Хмельницька область в боротьбі з австро-німецької інтервенцією
Після одержання звістки про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді на об’єднаному засіданні Кам’янець-Подільської міської Ради, членів військово-революційного комітету 3-го Кавказького корпусу і представників солдатських комітетів гарнізону 1 листопада 1917 року було проголошено владу Рад. На початку листопада відбулися перевибори Проскурівської Ради. Робітники міста і солдати гарнізону віддали свої голоси за більшовиків. У спільній резолюції багатолюдного мітингу трудящих і солдатів Старокостянтинова говорилося: «Визнаємо лише одну владу робітників, солдатів і селян — Ради. Виконуємо лише вказівки Ради Народних Комісарів, як центрального органу народної влади і вимагаємо від нього продовження таких же рішучих, сміливих і енергійних кроків як в галузі зовнішньої, так і внутрішньої політики країни. Всяке зазіхання на нашу власну владу будемо придушувати нещадно і вимагаємо цього ж від Ради Народних Комісарів». Новою хвилею революційного піднесення зустріли трудящі краю повідомлення про 1-й Всеукраїнський з’їзд Рад, який проголосив Україну республікою Рад. У січні 1918 року на всій території сучасної Хмельниччини була встановлена Радянська влада.
За ініціативою Рад і земельних комітетів на Поділлі широко розгорнулась робота по розподілу поміщицької землі, здійснювалася націоналізація промислових підприємств. Але радянське будівництво перервала навала австро-німецьких інтервентів. Розгорнулись жорстокі бої з окупантами та загонами буржуазно-націоналістичної Центральної ради. В цих боях особливо відзначилися революційні частини Південно-Західного фронту, Гречанський і Кам’янець-Подільський загони Червоної гвардії. Під тиском переважаючих сил ворога революційні війська до 5 березня змушені були залишити територію Поділля.
На захопленій території інтервенти встановили кривавий окупаційний режим. Під загрозою найсуворішого покарання вони заборонили збори, мітинги, демонстрації, вихід з дому після 11 години вечора. Спираючись на австро-німецькі штики, Центральна рада відновлювала владу поміщиків і капіталістів. Подільський губернський земельний комітет 31 березня видав обов’язкову постанову, якою вимагав від селян негайно повернути поміщикам відібраний у них інвентар, зерно, фураж, знаряддя праці тощо.
Трудящі Поділля, очолювані підпільними партійними організаціями, ставали на збройну боротьбу проти окупантів і гетьманців. Волинський губернський староста наприкінці травня доповідав міністерству внутрішніх справ, що під час роззброєння населення Старокостянтинівського повіту селяни сусідніх сіл Проскурівського повіту зі зброєю в руках виступили на їх захист. Залізничники Поділля в липні—серпні взяли участь у Всеукраїнському страйку. Робітники залізничного транспорту вимагали відновлення Радянської влади.
В обстановці масового революційного руху на Поділлі у вересні 1918 року відбулася І губернська партійна конференція, яка заслухала і обговорила доповідь про роботу І з’їзду КП(б)У і становище в губернії.
Активізувалась діяльність партизанських загонів. Губревком затвердив воєнним керівником повстанського руху більшовика, сільського вчителя із Деражнянської волості Летичівського повіту, колишнього прапорщика М. Ткачука.
На початку листопада боротьба трудящих Поділля проти австро-німецьких окупантів і гетьманського режиму переросла в загальне збройне повстання. 7 листопада повстали селяни ряду сіл Проскурівського повіту. Використавши зброю, передану їм австрійськими солдатами, повстанці нападали на гетьманців, роззброювали і громили загони державної варти. У Летичівському повіті партизани визволили значну територію і утворили Летичівську радянську республіку, головою ревкому якої став селянин-бідняк Л. П. Панасюк.
Та владу захопила петлюрівська Директорія. 26 листопада 1918 року подільський губернський комісар Директорії видав обов’язкову постанову, якою забороняв «всілякі, навіть службові, зібрання та сходки». Інша постанова від 16 грудня вимагала від населення Поділля протягом місяця сплатити недоїмки по всіх видах податків за 1917 і 1918 роки. Несвоєчасна сплата їх загрожувала тюрмою або штрафом до З тис. карбованців.
Незважаючи на погрози, селяни Поділля відмовлялися визнавати владу Директорії і виконувати її розпорядження. Для розгортання боротьби проти буржуазно-націоналістичної контрреволюції велике значення мала II Подільська губернська партійна конференція і обрання 9 січня 1919 року губкому партії. На початку січня подільський губернський комісар повідомляв, що більшовицький рух охопив увесь Летичівський і Проскурівський повіти. У донесенні начальника штабу фронту генеральному штабу військ Директорії також вказувалося, що більшовизм у Летичівському повіті пустив глибокі корені, що села Тернавка, Головчинці, Голосків, Гатна Деражня, Меджибіж мають свої загони для допомоги більшовикам.
На початку лютого 1919 року відбулася губернська конференція представників ревкомів. Враховуючи революційне піднесення робітничо-селянських мас і наявність значної кількості партизанських загонів, бажаючи допомогти наступаючим радянським військам, конференція прийняла рішення про початок загального повстання в ніч на 15 лютого. У визначений час за наказом командування революційними загонами в Проскурові, Фельштині, Ярмолинцях та інших населених пунктах спалахнуло повстання, яке значно послабило фронт і тил Директорії. У березні—квітні боротьба трудящих Поділля об’єдналася з успішними бойовими діями українських радянських дивізій та рейдом червоних козаків В. М. Примакова. В ніч з 5 на 6 квітня визволено Проскурів, 15 квітня — Кам’янець-Подільський, на початку травня — Шепетівку та решту міст і сіл сучасної Хмельницької області.
Повсюди розгорнулося радянське будівництво, очолене партійними організаціями. Протягом травня місяця майже в усіх повітах відбулися вибори до Рад, в селах виникло 690 комітетів бідноти, що стали опорою диктатури пролетаріату на селі. Організаційно міцніли і кількісно зростали лави комуністів. Крім повітових міст, розгорнулась активна робота партійних осередків у Старій Синяві, Новому Костянтинові, Деражні, Зяньківцях, Чорному Острові, Сатанові, Фельштині, Шепетівці та інших волосних центрах і багатьох селах.
Переборюючи опір куркулів і різних ворожих елементів, що всіляко чорнили аграрну політику Радянської влади, партійні комітети, ревкоми, виконкоми Рад і комітети бідноти провели велику роботу по наділенню землею безземельних і малоземельних селян. На 14 травня розподіл колишніх поміщицьких земель у Новоушицькому повіті в основному закінчився, в Кам’янець-Подільському, Летичівському, Проскурівському — наближався до завершення. Весною 1919 року на Поділлі виникли перші радянські господарства. На початку травня в Летичівському, Проскурівському, Ушицькому повітах діяло по два радгоспи. У Чорному Острові Проскурівського повіту колишні сільськогосподарські робітники, безземельні селяни і містечкова біднота створили комуну, якій було виділено 1000 десятин землі. Дві комуни виникли у Кам’янець-Подільському повіті.
Діяльність партійних і радянських органів ускладнювалася важким продовольчим становищем. Куркулі, в руках яких зосереджувалася велика кількість хліба, робили все, щоб зірвати продрозкладку. Великої шкоди завдавали спекулянти. Делегат Ізяславського повіту, виступаючи на І Волинському губернському з’їзді Рад, говорив: «Продовольче питання вкрай загострилося. До повіту прибувають мішочники і викачують увесь хліб. У куркулів є хліб, та вони його продають тільки спекулянтам, а бідні селяни голодують». На боротьбу за хліб було мобілізовано всіх комуністів, працівників радянського апарату, комітети бідноти, широкі маси селян-бідняків.
Після першого Всеукраїнського з’їзду комсомолу, що відбувся 26 червня — 1 липня 1919 року, виникають комсомольські організації в Ізяславі, Старокостянтинові і Шепетівці. Серед п’яти комсомольців Шепетівської організації був славний син ленінського комсомолу Хмельниччини М. О. Островський. В Кам’янці-Подільському, Проскурові, Летичеві та інших містах Поділля створювались тимчасові комітети комсомолу, які провадили підготовку до повітових комсомольських конференцій. Але у зв’язку з новим наступом петлюрівців конференції не відбулися.
Сформувавши в Галичині нові полки, петлюрівці наприкінці травня 1919 року перейшли в наступ і прорвали фронт радянських військ на Проскурівському напрямі. 1—2 червня розгорнулися бої в районі Кунєва, Білогородки Ізяславського повіту, Базалії, Красилова. В ніч на 2 червня противник форсував р. Збруч і повів наступ на Кам’янець-Подільський. Ціною великих втрат петлюрівцям вдалося до 6 червня вийти на лінію Кам’янець-Подільський — Проскурів — Старокостянтинів.
Для ліквідації ворожого прориву до району Проскурова прибув нарком України у військово-морських справах М. І. Подвойський. На допомогу радянським військам Проскурівської бойової дільниці з Києва надіслано 4-й інтернаціональний полк під командуванням Л. Тардіна.
У бій вступили Волочиський, Проскурівський і Летичівський полки, з району Шепетівки в напрямку Антонін—Старокостянтинова розпочала наступ 1-а Українська радянська дивізія під командуванням М. О. Щорса.
Так розгорталася Старокостянтинівсько-Проскурівська операція, одна з найбільших на Україні у 1919 році. Після місяця напружених боїв 6 липня богунці визволили Проскурів, а до 10 липня ворожий прорив було повністю ліквідовано. Від повного розгрому петлюрівські банди врятувала галицька армія диктатора Петрушевича, яка 16 липня переправилася через Збруч і разом з петлюрівцями перейшла в наступ на Київ, до якого з південного сходу в той час наближалися денікінці. 31 липня петлюрівці захопили Проскурів, а 7 серпня війська Зунр — Старокостянтинів. На Поділлі знову встановився кривавий режим.
Очолювані більшовицькими організаціями, трудящі краю вели непримиренну боротьбу з контрреволюцією. Найбільшим збройним виступом було повстання селян Пашковецької волості, яке почалося 21 вересня і тривало по 24 грудня 1919 року. Очолив його Проскурівський підпільний більшовицький комітет.
Після розгрому денікінських військ під Орлом, Воронежем і Касторкою почалося визволення України. До 16 січня 1920 року Червона Армія визволила все східне Поділля, включаючи Стару Синяву і Летичів. У визволених районах краю розгорнулося мирне будівництво. Та здійснювалось воно у виключно важких умовах. Кам’янець-Подільський, Проскурівський, Ушицький, Старокостянтинівський, Ізяславський повіти захопили білополяки, на значній території Летичівського повіту тривали бої з петлюрівцями і польськими окупантами. У визволених східних районах орудували різні банди.
25 квітня 1920 року війська буржуазної Польщі, підтримані імперіалістами Європи й США, перейшли в наступ і переважаючими силами почали швидко просуватися на схід. 6 травня вони зайняли Київ. Окупувавши Поділля, пілсудчики створили надзвичайні суди. За найменший опір окупанти розстрілювали і вішали людей. У Шепетівці інтервенти поставили три шибениці, на яких вішали кожного запідозреного в нелояльності. Відновлювалося поміщицьке землеволодіння. Поверталися в маєтки поміщики, які з допомогою жандармерії і каральних загонів забирали засіяну селянами землю, обкладали селян контрибуцією. До с. Плужного (Ізяславського повіту) прибув каральний загін, який зібрав сход і наказав селянам протягом двох годин заплатити графу Тишкевичу контрибуцію в сумі 50 тис. царських крб., попередивши, що за невиконання буде спалено все село. Хто не мав грошей, того жорстоко били, забирали худобу, хліб.
Жорстокий окупаційний режим не зламав волі трудящих до боротьби з інтервентами. Очолювані підпільними партійними організаціями, вони піднімалися на визвольну боротьбу. Так, у Старокостянтинівському повіті розгорнув активні бойові дії партизанський загін, керований головою повітового парткому Вовком. Кам’янець-Подільська партійна організація в умовах окупаційного режиму провела повітову партійну конференцію, обрала партійний комітет і ревком. З 1 травня партком відновив видання щоденної газети «Більшовик», організував партизанські загони в районі м. Смотрича під керівництвом Ф. І. Топольницького та с. Збруча під командуванням Мішеніна. Розгорнули бойові дії партизанські загони в районі Китай-города, Білої і Кам’янця-Подільського. Активну роботу в мобілізації мас на боротьбу проти ворога проводили Проскурівська, Волочиська, Шепетівська, Славутська, Ізяславська партійні організації.
На початку червня радянські війська прорвали польський фронт у районі Житомира і перейшли в наступ. Перша Кінна армія під командуванням С. М. Будьонного, наступаючи в напрямку Новоград-Волинського — Ровно, визволила від окупантів північну частину Хмельниччини. Її лівий фланг прикривала 45 стрілецька дивізія Й. Е. Якіра, окрема кавалерійська бригада Г. І. Котовського діяла на лівому фланзі дивізії. 1 липня частини 45 стрілецької дивізії стрімкою атакою вибили противника з Шепетівки і, розвиваючи наступ, вийшли на лінію Славута—Ізяслав—Марківці. Котовці протягом 2—7 липня в районі Білополя, Грицева, Антонін, Орлинець, Кульчина громили інтервентів, які намагалися завдати контрударів у фланг Першої Кінної армії. На лівому фланзі Південно-Західного фронту від Хмельника до Дністра наступали частини 14 армії під командуванням І. П. Уборевича, в складі якої хоробро билися 8 Червонокозача дивізія В. М. Примакова, окрема кавалерійська бригада Гоффа, Зведена, 41 і 60 стрілецькі дивізії. Прорвавши фронт у районі ст. Комаринці, 8-а Червонокозача дивізія 6 липня 1920 року атакувала противника в Чорному Острові і Проскурові, де перебував штаб 6 польської армії, а біля Корчівки встановили зв’язок з котовцями. Так було ліквідовано розрив між Першою Кінною і 14-ю арміями. 14 липня частини 41 дивізії визволили Кам’янець-Подільський. У другій половині липня територію сучасної Хмельниччини повністю очищено від польських інтервентів та петлюрівців.
Всю роботу по відновленню і зміцненню Радянської влади очолили губернський і повітові партійні комітети. З 12 по 15 липня розгорнули діяльність повітові, а з 20 липня — волосні і сільські ревкоми. Організувалися сільські, волосні і повітові комітети незаможних селян. 1 вересня тут уже діяло 907 комітетів незаможних селян. Попереду йшов Проскурівський повіт, в якому на той час працювало 157 комітетів.
У перші дні мирного будівництва проведено перереєстрацію членів партії. На 15 серпня 1920 року на Хмельниччині працювало 150 комуністів. У кінці серпня — на початку вересня створюються волосні і сільські партійні організації. Протягом серпня в усіх повітах виникають комсомольські організації. Партійні комітети і ревкоми багато уваги приділяли відродженню промисловості. Спеціальні комісії провадили обстеження фабрик і заводів. Ті, що можна було ввести в дію без значних затрат, обліковувалися в першу чергу. Одночасно з ремонтом підприємств заготовлялася потрібна для виробництва сировина.
Велику роль у відбудові промисловості і транспорту відіграли комуністичні суботники. У Кам’янці-Подільському під час суботника 25 липня розчищено залізничну станцію, відремонтовано 5 км залізничної колії. Для механічного заводу заготовлено металевого брухту на півроку роботи. У суботнику в Проскурові 14 серпня взяли участь 2815 чоловік. На станціях Проскурів і Гречани виконано робіт на суму понад 500 тис. карбованців.
У вересні, зосередивши значні сили, польські інтервенти знову перейшли в наступ і добилися тимчасових успіхів.
30 вересня лінія фронту проходила по лінії Рогізна—Юзефпіль, Шпиченці—Новокостянтинів—Летичів— Деражня—Нова Ушиця. У жовтні, після підписання з польським урядом перемир’я, на цій ділянці фронту залишилися петлюрівці, які намагалися підготувати новий наступ на Правобережній Україні. Але 14 армія під командуванням М. І. Василенка, яка протистояла петлюрівцям, 10 листопада прорвала їх фронт і 16 листопада визволила Кам’янець-Подільський, 18 листопада — Проскурів, а 21 листопада у Волочиську котовці довершили розгром петлюрівців.