Дунаївці, Дунаєвецький район, Хмельницька область (продовження)
Після утворення в березні 1923 року Дунаєвецького району районна партійна організація, що налічувала 22 члени і 9 кандидатів у члени партії, райком КП(б)У, райвиконком очолили боротьбу трудящих за успішну відбудову й дальший розвиток сільського господарства та промисловості. 1923 року Дунаєвецький кущ суконних фабрик було реорганізовано в текстильний трест «Дунсукно», підпорядкований Подільському губнаргоспу. Це сприяло відродженню найважливішої галузі економіки міста, зменшенню безробіття. На кінець відбудовного періоду в Дунаївцях налічувалося 8,6 тис. жителів, з них 620 працювало на суконних фабриках, у кооперативному товаристві «Текстиль», а також на чавуноливарному заводі.
Найбільшим і найпередовішим підприємством міста була суконна фабрика № 1, яка з честю носила ім’я В. І. Леніна. Її продукція славилася високою якістю. 16 вересня 1923 року загальні робітничі збори, що відбулися у приміщенні новозбудованого фабричного клубу, ухвалили подарувати В. І. Леніну і Н. К. Крупській відрізи сукна на костюм і плаття.
У траурні січневі дні 1924 року партійні осередки міста і робітники дунаєвецьких фабрик надіслали в Москву металевий вінок. На двох стрічках — чорній і червоній — було написано: «Ілліч не вмер, він живе у серцях пролетарів усього світу», «Спи спокійно, Іллічу, розпочату тобою справу доведемо до кінця!»
Завдання дальшого збільшення промислового виробництва вимагало докорінної реконструкції старих підприємств і будівництва нових. 1925 року Кам’янецький окружний виконавчий комітет прийняв рішення про будівництво в Дунаївцях електростанції та маслозаводу. В 1929 році трест «Дунсукно» було ліквідовано, а текстильні підприємства об’єднано в одну велику фабрику, підпорядковану тресту «Укрсукно». Протягом першої п’ятирічки на фабриці було замінено ручні ткацькі верстати на 40 механічних, що сприяло збільшенню випуску продукції, поліпшенню її якості. У роки другої п’ятирічки на підприємствах міста з’явились стахановці. Ткалі суконної фабрики А. Г. Островецька, Н. П. Дармороз почали працювати на З— 4 верстатах. Заспівувачем стахановського руху на механічному заводі «Змичка» (колишній чавуноливарний), що виготовляв сільськогосподарський реманент, став коваль Й. І. Литовський.
Великі соціалістичні перетворення відбувалися і в сільському господарстві. Наприкінці 1929 року дрібні сільськогосподарські товариства в передмісті Дунаєвець Могилівці утворили артіль «Жовтень». Наступного року тут вже було два колективні господарства, які пізніше об’єдналися в колгосп ім. XVI партз’їзду. В самому місті 1930 року організовано дві сільськогосподарські артілі. У жовтні того ж року в місті створено одну з перших на Поділлі Дунаєвецьку МТС.
Через 2 роки після заснування її тракторний парк складався з 50 машин, а напередодні Вітчизняної війни — вже з 137. У квітні 1939 року найкращого тракториста Дунаєвецької МТС комсомольця М. П. Доротюка було занесено на Дошку пошани ім. XVIII з’їзду ВКП(б) і нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
В роки довоєнних п’ятирічок значно зросла кількість жителів, зайнятих у промисловому виробництві. У 1940 році з 6,5 тис. мешканців 1652 працювали на підприємствах і у 8 промислових артілях. Найбільші підприємства міста — суконна фабрика, маслозавод і механічний завод «Змичка» того року випустили продукції на 61,3 млн. карбованців.
З кожним роком зростали лави стахановців. Особливо багато їх працювало на передовому підприємстві Дунаєвець — суконній фабриці ім. Леніна. Ім’я кращої ткалі М. С. Дерикоз було відоме далеко за межами міста. 26 червня 1938 року трудящі області одностайно обрали її депутатом Верховної Ради УРСР.
Напередодні війни в місті працювали 2 електростанції, телеграф, телефон. Було електрифіковано і радіофіковано 260 будинків, забруковано 4,5 км вулиць, розбито сади і сквери. Трудящих обслуговувало 8 магазинів. 1938 року відкрито двоповерховий універмаг, готель на 25 місць.
Значно розширилася сітка медичних, навчальних і культурно-освітніх закладів. В останньому мирному році в місті налічувалося дві лікарні на 130 ліжок, поліклініка, водолікарня, станція швидкої допомоги та ін. Для малюків було відкрито 6 садків і ясел.
У середній, трьох неповних середніх школах навчалося 1900 дітей, працювало 69 учителів і серед них заслужений учитель Української РСР С. О. Гернштето. Готували кадри спеціалістів медична школа і дворічний педагогічний технікум.
Велика культурно-освітня робота проводилася в будинку культури, районній, 9 профспілкових бібліотеках. Було відкрито кінотеатр, палац піонерів. З 1939 року в Дунаївцях видавалася районна газета «Сталінським шляхом», на шпальтах якої висвітлювалося економічне, політичне, громадське й культурне життя міста та району.
Міська парторганізація, РК КП(б)У приділяли велику увагу політичній пропаганді й агітації. При райпарткомі діяли семінар пропагандистів, дворічна партійна школа. Зважаючи на загострення міжнародної обстановки і загрозу війни, партійна організація посилила роботу по військово-патріотичному вихованню трудящих.
Плодотворно працювали організації Тсоавіахіму, Червоного Хреста, спортивні товариства.
22 червня 1941 року, коли фашистська Німеччина напала на Радянський Союз, у місті відбувся мітинг. На ньому трудящі дали клятву віддати всі сили і саме життя захисту соціалістичної Вітчизни. До райвійськкомату надійшли сотні заяв від трудящих міста з проханням відправити їх на фронт. Так, комсомолка П. В. Ясногородська у своїй заяві писала: «Прошу прийняти мене в ряди РСЧА. Хочу йти на фронт добровільно і працювати медсестрою. Буду захищати свою Батьківщину від ворога, який насмілився напасти на нашу священну землю». «Прошу Дунаєвецький райвійськкомат,— писав А. Ф. Попов,— відправити мене на фронт добровольцем для захисту своєї вільної Вітчизни від кровопивців трудового народу. Хочу бути доблесним захисником моєї любимої Батьківщини».
В місті запровадили охорону підприємств, установ, колгоспів, створили санітарні загони, пожежні дружини. Розпочалася евакуація населення і матеріальних цінностей, але через швидке наближення ворога її не було завершено.
11 липня 1941 року Дунаївці захопили фашисти. Майже три роки чинили вони тут страхітливі злодіяння. На території міста окупанти створили табір для військовополонених, де від голоду й хвороб загинули тисячі людей, а також гетто, куди зігнали єврейське населення з Смотрича, Шатави, Балина та ін. В районі лісу Солонинчика було розстріляно, а також поховано живцем 7 тис. чоловік, на території самого міста — 2,5 тис. А всього за час окупації гітлерівці розстріляли і закатували близько 12 тис. мирних громадян і військовополонених. 20 юнаків фашистські кати повісили за відмову працювати на носіїв «нового порядку», вивезли на каторжні роботи до Німеччини 1,5 тис. жителів міста і району. Було запроваджено примусову рабську працю і в самих Дунаївцях. Восени 1941 року окупаційні власті видали наказ про загальну мобілізацію населення на збирання цукрових буряків і картоплі. За невиконання наказу погрожували тюрмою.
Жителі Дунаєвець брали активну участь у партизанській боротьбі, яка під керівництвом Кам’янець-Подільського підпільного обкому партії розгорнулася в області. Особливо широкого розмаху вона набрала на початку 1944 року, коли радянські війська наблизилися до Поділля. 28 березня частини 1-го Українського фронту почали бої на підступах до міста. Фашистські загарбники намагалися будь-що удержати цей важливий вузол шосейних шляхів. Бійці 161-ї і 317-ї стрілецьких дивізій 22-го стрілецького корпусу зламали опір ворога і 31 березня вибили його з Дунаєвець.
З першого дня визволення дунаївчани під керівництвом партійних і радянських органів взялися за відбудову міста, промислових підприємств і колгоспів. За час окупації було зруйновано 350 будинків, у т. ч. приміщення МТС, шкіл, кінотеатру, бібліотек; вивезено або знищено промислове обладнання, тракторний парк. Збитки, що їх завдали місту німецько-фашистські окупанти, перевищували 36 млн. крб., у т. ч. по суконній фабриці ім. Леніна — 7,5 млн. карбованців.
Завдяки героїчним зусиллям трудящих протягом 1944 року один за одним ставали до ладу підприємства. Активну участь у відбудовних роботах взяли комуністи і комсомольці. З великим ентузіазмом трудилися вони на відбудові суконної фабрики. Її здано в експлуатацію вже 11 жовтня. До верстатів стали колишні ветерани, ударно працювала й молодь. Чесальниця М. М. Добжанська виконувала норми на 180 проц., ткалі О. Ф. Корнілова і Н. П. Мартишок — на 120 проц. До кінця 1944 року дали першу продукцію механічний завод «Змичка», артіль «Текстиль», маслозавод.
Відроджувалося господарство колгоспів, машинний парк MTС. З 20 серпня по 20 листопада 1944 року механізатори відремонтували 21 трактор, 12 плугів, 8 зернових сівалок та інші машини. Почав працювати держплемрозплідник великої рогатої худоби.
Відновили роботу торговельні підприємства, медичні, культурно-освітні заклади, школи, телеграф і пошта. У всесоюзному огляді на кращу контору зв’язку дунаєвецькі зв’язківці зайняли третє місце. За рішенням колегії Наркомату зв’язку СРСР вони одержали почесну грамоту і грошову премію.
Завдяки допомозі держави, братніх союзних республік і самовідданій праці робітничих колективів підприємства міста в 1947 році досягли довоєнного рівня випуску промислової продукції. Протягом 50—60-х років їх було оснащено досконалою технікою. Реконструйовано механічний завод, який випускав січкарні, пічне литво, запасні частини для сільськогосподарських машин 1969 року він освоїв виробництво засувок «лудло» для хімічної промисловості. Було повністю переустатковано текстильну фабрику № 2, яку створено на базі кооперативних артілей «Текстиль» і «Праця інваліда». 1956 року тут встановлено 10 автоматичних верстатів, продуктивність яких у півтора раза вища від механічних, введено в дію сукновальну машину. В 1960 році споруджено новий цех валяльної фабрики ім. Горького. Великі зміни сталися на провідному підприємстві міста — суконній фабриці ім. Леніна. Готуючись гідно зустріти 50-річчя Радянської влади, дунаєвецькі сукнарі змонтували і пустили першу в республіці потокову лінію безперервної промивки тканин. Наприкінці червня 1967 року на фабриці проведено республіканську нараду-семі-нар? учасники якої висловилися за впровадження на всіх текстильних підприємствах України таких потокових ліній. На фабриці працює багато передовиків виробництва, новаторів. У 1959 році бригаді, яку очолює Н. С. Обихвост, першій присвоєно звання бригади комуністичної праці, а на кінець 1970 року число таких колективів збільшилось до 26. В них працювало близько 600 робітників. 75 ткачів і прядильниць завершили п’ятирічні завдання ще на початку жовтня 1970 року. Завдяки самовідданій праці колективу суконна фабрика ім. Леніна достроково виконала план восьмої п’ятирічки і дала країні понад план на 6,4 млн. крб. першосортної продукції. Чудові тканини, що їх випускають дунаєвецькі сукнарі, відомі не тільки в Радянському Союзі, а й за рубежем. Вони були представлені на виставках у Лейпцігу, Марселі, Лондоні, Чікаго, Рангуні. Одяг з дунаєвецького сукна експонувався на міжнародній виставці в Монреалі.
Крім найбільшого підприємства — фабрики ім. Леніна, що дає дві третини всієї промислової продукції району, п’ятирічні завдання перевиконали механічний завод, текстильна фабрика № 2, фабрика ім. Горького, райпромкомбінат, масло- і хлібозавод, райхарчокомбінат, районне об’єднання «Сільгосптехніки». 1971 року кращого слюсаря цього об’єднання І. І. Винничука нагороджено орденом Леніна. Таку ж високу нагороду мають ще 6 трудівників міста: ткалі суконної фабрики А. Г. Островецька і Н. Д. Дармороз, робітник механічного заводу Й. І. Лісовський, доярка В. М. Пищаль та інші.
У 1964 році приміські сільськогосподарські артілі об’єдналися в одне господарство, яке на початку 1970 року злилося з колгоспом ім. Шевченка сусіднього села Воробіівки. Нині в Дунаївцях розташована бригада цього колгоспу, який спеціалізується на відгодівлі свиней.
На промислових підприємствах і на ланах та фермах колгоспу ім. Шевченка приклад в роботі подають комуністи й комсомольці. В Дунаївцях налічується понад 500 членів КПРС і близько 1,5 тис. членів ВЛКСМ. У березні 1971 року комуністи міста послали своїм делегатом на XXIV з’їзд КП України кращу прядильницю Дунаєвецької суконної фабрики ім. Леніна Н. Я. Вознюк.
Партійні і радянські органи, які керують розвитком економіки, багато уваги приділяють також житловому та культурному будівництву. За післявоєнний час Дунаївці прикрасилися новими багатоповерховими адміністративними і житловими будівлями. Протягом 1966—1970 рр. населення одержало 18 тис. кв. метрів комунальної житлової площі, 648 сімей справили новосілля. Значного розмаху набрало індивідуальне будівництво: за останні 20 років споруджено понад двісті добротних цегляних будинків. Здано в експлуатацію широкоекранний кінотеатр на 600 місць, будинок культури із залом на 700 місць; збудовано приміщення поштамту з автоматичною телефонною станцією на 700 номерів, телеграфом. З’явились нові вулиці — ім. Гагаріна, Заремби, Чайковського та ін. Реконструйовано вулицю Шевченка; заасфальтовано 30 тис. кв. метрів шляхів, 22 тис. кв. метрів тротуарів.
Силами громадськості закладено новий парк відпочинку ім. 50-річчя Великого Жовтня площею 13 га, висаджено 28 тис. штук декоративних та фруктових дерев, розбито газони. Багато чудових квітів посадили жителі біля пам’ятника В. І. Леніну, пам’ятників воїнам, що віддали своє життя за визволення Дунаєвець від німецько-фашистських окупантів, воїнам-односельчанам і жителям, які загинули від рук гітлерівців.
Дунаєвецька міська Рада повсякденно дбає про поліпшення побутового обслуговування населення. Побудовано насосну станцію та водонапірну башту, на 10 км подовжено сітку водопроводу. Потреби мешканців міста в промислових і продовольчих товарах задовольняє широка торговельна мережа. Міське споживче товариство має 34 магазини, міськкоопторг — 8 магазинів. Відкрито 15 їдалень, ресторанів, кафе, споруджено триповерховий комбінат громадського харчування, будинок побуту, ще один універмаг.
1968 року в місті, через яке проходить автомагістраль Київ—Чернівці, збудовано автобусну станцію. Дунаївці мають пряме сполучення не тільки з населеними пунктами району, а й обласним центром — Хмельницьким, з Кам’янцем-Подільським, Могилевом-Подільським, Шепетівкою.
Розширюється сітка лікувальних закладів. У місті є лікарня на 275 ліжок, протитуберкульозний диспансер, п’ять фельдшерсько-акушерських пунктів, в яких працюють 60 лікарів, 225 чоловік середнього медперсоналу; санітарно-епідеміологічна станція. Для підготовки медичних кадрів середньої ланки відкрито школу медсестер. Повсякденною увагою оточені діти. В будинку дитини і яслах утримується 500 малюків.
Значних успіхів у післявоєнні роки досягнуто в галузі народної освіти. Понад дві тис. дітей навчається в трьох середніх, двох восьмирічних, початковій і музичній школах. Працююча молодь здобуває середню освіту у вечірній і заочній школах. 168 педагогів міста, серед яких є 3 заслужені вчителі Української РСР, виховують підростаюче покоління на кращих революційних і трудових традиціях радянського народу. В школах обладнано кімнати бойової слави, ленінські кімнати. Учні часто відвідують підприємства міста, музей історії суконної фабрики ім. Леніна, відкритий при фабричному клубі.
Плідну роботу з фізичного виховання молоді провадять районна рада спортивних товариств і організацій, ДСТ «Колос», «Авангард», спортивні товариства суконної фабрики, дитяча спортивна школа. В 1962 році силами громадськості споруджено міський стадіон.
У Дунаївцях чимало культурно-освітніх закладів: будинок культури, три профспілкові клуби, 12 бібліотек. При районному будинку культури працюють численні гуртки художньої самодіяльності, чоловіча та жіноча вокальні групи, естрадний оркестр, агіткультбригада. Двом самодіяльним колективам — духовому оркестру і ансамблю танцю — присвоєно почесне звання народних. Вони виступали на республіканському огляді-конкурсі й нагороджені дипломами першого та другого ступенів, золотими й срібними медалями. В репертуарі музичних самодіяльних колективів є чимало творів уродженця Дунаєвець талановитого українського композитора В. І. Заремби (1833—1902 рр.) — автора багатьох романсів і пісень. З Дунаївцями пов’язані життя й діяльність ще кількох діячів науки й культури. Тут провів свої дитячі роки польський композитор, піаніст і педагог, лауреат Державної премії ПНР 1948 року Болеслав Войтович (1899 р.).; народився Ф. П. Шевченко — український радянський історик, доктор історичних наук, член-кореспондент АН Української РСР.
З кожним роком красивішає і молодіє старовинне подільське місто Дунаївці. Широкі перспективи щодо дальшого розвитку відкриваються перед ним у дев’ятій п’ятирічці. Значно розширяться виробничі площі промислових підприємств і, зокрема, арматурного (колишнього механічного) заводу. Порівняно з минулим п’ятиріччям випуск продукції промисловістю міста збільшиться на 50 млн. крб. У Дунаївцях буде споруджено 18—20 п’ятиповерхових житлових будинків, будинок побуту, нові приміщення лікарні на 220 ліжок і середньої школи на 1,2 тис. місць тощо. Трудящі міста під керівництвом партійних організацій і міської Ради докладають всіх зусиль, щоб втілити в життя накреслення дев’ятого п’ятирічного плану.
Г. М. ХОТІОН