Новосілка, Деражнянський район, Хмельницька область
Новосілка — село, центр сільської Ради. Розташована на річці Вовчку, за 10 км від районного центру і 8 км від залізничної станції Деражня. Населення — 764 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Літки, Підлісне і Яськівці.
Новосілка — стародавнє село. Уперше вона згадується в історичних джерелах першої половини XVI ст. В королівському універсалі 1538 року зазначалося, що село куплене польською королевою Боною у магната Одровонжа, предкам якого Новосілку даровано ще 1404 року. Отже, село вже існувало на початку XV ст.
Жителі Новосілки, що входила до Барського староства, сплачували подимний і пушкарський податки. В середині XVI ст. королева Бона, яка споруджувала новий замок у Барі, збільшила побори з підлеглого населення, і це спричинювало масові втечі селян. Так, якщо 1565 року в Новосілці разом з виселком Красносілкою налічувалося 26 тяглих, 7 оброчних та 15 вільних господарств, то у 1570 — залишилося 13 тяглих господарств і 14 вільних. Великого лиха зазнавали жителі від руйнівних нападів татар, які палили села, а людей захоплювали в полон.
Історичні джерела, які збереглися, не дають можливості відтворити історію Новосілки XVII—XVIII ст. Відомо лише, що вона переходила від одного власника до іншого. Наприкінці XVIII ст. Новосілка, яки інші правобережні міста та села України, увійшла до складу Росії, але й далі нею володіли польські поміщики.
Під час інвентарної реформи 1847—1848 рр. в селі налічувалося 4 тяглі, 57 піших господарств і 1 городник. На кожний тяглий двір припадало близько 8,5 десятини орної землі і сіножатей, на піший — 4,5 десятини, городник мав 0,5 десятини. Селяни відбували на користь поміщика панщину: тяглі — по 3 дні чоловічих і одному жіночому на тиждень, піші — по 2 дні чоловічих і одному жіночому. Протягом наступного десятиріччя поміщик відрізав у селян значну кількість землі, внаслідок чого зовсім зникли тяглі господарства і збільшилася кількість городників. Напередодні реформи 1861 року в Новосілці було 65 селянських дворів (162 ревізькі душі), з них піших — 58, городників — 7.
Після скасування кріпосного права селянам Новосілки за уставною грамотою передано 423 десятини землі, у т. ч. 32 десятини присадибної, 287 десятин орної, решта — сіножаті і землі, непридатні для користування. На кожний піший двір припало близько 5 десятин орної землі. Городники польових наділів не одержали. Присадибна земля розподілялася так: 23 двори мали від 123 до 988 сажнів, решта — від 1006 до 2396 сажнів. 5 дворових залишилися зовсім без землі. До виходу на викуп селяни Новосілки повинні були щороку платити поміщикові оброк в сумі 1443 крб. 69 копійок. За указом від 30 липня 1863 року, тимчасовозобов’язані селяни переводилися до розряду селян-власників. У державну казну вони мали протягом 47 років сплачувати по 1110 крб. викупних платежів. У 1867 році плата за землю була зменшена на 20 проц. Кращі землі, як і раніше, належали поміщику і церкві, що 1886 року мала 71 десятину. Земельний голод особливо посилився наприкінці XIX— на початку XX ст. Населення, хоч і повільно, зростало, а землі лишалося стільки ж. У 1909 році на кожного з 733 жителів припадало в середньому 0,3 десятини орної землі. Багато селян її зовсім не мали і мусили орендувати у поміщика та куркулів.
Хвиля революційних подій 1905—1907 рр. докотилася і до Новосілки. З квітня по листопад 1906 року безземельні селяни, що наймитували в поміщицькій економії, двічі виступали з вимогою збільшення поденної плати і зниження орендної плати за землю. Але їхні вимоги не були задоволені.
Напередодні першої світової війни за кількістю населення Новосілка посідала одне з останніх місць в Михалпільській волості, а за злиднями, мабуть, — одне з перших. У селі не було ні лікарні, ні фельдшерського пункту. В церковнопарафіяльній школі, відкритій 1869 року, у 1908 році з 73 дітей шкільного віку навчалося всього 37. Решта дітей через бідність не могла здобути навіть початкової освіти. Разом з батьками підлітки по 12—14 годин на добу працювали в поміщицьких і куркульських господарствах.
У роки першої світової війни селяни, розорені численними реквізиціями і військовими платежами, не раз вимагали у поміщика хліба, щоб нагодувати голодні сім’ї. В 1917 році біднота Новосілки перейшла від вимог до рішучих дій. Коли в листопаді в селі стали відомі ленінські декрети про мир і землю, селяни разом з революційними солдатами вигнали поміщика Букара і забрали в маєтку зерно й худобу. Та поміщик повернувся з козаками і вчинив розправу над «грабіжниками». Лише в січні 1918 року, з встановленням у селі Радянської влади, почався розподіл поміщицької землі між безземельними і малоземельними селянами. Але вже наприкінці лютого Михалпільську волость захопили австро-німецькі війська. Після їх вигнання в листопаді 1918 року жителям Новосілки довелося боротися проти петлюрівців і польських інтервентів. Під час білопольської окупації (грудень 1919 — липень 1920, вересень 1920 р.) революційну роботу серед населення проводили місцеві жителі О. Т. Кльорик і Т. К. Григорчук. За розповсюдження більшовицьких листівок інтервенти розстріляли Т. К. Григорчука. В листопаді 1920 року частини Червоної Армії, переслідуючи петлюрівців, визволили Новосілку. Тут було відновлено Радянську владу. В селі створили ревком, а в січні наступного року обрали Раду селянських і червоноармійських депутатів. Разом з організованим у 1920 році комітетом незаможних селян\ Рада розподілила між селянами понад 500 десятин поміщицької і церковної землі. Органи Радянської влади постійно допомагали селянам Новосілки. Біднякам і середнякам надавалися кредити для придбання тягла й реманенту, насіннєві позички. Успішно діяло сільське споживче товариство. Селянські господарства поступово міцніли. Порівняно з воєнним часом значно зросла кількість населення. У 1924 році в Новосілці налічувалося 810 жителів, 189 господарств, які мали 967 десятин землі. В селі працювали початкова школа, хата-читальня.
Соціалістичну перебудову сільського господарства трудящі селяни Новосілки сприйняли як свою кровну справу. Про це, зокрема, свідчать вибори до сільської Ради, що відбулися 1929 року. Куркулям і підкуркульникам, які намагалися пролізти до Ради, щоб зірвати колективізацію, було дано рішучу відсіч. Селяни обрали депутатами 4 бідняків, одного наймита, 3 середняків —людей, щиро відданих ленінській ідеї переходу від дрібного одноосібного господарства до великих механізованих господарств. Того ж року в Новосілці організовано 4 сільськогосподарські артілі, до яких увійшло близько 200 дворів. Велику пропагандистську роботу серед селян проводив сільський комсомольський осередок, створений 1922 року. Незабаром дрібні артілі об’єдналися в одну, яку названо іменем Комуністичного Інтернаціоналу. Головою правління обрали місцевого селянина-активіста С. П. Ковальчука. Навесні 1930 року колгосп мав 914 га усуспільненої землі. З утворенням Деражнянської МТС на його ланах з’явилися перші трактори.
Невідкладні завдання зміцнення колективного господарства вимагали посилення партійного керівництва. У 1931 році в Новосілці створили сільський партійний осередок. Протягом 1933—1934 рр. він організував 2 школи: кандидатів партії, де готувалося до вступу у ВКП(б) 15 чоловік, і колгоспного активу, яку відвідувало 24 чоловіка. Це вже була велика сила, спроможна допомогти колгоспові в розв’язанні організаційних і господарських питань, у зміцненні трудової дисципліни.
У середині 30-х років колгосп ім. Комінтерну став одним з найкращих господарств Деражнянського району. 1936 року тут зібрано зернових по 16 цнт з га — більше, ніж у будь-якому іншому колгоспі. Тоді ж артіль ім. Комінтерну перетворено на спеціалізоване господарство для вирощування сортового насіння. Сільська парторганізація виступила ініціатором соціалістичного змагання між бригадами і ланками на честь XVIII з’їзду ВКП(б) і XIV з’їзду КП(б)У. Переможцями у ньому вийшли бригади, очолювані Р. X. Ремішевеьким, В. Ю. Кучеруком і К. Т. Шевчуком. Перша з них виростила і зібрала по 30,7 цнт озимої пшениці з га, друга — но 27,7, третя — по 25,3 цнт. Того ж 1939 року колгосп ім. Комінтерну став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а наступного — нагороджений дипломом виставки.
На початок 1941 року артіль була досить великим господарством. За нею держава закріпила 1130 га земельних угідь. Колгосп мав три тваринницькі ферми, птахоферму і стайню на 233 коней.
Протягом 30-х років великі зміни сталися і в селі. Колгоспники споруджували добротні будинки, зникали хати під солом’яними стріхами. Успішно велася боротьба з неписьменністю: працювали гуртки і школи лікнепу. В 1932 році у початковій школі навчалося 116 дітей. Комсомольці створили клуб безвірників, який проводив атеїстичну пропаганду серед населення. Наслідком його роботи була постанова загальних зборів жителів села про закриття церкви. Сільський піп прилюдно відмовився від духовного сану.
Молодь і навіть літні люди брали активну участь у художній самодіяльності. За зразкову організацію політмасової і культурно-освітньої роботи рішенням президії районного виконавчого комітету 1933 року Новосілку занесено на Червону дошку пошани. Перед війною в селі працювали неповна середня школа, створена у 1936 році на базі початкової, клуб, бібліотека.
Коли 22 червня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися на радянську землю, всі чоловіки Новосілки, здатні носити зброю, пішли захищати соціалістичну Вітчизну. 17 липня вороги захопили село. Близько трьох років грабували вони Новосілку: вивезли всю колгоспну худобу, забрали хліб. Гітлерівці влаштовували облави на молодь. Голод, побої і знущання довелося зазнати 34 юнакам і дівчатам села, яких вивезли на фашистську каторгу. Радянські патріоти чинили опір окупантам: відмовлялися працювати у т. зв. общинному господарстві, створеному гітлерівцями, ховали зерно, корів. 120 жителів села боролися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни, 56 з них загинули. Свято шанують новосільці пам’ять про тих, хто віддав життя в борні з німецько-фашистськими загарбниками, вічно згадуватимуть із вдячністю воїнів 18-ї армії 1-го Українського фронту, що 25 березня 1944 року визволили Новосілку від гітлерівців.
Ще поблизу села гриміла війна, а його жителі вже взялися за відбудову господарства. Важкою була весна 1944 року. Окупанти завдали Новосілці матеріальних збитків більше ніж на 10 млн. крб. Не вистачало насіння, тяглової сили, робочих рук. Однак радісною була праця на звільненій землі. Влітку 1944 року члени артілі ім. Комінтерну зібрали непоганий урожай: кожен гектар дав пересічно 13,3 цнт зерна при плані 11 цнт, пшениці зібрано по 16,3 цнт, ячменю — 13,5 цнт, рапсу — 15 цнт з га. Новосільці внесли і свою частку в завершення розгрому ворога: вони перевиконали план здачі хліба державі, зібрали на побудову танкової колони «Радянське Поділля» 9240 карбованців.
І ось настав незабутній день 9 травня 1945 року — День Перемоги. З радістю зустріли жителі своїх земляків-воїнів, руки яких знудьгувалися за мирною працею. Відродження господарства пішло успішніше. 1945 року на повну потужність працювали млин, кузня, лісопилка, налагоджено виробництво гонту, відбудовано тваринницькі ферми, відремонтовано весь сільськогосподарський інвентар. Боротьбу членів артілі за піднесення продуктивності праці й зростання урожайності сільсько-господарських культур очолили партійна організація, сільська Рада. Успіхи попередніх років були закріплені і примножені. У 1950 році колгоспники зібрали зернових в середньому по 20 цнт, а цукрових буряків — 250 цнт з га. За врожайністю артіль посіла одне з перших місць в області. Протягом 1947—1951 рр. орденами і медалями нагороджено 40 чоловік, у т. ч. ланкову А. Г. Панчук, агронома Д. Д. Біліша і голову колгоспу М. О. Кирилюка — орденом Леніна.
У 1950 році артіль ім. Комінтерну та колгосп «День урожаю» с. Літок об’єдналися в одне господарство, що позитивно вплинуло на дальше зростання сільськогосподарського виробництва, зміцнення його матеріально-технічної бази. Колгосп ім. Комінтерну перетворився на багатогалузеве господарство, де поряд із зерновими культурами чільне місце зайняло й тваринництво. Колгоспне стадо поповнили породистим молодняком, зміцнили кормову базу, і вже на кінець п’ятої п’ятирічки в господарстві налічувалося понад 500 голів великої рогатої худоби, 863 свині, 498 овець.
Партійна організація та правління колгоспу послали працювати на ферми комуністів, з яких було створено партійну групу, та комсомольців села. Шістдесят комсомолок, що стали доярками, свинарками, телятницями, успішно переймали досвід у передовиків, майстрів своєї справи. Правління колгоспу подбало про полегшення праці тваринників: трудомісткі процеси було механізовано на 40 проц., створено добрі умови для культурного відпочинку тваринників. Все це сприяло підвищенню продуктивності громадського тваринництва. 1955 року від кожної фуражної корови надоєно по 3153 кг молока, вироблено по 40,8 цнт свинини на 100 га угідь. Порівняно з 1953 роком майже в півтора раза зменшилися затрати праці на одержання центнера молока і відгодівлю свиней. Рішенням облвиконкому 13 трудівницям присвоєно почесне звання кращої доярки області.
Не менших успіхів досягнуто і в рільництві. Пересічно 22 цнт зернових та 266 цнт буряків з га зібрали колгоспники в 1955 році. Ці успіхи стали можливими завдяки застосуванню передових методів обробітку грунту, зокрема глибокої оранки, кращого угноювання полів, використання високоякісного насіння, підвищення механізації польових робіт до 85 процентів.
У 195,5—1956 рр. трудівники колгоспу ім. Комінтерну демонстрували свої досягнення на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Серед восьми нагороджених медалями ВСГВ — завідуючий фермою великої рогатої худоби Р. Ф. Супонін, доярка О. В. Зеленська, зоотехнік О. К. Синявська та інші члени артілі. Готуючись гідно зустріти 40-річчя Радянської влади, трудівники артілі взяли підвищені соціалістичні зобов’язання. Партійна і комсомольська організації, які очолили соціалістичне змагання, забезпечили йому широку гласність, добилися успішного виконання соцзобов’язань кожним членом артілі й колективом в цілому. У 1957 році колгоспники зібрали по 26 цнт зернових з га, виробили на кожні 100 га угідь понад 100 цнт м’яса і 350 цнт молока. Грошовий прибуток артілі перевищив 2 млн. крб. На трудодень було видано в середньому 8,6 крб. і 3,4 кг хліба.
В 1960 році колгоспники прийняли в свою сім’ю вдвоє більшу, але дуже слабку артіль сіл Яськівців і Підлісного. Дехто пророкував, що це негативно вплине на розвиток господарства, підірве його економіку, але ці побоювання виявилися безпідставними. Матеріально-технічна база колгоспу ім. Комінтерну значно зміцніла, розширилася, збільшилася кількість робочих рук. Держава закріпила за ним понад 5 тис. га землі, у т. ч. 3194 га орної; кількість дворів зросла до 888, працездатних членів артілі — до 1102. З 1961 року колгосп стає дослідницько-показовим господарством по відгодівлі свиней; на його фермах налічувалося також багато великої рогатої худоби. Протягом наступних 3—4 років була остаточно вирішена кормова проблема. Але справа не тільки в кормах. У науковій організації праці, в дальшій механізації сільськогосподарського виробництва, в піклуванні про людей вбачали правління артілі і партійна організація джерело успішного розвитку господарства. Коли в навколишніх селах тільки йшлося про будинки тваринників, — новосільці вже мали впорядковане приміщення для працівників ферм. Раніше за інших створили в колгоспі велику кормокухню; в корівниках постійну прописку дістали доїльні апарати. Дояркам надавалися вихідні дні, всім колгоспникам — відпустки. За піклування про полегшення їхньої праці трудівники артілі відплачували сторицею. У 1965 році на 100 га угідь в колгоспі було вироблено по 145 цнт м’яса (в живій вазі) та по 367 цнт молока.
У роки восьмої п’ятирічки колгосп переможно крокував вперед. Поголів’я тварин уже обчислювалося сотнями і тисячами. У 1970 році в господарстві налічувалося 8 свинарників на 3,5 тис. голів, 7 корівників на 550 голів, 9 телятників на 1350 голів. Всі тваринницькі приміщення споруджено за типовим проектом; механізовано водонапування, роздачу кормів та прибирання гною. Закінчується будівництво великого комплексу відгодівлі свиней на 5 тис. голів, який обслуговуватимуть всього 10 чоловік. Продуктивність комплексу — 5 тис. цнт, а в майбутньому — 14 тис. цнт свинини на рік.
Тваринництво стало високопродуктивним: 1967 року від нього одержано близько 1,8 млн. крб. чистого прибутку. Та члени артілі —переконані прихильники багатогалузевого господарства, хоч земля тут не дуже горнеться до хлібороба — все суглинки та заболочені масиви. Однак впровадження передових досягнень сільськогосподарської науки, добре угноєння, поєднане з впровадженням інших агротехнічних заходів, дає можливість щороку одержувати високі урожаї сільськогосподарських культур. Так, у 1969 році зібрано по 31,8 цнт зернових з га. Особливо відрадними були успіхи хліборобів у ювілейному ленінському році. Трудівники полів виростили на кожному га зернових пересічно по 33 цнт, у т. ч. пшениці — 38,1 цнт; цукрових буряків зібрано по 418,8 цнт. Звичайно, ці успіхи були б неможливі без зміцнення матеріально-технічної бази. У 1970 році колгосп мав 52 трактори, 24 комбайни, 48 автомашин. За роки п’ятирічки кількість електромоторів зросла вчетверо і тепер перевищує 200.
Така висока технічна озброєність дає можливість майже повністю механізувати трудомісткі роботи в рослинництві і тваринництві, невпинно підвищувати вихід сільськогосподарської продукції. 1970 року на 100 га угідь в колгоспі вироблено по 415 цнт молока і 186 цнт м’яса.
Виробничі успіхи новосільських тваринників і хліборобів великою мірою є результатом наполегливої спрямовуючої роботи парторганізації, партійного комітету, утвореного в липні 1961 року. 1970 року партійна організація колгоспу ім. Комінтерну налічувала 76 членів і кандидатів у члени партії. Більшість з них безпосередньо працює на передньому краї виробництва: 12 — тваринниками, 23 — механізаторами, 12 — спеціалістами сільського господарства, 8 — в рільництві тощо. Своїм секретарем комуністи колгоспної парторганізації вже четвертий рік підряд обирають В. О. Григорчука — досвідченого й ініціативного партійного та господарського працівника. Партком, правління колгоспу, виконком сільської Ради очолювали соціалістичне змагання трудівників села за гідну зустріч піввікового ювілею Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Зависокі показники у всесоюзному змаганні на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції колгосп ім. Комінтерну нагороджено Пам’ятним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Прапор залишено на вічне зберігання в колгоспі.
Комуністи показували приклад у праці, наполегливо боролися за перевиконання підвищених соціалістичних зобов’язань, взятих на честь знаменних ювілеїв. Так, механізована ланка, яку очолює комуніст Ю. М. Сивак, у 1970 році зібрала по 499 цнт цукрових буряків з га. Кавалер трудової слави комуніст Д. Г. Атаманюк на комбайні СК-4 намолотив 5824 цнт з 210 гектарів і зайняв у соціалістичному змаганні друге місце в районі. Тракторист М. С. Таращук трактором Т-74 зорав 3200 га, перекривши своє зобов’язання на 400 гектарів. Трудову естафету від батьків приймає молодь села, на чолі якої йдуть 75 членів Ленінського комсомолу. Комсомолка А. Ф. Кабальська в 1970 році надоїла від кожної з 13 закріплених за нею корів по 3850 кг молока. Доярка Г. С. Кушнір рік у рік надоює понад три тис. кг молока від кожної корови. У соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна вона зайняла перше місце в районі, за що була премійована туристською путівкою до Німецької Демократичної Республіки.
З почуттям впевненості у своїх силах вступив колектив колгоспу ім. Комінтерну в дев’яту п’ятирічку. Про це свідчить перевиконання соціалістичних зобов’язань, взятих на загальних зборах колгоспників 22 грудня 1970 року на честь XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України. Самовіддана праця господарів артільних ланів високо оцінена партією і Радянським урядом. 500 членів колгоспу удостоєно високих урядових нагород, а голову артілі М. О. Кирилюка — чотирьох орденів Леніна і звання Героя Соціалістичної Праці (у 1965 році).
Біографія вихованця партії М. О. Кирилюка тісно пов’язана з історією рідного колгоспу. Він вступив до нього у 1929 році. Старанного і кмітливого юнака незабаром призначили бригадиром, а за два роки до війни обрали головою артілі. У тяжкі воєнні роки він пройшов шлях від солдата мінометної роти до начальника артилерії полку. За виявлені мужність і хоробрість нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня і орденом Червоної Зірки, кількома медалями. За 26 післявоєнних літ незмінного головування поряд з нагородами за бойові подвиги з’явилися нагороди за хліборобський подвиг. Уміння організувати, надихнути колгоспників на самовіддану пращо, прислухатись до голосу людей, турбуватись про них, підтримати їх ініціативу — ось риси, притаманні М. О. Кирилюку. Голова артілі ім. Комінтерну виконує велику громадську роботу, він — член райкому і обкому КП України, був делегатом XXIIІ з’їзду КПРС. Про успіхи колгоспу ім. Комінтерну і його голову пише районна, обласна та республіканська преса, створено кінофільм «Хлібороб — професія мирна». В ньому, зокрема, відбито зміни, що сталися в житті людей за післявоєнні роки.
У колгоспі запроваджено госпрозрахунок. Тут навчилися цінувати кожну копійку, тому і повнішає громадська каса. За роки восьмої п’ятирічки прибуток зріс майже в два рази і становив у 1970 році близько 2,5 млн. крб. Колгосп уже давно перейшов на гарантовану щомісячну оплату праці. Якщо в 1965 році на один людино-день видано пересічно по 2 крб. 60 коп., то в останньому році п’ятирічки — 3 крб. 42 коп. Передовики колгоспного виробництва мають значно вищі заробітки. Так, 1970 року середньомісячна зарплата свинаря Д. Ф. Лісовського дорівнювала 142 крб., комбайнера Д. Г. Атаманюка — 148 карбованців.
Заможно живуть колгоспники. Тепер в Новосілці не побачиш старих хат. Нові просторі і світлі будинки на 4—5 кімнат прикрасили всі вулиці села. На подвір’ях — не менш добротні господарські будівлі. В оселі трудящих приходять газ, водопровід. Велика увага приділяється впорядкуванню та озелененню вулиць.
Невпинно зростає попит на промислові та культурно-побутові товари, меблі. За роки п’ятирічки колгоспники придбали 5 легкових автомобілів, 246 телевізорів, 21 мотоцикл, понад 600 велосипедів тощо. У новозбудованому торговому центрі до послуг жителів — широкий асортимент товарів. Відкрито їдальню, чайну.
Добрим словом жителі Новосілки згадують сільських майстрів побутового обслуговування. Щоб не робили працівники сервісу — ремонт чи пошиття чоловічого й жіночого одягу, перукарські роботи тощо,— все вони виконують якісно, швидко. Невеликий колектив майстерні заслужено носить звання колективу комуністичної праці.
В кожній з 4 бригад колгоспу є фельдшерсько-акушерський пункт, а в селах Яськівцях і Літках ще й родильні будинки. Медичні працівники багато сил віддають профілактичній роботі, санітарно-гігієнічній пропаганді. Так, 1970 року вони прочитали для населення близько 30 лекцій. Колгосп витрачає чималі кошти на оплату відпусток, санаторних путівок, розвиток освіти й культури.
В селі працює восьмирічна школа. Нещодавно споруджено двоповерхове приміщення середньої школи на 400 місць. Незабаром школярі матимуть палац піонерів.
Добре налагоджено в Новосілці культурно-масову роботу. У просторому залі будинку культури, розташованому в центрі села, збираються літні колгоспники, молодь, щоб послухати лекцію чи бесіду, подивитись кінокартину, цікаву виставу. 20 вересня 1970 року відбувся тематичний вечір «Від з’їзду до з’їзду». Увагу присутніх привернули любовно оформлені діаграми, стенди з показниками зростання колгоспу за період між XXIII і XXIV з’їздами КПРС.
До послуг колгоспників — 8 бібліотек, які налічують понад 32 тис. книжок. Кожна сім’я передплачує газети і журнали.
У побут молоді міцно увійшли фізкультура і спорт. Фізкультурники села неодноразово були переможцями в районних змаганнях. 1970 року вони зайняли перше місце з настільного тенісу, другі місця з важкої атлетики, волейболу.
Разючі зміни відбулися за роки Радянської влади в житті трудящих Новосілки. У центрі села височить пам’ятник В. І. Леніну. Це йому, великому вчителеві, і створеній ним Комуністичній партії безмежно віддані й вдячні за щасливе сьогоднішнє, світле майбутнє трудівники Новосілки.
В. А. РАДІОНЕНКО, О. Д. СТЕПЕННО