Маків, Дунаєвецький район, Хмельницька область
Маків (стара назва Ступинці) — село, центр однойменної сільської Ради. Розташований за 16 км від районного центру і за 18 км від залізничної станції Кам’янець-Подільський. На схід від села проходить автотраса Чернівці—Хмельницький. Населення — 4545 чоловік. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Слобідка-Балинська, Слобідка-Залісецька, Слобідка-Рахнівська, Чечельник.
В околицях Макова виявлено залишки поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.). Тут же знайдено уламки скляних браслетів часів Київської Русі.
Вперше Ступинці згадуються в історичних джерелах за 1482 рік. Тоді це було маленьке поселення на кілька дворів, яким володів шляхетський рід Нещиславів. В пізніші часи Ступинці переходили від одного поміщика до другого. В 1746 році один з них змінив назву села на Маків. У другій половині XVIII ст. село входило до володінь панів Рациборовських, які мали 1894 десятини землі. Для 185 господарств маківських кріпаків поміщики виділили лише 381 десятину. Земля, розподілялася залежно від наявності худоби. 44 тяглі двори користувалися наділами по 4—5 десятин, 68 піших господарств — по 2 десятини, 67 городників — по 0,5 десятини, а в 6 бобилів не було ні землі, ні своїх домівок. У середині XIX ст. тяглі господарства відбували 3 дні панщини на тиждень, піші — 2 дні, городники — 1 день, бобилі виконували різні роботи в панському дворі. Крім того, селян примушували відробляти на рік 6 днів толоки, 12 шарваркових днів і 2 рази на місяць нести сторожову службу. Для свого господарства у кріпаків майже не лишалося ні часу, ні сил. У багатьох родин не було тягла. В передреформені роки маківчани збирали з десятини в середньому по 35—40 пудів пшениці, ячменю й вівса і лише врожай гороху та гречки досягав інколи 50—60 пудів.
Реформа 1861 року звільнила селян від кріпосного рабства, але економічно не полегшила їхнього становища. Рациборовський залишив за собою кращі землі, луки й пасовиська, а селянам передав 417 десятин орної, 57 десятин присадибної і 76 десятин землі, непридатної для хліборобства. Наділи були розкидані в багатьох місцях, далеко від села, здебільшого в урочищах. Маківчани категорично відмовилися прийняти уставну грамоту. Поміщик погрожував перевести всіх селян на становище городників і зовсім не дати польових наділів, але це не допомогло. Тоді землевласник викликав до Макова мирового посередника, в присутності якого стражники покарали різками І. Кушніра, Ф. і М. Максимових, І. Наталочного, 10. Грищука та ін. Селяни мусили підписати викупну угоду. Колишні кріпаки повинні були сплатити за землю великий викуп — пересічно по 30 крб. за десятину. Відповідно до указу 1863 року викупні платежі зменшено на 20 проц., але в Макові ці зміни запроваджено лише 1872 року.
У пореформений час посилилося соціальне розшарування в селі. За рахунок розорення основної маси селян багатіла, розширювала свої землі куркульська верхівка. Особливо посилився цей процес наприкінці XIX — на початку XX ст. У 1906 році з 347 селянських дворів 109 мали по 2 десятини, 55 — менше 1 десятини орної землі, а 67 родин зовсім не мали польових наділів. Отже 66,5 проц. господарств села були бідняцькими і маломіцними середняцькими. їм належало близько 45 проц. надільної землі. Решту 55 проц. прибрали до рук 113 куркульських і заможних середняцьких родин. Крім того, вони орендували і прикупляли чимало землі, наприклад, у 1901 році кілька заможних селян придбали у Рациборовського 93 десятини. У 1911 році в Макові був 1751 житель, 368 дворів, які мали 550 десятин надільної і 255 — купленої землі, 383 коней, 192 голови великої рогатої худоби. Однак і коні, і худоба зосереджувалися переважно в руках куркулів. Бідняки і середняки мусили наймати в них робочу худобу, здебільшого за відробітки. Чоловіки й жінки з 12 найбідніших родин ходили на заробітки до Бессарабії.
Малоземелля, голодування, тяжкі хвороби робили життя більшості селян нестерпним. Вони були позбавлені елементарних людських прав. Здобути освіту могли тільки діти із заможних родин. У 1870 році в парафіяльній школі (відкрита 1862 р.) навчалося всього 14 учнів. У 1902 році з 215 дітей шкільного віку однокласне училище (засноване 1883 р. на базі парафіяльної школи) відвідувало 85 хлопчиків і дівчаток. І не дивно, що основна маса жителів була неписьменною. Про медичне обслуговування населення не доводилося і говорити, бо в Макові не було не тільки лікаря, а навіть і фельдшера.
В середовищі трудящого селянства зростало обурення проти існуючого ладу. Селянська біднота все рішучіше виступала не тільки проти поміщика, а й куркулів, представників влади. Так, у 1900 році за підбурювання селян до боротьби проти глитаїв і урядника засуджено на заслання до Вологодської губернії маківського бідняка Покотилова. В роки першої російської революції селяни піднялися на боротьбу. Влітку 1906 року наймити, що працювали в маєтку поміщика, оголосили страйк. На скаргу землевласника місцеві власті жорстоко розправилися з учасниками заворушення. 18 найбільш активних з них було кинуто за грати, зокрема Г. і П. Верезумських, Ф. і Ю. Варвалюків, Ю. Жуковського та інших.
Суворою школою робітничого життя для розорених маківських селян стала праця на цукровому заводі, збудованому в селі у 1911 році акціонерним товариством. Підприємство швидко зростало. За п’ять років (1911—1915) кількість робітників збільшилася з 207 до 300. Праця ставала більш інтенсивною, а реальна заробітна плата у воєнний час катастрофічно знижувалася. Робітники і їхні сім’ї голодували. На знак протесту 7 листопада 1915 року відбувся страйк.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції класова боротьба посилилася. Влітку 1917 року селяни майже всім селом виступили проти поміщика і спробували захопити його землю й ліси. Та тільки з перемогою Жовтневої соціалістичної революції і встановленням у Макові в січні 1918 року Радянської влади трудящі хлібороби здобули землю. Сільський виконавчий і земельний комітети, створені ще навесні 1917 року і поповнені бідняками-активістами, приступили до розподілу серед селян близько 900 десятин колишньої поміщицької землі. Дійову допомогу в розподілі землі подав уповноважений полкового солдатського комітету, рядовий 12-го армійського корпусу М. Т. Коновалов. Всього за селянами було закріплено 1458 десятин. Проте маківчанам ще довго довелося відстоювати здобутки Жовтня у боротьбі проти внутрішніх і зовнішніх ворогів.
У лютому 1918 року, коли на Україну вторглися австро-німецькі війська, жителі Макова і Шатави створили червоногвардійський загін з 200 бійців, які мали на озброєнні 2 гармати, 6 кулеметів, багато гвинтівок. Червоногвардійці не раз вступали в бій з військами ворога. Уродженець Макова Л. Г. Українчук у лавах повстанських загонів бився проти німецьких окупантів, гетьманців, а потім — петлюрівців і польських загарбників. У березні — червні 1920 року він був членом Кам’янець-Подільської підпільної організації. Жителі Макова не корилися ворогам. Так, у вересні 1918 року за агітацію проти німецьких загарбників було заарештовано маківських селян Боднаря, Ситара, Бойка, Шипінського і Палагнюка. 18 січня 1919 року проскурівський комісар доповідав губернському комісару Директорії, що в Макові населення рішуче розправилося з начальником петлюрівської міліції.
В середині листопада 1920 року, коли в районі Макова — Шатави почалися запеклі бої червоних кіннотників проти петлюрівців, місцеві селяни подали дійову допомогу у визволенні села. 17 листопада в Макові було остаточно відновлено Радянську владу. В грудні 1920 року скликано з’їзд представників ревкомів і комнезамів Маківської волості, який закликав трудяще селянство до дальшого піднесення класової пильності, до посилення боротьби з націоналістичними і куркульськими бандами. Бандитські зграї нападали на села, тероризували населення, палили хати, вбивали радянських активістів. Отаборилися вороги в Гуменецькому лісі. 27 липня 1922 року бандити напали на виконком Маківської волосної Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, обраної у січні 1921 року. Вони пограбували касу, знищили документи, вбили уповноваженого повітового продкому Мартем’янова. Виконком разом з комнезамом, утвореним у липні 1920 року, організував селянські загони самооборони. Наприкінці 1922 року бандитизм у волості в основному було ліквідовано.
У ті нелегкі роки для проведення господарських і політичних кампаній до Макова приїздили керівні партійні й радянські працівники. Зокрема, в 1921 році тут побували М. В. Фрунзе, В. М. Примаков, секретар ЦК КП(б)У Д. 3. Мануїльський, секретар Кам’янець-Подільського повітового комітету КП(б)У, відомий український письменник І. Ю. Кулик. Велику пропагандистську роботу розгорнули працівники агітпоїзду ВУЦВКу, очолюваного Г. І. Петровським. Вони закликали трудящих мобілізувати всі сили й засоби для відродження господарства, здійснення завдань культурної революції. Робітники й селяни взялися за відбудову цукрового заводу, і завдяки їх героїчним зусиллям за короткий час підприємство стало до ладу. Вже 1925 року воно виробляло цукру значно більше, ніж у 1913 році. Зростало село, збільшувалося його населення. На кінець відбудовного періоду в Макові було 2159 жителів, 420 дворів. Впроваджуючи в життя ленінський кооперативний план, біднота об’єднувалася в сільськогосподарські товариства. Ще 1922 року в Макові організовано ТСОЗ «Вперед», до якого входило 14 бідняцьких сімей. Через два роки 16 незаможних господарств створили сільськогосподарську артіль «В пам’ять Леніна». На досвіді цих перших колективних господарств трудящі селяни переконувалися в перевагах спільної праці.
Значних успіхів було досягнуто в піднесенні загальної культури села. З 1921 року тут працювала початкова школа, відкрили трудову школу при цукрозаводі, де навчалися діти робітників. До знань потяглося й доросле населення. З ініціативи вчителів 1922 року організовано курси лікнепу, на яких опановували грамоту десятки селян. Вчителі керували також роботою гуртків художньої самодіяльності, створених при сельбуді. З кожним роком збільшувалася кількість читачів бібліотеки.
У Макові, як і по всій країні, відбувалося велике піднесення громадсько-політичного життя. Сільські комуністи Р. Фалендиш, К. Н. Гладій, які були на обліку в партійній організації цукрового заводу, і члени комсомольського осередку, організованого в 1923 році, проводили велику роботу щодо виховання радянського активу, активізації діяльності сільської Ради. У січні 1925 року скликано збори селян, присвячені 20-й річниці першої російської революції. 1927 року у відповідь на антирадянські провокації міжнародного імперіалізму селяни й робітники цукрозаводу зібрали кошти на будівництво авіаескадрильї і запевнили Радянський уряд, що готові дати відсіч ворогам Країни Рад.
Наприкінці 20-х років почалася підготовка до суцільної колективізації селянських господарств. Парторганізація цукрового заводу проводила бесіди й лекції про політику партії і Радянського уряду на селі, про шляхи і завдання соціалістичної перебудови сільського господарства. Були організовані кооперативний, сільськогосподарський та природничий гуртки, в яких хлібороби вивчали основи агрономії, знайомилися з методами колективного господарювання. Наприкінці 1929 року в Макові створено чотири товариства спільного обробітку землі. Колективізація проходила в умовах гострої класової боротьби проти куркулів, які, вдаючись до залякування селян, наклепів на сільських активістів, намагалися перешкодити організації колгоспів. Використовуючи релігійні забобони відсталої частини населення, вони організували секту «христошукачів», що вела антирадянську пропаганду серед населення. Проте опір куркулів було зламано, а їх самих, за рішенням загальних зборів трудящих, вислано з села. Колективізація пішла швидкими темпами. В 1930 році на базі ТСОЗів створено сільськогосподарську артіль ім. Ворошилова. Наступного року селяни цілими вулицями вступали до артілі. На кінець року вона об’єднувала 282 господарства. Було усуспільнено 140 голів великої рогатої худоби, 214 коней.
Велику роботу щодо зміцнення колективного господарства, піднесення трудової дисципліни, розгортання соціалістичного змагання проводила партійна організація, утворена 1925 року. В артілі зростали лави передовиків виробництва. Ударниці Г. С. Григорчук, М. С. Палагнюк та ін. вели перед у соціалістичному змаганні. Особливо широкого розмаху набуло змагання в 1937 році, коли країна святкувала двадцятирічний ювілей Радянської влади. Того року колгоспники виростили пшениці по 15 цнт і цукрових буряків по 260 цнт на кожному га посіву. З розширенням посівів цукрових буряків у колгоспах району Маківський завод рік у рік збільшував кількість перероблюваної сировини. В 1939 році підприємство, де працювало понад 400 робітників, інженерів і техніків, виробило 128,8 тис. цнт цукру.
В ході колгоспного будівництва відбувалася культурна революція. До 1936 року в Макові в основному завершено ліквідацію неписьменності. Працювала середня школа, де 1940 року 18 учителів навчали 489 учнів. 21 червня 1941 року у Маківській середній школі відбувся п’ятий випуск юнаків і дівчат, що закінчили десятий клас. А вже у наступні дні багато вчорашніх школярів зі зброєю в руках пішли захищати соціалістичну Батьківщину. Всього до лав Червоної Армії, яка вела тяжкі бої проти німецько-фашистських загарбників, влилося 450 жителів села.
7 липня гітлерівці захопили Маків. За період окупації вони пограбували колгосп, МТС, жителів села, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 340 чоловік. Незважаючи на терор фашистських властей, населення не скорилося ворогові. Робітники цукрового заводу виводили з ладу машини, псували продукцію. Коли напередодні відступу гітлерівці наказали демонтувати устаткування для відправки до Німеччини, робітники під керівництвом інженера В. А. Бєлінського заховали найцінніші машини в заводському ставку, а в ящики уклали брухт. Населення ховало від ворога продукти і передавало їх народним месникам, подавало допомогу пораненим і хворим партизанам загону ім. Боженка.
У березні 1944 року частини Червоної Армії наблизилися до Макова. Ворог чинив запеклий опір радянським військам. Використавши сприятливий рельєф місцевості, він створив тут цілу систему оборонних споруд. Але бійці 320-го гвардійського стрілецького полку під командуванням Героя Радянського Союзу А. П. Фокіна у взаємодії з танками й авіацією зламали опір гітлерівців і 1 квітня 1944 року визволили Маків. У боях за село загинуло багато радянських бійців. На вшанування їхньої пам’яті, а також загиблих воїнів-маківчан жителі спорудили у 1965 році пам’ятник, посадили парк Слави.
Руїни і згарища залишили після себе окупанти. Збитки, заподіяні тільки цукровому заводу, перевищили 3,3 млн. крб. Великих зусиль треба було докласти, щоб відродити зруйноване господарство. Справжню мужність і героїзм виявили робітники й селяни на відбудові висадженого в повітря цукрового заводу. Із ставка підняли машини, розібрали завали. З битої цегли зводили виробничі корпуси. Держава допомогла будівельними матеріалами, устаткуванням. Першим став до ладу паросиловий цех. 18 листопада 1944 року на адресу заводу надійшла телеграма із Ставки Верховного Головнокомандуючого з подякою за танк «Маківський цукровик», на спорудження якого робітники зібрали понад 100 тис. крб. грішми і майже на 13 тис. крб. облігацій. Натхнений цією телеграмою, колектив ще з більшою енергією взявся за цілковите відродження підприємства. В лютому 1945 року приймальна комісія з оцінкою «добре» прийняла весь завод. Самовіддана праця відбудовників була відзначена обкомом КП(б)У і облвиконкомом. У 1946 році завод дав країні 17,9 тис. цнт цукру.
Багато труднощів довелося долати селянам, коли відроджувалося господарство колгоспу. Не вистачало робочих рук, не було жодної машини, сільськогосподарський реманент — плуги, борони, культиватори та ін.— потребували капітального ремонту. Врожаї збирали дуже низькі. Із закінченням війни й поверненням до села фронтовиків справи в артілі почали налагоджуватися. Значну допомогу їй подали робітники цукрозаводу. Вже у 1947 році зерна було зібрано по 9 цнт, а цукрових буряків — по 115 цнт з гектара.
Нормалізувалося життя села. Почала працювати лікарня. Її персонал не тільки подавав медичну допомогу мешканцям, а й проводив роботу щодо профілактики захворювань, поліпшення санітарного стану села, оздоровлення дітей.
З руїн було піднято школу. Відбудовано сільський клуб, який знов став центром політико-виховної і культурно-масової роботи.
За роки післявоєнних п’ятирічок великі зміни сталися на цукровому заводі. Здійснено його докорінну реконструкцію, старе устаткування замінено новим. З 1961 року підприємство переведено на рідке паливо (нафту), що значно поліпшило умови праці. Завдяки автоматизації виробничих процесів набагато зросла потужність заводу, підвищилася якість продукції. 1967 року колектив заводу, що складався з 476 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців, виробив 19,3 тис. тонн цукру. Велика частина продукції підприємства йде на міжнародний ринок.
Продовжувало зростати сільськогосподарське виробництво. Восени 1950 року Маківська артіль об’єдналася з колгоспом с. Шатави (Шатава злилася з Маковом). Укрупнення артілі дало можливість значно збільшити виробництво зернових і технічних культур, зміцнити економіку господарства. Вже в 1957 році було зібрано по 19,1 цнт зернових, 259 цнт цукрових буряків з га. На кожну фуражну корову надоєно за рік по 1,7 тис. кг молока. Протягом першої половини 50-х років колгосп збудував п’ять тваринницьких приміщень, електростанцію, автогараж. 60-і роки відзначились дальшими господарськими успіхами. З 1961 року колгосп «Україна» (цю назву йому присвоєно в 1958 році) спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. Внаслідок впровадження науково обгрунтованих методів відгодівлі худоби, застосування передових методів праці 1961 року на 100 га угідь було вироблено по 60 цнт м’яса (в забійній вазі). У зверненні ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР до всіх працівників сільського господарства про невідкладні завдання дальшого розвитку тваринництва (червень 1962 р.) Маківська артіль «Україна» відзначалася як краще господарство області.
За роки восьмої п’ятирічки колгосп перетворився на передове технічно оснащене господарство. Велику допомогу йому подають працівники науково-дослідного інституту тваринництва Лісостепу й Полісся УРСР. Господарство підключено до державної електромережі, що забезпечує всі виробничі процеси постійним джерелом дешевої електроенергії. Машинний парк складається з 33 тракторів, 17 комбайнів, 22 автомашин та іншої сільськогосподарської техніки. Побудовано понад двадцять тваринницьких приміщень, обладнаних наземними або підвісними дорогами. Споруджено два широкогабаритні пташники, кормовий цех. Корми подрібнюються за допомогою машин, механізовано подачу води, кормів, прибирання гною.
Завдяки широкій механізації праця колгоспників, особливо у тваринництві, стала різновидністю індустріальної. Це вже не скотар у колишньому розумінні, а скотар-механізатор; якщо на початку 60-х років він доглядав 40 голів великої рогатої худоби, то у 1969 році — 100 голів. 12 тис. голів птиці доглядали дві пташниці і механізатор. Собівартість центнера .яловичини за вісім років (1961 —1969) знизилася більше ніж удвоє, а яєць — утроє. 1969 року в господарстві налічувалося 3,2 тис. голів великої рогатої худоби, а вихід валової продукції на сто га угідь становив 203 цнт. Створено міцну кормову базу. Дбаючи про корми, колгоспники не забувають і про хліб, і про сировину для цукрової промисловості. У передостанньому році восьмої п’ятирічки вони зібрали по 37 цнт зернових і по 329 цнт цукрових буряків з кожного га посіву.
Керують багатогалузевим господарством висококваліфіковані спеціалісти — інженер по трудомістких процесах, агроном, плановик-економіст, чотири зоотехніки і ветфельдшери, два механіки; працюють десятки комбайнерів, шоферів і трактористів.
В колгоспі запроваджено госпрозрахунок, ретельно продумано питання оплати праці. Її диференційовано залежно від виконання бригадами, фермами виробничих планів. Крім основної оплати, колгоспники одержують додаткову — грішми й продуктами, широко застосовується преміювання.
Провідну роль у господарстві відіграє партійна організація, в якій налічується 73 члени і кандидати в члени партії, а також комсомольська організація, що об’єднує 67 юнаків та дівчат. Комуністи й комсомольці працюють у бригадах, ланках, добиваються кращих показників на фермах, у полі, на будівництві. Партійна організація разом з депутатами сільської Ради здійснює ідейно-політичне виховання колгоспників, спрямовує їх ініціативу і енергію на виконання виробничих завдань. Вони очолювали соціалістичне змагання трудівників села за гідну зустріч піввікового ювілею Радянської влади. Взяті зобов’язання були з честю виконані.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили досягнення маківських трудівників. За перемогу в змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня ЦК КПРС, Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС нагородили колгосп Пам’ятним прапором, що залишається на зберіганні в господарстві як символ трудової доблесті. Самовіддану працю великої групи передовиків відзначено урядовими нагородами. Орден Трудового Червоного Прапора вручено трьом колгоспникам, орден «Знак Пошани» — шістьом. Найвищої нагороди — звання Героя Соціалістичної Праці — удостоєно голову правління колгоспу В. В. Стеньгача. Трудівники сільського господарства району послали його своїм представником на III Всесоюзний з’їзд колгоспників.
Було чимало нагороджених і серед робітників та інженерно-технічного персоналу цукрового заводу. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно коваля В. М. Мосенза, трьох чоловік — ордена «Знак Пошани». Велика група робітників одержала медалі «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку».
З великим натхненням готувалися маківчани до сторічного ювілею В. 1. Леніна. До знаменної дати колгосп виконав п’ятирічне завдання по обсягу виробництва тваринницької продукції, а по цукрових буряках — за чотири роки. Правофланговими п’ятирічки є колективи, які очолюють комуністи І. Й. Пукас, В. П. Ющишин. Бригада Пукаса виростила в 1970 році на кожному га по 43,6 цнт зернових і по 380 цнт цукрових буряків. Тваринницька ферма Ющишина довела добовий приріст ваги худоби до 723 грамів. Завдяки натхненій праці трудівників колгосп «Україна» перевиконав п’ятирічне завдання виробництва з усіх видів сільськогосподарської продукції. Понад план державі продано 18,7 тис. цнт м’яса, близько 100 тис. штук яєць, 100 тис. цнт цукрових буряків. За досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні колгосп було нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. А наступного року колгосп, який став одним з передових тваринницьких господарств України, одержав найвищу нагороду — орден Леніна.
На початку лютого 1971 року в Макові відбулися урочисті збори, присвячені врученню колгоспу «Україна» ордена. В просторому залі будинку культури зібралися трудівники полів і ферм, сільська інтелігенція, робітники Маківського цукрового заводу, численні гості. Від імені бюро обкому партії і облвиконкому М. Д. Бубновський тепло поздоровив колгоспників з високою нагородою. А незабаром ще одна
радісна звістка схвилювала маківчан: комуністи області обрали голову колгоспу Героя Соціалістичної Праці В. В. Стеньгача делегатом на XXIV з’їзд КПРС. У Георгіївському залі Кремлівського палацу йому вручено другий орден Леніна.
В. В. Стеньгачу було про що розповісти на Всесоюзному форумі комуністів: і про господарство, яке перетворилося на справжню фабрику м’яса, і про славні діла трудівників села, і про великі зміни, що сталися за останні роки в Макові. Чистий прибуток колгоспу за восьму п’ятирічку зріс більш як у 2,5 раза і в 1970 році становив 1176 тис. крб. Це дало можливість витратити за п’ятиріччя понад 2 млн. крб. на розширення виробництва, культурно-побутове і житлове будівництво.
За роки п’ятирічки вулиці села прикрасилися дво- і триповерховими будівлями сучасної архітектури. Споруджено торговий комплекс, будинок побуту, чудовий будинок тваринника з великим залом, затишними кімнатами відпочинку, душовими, їдальнею, бібліотекою. Більше половини будинків колгоспників — це нові, світлі, просторі оселі на 3—4 кімнати. Багато родин мають телевізори, радіоприймачі останніх випусків, холодильники, пральні машини, газові плитки тощо.
Завдяки зусиллям виконкому сільської Ради і громадськості село краси-вішає, впорядковується. Прокладено понад 15 км брукованих та асфальтованих шляхів, висаджено десятки тисяч дерев і кущів, багато квітів. На центральній вулиці встановлено ліхтарі денного світла. Силами молоді споруджено перший у районі колгоспний стадіон.
У Макові працюють дільнична лікарня на 25 ліжок, персонал якої складається з 4 лікарів і 19 фельдшерів та сестер, 2 амбулаторії, аптека. Для малюків відкрито дитячий садок і ясла.
Трудівники Макова ведуть боротьбу за перетворення села на справжній центр соціалістичної культури. Тут є середня й восьмирічна школи, а також школа робітничої молоді. В них навчається близько тисячі учнів. У 1967 році для середньої ніколи споруджено триповерхове приміщення. В ювілейний ленінський рік оселилися в новому будинку вчителі.
70 педагогів маківських шкіл є першими помічниками партійної організації у комуністичному вихованні молодого покоління, всіх жителів села. Вони керують політшколами, виступають з бесідами й доповідями в бригадах та ланках, допомагають в організації і проведенні господарських й політичних кампаній. Несуть культуру в маси і колективи двох бібліотек. Вони обслуговують близько 1,5 тис. читачів. У селі щороку передплачують понад тисячу примірників різних періодичних видань.
У Макові міцно утвердилися новий побут і звичаї. Організовуються екскурсійні подорожі колгоспників до Києва, Москви, Ленінграда. В будинку культури, що має зал на 600 місць, проводиться урочиста реєстрація шлюбу, новонароджених, вечори вшанування передовиків виробництва. У 1965 році було організовано проводи на пенсію великої групи ветеранів праці. Широкою вулицею рідного села пройшла колгоспна гвардія з червоними бантами на грудях. Біля будинку культури їх зустрічали односельчани. Грав оркестр. Посрібнені сивиною люди ввійшли до актового залу і зайняли почесні місця в президії. Під звуки Державного гімну пронесли через весь зал і встановили на сцені прапор колгоспу. Голова правління відкрив урочисті збори. У теплій промові він назвав прізвища тих, кого удостоєно звання почесних колгоспників. На трибуну піднявся Ф. І. Сітар, який до революції гнув спину на панському полі і справжнє щастя знайшов у колгоспній сім’ї. Федір Іванович щиро подякував Радянському урядові, Комуністичній партії, усім присутнім і урочисто передав червоний прапор колгоспу представникам молодого покоління. Завершилося свято великим концертом самодіяльних артистів. До пізньої ночі лунали пісні, пари кружляли в танці.
В роки дев’ятої п’ятирічки в Макові триватиме велике будівництво. Складено генеральний план перебудови села. Споруджуватимуться 40 двоповерхових котеджів для колгоспників, палац культури на 800 місць тощо.
Все у Макові нагадує про Ілліча, про його місце в житті тих, хто з темряви піднявся до сонця. І не тільки тому, що на колгоспному прапорі сяє найвища нагорода — орден Леніна. Головне полягає в тому, що тут за Леніним звіряють свої діла, втілюють у життя його заповіти.
П. Ф. ЛАПТІН, І. І. СОХАТЮК