Князе-Григорівка, Великолепетиський район, Херсонська область
Князе-Григорівка (дореволюційні паралельні назви — Панські Каїри, Північні Каїри) — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі Каховського водосховища. Відстань до районного центру — 9 км, найближчої залізничної станції Братолюбівка — 55 км. Населення — 2539 чоловік. Сільраді підпорядковане село Середнє.
В околицях села виявлено залишки пізньопалеолітичної стоянки, поселення та скарб з 50 бронзових знарядь праці доби пізньої бронзи.
Після приєднання Північної Таврії до Росії царський уряд виділив тут землю графу Самойлову. 1784 року землевласник переселив сюди кілька родин кріпаків, поклавши початок Князе-Григорівці. Перше межування земель відбулося 1792 року. У володіння графа було передано 16,2 тис. десятин землі, у т. ч. 12 тис. орної, а також плавні з озерами, багатими на рибу й дичину, заростями лози і очерету. 1795 року в селі налічувалося 503 жителі.
На початку XIX ст., після утворення Таврійської губернії Князе-Григорівка стала волосним центром Дніпровського повіту. Кількість населення зростала за рахунок переселених поміщиком Рахмановим (з 1797 року село стало його власністю), кріпаків з Калузької, Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній. 1822 року в Князе-Григорівці проживало 1080 чоловік.
Послідовно провадячи політику зміцнення феодально-кріпосницьких відносин на Лівобережній та Південній Україні, царський уряд видав кілька указів з дозволом поміщикам закріпачувати селян-втікачів. Так сталося із князегригорівцями. Вони відробляли 4-денну панщину. Користуючись неспроможністю кріпаків швидко освоїти землю, поміщик самочинно зменшив їхні польові наділи, збільшивши свої володіння до 13,3 тисяч десятин придатної землі. Селяни Князе-Григорівки 1859 року виступили проти панської сваволі. Вони відмовилися працювати, внаслідок чого сталася затримка сівби. Селян покарали, а 6 «призвідників» віддали до суду.
Відомий український письменник і етнограф О. С. Афанасьев (Чужбинський), який наприкінці 50-х років XIX ст. мандрував по Нижньому Дніпру, відмічав тяжке становище селян Князе-Григорівки, які терпіли злидні й голод. І хоч село було розташоване в мальовничій місцевості, воно наводило «невимовну тугу на заїжджих».
Після реформи 1861 року селяни Князе-Григорівки, переведені в стан тимчасовозобов’язаних, мали щорічно відробляти 40 чоловічих і 30 жіночих днів на двір. Але щоденні норми, встановлені поміщиком згідно «урочного положення», були настільки великими, що виконати їх за один день було неможливо. На початку 1863 року тимчасовозобов’язаних селян Князе-Григорівки переведено на грошовий оброк.
Такі умови життя породжували неодноразові селянські заворушення. Перше з них відбулося в квітні 1862 року, коли селяни підпалили поміщицьку вівчарню (напередодні реформи Князе-Григорівка стала власністю графині Апраксіної). В кінці 1862 року по селу пішла чутка, що нібито буде нова реформа, тоді селяни одержать землю безплатно і остаточно визволяться з-під панського гніту. Одним з поширювачів таких чуток став місцевий селянин Г. Чабан. 20 лютого 1863 року пристав доносив таврійському губернатору, що селяни Князе-Григорівки рішуче відмовлялися виконувати панщину або платити оброк, вважаючи себе вільними з 19 лютого 1863 року. За вказівкою губернатора 25 лютого в Князе-Григорівку було направлено три роти солдатів, а 3 березня до села прибув сам губернатор. Солдати зігнали людей на майдан біля волосного управління, але й тут селяни відмовилися брати наділи, визначені в уставній грамоті, і виконувати роботи на користь поміщиці. Солдати застосували холодну зброю, декілька селян було тяжко поранено. Боючись, щоб це заворушення не перекинулось на інші маєтки, з села нікого не випускали, а 9 березня додатково ввели дві роти солдатів. З допомогою військ заворушення, що тривало більше місяця, придушили. Дванадцять найбільш активних учасників виступу заарештували, а вісім — покарали різками. Селяни змушені були прийняти умови поміщиці, платити оброк та виконувати повинності. До чергового внесення оброку в селі залишалася рота солдатів.
За уставною грамотою від 20 грудня 1864 року, мешканці села (360 ревізьких душ) мали викупити 2462,5 десятин землі, у т. ч. 122,5 десятин непридатної, сплачуючи щорічно по 3240 крб. В руках поміщиці залишилося 83,7 проц. родючих земель. Лише третина селянських наділів була чорноземною, решта — малородючі сірі й руді грунти. Щороку наділи перерозподілялися. Це не сприяло зацікавленню селянина у підвищенні родючості грунту. 3270 десятин сільська община Князе-Григорівки орендувала в економії, обробляючи лише половину цієї землі, решта йшла під випас худоби і для сінокосу.
За переписом 1885 року, в Князе-Григорівці налічувалось 224 двори, 1545 чоловік населення. Реформа прискорила розшарування селян. Куркульські господарства (7 дворів засівали понад 50 десятин, 33 — по 25—50 десятин) зосереджували в своїх руках найбільш родючі землі. 16 з 40 господарств використовували для обробітку земель працю наймитів, 8 — мали жниварки. В кожному з таких дворів було пересічно по 6 коней, 3—4 дійні корови, 5 свиней, 25 овець. Водночас 16 господарств зовсім не мали польової землі, 168 — володіли мізерними наділами, 71 — не мали ніякого реманенту, 121 — орали в супрязі. 124 господарі села орендували землю. Бідні селяни часто сплачували орендну плату не стільки за рахунок прибутку від землі, скільки за рахунок прожиткового мінімуму.
Великий викуп за землю, інші численні платежі важким тягарем лягли на плечі селян. По суті, вони утримували волосне правління і сільського старосту, писаря та збирачів різних податків, церковного і шкільного сторожів, щороку сплачуючи понад 1076,8 карбованців.
Наприкінці XIX ст. основним заняттям жителів залишилося хліборобство. Сіяли жито, озиму та яру пшеницю, ячмінь, овес. Заможні господарства вирощували городні культури. Основними знаряддями праці були дерев’яні плуги й борони, серпи, ціпи тощо. В поміщицькій економії розвивалися садівництво, виноградарство, вироблялося вино. Розвинутим було й тваринництво, але за своєю питомою вагою воно дещо поступалося зерновому господарству.
Близько 50 селянських дворів добували камінь на узбережжі Дніпра, випалювали вугілля, яке продавали в навколишніх селах. Частина населення жила з рибальства, сплачуючи економії за користування плавнями й озерами певний чинш. У селі торгувало 6 невеликих крамниць.
Рівень життя більшості селян був злиденним. Голод і холод були постійними їх супутниками. Біднота жила в убогих халупах з саману, вкритих очеретом, з земляною долівкою, ходила в домотканому одязі. В південній частині села виділялися своїм зовнішнім виглядом розкішні панські будинки.
Важкі умови праці, недоїдання, антисанітарні житлові умови підривали здоров’я трудящих, а медичної допомоги населення майже не одержувало, бо в селі працював лише один фельдшер.
На низькому рівні перебувала і народна освіта. Першу земську двокласну школу в Князе-Григорівці відкрито 1883 року. Учитель та священик навчали 49 учнів. 93 проц. населення залишалося неписьменним. 1890 року в селі відкрилася церковнопарафіяльна школа, а 1907 року — земська, в якій навчалося 148 дітей.
Великий вплив на посилення революційних настроїв жителів села у 1905— 1907 рр. мали виступи бідноти сусідніх населених пунктів — Великої Лепетихи й Горностаївки. Щоб уникнути заворушення у Князе-Григорівці, сюди ввели козачу сотню, яка перебувала у селі протягом кількох місяців.
Столипінська аграрна реформа ще більше поглибила класове розшарування села. 113 господарств Князе-Григорівки 1914 року виділилось на відруби. Куркулі скуповували за безцінь землі бідняків. Це викликало ряд селянських заворушень. Так, в грудні 1912 року селяни Князе-Григорівки не хотіли прийняти «державні заходи» щодо «поліпшення їх добробуту», розірвали папір з постановою сільських зборів про виділення деяких селян на відруби. Причиною заворушення 1 лютого 1913 року були вибори волосного старости, на посаду якого земське начальство прислало «свою людину», в той час як мешканці села хотіли обрати односельця. Виступи селян були стихійними, тому місцевим властям вдалося їх швидко придушити.
Злидні й розорення принесла селянам перша світова війна. Значну кількість працездатних чоловіків мобілізували на фронт, господарства занепадали, зросли податки. 1914 року в селі провадилося чергове межування, щоб виділити наділи групі безземельних селян. Наділи ці нарізалися, головним чином, за рахунок малопридатної землі.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції посилилася боротьба селян Князе-Григорівки. Навесні 1917 року в селі поряд з органами буржуазної влади виникла Рада селянських депутатів.
З радістю зустріла перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді біднота Князе-Григорівки. Трудящі піднялися на боротьбу за встановлення Радянської влади на селі, яку й проголосили у січні 1918 року. Волосна Рада селянських депутатів приступила до розподілу землі серед селян. Але на початку квітня Князе-Григорівку окупували австро-німецькі війська, які перебували тут до кінця року. Для боротьби проти них на півночі Дніпровського повіту було створено кілька партизанських загонів. Жителі села поповнювали 2 з них — Каїрський і Велико-лепетиський. В їх числі були Н. П. Романенко (нагороджений 1967 року орденом Червоного Прапора), Д. М. Беличенко (відзначений медаллю «За бойові заслуги»). Загони дислокувалися у місцевих плавнях, звідси вони нападали на німецькі гарнізони, згодом — на петлюрівські загони. На початку 1919 року всі ці загони влилися до 3-го Таврійського полку, який формувався у Великій Лепетисі.
Тривожним було життя і в перші місяці 1919 року. По селу шугали білогвардійські та куркульські банди. Радянську владу відновлено в березні. Почав діяти ревком. Але й тоді мирне будівництво порушувалося наскоками банди Григор’єва, яка з’явилася в районі села наприкінці травня 1919 року.
В липні 1919 року село захопили денікінці. Після розгрому їх, у лютому 1920 року, Радянську владу відновлено. Проте, влітку в село вдерлися врангелівці. Остаточно Радянську владу в Князе-Григорівці відновлено восени 1920 року. З 21 грудня почав діяти волосний ревком під керівництвом П. Л. Бондаренка. Земля перейшла в руки безземельних і малоземельних селян. На 1 січня 1921 року в 500 дворах Князе-Григорівки проживало 3293 чоловіка. На ці господарства припадало 7665 десятин орної землі.
В лютому 1921 року революційний комітет передав свої повноваження волосному виконавчому комітету. Проте наскоки махновських банд, опір місцевих куркулів всіляко перешкоджали налагодженню мирного життя. Зміцнення Радянської влади вимагало посилення партійного керівництва та політичної роботи серед населення. Активно працювали члени волосного партійного осередку, створеного на початку літа 1921 року.
Напружене становище, викликане бандитизмом, а також голодом, вимагало надзвичайних заходів. У червні влада перейшла до волревкому, який створив загони самооборони, організував виконання продовольчого податку, вилучення надлишків хліба у куркулів. Ревком у своїй діяльності спирався на волосний та сільський комітети незаможних селян, створених ще наприкінці 1920 року. Першим головою Князе-Григорівського КНС був комуніст І. О. Роля.
До липня 1921 року з бандитизмом було в основному покінчено,що дало можливість розгорнути роботу Князе-Григорівській Раді селянських депутатів, при якій працювали відділи: праці, наросвіти, земельний, санітарний та інші. 19 жовтня 1922 року відбулися чергові вибори до Князе-Григорівської сільради. До її складу ввійшло 35 депутатів, у т. ч. п’ять комуністів. Головою Ради депутати обрали К. М. Карнауха.
Велику продовольчу і технічну допомогу Радянська держава подала в ті роки біднякам села. 1921 року було створено прокатну станцію, виділено 1000 пудів посів-матеріалу, який одержали насамперед сім’ї червоноармійців, інвалідів та бідняцькі господарства.; Для забезпечення незаможних господарств насінням створено спецфонд зерна, засіяно ділянки сортового жита і ярих культур.
На полях було вперше запроваджено шестипільні сівозміни. В селянських господарствах більш активно почало розвиватися городництво, садівництво і виноградарство, виникло виробниче меліоративне товариство, яке займалося виноградарством та садівництвом. В ці роки в Князе-Григорівці зароджується нова галузь сільськогосподарського виробництва — бджільництво.
с Партійний осередок провадив велику роботу щодо залучення бідняків і середняків до всіх видів кооперації. 1923 року тут працювали сільськогосподарська і споживча кооперації. Торгували одна громадська і 4 невеликі приватні крамниці. Двічі на тиждень збирався базар. У 1922—1923 рр. відновили роботу місцеві млини, шість вітряків, дев’ять кузень, олійниця.
В центрі уваги партійного осередку, KHС і комсомольського осередку, створеного в селі 1926 року, стояли питання соціалістичного перетворення сільського господарства. Активно провадилася пропаганда соціалістичних форм господарювання. Протягом 1927—1928 рр. виникли перші ТСОЗи «Зоря», «Зелене поле», «Воля», «Життя», «Дніпро», які об’єднали 81 господарство і мали 1338 га. землі та 23 голови робочої худоби. Незабаром у селі з’явилося 4 трактори. 1928 року засновано рибальську артіль «Перше травня», наступного року їй присвоїли ім’я III Інтернаціоналу.
Велику роль у будівництві і зміцненні колективних господарств відіграла створена восени 1929 року Горностаївська МТС, яка обслуговувала колгоспи Князе-Григорівки. Наявність МТС, успішне ведення господарства ТСОЗами сприяли розвитку масової колективізації селянських господарств. На 25 жовтня 1929 року колективізовано 121 селянське господарство (із загальної кількості 634), усуспільнено 2125 десятин землі. 1933 року в Князе-Григорівці колективізацію завершено. Було створено п’ять сільськогосподарських артілей: ім. Леніна, ім. Фрунзе, ім. Котовського, «Червоний прапор», «Паризька комуна».
В перші роки свого існування колгоспи були економічно слабкими. Так, артіль ім. Леніна, яка об’єднувала 400 чоловік, користувалася близько 4000 га землі, мала 36 лобогрійок, 30 волів та 15 дійних корів. На початку 30-х років колгоспи Князе-Григорівської сільради спеціалізувалися на відгодівлі великої рогатої худоби та свинарстві. Успішно розвивалося вівчарство. Вже 1939 року чабан артілі ім. Леніна Т. Н. Шулешко від 67 вівцематок виростив 81 ягня, С. Ф. Кипра, чабан колгоспу ім. Котовського, від 61 вівцематки — 85 ягнят.
Змінився і зовнішній вигляд села. Замість саманних хатин з очеретяними стріхами виросли нові добротні будинки колгоспників, громадські приміщення. З’явилася електрика. Ніби заквітчане, село потопало в зелені садків і декоративних дерев. Велика заслуга у впорядкуванні села належала сільській Раді, яку очолив К. П. Білохвіст. 1938 року його обрано депутатом Верховної Ради УРСР. К. П. Білохвіст загинув у битві під Сталінградом.
Поліпшилося медичне обслуговування населення. На початку. 1923 року почала працювати амбулаторія. З 1929 року діяв фельдшерсько-акушерський пункт, де працювали два медичні працівники.
З перших днів після встановлення Радянської влади в Князе-Григорівці розгорнулася велика робота щодо культурного будівництва. 1921 року в Князе-Григорівській волості відкрилося 3 трудові школи, де дітей навчали 9 учителів. Щоб ліквідувати неписьменність серед дорослого населення, 1923 року відкрито школу лікнепу. Наприкінці 30-х років у селі не залишилося неписьменних. 1921 року відкрито клуб, дві хати-читальні. Працювала бібліотека.
Основою дальшого розвитку села став колгоспний лад. Трудящі Князе-Григорівки почали жити заможно і культурно. Але війна порушила мирну працю радянських людей. Вже ввечері 22 червня 1941 року в селі відбулися мітинги. Біль і гнів, готовність битися проти ненависного ворога звучали в промовах виступаючих. У перші дні війни на захист Вітчизни вирушили 634 жителі. Добровольці записувалися до народного ополчення. Жінки, старики й підлітки, які залишалися в селі, працювали майже цілодобово. Вони замінили трактористів, комбайнерів та інших спеціалістів, які пішли на фронт. Майже без втрат зібрали врожай зернових, виконавши план хлібоздачі на 123 проц.. З наближенням фронту почалася евакуація в тил країни сільськогосподарської техніки. До Сталінградської області колгоспи евакуювали 243 голови великої рогатої худоби.
16 вересня 1941 року Князе-Григорівку захопили німецько-фашистські війська. Щоб залякати людей, зламати їх волю до опору, гітлерівці ввели режим терору і насильства. Знущання і вбивства стали нормою життя окупованого села. Мученицькою смертю загинув Н. Тур за те, що сказав: «Радянська влада є і буде завжди». Фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини 119 чоловік, головним чином, молоді.
Жителі села не скорилися ворогові. Вони саботували накази окупантів — зривали польові роботи, ховали хліб, одяг, ухилялися від відправки до Німеччини. 8 юнаків і дівчат Князе-Григорівки — Л. Гаврильченко, М. Гойденко, В. Захарченко, І. Ніколаєнко, М. Потеха, П. Романенко, П. Суховій, П. Ус налагодили зв’язок з Горностаївською підпільною комсомольсько-молодіжною групою. 1943 року фашисти заарештували патріотів. їх вивезли до Горностаївки, де після жорстоких катувань розстріляли. На гранітному обеліску, що височить в горностаївському сквері, викарбувані їхні імена.
5 лютого 1944 року червоноармійські частини 306-го гвардійського стрілецького полку 109-ї гвардійської стрілецької дивізії 28-ї армії 4-го Українського фронту визволили Князе-Григорівку від фашистських окупантів. Не шкодуючи життя, за українське село Князе-Григорівку боролися воїни багатьох республік нашої країни. Запеклі бої відбулися в районі Високої могили. Перший зійшов на висоту син братньої Вірменії, старший лейтенант А. Д. Адамян. Відважний воїн був смертельно поранений. В дні підготовки до відзначення 50-річчя CPСP жителі села вирішили вставовити на висоті, яку тепер називають курганом Адамяна, пам’ятний камінь. Напис на ньому буде розповідати про подвиг старшого лейтенанта.
Свято шанують жителі пам’ять про тих, хто віддав життя за визволення Князе-Григорівки. 1946 року останки воїнів перенесено в братську могилу, на якій встановлено обеліск. 1956 року в селі споруджено пам’ятник воїнам-визволителям. Один з піонерських загонів сільської школи носить ім’я 306-го гвардійського стрілецького полку. На піонерському прапорі — гвардійські знак і стрічка.
Ратними подвигами уславили себе на фронтах війни жителі Князе-Григорівки. За героїзм, проявлений у боротьбі проти фашизму, 413 виходців з села нагороджено орденами й медалями. 221 житель загинув, захищаючи Батьківщину від гітлерівського ярма.
Після визволення села жителі взялися за відбудову господарства. За час «господарювання» гітлерівці пограбували колгоспне майно, зруйнували громадські приміщення, клуб, бібліотеку, школу, знищили міст через балку Болгарку, вирубали сади, дерева на вулицях. Збитки, завдані селу, обчислювалися сумою близько 7 млн. карбованців.
Відновили роботу всі 5 колгоспів села і рибальська артіль ім. III Інтернаціоналу. Держава допомогла колгоспам сільськогосподарськими машинами, насінницькою позикою — 111 цнт проса та 34 цнт кукурудзи. В березні 1946 року колгоспникам видано продовольчу позику — 267 цнт хліба. Артілі села одержали з Молдавської РСР 183 коней та 32 пари волів, з Узбецької РСР — 250 цнт озимої пшениці.
Незважаючи на труднощі перших повоєнних років, десять комсомольців села поїхали на відбудову шахт Донбасу, жителі відправили шахтарям 5 тонн зерна та 15 тонн овочів. 1948—1949 рр. населення взяло активну участь у будівництві автошляху Москва—Сімферополь.
Вирішальна роль у мобілізації жителів села на відбудову народного господарства належала партійній організації. В жовтні 1945 року утворено територіальну первинну партійну організацію. Вірним помічником парторганізації у здійсненні накреслень четвертої п’ятирічки був комсомол. На початку 1945 року почала працювати комсомольська організація при Князе-Григорівській школі, а через рік комсомольські організації вже діяли в усіх колгоспах і рибальській артілі. За їх безпосередньою участю проходила відбудова громадських приміщень, житлових будинків колгоспників, організовувалися недільники щодо впорядкування вулиць та дворів.
У відповідь на заклик колгоспників Краснодарського краю трудівники артілі ім. Фрунзе, включившись у соціалістичне змагання, добилися високої продуктивності праці на збиранні врожаю 1946 року. Працювали успішно, багато з них значно перевиконували норми. На 1947 рік колгосп освоїв 82 проц. довоєнної площі посівів. Кращого урожаю домоглися ланки Н. М. Семешко і Н. П. Сильчик, які з кожного гектара на площі 30 га зібрали по 15 цнт озимої пшениці. Поступово підвищувалася і продуктивність тваринництва. Колгосп ім. Котовського достроково виконав зобов’язання здачі молока державі. На 5 грудня 1947 року від кожної з 12 фуражних корів тут було надоєно по 2015 кг молока. План розвитку свинарства і вівчарства було виконано на 112—118 проц.. До 10 вересня 1947 року колгосп «Червоний прапор» здав державі 2539 цнт хліба, 4 тис. літрів молока, 89 кг вовни. Хороших успіхів в роботі добились і працівники рибальської артілі.
Поступово село загоювало рани війни. Ще на початку 1945 року в Князе-Григорівці виникли спеціалізовані будівельні бригади, які в 1945—1948 рр. відремонтували 233 і спорудили 29 будинків сім’ям загиблих воїнів, інвалідам Великої Вітчизняної війни і військовослужбовцям. В ці роки з’явилися тваринницькі ферми, громадські приміщення, в першому півріччі 1946 року телефонізовано сільраду. 1948 року село радіофікували, відновило роботу поштове відділення. Для кращого обслуговування колгоспників у вересні 1948 року відкрито сільмаг.
Значна увага приділялася питанням культурно-масової роботи на селі. Власними силами молодь відремонтувала колгоспні клуби, червоні кутки.
Відбудова господарства села в основному завершилася до 1950 року. Але дальший розвиток сільськогосподарського виробництва став неможливим без об’єднання невеликих артілей села. Тому 1950 року 4 з 5 колгоспів Князе-Григорівки і артіль села Середнього об’єдналися в господарство ім. Фрунзе. Вже наступного року колгосп на чолі з комуністом І. М. Шинкарецьким одержав прибуток 2,5 млн. крб. Це дало змогу значно розширити громадське будівництво. 1952 року стала до ладу колгоспна цегельня потужністю 4 тис. штук цеглин щодоби, організовано виробництво черепиці. Збудовано електростанцію, почав працювати колісний цех. Цього року колгоспники спорудили 28 житлових будинків. Відкрито клуб із залом на 300 місць.
1958 року в селі створено єдине багатогалузеве господарство ім. Леніна. За ним закріплено 11,6 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 10,2 тис. га орної землі. Це справжня фабрика хліба, м’яса, молока. Держава дбала про забезпечення колгоспу механізаторськими кадрами. Завдяки цьому він перетворився на високо-організоване і рентабельне господарство з великими виробничими фондами і кваліфікованими спеціалістами. Після реорганізації МТС колгосп придбав значну кількість сільськогосподарської техніки, що дало можливість значно збільшити обсяг механізації виробництва. На 1 січня 1971 року колгосп мав 67 тракторів, 21 комбайн, 35 культиваторів, 34 сівалки, 43 автомобілі тощо. Велику роль у піднесенні сільського господарства відіграла електрифікація села — 1964 року Князе-Григорівку підключили до Каховської ГЕС.
В господарстві вирощуються переважно зернові культури, врожай яких 1971 року становив пересічно 32,6 цнт з га. Успішно розвивається і тваринництво. 1970 року колгосп мав 4,2 тис. голів великої рогатої худоби, 6,1 тис. свиней, 3,9 тис. овець, 4,3 тис. штук птиці. 1965 року всі 6 тваринницьких ферм перенесено з території села в степ, де збудовано нові просторі приміщення. У колгоспі розвинуте садівництво, виноградарство, городництво, парникове господарство, бджільництво. Є 146 га садів і виноградників, 25 га городів, закладено 250 рам парників.
Щороку зростають капіталовкладення у будівництво. Споруджено автогараж. Є вівчарня і свинарник на тисячу голів кожний, свинарник-відгодівельник на 2 тис. голів. Завершено будівництво 3 магазинів, приміщення сільради і правління колгоспу, будинку тваринників, бригадного клубу та інше.
Дедалі ширшого розмаху набуває соціалістичне змагання. Ударна праця 40 колгоспників відзначена орденами і медалями Союзу РСР. Орденом Леніна нагороджені ланкова Н. М. Пізик, комбайнер М. П. Павлютін, бригадир рільничої бригади L Я. Тур. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна висока урядова нагорода — орден Жовтневої Революції — вручена доярці У. А. Страх. 70 жителів Князе-Григорівки нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Понад 40 колгоспників були учасниками ВДНГ СРСР. Успішно трудиться агроном колгоспу М. П. Павлютіна. За високу культуру в агротехніці та високі сталі врожаї її нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора і присвоєно звання заслуженого агронома УРСР. 1969 року М. П. Павлютіна була делегатом 3-го Республіканського з’їзду колгоспників. Непоганих успіхів домоглися трудівники рибальської артілі. Під час війни фашисти повністю зруйнували її господарство. Відбудована зусиллями трудівників села, артіль 1952 року розширилася, до неї приєднали рибальські артілі Горностаївки і Великої Лепетихи. Об’єднане господарство назвали «Шлях до комунізму». 1971 року артіль мала 40 ланок по 3 рибалки. Вилов риби провадиться у Каховському морі, плани артілі успішно виконуються. Господарство має свою ремонтну базу, льодосховище, гараж, 5 автомашин. В артілі є клуб із залом на 150 місць.
Велику роботу щодо організаційного зміцнення колгоспу провадить партійна організація. Правління колгоспу, партійний комітет повсякдень займаються виробництвом, кадрами. В усіх галузях виробництва діє господарський розрахунок. На вирішальних ділянках сільськогосподарського виробництва зайнято 144 комуністи, 27 з них працюють на тваринницьких фермах.
В центрі діяльності сільської Ради, в складі якої 31 чоловік, з них 90 проц. становлять колгоспники, решта — службовці, є питання дальшого розвитку економіки колгоспів, механізації виробництва, розвитку соціалістичного змагання. Велика увага приділяється розвиткові освіти, культури, охороні здоров’я. На 1971 рік бюджет сільської Ради становив 33 395 крб. З них на розвиток народної освіти витрачено 6184 крб., на охорону здоров’я — 6860 крб., на культурне будівництво — 7661 карбованець.
Рішенням облвиконкому в грудні 1966 року Князе-Григорівка увійшла до Великолепетиського району. Після спорудження Каховської ГЕС і затоплення котлована село опинилося на крутому березі водосховища. П’ять зелених вулиць на 7 км вишикувалися рядами привабливих будинків. В центрі села височить пам’ятник В. І. Леніну. Тут трудящі Князе-Григорівки збираються на всі свої мітинги і свята. Біля пам’ятника, щороку, 22 квітня, відбувається прийом жовтенят у піонери. 1968 року в селі дано старт обласному фестивалю, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна.
Щороку в нові просторі криті шифером будинки переселяється 20—30 родин. Всі бригади артілі і установи телефонізовано. На зміну глибоким колодязям з журавлем прийшов водопровід, протяжність якого 6 км. До послуг мешканців села кравецька і шевська майстерні. Збудовано пекарню потужністю 800—1200 кг хліба на добу. Діє їдальня.
Про здоров’я трудівників села піклуються працівники медичної амбулаторії. Поряд з лікуванням хворих вони провадять велику профілактичну роботу серед населення. Налагоджено систематичні медичні огляди, насамперед дітей. В усіх бригадах колгоспу протягом року діють дитячі ясла. В дев’ятій п’ятирічці буде споруджено дитячий садок на 120 місць.
Важливу роль у підвищенні культурно-освітнього рівня жителів відіграють 2 початкові школи та середня, яка 1963 року перейшла у нове приміщення. У школі — 17 класних кімнат, 4 кабінети, майстерня з електромеханічним устаткуванням, спортивний зал, стадіон, бібліотека. 550 дітей навчає 46 учителів, з яких 5 — відмінники народної освіти. В селі працює консультаційний пункт заочної Великолепетиської середньої школи, де без відриву від-виробництва щороку здобувають освіту понад 60 чоловік. На території сільради три клуби з стаціонарними кіноустановками. До 50-річчя Великого Жовтня в центрі села споруджено будинок культури із залом на 650 місць, при якому працюють гуртки художньої самодіяльності. В побут селян владно ввійшли радіо, телебачення, кіно. Газети і журнали передплачує кожна родина. Велику культурно-виховну роботу провадять сільська і шкільна бібліотеки, книжковий фонд яких становить 15 тис. примірників. На фермах, у бригадах діють пункти видачі книжок.
Уродженцями села є професор Київського педагогічного інституту ім. G. М. Горького Б. М. Кулик, генерал-майор медичної служби І. Т Ципачов.
Трудівники Князе-Григорівки, звичайного села на Херсонщині, живуть і працюють так, щоб рясними врожаями колосилась колгоспна нива, щоб квітла наша Радянська Країна. З новими трудовими успіхами впевнено йдуть вони в комуністичне майбутнє.
О. І. КАТУШЕІНА, В. А. ЯКУБОВ