Летава, Чемеровецький район, Хмельницька область
Летава — село, центр сільської Ради. Розташована в широкій долині річки Летавки, притоки Жванчика, за 15 км від райцентру і за 35 км від залізничної станції Закупне. Населення — 2460 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Вигода, Жабинці, Михайлівна, Нове Життя і Чагарівка.
Під назвою Летаво Дворище село згадується в документах початку XVI ст. Воно входило тоді до Скальського староства. У 1583 році в Летаві було 4 плуги землі. Королівська родина, якій належало село, здавала його в орендне користування. Намагаючись якнайбільше здобути прибутків, орендарі не додержувалися вказаних в інвентарях і орендних договорах повинностей для селян, а самочинно їх збільшували, доводячи жителів до повного зубожіння і розорення.
Перебуваючи під владою шляхетської Польщі, населення Летави зазнавало різних утисків. Селянські господарства відбували три дні панщини на тиждень. Крім того, вона доповнювалася різними поборами й повинностями.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії Летава відійшла до казенних маетностей. Пізніше село, в якому налічувалося 159 дворів, було поділене між кількома поміщиками. Нелегко жилося селянам Летави. На початку 40-х років XIX ст. лише п’ята частина селянських дворів поміщика Дружбацького користувалася повним наділом землі — 6,6 десятини, решта мала половину наділу або належала до категорії городників, які зовсім не мали польової землі. З 15 селянських господарств іншого власника — Мечниковського тільки 2 мали повні наділи. Селяни відбували панщину по два дні влітку і одному дню взимку. Дедалі ширше застосовувалась урочна система. Поміщики давали селянам на день таке завдання («урок»), що його можна було виконати за 1,5—2 дні. Крім панщини, чоловіки з тяглових і напівтяглових селянських господарств відбували ще 12 згінних і 12 шарваркових днів на рік, толоку, денну і нічну сторожу. Жінки обробляли й збирали городні культури, пряли пряжу, товкли просо тощо.
Після введення в 1847—1848 рр. інвентарних правил експлуатація летавських селян посилилась. До того часу чоловіки тяглих і піших господарств відробляли панщину по 84 дні на рік, а робота жінок не регламентувалася. Після 1848 року ці господарства зобов’язані були відробляти по 162 дні (84 — чоловічих і 78 — жіночих). Узаконювалися також відробіток згінних і шарваркових днів, нічні караули. Правила лише заборонили поміщикам переносити невідпрацьовані дні із зимових місяців на літні.
Запровадження інвентарних правил у маєтках Летави викликало ще більше незадоволення селян. Влітку 1851 року кріпаки поміщика Дружбацького відмовилися жати по півтори копи озимих за один день на панщині, зажадали зменшити урочне завдання, виступили проти розкладки казенних податків на жінок. Заворушення селян серйозно занепокоїло місцеві власті. У жовтні 1851 року сюди прибули кам’я-нецький повітовий предводитель дворянства і земський справник, які рекомендували Дружбацькому «ні в чому не відступати від інвентарних правил». Того ж року стався виступ селян і в маєтку Мечниковського. У відповідь на покарання кріпаків за найменшу провину група селян на чолі з селянином П. М. Савчуком напала на поміщицьку садибу, підпалила дві скирти хліба. Савчука заарештували і відправили до в’язниці.
Після скасування кріпацтва переважна більшість найкращої землі, як і раніше, належала поміщикам. За викупним договором, укладеним між М. Дружбацьким і селянами в липні 1862 року, 152 селянських господарства одержали 94 десятини садибної землі і 576 десятин поля. У маєтку В. Зеленського 16 селянських дворів наділялися відповідно 11 і 52 десятинами. Поміщики залишили за собою 1058 десятин садибної і орної землі, що становило 55 проц. загальної площі усіх орних угідь села. Земельні наділи селян були невеликими. 23 тяглових господарства одержали по 6,6 десятини поля, 144 піші — 3,3 десятини, а за 24 городниками закріплялися тільки присадибні ділянки. Розмір польових ділянок 35 господарств чиншовиків і однодворців, які орендували землю у Дружбацького, не перевищував наділу тяглих селян. У відповідності з «Місцевим положенням» про поземельне влаштування селян Правобережної України і викупним договором, селянські господарства до введення в дію указу від 30 липня 1863 року за садибу вносили оброк, а за користування польовим наділом — платили грішми або відробляли панщину. Позбавлені необхідних угідь, селяни Летави, щоб не вмерти з голоду, були змушені орендувати в поміщиків за високими цінами свої колишні наділи. За непридатні для рільництва земельні ділянки, що дісталися їм після реформи, вони сплачували викуп.
Селяни Летави відмовлялися виконувати обов’язки, покладені на них новим законом, і вимагали передачі землі без викупу. Наляканий рішучими діями селян, М. Дружбацький викликав військо. До села прибуло дві роти 1-го і 2-го батальйонів Севського піхотного полку. За допомогою зброї і нагаїв карателі примусили жителів Летави підкоритися. Однак селянине мирилися з лихою долею. 1893 року, знищивши межові знаки, вони захопили частину полів поміщиці Дружбацької.
На початку XX ст. зубожіння переважної більшості летавських селян досягло крайніх меж. У 1906 році кількість господарств, що користувалися наділом в 3,3 десятини польової землі, з 71 проц. зменшилася до 29 проц. Розмір польових ділянок 65 проц. дворів не перевищував 2 десятин, 37 господарств взагалі не мали польової землі. У 1913 році в Летаві з 499 дворів 101 мав по одному коню, 286 були безкінними, 236 — безкорівними, 119 — безземельними. Знаряддя для обробітку грунту мали лише 45 проц. господарств. Біднякам і значній частині середняків доводилося шукати випадкових заробітків у поміщицьких маєтках Бессарабської і Херсонської губерній, в господарствах місцевих поміщиків і куркулів. 45 дворів займалися кустарними промислами — ковальським, ткацьким, кравецьким, шевським тощо. Тяжке економічне становище і політичне безправ’я породжували масове невдоволення селян. У 1905—1906 рр. вони брали участь у страйках сільськогосподарських робітників поміщицьких маєтків сіл Жабинців й Летави. У вересні 1907 року селянин С. П. Дробний очолив страйк у маєтку поміщика с. Чагарівки Беднаровського. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня. С. П. Дробного заарештувала поліція і за постановою суду ув’язнила у Кам’янець-Подільській тюрмі.
Вкрай незадовільним було медичне обслуговування. Довгий час Летава входила до Орининської лікарняної і Лянцкорунської фельдшерської дільниць (до Оринина— 18 км, до Лянцкоруня — 5 км). Лише в 1912 році повітова земська управа відкрила в Лянцкоруні лікарню, яка мала всього 10 ліжок, лікаря, фельдшера та акушерку. Три медпрацівники обслуговували 21 село, де проживало близько 35 тис. чоловік.
Парафіяльна школа відкрилася у 80-х роках XIX ст. і довгий час розміщувалася в маленькій хатині. У 1905 році в селі, як одному з найбільших у Лянцкорунській волості, відкрили однокласне міністерське училище, де здобували освіту переважно діти заможних селян Летави. Напередодні першої світової війни навчанням у селі було охоплено тільки 64 проц. дітей шкільного віку.
Не змінилося становище трудящого селянства і після повалення самодержавства. Тільки перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції відкрила селянам шлях до щасливого життя. В другій половині грудня 1917 року до села прибула група солдатів, очолювана членом військревкому 12-го армійського корпусу М. Левицьким. На сільському сході обрали Раду селянських депутатів і прийняли постанову про передачу їй влади та розподіл поміщицької землі між бідняками.
Однак мирне радянське будівництво на Україні перервав наступ австро-німецьких військ. У другій половині лютого 1918 року вони окупували Летаву, а після втечі інтервентів у листопаді 1918 року сюди вдерлися петлюрівці. В середині квітня 1919 року, внаслідок успішних наступальних дій частин 2-ї Української радянської дивізії і місцевих партизанських загонів, у Летаві відновлено Радянську владу. Але на початку червня жовтоблакитники знову захопили село, а восени до нього вдерлися білопольські війська. Остаточно село визволено 18 листопада 1920 року. Відразу ж розпочали діяльність ревком та комітет незаможних селян. В середині січня 1921 року відбулися перші після громадянської війни вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. У зв’язку з обранням сільської Ради ревком припинив свою діяльність.
Великої шкоди заподіяли селу інтервенти і петлюрівські війська. Багато житлових і господарських будівель було зруйновано, переважна більшість дворів залишалась без робочої і продуктивної худоби, сільськогосподарського реманенту. Але на допомогу трудовому селянству прийшла Радянська влада. Безземельні і малоземельні селяни одержали понад 600 десятин землі, що належала поміщиці Г. Дружбацькій, великим куркульським господарствам і церкві. У 1922 році в селі створено сільськогосподарське товариство «Допомога», яке за плату організувало прокат реманенту та сільськогосподарських машин, займалося збутом продуктів рільництва і тваринництва.
У відбудовний період, порівняно з 1913 роком, кількість бідняцьких безкінних господарств зменшилась у 2,5 раза, а безкорівних — в 1,5 раза. Однак дальший розвиток економіки гальмувався обмеженими можливостями дрібних господарств.
Як і до революції, селяни користувалися примітивною технікою, застосовували застарілі прийоми землеробства. Урожайність сільськогосподарських культур не перевищувала 44 пуди з десятини. Селяни-бідняки пішли новим, ще невторованим шляхом об’єднання своїх господарств. У березні 1923 року відбулися організаційні збори, які обрали правління колгоспу і прийняли статут. Артіль, яку назвали «Відродження», очолив С. Ф. Калуцький, згодом його заступив П. П. Паньків.
Важким видався перший рік спільного господарювання. Артіль об’єднувала 10 господарств, мала 23 десятини землі, двоє коней, дві борони, плуга, драпака тощо. На допомогу прийшла держава. Уже в квітні 1923 року артіль одержала грошову позичку на придбання насіння, а в 1924-му — 400 крб. кредиту. За рахунок державної позики і доходів господарства артіль купила 6 коней, два вози, 2 саней, сівалку, 2 плуги, 5 борін, культиватор. Були збудовані приміщення для утримання худоби, майстерня для виробництва черепиці, закладено сад на площі 3 десятини. На третьому році колективного господарювання в артілі вже зібрали з кожної десятини по 105 пудів жита і 110 пудів кукурудзи. В 1925 році урожай зернових у колгоспі порівняно з урожаєм, одержаним одноосібними господарствами, був вищий у 2 рази. Значно більшими виявились і доходи. Якщо одноосібні господарства в 1926 році одержали з десятини по 69 крб. доходу, то артіль «Відродження» — по 114 карбованців.
З перших днів своєї діяльності сільська Рада постійно піклувалася про розвиток освіти і культури трудящих. У 1921 році на базі церковнопарафіяльної школи створюється чотирирічна, в якій у 1925 році навчалося 139 дітей, працювало два вчителі. В одній з кімнат школи працював лікнеп. Наприкінці грудня 1924 року відбулися загальні збори села, які винесли постанову про створення первинної організації товариства «Геть неписьменність!», зобов’язали кожного письменного на протязі 3-х місяців навчити читати і писати 2—3 неписьменних.
В селі розгортається і культурно-освітня робота. У 1922 році відкривається хата-читальня, а в 1924-му — сельбуд. З молодечим запалом працювали комсомольці, які на початку 1924 року об’єдналися у комсомольський осередок. А. П. Бринський (секретар осередку, в майбутньому — Герой Радянського Союзу, автор книги «По той бік фронту»), Л. М. Шутяк, І. Ю. Горячок, П. В. Кузь та інші проводили велику політико-виховну роботу серед молоді, допомагали культармійцям у ліквідації неписьменності, ширили атеїстичну пропаганду. З ініціативи комсомольців у 1926 році відкрився клуб, працювали гуртки художньої самодіяльності. За успіхи, досягнуті в культурно-освітній роботі, Кам’янецький окружний комітет ЛКСМУ в 1927 році преміював Летавський сільський комсомольський осередок бібліотечкою і радіоприймачем.
У 1927 році сільська Рада, КНС і комсомольський осередок посилили роз’яснювальну роботу про переваги колективних форм господарювання. Селян знайомили з досягненнями перших колгоспів, роз’яснювали політику партії щодо селянства. Восени 1929 року розгорнувся рух за здійснення суцільної колективізації. На початку 1930 року створено ТСОЗ і кілька супряжних груп. У квітні того ж року загальні збори членів ТСОЗу прийняли Статут сільськогосподарської артілі і винесли рішення про об’єднання з колгоспом «Відродження». Своє господарство вони назвали іменем найдорожчої їм людини — В. І. Леніна. Незабаром подали заяви про бажання працювати в артілі близько 200 господарств. На травень в Летав і усуспільнили 84 проц. загальної площі орної землі.
Куркулі чинили запеклий опір колективізації. Вони підбурювали селян не вступати до колгоспу, поширювали наклепницькі чутки, ставали на шлях шкідницьких дій. В 1930 році куркулі підпалили стайню, закривши з неї всі виходи. Рятуючи худобу, багато колгоспників дістали опіки, а К. І. Чинник загинув. Наступного року під час жнив куркулі знову підпалили конюшню і приміщення для зберігання інвентаря. Комітет незаможних селян, очолюваний В. І. Дробним, мобілізував сільських активістів і комсомольців для охорони громадського майна. За рішенням загальних зборів глитаїв розкуркулили і вислали за межі району.
Нелегко доводилося долати труднощі перших років становлення артілі. Члени правління ще не мали досвіду в керівництві великим господарством, не було вироблено правильної системи в організації та оплаті праці трудівників, не вистачало приміщень і кормів для худоби. 19 грудня 1930 року відбулися загальні збори, які підбили підсумки першого року господарювання. Збори обрали новий склад правління: головою — молодого енергійного комуніста В. І. Дробного, заступником — члена артілі з 1927 року Д. В. Бойка. Вони виявили себе вмілими господарями, здібними організаторами колгоспного виробництва.
Важливою подією в житті Летави було створення 29 вересня 1930 року партійного осередку. Небагато комуністів налічувала тоді партійна організація, але вона відіграла вирішальну роль у господарському зміцненні артілі, в ідейно-політичному і трудовому вихованні колгоспників. Парторганізація особливу увагу приділяла вихованню керівних кадрів, зміцненню трудової дисципліни, розгортанню соціалістичного змагання в бригадах, ланках і на фермах, а також агротехнічному навчанню колгоспників, впровадженню досконалих форм організації праці.
В 1931 році на полях артілі з’явилися трактори й інші сільськогосподарські машини. Завдяки допомозі механізаторів Чемеровецької МТС, які обслуговували господарство, поліпшився обробіток землі і догляд за посівами, скоротилися строки збирання зернових і технічних культур.
Працювали люди самовіддано. Все це примножувало успіхи артілі. З року в рік зростала урожайність зернових і основної технічної культури — цукрових буряків. Уже в 1936 році колгосп зібрав з кожного гектара по 14 цнт зернових і понад 310 цнт цукрових буряків. Наступного року добилися ще більших успіхів. З гектара одержали зернових по 18 цнт, цукрових буряків — по 465 цнт. Артіль стала одною з передових на Україні.
Від трудівників рільничих бригад не відставали і тваринники. Вони успішно боролися за збільшення поголів’я худоби, підвищення її продуктивності. На 1 січня 1941 року на фермах артілі налічувалося 271 голова великої рогатої худоби (в т. ч. 95 корів), 212 свиней, 246 овець, 718 штук птиці. Надої молока зросли з 503 літрів від фуражної корови в 1931 році до 2320 літрів у 1940 році.
Своєю самовідданою працею колгоспники Летави добилися великої честі — двічі в довоєнний період демонструвати свої досягнення на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. До Почесної книги виставки у 1939—1940 рр. занесено 29 передовиків колгоспного виробництва. Слава про їх трудові подвиги ширилась далеко за межами області. їх досягнення відзначили партія і Радянський уряд. У лютому 1939 року голову артілі В. І. Дробного удостоєно ордена Леніна, ланкових Є. М. Антонюк — ордена «Знак Пошани» і Н. Л. Цисар — медалі «За трудову доблесть». У лютому 1940 року орденом Леніна нагороджено колгосп.
Із зміцненням економіки артілі зростали й грошові прибутки. В 1937 році вони досягли 1,1 млн. крб., а в 1939-му — 1,7 млн. крб. Колгосп ім. Леніна одним з перших на Поділлі став мільйонером. Добре оплачувалася праця трудівників. У 1939 році члени артілі одержали на трудодень по 4,5 кг зерна і 2—3 крб. грішми. Майже кожна сім’я мала корову, вівці, птицю.
Великі зміни сталися і в культурно-освітньому житті села. В 1931 році на базі чотирирічки створено семирічну, а в 1936-му — середню ніколи. В 1940 році в ній навчалося 616 учнів і працював 21 вчитель. Ще до 1938 року в Летаві ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Своє дозвілля трудівники проводили в будинку культури — одному з найкращих в області.
Після віроломного нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз переважна більшість чоловіків призовного віку стала до лав Червоної Армії. Самовіддано працювали на колгоспних ланах жінки, літні люди, підлітки.
9 липня 1941 року гітлерівці окупували Летаву. Невдовзі фашисти розстріляли активістів села і кількох малолітніх дітей. Важким був тягар окупації. Гітлерівці примушували безплатно працювати у т. зв. общинному господарстві з ранку до пізнього вечора. Тих, хто ухилявся від роботи, оголошували саботажниками, загрожували розстрілом. Після вивезення худоби з колгоспних ферм фашисти почали грабувати селянські господарства — брали все, що потрапляло до рук: корів, свиней, гусей, курей, сало, яйця, одяг. Справжнім лихом для населення було насильне вивезення молоді до Німеччини. За час окупації гітлерівці відправили з села на каторжні роботи до Німеччини близько 300 юнаків і дівчат.
1 квітня 1944 року частини 22-го стрілецького корпусу 38-ї армії 1-го Українського фронту визволили село від ворога. Багато жителів Летави боролося на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і відвагу, виявлені в боях з ворогом, 582 чоловіка нагороджено орденами і медалями.
Відступаючи під натиском Червоної Армії, окупанти зруйнували господарські будівлі, майстерні, школу, будинок культури. Загальна сума збитків, заподіяних гітлерівцями колгоспові, становила 22,6 млн. карбованців.
— Ще за Збручем гримів бій, а на центральну площу села почали сходитись колгоспники, щоб обрати керівництво, домовитися, з чого починати роботу. До складу правління обрали кращих людей, які проявили себе здібними організаторами ще в довоєнні роки. Відновили діяльність партійна організація і сільська Рада.
У відбудові господарства артілі були значні труднощі, бо німецько-фашистські окупанти заподіяли йому великої шкоди. Не було тягла, насіння, реманенту. На допомогу прийшла держава. Колгосп одержав кошти для придбання насіння зернових і технічних культур, сільськогосподарського реманенту, лісоматеріал для будівництва тваринницьких приміщень і житлових будинків. Відповідаючи на піклування Комуністичної партії і Радянського уряду, трудящі самовіддано працювали. В найкоротший строк вони провели весняну сівбу, вчасно зібрали зернові і технічні культури. Наслідки господарювання вже першого року виявилися непоганими: з кожного гектара зібрали по 14,8 цнт зернових і 236 цнт цукрових буряків.
До фонду Червоної Армії колгосп ім. Леніна додатково здав 9969 пудів зерна. На будівництво танкової колони «Радянське Поділля» хлібороби внесли понад 85 тис. крб., передали на збудування двох літаків 200 тис. крб. За високі показники, досягнуті у всеукраїнському соціалістичному змаганні, та активну участь у створенні фонду допомоги Червоній Армії Рада Народних Комісарів УРСР в січні 1945 року присудила Летавській артілі перехідний Червоний прапор.
Значними досягненнями в розвитку артільного виробництва ознаменувався другий рік першої післявоєнної п’ятирічки. У 1947 році під керівництвом партійної організації в бригадах і ланках розгорнулось соціалістичне змагання за кращу підготовку до весняної сівби. Комсомольська організація очолила змагання комсомольсько-молодіжних ланок. Цього року в колгоспі зібрали пересічно по 19 цнт озимих і ярих культур, а на окремих ділянках по 31 цнт озимої пшениці з гектара. Радували й успіхи буряківників. Вони одержали з кожного гектара по 353 цнт цукрових буряків, а ланки Г. С. Горячок, А. Г. Шутяк і М. Ф. Юрченко виростили на закріпленій за ними площі по 600—620 центнерів.
Батьківщина відзначила кращих трудівників високими нагородами. Золоті зірки Героїв Соціалістичної Праці засяяли на грудях голови артілі Д. В. Бойка, бригадира тракторної бригади С. М. Миколіна, ланкових Г. С. Горячок, Т. Й. Горячок, М. В. Нагурної, А. Т. Миколіної, Г. М. Регелюк, Т. Я. Рєзник, А. А. Чинник, А. Г. Шутяк і М. Ф. Юрченко. Орденом Леніна нагороджено 19 передовиків, а 209 трудівників — іншими урядовими нагородами.
Піднесення основної галузі господарства — рільництва — дало змогу партійній організації та правлінню артілі успішно вирішити питання дальшого розвитку громадського тваринництва. Збільшилося поголів’я худоби, підвищилась її продуктивність. В останньому році четвертої п’ятирічки вже налічувалося 575 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 158 корів), 580 свиней, 600 овець, близько 3 тис. штук птиці.
У серпні 1950 року колгосп ім. Леніна об’єднався з невеликими господарствами сіл Чагарівки та Вигоди. Комуністи і всі трудящі Летави вирішили допомогти колгоспникам сусідніх сіл піднятися до рівня, досягнутого артіллю ім. Леніна. 1952 року артіль спільно з кількома колгоспами Орининського району тодішньої Кам’янець-Подільської області і Скала-Подільського району Тернопільської області збудували на річці Збручі міжколгоспну гідроелектростанцію потужністю 420 кіловат, а згодом і теплову електростанцію на 480 кіловат. Це дало можливість повністю забезпечити електроенергією усі ділянки артільного господарства. За високі сталі врожаї зернових і технічних культур артіль була учасником ВСГВ у 1954 і 1955 рр., багато її передовиків удостоєно золотих і срібних медалей виставки.
З великим піднесенням працювали трудівники села в ювілейному 1957 році. Вони успішно виконали свої соціалістичні зобов’язання: з кожного гектара зібрали по 28 цнт зернових і 416 цнт цукрових буряків, виробили в стогектарному обчисленні 413,5 цнт молока. Таким був трудовий дарунок хліборобів Летави славному 40-річчю Великого Жовтня. Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю летавців. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 лютого 1958 року голову колгоспу Д. В. Бойка нагороджено другою Золотою медаллю «Серп і Молот», орденом Леніна відзначено бригадира тракторної бригади С. М. Миколіна і доярку О. А. Зубик. Високих нагород удостоєно й інших трудівників колгоспних ланів.
Дбаючи про дальше піднесення громадського господарства, партійна організація артілі розробила ряд заходів, спрямованих на розв’язання першочергових завдань. Наполеглива праця колгоспників дала добрі наслідки. Вже у 1965 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 523 цнт молока і 58 цнт м’яса, наступного року — по 62 цнт м’яса. За успіхи, досягнуті в механізації вирощування високих урожаїв цукрових буряків, бригадирів механізованих ланок С. Ф. Папроцького і Д. Ф. Шутяка нагороджено орденом Леніна, бригадирів-рільників В. П. Рябого і В. Р. Нагурного — орденом «Знак Пошани». Механізатором у рідному колгоспі працює і колишній учасник оборони Брестської фортеці М. Ю. Козлов.
Ставши на трудову вахту за гідну зустріч 50-річчя Радянської влади, трудівники артілі того року виростили високий урожай. Збір зернових і зернобобових пересічно становив понад 40 цнт з гектара, а цукрових буряків— 455 цнт. Відзначаючи великі успіхи хліборобів та успішне виконання соціалістичних зобов’язань, взятих на честь 50-річчя Великого Жовтня, обком КП України, виконком обласної Ради депутатів трудящих та обласна рада профспілок нагородили колгосп пам’ятним Червоним прапором.
Швидке зростання виробництва продуктів рільництва і тваринництва, підвищення рентабельності зумовили неухильне збільшення грошових доходів. Якщо в 1940 році вони становили 101 тис. крб., в 1953-му — 363,3 тис. крб. (у новому масштабі цін), то в 1967-му — 1,8 млн. крб. Піднесення економіки колгоспу забезпечило підвищення реальних доходів і матеріального добробуту та піднесення культури трудящих. У 1966 році для основної і додаткової оплати виділено понад 1 млн. крб. Великі кошти відраховуються також на поповнення неподільного фонду. На культурно-побутові
потреби щорічно витрачається понад 100 тис. крб. Про неухильне зростання матеріального добробуту колгоспників свідчить інтенсивне житлове будівництво. За час з 1952 по 1967 рік в Летаві споруджено 405 будинків. Нові будівлі — добротні, просторі, криті черепицею, шифером, бляхою. На 1971 рік в селі збереглася тільки одна хата, збудована до Великого Жовтня.
Сільська Рада, партійна організація і правління колгоспу постійно піклуються про благоустрій села. Його забудова ведеться планово. Село має дві основні зони — господарську і житлову. В центрі села — двоповерхове приміщення сільради й контори колгоспу, середня школа, культурно-побутові заклади, магазини.
На центральних вулицях комсомольці посадили декоративні і фруктові дерева, впорядкували сквери й квітники та всю територію, що прилягає до ставу, обладнали стадіон і спортивні майданчики. Крім того, прокладено шосейну дорогу Летава—Михайлівка та 1,5 км тротуару, закладено новий парк у центрі села, фруктовими деревами обсаджено дороги Летава—Михайлівка і Летава—Чагарівка.
Розширюється торговельна мережа. В Летаві є сільмаг, продуктовий, залізо-скоб’яний, книжковий і комісійний магазини, чайна. В 1969 році товарооборот магазинів сільського споживчого товариства становив 1,4 млн. карбованців.
Партійна організація і сільська Рада приділяють увагу поліпшенню медичного обслуговування населення. В 1949 році методом народної будови в Летаві споруджено першу в області колгоспну лікарню на 25 ліжок з терапевтичним, хірургічним і гінекологічним відділеннями, клінічною лабораторією, фізіотерапевтичним, зубопротезним та рентгенологічним кабінетами. Згодом вона перетворилась на дільничну. В 1967 році лікарня одержала нове приміщення на 50 ліжок, де працює 6 лікарів і 22 працівники середньої медичної кваліфікації.
Предметом особливого піклування правління колгоспу і сільради є середня школа. Для неї в 1964 році на кошти артілі збудовано триповерхове приміщення. У 1970 році в селі працювало 40 вчителів, навчалося 448 дітей шкільного віку.
Провідне місце в культурно-освітній роботі посідає будинок культури. В 1950 році він включився в республіканський огляд сільських клубних установ і був нагороджений перехідним Червоним прапором Комітету в справах культурно-освітніх установ при Раді Міністрів УРСР. Колгоспний хор Летави у 1951 році представляв самодіяльне мистецтво Поділля на республіканському огляді народних талантів. Тоді в ньому налічувалося близько ста співаків, у т. ч.— 60 передовиків артілі, нагороджених орденами і медалями та 6 Героїв Соціалістичної Праці. Першу премію було поділено між хорами колгоспу ім. Леніна с. Летави і колгоспу ім. Чкалова с. Миколаївки Ново-Московського району Дніпропетровської області. Велику популярність здобув вокально-хореографічний ансамбль «Подільські весняночки».
Люблять і шанують в селі книгу. Близько 1000 чоловік у 1970 році були активними читачами сільської бібліотеки, в якій налічується понад 10 тис. книг. Бібліотека проводить читацькі конференції, літературні і тематичні вечори, бібліографічні огляди.
В 1958 році відкрито народний музей. У двох його відділах експонується понад 120 документів, діаграм, картин, фотографій та інших експонатів. Влітку 1948 року в селі побувала народна художниця УРСР Т. Н. Яблонська. Тут вона робила малюнки і зарисовки з натури до картини «Хліб», яка тепер експонується в Третьяковській галереї.
Роки, що минули після перемоги Великого Жовтня, були для трудящих Летави роками напруженої праці і трудового злету. Виросли й змужніли люди, чудовим стало село. Ці досягнення — наслідок перетворення в життя ленінських заповітів, великої творчої праці трудівників колгоспної Летави.
В. Г. БОДНАРЧУК, І. В. ГАРНАГА