Чемерівці, Чемеровецький район, Хмельницька область
Чемерівці — селище міського типу (з 1959 року), центр однойменного району. Розташовані на річці Жванчику (притока Дністра). Відстань до найближчої залізничної станції Закупне — 15 км, до обласного центру — 106 км. Населення — 3918 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Ямпільчик.
Чемерівці — центр району, площа якого 928 кв. км, населення 72 тис. чоловік (у т. ч. сільського 68,1 тис., міського 3,9 тис.). В районі 70 населених пунктів, підпорядкованих селищній і 24 сільським Радам; 27 колгоспів, 62 тис. га орної землі; 9 промислових підприємств, 3 будівельні організації; 8 лікарень, поліклініка, 45 фельдшерсько-акушерських пунктів, 5 пологових будинків; 58 шкіл, медичне та професійно-технічне училища; 61 будинків культури і клубів, 53 масові бібліотеки.
На території сучасного селища люди жили ще в добу міді. В урочищі За гуральнею археологи знайшли залишки поселення трипільської культури. Частково збереглися також насипані в давнину земляні вали.
У письмових джерелах Чемерівці вперше згадуються 1565 року. Щодо пояснення назви селища існує кілька версій. За однією з них — в основі цієї назви лежить прізвище типу Чемер, Чемера, інша — пов’язує її з рослиною чемерицею. Нарешті, є думка, що назва Чемерівці походить від «чемерки», «чемерчини» (різновид одягу).
Наприкінці XVI ст. Чемерівці були власністю магната Калиновського, пізніше належали Матушевичам. Селяни відбували по два дні панщини на тиждень. Крім того, тяглові і напівтяглові господарства відробляли ще згінні і шарваркові дні та ряд інших феодальних повинностей. Жінки пряли пряжу, ткали полотно, вирощували городні культури. Поміщики застосовували урочну систему. «Урок» був настільки великим, що його не вдавалося виконати за робочий день. Внаслідок
жорстокої феодальної експлуатації умови життя селян ставали нестерпними. Доведене до відчаю, селянство бралося за зброю, вело нещадну боротьбу проти своїх гнобителів. Коли на Поділлі 1594 року розпочалося антифеодальне повстання під керівництвом Северина Наливайка, до нього приєдналися й жителі Чемерівців.
Після возз’єднання 1793 року Правобережної України з Росією Чемерівці з 1797 року стали містечком Кам’янецького повіту новоутвореної Подільської губернії. У першій половині XIX ст. тут досить інтенсивно розвиваються різні ремесла, зокрема кушнірське, кравецьке, шевське та інші. В містечку налічувалося 166 ремісників. Працювали гуральня і млин, що належали поміщику Матушевичу, торгувало 48 крамничок 2. Розвиток ремесел і торгівлі сприяв зростанню населення. Якщо в першій половині XIX ст. тут було 255 будинків, то в 1894 році їх стало 387, а жителів — 2,2 тис. чоловік.
Нелегко жилося бідноті, яка постійно зазнавала утисків від місцевих властей, була позбавлена політичних прав, страждала від малоземелля. Про це свідчать інвентарі чемеровецьких поміщиків середини XIX ст. Зокрема, з 165 десятин землі, якими володіла Юзефа Матушевич, у 1845 році лише 48 десятин були в користуванні 12 селянських дворів. З 110 десятин землі помістя Вінценти Матушевич за 11 селянськими господарствами було закріплено 49 десятин. З 65 десятин помістя Каспера Чайковського 6 селянських родин мали 23 десятини землі. Земельні наділи розподілялися між селянами нерівномірно. Лише п’ять селянських господарств мали наділи по 6 десятин, а переважна більшість — від 1 до 3 десятин. Малоземелля примушувало селян шукати випадкових заробітків, наймитувати.
Хоч в результаті реформи 1861 року селяни стали особисто вільними, але економічне становище їх не поліпшилося. Колишні кріпаки мали сплатити державі протягом 49 років викупні платежі, які утроє перевищували визначену поміщиком вартість землі, що теж була завищена.
У пореформений період поглиблюється соціальне розшарування селянства. В 70—90 роках XIX ст. в Чемерівцях було близько 60 проц. малоземельних і безземельних селян. З розвитком капіталізму і зростанням попиту на хліб місцеві поміщики головну увагу приділяли виробництву товарного зерна, яке йшло на продаж. В кінці XIX — на початку XX ст., крім Матушевича, власниками чемеровецьких земель були також поміщики Чайковський, Парушевський, Дмитрович.
Тяжке економічне становище, свавілля поміщиків породжували невдоволення серед селянських мас. У квітні 1905 року в Чемерівцях відбувся виступ селян, які вимагали підвищення заробітної плати в поміщицьких економіях. Наступного року спалахнуло нове заворушення під час жнив. Наляканий поміщик втік з Чемерівців. Селяни спалили панський будинок і господарські будівлі. Каральний загін, що прибув до села, придушив цей виступ. Не кращим було й життя робітників на поміщицькій гуральні. Робочий день тут тривав 12 годин, а за свою важку працю вони одержували 6 крб. на місяць.
Злидні, антисанітарні умови життя породжували численні хвороби. Тривалий час в Чемерівцях не було жодного медичного закладу. Містечко входило до Лянцкорунської лікарняної дільниці, де працювали лікар, фельдшер і акушерка. Лікарня мала всього 10 ліжок. Тому населення часто зверталося за допомогою до бабок-повитух та знахарів.
Не дбали місцеві власті й про освіту. З 1883 року в селі діяла церковнопарафіяльна школа, в якій один вчитель навчав 56 дітей. Згодом тут відкрили однокласне міністерське училище. У 1908/1909 навчальному році з 289 дітей шкільного віку в училищі і церковнопарафіяльній школі перебувало всього 57 хлопчиків і 19 дівчаток.
У 1911 році в селі налічувалося 487 дворів, у користуванні селян було понад 800 десятин землі, 252 коней, 280 корів. Певного розвитку набули кустарні промисли. Тут працювало 10 шевців, 15 теслярів, кілька ковалів, ткачів, каменярів. Щорічно вони виробляли продукції на суму 1788 карбованців.
З початком першої світової війни доросле населення було мобілізоване на риття окопів, будівництво укріплень, а більшість чоловіків — у діючу армію. Багато з них загинуло на фронті або повернулося каліками. Економічне становище селянських господарств значно погіршало — не вистачало робочих рук, коней. Значна частина орної землі лишалася не засіяною.
Коли до Чемерівців прийшла звістка про повалення самодержавства, зміцнилися надії селян, що вони матимуть мир і землю. Але буржуазний Тимчасовий уряд не поспішав задовольняти ці вимоги селянства. В березневі дні 1917 року жителі містечка зібралися на мітинг протесту проти антинародної політики уряду, який проходив під гаслами «Геть війну!», «Геть капіталістів!». В дальшому розгортанні революційної роботи серед трудового населення значну роль відіграли більшовицькі організації 12-го армійського корпусу, частини якого дислокувалися на території сучасного Чемеровецького району, а штаб корпусу містився в с. Жерді. Революційні солдати-більшовики цього корпусу одними з перших стали на шлях боротьби за перемогу соціалістичної революції.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни Чемерівців відібрали у місцевого поміщика 1328 десятин землі і 115 десятин лісу. У грудні 1917 року було створено земельний комітет, а згодом — Раду селянських депутатів. Її очолив селянин-бідняк П. П. Мороз. З перемогою революційних сил у грудні 1917 року в 12-му армійському корпусі органи Радянської влади в Чемерівцях і навколишніх селах значно зміцнилися. Радянську владу в містечку встановлено в січні 1918 року. Організаторами нового життя були селяни-бідняки В. І. Войтюк, П. П. Мороз, Л. В. Масловський, М. І. Недоборський, І. Г. Шеремета.
Та невдовзі трудящим Чемерівців довелося відстоювати владу Рад у боротьбі проти австро-німецьких інтервентів, петлюрівців і білополяків. Окупанти примушували селян сплачувати контрибуцію, забирали хліб, худобу, коней, знущалися з жителів. Населення Чемерівців чинило опір ворогові. Для боротьби проти білополяків і петлюрівців організували місцевий повстанський загін. У листопаді 1920 року частини Червоної Армії спільно з повстанським загоном визволили Чемерівці і відновили тут Радянську владу. Приступили до роботи ревком (у січні 1921 року передав свої повноваження сільській Раді) і комітет незаможних селян.
На початку 1921 року в Чемерівцях організувалися партійний і комсомольський осередки. Йшла перша весна мирної праці. Партійний осередок спільно з сільською Радою виступили організаторами ударного проведення весняної кампанії. Завдяки широкій роз’яснювальній роботі та особистій участі комуністів, комсомольців і членів сільської Ради, а також високій активності трудівників села, весняну сівбу 1921 року завершили успішно. Посівна площа майже досягла рівня 1916 року.
Було зроблено перші кроки і в розвитку культури. 1921 року відкрилася початкова школа. А 1924/25 навчального року тут працювало дві школи, в яких 5 учителів навчали 175 дітей.
Після утворення в березні 1923 року Чемеровецького району діяльність парт-осередку активізувалася. Велика масово-політична робота, що її проводили серед селян комуністи й комсомольці, переконувала одноосібників в перевагах колективних господарств. Ще 1922 року в Чемерівцях виникло сільськогосподарське кооперативне товариство «Поступ», яке очолив І. Г. Шеремета. Внаслідок широкої агітаційної роботи у 1923 році створено сільськогосподарську артіль «Початок», до якої вступило 33 чоловіка. Господарство тоді мало лише дві пари коней, 7 корів і 4 плуги. Наступного року організовується артіль «Плуг», яка об’єднала 16 сімей. У 1927 році 27 бідняцько-середняцьких господарств утворили ТСОЗ. Наступного року тсозівці придбали трактор «Фордзон». Товариство існувало до 1929 року.
З початком масової колективізації в Чемерівцях створюються дві артілі —спочатку «Паризька комуна», а згодом — ім. Карла Маркса. Вони мали 788 га земельних угідь, 67 коней, об’єднували 295 господарств. Одним з активних організаторів колгоспу «Паризька комуна» й незмінним головою правління з 1930 по 1940 рік, а потім з 1944 по 1950 рік був колишній місцевий селянин-бідняк М. О. Горячий. Він доклав багато зусиль, щоб зміцнити колгоспне господарство в Чемерівцях.
Велику роль у масовій колективізації та організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграла створена в 1930 році Чемеровецька МТС, яка мала тоді 11 тракторів. Вже протягом першого року свого існування за допомогою партійної і комсомольської організацій МТС готувала трактористів, бригадирів, рільників. Поява на колгоспних ланах сільськогосподарської техніки і сумлінна праця людей сприяли зростанню врожайності. Якщо збір зернових в умовах ведення одноосібного господарства навіть в урожайні роки не перевищував 50—60 пудів з десятини, то вже в перші роки ведення артільного господарства тут збирали по 15 цнт зернових, 307 цнт цукрових буряків, 162 цнт картоплі з гектара. У 1935 році в колгоспі відкрито хату-лабораторію, а наступного року почав діяти агрогурток. Його відвідувало 46 колгоспників. Розгортається і поширюється стахановський рух. 1936 року в колгоспах вже налічувалося 24 послідовники цього руху. Велику роль у колгоспному виробництві відігравали жінки. Вони очолювали близько 30 ланок.
Партійні організації, сільська Рада і правління колгоспів постійно дбали про дальший розвиток громадського господарства. Було побудовано тваринницькі ферми, насаджено фруктовий сад. Комуністи і комсомольці показували зразки сумлінної праці. Одним з передовиків колгоспного виробництва в 1938—1940 рр. був бригадир городньої бригади М. Г. Крижанівський. Очолена ним бригада збирала по 8 цнт волокна конопель з га на площі 7 га. Він був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. Добрі врожаї у ті роки збирали ланки рільничих бригад В. М. Горячої та І. І. Горячої — близько 20 цнт зерна та по 350 цнт цукрових буряків з гектара на площі 25 га. Восени 1940 року колгоспи «Паризька комуна» та ім. Карла Маркса об’єдналися в одне господарство, назване «Паризькою комуною». За ним тоді закріпили 1323 га сільськогосподарських угідь. Тут налічувалося 150 голів великої рогатої худоби, 76 свиней, 93 вівці. Його доходи становили 475 тис. карбованців.
Чемеровецька МТС стала однією з передових на Україні. За досягнуті успіхи в обслуговуванні колгоспів району МТС була учасницею ВСГВ 1939 року. Її машинний парк уже налічував 79 тракторів і 21 комбайн. В лютому 1940 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Чемеровецьку МТС нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Учасниками ВСГВ того року стали зоотехнік В. М. Кузима, головний агроном Ф. І. Семенишин, тракторист П. А. Смик, бригадир тракторної бригади П. І. Яриш та інші.
Розвиток колгоспної економіки сприяв неухильному піднесенню добробуту і культури трудящих. Багато трудівників спорудили добротні будинки.
Поліпшилося й медичне обслуговування населення. В містечку функціонували лікарня на 65 ліжок з терапевтичним, хірургічним, пологовим та інфекційним відділеннями, поліклініка, дитяча консультація, аптека, санітарно-епідеміологічна станція. В них працювало 35 чоловік медичного персоналу. Діяли дитячі ясла, піонерські табори.
Значні зміни сталися і в культурному житті. До 1939 року було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У двох середніх школах в 1940 році працював 41 вчитель, навчалося 1032 учні.
Широко розгорнули роботу культурно-освітні заклади. В 1935 році споруджено будинок культури із залом для глядачів на 370 місць і кімнатами для гурткової роботи, було відкрито піонерський клуб. При будинку культури працювали хоровий, танцювальний та драматичний гуртки, духовий оркестр. В гуртках художньої самодіяльності напередодні війни брало участь понад 150 чоловік.
Багато горя і страждань завдав радянським людям напад фашистської Німеччини. Відступаючи під натиском переважаючих сил ворога, радянські війська залишили село. 9 липня 1941 року гітлерівці захопили Чемерівці. Настали чорні дні окупації. Вже першого дня фашисти розстріляли в Чемерівцях понад 40 мирних громадян, зруйнували пам’ятник В. І. Леніну, споруджений у 1925 році. 154 жителів відправили на каторжні роботи до Німеччини. Всього за час окупації фашисти знищили близько тисячі чоловік.
Відповіддю на терор був організований опір. У Чемерівцях виникла підпільна група, яку очолив Й. І. Протоцький. На початку вересня 1941 року відбулася нарада членів групи, на якій було визначено основні завдання у боротьбі проти німецьких загарбників. У будинку підпільниці Є. П. Гаврисинської з жовтня почала діяти підпільна друкарня. Тут видрукували різних листівок загальним тиражем близько 39 тис. примірників. Згодом на базі підпільної групи виник партизанський загін ім. Чапаева, в якому було у 1942 році 26 чоловік. Командиром загону став комуніст М. Т. Тоскалюк, комісаром — комуніст Й. Й. Сирваровський. Загін діяв на території Городоцького, Кам’янець-Подільського, Смотрицького і Чемеровецького районів. За час своєї діяльності партизани в 14 селах знищили різні документи у сільських управах, організовували напади на заготівельні пункти, продовольчі склади, псували засоби зв’язку, здійснювали диверсії на залізниці, а наприкінці лютого 1944 року пустили під укіс ворожий ешелон.
Під час однієї з операцій гітлерівці захопили в полон партизана В. А. Масловського. Фашистські нелюди вирізали йому на чолі п’ятикутну зірку, викололи очі, відрізали носа, а потім розстріляли. Але мужній патріот жодним словом не виказав своїх товаришів-партизанів. Біля будинку школи в с. Кугаївці, де вчителював В. А. Масловський, споруджено пам’ятник герою-партизану. Постійну допомогу партизанам подавало місцеве населення. Лікарі П. І. Горошко, Ф. П. Горячий, М. А. Черненко на своїх квартирах лікували поранених партизанів.
У березні 1944 року партизанський загін ім. Чапаева з’єднався з регулярними частинами Червоної Армії і брав участь у визволенні району та села від німецько-фашистських окупантів. Чемерівці були визволені підрозділами 10-го Уральського добровольчого танкового корпусу 4-ї танкової армії 1-го Українського фронту 25 березня 1944 року6. Під час боїв за Чемерівці смертю хоробрих загинули 134 радянські воїни. Тепер у центрі селища на братській могилі воїнів-визволителів височить пам’ятник. Свято шанують жителі Чемерівців пам’ять своїх односельців, які полягли в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. На їх честь споруджено обеліск. Юні слідопити Чемеровецької середньої школи відшукали і встановили зв’язки з родинами воїнів, що брали участь у визволенні села, запросили їх до Чемерівців, де відбулося вже кілька хвилюючих зустрічей. За мужність і відвагу, виявлені в боях з фашистськими загарбниками, урядовими нагородами відзначено 180 громадян села.
Відступаючи, гітлерівці намагалися завдати якнайбільшої шкоди господарству села. Вони палили господарські приміщення та житлові будинки, псували сільськогосподарські машини. Сума збитків, завданих гітлерівцями колгоспу «Паризька комуна», становила 16,6 млн. карбованців.
У перші ж дні після визволення Чемерівців відновили роботу районний комітет партії, райвиконком, сільська Рада. Вся увага партійних і радянських органів була спрямована на швидшу відбудову господарства району. У надзвичайно важких умовах доводилося відбудовувати господарство артілі. Не вистачало ні робочих рук, ні техніки, ні коштів. Та завдяки самовідданій праці комуністів, комсомольців, усіх колгоспників, першу повоєнну сівбу було завершено своєчасно. У травні 1944 року відновила роботу Чемеровецька МТС. Невисокий був урожай у 1944—1945 рр., всього 8 цнт з га, бо позначилися нестача техніки, відсутність сортового насіння, не завжди вдавалось дотримуватися строків проведення польових робіт.
Почалася відбудова тваринницьких ферм. Було споруджено приміщення корівника, конюшні, два свинарники, зерносховище. Допомагала колгоспу й держава, виділивши посівний матеріал і в кредит гроші. Коли до села повернулися колишні фронтовики, справи пішли на краще. Вони своєю самовідданою працею сприяли піднесенню громадського господарства. А трактористи С. А. Вінярський, П. М. Горячий, М. М. Полудняк, Ф. А. Полудняк та інші при нормі 5 га оранки за зміну зорювали 6,5—7 га. За високі виробничі показники в 1947 році бригадиру тракторної бригади Чемеровецької МТС С. М. Миколіну було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а трактористів С. А. Харкалюка та І. Л. Тихого нагороджено орденом Леніна.
У 1950 році відбулося об’єднання колгоспів ім. Паризької комуни (с.Чемерівці) та ім. Черняховського (с. Ямпільчик). Нова артіль стала називатися ім. Жданова. Її земельні угіддя збільшилися до 2350 га. У новоутвореному господарстві стала краще використовуватися потужна техніка, що забезпечило дальше піднесення матеріального та культурного рівня колгоспників. З року в рік зростала врожайність зернових і технічних культур. Протягом 1957—1962 рр. артіль збирала пересічно по 21 цнт зернових, 250 цнт цукрових буряків, 75 цнт картоплі, 220 цнт овочів з гектара. З 1962 року почалася спеціалізація колгоспного виробництва. Основною галуззю господарства стала відгодівля великої рогатої худоби та свиней. Тепер на тваринницьких фермах утримується понад 1500 голів великої рогатої худоби і 2000 свиней. Валове виробництво м’яса за рік становить 4 тис. цнт. Кращі тваринники — 3. Г. Лупійчук, Н. С. Лупійчук, Т. Б. Драгушевська добилися добового приросту живої ваги свиней — по 600 г на голову; Г. П. Білоока — добового приросту великої рогатої худоби по 720 г на голову.
З великим натхненням трудилися колгоспники артілі в роки підготовки до відзначення 50-річчя Радянської влади та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Вони добилися врожайності зернових культур пересічно по 28,8 цнт, цукрових буряків — 355 цнт з га. Ланка В. В. Левицької на площі 17 га зібрала по 585 цнт цукрових буряків, а комплексно-механізована ланка Я. І. Цугеля на площі 35 га — по 612 цнт. За ці ж роки було вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь в середньому по 168,5 цнт м’яса. Доход колгоспу в 1969 році становив 1,4 млн. карбованців. Переважна більшість трудомістких процесів у тваринництві та рільництві механізована. Артіль підключено до державної електромережі. В господарстві є млин, пилорама, кам’яний кар’єр.
З’явилися й нові передовики колгоспного виробництва. Бригадир тракторної бригади G. М. Сівак та його колектив у 1967—1969 рр. збирав пересічно по 29,3 цнт зернових та 362 цнт цукрових буряків. Виробіток тракториста В. І. Кулика в переводі на 15-ти сильний трактор становив 877 га умовної оранки, а тракториста П. І. Цугеля — 803 га умовної оранки. Комбайнер В. І. Римар зібрав комбайном зернові на площі 203 га і намолотив 5480 цнт зерна.
Значних успіхів у боротьбі за збільшення виробництва усіх видів сільськогосподарської продукції добилися трудівники ланів та ферм Чемерівців і всього району в роки восьмої п’ятирічки. Обсяг валової продукції сільського господарства зріс на 20 проц., а продуктивність праці у сільському господарстві підвищилася на 37 проц. За успіхи, досягнуті у виконанні восьмого п’ятирічного плану, першому секретареві Чемеровецького райкому КП України О. І. Степанюку в 1971 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, начальника районного управління сільського господарства Р. А. Атаманчука нагороджено орденом Леніна.
З 1959 року Чемерівці віднесено до категорії селищ міського типу. Тут працюють районне об’єднання «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуд», інкубаторна станція, авто-підприємство, маслоробний цех, хлібозавод, ковбасний цех, цех безалкогольних напоїв. У роки восьмої п’ятирічки розширилося житлове будівництво. Колгоспники, робітники і службовці спорудили близько 300 будинків. Прокладено нові вулиці, центральні — заасфальтовано, вздовж них висаджено декоративні дерева. В центрі селища — універмаг, кінотеатр «Україна», середня школа, медичне училище. Поліпшується побутове обслуговування трудящих. Відкрито комбінат побутових послуг, готель, ресторан.
Після спорудження у Волочиську телевізійного ретранслятора, населення має змогу дивитись передачі центральної та республіканської телестудій. З 1969 року в селищі працює дитяча музична школа.
Розширюється мережа закладів охорони здоров’я трудящих. У селищі споруджено районну лікарню на 200 ліжок, обладнану всім необхідним устаткуванням, діє два медичні пункти, аптека. Тут працює 31 лікар і 72 чоловіка середнього медичного персоналу.
В Чемеровецькій середній та восьмирічній школах працює 78 учителів з вищою та середньою спеціальною освітою, навчається понад 700 учнів. Чемеровецька середня школа є закладом передового досвіду з використанням технічних засобів навчання. Тут проводяться семінари керівників шкіл, вчителів фізики, хімії та молодших класів. Колектив учителів багато років підтримує міцну дружбу з педагогами Джусалинської школи Кзил-Ординської області Казахської РСР. Колишніми вихованцями школи були генерал-полковник І. Г. Павловський, доктор геолого-мінералогічних наук Ф. А. Станіславський та інші.
Випускник школи П. Г. Поплавський у складі відважної четвірки радянських воїнів протягом 49 діб дрейфував на баржі в Тихому океані.
З 1963 року в Чемерівцях діє медичне училище, яке готує фельдшерів та медсестер. Тут навчається 425 учнів, працює 24 викладачі з вищою медичною та педагогічною освітою. В розпорядженні майбутніх медпрацівників 2 навчальних корпуси, добре обладнані аудиторії, 10 кабінетів та лабораторій, актовий і спортивний зали.
Справжнім вогнищем культурно-масової роботи серед населення став районний будинок культури. Тут працюють хоровий та вокальний, драматичний і художнього слова гуртки, ансамбль баяністів й бандуристів, жіночий інструментально-вокальний ансамбль, танцювальний. В них бере участь понад 200 чоловік.
Агіткультбригада районного будинку культури об’єднує 22 учасники художньої самодіяльності. Самодіяльні митці виступають на сцені, на польових станах, тваринницьких фермах, у червоних кутках. При районному будинку культури постійно діє районний театр народної творчості. Він є центром методичної допомоги колективам художньої самодіяльності району. В селищі працює кінотеатр на 550 місць.
Міцно подружили трудящі з книгою. У Чемерівцях — 5 бібліотек, книжковий фонд яких налічує 35 тис. книг. Велику агітаційно-пропагандистську та культурно-освітню роботу ведуть первинні організації товариства «Знання», охорони пам’ятників історії та культури, охорони природи. В Чемерівцях свій стадіон, обладнаний всім необхідним для проведення спортивних змагань з багатьох видів спорту. В спортивному товаристві «Колос» є футбольна, волейбольна, легкоатлетична та шахова секції. В них у вільний від роботи час бере участь близько тисячі жителів селища.
Під життєстверджуючою зорею Великого Жовтня новим, щасливим і вільним життям живуть трудящі Чемерівців на оновленій Радянській землі.
І. С. ВИНОКУР, М. Г. ГЛИНСЬКА