Лісоводи, Городоцький район, Хмельницька область
Лісоводи — село, центр сільської Ради. Розташовані за 12 км на захід від районного центру та за 3 км від залізничної станції Лісоводи. Населення — 3148 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Кремінна, Кремінне, Кремінянські Хутори та селище Лісоводи.
На території села виявлено залишки поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). Перша письмова згадка про поселення належить до 1559 року. Тоді в ньому було три ланові господарства. 1583 року тут налічувалося вже 6 ланових господарств і 2 ремісники.
У XVI ст. жителі села були кріпаками феодалів Вільковських. В дальшому Лісоводами володіли Стадницькі, Раціборовські. Використовуючи дарову пращо селян, Раціборовський мав великі прибутки від фільваркових господарств, розташованих в Лісоводах та інших селах Кам’янецького повіту. Руками кріпаків у Лісоводах було споруджено палац і ряд господарських будівель. Протягом багатьох десятиліть палац — одна з найкращих на Західному Поділлі споруд — височів над убогим, обдертим селом як символ панської влади і розкоші. В першій чверті XIX ст. Лісоводи перейшли у власність іншого феодала. На цей час вони були значним поселенням, в якому тільки чоловіків-кріпаків налічувалося близько 550. У 40-х роках XIX ст. із загальної площі орної землі (2842 десятини) поміщикові належало 1477 десятин кращих угідь, а 230 селянським дворам 1365 десятин. Тільки 82 селянські господарства користувалися повними наділами (близько 8 десятин), 7 господарств не мали польової землі, а 7 — ні землі, ні власного житла. На своїх клаптиках землі селяни збирали низькі врожаї: сам-4 — сам-5 (40—50 пудів). Тяглі і піші господарства відробляли пересічно 133 дні панщини на рік, відбували ще 12 т. зв. згінних днів, сторожову і підводну повинності, жінки вирощували для панського двору овочі, пряли нитки на полотно, товкли просо. Кожний тяглий і піший двір мусив давати пану птицю, яйця, а ті, що мали пасіки, здавали й бджолину десятину.
Не поліпшилось становище селян і після інвентарної реформи. У відповідності з новими правилами, введеними в Лісоводському маєтку, тяглові господарства відбували протягом року 156 днів панщини, піші господарства — 104 дні. Якщо до інвентарної реформи жіноча праця в маєтку не регламентувалася, то тепер жінки повинні були відробляти щорічно 52 дні. Наприкінці 50-х років XIX ст. серед селян Лісоводів поширювалися чутки про скасування ненависного кріпосного права. В них жевріла надія, що всі панські землі безкоштовно перейдуть до тих, хто їх обробляв. Однак цього не сталося. За «Положенням» 1861 року лісоводські селяни одержали ще менші наділи, ніж ті, якими користувалися раніше. Господарства, що не мали можливості сплачувати викупні платежі, продовжували відбувати повинності, згідно з інвентарними правилами.
Після польського повстання 1863 року, в якому селянські маси Поділля брали активну участь, царський уряд пішов на деякі, щоправда незначні, поступки — з 1 вересня 1863 року було припинено між поміщиками і тимчасовозобов’язаними селянами всі обов’язкові відносини, які з цього дня переходили в розряд селян-власників і почали вносити в казну викупні платежі за надільну землю. Селяни Лісоводів одержали в особисту власність 1604 десятини польової землі; 40 тяглових господарств — по 9,15 десятини орної землі, 187 піших дворів — наділи по 4,6 десятини. Викупні платежі за передані селянам землі зменшили на 15 проц., вони становили 57 тис. крб. Щорічно жителі села виплачували казні по 3,4 тис. крб. Змінилося правове становище лісоводських селян. Вони стали особисто вільними: їм надавалося право скликати сільський сход, який вирішував питання про розподіл податків та повинностей, деякі майнові суперечки, обирав старосту села. Лісоводи деякий час були волосним центром (згодом Лісоводську волость було ліквідовано, а її села віднесено до Городоцької волості).
Місцевий поміщик, який мав 37 маєтків, 3 цукрові заводи, кінний завод, стада великої рогатої худоби в Подільській та Київській губерніях, у післяреформені роки перейшов до капіталістичної, вільнонайманої системи землеробства. Прагнучи перетворити свої маєтки у високорентабельні господарства, він почав широко застосовувати удосконалені сільськогосподарські машини. Наприкінці XIX ст. в Лісоводському маєтку з’явилися перші сівалки, культиватори, жатки, а невдовзі — локомобіль і молотарка. Удосконалювалась система сівозміни, поля угноювались органічними добривами, суперфосфатом, селітрою тощо. Але, незважаючи на це, врожаї зернових, бобових та технічних культур були невисокими — десятина давала 12—14 цнт зерна, 180—200 цнт цукрових буряків.
Наприкінці XIX ст. поглибилось класове розшарування селян. Становище переважної більшості селян з кожним роком погіршувалось. Зокрема, в 1905 році з 435 селянських господарств тільки 141 володіло польовими ділянками розміром до 4-х десятин, 58 господарств —до 3-х десятин, 199 — від 1 до 2 десятин, ділянки 26 господарств не перевищували 1 десятини, а 11 дворів взагалі не мали польової землі. 196 господарств були безкінними, 183 — безкорівними. Тим часом економічно міцніли куркульські господарства. Сільські глитаї наживались, широко застосовуючи найману працю. Нестача засобів до існування примушувала селян шукати заробітків у місцевих багатіїв, емігрувати в Америку, Аргентіну, Канаду, братися за кустарні промисли. Виснажлива праця в панському господарстві тривала 15 — 16 годин, а одержували за це селяни невелику плату: чоловіки — по 30 коп., жінки — по 20 коп., підлітки — по 7—10 копійок.
Безправність, нещадна експлуатація штовхали селян на боротьбу проти існуючого ладу, ненависних поміщиків. Особливої гостроти ця боротьба набула в роки першої російської революції. На початку квітня 1905 року сільська біднота Лісоводів оголосила страйк. На загальному сході страйкуючі обрали комітет, до якого ввійшли селяни П. І. Ковш, М. І. Ковш, П. А. Гончар, Г. П. Бас та інші. Комітету доручили розпочати переговори з поміщиком про підвищення сільськогосподарським робітникам заробітної плати, повернення сільській громаді урочищ Липини, Березини і Клину, силоміць захоплених ще в першій половині XIX ст., про відновлення прогону для селянської худоби. Проте поміщик відмовився задовольнити вимоги селян.
Вранці 6 квітня група страйкарів проникла у фільварок, запропонувала слугам залишити маєток і попередила, що вони можуть повернутися тільки тоді, коли пан підвищить усім робітникам заробітну плату. В другій половині дня страйкарі направилися в поле, щоб прокласти межу між панським полем і урочищами, які вирішили відібрати. На знак загального волевиявлення плуга тягли не кіньми, а «всім миром». Попереду йшов один з організаторів страйку І. Драпак, вказуючи, де прокладати борозну. За рішучі дії і богатирську силу його прозвали Тарасом Будьбою.
Через кілька днів до села у супроводі 1-ї та 2-ї сотень Оренбурзького козачого полку прибув сам губернатор. Карателі вчинили розправу над страйкарями. 7 активних учасників виступу після прилюдного покарання відправили до Кам’янця-Подільського, а потім засудили до тюремного ув’язнення. Козаки вривалися в селянські хати, знущалися з стариків і жінок, забирали одяг, худобу, зерно та інші продукти. Кілька разів пограбовані селяни зверталися до губернських властей із заявою про відшкодування заподіяних збитків, проте безрезультатно.
Непривабливий вигляд мали Лісоводи в дореволюційні часи. Вузькі, зарослі бур’яном вулиці, навесні і восени ставали непролазними від багнюки; глинобитні хатини з невеличкими вікнами, з прогнилою солом’яною стріхою, були безладно розкидані обабіч них. Майже в кожній хаті проживало 5—6 і більше чоловік, нерідко в одній оселі тулилося по дві сім’ї. Антисанітарні умови призводили до частих захворювань на пошесні та інші хвороби. Незважаючи на це, місцева влада не приділяла уваги налагодженню охорони здоров’я населення. Дільнична лікарня, в якій працював один лікар і два фельдшери, знаходилася за 14 км від села. У Лісоводах не було навіть фельдшерського пункту.
Перший навчальний заклад — парафіяльну школу — в Лісоводах відкрито 1861 року. Вона розміщувалась у невеликій хатині. Після закінчення будівництва нового приміщення в 1882 році, замість школи, тут відкрили однокласне народне училище. В ньому навчалися переважно діти заможних селян. У 1908/1909 навчальному році в училищі здобувало освіту 59 хлопчиків і 1 дівчинка з 260 дітей шкільного віку.
Після повалення в лютому 1917 року царського самодержавства в Лісоводах розгорнулась боротьба за створення нових органів влади. В кінці березня відбувся сход, який обрав сільський виконавчий комітет. Влітку 1917 року лісоводські селяни взяли активну участь у страйковому русі сільськогосподарських робітників, вимагаючи від поміщика підвищення розцінок під час жнив та оплати виконаної роботи натурою. Діставши відмову, страйкарі заборонили адміністрації маєтку використовувати на польових роботах військовослужбовців, запрошених поміщиком, і арештували управителя фільварку. Селяни добилися задоволення своїх вимог, їм дозволили збирати врожай за третій сніп.
Радо зустріли селяни звістку про перемогу збройного повстання петроградського пролетаріату в жовтні 1917 року, про прийняття 2-м Всеросійським з’їздом Рад ленінських Декретів про мир і землю. На початку грудня 1917 року Радянська влада встановлюється і в Лісоводах. Місцевий земельний комітет провів облік майна у поміщицькому маєтку і розподілив його між сільською біднотою.
Тривожний тоді був час. По селах повіту ще гасали гайдамацькі недобитки з війська Центральної ради, наприкінці лютого 1918 року в Лісоводи увірвалися австро-німецькі війська. Незабаром до села повернувся поміщик. З ним прибув і каральний загін. Зігнавши всіх дорослих, карателі зажадали від населення негайної сплати контрибуції, повернення панської землі, худоби, сільськогосподарських знарядь та іншого майна. Наступного дня всіх, хто брав участь у розподілі панського майна, піддали жорстоким катуванням. Так, від рук окупантів та їх найманців загинули активісти I. X. Пасічник та А. Козій.
Майже три роки іноземні інтервенти та їх поплічники — петлюрівські банди не давали змоги селянам Лісоводів розгорнути радянське будівництво. 20 листопада 1920 року червоні частини визволили Лісоводи, тут відновилася Радянська влада. В перші ж дні після визволення села виникли сільський революційний комітет, який у січні 1921 року передав свої повноваження сільській Раді, та комітет незаможних селян.
Сільська Рада і комнезам багато робили для відбудови села. При сільській Раді організувалась земельна комісія, яка підготувала матеріали для розподілу колишніх поміщицьких угідь і куркульських земель між безземельними і малоземельними селянами. Повесні 1921 року близько 400 селянських дворів одержали 710 десятин землі. Велику допомогу сільрада та президія комнезаму подавали бідняцьким господарствам і сім’ям червоноармійців в обробітку й засіву полів, збиранні врожаю, придбанні робочої та продуктивної худоби, сільськогосподарського інвентаря. Біднякам допомагав і радгосп ім. Чичеріна, організований у селі 1921 року. Тут культивували кращі сорти цукрових буряків та виводили сортове насіння зернових. Радгосп мав трактор, сівалки, жатки та інші сільськогосподарські машини, які нерідко використовувалися і в господарствах незаможників.
У відбудовний період було повністю освоєно орні землі. В 1925 році поголів’я робочої та продуктивної худоби майже досягло рівня 1913 року. Значно збільшилася кількість возів, плугів, борін та іншого реманенту, що був у користуванні селян. У 1921 році в селі створюється сільське споживче товариство, наступного року — ще одне. У крамниці товариства селяни могли купувати сіль, гас, господарські товари, тканини, взуття. Товариства впевнено витісняли з торгівлі приватних торговців.
Партійний осередок Лісоводів, створений 1926 року, включився в боротьбу за здійснення завдань соціалістичної перебудови села. Робота комуністів давала добрі наслідки. В 1926—1927 рр. у селі створюється кілька десятків супряжних груп. У 1928 році з ініціативи місцевих активістів організувався ТСОЗ «Нове життя», що об’єднав 10 бідняцьких і 2 середняцькі господарства. В економічному відношенні господарство було слабким. В перший рік своєї діяльності воно мало близько 40 десятин землі, дві пари коней, два вози, два плуги, два культиватори, чотири борони. Проте з часом ТСОЗ перетворився на одне з найбільших громадських господарств Городоцького району. Наприкінці 1929 року воно об’єднувало 60 дворів, площа орної землі зросла майже в 6 разів, збільшилось поголів’я великої рогатої худоби. На кредити, одержані від держави, колективісти придбали 15-сильний двигун, молотарку, 3 жатки, соломорізку.
В січні 1930 року на зборах партійної організації села обговорювалося питання про суцільну колективізацію Лісоводів. Внаслідок проведеної масово-політичної роботи в січні—лютому 1930 року до колгоспу «Нове життя» (він об’єднався з ТСОЗом і прибрав назву останнього) вступило понад 500 селянських господарств.
Прагнучи прискорити колективізацію господарств, розраховану на кілька років, партійна організація та райком КП(б)У допустили порушення принципу добровільності під час вступу в колгоспи. Ці помилки використали церковники та куркулі, які розгорнули шалену агітацію проти колгоспів. Після того, як у березні 1930 року ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про боротьбу з викривленнями партлінії в колгоспному русі», багато лісоводських селян подали заяви про вихід з колгоспу. В кінці березня в колгоспі налічувалося лише 110 селянських дворів. Однак внаслідок виправлення допущених помилок вже в квітні 1930 року вихід з артілі припинився, а у травні—червні бідняки та середняки повернулися до колгоспу. На 1 січня 1932 року було усуспільнено близько 60 проц. дворів і орної землі села, а в 1934 році колективізація в Лісоводах в основному завершилась. Тоді ж на базі місцевого бурякорадгоспу організувалась ще одна сільськогосподарська артіль — «17-річчя Жовтня».
У зміцненні громадського господарства велику допомогу подавала держава. В 1931 році в артілі «Нове життя» з’явився перший трактор Городоцької МТС, згодом прибуло ще два. Колгоспи повністю були забезпечені жатками, молотарками, двигунами, причіпним реманентом. Для здійснення капітального будівництва держава надавала колгоспам «Нове життя» та «17-річчя Жовтня» кредити. В роки першої і другої п’ятирічок тут було споруджено приміщення тваринницьких ферм, зерносховища, деревообробні майстерні, кузні. В 1935 році в Лісоводах під керівництвом комуністів і комсомольців розгорнувся рух за одержання високих врожаїв основної технічної культури — цукрових буряків. Уже тоді окремі ланки одержали з кожного гектара по 300—340 цнт цукрової сировини, а комсомольсько-молодіжна ланка М. Т. Новосад виростила на закріпленій за нею площі по 506 цнт з гектара. Наступного року ланки О. Мисько та К. Остяк з колгоспу «Нове життя» виростили по 410 цнт буряків. В 1937—1938 рр. добрих наслідків добилися ланкові цієї ж артілі Т. І. Гнідко та Є. М. Фіщук. Керовані ними ланки виростили на окремих ділянках по 436 цнт цукрових буряків, а бригада В. М. Бендера одержала 357 цнт. Всі вони були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки і занесені до Почесної книги виставки. За одержання в 1937—1938 рр. по 300,6 цнт цукрових буряків з гектара до Почесної книги ВСГВ занесено колгосп «Нове життя». Зростала врожайність і зернових культур. Врожаї пшениці, жита, ячменю, гороху та інших зернобобових культур у 1940 році досягли 15,2 цнт на гектарі.
Помітними були успіхи у розвитку громадського тваринництва. Кожний з двох колгоспів в передвоєнні роки мав по 5 тваринницьких ферм, на яких за станом на січень 1941 року налічувалось 344 коней, 297 голів великої рогатої худоби, багато свиней, овець, птиці. Добре працювали свинарі в колгоспі «Нове життя» — його свиноферма була однією з найкращих у Городоцькому районі. Свинар І. Г. Пасічник в 1938—1939 рр. одержав від кожної закріпленої за ним свиноматки по 20 ділових поросят.
Поліпшилося й медичне обслуговування населення. Наприкінці 20-х років у селі відкрилася медична амбулаторія, пізніше перетворена на фельдшерсько-акушерський пункт.
Багато уваги приділялося розвитку освіти і культури. На початку 1921 року колишнє однокласне училище перетворено на чотирирічну трудову школу, в якій навчалося 110 дітей. У 1927 році на її базі відкрилася семирічна школа, а 1934 року тут організовано середню школу — одну з перших сільських десятирічок у цій місцевості. Вона розмістилася у колишньому панському маєтку. У 1940 році в школі навчалося 649 дітей з Лісоводів та сусідніх сіл, працювало 23 вчителі.
В одному з приміщень колишнього поміщицького маєтку відкрився дитячий будинок, вихованцем якого був майбутній Герой Радянського Союзу Б. А. Сугеров. Сільська Рада подавала велику допомогу його вихованцям. З земельного фонду села для дитбудинку було виділено ділянку поля, яку обробляли селяни, а вирощений врожай передавали дітям.
Велику культурно-освітню роботу проводили партійна організація та колгоспні будинки колективіста. Тут організовували читання книжок і газет, лекції, доповіді, на революційні свята проводилися урочисті збори. Кінопересувка щонеділі демонструвала кінофільми. Колгоспна молодь брала активну участь у роботі драматичних і співочих гуртків, організації Тсоавіахіму, спортивних секціях, які працювали при колбудах.
Мирну працю трудівників села перервала війна й окупація. 8 липня 1941 року фашисти вдерлися в Лісоводи. Одразу ж почалися арешти сільських активістів, що не встигли евакуюватися. Жителів села окупанти примушували працювати в т. зв. общинному господарстві. Кожне селянське господарство повинно було сплачувати грошові побори та здавати м’ясо, молоко, яйця й інші продукти. 277 юнаків та дівчат насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини, 20 з них загинуло від голоду та катувань.
25 березня 1944 року для жителів села настав радісний день — підрозділи 9-го механізованого корпусу 3-ї гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту визволили Лісоводи.
Наприкінці березня відбулися загальні збори колгоспників артілей «Нове життя» і «17-річчя Жовтня», на яких було обрано правління колгоспів, призначені бригадири, завідуючі фермами, ланкові. Відновила свою діяльність сільська Рада, відкрились крамниці сільського споживчого товариства, фельдшерсько-акушерський пункт.
Великі труднощі довелося переборювати колгоспникам у перші роки після визволення Лісоводів. За роки окупації фашисти вивезли з села близько 200 коней, 277 голів великої рогатої худоби, 360 свиней, 150 овець, молотарки, трактори. Ворог заподіяв колгоспам шкоди на 28,2 млн. карбованців.
Весь тягар сільськогосподарських робіт ліг на плечі жінок, стариків, підлітків. Колгоспники працювали не покладаючи рук. Їх самовіддана праця у 1944 році принесла перші наслідки. В колгоспі «17-річчя Жовтня» кожен гектар пересічно дав по 8,9 цнт зерна, озимої пшениці — по 10,6 цнт. У колгоспах було відновлено всі тваринницькі ферми, в яких на початок 1945 року налічувалося 297 коней, 111 голів великої рогатої худоби тощо. За успіхи, досягнуті у відбудові громадського господарства, 88 колгоспників було нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».