Велика Лепетиха, Великолепетиський район, Херсонська область
Велика Лепетиха — селище міського типу, центр району, розташоване на лівому березі Каховського водосховища. Є пристань. Відстань до обласного центру —153 км. Населення — 10 000 чоловік.
Поблизу селища виявлені поселення доби пізньої бронзи та скіфо-сарматське городище IV ст. до н. е.— II ст. н. е. Досліджено поховання салтівської культури VIII—X ст. н. е., знайдена кочівницька кам’яна баба XI—XIII століть.
Після ліквідації Запорізької Січі на місці майбутньої Великої Лепетихи стояло кілька землянок колишніх запорожців, які жили з хліборобства та рибальства.
Наприкінці XVIII ст. царський уряд виділив значні земельні угіддя обабіч Лепетишиної Балки двом графам-емігрантам із Франції. Один з них одержав землі на східному боці балки. Тут 1792 року й засновано село Велику Лепетиху. Першими жителями його були 580 переселенців з різних губерній Росії. Але заселення й освоєння цих земель йшло надто повільно, тому землевласник передав село до державної казни. В кінці XVIII — на початку XIX ст. кількість жителів — державних селян — збільшилася за рахунок переселенців з Курської, Чернігівської, Полтавської та інших губерній. 1832 року в селі налічувалось 1154 ревізькі душі, за якими закріпили 21 тис. десятин придатної та 2,5 тис. десятин непридатної землі.
Відповідно до указу 1866 року про поземельний устрій державних селян великолепетисцям виділялися землі в безстрокове користування за сплату чиншу. Численні платежі, щорічний розмір яких перевищував 25,4 тис. крб., важким тягарем лягли на плечі селян. Село убожіло і розорювалося. .
На 1884 рік з 975 господарств 54 зовсім не засівали землі, 33 — до 5 десятин, 147 — до 10, 488 — до 25, 202 — до 50, 51 — засівало понад 50 десятин. Нерівномірно забезпечувалися господарства і сільськогосподарською технікою. 773 двори не мали жодного плуга, а 226 — ніяких орних знарядь, зате на решту господарств припадало 968 плугів і 70 косарок та жаток.
Найгірше жилося бідноті, яка потрапляла в кабалу до багатіїв. Восени в селі відбувалися десятки торгів, коли за несплату боргів з молотка продавалося майно селян. Куркулі за безцінь орендували землі бідноти. Так, у 80-х рр. XIX ст. 61 багатій села орендував у селян не тільки 2234 десятини їх власної землі, а й раніше орендовані общиною у сусідній волості ще 2456,5 десятини.
Кінець XIX — початок XX ст. відзначався деяким пожвавленням економіки. В селі діяло понад 65 торговельних підприємств з товарооборотом в 600 тис. крб., кілька казенних винних лавок і льохів. Відбувалися щотижневі базари, два щорічні ярмарки, куди прибували селяни з багатьох навколишніх сіл. Працювало кілька десятків вітряків, два парові млини, олійниця, вапнярня, дві чинбарні, кам’яні кар’єри, лісопильня, а також пристань для відвантаження хліба. Заробітки вантажників, яких налічувалося близько 100 чоловік, становили за сезон 80—100, а влітку і більше карбованців. Частина населення жила за рахунок гончарства, видобутку будівельного каменю тощо.
Тяжке становище, політичне й економічне безправ’я викликали незадоволення трудящих села, посилювали їх революційні настрої. Під впливом агітації та пропаганди, що їх провадив Херсонський губернський комітет сільських організацій РСДРП та Мелітопольська й Генічеська організації РСДРП, у Великій Лепетисі 1905 року створено соціал-демократичний гурток. Члени його виступали на сходках і зборах бідноти, закликали до боротьби проти самодержавства, силою забирати поміщицьку землю, не платити податків. У грудні 1905 року біднота Великої Лепетихи разом з селянами навколишніх сіл . розгромила Рогачицький маєток. Кілька мітингів відбулося в червні—липні 1906 року, а на початку серпня селяни виступили проти постою загону кінних стражників. 27 серпня натовп селян напав на стражників і в сутичці вбив одного з них. Біднота вигнала із села поліцію, розгромила казенні винні лавки, будинок священика. Цей стихійний виступ, що тривав п’ять днів, придушили війська з Херсона і Сімферополя. Почалися масові арешти і обшуки, конфіскація зброї. До вечора 1 вересня власті заарештували 30 чоловік і кинули до мелітопольської в’язниці. 19 вересня 1906 року газета «Страна» писала, що «спокій» великолепетисців охороняють 120 кінних стражників, утримання яких обходиться селу в 300 крб. на день. Під впливом політичних в’язнів заарештовані жителі оголосили голодовку.
Роки реакції були одним з найтяжчих періодів у житті селян. На відруби в основному переселилися місцеві багатії. Не маючи тяглової сили, біднота продавала або здавала в оренду свої земельні наділи. Щоб прохарчуватися, розорені селяни змушені були наймитувати.
В добротних будинках, критих червоною черепицею, бляхою, жили куркулі і торговці. В центрі села містилися 2 церкви, збудовані на кошти селян, волосна управа, крамниці, винні льохи. На околиці, переважно в землянках, зведених з саману й вкритих соломою або очеретом, мешкала сільська біднота. Свої хати вона прикрашала розписом, зокрема майстерно розмальовувала комини й наличники. В кожній оселі на стінах висіли вишивані рушники, на яких переважав рослинний орнамент, зображувалися дніпровські заплави, лебеді тощо. Часто вишивальниці ставили свої ініціали або вишивали кілька слів, що вказували, кому присвячувалася виконана робота: «Мамі годити була охота», «Я нічками сиділа, все матусі годила» та інші.
У Великій Лепетисі містилася 14-а медична дільниця Мелітопольського повіту. Лікар, фельдшер і медична сестра повинні були обслуговувати 30 тис. населення. Часто спалахували епідемічні захворювання. Смертність серед населення, насамперед дітей, була високою.
З 6225 жителів письменні становили лише 4,2 проц.. Парафіяльну школу відкрито 1867 року, земську — 1883 року. В них навчалося 110 учнів, працювало 7 вчителів. 1906 року відкрилося ще 6 шкіл грамоти, в яких здобували знання 170 хлопчиків і 109 дівчаток. Але через відсутність учителів, приміщення та коштів вони невдовзі припинили своє існування.
Під час першої світової війни на фронт пішли годувальники майже з кожної родини. Господарства бідноти занепали, ціни на товари першої потреби різко зросли. 1915 року у Великій Лепетисі 500 солдаток зібралися біля волосної управи. З натовпу чулися вигуки: «Поверніть наших чоловіків!», «Досить війни!», «Давайте хліба, бо ми повмираємо з голоду!».
Лютнева буржуазно-демократична революція сколихнула село. 18 березня 1917 року у Великій Лепетисі відбувся багатолюдний мітинг, скликаний з ініціативи членів Мелітопольської більшовицької організації. Навесні 1917 року в селі організовано Раду робітничих депутатів. Після липневих подій 1917 року виникла група співчуваючих більшовикам, яка й очолила боротьбу бідноти за свої права. На початку листопада 1917 року надійшло повідомлення про Жовтневе збройне повстання в Петрограді, про II Всеросійський з’їзд Рад, декрети про мир і землю. Піднялися на боротьбу за встановлення Радянської влади і трудящі Великої Лепетихи. В січні 1918 року в селі створено ревком на чолі з місцевим бідняком А. І. Сидоренком. Ревком розпустив місцеві буржуазні органи влади і приступив до здійснення революційних перетворень на селі. З його ініціативи створено народну міліцію і загін революційного порядку, очолений комуністом В. Павловським.
Чимало шкоди завдали селу австро-німецькі війська, які захопили його наприкінці березня 1918 року. Вороги зігнали селян на сходку і поставили перед ними вимогу про здачу хліба, продуктів харчування, фуражу. Один з присутніх, колишній фронтовик П. Вовк, від імені розорених, голодних селян виступив з протестом. Його тут же схопили і розстріляли. Терор, грабежі, злидні принесли окупанти на українську землю.
В період австро-німецької окупації Херсонський підпільний окружний військово-революційний комітет створив мережу підпільних ревкомів. Великолепетиський революційний комітет очолив більшовик К. Д. Слабко. За завданням окружного військово-революційного комітету в селі організовано партизанський загін. Командиром загону став місцевий вчитель К. Т. Івденко. Протягом жовтня—грудня 1918 року загін разом з партизанами навколишніх сіл вів запеклі бої проти австро-німецьких окупантів, білогвардійських загонів генерала Кутепова та петлюрівців. В одному з боїв у січні 1919 року частина загону під командуванням К. Т. Івденка в районі Бізюкового монастиря потрапила в засідку, влаштовану озброєними монахами. В бою загинули командир загону і 12 партизанів. Наприкінці лютого 1919 року в селі відновлено Радянську владу. Почав діяльність ревком, який виявляв лишки землі і здійснював її розподіл, вилучав хліб у куркулів, організовував боротьбу проти бандитизму.
Але заколот Григор’єва в травні 1919 року, а потім наступ денікінців перервали мирне будівництво. На початку липня денікінці захопили Велику Лепетиху. Знову арешти, переслідування активістів, терор. В січні 1920 року частини Червоної Армії визволили село.
Короткочасний мирний перепочинок великолепетисці використали для відбудови господарства і зміцнення Радянської влади. При ревкомі були організовані відділи управління, земельний, народної освіти та військовий комісаріат. Бойовим завданням їх стало проведення продрозкладки, постачання частин Червоної Армії продовольством і фуражем. Велику політико-роз’яснювальну роботу вели бійці продзагону. За травень—червень 1920 року селяни здали 34 голови великої рогатої худоби, понад 40 тис. пудів зернових, 16,5 тис. пудів картоплі, 18 576 крб. грішми. В свою чергу червоноармійці допомагали селянам під час польових робіт.
Та на початку червня 1920 року врангелівці зайняли село. Декілька разів переходило воно з рук у руки. І тільки в кінці жовтня червоноармійські частини остаточно визволили його від білогвардійців.
З великими труднощами налагоджувалась робота радянського апарату. Відновив діяльність ревком, який очолив більшовик П. Д. Серов. Було створено відділ управління, міліцію. Разом з партійним осередком, який в грудні 1920 року налічував 8 членів і 7 кандидатів у члени партії, співробітники ревкому організували комітет незаможних селян. Головою його обрали місцевого комуніста Г. Мошенця. В березні 1921 року до села вдерлися махновці. Вони громили радянські установи, схопили і розстріляли комуністів М. О. Шиманського, Д. М. Міткалова, О. Шашликова, знущалися з сільських активістів. В зв’язку з цими подіями комуністи та комсомольці створили загін особливого призначення на чолі з комуністом М. Д. Чепенком. Озброєні бійці загону забезпечували охорону, села та допомагали сусіднім селам у боротьбі проти бандитизму. 28 серпня 1921 року у Великій Лепетисі відбулися вибори до Ради селянських депутатів, до якої обрано 50 акти-вістів-селян, розробили і затвердили порядок роботи Ради та створили комісії: адміністративну, фінансову, продподатку, культосвітню.
Перші роки відбудови народного господарства проходили в умовах розрухи і голоду. Партійний осередок та сільська Рада організували кілька громадських їдалень, продовольчих пунктів, дитячий будинок на 300 чоловік. Для дітей серед населення зібрали одяг, посуд, різні меблі, з запасних фондів виділили продукти. Допомогу одержували і сім’ї червоноармійців та вдови. Їм виділяли тягло, насіння, фураж. У 1922 роді силами громади для них засіяно зерновими 200 десятин землі.
Незважаючи на труднощі, стали до ладу паровий млин, олійниця, лісопилка, кам’янопіщаний кар’єр та інші невеликі підприємства, на яких працювало близько 200 робітників.
Вкрай розореними були селянські господарства Великої Лепетихи. З 4 тис. дворів 3086 — становили маломіцні середняцькі, 905 господарств зовсім не мали тягла або ж мали по одному коню. Навесні 1921 року волземвідділ передав у зрівняльний розподіл серед селян 5862 десятини землі, а також реманент і коней, одержаних від військових частин після закінчення громадянської війни. Скориставшись труднощами перших мирних років, куркулі захопили кращі землі. 1923 року сільська Рада провела переділ землі, прирізаючи її незаможникам за рахунок куркульських угідь. Багатії чинили шалений опір, погрожуючи жорстокою розправою, не пускали бідноту на виділені їй наділи. І все ж перерозподіл закінчився на користь незаможних селян, які одержали кращі землі й ближче до села.
Партійний осередок, сільська Рада та КИС одним з головних своїх завдань вважали втілення в життя ленінського кооперативного плану. Створене 1923 року кредитне сільськогосподарське товариство постачало селянам дрібний сільськогосподарський інвентар. Кооперативні об’єднання стали важливою формою збуту сільськогосподарської продукції і забезпечення селянства промисловими товарами.
На початку 1923 року 16 бідняцьких господарств організувалися в артіль «Полум’я революції», яка вже восени об’єднувала 30 господарств і мала в своєму користуванні 27 коней, 11 корів, 42 вівці. Очолив її Д. Гулякін. У 1924 році артіль переїхала в село Рубанівку, а 1925 — в Генічеський район.
Великолепетисці брали активну участь у суботниках і недільниках щодо відбудови й благоустрою села, які відбувалися на початку 20-х років. Вони провели кілька суботників «Допомога Донбасу», місячник допомоги пораненому і хворому червоноармійцеві, місячник допомоги товариству «Геть неписьменність», зібрали сотні пудів хліба й надіслали в подарунок шахтарям. Під час проведення місячника боротьби з безпритульністю селяни зібрали 300 пудів зерна, місцеві аматори поставили три платні вистави, а гроші передали у фонд допомоги дітям.
Значна увага приділялася питанню охорони здоров’я трудящих. 1921 року відкрито лікарню на 20 ліжок і барак для хворих на тиф. Повітовий відділ охорони здоров’я виділив для обладнання лікарні 80 тис. карбованців.
Наприкінці 1920 року в селі організовано волосні відділи народної освіти та культурно-освітньої роботи. Відкрилися хати-читальні, де провадилися вечори, присвячені революційним святам, працювали гуртки, виступали лектори. 1921 року почали працювати клуб і бібліотека, школа на 200 учнів та кілька шкіл ліквідації неписьменності серед дорослого населення, якими керували вчителі-активісти.
У березні 1923 року Велика Лепетиха стала центром району Мелітопольського округу (з вересня 1930 року — Великолепетиського району, а з лютого 1932 — Великолепетиського району Дніпропетровської області).
Успішна діяльність кооперативних товариств, , господарські успіхи артілі «Полум’я революції», допомога держави селянству підготували грунт для масової колективізації дрібних селянських господарств. 1928 року 70 проц. дворів незаможників об’єдналися в артілі. Через два роки колективізацією було охоплено до 90 проц. господарств Великої Лепетихи. Найбільшими були колгоспи «Ясний ранок», «Заповіт Ілліча», «Декабрист». Артіль «Ясний ранок», яку очолював колишній червоний партизан А. І. Сидоренко, була найкращим господарством у районі.
Масова колективізація проходила в жорстокій класовій боротьбі. Куркулі намагалися підірвати економічну міць колгоспів зсередини. Так, в колгоспі «Заповіт Ілліча» в гарячу пору підготовки до весни вони отруїли 24 коней. Колгоспники виселили куркулів з села, а їх землю і реманент передали в розпорядження КНС.
У квітні 1931 року у Великій Лепетисі створено машинно-тракторну станцію. Вона мала 30 тракторів та інший сільськогосподарський реманент. МТС уклала договори з колгоспами на проведення сільськогосподарських робіт, зокрема на оранку грунту, посів і частковий обробіток та збирання зернових. При МТС у 1933 році створено політвідділ, який провадив велику роботу щодо економічного зміцнення колгоспів, підготовки кадрів механізаторів. За перший рік підготовлено 135 трактористів, 6 бригадирів тракторних бригад, багато рахівників для колгоспів і тракторних бригад.
Значну допомогу великолепетисцям подали робітничі колективи Дніпропетровська, Запоріжжя, Мелітополя. Вони не тільки здійснювали шефство, а й допомагали кадрами. На початку 1930 року в село прибуло кілька робітників-двадцяти-п’ятитисячників, серед них — комуністи О. І. Носов, Ф. І. Коломієць, П. В. Сікул, В. І. Череватенко.
Райком партії в січні 1935 року розробив і затвердив конкретні заходи зміцнення колгоспів, підвищення врожайності зернових і технічних культур. У 1937 році відбулося перше об’єднання колгоспів. Замість 11 їх стало 6. Це сприяло поліпшенню керівництва господарством, кращому використанню техніки і землі. Вже 1939 року господарства зібрали врожай зернових пересічно по 13,2 цнт з га. Вівчарська ферма колгоспу «Заповіт Ілліча» одержала по 109 ягнят від кожної сотні вівцематок і по 3,5 кг вовни з кожної вівці. Колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року, його занесено до Книги пошани. Трудових успіхів добилися і механізатори. Малими срібними медалями виставки нагороджено трактористів С. І. Горішного та 10. Є. Гончарова, які виробіток на умовний 15-сильний трактор довели до 700 га. 1940 року з ініціативи райкому ЛКСМУ Великолепетиська МТС приділила багато уваги підготовці дівчат-механізаторів. Курси, створені при МТС, закінчило 247 жінок. У колгоспах організували дві жіночі тракторні, бригади.