Високопілля, Високопільський район, Херсонська область
Високопілля (до 1915 року — Кронау) — селище міського типу, центр району. Розташоване за 131 км від обласного центру. Залізнична станція на 81 лінії Херсон — Дніпропетровськ. Населення — 4292 чоловіка. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Князівка, Микільське, Потьомкіне.
Кронау засноване в 1869 році переселенцями з німецьких колоній Таврійської губернії. Через двадцять років тут налічувалося 497 жителів, з них 148 не належали до сільської громади, а займалися торгівлею, ремеслом. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у зв’язку з швидким розвитком капіталістичних відносин на селі різко посилився процес класового розшарування населення. В 1906 році бідняки й середняки, переважно українці, становили 61 проц. від загальної кількості жителів і мали всього 203 десятини землі. 26 бідняцьких господарств мали земельні наділи менше десятини, а в 59 родин колоністів було по 60—80 і більше десятин родючих земель, загалом їм належало 4348 десятин. Багаті колоністи використовували працю місцевих, а також прийшлих наймитів-строковиків, яким за час польових робіт (6—7 місяців) платили: чоловікам 36, жінкам 22, підліткам 14— 16 карбованців. Про жорстоку експлуатацію багатіями бідняцьких верств населення розповідалося в народній пісні:
Без землі бідняки голодують,
Колоністи ж радіють тому,
Бо дешевше і легше наймають
Бідноту на роботу свою.
Куркулі використовували сільськогосподарські машини і знаряддя, сортове насіння, добрива. Тож і не дивно, що врожаї зернових та інших культур у куркульських господарствах були вдвоє більшими, ніж в інших селян. Так, у 1906 і 1907 рр. вони зібрали в середньому по 52,1 пуда пшениці з десятини, а решта — тільки по 27,5 пуда. Між німецькими колоністами-багатіями і трудовим українським населенням Кронау та сусідніх сіл стосунки були ворожі, точилася гостра класова боротьба. В період революції 1905—1907 рр. на заклик бідняків села Новопетрівки поділити між безземельними землю куркулів, колоністи відповіли: «Хай спробують відібрати у нас землю! Ми організуємо різанину бунтарів…».
У Кронау жорстокої експлуатації зазнавали не тільки наймити, а й робітники, які працювали на підприємствах, що переробляли сільськогосподарську сировину. З середини 80-х років XIX ст. в селищі діяв невеликий пивоварний завод. Пізніше російський купець Торлін збудував великий млин, що обслуговувався ЗО робітниками і давав на добу 14,5 тонни борошна дев’яти сортів; 1911 року став до ладу ще один паровий млин, який належав німцю-колоністу, але Торлін витіснив конкурента і став власником обох млинів. Місцеві багатії тримали в своїх руках торгівлю. Колонія, що була волосним центром, мала 5 крамниць, корчму, винний льох і пивну. Крім того, у ній було шість складів: 3 землеробських знарядь, 2 лісоматеріалів та оптовий винний. В 1900 році товарооборот 17 торговельних підприємств Кронау дорівнював 145 тис. крб. Тричі на рік тут відбувалися ярмарки. Під час ярмарків до селища збиралися селяни, ремісники, торговці з різних кінців краю. їх кількість набагато перевищувала кількість жителів (на початку XX ст. налічувалося 750 чоловік). Тоді особливо поширювалися епідемії інфекційних хвороб. Лікарні ж у Кронау не було, діяла лише аптека. Заможне населення лікувалося у двох приватних лікарів, біднота мусила звертатися до Нововоронцовського фельдшерського пункту.
До 1912 року єдиним навчальним закладом в Кронау була початкова школа, яку відвідувало 50—60 учнів. Тільки за два роки до імперіалістичної війни на зібрані в населення кошти зведено двоповерховий будинок прогімназії, до якої приймали переважно дітей багатих колоністів і купців.
На другий рік війни німецьку колонію Кронау було перейменовано на Високопілля. Його населення скоротилося до 602 чоловік, головним чином, внаслідок мобілізації на фронт чоловіків-українців. Колоністи дедалі більше багатіли за рахунок поставок для армії хліба, фуражу, що вивозилися через станцію Високопілля, споруджену 1916 року.
Дізнавшись про повалення самодержавства в лютому 1917 року,, жителі Високопілля вийшли на демонстрацію. За свідченням учасників тих подій, на початку березня мітинги відбувалися майже щодня. Та в житті селян докорінні зміни сталися лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. У перших числах листопада 1917 року високопільські селяни-бідняки і середняки зібралися на мітинг вітати історичну перемогу героїчного пролетаріату Петрограда. Член більшовицької партії з 1911 року О. І. Кисельов розповів про роль більшовиків у керівництві соціалістичною революцією, про ленінські декрети; син німецького селянина-середняка К. К. Шамей, звертаючись до односельців, закликав їх встановити в селі Радянську владу.
У другій половині січня 1918 року у Високопіллі обрано волосну Раду селянських депутатів. Але вже наступного місяця, коли на Україну вторглися австро-німецькі окупанти і куркулі-колоністи почали відкриту боротьбу проти Радянської влади, Рада передала свої повноваження волревкому. До його складу увійшли О. І. Кисельов, К. К. Шамей, Г. І. Шведов. Ламаючи опір класових ворогів, вол-ревком наполегливо проводив у життя декрети і закони Радянської влади. Першими відчули на собі їх силу місцеві глитаї, яким залишали трудову норму, а лишки землі розподіляли між малоземельними і безземельними селянами. Та розпочаті аграрно-революційні перетворення тоді не довелося довести до кінця. У березні 1918 року село захопили австро-німецькі війська. Окупанти й гетьманці, а після їх вигнання (в листопаді) — петлюрівці грабували і розоряли господарства селян. Ворогам допомагали багатії-колоністи.
На початку березня 1919 року Червона Армія визволила Високопілля. Того ж місяця обрано волосну Раду, яка взяла активну участь у землевпорядкуванні, що проводилося в Херсонському повіті. 7—8 березня 1919 року на з’їзді представників 13 волостей, де розв’язувалося питання розподілу землі між волостями для більш-менш рівномірного наділення нею селян, ухвалено, що Високопільська волость, яка мала менше ніж п’ятитисячне населення, з 35,4 тис. десятин землі передасть Архангельській волості 10,1 тис. і Костромській—3 тис. десятин. З решти 22,3 тис. десятин волосна Рада в першу чергу нарізала землю багатодітним бідняцьким родинам — по 10 десятин на двір. У Високопіллі брали на облік хліб у всіх куркульських господарствах і лишки його реквізувалися за твердими цінами, а сховане зерно конфісковувалося. Ці лишки йшли на допомогу бідняцьким господарствам, вдовам, сиротам, сім’ям червоноармійців, що не мали чим засівати свої ділянки, їх забезпечували насінням також за рахунок виділеного Херсонським повітвиконкомом насінницького фонду.
Радянське будівництво було перерване навалою денікінців, які 29 липня 1919 року захопили Високопілля і почали розправу над радянськими активістами, мирним населенням. Карний загін білогвардійців заарештував О. І. Кисельова, Г. І. Шведова, К. К. Шамея. Активних борців за Радянську владу жорстоко катували. Не допомогли ні клопотання односельців, ні сльози дружин і дітей (у Шамея було семеро малят, у Шведова — четверо). ЗО липня денікінці вивезли заарештованих за село і розстріляли. Г. І. Шведов встиг вигукнути: «Пометіться за нас, люди!» Пізніше, коли відгриміли бої громадянської війни, односельці поховали останки героїв у сільському парку. 25 травня 1926 року у Високопіллі почався судовий процес над бандитом Бюллером, на совісті якого була смерть ревкомівців. Суд виніс Бюллеру смертний вирок. Білогвардійський кат зазнав справедливого покарання.
У січні 1920 року, після вигнання з села денікінців, було створено Високо-нільський ревком, а в квітні проведено вибори до волвиконкому і сільської Ради.
Коли в червні того ж року почався наступ врангелівських військ і Високопілля опинилося у прифронтовій смузі, радянські органи провели мобілізацію чоловіків до Червоної Армії, організували допомогу їй продовольством, транспортом.
Після розгрому Врангеля і закінчення громадянської війни продовжувалася передача біднякам землі, конфіскованої у куркулів-колоністів. Частина найбагатших колоністів емігрувала до Канади, а ті, що лишилися, вели боротьбу проти Радянської влади. Вони вступали до банд, грабували села, вбивали комуністів, сільських активістів. 1922 року одна з таких банд напала на Високопілля, розгромила волвиконком, пошту, вбила кількох чоловік. Інші заможні колоністи намагалися обминати радянські закони, відмовлялися укладати з найманими робітниками трудові угоди, примушували їх працювати на себе по 10—12 годин на добу, платили менше встановленого мінімуму. Протягом 1922—1923 рр. у Високопіллі і прилеглих до нього селах, що тепер входять до складу Високопільської селищної Ради, стався 31 конфлікт між куркулями і робітниками з питань зарплати і надання відпусток. Органи Радянської влади обмежували куркулів і захищали управа сільськогосподарських робітників, але це було нелегко, бо в 1924/1925 господарському році у волості налічувалося понад 8,7 тис. наймитів, з яких близько 5,4 тис. — безробітних. Користуючись цим, куркульські господарства продовжували нехтувати радянськими законами щодо найму батраків.
Становище бідняцьких господарств, розорених іноземними окупантами, петлюрівцями, білогвардійцями, залишалося дуже тяжким. На своїх землях бідняки збирали низькі врожаї — в середньому по 35 пудів зернових з га, тоді як куркулі — понад 55 пудів. Рада, комнезам роз’яснювали трудящим селянам переваги колективного ведення господарства, залучали їх до всіх видів кооперації. Протягом 1922—1923 рр. у Високопіллі створено кредитне сільськогосподарське товариство, виробничо-кооперативну артіль «Зерно», сільське споживче товариство. КНС відкрив зерноочисний пункт, заснував машинно-тракторне товариство, в якому було 4 трактори, 6 парових молотарок, 12 нафтодвигунів, плуги, косарки, жатки.
Поступово відроджувалося господарство села: збільшувався обсяг перевезень через залізничну станцію; працювали великий млин, чимало ремісничих майстерень, крамниць. В роки непу збудовано елеватор і маслозавод. На початку 20-х років у Високопіллі відкрито лікарню, де хворих обслуговували лікар і 5 чоловік середнього медичного персоналу. Діти навчалися у початковій і семирічній школах, дорослі відвідували гуртки лікнепу. В селі були бібліотека, хата-читальня.
Після того як у 1926 році Високопілля стало районним центром Херсонського округу, новостворені райком партії і райвиконком посилили політичну роботу серед трудящих, виховували у них почуття відповідальності за долю соціалістичної Батьківщини, дружби з усіма народами країни Рад. Добре пам’ятаючи, що тільки допомога держави, російських братів врятувала їх від голодної смерті в тяжкі 1921—1922 рр., високопільці близько до серця взяли бідування жителів Ленінакана, що в грудні 1926 року потерпіли від землетрусу. їм було зібрано і надіслано продовольство, білизну.
Партійні і радянські органи роз’яснювали селянам Високопілля ленінський кооперативний план, вживали заходів до впровадження його в життя. Комнезам, який налічував 292 члени, поставив завдання до десятої річниці Жовтня залучити до кооперації всіх незаможників. У квітні 1926 року члени КНС німецької національності організували товариство спільного обробітку землі «Роте фройндшафт» «(Червона дружба»). ТСОЗ об’єднував 18 господарств (106 їдців). У наступні два роки після створення «Роте фройндшафт» у Високопіллі організовано ТСОЗи ім. Шевченка, «Ауфбау» та «Нойдорф». Херсонський окрвиконком виділив їм 3 тис. крб. кредитів, на які кожний з трьох ТСОЗів придбав по одному трактору «Фордзон». Це дало можливість колективним господарствам провести весняну оранку 1928 року на площі 740 гектарів.
Районні організації допомогли товариствам придбати сортове насіння, організували напередодні сівби 20-денні агрокурси, провели землевпорядкування. Восени, після успішного завершення збирання врожаю, в селі було влаштовано сільськогосподарську виставку, яка наочно показала переваги колективного господарювання. Урожай зернових у ТСОЗах становив пересічно 40,6 пуда з десятини, на 7,8 пуда більше, ніж на полях одноосібників. Значні для того часу прибутки товариства одержали від продажу племінного молодняка худоби. Господарські успіхи товариств спільного обробітку землі доводили селянам вигоду виробничого кооперування.
Дійову допомогу партійним і радянським органам в проведенні колективізації селянських господарств подавала місцева організація профспілки «Всеробітземлісу». Захищаючи інтереси наймитів у їх боротьбі проти куркулів, вона роз’яснювала селянам, що перемога над куркульством лежить через масову колективізацію. Одночасно йшов наступ на непманів, які все ще мали міцні позиції в торгівлі.
Керували розгортанням колгоспного руху партійні й радянські органи — Високопільський райком КП(б)У, райвиконком, сільська Рада. На 1 листопада 1929 року в селі й районі було колективізовано близько 20 проц. одноосібних селянських господарств, а в липні наступного року — вже 31,63. 1930 року в селі створено машинно-тракторну станцію, яка обслуговувала колгоспи Високопільського й частково Великоолександрівського району. Держава подбала про забезпечення її технікою. Вже 1933 року Високопільська МТС мала 55 тракторів, 7 комбайнів, 18 складних молотарок та іншу техніку. 20 червня 1930 року в районах Херсонського округу проводився «День трактора», що мав зробити досвід кращих трактористів надбанням усіх. У селі при активній участі колгоспників відбувся районний зліт трактористів. Для підготовки механізаторів, а також озброєння рільників і тваринників передовими методами агротехніки в районному центрі організовано 6 агрошкіл, в яких навчалося 190 чоловік, у т. ч. 131 член комітету незаможних селян.
Ударна робота механізаторів МТС і колгоспників забезпечила у 1931 році успішне проведення сівби озимих, лущення стерні, силосування кормів. Того року план поставок м’яса і молока державі було виконано на 120 проц. За постановою колегії Наркомзему та правління Колгоспцентру УРСР у травні 1931 року Високопільський район занесено на Червону дошку. Справи чотирьох артілей села йшли добре і це сприяло припливу до них нових членів. До весни 1933 року колективізацію трудових селянських господарств в основному було завершено (97 проц.). В ході суцільної колективізації бідняки та середняки як української, так і німецької національностей вели запеклу боротьбу з куркулями, які виступали проти колгоспів. За рішенням загальних зборів селян Високопілля 32 найбагатші родини було розкуркулено і вислано.
В селі дедалі ширшого розмаху набував рух ударників, стахановців. На 2-му Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників (1935 р.) Високопільський район представляла голова артілі ім. Ворошилова А. П. Чорноус. Боротьба трудівників села за підвищення врожайності колгоспних ланів була успішною. У роки третьої п’ятирічки середньорічний врожай зернових в артілі «Роте фройндшафт» становив 19,1 цнт. За доблесну працю кращого комбайнера МТС Ф. Л. Вишневого нагороджено орденом Леніна; бригадира тракторної бригади М. І. Омельченка удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора.
Заможно жили трудівники артілей. Кожна колгоспна сім’я за свою працю одержувала на рік не менше 2,6 тонни зерна. Чималий прибуток давало підсобне господарство. На багатьох садибах замість старих хат з’явилися нові чепурні будиночки. Восени 1936 року у Високопіллі урочисто відзначено десятиріччя створення району, який в попередньому році перейменовано на Фріц-Геккертівський — на увічнення пам’яті визначного діяча німецького робітничого руху Фріца Геккерта. Під час святкування на могилі розстріляних денікінцями борців за Радянську владу встановлено пам’ятник. На урочистому відкритті пам’ятника був присутній німецький письменник-комуніст Еріх Вайнерт.
1937 року Фріц-Геккертівський район вилучено зі складу Дніпропетровської і передано до Миколаївської області, а в квітні 1939 року — ліквідовано. Всі його сільради, за винятком Озерівської, відійшли до Великоолександрівського району.
Наприкінці 30-х років у Високопіллі працювало кілька підприємств місцевої промисловості: цегельня, маслозавод, олійня, млин, бавовно-приймальний пункт, елеватор. Сільська Рада повсякденно дбала про повніше задоволення зрослих матеріальних і культурних потреб трудящих та їх сімей. Лікарню було розширено до 50 ліжок. Діти навчалися у двох середніх школах з українською та німецькою мовами викладання. У сільському клубі з виставами і концертами виступали гуртки художньої самодіяльності, духовий оркестр. Жителів Високопілля обслуговувала бібліотека з книжковим фондом понад десять тис. томів, стаціонарна кіноустановка.
З початком Великої Вітчизняної війни багато чоловіків пішло захищати соціалістичну Батьківщину, чимало родин, а також найцінніше майно колгоспів було евакуйовано на схід. 17 серпня 1941 року німецько-фашистські війська захопили село.
У важких умовах окупації у Високопіллі і навколишніх селах виникали підпільні групи опору загарбникам, на шлях боротьби з фашистами вступало все більше радянських патріотів. М. Корецька і її дочка Л. Корецька — депутат високопільської сільської Ради—організували втечу з табору 14 радянських військовополонених. З цією метою Лідія влаштувалася працювати табірною куховаркою, викрала у коменданта перепустки і передала їх полоненим. Працівник високопільської пекарні І. В. Власенко у 1942 році переховував хворого радянського офіцера, який утік з полону.
Фашисти жорстоко карали радянських патріотів, які потрапляли до їх рук. 6 вересня 1941 року в районі залізничної станції Високопілля після жорстоких катувань були розстріляні 8 учасників підпільної групи села Архангельського — М. Я. Ситников, І. І. Гірченко та інші. На страту підпільників, яці трималися надзвичайно мужньо, окупанти зігнали всіх жителів села.
28 лютого 1944 року частини 6-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта І. Т. Шльоміна вигнали гітлерівців з Високопілля. В бою за село смертю хоробрих полягли 64 солдати і офіцери Червоної Армії. Бойові побратими поховали загиблих товаришів у братській могилі. Пізніше жителі села встановили на ній пам’ятник.
Сумне видовище являло собою пограбоване, розбите, спустошене фашистами село. Вороги спалили кращі будинки, висадили у повітря залізничну колію, вокзал, елеватор. Перед партійними і радянськими органами Великоолександрівського району новоствореної Херсонської області постали складні завдання відродити село. Його заселяли українці — переселенці із західних областей України. Велику допомогу новоселам подали Радянська держава і трудящі східних районів країни. їм надавалися кредити на придбання худоби, будівельні матеріали — на ремонт житла. Так, тільки у вересні 1944 року вони одержали 39 кубометрів лісоматеріалів. На місці зруйнованого елеватора збудовано зерносховище. По залізниці пішли поїзди. Було організовано колгосп ім. Чкалова. Відновили роботу лікарня, школа, культурно-освітні заклади.
В березні 1946 року Високопілля знову стало центром однойменного району. Райком КП України на чолі з першим секретарем, депутатом Верховної Ради УРСР Т. Н. Пуртовою та виконком районної Ради депутатів трудящих спрямували зусилля трудівників села на освоєння посівних площ і піднесення врожайності сільськогосподарських культур. Середній урожай зернових в артілі ім. Чкалова (з 1950 року— ім. Шевченка) становив у 1948—1951 рр. 21,2 цнт з га. Правління колгоспу разом з спеціалістами місцевої сортодільниці впроваджувало у виробництво нові, більш урожайні сорти сільськогосподарських культур, зокрема озиму пшеницю «Одеська-3». Цим насінням восени 1947 року колгоспники засіяли 280 га. Одержавши наступного року урожай по 31 цнт з га, вони подали допомогу посівним матеріалом іншим господарствам району, Розвивалося і громадське тваринництво, зростала його продуктивність. За шість років (1946—1951) середній надій молока на корову зріс на 700 кілограмів.
На піднесення творчої активності трудящих великий вплив справило застосування матеріальних і моральних стимулів: колгоспники артілі за самовіддану працю одержували додаткову оплату зерном, молоком, грішми. У 1949′ році групу передовиків артілі відзначено урядовими нагородами. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно комбайнера П. Г. Морозова, який 1948 року за 25 робочих днів намолотив 10.8 тис. цнт зерна, а також ланкову О. А. Вишневу, бригадира І. М. Васгока. Орденом Леніна нагороджено 5 чоловік — ланкову В. С. Сорочинську, колгоспників Г. С. Савченко, М. Є. Марценюка та інших.
За роки четвертої п’ятирічки в основному відбудовано село, відроджено підприємства місцевої промисловості. Спорудження високовольтної лінії електропередач Апостолове—Високопілля і електропідстанції потужністю 2 тис. квт. дало можливість значною мірою механізувати трудомісткі роботи в колгоспах, на підприємствах. Реконструйований маслозавод переробляв до 60 тонн молока на добу, щороку випускаючи на 2 млн. крб. продукції. Працювали млин, олійниця, крупорушка, ковбасний і комбікормовий цехи, цех безалкогольних напоїв. Організовано промислову артіль з шевським і кравецьким цехами, фотоательє. Стару німецьку кірху переобладнали під будинок культури, який одночасно правив і за кінотеатр.
У наступні роки відбувалося дальше піднесення сільськогосподарського і промислового виробництва. 1952 року рільники артілі виростили і зібрали високий урожай озимої пшениці — по 36,6 цнт з га. Не відставали від них і тваринники: передові доярки надоювали близько 3 тис. кг молока на кожну фуражну корову. За успіхи, досягнуті в розвитку господарства, 1953 року колгосп ім. Шевченка нагороджено дипломом другого ступеня ВСГВ. У роки семирічки його двічі відзначено медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР.
Протягом восьмої п’ятирічки колгосп ім. Шевченка, з яким об’єдналися артілі сіл Князівки та Микільського, перетворився на багатогалузеве, високомеханізоване господарство. Держава закріпила за ним близько 7 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 6,3 тис. га орної землі, є 117 га саду, 31 га виноградників. Уміло використовуючи ці земельні багатства, колгоспники дедалі більше виробляють зерна, молока, м’яса та іншої сільськогосподарської продукції. Включившись у всенародне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, трудівники артілі успішно виконали п’ятирічний план: зерна вироблено 302,2 тис. цнт; на 100 га угідь — 1280 цнт молока, 292 цнт м’яса; на сто га зернових — 61 тис. штук яєць. Затрати праці на виробництво сільськогосподарської продукції за п’ятиріччя знизилися в 1,6 раза. Протягом 1966—1970 рр. колгосп щороку мав чистого прибутку пересічно 576 тис. крб. Вагомий внесок у виконання господарством п’ятирічного плану зробили передовики виробництва доярки М. С. Бондар і В. М. Рідаш, які щороку надоювали понад три тис. кг молока від кожної закріпленої за ними корови, та інші.
Новими успіхами ознаменували трудівники сільського господарства перший рік дев’ятої п’ятирічки. З кожного га посіву вони зібрали пересічно по 32,8 цнт зернових. Державі продано близько п’яти тис. тонн зерна і двох тис. тонн молока та м’яса. Чистий прибуток колгоспу становив 627 тис. крб. Досить висока прибутковість всіх галузей дає можливість вкладати великі кошти у капітальне будівництво, купувати багато техніки, добре оплачувати працю трудівників. За п’ятиріччя споруджено шістнадцять тваринницьких приміщень, два зерносховища, гараж, десять водонапірних башт. Збудовано нові приміщення для трьох дитячих ясел, будинку культури, двох клубів, бібліотеки. Середньомісячний заробіток тваринників, рільників становив 114, механізаторів — 136 крб., а в першому році дев’ятої п’ятирічки — відповідно 124 і 143 крб. Протягом 1960—1971 рр. з допомогою артілі колгоспники спорудили понад 300 житлових будинків. Отже, спрямовуючи зусилля людей на піднесення сільськогосподарського виробництва, правління колгоспу, партійна організація, яка 1971 року налічувала 49 членів і кандидатів у члени КПРС, повсякденно дбають про підвищення добробуту трудівників полів і ферм.
У післявоєнний час значного розвитку в селищі набула місцева промисловість. 1955 року при промисловій артілі відкрито черепичний, а наступного року — лісопильний цехи. Тоді ж створено міжколгоспну будівельну організацію, яка налагодила виробництво цегли, пиломатеріалів, бетону. У 60-і роки стали до ладу цегельний завод, консервний цех харчокомбінату, що виробляє томатний сік, овочеві та фруктові консерви, комбінат хлібопродуктів та ін. підприємства. Велику роботу проводить районне відділення «Сільгосптехніки». Творчо працює колектив залізничної станції Високопілля. Начальник станції С. С. Лунина і стрілочник 3. Т. Загоруйко за успішне застосування нових методів роботи на транспорті нагороджені орденом Леніна.
Серед трудящих Високопілля шириться рух за комуністичне ставлення до праці. Першими завоювали почесне звання колективу комуністичної праці бригада токарів райвідділення «Сільгосптехніки» і працівники залізничної станції. Вони стали взірцем для інших робітничих колективів Високопілля. Промислові підприємства успішно виконали завдання восьмої п’ятирічки і дали державі продукції на 3,9 млн. крб. Достроково виконано план першого року дев’ятої п’ятирічки. В 1972 році з ініціативи комуністів трудящі включилися у всенародний рух за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР.
Під час підготовки до свята всіх братніх радянських народів нової сили набрало змагання між трудящими Високопільського і Арташатського районів. Дружба з вірменськими колгоспниками почалася у 1954 році, коли вся країна святкувала 300-річчя возз’єднання України з Росією, і з того часу дедалі міцніє: Арташатці подають допомогу виноградарям Високопільського району саджанцями найцінніших сортів винограду, надсилають спеціалістів-виноробів, а досвід українців став у пригоді вірменським тваринникам в укомплектуванні ферм великою рогатою худобою червоної степової породи, у догляді за нею. Допомога, запозичення передового досвіду взаємно збагачує друзів. З перших післявоєнних років міцна дружба і соціалістичне змагання зв’язують трудящих Високопільського, Великоолександрівського і Нововоронцовського районів області. Вони систематично обмінюються делегаціями. У 1972 році взаємно перевірявся хід виконання соціалістичних зобов’язань, взятих колективами колгоспів, радгоспів, промислових підприємств на честь 50-річчя утворення Союзу РСР.
За останні 10—15 років внаслідок розвитку промисловості значно змінився соціальний склад населення Високопілля. На початок 1972 року в ньому було близько 1,6 тис. робітників й службовців, 652 родини колгоспників. Змінився і національний склад населення. Крім українців, в селищі нині мешкає чимало росіян, білорусів, башкир, вірмен, азербайджанців, молдаван та представників інших національностей нашої країни. Вони живуть єдиною дружною сім’єю. З кожним роком зростають лави членів КПРС і ВЛКСМ. На початок другого року дев’ятої п’ятирічки 21 партійна організація об’єднувала 351 комуніста, в 17 комсомольських організаціях налічувалося 540 юнаків і дівчат. Комуністи й комсомольці, переважна більшість яких працює на підприємствах, в колгоспі, очолюють боротьбу трудящих за дальший розвиток сільськогосподарського і промислового виробництва. Плідно працює селищна Рада. Серед 75 її депутатів — 50 робітників та колгоспників, 25 представників інтелігенції; 32 депутати — комуністи, 9 — комсомольці. На сесіях Ради, засіданнях виконкому розглядаються питання виробничо-господарські, культурного будівництва, забудови і благоустрою селища та інші.
У післявоєнний час Високопілля, з яким злилися села Мар’янівка та Любомирівка і яке 1957 року віднесено до селищ міського типу, перетворилося на великий населений пункт. Тут з’явилося 16 нових вулиць, одна з яких названа ім’ям голови першого ревкому О. І. Кисельова, закатованого у 1919 році білогвардійцями. В селищі споруджено будинок культури з читальним залом і бібліотекою, широкоекранний кінотеатр «Україна», відкрито музичну школу-семирічку, великий дитячий комбінат. Особливо багато зроблено щодо впорядкування селища в період підготовки до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. За чотири роки (1967—1970) збудовано 4 двоповерхові багатоквартирні будинки, будинок селищної Ради, двоповерховий готель, шкільний інтернат, книгарню та ін. Вздовж багатьох вулиць прокладено тротуари, водогін, висаджено кілька тис. декоративних дерев, центральні вулиці освітлено неоновими лампами. Відкрито танцювальний майданчик, любителі спорту одержали стадіон, де відбуваються спортивні змагання, зустрічі місцевих футбольних команд, а також збірної районного центру з командами інших районів і областей. 1971 року селищна Рада витратила на благоустрій Високопілля 86 тис. крб. На ці кошти споруджено приміщення дитячих ясел, двоповерховий будинок універмагу і ресторану, відремонтовано значну частину житлового фонду, прокладено тротуари на 1,5 км шляхів з твердим покриттям тощо.
У впорядкуванні селища взяли активну участь його жителі. Провівши 9 суботників, вони виконали роботу на 18 тис. крб.: висадили понад дві тис. декоративних дерев, кущі японської айви, багато троянд. Було розбито газони, квітники. У 27-у річницю перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною в селищі сталася знаменна подія — урочисте відкриття меморіального комплексу на честь радянських воїнів, що загинули в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн.
Селищна Рада приділяє велику увагу поліпшенню побутового, медичного і культурного обслуговування трудящих. Відкрито 13 магазинів і крамниць, п’ять підприємств громадського харчування і побутового обслуговування населення. У Високопіллі є добре обладнана лікарня на 100 ліжок. У середній школі навчається понад тисячу дітей, працюють 72 педагоги, серед, них десять нагороджено значком «Відмінник народної освіти». Крім денної, в селищі є вечірня й заочна середні школи. Для школярів відкрито будинок піонерів, дитячу бібліотеку. При районному будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, в роботі яких бере участь багато робітників, колгоспників, керівників підприємств і організацій, партійних і комсомольських працівників. Готуючись до фестивалю самодіяльного народного мистецтва на честь 50-річчя утворення СPCP, аматорські колективи поповнюють свій репертуар творами високого громадянського й інтернаціонального звучання, які відбивають торжество ленінської національної політики Комуністичної партії, розкривають духовне життя і натхненну працю радянських людей. Районний будинок культури подає методичну допомогу художнім гурткам сільських будинків культури і клубів.
Доброю традицією в житті й побуті трудівників селища стали нові свята й обряди. На центральній площі, що носить ім’я В. І. Леніна, біля пам’ятника вождеві, відбуваються проводи юнаків до Радянської Армії, робітничі колективи звітують про свої трудові успіхи, школярів урочисто приймають до лав юних піонерів. Кожне комсомольське або «золоте» весілля стає великим святом не лише для молодих і ювілярів, а й для всієї громадськості. У новий весільний ритуал органічно вплітаються старовинні народні пісні й танці. В селищі регулярно проводяться «дні депутатів», сходи громадян. За своє повнокровне, радісне життя високопільці дякують рідній Комуністичній партії, яка веде радянський народ до комуністичного майбуття.
В. Я. КУЗЬМЕНКО, Г. Ю. РЕВ’ЯКІН