Скадовськ, Скадовський район, Херсонська область
Скадовськ — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на березі мілководної Джарилгацької затоки, за 82 км від Херсона. Населення — 14,2 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані селища Антонівка, Куліди, Озерне.
На території, де розташований сучасний Скадовськ, люди жили ще в давні часи. Під час археологічних розкопок в урочищах Морській Кошарі і Цукурі досліджено кілька курганів з похованнями доби бронзи, скіфськими, сарматськими і кочівницькими IX—XIII століть.
Скадовськ засновано 1894 року на місці невеликого рибальського селища Алі-Агок. 1899 року поміщик продав поселенцям 900 присадибних ділянок на виплат строком на 24 роки по 30 крб. на рік за ділянку. Якщо плата вносилася несвоєчасно, то садиба ставала власністю поміщика разом з усіма будівлями на ній. Містечко зростало. До Скадовська прибували переселенці з Очакова, Оле-шок, Херсона. На кінець XIX ст. в ньому було близько 2 тис. жителів, 400 будинків, зроблених з саману та випаленої цегли. Населення займалося торгівлею, ремеслом і частково землеробством. Частина жителів підробляла підвезенням до пристані і навантаженням на морські судна сільськогосподарських продуктів.
Містечко розвивалося насамперед як морський порт, що відігравав важливу роль в експорті сільськогосподарської продукції за кордон. Спочатку тут була морська пристань. Бід берега в глибину Джарилгацької затоки на 600 метрів спорудили дерев’яний поміст на сваях, до якого швартувалися буксири з баржами, а потім перевантажували вантажі на морські кораблі, які стояли на рейді. 1898 року побудовано гавань (ківш), що дало можливість морським кораблям підходити безпосередньо до берега. Будівництво провадилося вручну, наймані робітники копали канал, стоячи в солоній воді по 12—14 годин на добу. Дещо пізніше поміщик придбав землечерпалку. Значення порту зростало. На початку XX ст. до Скадовська щорік заходило 8—10 кораблів з Англії, Німеччини, Греції, Швеції та інших країн. Основними предметами експорту були хліб, вовна і каракуль. Лише 1908 року через порт вивезено понад 1 млн. пудів зерна.
Поступово іноземний капітал, мов павутинням, обплутував місцеву економіку, На перших порах право експорту збіжжя одержала фірма Уманського, та вже у січні 1899 року в Скадовську з’явилися контори паризьких фірм Дрейфуса і К° у братів Валлер, німецької — Гуго Віктора. Переважне право на вилов риби в Джарилгацькій затоці захопили греки.
Меншого порівняно з торгівлею розвитку набуло промислове виробництво. На початку XX ст. діяли паровий млин і цегельно-черепичний завод. Значна частина населення жила з сільського господарства. Через злидні селяни часто не могли своєчасно внести плату поміщикові за присадибні ділянки і потрапляли в нову кабалу. Не маючи сінокосів, селяни платили поміщикові за право випасу худоби на його землях по 5 крб. за сезон, а в 1909 році — по 8 крб. 50 копійок. Понад 45 проц. селян містечка зовсім не мали землі. Вони наймитували в поміщицькій економії, одержуючи по 25—30 копійок за день. Годували ж найманих робітників погано, їжа була одноманітною: на сніданок — пісна юшка, на обід — галушки і пшоняна каша, ввечері — знову юшка. На вимогу поліпшити харчування наймитів виганяли з роботи.
Не краще жилося й портовим робітникам. Усі роботи в порту виконувалися вручну. Чорні від пекучого сонця й непосильної праці, вантажники від зорі до зорі носили на іноземні кораблі п’ятипудові лантухи з пшеницею і вантажили в темні провалля трюмів. Не обходилось без жертв і каліцтва. Лише пізнього вечора портовики поверталися до своїх землянок.
Трудящі Скадовська взяли активну участь у першій російській революції 1905—1907 рр. На початку 1905 року в містечку пройшли мітинги і демонстрації протесту проти кривавої розправи царизму над петербурзькими робітниками. Восени 1905 року революційний рух набув ще ширших розмірів. Відбувалися заворушення сільськогосподарських робітників і в економії поміщика Скадовського. Цей рух не припинився навіть після прибуття карального загону.
Страйкували портові робітники. Вони вимагали восьмигодинного робочого дня і підвищення заробітної плати. Припинили роботу телеграфісти. В містечку склалося напружене становище. Сюди прибув губернатор, найбільш революційних портовиків заарештували. Але робітники не припинили боротьби, вони вимагали негайного звільнення заарештованих. Учасники виступу домоглися деяких поступок.
Влітку 1906 року 75 матросів з канонерського човна «Інгулець» співали революційних пісень на вулицях Скадовська, закликали трудящих до повалення царизму.
В дореволюційному Скадовську густо заселеною була лише центральна частина містечка, на околицях часто траплялися пустирі, зарослі бур’янами й чагарниками. Будинки споруджували переважно з саману, покривали їх очеретом або ж соломою. Найбідніше населення жило в землянках. Присадибні ділянки обгороджували земляними насипами. Не вистачало питної води; діяло лише три артезіанські колодязі, один з них — на території порту.
Медичне обслуговування жителів здійснювали лікарня з двома лікарями, відкрита 1898 року, та невеличка приватна аптека. Скадовськ майже з часу свого заснування відомий як кліматологічний курорт. Спочатку сюди приїздили лише кілька десятків дачників, головним чином з Херсона. Проте поступово слава про цілющі властивості морських купань у Джарилгацькій затоці рознеслася далеко. 1902 року в містечку відпочивало вже 500 чоловік. На той час поміщик спорудив морські ванни. Відпочивати в Скадовську могли лише заможні люди — квартира за сезон коштувала 100—250 карбованців.
На початку XX ст. в містечку діяли земське училище на 97 учнів, церковнопарафіяльна школа на 100 учнів. Понад 70 проц. селян і робітників порту були неписьменними, газети передплачували поміщик, урядник та дехто з службовців.
Перша світова війна ще більше загострила класові протиріччя. Багатьох скадовців мобілізували до діючої армії. Без робочих рук занепадало селянське господарство. Майже зовсім припинилися роботи в порту. Почалося безробіття серед вантажників. На одному з мітингів, що відбувся 1916 року в Скадовському порту, виступаючі вантажники закликали боротися за припинення братовбивчої війни.
У лютому 1917 року було повалено самодержавство. Навесні в поміщицькій економії організувався робітничий комітет, який здійснював контроль над маєтком, брав на облік землю, реманент, майно тощо. Влітку в Скадовську виникла Рада робітничих і солдатських депутатів. Представники Ради і робітничого комітету брали участь у роботі з’їзду Рад робітничих і солдатських депутатів і робітничих комітетів маєтків приморської частини Дніпровського повіту, який відбувся 2 липня 1917 року. Разом з іншими делегатами вони обговорили питання про становище і заробітну плату робітників поміщицьких економій. Після з’їзду сільськогосподарські робітники Скадовська вимагали від поміщика встановлення 8-годинного робочого дня, додаткової оплати за надурочну працю.
Звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді окрилила трудящих. Вони піднялися на боротьбу за встановлення Радянської влади в містечку, яку проголошено 30 січня 1918 року. Почав працювати військово-революційний комітет на чолі з В. С. Бояджієвим. Було націоналізовано каботажний флот порту (баржі, вітрильні судна, а також землечерпалку), господарство курорту, поміщицький маєток. Хліб з економії частково розподілили між найбіднішим населенням, решту передали Дніпровському повітовому ревкому. В лютому цей хліб відправили до фонду допомоги голодуючим робітникам центральних районів Радянської Росії. Розпочалася підготовка до розподілу поміщицької землі серед селян. Але на той час цю справу не вдалося довести до кінця. У квітні Скадовськ захопили австро-німецькі окупанти. З того часу звичайним явищем стали грабежі і насильства. Коли ж хто скаржився на «власті», такому відповідали нагаями або ж карцером. Окупанти вивозили награбоване майно до Німеччини. Лише за один день — 18 листопада 1918 року — загарбники вивезли через Скадовський порт 15 тис. пудів зерна, велику кількість овечих шкур та багато іншого майна.
Трудящі піднялися на боротьбу проти ненависних окупантів і гетьманщини. Широкого розмаху набув партизанський рух. Багато скадовців відважно билися проти ворога в партизанських загонах під командуванням П. І. Тарана та А. Я. Недождія.
Славний шлях від рядового бійця до командира партизанського батальйону пройшов колишній вантажник порту комуніст Г. 3. Мендус. Його ім’я написано на меморіальній дошці, встановленій у середній школі № 12. Уродженець Скадовська червоний партизан І. Д. Білий до 50-річчя встановлення Радянської влади нагороджений орденом Червоної Зірки. Влітку 1918 року партизани розгромили загін гетьманської варти у Скадовську. Активні дії партизанів тримали в постійному страху гетьманців, які зверталися до командуючого окупаційними військами з проханням посилити цімецькі гарнізони. Та ніщо вже не могло врятувати ні окупантів, ні їх ставлеників. Наприкінці 1918 року Скадовськ визволено від загарбників. Але вже в кінці січня 1919 року порт захопили грецькі інтервенти. Місцеві партизани неодноразово нападали на їх загони у Скадовську і Хорлах. Вороги всіляко намагалися утримати в своїх руках порт, бо він відкривав їм шлях на Крим. Частини Червоної Армії визволили містечко наприкінці березня 1919 року.
Почав працювати ревком, який очолив М. Г. Андрієць. Революційний комітет діяв у надзвичайно складній обстановці. Протягом 1919—1920 рр. містечко перебувало у прифронтовій зоні. У квітні—травні 1919 року куркулі, очолювані есерами, вчинили заколот. Його успішно ліквідували. Ревком провів низку заходів щодо поліпшення становища трудящих. Здійснювався розподіл поміщицьких земель серед незаможних селян, надавалася матеріальна допомога сім’ям червоноармійців. Було організовано також збирання продрозкладки, поповнення лав Червоної Армії.
Але мирне життя тривало недовго. Вже в липні містечко захопили денікінці, які хазяйнували тут до січня 1920 року. Після визволення відновив роботу ревком. Для дітей трудящих відкрилися 2 трудові школи, де навчалося 350 учнів. Узимку 1920 року став до ладу артезіанський колодязь, який не діяв 15 років. Постачання населення водою значно поліпшилося. Активно працював відділ охорони здоров’я ревкому. Було розширено міську лікарню, де налічувалося 40 ліжок. Розгорнулася профілактична робота. Все ж становище залишалося тяжким. Містечко перебувало в прифронтовій зоні, тривалий час червоноармійські частини 46-ї дивізії 13-армії держали тут оборону проти білогвардійців, які намагалися прорватися з Криму на простори Таврії. їх морський десант висадився у Скадовську 7 червня 1920 року. Тяжкі дні окупації, терор і грабування закінчилися лише наприкінці жовтня 1920 року, коли частини 15-ї Інзенської стрілецької дивізії очистили містечко від ворогів. Радянська влада тут встановилася остаточно. 5 листопада 1920 року почав діяти ревком у складі 15 чоловік.
Партійний осередок, створений в 1920 році, об’єднував 4 члени та 5 кандидатів у члени партії6. Під його керівництвом пройшли перші комуністичні суботники. Під час одного з таких суботників у квітні 1921 року трудящі навантажили на судно 28 тис. пудів зерна; засіяли 141 десятину землі для сімей червоноармійців. Найпершими помічниками комуністів стали члени комсомольської організації, створеної 1921 року.
Відбудова господарства Скадовська проходила у надзвичайно важких умовах: в районі нишпорили банди, повсюди панували запустіння й розруха. За час громадянської війни морський порт майже повністю вийшов з ладу: дерев’яна обшивка та настил пристані згнили, вкрай розмитими виявилися береги. Лише невеликі баржі і дрібні парусники могли швартуватися до причалу. Кораблі стояли далеко на рейді, що викликало зайві витрати під час їх навантаження. У школах заняття не провадилися, не вистачало вчителів, не було палива. Лікарня і пошта також не працювали. В Скадовську поширилися тиф, чорна віспа та інші епідемічні захворювання.
Ревком взяв на облік майно колишньої поміщицької економії, провадив роботу щодо забезпечення будівельними матеріалами бідноти, яка залишилася без житла, вирішував багато інших пекучих питань. 30 січня 1921 року відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, до якої увійшов 21 представник від трудящих містечка і 4 — від військових частин, дислокованих тут. Активно працювали при Раді комісії — допомоги пораненим і хворим червоноармійцям, боротьби з бандитизмом та ін. Працівники відділу соціального забезпечення взяли на облік непрацездатних жителів, яким надавали допомогу. Відділ пенсій, створений у травні, розпочав реєстрацію інвалідів громадянської війни, їм призначалися державні пенсії.
В ті голодні роки велику допомогу жителям подала держава. Непрацездатним видавали хліб, сіль, крупу. В січні 1921 року 20 бідняцьким і червоноармійським родинам видали 75 пудів борошна, 12 пудів і 12 фунтів крупи, 3 пуди солі. 44 родини червоноармійців одержали одноразову грошову допомогу.
Одним з перших заходів Ради було здійснення зрівняльного розподілу колишніх нетрудових земель, виходячи з норми по 3,5 десятини землі на їдця. Незаможним селянським господарствам надавалася всіляка підтримка. 1921 року почала діяти прокатна станція, яка забезпечувала тягловою силою насамперед бідняцькі господарства. Земельний відділ видав незаможникам кілька тисяч пудів насіння. Працювала майстерня ремонту сільськогосподарського інвентаря.
1921 року в колишній поміщицькій економії Антонівці виник один з перших радгоспів на Херсонщині — господарство «Червона зірка». Загальна площа його угідь становила 6,9 тис. десятин, у т. ч. орної землі — 1,7 тис. Значна частина радгоспних земель розміщувалася на острові Джарилгачі, де були пасовища, вигін. Основною галуззю стало зернове господарство — житом засівали понад 400 десятин, озимою пшеницею близько 200, ярими культурами — 350 десятин. Радгосп мав невеликий виноградник, сад, город. Тяглової сили не вистачало: налічувалося 28 коней, 40 волів, 23 верблюди. Активну діяльність розгорнув партійний осередок радгоспу. Комуністи налагодили роботу гуртків політичної освіти. Під їх керівництвом трудівники, зібравшись на збори 12 вересня 1923 року, ухвалили подати матеріальну допомогу німецьким робітникам, а також трудящим Японії, які постраждали внаслідок землетрусу.
3 кожним роком зміцнювалася економіка Скадовська. Відновив роботу морський порт. Робітники відремонтували напівзруйновані приміщення, причали, склади. Значну частину цих робіт виконано під час суботників. Держава допомогла портовикам будівельним лісом, флот порту поповнився буксиром і трьома баржами, направленими до Скадовська з Криму. Експорт хліба через порт 1924 року становив 1,2 млн. пудів. Діяли 2 млини, бойня. Почали працювати два артезіанські колодязі.
У 1926 році в Скадовську, який вже три роки був районним центром, налічувалося 3732 жителі. Населення, що займалося сільським господарством, становило понад 33 проц., решта — робітники, інтелігенція тощо. Поступово містечко впорядковувалося, прикрашалося новими будинками, одягалося у зелень. 1926 року на вулицях і в парку висаджено понад 1,5 тис. дерев і декоративних кущів. Вздовж вулиці Радянської до берега моря простяглася тополева алея. Тоді ж розпочалося спорудження готелю, впорядковано пляж. 1923 року в мальовничому Приморському парку відкрито пам’ятник Карлу Марксу, проект якого і саму скульптуру виконав талановитий самодіяльний митець, завідуючий районним відділом народної освіти М. Г. Андрієць (пам’ятник знищили фашисти під час тимчасової окупації Скадовська).
Відновила роботу міська лікарня, де працювало 3 лікарі і 6 чоловік з середньою медичною освітою. Діяла аптека. У квітні 1921 року з Миколаєва прибула загальнореспубліканська санаторно-курортна комісія, яка визначила можливість організації лікування і відпочинку трудящих у Скадовську. За роки громадянської війни куротне господарство було вщент зруйноване. Комісія вжила заходів щодо відбудови курорту. Незабаром стали до ладу морські ванни, які щоденно обслуговували по 60—65 хворих. Влітку 1921 року до Скадовська прибули перші відпочиваючі: 1100 дітей шахтарів Донбасу і робітників Миколаєва. У колишньому помищицькому будинку відпочивали трудящі.
Незабаром після закінчення громадянської війни почали працювати 2 семирічні трудові школи, які охопили 350 учнів. За парти сіли насамперед діти бідняків. Успішно пройшов тиждень школяра і дитини. Учні безкоштовно одержували підручники і зошити, для них готувалися гарячі сніданки. Було відкрито дитячий будинок, у якому виховувалося 118 безпритульних дітей. Не вистачало одягу, взуття, лютував голод, та попри все вже 1920 року почалися заняття в школі ліквідації неписьменності. Через рік, в умовах голоду й ще не ліквідованої розрухи, відкрито, музичну школу на 120 місць й художню студію.
Бібліотеку-читальню відвідувало понад 700 трудящих. Скадовці одержували близько 400 примірників газет і журналів. Добре працював у ті роки драматичний гурток у складі 41 чоловіка. Жителі з задоволенням йшли дивитися вистави, що їх влаштовували місцеві самодіяльні актори. 10 березня 1921 року в щойно відкритому театрі трудящі містечка відзначили день нам’яті великого Кобзаря. Після доповіді учні та члени драматичного гуртка виконали ряд пісень на слова Т. Г. Шевченка, декламували його вірші.
14 листопада 1923 року відбувся районний з’їзд Рад, на якому були підбиті перші підсумки роботи щодо ліквідації голоду, відбудови народного господарства, організації народної освіти тощо. Делегати з’їзду під бурхливі оплески одностайно: вирішили надіслати В. І. Леніну телеграму такого змісту: «Дорогий Ілліч! Ми,: делегати першого районного з’їзду Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Скадовщини, зібравшись для розв’язання питань господарського і культурного будівництва в районі, шлемо тобі наш гарячий привіт і з нетерпіннями чекаємо, коли ти, наш дорогий вождь, станеш до керма правління».
В 1924 році в Скадовську відкрито партійну школу, де навчалося 40 комуністів,; 45 проц. яких становили робітники. Слухачі школи запевнили, що докладуть всіх: зусиль для виконання заповіту Ілліча — вчитись, вчитись і вчитись. 21 січням 1925 року, на траурних зборах, присвячених пам’яті В. І. Леніна, трудящі прослухали доповідь «Рік роботи без Леніна», розповіли про успіхи в розвитку господарства містечка.
Дружно і з великим піднесенням святкували скадовці 10-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. З навколишніх сіл до Скадовська прибували святково вбрані колони трудящих. Селяни несли лозунги, портрети К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна. Жителі Улянівки подарували районному комітету партії портрет В. І. Леніна, намальований місцевими вмільцями. На багатолюдному мітингу трудящі запевнили рідну партію і Радянський уряд у своїй вірності і готовності захищати здобутки Жовтня.
Широко провадилася пропаганда агрономічних знань і успіхів колективного господарювання. Щодо цього широку роботу розгорнув агрономічний пункт. Популярним серед трудящих був музей сільського господарства, де агрономи-екскурсоводи розповідали селянам про перспективи розвитку сільського господарства.
1926 року проведено першу районну сільськогосподарську виставку. Селяни-одноосібники з цікавістю розглядали ситу худобу артілей, між пальцями пересипали добірне зерно пшениці, вирощеної першими колективістами, довго роздивлялися сільськогосподарські машини.
Індивідуальні господарства поступово переходили на шлях колективного господарювання. 1929 року 70 незаможних господарств Скадовська організували ТСОЗ «Червоний колосок». Через кілька місяців на його базі створено однойменний колгосп, очолений посланцем партії — двадцятип’ятитисячником, робітником з міста Дніпродзержинська А. В. Моропаєвим. 1930 року виникла артіль ім. Ворошилова, в якій об’єдналося 130 селянських дворів. Господарство мало 15 косарок і 2 молотарки. Колгоспники пробили артезіанський колодязь, водою якого поливали колективні городи. Це дало можливість виростити по 300 цнт картоплі на кожному з 13 га городу.
Куркулі будь-якими засобами намагалися зірвати колективізацію. Вони шкодили колгоспам, вивели з ладу парового млина, посилали найактивнішим сількорам районної газети «Голос колгоспника» анонімні листи з погрозами. Озброївшись вилами, вони вчинили напад на секретаря районного виконкому і голову Скадовської Ради, які прибули до села Ульянівки і Антонівських хуторів для виявлення хлібних надлишків.
Але незаможна частина селянства повністю підтримувала соціалістичну перебудову сільського господарства. Конференція представників колгоспників і членів комнезаму, що відбулася 18 липня 1930 року, визнала колективізацію єдино вірним шляхом для селян району. 35 делегатів конференції подали заяви про вступ до Комуністичної партії.
Того року відбулася конференція жінок-колгоспниць у складі 407 делегаток. Вони висловили одностайне прагнення нарівні з чоловіками боротися за соціалістичну перебудову села. Конференція закінчилася дружним співом «Інтернаціоналу». У школі для підготовки колгоспних організаторів, створеній 1930 року, навчалося 40 чоловік. Колективізація у Скадовську в основному завершилася до кінця 1933 року.
Господарство артілей з кожним роком зростало і міцніло. Хлібороби вирощували високі на той час врожаї сільськогосподарських культур. Так, протягом 1937— 1939 рр. у колгоспі «Червоний колосок» одержано пересічно по 11,7 цнт зернових на кожному з 1305 га, а в 1940—1941 рр.— по 18—20 цнт. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва артіль — учасницю ВСГВ 1940 року — було занесено до Книги пошани виставки. У 1939 році артіль ім. Ворошилова мала 170 коней. На тваринницьких фермах налічувалося понад 300 корів, 2 тис. овець, понад 5 тис. курей.
Урожай зернових становив 12—13 цнт з га. Діяла кузня. Колгоспні умільці виготовляли вози для потреб господарства. Напередодні Великої Вітчизняної війни господарство стало одним з кращих у районі.
Дедалі ширше застосовувалася механізація трудомістких робіт у сільському господарстві. Тракторний парк Скадовської МТС, організованої 1939 року, напередодні війни налічував 98 тракторів, 38 комбайнів та іншу сільськогосподарську техніку. Польові роботи було механізовано на 80—90 проц. Підвищилася оплата трудодня, на який напередодні війни колгоспники одержували по 2—3 кг хліба і по 1,5 крб. грішми.
Механізатори Д. Юхненко, В. Отецько, ланковий П. Бех 1940 року одержали по 4—5 тонн хліба.
У 30-і роки на полях скадовських колгоспів почали вирощувати бавовник. Для переробки його 1932 року в Скадовську спорудили бавовноочисний завод. Все необхідне устаткування підприємство одержало з братньої Узбецької РСР. З інших підприємств працювали молокозавод, харчокомбінат, ремонтна майстерня, а також 5 промислових артілей, де виготовлялися швейні та шкіряні вироби, бочкотара, вози, віники, заготовлялися водорослі.
1932 року проведено електрифікацію Скадовського порту, споруджено складські приміщення для зберігання зерна, мінеральних добрив, нафтопродуктів. Вантажооборот порту становив близько 6 млн. пудів на рік.