Велика Олександрівка, Великоолександрівський район, Херсонська область (продовження)
Після XV з’їзду ВКП(б) партійна організація Великої Олександрівки, сільська Рада, місцеві комсомольці розгорнули наполегливу організаторську й пропагандистську роботу щодо підготовки масової колективізації селянських господарств. Навесні 1929 року у Великій Олександрівці було 3 сільськогосподарські артілі, 4 ТСОЗи і 4 садово-городні артілі, в яких об’єдналися 203 селянські двори з земельною площею 2040 га, а в грудні 1930 року колективні господарства об’єднували вже 86,5 проц. дворів. Держава надала артілям і ТСОЗам кредити для придбання інвентаря, тяглової сили, меліоративних робіт. На ці кредити було придбано 6 тракторів та інший реманент У жовтні 1930 року в селі організовано МТС. Одним з її засновників був С. Г. Білоус, який спочатку працював агрономом, пізніше — директором. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 липня 1957 року йому присвоєно звання заслуженого агронома Української РСР.
Перехід до суцільної колективізації бідняцьких і середняцьких господарств супроводжувався розкуркуленням сільських багатіїв, які вели зловорожу агітацію проти колгоспів. 1930 року за постановою загальних зборів селян Великої Олександрівки куркулів вислано за межі села, а їхнє майно передано сільськогосподарським артілям. У 1931 році колективізацію одноосібних селянських господарств Великої Олександрівки завершено. Всі ТСОЗи і садово-городні артілі, що існували раніше, перейшли на статут сільськогосподарської артілі, яких тут було чотири. У передвоєнні роки продовжувалося освоєння місцевими колгоспами заплав Інгульця під сади та городи, створювалися і розширювалися тваринницькі ферми.
Крім сільського господарства, яким займалася більшість населення, у Великій Олександрівці успішно розвивались підприємства місцевої промисловості: черепичний і цегельний заводи, гончарня, олійня, 2 млини, а також кілька майстерень побутового обслуговування. Розширювалася мережа торговельних підприємств, упорядковувалося село. 1938 року прокладено перші сотні метрів водопроводу. У 1935—1936 рр. на березі Інгульця закладено чудовий парк, обладнано стадіон. Всі ці роботи виконувалися в основному комсомольцями й молоддю під час суботників.
Поліпшувалося медичне обслуговування населення. У 1940 році в районній лікарні працювало 5 лікарів і 17 чоловік середнього медперсоналу. Крім того, в селі функціонувала дитяча консультація.
Напередодні Великої Вітчизняної війни шкільна мережа Великої Олександрівки, що складалася з двох семирічних та двох початкових шкіл, поповнилася середньою школою. Було споруджено будинок культури із залом на 325 місць, з кімнатами для занять гуртків. Для юних великоолександрівців відкрито піонерський клуб, дитячу бібліотеку.
Коли гітлерівська Німеччина напала на Радянську країну, більшість того, що наполегливою працею створили трудівники Великої Олександрівки, фашистські недолюдки перетворили на руїни. Гітлерівці, які 28 серпня 1941 року захопили село, спалили млин, висадили в повітря греблю ГЕС, приміщення середньої школи, будинок культури, раймаг, господарські споруди колгоспів, МТС. Окупанти вивезли на каторжні роботи до Німеччини 458 юнаків і дівчат, закатували близько 40 жителів села. Були розстріляні голова сільради К. Я. Щербак та секретар сільради М. К. Плахута, залишені в селі для організації партизанської боротьби з ворогом, голова колгоспу ім. Будьонного М. Й. Зінченко, який був бійцем партизанського загону, очолюваного М. І. Павловським. За розповсюдження зведень Радянського інформбюро у січні 1942 року вороги стратили комсомольця О. Сосновського і його батьків.
Та кривавий терор загарбників не залякав радянських патріотів. 1942 року було створено комсомольсько-молодіжну підпільну групу, до якої війшло 14 чоловік: В. В. Соромля (керівник), М. Л. Запара, М. Г. Децик, I. А. Назаренко, М. Т. Соромля та інші. Готуючись до збройної боротьби проти окупантів, члени групи збирали гвинтівки, боєприпаси, виготовляли документи для врятування від фашистської неволі юнаків і дівчат. Гітлерівці натрапили на слід підпільників, і на початку березня 1944 року, майже напередодні визволення села, юні патріоти були заарештовані й страчені. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, всіх їх посмертно нагороджено бойовими медалями.
Визволення прийшло 12 березня 1944 року. Того дня воїни 152-го гвардійського стрілецького полку 50-ї гвардійської стрілецької дивізії вибили загарбників із села; в цьому бою смертю хоробрих загинуло 45 бійців і офіцерів Червоної Армії.
Мужньо воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни воїни-великоолександрівці. Вони захищали Москву і Ленінград, Сталінград і Севастополь, визволяли Варшаву і Прагу, штурмували Кенігсберг і Берлін. Сержант О. Л. Єременко повернувся з фронту повним кавалером ордена Слави, його нагороджено також орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни другого ступеня, медалями. Захищаючи соціалістичну Батьківщину, 435 жителів села полягли на полі бою. 9 травня 1967 року в сквері Слави, що на вулиці Леніна, їм встановлено пам’ятник.
За роки німецько-фашистської окупації поля заросли бур’янами, від тваринницьких ферм нічого не лишилося. Гребля ГЕС була зруйнована вщент. У хатах, де колись яскраво сяяли електричні лампочки, знову тьмяно блимали вогники каганців. Наприкінці 1944 року відбудоване приміщення ГЕС переобладнали під теплову електростанцію, яка працювала до 1958 року, коли Велика Олександрівка одержала струм від Каховської ГЕС. Поступово відроджувалося село. Держава допомогла його жителям кредитами, будівельними матеріалами. Восени 1944 року учні сіли за парти. Відновила роботу і районна лікарня.
Важко було піднімати господарство колгоспів. Не вистачало робочих рук, тягла, машин. Так, навесні 1944 року в артілі ім. Будьонного налічувалося всього 44 чоловіки, в основному інваліди війни і старі. Весь тягар польових робіт несли на своїх плечах 310 жінок, 83 підлітки. Використовуючи 7 робочих коней, що лишилися в колгоспі, і власних корів, члени артілі навесні зорали та засіяли 870 га землі, одержавши влітку по 9,5 цнт ярої пшениці з гектара.
У перших лавах трудівників села, що докладали всіх зусиль до відбудови зруйнованого господарства, йшли комуністи. В лютому 1945 року сільська партійна організація налічувала 30 членів і 11 кандидатів у члени партії. Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни її ряди почали поповнюватися за рахунок демобілізованих фронтовиків та прийому до партії кращих виробничників. На 1 січня 1946 року в селі налічувалося вже 106 комуністів, а на кінець року — 171. Первинні парторганізації були створені в усіх чотирьох артілях. Під керівництвом комуністів за два роки мирної праці трудящі райцентру в основному відбудували зруйноване окупантами господарство і досягли довоєнного рівня розвитку економіки.
Підвищилася врожайність колгоспних ланів. 1947 року члени великоолександрівських артілей зібрали з кожного га посіву пересічно по 12 цнт озимої пшениці. Завдяки допомозі Радянської держави і трудящих братніх республік поступово відроджувалося тваринництво. За неповними даними, тільки протягом грудня 1944 і до кінця 1945 років колгоспи Великоолександрівського району одержали 319 коней, 303 голови великої рогатої худоби, близько 1,5 тис. овець, 600 свиней тощо. За три роки (1944—1947 рр.) в артілі ім. Будьонного поголів’я великої рогатої худоби зросло майже у вісім разів, свиней — у сім, овець — у п’ять разів.
1945 року у Великій Олександрівку створено племінну конеферму. Разом з успішною відбудовою господарства поліпшувався добробут населення.
1947 року на трудодень колгоспники одержали пересічно 1,9 кг зерна і 1,5 карбованця.
1950 року чотири великоолександрівські артілі об’єдналися у два багатогалузеві господарства — «Жовтневий» та ім. Будьонного (з 1964 року — «1 Травня»). Держава закріпила за ними близько 12 тис. га сільськогосподарських угідь.
Це об’єднання позитивно позначилося на їх економічному розвитку. Колгоспи засівали великі площі зерновими, кормовими і технічними культурами, розвивали садівництво, виноградарство, поповнювали породною худобою тваринницькі ферми. 1956 року артіль ім. Будьонного зібрала по 18,3 цнт з га основної зернової культури — озимої пшениці. На цей час поголів’я великої рогатої худоби, свиней і овець зросло майже до двох тис., а через чотири роки — перевищило 2,5 тис. У 1960 році колгоспники одержали на трудодень по 19,4 карбованця.
Колгосп «Жовтневий» значно більший за сусідню артіль «1 Травня». На його ланах і фермах працює понад півтисячі чоловіків і жінок. 1967 року від рільництва, тваринництва та інших галузей господарства він одержав 1,3 млн. крб. прибутку, а колгосп «1 Травня» — 600 тис. крб. Обидва вони успішно виконали план восьмої п’ятирічки, продали державі понад план близько 19 тис. тонн зерна, 4,5 тис. тонн м’яса, 20,2 тис. тонн молока. Великою мірою цьому успіхові сприяв широкий розвиток соціалістичного змагання за гідну зустріч 50-річчя Радянської влади, 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Керували змаганням колгоспні партійні організації, які об’єднують 81 члена і кандидата в члени КПРС.
Перший рік дев’ятої п’ятирічки трудівники сільського господарства ознаменували новими виробничими досягненнями. В колгоспі «1 Травня» було зібрано пшениці по 37,2 цнт з га. В колгоспі «Жовтневий» вирощено зернових по 31 цнт; значно підвищилася продуктивність худоби, а також птиці. Так, у першому році дев’ятої п’ятирічки на кожну фуражну корову надоєно молока на 315 кг більше, ніж у першому році восьмої п’ятирічки, вихід яєць за цей час збільшився майже вдвоє. За трудові здобутки в роки восьмої п’ятирічки понад 600 жителів Великої Олександрівки відзначено орденами й медалями, у т. ч. голову колгоспу «1 Травня» комуніста П. Л. Омельченка та овочівника Т. Г. Дубину — орденом Леніна. Дійову допомогу колгоспам і радгоспам району подають інкубаторна станція, держплемстанція, міжрайонна бактеріологічна ветеринарна лабораторія, ветлікарня, контрольно-насіннєва лабораторія, які працюють у районному центрі.
У Великій Олександрівці, яку 1956 року віднесено до категорії селищ міського типу, швидкими темпами розвивається місцева промисловість. Райпромкомбінат має цегельний, деревообробний, черепичний цехи, цех залізобетонних конструкцій, а також кам’яний кар’єр, який постачає господарствам району будівельний матеріал.
В райпромкомбінаті працюють 55 робітників і службовців. Головними підприємствами Великоолександрівського райхарчокомбінату є консервний завод, виноробний і олійний цехи. Завод виробляє м’ясні й овочеві консерви, компоти та ін. Проектна потужність підприємства 5 млн. умовних банок. На заводі 68 постійних робітників, але в літньо-осінній період колектив збільшується до 100 чоловік. Районна міжколгоспна будівельна організація має 200 робітників і службовців. З 1969 року функціонує будівельна організація «Бериславсільбуду», в колективі якої—304 чоловіка. У Великій Олександрівці працюють також швейні та взуттєві майстерні, художня майстерня, фото і телеательє, готель на 50 місць та інші.
З місцевого автопарку в усі кінці району й області щодня вирушають 74 вантажні машини та 26 автобусів. Всього ж у Великій Олександрівці 233 вантажні й понад 80 легкових автомобілів. Районний центр зв’язаний шляхами твердого покриття із залізничною станцією Біла Криниця, селами Архангельським, Давидовим Бродом, Борозенським, Трифонівкою. Загальна протяжність таких доріг в районі 142 кілометри.
Розвиток місцевої промисловості, транспорту, комунального господарства і культури вносить істотні зміни у соціальний склад населення селища. У 1959 році 51 проц. жителів становили робітники і службовці, 49 проц.— колгоспники, а 1971 року відповідно — 81 проц. і 19 процентів. Чималих змін зазнав і національний склад. У Великій Олександрівці оселилося чимало росіян, молдаван, циган. Але, як і раніше, основна маса жителів — українці. Триває переселення сюди українців із західних та північних областей республіки. Мешканці різних національностей живуть єдиною дружною сім’єю.
Кожного року підвищується добробут трудящих Великої Олександрівки. 1971 року середньорічна заробітна плата колгоспників становила 1059 крб., робітників — 1207 крб. Це свідчить про те, що заробітки працівників сільського господарства і промисловості дедалі зростають і на цій основі зникає різниця в оплаті їх праці. Заможно і культурно живуть мешканці селища: вони мають 29 власних легкових автомобілів, 542 мотоцикли, сотні велосипедів, понад 400 телевізорів тощо. Працю жінок у домашньому господарстві полегшують різноманітні прилади — холодильники, пральні машини, газові плити, пилососи та інше. За роки Радянської влади споруджено більше житлової площі, ніж за всю дореволюційну історію села. У Великій Олександрівці з’явилися дво- і чотириповерхові будинки — житлові, адміністративні та ін. До 1963 року їх було лише чотири, а протягом наступних восьми років здано в експлуатацію ще 31. Місцева Рада депутатів трудящих докладає багато зусиль і коштів, щоб дедалі більше зростало та красивішало селище. Тільки за роки восьмої п’ятирічки на його впорядкування витрачено 233 тис. крб. Центральна магістраль — вулиця Леніна —повністю заасфальтована, на протязі 4 км вона освітлюється люмінесцентними лампами; прокладено тротуари на вулицях Запорізькій, Першотравневій, Піонерській, Садовій та ін. До будинків підведено водопровід. Велика Олександрівка утопає в зелені. Майже біля кожної оселі фруктовий садок, виноградник. При в’їзді в селище, ніби почесна варта, застигли обабіч шляху красуні-тополі. А далі милує око чудовий розарій. По обох берегах Інгульця розкинувся великий парк. Його прикрашає висячий пішоходний місток через швидкоплинну річку. З нижньої частини парку до верхньої ведуть широкі східці, які, перетинаючи вулицю Леніна, тягнуться далі, до будинку культури. Вони утворюють своєрідний архітектурний ансамбль, у центрі якого височить бронзова постать В. І. Леніна. На зеленому острівці молодь обладнала пляж з човновою станцією. У 1960—1970 рр. в селищі побудовано нові приміщення районного універмагу, культмагу і продмагу, відкрито кілька магазинів, кафе.
Про здоров’я жителів дбають 32 лікарі, 99 чоловік з середньою медичною освітою.
У Великій Олександрівці працюють районна лікарня на 160 ліжок, поліклініка, санепідемстанція. Закінчено будівництво ще одного двоповерхового корпусу лікарні на 120 ліжок.
У післявоєнний час дальшого розквіту набули народна освіта, культура. 1410 дітей навчаються у двох середніх та восьмирічній санаторно-лісній школах; 275 дорослих здобувають середню освіту у вечірній і заочній школах; понад 50 юнаків і дівчат заочно навчаються у вузах і технікумах. Сотні трудівників підвищують теоретичні знання в політгуртках, університетах культури й здоров’я. У 1970 році споруджено нове приміщення середньої ніколи на 960 місць, трохи раніше відкрито дитячу музичну школу. 109 вчителів передають свої знання дітям. Щиру любов і шану земляків завоювали заслужені вчителі Української РСР О. В. Задорожня і П. О, Іллінська Вчителька перших класів П. О. Іллінська працювала у Великоолександрівській школі з перших років Радянської влади. Багато педагогів та інших спеціалістів бере активну участь у роботі районного відділення товариства «Знання». Члени товариства читають лекції, організовують цікаві вечори.
Своє дозвілля трудящі провадять у будинку культури, широкоекранному кінотеатрі «Комсомолець». Кінофільми демонструються також у літньому кінотеатрі та колгоспних клубах. До послуг населення Великої Олександрівки — дві бібліотеки для дорослих і дітей. Є бібліотеки в школах, колгоспах, парткабінеті райкому партії. Якщо до революції в селі одержували газети 2—3 чоловіка, то зараз мешканці селища передплачують понад 12,7 тис. примірників періодичних видань.
Велику роль у політичному, культурному і господарському житті Великої Олександрівки відіграє селищна; Рада — представницький орган трудящих. Серед 112 її депутатів — 47 робітників, 30 колгоспників, 35 представників інтелігенції; 48 депутатів — жінки; 52 — члени і кандидати в члени КПРС, 16 — комсомольці. При виконкомі Ради працюють вісім постійних комісій: культурно-освітня, охорони здоров’я, соціального забезпечення й побуту, соціалістичної законності та інші.
За активною участю виконкому селищної Ради, широких кіл громадськості розроблено перспективний проект забудови й розширення Великої Олександрівки. У 1980 році селище матиме понад 15 тис. жителів, переважна більшість яких буде зайнята у промисловому виробництві. Вже протягом дев’ятої п’ятирічки стануть до ладу велика птахофабрика та інші допоміжні підприємства. Планується спорудити 230 двоповерхових і 26 чотириповерхових будинків, дві школи, два дитячі садки, кінотеатр, клуб, бібліотеку тощо.
Натхнені рішеннями XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, трудящі Великої Олександрівки докладають усіх зусиль, щоб достроково виконати дев’яту п’ятирічку.
Ю. Р. ДОМБРОВСЬКИИ, С. С. КРАВЕЦЬ