала ринком оптового збуту сільськогосподарської продукції не тільки воронцовських економій, а й навколишніх поміщиків та державних селян. У 1829 році її віднесено до розряду містечок. Тут щороку проводилося 4 ярмарки, двічі на тиждень — великі базари. Через пристань, що знаходилася поряд з Нововоронцовкою, у Малих Гирлах, велася торгівля хлібом і вовною з Херсоном, Миколаєвом, Одесою.
Містечко досить швидко зростало. У 1859 році в ньому налічувалося 377 дворів і 1849 жителів, з яких переважну більшість становили кріпосні селяни. Управитель Нововоронцовського маєтку перетворив життя кріпаків у справжнє пекло. Навіть сенатор фон Брадке, який у 1851 році ревізував Херсонську губернію, писав херсонському цивільному губернатору про те, що управитель карав на смерть селян, знущався з них, гвалтував жінок. За скаргами кріпаків цього ката було віддано до суду, на якому він мусив визнати, що, караючи селян, застосовував «недозволені законом засоби», і все ж таки судову справу припинили. Кріпаки мріяли позбутися рабства, викупитися на волю, але для цього потрібні були великі кошти. Так, 1860 року селянин Нововоронцовки В. Скрипник, який займався торгівлею і мав деякі гроші, викупив себе і тринадцятирічного сина, заплативши 110 крб. 56 копійок.
За реформою 1861 року кріпаки Нововоронцовки стали особисто вільними, але землю — по 4 десятини на ревізьку душу — одержали тільки 672 чоловіки. До укладення викупних угод селяни вважалися тимчасовозобов’язаними і мали сплачувати Воронцову оброк за присадибні ділянки та відробляти тяжку панщину за польові наділи. У березні 1863 року селяни Нововоронцовки, Малих Гирлів, Фирсівки і Осокорівки відмовилися працювати на поміщика. Губернатор відрядив до Нововоронцовки поліцейського справника, який заарештував 36 найактивніших учасників заворушення і відправив їх в Херсон. На знак протесту проти поліцейських репресій 300 селян приєдналися до заарештованих. Замість того, щоб вислухати їх, губернатор наказав покарати «бунтівників» різками. З 1 лютого 1864 року селян Нововоронцовки переведено на викуп. За 2688 десятин надільної землі вони мали сплатити 65 706 крб. 66 коп., вносячи в казну протягом 49 років разом з процентами по 3942 крб. 40 копійок.
Скасування кріпосного права змусило землевласників перейти до застосування найманої праці. У Нововоронцовці виник робітничий ринок, де навколишні поміщики наймали на строк або поденно сільськогосподарських робітників з числа безземельних селян Орловської, Чернігівської, Могилівської, Київської, Смоленської губерній, а також місцевої бідноти. Працювали наймити тяжко, а заробляли від З до 10 крб. на місяць. Так, навесні 1892 року селянин з с. Малої Лепетихи Л. Ю. Ткаченко найнявся на польові роботи у Нововоронцовський маєток на 6 місяців за 42 крб., а його жінка — на 5 місяців за 17,5 крб. Причому, в укладеній угоді зазначалося, що зароблені гроші контора економії сплачуватиме наймитам на свій розсуд і харчування видаватиметься без «м’ясної порції».
Жорстоко експлуатуючи сільськогосподарських робітників, поміщики з кожним роком збільшували виробництво товарного зерна й інших продуктів, які продавали на ярмарках у Нововоронцовці, а також вивозили через місцеву пристань. 1864 року на ці ярмарки було привезено товарів на 56 470 крб., а продано на 20 740 крб.. У 1885 році з Нововоронцовської пристані вивезено 840,5 тис. пудів хліба, в 1910 році — близько 4,7 млн. пудів, а в 1914 році — 6 млн. пудів. Товарний хліб поставляли, головним чином, великі поміщицькі латифундії графині Воронцової-Дашкової (49 тис. десятин), князя Святополка-Мирського (6 тис. десятин), де застосовувалися сільськогосподарські машини.
На відміну від поміщицького, селянське господарство, як і в дореформений період, велося примітивно, внаслідок чого й урожайність була набагато нижчою. Так, якщо в маєтку Воронцової-Дашкової озимої пшениці в 1910 році зібрали 53,6 пуда з десятини, то в селянських господарствах лише 355. Систематичні недороди, великі податки розоряли хліборобів. На кінець XIX — початок XX ст. різко збільшилася кількість безземельних і малоземельних селян. У 1905 році в Нововоронцовці 1476 селян зовсім не мали землі. Вони або орендували її на кабальних умовах або наймитували. Бідняки працювали на місцевих промислових підприємствах: чавуноливарному і цегельному заводах, паровій кузні, газогенераторних млинах і олійнях. Частина населення займалася каменярським, малярно-покрівельним промислами; жителі плели корзини, варили квас, кравцювали тощо. Однак звести кінці з кінцями вдавалося небагатьом родинам.
Класова диференціація населення, жорстокий визиск бідноти багатіями прискорювали процес революціонізування селянства. 2 травня 1903 року в Нововоронцовці були розкидані рукописні прокламації, які закликали трудящих до боротьби проти царського самодержавства: «Хлопці, дружніше,— говорилося в них,— скрутимо голову Миколці… В ім’я правди — геть монархію! Хай живе свобода!».
В роки першої російської революції в Нововоронцовській волості теж почався аграрний рух. Селяни вимагали зниження орендної плати за землю. На придушення селянських заворушень у Нововоронцовці, Грушівці і Куті губернські власті направили солдатів.
Робітники промислових підприємств містечка і низькооплачувані службовці Нововоронцовської економії теж взяли участь у революційних подіях в листопаді—грудні 1905 року. Вони вимагали підвищення заробітної плати й поліпшення умов праці. Виступи селян і робітників Нововоронцовки були придушені в кінці грудня 1905 року, коли в зв’язку з оголошеним в повіті військовим станом у містечко прибув великий каральний загін.
У період проведення столипінської аграрної реформи почалося масове переселення селян на «вільні» землі за Урал. Перефразовуючи відому народну приказку, царські чиновники зловтішно заявляли переселенцям: «Далі їдеш — тихішим будеш». З Нововоронцовської волості селян переселяли у Сирдар’їнську, Уральську і Тургайську області. Деякі сім’ї, розорившись там остаточно, повертались в Нововоронцовку без будь-яких засобів до існування. У дуже скрутному становищі опинилися бідняцькі і маломіцні середняцькі господарства: т. зв. відрубні ділянки, які були їм виділені, знаходилися далеко від містечка, часто на перелогах, і обробляти їх без достатньої кількості тягла і реманенту було неможливо. Урожаї жита і озимої пшениці на таких полях в 1914 році не перевищували 15 пудів з десятини, пшениці ярої — 5, ячменю — 20 пудів.
Тяжке економічне становище трудящих поглиблювалося політичним безправ’ям, неписьменністю, відсутністю належної медичної допомоги. Населення містечка в 1912 році досягло 6424 чоловік, однак протягом тривалого часу тут працював лише фельдшерський пункт. Два фельдшери обслуговували всю волость. Тільки в 1912 році відкрито амбулаторію з стаціонаром на 15 ліжок. Її медперсонал складався з одного лікаря, двох фельдшерів і акушерки. Велике поширення інфекційних захворювань змусило Херсонське повітове земство у 1914 році порушити клопотання про будівництво в Нововоронцовці інфекційної лікарні, але почалася війна, і ці плани лишилися на папері.
У 80-х роках XIX ст. в Нововоронцовці відкрили земське училище. До цього часу тут діяла лише церковнопарафіяльна школа. 1902 року збудовано приміщення для двокласної земської школи з чотирирічним навчанням. Культурно-освітніх закладів, крім «Театру-ілюзіон», де демонструвались «живі картини», у Нововоронцовці не було. 1901 року з ініціативи вчителів земської школи організовані недільні читання художньої і науково-популярної літератури з показом діапозитивів, що відбувалися в порожньому хлібному амбарі, в якому могли вміститися 800 чоловік.
У роки першої світової війни йшла масова мобілізація селян до діючої армії. В 1916 році, порівняно з 1912 роком, число жителів Нововоронцовки зменшилося на 2117 чоловік. Закривалися промислові підприємства, і більшість робітників, позбавлених заробітку, йшла шукати його в інших місцях.
Повалення царизму в лютому 1917 року викликало активізацію політичної боротьби народних мас. У Нововоронцовці була проведена політична демонстрація. На початку квітня створено Раду робітничих і солдатських депутатів, а трохи пізніше— комітет сільськогосподарських робітників економії Воронцової-Дашкової. Постійну допомогу їм подавали Херсонська організація РСДРП і губернська Рада робітничих та солдатських депутатів. Перемога революційних сил в Херсоні, що сталася 17 січня 1918 року, прискорила перехід влади в губернії до рук трудового народу. Того ж місяця Радянська влада була встановлена і у Нововоронцовці.
Коли наприкінці березня — на початку квітня австро-німецькі загарбники окупували Херсонщину, селяни Нововоронцовки піднялися на боротьбу проти іноземних загарбників і їх буржуазно-націоналістичних поплічників. Під керівництвом Херсонського окружного підпільного революційного комітету в серпні 1918 року в містечку було створено підпільний волосний ревком на чолі з Ф. Й. Орленком. Нововоронцовський ревком, що мав тісні зв’язки з Дудчанським партизанським загоном, керував масовим саботажем населення, яке відмовлялося здавати хліб австро-німецьким окупаційним властям. Вороги захопили і розстріляли Ф. Й. Орленка й члена ревкому Ф. Н. Марцевого. Після краху австро-німецького окупаційного режиму і вигнання петлюрівців, наприкінці лютого 1919 року в Нововоронцовці було відновлено Радянську владу. З’їзд селянських представників від 13 волостей, що відбувся в селі Костромці (тепер Апостолівського району Дніпропетровської області) і на якому були два делегати від нововоронцовських селян,
7—8 березня 1919 року ухвалив розподілити поміщицьку землю між селянами. В ухвалі передбачалося засіяти цю землю, а бідноті виділити інвентар і тяглову силу з поміщицьких маєтків. Почали працювати школи.
Але в серпні 1919 року війська генерала Денікіна захопили Нововоронцовку. Півроку тривав жорстокий білогвардійський терор. Та 4 січня 1920 року 45-а дивізія Червоної Армії розгорнула наступ на лінії Кривий Ріг — Нововоронцовка. Незабаром містечко було визволено. Почав діяти волосний ревком на чолі з більшовиком Д. Д. Тамашкіним. Вол виконком, обраний у квітні, волосний земельний відділ і КНС (організований у червні) продовжили розподіл землі поміщиці Воронцовой Дашкової між безземельними і малоземельними селянами — по 2 десятини 1100 кв. сажнів на їдця. За рішенням селянських зборів 1 тис. десятин було залишено для культурно-показового господарства і створюваної при ньому агрономічної школи садівництва, виноградарства й городництва.
У жовтні 1920 року на території Нововоронцовської волості знову розгорнулися воєнні дії, на цей раз проти військ Врангеля. 5 жовтня в районі Нововоронцовки дислоковано Другу Кінну армію. 13 і 14 жовтня тут почалися запеклі бої з врангелівцями. В ці тяжкі дні в Нововоронцовці був створений партійний осередок з 5 чоловік. Близькість фронту обумовлювала характер роботи радянських органів і партосередку. Під їх керівництвом жителі взяли активну участь у «тижні добровольця-кавалериста», «тижні допомоги фронту». Була подана допомога Червоній Армії кіньми, фуражем, теплими речами, хлібом.
Після розгрому врангелівських військ комуністи очолили мирне будівництво, яке відбувалося в дуже складних умовах: не вистачало продовольства, палива; поля заросли бур’янами. Під керівництвом комуністів селяни, колективи робітників і службовців брали зобов’язання засіяти якомога більше землі і, таким чином, допомогти трудящим Радянської країни подолати продовольчу кризу. Так, 12 березня 1921 року службовці Нововоронцовської поштово-телеграфної контори ухвалили докласти всіх зусиль до колективного засіву полів і закликали населення наслідувати їхній приклад. Нововоронцовські селяни засіяли 6988 десятин землі, а лікарі, вчителі, службовці — 213 десятин. Але їх чекало ще одне випробування — посуха. Влітку посіви зернових загинули майже всі, посіви соняшника на 70 проц., сінокоси, крім розташованих у плавнях, згоріли. Треба було мобілізувати всі сили на боротьбу з голодом. До вересня 1921 року 215 родин бідняків (911 чоловік) взято на утримання Нововоронцовського волосного відділу соціального забезпечення. У 1921—1922 рр. вони одержали 2 тис. пудів борошна, 63 пуди крупи, понад 1,3 млн. крб. грішми, а також паливо, ліки. Дійову допомогу голодуючим і сім’ям, які втратили в роки війни годувальників, подавала Радянська держава. Були створені пункти харчування для всіх дітей волості, організовано дитячий будинок для 100 безпритульних. Незважаючи на великі труднощі, проводилася сівба озимих.
Партосередку, новоствореному волревкому в умовах голоду доводилося вирішувати багато інших питань і, в першу чергу, боротьби з бандитизмом. На території волості лютували банди Махна, Чорного та інші. Для їх ліквідації мобілізовано комуністів, членів КНС, радянських службовців; створено бойовий загін, який налічував кілька десятків чоловік. 29 березня 1922 року до нього приєднався Дудчанський загін. Завдяки рішучій боротьбі регулярних військових частин і населення проти банд на кінець 1922 року бандитизм в основному було ліквідовано. Значно поліпшилося і господарське становище в селі: відкрилися кустарні майстерні — сірникова, миловарна, шкіряна; відновив роботу газогенераторний млин; почали працювати лікарня, дитячи ясла, трудові школи.
Комуністи багато працювали над там, щоб залучити населення Нововоронцовки до громадського життя. Організовувались суботники для ремонту шкільних будинків, заготівлі сушняку для лікарні. Посилилася боротьба з дитячою безпритульністю. Збиралися кошти у фонди МОДРу, «Повітрофлоту». З1 листопада 1923 по 1 лютого наступного року було зібрано понад 42 тис. крб. З ініціативи комуністів у листопаді 1924 року члени комнезаму подали допомогу продуктами робітникам Ленінграда, що потерпіли від повені. Поряд з комуністами комсомольський осередок, що виник у 1923 році, проводив велику політико-виховну і культурно-масову роботу серед селян.
Широкого розмаху набула боротьба з неписьменністю. В 1923 році товариство «друзів лікнепу» провело облік неписьменного населення до 35 років.. За даними обліку з 4214 жителів Нововоронцовки тільки 1876 вміли читати й писати. В організації і роботі гуртків лікнепу найактивнішу участь взяли жіноча рада й педагогічний колектив двох шкіл, що налічував 11 учителів. У 1924 році в початкових школах навчалося 335 учнів.
На початку 20-х років у селі відкрито сельбуд, при якому працювала бібліотека, хата-читальня, сільськогосподарські курси. Тут відбувалися лекції на політичні, антирелігійні, медичні теми. Тільки за першу половину 1924 року їх проведено близько 40. Культармійці організували драматичний гурток, який влаштовував переважно безплатні вистави, а кошти з платних йшли на користь безробітних і страйкуючих пролетарів капіталістичних країн.
Велику роботу проводив Нововоронцовський комнезам, який з січня 1923 року по листопад 1924-го виріс з 32 до 140 чоловік. 1923 року серед членів КНС було 6 комуністів і 12 комсомольців. У траурні дні січня 1924 року багато бідняків і середняків подали заяви з проханням прийняти їх до лав ленінської партії, щоб, як говорилося в одній із заяв, «твердо і непохитно приводити в життя намічений й прокладений вождем шлях до світлого майбутнього». Трудящі селяни поклялися віддати всі сили зміцненню дружби народів, як зіницю ока охороняти Союз Радянських Соціалістичних Республік, організатором і творцем якого був незабутній В. І. Ленін. Резолюція, прийнята загальними зборами членів КНС 8 червня 1924 року, закликала всіх незаможників бути завжди напоготові для захисту СРСР, бо буржуазні країни намагаються й намагатимуться перешкодити мирному радянському будівництву, зруйнувати підвалини, на яких стоїть Союз Радянських Соціалістичних Республік.
Комуністи, комсомольці, активісти KHС, виконуючи заповіти вождя, роз’яснювали селянам, що шлях до заможного життя лежить через кооперацію. У 1924 році в селі налічувалося 1012 дворів, з них 601 — бідняцький, 373 — середняцьких і 38 куркульських. Господарств, що мали коней, було 211, корів — 369. Селяни відчували гостру нестачу сільськогосподарського реманенту. Врожаї були низькими: озимої пшениці збирали пересічно по 45, ярої — 10, жита — 30, ячменю — 20 пудів з десятини.
Перші кроки на шляху виробничого кооперування селянських господарств зроблено в 1924 році. Було створено сільськогосподарський кооператив «Батрак», який налічував 218 членів, і сільськогосподарське товариство «Зелений Гай» — 250 членів, відкрито машинопрокатну. станцію. Одночасно ремісники об’єдналися в 5 кустарно-ремісничих артілей (2 кравецькі, 2 шевські і жерстяників). У 1926 році в Нововоронцовці вже діяли сільськогосподарське кредитне товариство (воно об’єднувало 620 членів), товариство споживчої кооперації «Відродження» і меліоративне товариство «Дружба», яке невдовзі перетворено на товариство спільного обробітку землі «Шлях до соціалізму». З початком масової колективізації ТСОЗ перейшов на статут артілі. Колгоспникам довелося долати багато труднощів, бо артіль була організаційно й економічно слабкою. Вона мала один трактор і лобогрійку. У 1930 році до Нововоронцовки з Хрещенівки переведено кущову МТС. Щоб забезпечити станцію і колгоспи механізаторами, при МТС відкрили курси трактористів і шоферів, а в майстернях готували слюсарів і токарів. Для підвищення кваліфікації колгоспних і радгоспних кадрів створено Нововоронцовську агрономічну школу.
У 1932 році в Нововоронцовці в основному завершено кооперування одноосібних селянських господарств. Наступного року колгосп розділено на два господарства: «Шлях до соціалізму» й ім. Леніна. У 1935—1936 рр. ці артілі одержали акти на вічне користування землею. Вони спеціалізувалися на виробництві зерна і продуктів тваринництва. З великим ентузіазмом працювали колгоспники і, зокрема жінки, на ланах і фермах. У селі зростали новатори колгоспного виробництва. Завдяки їх зусиллям свиноферма артілі «Шлях до соціалізму» вийшли в ряди передових. За одержання й збереження в 1937—1938 рр. по 17 поросят від свиноматки колектив ферми занесено до Книги пошани ВСГВ. За успіхи у вирощуванні бавовнику (14 цнт з га) ланкову цього господарства Є. Н. Січкар в 1939 році нагороджено грамотою ВСГВ.