Михайлівка, Скадовський район, Херсонська область
Михайлівка — село, центр сільської Ради, розташоване за 29 км від районного центру. Населення — 1823 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані села Біленьке, Ленінське, Новосілка, Промінь, Труд.
Село засноване 1833 року і належало генералу Потье, якому уряд виділив у цій місцевості 6956 десятин землі. Поміщик переселив сюди кріпаків з Лукоянівського повіту Нижегородської губернії. Через два роки в селі налічувалося 20 дворів, проживало 258 чоловік.
Основним заняттям жителів було хліборобство, багато з них мали також добрі баштани. Але нестача вологи, часті суховії призводили до неврожаїв, які відбивалися на економічному становищі селян. Тяжка панщина й інші повинності завдавали селянським господарствам більших збитків, ніж стихійні лиха.
Незабаром після опублікування царського маніфесту від 19 лютого 1861 року селян перевели на становище тимчасовозобов’язаних. Уставна ж грамота була затверджена головною викупною установою лише наприкінці 1881 року. Колишні кріпаки (175 ревізьких душ) викупили 1137,5 десятини землі. Щорічні платежі за землю протягом 49 років становили 1260 крб. Землі не вистачало. Тому михайлівці за допомогою селянського банку прикупили 1885 року ще 620 десятин. Звичайно, заможні господарі захопили кращі землі. В їх руках концентрувалася й основна кількість знарядь праці. Водночас близько половини селян не мали ніяких засобів обробітку землі. Відсутність реманенту та малоземелля примушували бідноту орендувати землю в куркулів на кабальних умовах. Найбільш поширеною формою оренди стала скіпщина, коли селянин повинен був віддавати власнику землі дві п’ятих, або й більшу частину врожаю. Чимала група михайлівців наймитувала. Так, лише до місцевого куркуля Страмнова щорічно наймалося 10—12 чоловік.
Община не мала своєї толоки, а випас худоби на поміщицькій землі коштував 2,4 крб. з голови за сезон. Крім цієї плати, селяни 1885 року, наприклад, зобов’язалися перевезти до Голої Пристані вовну, що її настригли з 35 тис. овець. Непосильними для багатьох господарств були численні платежі. 1889 року в селі виникла пожежа, погорільці опинилися в дуже скрутному становищі. Більшість з них потрапила у невилазну кабалу до глитаїв.
Михайлівці брали активну участь у революції 1905—1907 рр. Наприкінці 1905 року вони разом з селянами Красного й інших сіл розгромили 18 поміщицьких економій. Місцеві власті підкреслювали, що населення Михайлівки «вкрай вороже настроєне як проти властей, так і проти військ, що перебувають тут. Так, наприклад, за наявними відомостями, селяни погрожують виловити солдатів, що дислокуються в Кларівці, …«як жаб» та розгромити економію». Виступ селян був жорстоко придушений за допомогою військових частин. Його ватажків заарештували і посадили на три роки до олешківської в’язниці.
Столипінська аграрна реформа призвела до дальшого розорення бідноти, зміцнення становища куркулів. 30 серпня 1909 року сільський сход вирішив перейти до відрубного господарства. В ті часи навколо Михайлівки виникло 9 куркульських хуторів. Біднота ж, яка виділялася з общини, не маючи коштів,. знарядь праці, незабаром змушена була продавати землю. Багато михайлівців залишили село. Частина з них, розорившись, йшла у найми. Селяни продавали землю ще й тому, що мали величезну кількість недоїмок і боргів, прострочені позики.
У Михайлівці, яка належала до Краснянської волості, у 80-х роках XIX ст. було 92 двори та проживав 591 чоловік. Діяло 3 крамниці; на початку XX ст. місцеві багатії побудували 4 млини. Михайлівські кустарі виготовляли з лози, комишу й рогози кошики та різнокольорові килимки. Ця продукція вивозилася на базари Херсона, Олешок, Скадовська, Нової Збур’ївки.
Перший навчальний заклад — земська двокласна школа—відкрилася в селі 1872 року. Школа була невелика — 1890 року в ній навчалося 48 хлопчиків і 6 дівчаток. Наприкінці століття для неї спорудили нове приміщення, її перетворили на чотирикласну. Тут навчався І. М. Шульга, уродженець села, в майбутньому відомий художник, заслужений діяч мистецтв Української РСР.
З початком імперіалістичної війни життя михайлівців ще більше погіршилося. Різко зменшилася врожайність сільськогосподарських культур, скоротилося поголів’я худоби. Багато чоловіків повернулося з війни скаліченими. Саме від фронтовиків селяни вперше дізналися про В. І. Леніна, партію більшовиків.
Лютнева буржуазно-демократична революція викликала в селян сподівання на краще життя. Але вони швидко переконалися, що Тимчасовий уряд не дасть їм ні землі, ні миру. Тому боротьба не припинялася. Коли в квітні 1917 року в Дніпровському повіті виникли перші Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, у селі, а також на хуторах поблизу Михайлівки революційно настроєні солдати й селяни, переборюючи опір куркульства, теж виступили за створення Рад.
Біднота Михайлівки вітала перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді. Радянську владу в Михайлівці проголошено в кінці січня 1918 року. Головою ревкому став Я. А. Заварихін. Наприкінці лютого трудящі села, зібравшись на мітинг, слухали схвильовані, правдиві слова відозви Херсонського губернського з’їзду Рад селянських депутатів і земельних комітетів: «Товариші селяни, вся північ Росії, її серце — Москва, Червоний Петроград, який виніс на своїх плечах тягар революційної боротьби, знаходяться в тяжкому, безвихідному становищі, вони голодують…». Виступаючі михайлівці заявили, що «врятування голодуючих від смерті є і наше врятування». Через кілька днів вози, навантажені зерном і борошном, під охороною місцевої бідноти були відправлені до центральних районів Росії.
В селі приступили до здійснення зрівняльного розподілу нетрудових земель, керувала цією роботою земельна комісія Ради селянських депутатів. Планувалося розподілити між біднішими селянами 6000 десятин землі, пасовища, які вони до революції орендували у поміщика. Було відкрито школу.
На перешкоді мирного будівництва стали австро-німецькі війська, які захопили село на початку квітня 1918 року. Окупанти ліквідували органи Радянської влади, землю повернули поміщику. В селі була німецька військова комендатура, а також гетьманська державна варта, староста. Через порти Скадовськ і Хорли того року вивезли до Німеччини тисячі пудів зерна, награбованого в Михайлівці та інших селах. Михайлівська біднота включилася у боротьбу проти окупантів, яка особливо посилилася влітку і восени 1918 року. Багато михайлівців хоробро билося у лавах партизанських загонів під керівництвом А. Я. Недождія і С. І. Тарана. Наприкінці року ворожі війська втекли з села, але пройшло небагато часу і Михайлівка опинилася в зоні англо-франко-грецької інтервенції. Радянську владу тут відновили лише в березні 1919 року. Розпочалася підготовка до розподілу нетрудових земель. Мирному будівництву перешкоджали напади куркульських банд, а влітку 1919 року його перервав наступ денікінців, які захопили село. Знову в селян забрали землю, повернули її поміщику. Білогвардійці чинили самосуд над членами сільського активу, знущалися над прихильниками Радянської влади, грабували населення. Але терор білогвардійців не міг перешкодити розгортанню всенародної боротьби. Багато михайлівців у той час поповнювали лави партизанських загонів, воювали в складі Дніпровського селянського полку. На початку 1920 року червоноармійські частини визволили село від денікінців. Знову відновилася Радянська влада. В квітні відбулися вибори до Ради селянських депутатів. Жителі допомагали Червоній Армії хлібом, фуражем. Та небезпечні вороги — врангелівці — розгорнули наступ влітку 1920 року. 11 червня врангелівці висадили морський десант поблизу Хорлів і того ж дня захопили Михайлівку. Починаючи з вересня, село кілька разів переходило з рук у руки. 18 жовтня частини 1-ї дивізії 6-ї армії вигнали звідси білогвардійські банди.
Радянська влада в селі встановилася остаточно. Почав діяти ревком. Розгорнулися відбудовні роботи. Почали працювати 4 млини, де було зайнято понад 40 чоловік. Створений незабаром після припинення воєнних дій комнезам брав активну участь у здійсненні земельної політики Радянської влади. Він провів облік колишніх нетрудових земель. Для розподілу серед безземельних і малоземельних селян було виділено 5,8 тис. десятин землі з розрахунку 4 десятини на члена сім’ї.
Постанову губвиконкому від 26 лютого 1920 року про створення насіннєвого фонду гаряче підтримали незаможники. Зібравшись на сход, селяни вирішили створити насіннєвий фонд відрахуванням від кожного господарства по 30 фунтів зерна, спільно засіяти поле. Однак куркулі, вдавшись до шантажу, терору та інших підлих методів, зірвали виконання цього рішення. Активну боротьбу проти них провадив КИС, який, зокрема, скасував кабальні угоди, нав’язані куркульнею голодуючим селянам. Комнезамівці одержали від держави 50 коней і 10 косарок, протягом 1922—1924 рр. селянам виділено 10 525 пудів насіннєвої позики.
За адміністративною реформою 1923 року Михайлівська сільська Рада разом з підпорядкованим їй Долматово-Софіївським хутором увійшла до Скадовського району. На той час у Михайлівці у 258 дворах проживало 1120 чоловік. Кількість населення порівняно з попередніми роками дещо скоротилася, бо через голод частина сімей виїхала з села.
Значні зміни сталися в культурному будівництві. Було відкрито трудову школу; в якій 5 учителів навчали селянських дітей, школі виділено 10 десятин землі. Для дорослого населення створили курси ліквідації неписьменності. Діяла народна бібліотека з читальним залом. В одному з приміщень колишнього поміщицького маєтку молодь створила клуб, де з успіхом виступали драматичний і хоровий гуртки. Значна заслуга в проведенні культурно-освітньої роботи належала комсомольській організації села, створеній наприкінці 1924 року.
Активно діяв сільський комітет профспілки «Всеробітземліс», який 1925 року об’єднував 284 сільських робітників Михайлівки і сусіднього села Миколаївки. Комітет захищав інтереси наймитів, стежив за виконаннями умов трудових угод, визначав розміри заробітної плати. Для членів профспілки виписували газету «Батрак» і журнал «Робітник землі й лісу», багато з них відвідувало хату-читальню.
Михайлівці активно підтримали ленінський кооперативний план. Ще 1923 року створено сільське споживче товариство. Через п’ять років по тому воно охоплювало 96 проц. жителів. 1921 року 15 незаможних родин об’єдналися в артіль «Дружну», якою керував член КНС Г. П. Кудишкін. Господарство мало 2 коней і 2 корови. Земельний відділ виділив для нього ще четверо коней. 1926 року в Михайлівці організували показове поле.
Селяни на власному досвіді переконувалися, що єдиним шляхом до заможного життя є колективне господарювання. Навесні 1926 року в Михайлівці виник ТСОЗ «Незаможник», який об’єднав 12 родин. Для господарства виділили 200 га землі. Від держави воно одержало трактор, плуг і сівалку. Навесні 1929 року на його базі організувалася артіль «Незаможник», згодом її очолив дніпропетровський робітник-двадцятип’ятитисячник комуніст П. І. Богданов. За господарством закріпили 312 га землі. 1930 року створено радгосп «1-е Травня», центральна садиба якого містилася на хуторі Кравченка. Основним напрямом господарства було вівчарство.
Першим колективним господарствам бракувало досвіду, були недоліки в організації праці, траплялося недбале ставлення деяких працівників до громадського добра. Але люди не пасували перед труднощами. Вже 1930 року вони зібрали непоганий на той час урожай зернових культур. Добре працювали члени комсомольсько-молодіжної бригади артілі «Незаможник». Вони щоденно скошували 5—6 га хлібів понад план’
Куркулі шкодили молодим господарствам. їх оплотом стали хутори, розміщені навколо села. На одному з них під час жнив 1929 року куркулі тяжко поранили голову сільради Я. І. Конотопа, на іншому — в лютому наступного року — напали на комсомольця С. А. Ванденка. Під впливом ворожої агітації у 1930 році частина селян вийшла з колгоспу, забравши своїх коней та інвентар. На зборах і мітингах, які пройшли тоді в селі, було дано рішучу відсіч підступним діям куркулів. Селяни повернулися до артілі. На 1 липня 1931 року в Михайлівці, крім колгоспу «Незаможник», створено ще дві артілі — «12 років Жовтня» та ім. Чубаря. Всі три спеціалізувалися на вирощуванні бавовнику.
У 1930 році створено машинно-тракторну станцію. При ній з наступного року діяла агротехнічна станція, яка допомагала господарствам у вивченні структури грунту, розробляла в зоні своєї діяльності агротехніку обробітку землі, плани сівозмін, випробовувала на полях нові сільськогосподарські машини і знаряддя. Напередодні війни МТС мала 107 тракторів та багато іншої техніки.
Колективні господарства Михайлівки щороку економічно міцніли. На їхніх полях широко застосовувалася сільськогосподарська техніка. Трудівники артілі ім. Орджонікідзе (раніше артіль «Незаможник») у 1937—1939 рр. зібрали пересічно по 11,9 цнт зернових з га, а радгоспні чабани одержали по 121 ягняті від кожних 100 вівцематок асканійської породи. Господарство було учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року, його занесли до Книги пошани ВСГВ.
Партійна організація села виявляла постійну турботу про поліпшення організації праці і побуту хліборобів, тваринників і механізаторів. У всіх польових бригадах працювали пересувні кухні, колгоспники й робітники одержували хліб з сільської пекарні. Діти дошкільного віку виховувалися в дитячих садках і яслах, створених в артілях, радгоспі, МТС та при агротехнічній станції. Високою була й оплата праці. 1938 року 105 колгоспників, які вирощували бавовник; одержали на трудодень по 4,5 крб. грішми і по 6 кг пшениці.
Село забудовувалося, озеленювалися його вулиці. Коли перший михайлівський тракторист Ю. А. Загуменний привіз зі зльоту трактористів радіоприймач, яким був нагороджений за стахановську працю, до нього приходили всі жителі села, щоб послухати радіопередачі. Саме тоді, 1937 року, молодь радіофікувала село.
До кінця 30-х років в основному ліквідували неписьменність серед дорослого населення. В семирічній школі 10 педагогів навчали понад 150 учнів, активно діяла піонерська організація. Більшість громадян передплачувала газети й журнали, відвідувала шкільну і сільську бібліотеки. Вечорами та на свята молодь, літні люди поспішали до клубу, де відбувалися концерти, демонструвалися кінофільми, виступали гуртки художньої самодіяльності — драматичний, хоровий, вокальний, танцювальний, музичний та інші.
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, понад 300 михайлівців пішли на фронт, щоб захистити Радянську Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. Старики, жінки і діти, що залишилися в селі, працювали на спорудженні оборонних укріплень на лінії Гола Пристань—Скадовськ, готували до евакуації майно колгоспів і МТС або ж надійно ховали його.
Фашисти вдерлися до села 13 вересня 1941 року.
Жахливі умови кривавого режиму не зломили волю михайлівців, які чинили опір окупантам, саботували їхні розпорядження, поповнювали партизанські загони.
З листопада 1943 року частини 13-го гвардійського стрілецького корпусу під командуванням генерал-лейтенанта П. Г. Чанчибадзе, що входив до складу 2-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту, визволили Михайлівку від загарбників. Фашисти завдали величезних збитків селу. Багато юнаків і дівчат не уникнули гіркої долі — каторжної праці в Німеччині.
За два роки окупації гітлерівці зруйнували в селі виробничі приміщення, культурно-освітні заклади, не залишили жодного трактора, машини. Сума збитків, завданих колгоспам і МТС, становила 6,3 млн. карбованців.
У складних умовах піднімали михайлівці розорене війною господарство. Мало було робочих рук. Не вистачало робочої худоби і транспортних засобів. У трьох артілях, які відновили діяльність, було лише 10 коней і 2 корови. Майже всі польові роботи виконувалися вручну. Але держава виділила колгоспам кредити на придбання худоби, інвентаря, посівного матеріалу. Братню допомогу подали трудящі інших радянських республік. До Михайлівки надійшли трактори з Челябінська, комбайни з Рубцовська, сіялки з Ростова-на-Дону, обладнання для тваринницьких ферм з Ашхабада й Єревана, насіння для посіву з Краснодара, фураж з Башкири.
Боротьбу за відбудову господарства очолила сільська партійна організація, що об’єднувала 5 комуністів. Почала працювати Михайлівська МТС, механізатори якої виконували і перевиконували норми виробітку. Вже 1945 року колгоспники артілі «12 років Жовтня» засіяли зерновими 160 га. Врожай зібрали невеликий — по 6—8 цнт з га. Але далі справи пішли краще. Врожайність зернових і продуктивність тваринництва щороку підвищувалися. Зміцнювалася трудова дисципліна, поліпшувалося матеріальне становище трудящих. Відновив роботу радгосп «1-е Травня», центральна садиба його містилася в селищі Новосілці.
Підвищення рівня механізації польових робіт, нагромадження досвіду колективного господарювання створили умови для того, щоб у 1950 році три невеликі артілі об’єднались в одну — ім. Леніна. Це господарство очолив комуніст, здібний організатор колгоспного виробництва М. О. Золотаревський. Він керує господарством уже понад 20 років. Закінчивши до війни агрошколу, він працював агротехніком і агрономом у господарствах Скадовського району. Воював на фронтах Великої Вітчизняної війни. Кілька бойових нагород, два ордени Трудового Червоного Прапора прикрашають його груди. М. О. Золотаревський член бюро Скадовського райкому КП України, на 7-му і 8-му всесоюзних з’їздах кооператорів обирався членом Центроспілки.
Значну роль у подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва відіграв вересневий (1953 року) Пленум ЦК КПРС. За 5 років, що минули після пленуму, артільне господарство значно зміцніло. Сільська партійна організація багато уваги приділяла, підтягуванню відстаючих ділянок виробництва до рівня передових, широкій пропаганді передового досвіду, підготовці кадрів. Помітними стали й наслідки цієї роботи. 1958 року колгоспники виростили зернових по 20 цнт з кожного га. Дальшому розвиткові економіки сприяло придбання артіллю сільськогосподарської техніки у зв’язку з реорганізацією МТС. На кінець 1971 року колгосп мав 56 тракторів, 28 комбайнів, 62 автомобілі. За господарством закріплено 13,2 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 8,6 тис. га орної землі.
Доброго розвитку досягло колгоспне виробництво у восьмій п’ятирічці. План продажу державі високоякісної таврійської пшениці виконано на 129 проц., молока — на 120 проц.. Всі 4 ферми повністю механізовані, а це сприяє значному підвищенню продуктивності праці в тваринництві. 20 тис. голів налічує колгоспна отара овець. Прибутки колгоспу за 1960—1970 рр. зросли у десять разів. У першому році, дев’ятої п’ятирічки прибуток колгоспу становив близько 3,5 млн. крб., це в 3 рази більше, ніж у 1965 році. Великі площі займають баштани. 1971 року колгосп, реалізувавши 14,8 тис. тонн кавунів, одержав 1,2 тис. крб. прибутку. Справжні майстри сільськогосподарського виробництва виросли у колгоспі. По 48—49 цнт пшениці з га збирають рільничі бригади В. М. Осьмухіна і В. І. Гулія. О. П. Дудченко, який понад 20 років працює чабаном, одержує від кожних 100 вівцематок пересічно по 120 ягнят, з кожної вівці настригає по 5—6 кг вовни. Комсомолки Є. П. Чорна і О. В. Туркова виступили ініціаторами руху працівників ферм району за створення достатку кормів. Ці доярки щорічно надоюють понад 3 тис. кг молока від кожної корови. Таких же успіхів досяг і дояр колгоспу А. І. Страмнов. 120 передовиків виробництва беруть участь у русі за комуністичне ставлення до праці. 150 колгоспників були учасниками ВДНГ і Виставки передового досвіду в народному господарстві Української РСР. Радянський уряд високо оцінив працю михайлівців. Орденами Союзу РСР нагороджено 23 трудівники. 1971 року доярка П. М. Ільїна, яка протягом кількох років надоювала від кожної корови понад 3 тис. літрів молока, удостоєна ордена Леніна. Значно зросли і прибутки колгоспників. 1971 року їм виплачено зарплати в розмірі 1,1 млн. крб. Доярка Д. А. Клепайло одержала за рік 3312 крб., свинар Г К. Черняховський — 3068 крб., тракторист В. В. Литовченко — 2632 крб. В особистому користуванні михайлівських колгоспників 27 легкових автомобілів, понад 300 мотоциклів, сотні пральних машин. Майже кожна сім’я має газову плиту, телевізор, холодильник. Діє колгоспний комбінат побутового обслуговування населення, де можна пошити й відремонтувати одяг і взуття, полагодити телевізори і радіоприймачі. В селі працює 8 магазинів.
Важлива роль у виконанні завдань комуністичного будівництва належить 2 партійним організаціям, які об’єднують 92 комуністи, сільській Раді депутатів трудящих, до якої обрано 35 трудівників, з них 19 — комуністів. Безпосередньо на виробництві працює 22 депутати, У центрі уваги Ради — питання розвитку економіки колгоспу, використання земельного фонду, робота підприємств громадського харчування і торгівлі, побутове та культурне обслуговування населення. Добре працюють вуличні комітети, жіноча рада, добровільна народна дружина, товариські суди.
У роки восьмої п’ятирічки розпочалося здійснення перспективного плану реконструкції села, яке забудовується сучасними двоповерховими будинками з усіма комунальними вигодами. Вже споруджено будинок культури із залом на 450 місць. Завершено будівництво поліклініки і лікарні на 50 ліжок, двоповерхової середньої школи. Щороку понад 50 родин справляє новосілля. Індивідуальним забудовникам колгосп надає позику. Створено спеціальний будівельний цех.
Красивим є зовнішній вигляд села. Насаджено 3 сквери. Майже в кожній садибі сад. Фруктові й декоративні дерева ростуть також і вздовж вулиць, більшість яких заасфальтована. До кожного будинку підведено водопровід; село електрифіковане й радіофіковане. Широко розгорнулося змагання за кращу вулицю і двір. До боротьби за чистоту і красу села залучене все населення.
У травні 1969 року в Михайлівці відкрито монумент на честь засновника Радянської держави В. І. Леніна. Барельєфи, висічені на монументі, відображають основні етапи розвитку нашої Батьківщини. В день 20-річчя перемоги над фашистською Німеччиною відбулося відкриття пам’ятника односельцям, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Над братською могилою скорботно схилили голови солдат, пілот і моряк. Імена 146 загиблих михайлівців висічені на мармуровій колоні.
На сторожі здоров’я трудящих 9 лікарів. Діти дошкільного віку виховуються в колгоспному садку-яслах ні. 100 місць. Ще 1960 року правління артілі та медичні працівники розробили план наступу на хвороби. Головний напрям плану — всебічне оздоровлення умов праці і побуту трудящих. Колгосп вже досяг стопроцентної механізації в рослинництві — людину звільнили від тяжкої фізичної праці. Значних успіхів досягнуто в механізації праці тваринників. Здійснюється успішний наступ на основне лихо механізаторів — шум, вібрацію, пил. У Михайлівці різко зменшилася кількість захворювань. Все вирішила санітарія — чистота в будинках, на фермах, у цехах, на вулицях і подвір’ях.
У середній школі, де навчається 350 учнів, працює 23 учителі. За роки Радянської влади з села вийшов великий загін трудової інтелігенції — 35 вчителів, 9 інженерів, 8 лікарів, 11 агрономів і зоотехніків. Ще в 1965 році сільському клубу було присвоєне звання закладу відмінної роботи. Клуб має просторий зал, світлі кімнати й кабінети для занять гуртків художньої самодіяльності. Тут же обладнано музей історії села. Агіткультбригада багато років підряд завойовує призові місця на обласних оглядах художньої самодіяльності. Ансамбль доярок став лауреатом республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Запалено факел сільського фестивалю культури до 50-річчя утворення СРСР. Понад 900 колгоспників відвідують сільську бібліотеку, що налічує 14 тис. томів, багато жителів мають власні бібліотеки.
Є де тренуватися сільським фізкультурникам. Збудовано плавальний басейн з вишкою і доріжками для змагань, футбольне поле, 8 волейбольних і 2 баскетбольні майданчики, 2 — для ручного м’яча, тир. Обладнано спортивний зал.
У побут михайлівців міцно ввійшли нові звичаї та обряди. Традиційними стали вечори ветеранів виробництва, комсомольські весілля, урочисті реєстрації шлюбів і новонароджених, проводи до лав Радянської Армії.
Такі корінні перетворення сталися в колись відсталій Михайлівці — нині квітучому соціалістичному селі.
Д. Я. СОКОЛОВ, В. В. ТИМОШЕНКО