Освіта і культура Херсонської області на початку XX століття
Царський уряд не дбав про охорону здоров’я трудящих, внаслідок чого вони не одержували майже ніякої медичної допомоги. У 1903 році в Дніпровському повіті діяло тільки 10 лікувальних закладів на 157 ліжок, один лікар обслуговував 21 105 чоловік населення, а в Херсонському повіті 1905 року діяло всього 22 лікарські пункти; населення повіту, що становило понад 500 тис. чоловік, обслуговували 21 лікар і 83 фельдшери та акушерки.
Незважаючи на те, що кінець XIX — початок XX ст. відзначилися на Херсонщині певними кроками в розвитку промисловості, яка потребувала грамотних працівників, царські власті не турбувалися про розвиток народної освіти. Тут не було жодного вищого навчального закладу, а п’ять середніх спеціальних шкіл містилися лише в губернському центрі. В гімназіях дітей простого люду навчалося мало. Навіть у 2—3-класних школах не всі діти шкільного віку могли навчатися. Так, напередодні першої світової війни, у 1913/14 навчальному році, 32 проц. дітей Херсонського повіту у віці від 8 до 11 років були позбавлені можливості вчитися. За переписом 1897 року письменність населення Дніпровського повіту становила всього 20 процентів.
Сільськогосподарський характер економіки краю вимагав звертати увагу на підготовку спеціалістів-зоотехніків та агрономів. Таке завдання і виконувало Херсонське земське сільськогосподарське училище, засноване 1874 року. Крім того, тут розроблялися можливості впровадження високоврожайних і посухостійких сортів польових культур, вивчалися методи розвитку племінного тваринництва. В училищі працювали український вчений, агроном О. О. Ізмаїльський (1851—1914) та один із засновників радянської зоотехнічної науки, згодом дійсний член ВАСГНІЛ Ю. Ф. Лискун (1873—1958). Дослідницьким осередком стала Асканія-Нова, що виникла 1874 року в низовинному степу, спочатку як зоопарк, а з 1887 року і великий ботанічний парк, де на площі 28 га закладено дендропарк. Тут висадили різні види дерев і кущів з багатьох країн і континентів. У справу акліматизації і гібридизації диких тварин і птахів великий внесок зробив учений біолог-тваринник І. І. Іванов. Він створив 1910 року зоотехнічну станцію, на якій вперше одержав гібриди свійських і диких тварин.
Повільно йшов розвиток культурно-освітніх установ. Однією з перших бібліотек на території краю була Херсонська громадська бібліотека, заснована 1872 року. Через 13 років відкрилася Бериславська міська громадська бібліотека, яка, щоправда, ледве животіла. Що ж до сільської місцевості, то в 1913 році на території Херсонського повіту існувало лише 6 народних бібліотек-читалень. На території лівобережної частини краю, за даними 1908 року, невеликі бібліотеки існували в 10 населених пунктах, у т. ч. в Генічеську, Каховці, Голій Пристані, Олешках.
З Херсонщиною пов’язані життя й діяльність багатьох українських і російських діячів культури. У 1891 році О. М. Горький пішки пройшов територію Херсонщини. Це дало йому матеріал для написання оповідань «Помста», «Мій супутник», «Оповідання про любов без відповіді». З другої половини XIX ст. в губернському центрі існувало «Херсонське товариство любителів образотворчих мистецтв», яке періодично організовувало виставки, де експонувалися картини художників І. К. Айвазовского, М. Л. Скадовського (народився в с. Білозерці 1846 року), що був одним з ініціаторів створення «Товариства південно-російських художників». Степи й люди Херсонщини знайшли відображення і в творчості члена цього товариства М. Д. Кузнецова (народився в с. Степанівці Мелітопольського повіту 1850 року). Його пензлю належить картина «На заробітки» (1882 рік). Член товариства, академік Петербурзької Академії Мистецтв Г. О. Ладиженський (1853 — 1916) створив картини «Отари в степу», «Шлях у херсонських степах», І. Похитонов — «Отара на тирлі», а П. Г. Волокидін (1877—1936) у 1914 році створив картину, «Херсонська пристань». Навесні 1902 року в с. Золотій Балці Херсонського повіту були на етюдах художники М. Б. Греков, І. І. Бродський та С. Ф. Колесников.
У Херсоні 1884 року народився і почав свою творчу діяльність народний художник СРСР, дійсний член Академії мистецтв CPСP О. О. Шовкуненко. В Каховці 1883 року народився український радянський художник і поет М. І. Жук, а в селі Михайлівці Скадовського району — художник, заслужений діяч мистецтв УРСР І. М. Шульга (1889-1956).
Губернський центр Херсон славився як театральне місто. 1889 року тут на зібрані кошти було споруджено приміщення для театру. На гастролі до міста часто приїздили українські, російські та іноземні театральні трупи. Зокрема, у 1888—1909 рр. тут неодноразово гастролювали театральні трупи П. К. Саксаганського, І. К. Карпенка-Карого, М. К. Садовського, в яких брали участь найкращі артистичні сили України, насамперед самі керівники труп та М. К. Заньковецька. 1903 року в місті відкрився російський театр — «Товариство нової драми». Трупу створив В. Е. Мейерхольд та інші вихованці МХАТу. В Херсоні виступали такі видатні російські й українські актори, як В. М. Давидов і П. М. Орленєв, О. Г. Крамов, згодом народний артист СРСР. В той час вистави українських артистів під керівництвом прославлених корифеїв сцени М. К. Садовського і П. К. Саксаган-ського відбулися в Бериславі й Каховці. В цих містах діяли гуртки акторів-аматорів, що ставили російські та українські п’єси. У створенні аматорського театрального гуртка в Херсоні велика роль належить Ю. В. Шумському, згодом народному артисту СРСР. Гуртківцями були портові робітники й дрібні службовці.
Досить активним було і музичне життя Херсонщини. Російське музичне товариство створило в Херсоні музучилище, де працював український фольклорист-музикознавець А. М. Конощенко (Грабенко), навчався майбутній композитор, потім заслужений діяч мистецтв Азербайджанської РСР А. С. Маікян. З Каховкою пов’язане життя видатного вірменського композитора О. О. Спендіарова (Спендіарян), автора «Української сюїти».
В Херсоні й Олешках видавалися статистичні довідники, огляди й звіти, праці санітарних лікарів, що охоплювали територію Херсонської губернії в цілому, або окремо Херсонський чи Дніпровський повіти. Земство випустило шість томів «Материалов для оценки земель Херсонской губернии» та протягом багатьох років друкувало періодичне видання «Сборник Херсонского земства». Ці праці містять цінний матеріал для вивчення історії краю. Книга земського лікаря М. І. Тезякова «Сільськогосподарські робітники і організація за ними санітарного нагляду в Херсонській губернії», видана в Херсоні 1896 року, стала для В. І. Леніна одним з численних джерел у вивченні розвитку капіталізму на півдні України. Узагальнюючі праці були написані земським статистиком В. Ф. Арнольдом: «Досвід вивчення селянських витрат за даними 50 описів селянських господарств Херсонського повіту» (1898 рік) та «Політико-економічні етюди» (1904 рік). Цінні дані про одяг, житло сільськогосподарських робітників кінця XIX ст. містить праця В. В. Хижнякова «Становище робітників у сільському господарстві в санітарному відношенні», видана в Херсоні 1890 року.
Херсон був також важливим осередком видання українських книг. 1886 року тут вийшов літературний альманах «Степ» з творами І. С. Нечуя-Левицького, I. К. Карпенка-Карого, А. М. Конощенка, О. О. Русова та інших. 1905 року вийшов альманах «З потоку життя», упорядкований М. Коцюбинським та М. Чернявским.
На фоні загального погіршення життєвого рівня трудящих не могло відбутися будь-якого поліпшення в житті і побуті населення. Більшість бідняків мала старі оселі, бо їм доводилось весь час ремонтувати дідівську чи прадідівську хату. Найбільш розповсюдженим житлом наприкінці XIX та на початку XX ст. була «землянка» — житло із звичайними стінами і одно- або двосхилим дахом, обмазаним глиною; найчастіше ж це була «землянка» в повному розумінні цього слова. Стіни її підвищувались над поверхнею землі на 70—140 см, решту їх становила яма, на якій ставилась хата. Умови життя в таких землянках були нестерпні — влітку душно, а в інші пори року — вогко й холодно. Господарських будов у бідняцькому дворі майже не було.
У другій половині XIX ст. з розвитком текстильної промисловості в Херсонській губернії майже зовсім припинився обробіток конопель та льону в селянських господарствах для власного вжитку., Селяни, особливо найбагатші і найбідніші, починають купувати фабричні тканини, багатії — найдорожчі, бідняки — найдешевші. В одязі чоловіків з’являються нові елементи — широкі штани з очкуром витісняються вузькими штанами з поясом. Сорочка з фабричних тканин стає верхньою, а з домашнього полотна — спідньою, поширюються піджаки з фабричної матерії і жилети. Після 1905 року стає модною російська сорочка — косоворотка. Жінки почали носити байкові та ситцьові плаття, кофти, пальтисаки, панчохи.
Багатогранна народна творчість населення Херсонщини виявлялася, як у пісенно-музичному мистецтві, так і в декоративно-ужитковому, також у звичаях і обрядах. Наприкінці XIX та на початку XX ст. широкого поширення набули домоткані рушники, оздоблені рослинним орнаментом та зображенням жанрових сюжетів (Білозерський, Великолепетиський, Нижньосірогозький райони).
Відомий український історик, археолог і етнограф Д. І. Яворницький під час збирання народних пісень побував на Херсонщині, де записав ряд фольклорних творів, які увійшли до збірника «Малороссийские народные песни, собранные в 1878—1905 гг.». У Білозерці від селянина Д. I. Чумака він записав пісні «А в городі та в Тамані» та «Ой, у Січі, у Самарі, там був козак Чалий», в Олешках від селянина Феоктиста Горбенка — пісню «Ой, не знав козак, ой, не знав Супрун та де славоньки зажити».