Виникнення і розвиток міста Херсон
ерсон — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр області. Розташований на високому правому березі Дніпра. Територія — 90 кв. км. Місто має три адміністративні райони: Дніпровський, Комсомольський і Суворовський. Населення — 282 500 чоловік. Є залізнична станція, річковий і морський порти, аеропорт. Херсонській міській Раді підпорядковані селища міського типу Антонівка, Зеленівка і Комишани.
Територія, де тепер розкинулося місто і підпорядковані міській Раді населені пункти, була заселена в давні часи. Тут налічується 54 археологічні пам’ятки. Про перебування людини в добу бронзи свідчать поховання, виявлені під час земляних робіт на площі Свободи, і знайдені в різних місцях мотика з рогу оленя та кам’яний молот. У прибережній частині міста розкопане скіфське поховання IV—III ст. до. н. е. Залишки двох поховань сарматського часу виявлені на Кременчуцькій вулиці, на Військовому і на Карантинному острові — римські монети II ст. нашої ери. Поблизу міста, на Великому Потьомкінському острові відкрито поселення періоду Київської Русі. Знайдено також кам’яну бабу XI—XIII ст. нашої ери.
В першій половині XIII ст. монголо-татарські орди спустошили територію нижнього Подніпров’я і Надбужжя. Починаючи з XV ст. турки й татари стали споруджувати в пониззях Дніпра фортеці. Українські козаки разом з донськими козаками й російськими військами боролися проти турецько-татарських нападників. Безперервні бої точилися протягом XVI—XVIII ст. В ході російсько-турецької війни 1735—1739 рр. російські війська в 1737 році спорудили укріплення Олександрівський шанець. Він розміщувався в районі сучасного елеватора.
Хоча в другій половині XVIII ст. Росія одержала великі перемоги у війнах з Туреччиною, становище на півдні лишалося напруженим. Тому сюди вводилися війська, споруджувалися фортеці. 18 червня 1778 року було видано указ про будівництво в гирлі Дніпра міста з фортецею й адміралтейською верфю. 19 жовтня закладено фортецю й місто, яке одержало свою назву на честь давнього Херсонеса. Будівництвом керував генерал І. А. Ганнібал. Основний тягар робіт щодо спорудження фортеці ліг на війська місцевого гарнізону. У 1787 році тут, наприклад, розміщувалось 8 полків і 12 майстрових рот. До Херсона з Петербурга та Олонецької губернії прибуло близько 1000 корабельних теслярів. Поряд з вільнонайманими робітниками працювало багато каторжан.
Будівельникам доводилося споруджувати фортецю й місто у надзвичайно тяжких умовах. Болотний грунт, незвичне вологе повітря, неякісні вода і їжа, відсутність пристосованого житла призводили до тяжких захворювань.
Усі роботи, в т. ч. й земляні, провадилися виключно вручну. Фортечні вали насипали землею, яку робітники приносили в плетених кошиках і мішках. Після завершення будівництва на валах фортеці встановили гармати. Всередині неї розміщувалися казарми, майстерні, патронна лабораторія, порохові льохи, склади, монетний двір тощо. Ще й до нашого часу на території фортеці, яка мала кілька кам’яних воріт, частково зберігся арсенал, закладений у 1784 році, та Катерининський собор — будівництво якого розпочалося 1781 року. В огорожі собору поховано воїнів, які загинули під час російсько-турецької війни 1787—1791 років.
Напередодні війни, 1787 року, до Херсона приїхав О. В. Суворов. Під його командуванням війська Херсонського корпусу повинні були обороняти Херсонсько-Кінбурнський район. Суворов оглянув район майбутніх військових дій, у т. ч. Херсонську фортецю, підступи до міста та вжив заходи щодо їх укріплення.
Херсон став колискою і першою базою російського Чорноморського флоту. Одночасно зі створенням фортеці йшло будівництво об’єктів Херсонського адміралтейства — верфі, майстерень для ремонту суден, складів. 25 травня 1779 року на Херсонській суднобудівній верфі адміралтейства закладено перший великий 66-гарматний корабель, що був спущений на воду 1783 року. Керував будівництвом корабельний майстер С. І. Афанасьев. Того ж тюку споруджувались фрегати «Херсон», «Обережний», «Поспішний», «Легкий», «Крим», «Хоробрий», «Швидкий» та інші.
Розвиток військово-морського суднобудування в Херсоні тісно пов’язаний з ім’ям адмірала Ф. Ф. Ушакова. 1783 року сюди прибули з Балтики моряки, з яких мали комплектувати екіпажі кораблів. Серед них була команда, що на чолі з капітаном II рангу Ф. Ф. Ушаковим будувала кораблі. В цей час у місті спалахнула епідемія чуми. Ушаков доклав багато сил і енергії, щоб загасити тяжку хворобу. Діяльним його помічником у боротьбі з епідемією виявився лікар, один з основоположників вітчизняної епідеміології Д. С. Самойлович (Сущинський), майбутній почесний член Російської медичної колегії, а також іноземних медичних академій. У 1784 році епідемію чуми було ліквідовано. Восени того ж року судна, побудовані в Херсоні, перебазувалися у Севастополь. Відбув туди і «Святий Павло» під командуванням Ф. Ф. Ушакова, тоді вже капітана І рангу.
Херсон розвивався і як торговий порт. Йому належить важливе місце у зміцненні морських торговельних стосунків Росії з Францією, Італією та іншими державами. 1782 року царський уряд видав указ на вільний експорт зерна й лісу. Обсяг товарообороту щороку зростав. Якщо в 1784 році з Херсона до Франції відправлено 4 судна з коноплями, пшеницею, житом, салом, щетиною, лляним і конопляним насінням, то вже 1787 року — 19, а з Марселя до Херсона прибуло 18 суден. До Росії торговий дім Антуана відправляв вина, тонкі сукна, цукор, шовк, прянощі, фарби, меблі тощо. У Францію йшов щогловий ліс, який прибував у Херсон по Дніпру з його верхів’їв.
Економічний розвиток Херсона, особливо в перші десятиліття його існування, тісно пов’язувався з морським суднобудуванням та потребами торгівлі. Так, 1791 року тут почав діяти ливарний завод, на якому відливалися гармати для військово-морського флоту. Одним з перших підприємств був також салотопний завод, побудований торговельною фірмою Антуана.
Своєрідним був склад міського населення. Першожителями майбутнього міста стали приписані до державної верфі робітники, каторжники, зіслані сюди на примусові роботи, та військові. Будівництво кораблів притягло сотні вільних робітників. Усі ці фактори сприяли тому, що населений пункт розширювався і зростав. 1786 року в Херсоні вже налічувалось близько 10 тис. жителів. Наприкінці XVIII ст. це було досить велике місто. В центрі височіли просторі кам’яні будови адміралтейства та інших адміністративних установ, виділялися фортеця, оточена високим земляним валом, довга дерев’яна набережна. Навколо адміралтейства було споруджено брусований палісад, військові казарми обнесено кам’яними стінами.
Поряд з добротними будинками адміралтейства та урядових установ тулилися присадкуваті мазанки й землянки, в яких мешкали міські низи. Місто поділялось на кілька районів, традиційна топоніміка яких складалася історично. Один з районів — Військове — одержав свою назву від того, що тут розміщувались казарми солдатів і матросів місцевого гарнізону. Початкова назва його — військовий форштадт. Млини й Сухарне називались так через те, що тут мололи зерно та сушили сухарі для армії і флоту, на Карантинному острові — містився карантин.
Будівельники міста жили в тяжких умовах. Вони мешкали в сирих землянках, гинули від непосильної праці і численних хвороб. Навіть новоросійський генерал-губернатор у 1783 році змушений був визнати, що в госпіталях не стільки хвороба косить людей, скільки нужда. Не в кращих умовах перебували й кораблебудівники.
Через тяжкі умови життя, антисанітарію в місті розповсюджувались епідемічні захворювання. Так, у 1789 році тут спалахнула епідемія тифу. На той час у міста прибув англійський громадський діяч, філантроп Джон Говард. Як і Д. С. Самойлович, він невтомно допомагав хворим, безкоштовно лікував бідняків. В січні 1790 року він заразився і в 65-річному віці помер. На проспекті Ушакова височить обеліск на честь Джона Говарда, встановлений у 1820 році.
На спорудження Херсона були витрачені величезні кошти. Але невдовзі стало зрозуміло, що місце, де цариця Катерина II і її фаворит Г. О. Потьомкін вирішили спорудити місто, обрано невдало. Мілководдя Дніпровського лиману і особливо гирла Дніпра заважало підходу до нього великих морських суден. Тому після заснування Миколаєва (1789 р.) та Одеси (1794 р.) Херсон поступово втратив значення головного торговельного порту і верфі півдня Росії.
У 90-х роках XVIII ст. адміралтейство поволі почало переводитись до Миколаєва. Все це призвело до різкого зменшення міського населення. На 1799 рік кількість жителів міста зменшилася з 10 тис. до 1957 чоловік.
Протягом XVIII—XIX ст. Херсон багато разів змінював свій адміністративний статус. З 1784 року він — повітове місто Катеринославського, а з 1795 року — Вознесенського намісництва; 1796 року — входить до складу відновленої Новоросійської губернії, у 1802 році — стає повітовим містом Миколаївської губернії. З 1803 року Херсон — центр однойменних губернії і повіту. Це обумовило його дальший розвиток головним чином як адміністративно-чиновницького і торговельно-ремісницького міста.
Незважаючи на переведення адміралтейства до Миколаєва, військове суднобудування в Херсоні тривало і на початку XIX ст. В 1804—1805 рр. тут споруджено гребний 32-гарматний фрегат «Воїн», транспорта «Діомед» і «Херсон» і перший на Чорному морі військовий корабель з мідною обшивкою під назвою «Правий». У 1806 році в місті почала діяти купецька верф торгового суднобудування — досить велике мануфактурне підприємство, яке протягом першої половини XIX ст. стало найбільшим підприємством цивільного суднобудування на півдні Російської держави. 1810 року тут побудовано 24 великі судна і 36 каботажних. І в наступні роки в Херсоні щороку спускалося на воду від 20 до 30 торговельних суден. Протягом 1810—1830 рр. верф спорудила 356 суден. З’явилися й інші підприємства. В губернському звіті за 1810 рік вперше згадується суконна фабрика, яка була державною мануфактурою.
З середини XIX ст. в Херсоні починають розвиватися різні галузі виробництва. 1855 року тут з’явився чавуноливарний завод братів Вадонів, у наступні роки—10 цегельних, 2 лісопильні та 2 гончарні заводи. Значного розвитку набула переробка сільськогосподарської сировини. Тут налічувалося 10 салотопних, 6 свічково-сальних, 7 тютюнових, канатний, шкіряний, броварний та кісткопальний заводи. В 1848 році почав діяти паровий млин, один з перших на Україні. Деякий час Херсон славився як центр по вовномийному виробництву на півдні Російської імперії. Перша вовномийня виникла тут 1822 року, в 1859 році їх налічувалось одинадцять. Вони дали продукції на 1,5 млн. крб., що перевищило загальну вартість продукції всіх інших підприємств міста. Порівняно з іншими галузями промисловості тут працювало найбільше робітників — майже 3 тисячі.
Херсонський порт обробляв головним чином вантажі, що йшли на придніпровські пристані та в Одеський і Миколаївський порти. Експорт був незначним. Щорічно вивозилося товарів на суму 4 млн. крб. За час навігації 1857 року через порт пройшло понад 800 парусних суден та пароплавів. Ввозились ліс, сіль, тютюн, бакалійні товари, вивозились- вовна, зерно, канати, чавун, сало, масло тощо.
Внутрішньоміські торговельні підприємства являли собою здебільшого дрібні об’єкти. 1857 року в Херсоні діяли 263 лавки та 123 винні погреби, трактири й шинки. Велике економічне значення мав Херсонський ярмарок, де в окремі роки продавалось товарів на суму понад 50 тис. карбованців.
І після того, як Херсон став губернським центром, його зовнішній вигляд майже не змінився.
1859 року в ньому мешкало 43,9 тис. жителів, налічувалось 4752 двори. Частина їх зводилася з місцевого вапняку, більшість — з саману. Усі прибережні вулиці восени і взимку потопали в болотній грязюці, лише з середини XIX ст. їх почали впорядковувати. Навіть центральні вулиці міста, за виключенням окремих ділянок, були незамощені. Освітлювались вони сальними свічками.
В 1860 році у Херсоні було тільки дві лікарні, причому більша з них обслуговувала незначну частину населення — за рік тут лікувалось тільки 698 хворих. В місті працювало всього 10 лікарів, діяли 3 державні аптеки. Тож недивно, що епідемічні хвороби в місті були звичайним явищем.
На низькому рівні перебувала народна освіта.
Протягом XVIII ст. в Херсоні не існувало жодного навчального закладу для дітей простого люду.
З 1783 року тут діяла гімназія для дітей іноземців, які переселилися в Росію, але наприкінці 90-х років і її закрили. 1813 року в місті відкрилося повітове училище. До 60-х років XIX ст. воно було єдиним у Херсоні, державним початковим навчальним закладом. 1815 року почала працювати губернська чоловіча гімназія. Середніми спеціальними закладами були училище торговельного мореплавства (готувало штурманів, шкіперів і суднобудівників з 1834 року) та духовне училище.
З Херсоном пов’язане ім’я російського поета і військового діяча Д. В. Давидова, який прибув сюди в жовтні 1818 року і заснував школу солдатських дітей. Тут він продовжував літературну діяльність (написав вірші «Рішучий вечір гусара» та «Пісня старого гусара»). Навесні 1819 року Давидов виїхав з міста, але весь час цікавився діяльністю школи.
1852 року в Херсоні відкрито перший приватний книжковий магазин з бібліотекою, в якій налічувалось близько десятка назв журналів та 200—300 книг.
У 30-х роках XIX ст. в Херсоні виник театр, для якого було переобладнано старий будинок. Тут виступав великий російський актор М. С. Щепкін, який перебував у місті разом з В. Г. Бєлінським у 1846 році. Двічі Херсон відвідав О. С. Пушкін: у 1820 і в 1824 роках.
Херсон XVIII ст. відтворено в роботах тогочасних митців. Пейзажист Ф. Я. Алексеев в 1797—1800 роках написав картину «Вид Херсона», що зображувала Катерининський собор та інші будівлі на території фортеці, а також могили російських воїнів. Для Катерининського собору ікони виконав живописець Михайло Шибанов. У 80-х роках XVIII ст. під час подорожі на півдні України художник І. Г. Мюнц зробив зарисовку «Місто Херсон».
Наприкінці 50-х років XIX ст. місто відвідав український і російський письменник та етнограф О. С. Афанасьев (Чужбинський). У книзі «Подорож у Південну Росію. Нариси Дніпра» він подав опис загального вигляду цього міста.
Під час Кримської війни (1853—1856 рр.) Херсон був етапним пунктом для військ та ополченців, що йшли до Криму, на захист Севастополя. Ф. Енгельс у роботі «Сили опору Росії» відзначив велике значення Херсона, як одного з центрів військових резервів. У місті розміщувався госпіталь для поранених захисників Севастополя.