Відбудова народного господарства на Херсонщині
Херсонщина, де з надзвичайною силою бушувала громадянська війна, зазнала великої розрухи. Випуск промислової продукції на початку 1921 року зменшився більше як у 5 разів і становив 20 проц. довоєнного рівня. Переважна більшість підприємств не працювала. Різко скоротилась кількість робітників, зайнятих у промисловості. Злидні, голод, розруха примушували багатьох робітників йти на села або займатися кустарництвом. Якщо в 1914 році в Херсоні мешкало 81,4 тис. чоловік, то на початок 1923 року лишилося всього понад 40 тис. чоловік. За червень — вересень 1923 року херсонська біржа праці зареєструвала 5994 безробітних, з них одержали роботу лише 969 чоловік.
У скрутному становищі опинилося сільське господарство. В 1921—1922 рр. посівна площа Херсонського і Дніпровського повітів скоротилась до 35 проц. всієї площі польових угідь. Поголів’я худоби зменшилось на 65 процентів.
В 1921—1922 рр. на Херсонщині розгорнувся всенародний рух за створення СРСР. Висунена В. І. Леніним ідея утворення єдиної багатонаціональної держави зустріла палку підтримку з боку робітників і селян краю. Питання про утворення СРСР широко обговорювалось на з’їздах Рад, партійних повітових конференціях, з’їздах комнезамів тощо. Так, V Херсонський повітовий з’їзд Рад, який відбувся 6—11 лютого 1921 року, підкреслив, що створення Союзу РСР гарантує зміцнення союзу робітників і селян, міжнародний авторитет і становище радянських республік, гарантує успішну відбудову народного господарства.
Після І Всесоюзного з’їзду Рад трудящі краю одностайно схвалили утворення СРСР і входження до нього Української Радянської республіки. 11-го лютого 1923 року учасники безпартійної конференції Петропавловської волості Генічеського повіту записали в резолюції: «Вітаємо об’єднання радянських Республік окремих народів у єдиний могутній Союз Радянських Соціалістичних республік, яке відбулося на основі вільного розвитку національної культури і свого господарства, спільності захисту громадян республік і об’єднання дій у боротьбі на економічному фронті проти капіталістів. Хай живе Радянська республіка і Радянська влада!».
Одними з перших відбудовні роботи почали портовики та судноремонтники Херсона. Для більш успішного розгортання робіт суднобудівні доки Карантинного острова і колишня верф Вадона були об’єднані в державні судноремонтні майстерні ім. Комінтерну. Закінчивши підняття й ремонт затоплених суден, робітники почали виробляти невеличкі річкові судна. Особливе значення надавалось відбудові заводу сільськогосподарського машинобудування (колишній завод Гуревича), адже сівалки, жниварки, сортувалки та інші сіьськогосподарські знаряддя були вкрай необхідні для сільського господарства. У 1922 році завод випустив продукції на 80 тис. крб. Водночас розпочалась відбудова й інших підприємств краю — борошномельних, деревообробних, цегельно-черепичних тощо.
Перші роки відбудовного періоду відзначались великою роздрібненістю промислових підприємств. У 1924 році з 1059 підприємств Херсонщини лише 96 було державних, решта належала кооперативним організаціям, приватним власникам. Загальна кількість робітників на підприємствах становила близько 3660 чоловік. В наступні роки відбулося злиття споріднених підприємств та об’єднання їх у трести. Наприкінці 1926 року в Херсонському окрузі налічувалось 384 державні підприємства, де працювало 4080 робітників. Широкі маси трудящих, очолювані партійними організаціями, виявляли справжній трудовий героїзм. Як і по всій країні, великого поширення набули суботники й недільники. В них брали участь комуністи, комсомольці, члени профспілок.
Заходи, вжиті партійними і радянськими органами, трудовий ентузіазм мас, які віддавали всі сили для зміцнення Радянської влади, принесли добрі наслідки. Вже в 1925—26 рр. промисловість Херсонщини перевершила довоєнний рівень виробництва у півтора раза, видавши продукції на 25 млн. крб. проти 14 млн. у 1913 році. Серед промислових підприємств Херсонщини як і раніше, переважали підприємства для переробки продукції сільського господарства.
Скрутне становище, в якому опинилось сільське господарство, посилилось посухою, неврожаєм 1921—22 рр. Особливо тяжкими були наслідки неврожаю 1922 року. Якби не допомога ЦК РКП(б), ЦК КП(б) України, Союзного уряду та Уряду Радянської України кадрами, продовольством, машинами та іншим спорядженням, Херсонщині й за кілька десятиліть не подолати б розрухи, голоду й злиднів. В серпні 1920 року Херсонський повітовий земельний відділ одержав від РНК УСРР 22 вагони сільськогосподарських машин та знарядь. 1921 року Херсонщина одержала від держави для засіву ярих 150 тис. пудів та безповоротної допомоги для осіннього засіву 800 тис. пудів зерна. Крім того, 120 тис. крб. кредиту на придбання насіннєвого матеріалу, 93 тис. крб. на придбання худоби, 30 тракторів тощо. Наступного 1922 року сюди надійшло 156 350 пудів продовольства та для осінньої посівної компанії 300 тис. пудів насіннєвої позики. Придбані в Румунії на золото 400 тис. пудів кукурудзи майже повністю віддано краю для засіву 96 тис. десятин землі. 1922 року Союзний Уряд звільнив від продподатку Херсонський повіт як такий, що найбільше потерпів від голоду, а це становило 1360 тис. пудів зерна.
Земельні перетворення, здійснені на селі в роки громадянської війни і закріплені в законі V Всеукраїнського з’їзду від 2 березня 1921 року, скасування продрозкладки, надання дійової допомоги незаможним господарствам сприяли поліпшенню господарського стану селянства.
Користуючись неврожаєм, куркулі зробили спробу поставити бідняків у економічну від себе залежність. Позичаючи хліб під майбутній урожай, пропонували їм кабальні умови. Херсонський повітовий земвідділ своїм розпорядженням від 21 липня 1922 року зобов’язав волосні земвідділи стежити за тим, щоб подібні умови не нав’язувались сільській бідноті.
Велику допомогу селянським господарствам надавали державні прокатні станції і ремонтні майстерні. Восени 1921 року машинами було оброблено понад 40 тис. десятин землі, державними майстернями відремонтовано понад 4 тис. плугів, букерів та іншої сільськогосподарської техніки. Почали діяти тракторні колони, технічне оснащення яких невпинно зростало. Розвитку сільського господарства сприяла широка популяризація досягнень на спеціалізованих виставках, які були проведені в серпні 1922 року в Херсонському повіті. 1924 року таку виставку організовано у Великій Олександрівці Херсонського округу та Олешках.
У відбудовний період зроблено значний крок уперед і щодо кооперування селянських господарств. На 1 жовтня 1923 року в Херсонському окрузі існувало 14 комун, 407 сільськогосподарських артілей і 15 товариств для спільного обробітку землі. На шлях колективної праці стали 50 проц. селян-бідняків. У 1924 році 70 проц. незаможних селян Херсонського округу вступили до колгоспів і комун. На 1 жовтня 1925 року в межах сучасної Херсонщини працювало 389 колективних господарств, за якими було закріплено понад 59 тис. десятин землі.
У кооперуванні селянських господарств велика роль належала комітетам незаможних селян, яких на 1 січня 1925 року було 178 — 12 районних та 166 сільських. У 1924 році посівні площі в межах Херсонського округу збільшились проти 1921 року в два з лишком рази і становили 78 проц. довоєнних. Значно зросло поголів’я худоби. В 1924 році кількість робочої худоби в округу досягла 276,7 тис. голів, перевищивши рівень попереднього року на 18 проц. Внаслідок цього відбулися помітні зрушення в забезпеченні селянських господарств робочою худобою. Того ж року на одне господарство пересічно припадало 2,35 голови робочої худоби.
Велика організаторська робота партійних осередків, допомога держави, радянських і земельних органів сприяли успішному розвитку сільського господарства і в наступні роки. Як і в попередні роки, Комуністична партія і Радянський уряд надавали сільському господарству Херсонщини величезну допомогу. Так, у 1926 році до Херсонського округу було завезено сільськогосподарських машин і знарядь на 700 тис. крб. Через сільськогосподарську кредитну кооперацію видано товариствам позики на суму 1728,8 тис. крб., на купівлю тракторів — 140 тис. карбованців.
Під керівництвом партійних організацій та органів Радянської влади перебудовувалась справа охорони здоров’я трудящих. В 1920 році створено 21 епідемічний пункт. У 1924/25 році в Херсонському окрузі налічувалося 41 лікарняна дільниця, в т. ч. 24 лікарні на 335 ліжок і 7 амбулаторій, 2 санітарні пункти та 18 аптек. Цього року на медичне обслуговування було асигновано 230 382 крб., що становило 15,2 проц. загального бюджету.
Успішно розвивалася народна освіта. На 1 жовтня 1924 року на Херсонщині вже працювало 324 школи, в яких навчалось 26 753 дітей. Широко розгорталась професійна освіта. Було організовано 12 профшкіл, профкурси, будинок робітників-підлітків та школи фабрично-заводського навчання, в яких набували професій 1477 чоловік. Великий Жовтень відкрив дорогу дітям трудящих Херсонщини до вищої освіти. У 1919 році в Херсоні розгорнули роботу педагогічний та сільськогосподарський інститути. В серпні—вересні 1923 року до херсонських вузів та інших навчальних закладів направлено 113 членів комнезамів. Серед студентів вузів було понад 45 проц. жінок. У сільськогосподарському і педагогічному вузах і технікумах у 1923/24 навчальному році перебувало 1652 студенти — на 300 чоловік більше, ніж у попередньому році.
Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції Херсонщина мала 930,8 тис. чоловік населення, серед них письменних — лише 27,7 проц. Тому першочерговим завданням партійні і радянські органи вважали ліквідацію неписьменності. У 1923/24 навчальному році вже працювало 298 шкіл лікнепу, що охопили 4213 чоловік. Велику роль у створенні лікнепів, шкіл грамоти, а також комісій для ліквідації неписьменності відіграли профспілки і комітети незаможних селян. На першому ж після визволення від денікінщини засіданні Херсонського повітового профбюро, в лютому 1920 року, вирішено «провести принцип обов’язкового (навіть примусового) навчання серед членів профспілок».
Багато сил справі народної освіти віддав видатний український радянський письменник М. Г. Куліш, який народився в с. Чаплинці. Він боровся за перемогу Радянської влади на Херсонщині, тут почав -своє трудове, громадсько-політичне і літературно-творче життя. З вересня 1921 року М. Г. Куліш завідував Дніпровським повітовим відділом народної освіти, редагував повітову газету. Говорячи про труднощі, які переживали школи повіту, він писав: «Пишуть поміж рядків, пишуть крейдою на підлозі, пишуть гусячими перами, загостреними паличками, сажою на молоці, бурячним і бузинним настоєм».
Революція пробудила серед трудящих величезний потяг до знань і художньої творчості, який всіляко підтримувався партійними осередками і радянськими органами. У 1920—1921 рр. в повіті вже було 79 бібліотек, 66 читалень, 25 клубів, а також 84 самодіяльні театри, 80 музичних студій тощо.
Селянська й робітнича молодь, комсомольці, окрилені ленінськими ідеями, з ентузіазмом закладали перші цеглини у фундамент радянського мистецтва. Уже на початку 1921 року в Чалбаській волості Дніпровського повіту було 2 самодіяльні гуртки, в Збур’ївській — 3, в Каховській — 2 музичні народні студії, 3 гуртки і хор. В селах Станіславі, Новоархангельському Херсонського повіту в 1921 році відкрилися народні театри. Станіславським народним театром їм. Шевченка у 1921—1923 рр. керував талановитий український актор, у майбутньому народний артист СРСР, лауреат Державних премій Ю. В. Шумський. На кінець відбудовного періоду в сельбудах і хатах-читальнях округу було 45 бібліотек з фондом 67 386 книжок, в селах діяло 12 райсельбудів, 33 сельбуди, 111 хат-читалень, 39 червоних кутків. В цих закладах працювало 330 різних самодіяльних гуртків, 246 агітпунктів, 68 народних театрів.
З кожним днем зростала роль Рад у відбудові народного господарства, піднесенні матеріального і культурного рівня трудящих. Навколо Рад створювався широкий актив. 1924 року в Херсонському окрузі налічувалось 157 сільських Рад, до яких обрано 4158 депутатів, у т. ч. 171 жінка. Серед депутатів було 1206 членів комнезаму.
Посилювалась керівна роль партійних організацій, які піднімали широкі маси трудящих на боротьбу з господарськими труднощами. На початку 1924 року в Херсонському окрузі налічувалось 780 членів і кандидатів у члени партії.
21 січня 1924 року помер В. І. Ленін. Разом з усіма народами країни трудящі Херсонщини тяжко переживали цю втрату. На траурних мітингах і зборах робітники й селяни заявляли про своє тверде рішення йти по ленінському шляху, виконувати заповіти Ілліча. В ці дні вони виявили палке бажання вступити до лав створеної ним партії. Тільки в Херсонському окрузі під час ленінського призову заяви про вступ до партії подали понад 500 чоловік, з них 80 проц. робітників. На 1 січня 1925 року окружна партійна організація налічувала 1182 члени і кандидати у члени партії, 72 проц. до її загального складу становили робітники.
Трудящі залучались до активної участі в суспільно-політичному житті через масові громадські організації: профспілки, які на початку 1925 року налічували в окрузі понад 18 тис. чоловік, комнезами, які 1928 року об’єднували 23 780 чоловік. У 1927 році Херсонська окружна комсомольська організація налічувала в своїх лавах 4391 чоловік. Комсомольці разом з комуністами залучали молодь до громадської діяльності, були зразком самовідданої праці на заводах і фабриках, у колгоспах, куди вони вступали першими.
Після завершення відбудови народного господарства комуністи Херсонщини, керуючись ленінським планом будівництва соціалізму, мобілізували трудящих на створення фундаменту соціалістичної економіки.
Основою розвитку й технічної реконструкції промисловості краю було розширення її енергетичної бази. Першою гідроелектростанцією, спорудженою на Херсонщині в 1928 році за планом ГОЕЛРО, була Великоолександрівська на річці Інгульці. 70 проц. потужностей усіх інших 120 електростанцій Херсонщини давала Херсонська паротурбінна електростанція. За роки довоєнних п’ятирічок здійснено докорінну реконструкцію старих машинобудівних заводів. Гордістю соціалістичної індустрії стали завод ім. Петровського, реконструйований Бериславський завод сільськогосподарського машинобудування. В 1926 році стало до ладу чимало підприємств, у т. ч. Херсонський обозний завод, трактороремонтні та кілька авторемонтних майстерень. З року в рік збільшувалось виробництво валової продукції промисловості, поліпшувалась її якість. В 1927/28 році усі машинобудівні підприємства Херсонщини дали продукції на 7,9 млн. карбованців.
З введенням у дію Дніпрогесу ім. В. І. Леніна стало можливим судноводіння по верхній і нижній течіях Дніпра. Стали потрібні пасажирські, вантажні теплоходи, бензовози, баржі та інші плавучі засоби. Це завдання взяли на себе херсонські суднобудівники і судноремонтники. На базі колишніх верфей Вадона з їх примітивним обладнанням споруджено фактично новий суднозавод ім. Комінтерну. Поряд з ним споруджувались і 1930 року стали до ладу цехи суднобудівного заводу (з 1935 р. ім. Куйбишева) та першої черги докобудівного підприємства. Колектив суднобетоноверфі в 1939 році вперше в світовій практиці спустив на воду два залізобетонні доки потужної вантажопідйомності. Працювали ‘судноремонтні майстерні ім. Шмідта.
В 1938 році став до ладу нафтопереробний завод. Чималими будовами довоєнних років були два консервні підприємства та завод склотари. Одне з них — завод ім. 8 березня — став до ладу в 1929 році, друге — консервний комбінат, один з найбільших у Радянському Союзі,— в 1932 році. Продукція комбінату вже 1940 року за своїм обсягом перевищила обсяг продукції всієї консервної промисловості дореволюційної Росії.
Швидкими темпами розвивалася в ті роки і легка промисловість. 1924 року почала працювати взуттєва фабрика, що випускала спортивне взуття, наступного року — швейна фабрика «Більшовичка».
Вирішальну роль в освоєнні нової техніки-та підвищенні продуктивності праці відіграло соціалістичне змагання, основною формою якого став рух ударників. На початку 1932 року він охопив понад 16 тис. робітників округу.
Завдяки успішному здійсненню соціалістичної реконструкції Херсонщина стала індустріально-аграрним краєм. Напередодні Великої Вітчизняної війни обсяг її промисловості більше ніж у 70 разів перевищив рівень 1913 року.
Значних успіхів досягло соціалістичне сільське господарство. Матеріально-технічні передумови для цього створені у зв’язку з індустріалізацією країни. Відповідно до прийнятого у 1925 році трирічного плану землеустрою на кінець 1927 року землевпорядковано близько 50 проц. всієї орної площі округу. Площа під городами, садами і виноградниками виявилась значно більшою від довоєнної, вона дорівнювала 8 проц. проти 2 проц. у 1913 році.
І все ж сільське господарство Херсонщини лишалося дрібним, розпорошеним. Ще в 1927 році понад 40 проц. селянських дворів не мали робочої худоби, у багатьох господарствах не було сільськогосподарського реманенту. Ці господарства споживали більше, ніж виробляли. За виробництвом товарного зерна Херсонщина на кінець відбудовного періоду не досягла довоєнного рівня. У 1925 році вона виробила всього 33,5 млн. пудів проти 48,8 млн. пудів у 1913 році. Незважаючи на те, що допомога Радянської держави бідняцьким і маломіцним середняцьким господарствам весь час зростала, що 1927 року на полях працювало 400 тракторів, сільське господарство краю відставало від соціалістичної промисловості і не задовольняло зростаючих потреб. Це тільки стверджувало марксистсько-ленінське положення про те, що об’єктивні можливості розвитку дрібних індивідуальних господарств надто обмежені. В цьому крилась велика загроза соціалістичному будівництву. Тому на порядок денний все настійніше ставала необхідність об’єднання дрібних індивідуальних господарств у великі колективні господарства.
Після XV з’їзду ВКП(б) починається поступовий перехід селянських господарств на рейки великого соціалістичного виробництва. На Херсонщині налічувалось тоді 156 комун, артілей і ТСОЗів, які об’єднували 1956 селянських господарств з площею 25 972 десятини, що становило понад 4 проц. загальної площі селянського трудового землекористування.
Велику роботу провадили сільські партійні організації, місцеві Ради, комнезами, десятки відповідальних працівників з апарату окружних установ, яких окрпартком відрядив на постійну роботу на село. Селяни все більше переконувались, що з безвихідного становища, в яке їхні господарства завела розпорошеність і нестача тягла, може вивести їх тільки колективна праця при допомозі трактора. На початку 1929 року Херсонщина мала понад 606 тракторів, а за рік їх завезли ще 212. 1930 року в краї з’явилось 5 перших державних машинно-тракторних станцій. На 1929 рік усі кооперативні машинно-тракторні товариства та інші сільськогосподарські кооперативи перетворились на артілі. Почався масовий вступ середняків у колгоспи. Восени 1929 року на Херсонщині налічувалось 737 артілей, які об’єднували близько 27 500 селянських господарств з земельною площею, що становила 27,8 проц. всієї площі округу. Колективний рух уже охопив не тільки окремі групи селян, а й цілі села і райони.
Куркулі чинили колективізації шалений опір. Вони вбивали активістів, агітували селян проти колгоспів або пролазили до них з ворожою метою. У с. Дмитрівці Херсонського повіту на колишніх куркульських землях оселилися переселенці-незаможники. Куркулі під час переділу землі побили деяких переселенців, знищували і травили їх поля, а син найзапеклішого куркуля Сазонова у вересні 1928 року вбив комсомольця-переселенця. В липні 1930 року куркулі в с. Бехтерах Голопристанського району вбили міліціонера Конотопа, в с. Ново-Миколаївці вони побили голову сільської Ради. Виступи куркулів проти Радянської влади дістали рішучу відсіч з боку бідноти і середняків. У 30-х рр. на основі суцільної колективізації сільського господарства куркульство як клас було ліквідовано.
У соціалістичних перетвореннях, які відбувалися на селі, велика роль належала посланцям робітничого класу. 1930 року в села округу поїхали на постійну роботу понад 300 двадцятип’ятитисячників, надісланих робітничими колективами Херсона й Дніпропетровська. Посланець дніпропетровських металістів — комуніст Г. П. Литовченко з часом став одним з кращих у республіці голів колгоспу, Героєм Соціалістичної Праці. 1932 року в колгоспах Херсонщини об’єдналися 82 проц. бідняцько-середняцьких господарств. У завершенні колективізації та організаційно-господарському зміцненні їх. важливу роль відіграли політвідділи, створені протягом 1933 року. В 1939 році у 43 МТС працювало близько 6 тис. комуністів з великим досвідом політичної і організаторської роботи.
Напередодні Великої Вітчизняної війни на Херсонщині налічувалося 836 колгоспів, у користуванні яких було 80 проц. посівної площі, та 44 радгоспи, яким належало понад 18 проц. посівних площ. По всій республіці гриміла слава про колгоспи-мільйонери — ім. Сталіна в Генічеському районі (нині колгосп ім. XXII з’їзду КПРС), який 1939 року удостоєний вищої урядової нагороди— ордена Леніна; колгосп ім. Цюрупи в Цюрупинському районі, прибуток якого у 1939 році становив понад 1 млн. крб., вартість трудодня — 17 крб. 70 копійок.
В неозорих степах Херсонщини переливались хвилями моря озимої пшениці, випасались тучні отари овець найкращої в світі тонкорунної асканійської породи. У 1940 році колгоспи і радгоспи краю пересічно виростили по 12,4 цнт пшениці з гектара. Значних успіхів досягли трудівники села в галузі тваринництва, їх вони продемонстрували на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у 1939 році. В колгоспах і радгоспах Херсонщини виросло багато майстрів тваринництва, передовиків сільського господарства. За видатні заслуги в розвитку сільського господарства орденом Леніна було нагороджено 51 учасника виставки, в т. ч. артіль ім. Стаханова Олексіївської сільради Голопристанського району; орденом Трудового Червоного Прапора — 69 учасників виставки, в т. ч. Новопавлівську МТС Чаплинського району і свинарський радгосп «Інгулець» Херсонського району; орденом «Знак Пошани» — 113 учасників виставки, в т. ч. артіль «Рух до комуни» Голопристанського району і племколгосп «Червоний чабан» Каланчацького району.
Зовсім іншим, відмінним від дореволюційного, стало радянське селянство. З класу, який безкарно експлуатували поміщики, куркулі та лихварі, воно перетворилося в однорідний у соціальному відношенні, організований клас колгоспного селянства. Колишній наймит з діда-прадіда Кирило Онищенко, колгоспник з Рівного Генічеського району так писав до свого друга з Грузії Давида Чхеідзе про себе і свою сім’ю: «…Закінчивши лікбез, я завдяки колгоспу здобув середню освіту, а тепер одержав звання ветеринарного фельдшера… Мій старший син Олексій має середню освіту, п’ять років працює бригадиром тракторної бригади, другий син Іван учителює, завідує школою, третій — Павло закінчує електротехнікум, четвертий — Михайло після середньої школи пішов до Червоної Армії, тепер пілот, п’ятий — Опанас закінчив семирічку і курси трактористів, нині працює трактористом на ЧТЗ і мріє стати льотчиком. Дочка Марія перейшла в дев’ятий клас, вона — піонервожата. Найменша моя дочка закінчила четвертий клас».
Колгоспні партійні організації стали організаторами великої виховної роботи серед трудівників села. Провадилась наполеглива боротьба за перевиконання норм виробітку, ущільнення робочого дня. Все це значно сприяло тому, що в 1939 році на Херсонщині в середньому на колгоспний двір було вироблено 594 трудодні, а на одного колгоспника — 265. Збільшились доходи членів артілі. Згаданого року на трудодень видавалось 3,8 кг зерна і 2 крб. 25 коп. грішми. Зростанню прибутків кожної сім’ї сприяв інтенсивний розвиток садівництва, виноградництва і городництва як у артілях та радгоспах, так і в особистих господарствах. В 1940 році площа в колгоспах і радгоспах під різними овочевими культурами та баштанами становила 26 380 гектарів.
Із зміцненням колгоспного ладу виникли нові суспільні відносини на селі, основані на колективізмі, дружбі, товариськості та взаємодопомозі. Виникла єдність особистих і громадських інтересів. Селянин перестав бути дрібним власником, який, розраховуючи тільки на своє індивідуальне господарство, міцно тримався за свою конячину, земельну ділянку. Саме матеріальне колгоспне виробництво зцементувало соціалістичний колективізм, об’єднало людей трудовими зв’язками, безпосередньо зв’язало діяльність кожного з загальнонародними інтересами. В селі з’явилися нові, небувалі досі професії — тракторист, комбайнер, електрик. В умовах соціалізму колгоспник, як і робітник, почав одержувати основну частку доходу з суспільного фонду. Все це вплинуло на його ставлення до праці, до соціалістичної власності.
На основі розвитку економіки значно збільшились асигнування на соціально-культурні потреби трудящих. Так, видатки на охорону здоров’я і народну освіту в бюджеті на 1939 рік становили 78 проц. Порівняно з 1918 роком з розрахунку на душу населення витрати на охорону здоров’я зросли в 44 рази. В 1940 році на Херсонщині діяло 419 медичних закладів. Кількість медпрацівників у 1941 році порівняно з 1913 роком зросла в 7 разів. У лікарнях та інших медичних пунктах працювало 423 лікарі, 1509 чоловік середнього медперсоналу. На Херсонщині діяли грязе-лікувальний курорт «Гопри» (Гола Пристань), будинки відпочинку в Скадовську та в Цюрупинську.
Докорінні зміни сталися в галузі освіти, культури. Кількість шкіл, порівняно з дореволюційним часом, збільшилась майже в 2,5 раза, кількість учителів — у 7 разів, учнів — у 5 разів. На початок 1941 року налічувалось 728 шкіл з 151 392 учнями і 5616 вчителями. Розвивалась вища і середня спеціальна освіта. Напередодні Великої Вітчизняної війни на Херсонщині працювали два інститути, 20 технікумів і спеціальних середніх навчальних закладів та два науково-дослідні інститути — тваринництва і бавовництва. Велику наукову і громадську діяльність провадили вчені-академіки: В. М. Сукачов і О. Н. Соколовський, біолог І. І. Іванов, зоолог О. О. Браунер та інші.
На передвоєнні роки припадає період розквіту чудового степового заповідника з науково-дослідним інститутом тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова в селищі Асканії-Новій. Цей своєрідний оазис розкинувся серед заповідного степу на схилі Великого Чапельського поду. Під керівництвом академіка М. Ф. Іванова тут виведено цінну м’ясо-вовнову асканійську тонкорунну породу овець та українську степову білу породу свиней, розгорнуто роботу щодо відтворення, акліматизації та одомашнення багатьох видів рідкісних диких тварин і птахів. Багато цінного в освоєнні нижньодніпровських пісків зробили працівники Цюрупинської науково-дослідної станції, створеної в січні 1921 року.
Перед Великою Вітчизняною війною на Херсонщині діяли драматичний театр (у Херсоні) і так званий малий театр. Тут у післяреволюційні роки працювали молоді актори, згодом — народний артист СРСР А. М. Бучма, народна артистка УРСР О. А. Петрусенко та інші.
Велике багатство — 1,6 млн. книг — було зібрано в 521 бібліотеці. Населення обслуговували 60 кінотеатрів і 110 кіноустановок. В Херсоні виходила міська газета «Наддніпрянська правда», а в районних центрах — районні газети. В містах і селах краю працювало 815 сільських і колгоспних клубів з численними гуртками художньої самодіяльності.