Хмельницький в боротьбі з австро-німецької інтервенцією
В ході боротьби за перемогу соціалістичної революції Проскурівська організація РСДРП(б) перетворилася на одну з найбільших партійних організацій Поділля. В кінці листопада 1917 року в її лавах перебувало понад 400 членів партії. На початку грудня трудящі маси міста й повіту рішуче виступили проти Центральної ради. Вони вимагали скликання Всеукраїнського з’їзду Рад і утворення Українського Радянського уряду. Делегатом на Всеукраїнський з’їзд Рад і Всеукраїнську партійну нараду більшовиків від Проскурівської Ради депутатів трудящих і організацій РСДРП (б) було обрано М. М. Дерманер. На той час у Проскурівській організації вже налічувалося близько тисячі членів партії.
Виконуючи наказ першого Радянського уряду України, загін Гречанської Червоної гвардії з виготовленим залізничниками бронепоїздом брав активну участь у боях за визволення республіки від військ Центральної ради. В ніч з 17 на 18 лютого 1918 року надійшло повідомлення про підхід до Волочиська військ імперіалістичної Німеччини, яким Центральна рада віддала на пограбування Україну. Наступного дня в Проскурові відбулося розширене засідання виконкому Ради депутатів трудящих і комітету РСДРП(б). На порядку денному стояло питання «Про внутрішнє і зовнішнє становище країни». Після його обговорення прийнято рішення про те, хто з комуністів і радянських активістів мав іти на фронт, а хто залишиться в місті для підпільної роботи. Виконуючи це рішення, залізничники відправили з Гречан до Жмеринки всі діючі паровози й вагони. Щоб затримати просування окупантів з Волочиська, відрядили підривну команду із завданням зірвати залізничні мости. Виконуючи завдання командування Червоної Армії, гречанські червоногвардійці залишили станцію і з боями відступили на територію Радянської Росії.
В кінці лютого в Проскурові вже хазяйнували австро-німецькі війська та війська Центральної ради. Більшовики, що пішли в підпілля, очолили боротьбу трудящих проти окупантів та їх прислужників. На початку липня залізничники Проскурова відмовилися вивозити хліб з України до Австрії. Окупанти підвели бронепоїзд і обстріляли місто. Ця подія викликала велике обурення. Підпільники закликали робітників станцій Проскурів і Гречани підтримати загальний страйк залізничників України. Члени підпільних організацій роз’їхалися в усіх напрямках Поділля. Бюро преси НКВС РРФСР 18 липня повідомляло про мітинг на Подільській залізниці, учасники якого вимагали відновлення Радянської влади на Україні та виведення австро-німецьких військ. У вересні 1918 року відбувся об’єднаний пленум більшовицьких організацій Проскурова і Гречан. В його роботі взяли участь представники Подільської залізничної комуни, організованої бійцями Гречанської Червоної гвардії. Вони прибули з Воронежа, де в той час перебувала комуна, щоб взяти безпосередню участь у підготовці повстання проти окупантів та гетьманщини. Однак прийняті рішення виконати не пощастило. Наступного дня обидві організації були розкриті, а комітет у повному складі заарештований з усіма матеріалами, грішми і печаткою. Незважаючи на це, підпільники, що залишилися на волі, у вересні— жовтні розгорнули активну революційну роботу серед населення міста, залізничної станції і навколишніх сіл.
Після того, як австро-німецькі загарбники і гетьманщина зазнали краху, владу на Поділлі захопила буржуазно-націоналістична Директорія. Але її відмовилися визнати трудящі Проскурова. В листопаді 1918 року тут виник підпільний ревком, який очолив боротьбу робітничо-селянських мас проти Директорії — захисниці інтересів буржуазії, поміщиків і куркулів.
Щоб сприяти просуванню радянських військ, які після визволення Києва розгорнули наступ на Правобережній Україні, штаб головнокомандуючого повстанськими радянськими загонами Поділля, очолений комуністом М. Ткачуком, 10 лютого 1919 року видав наказ про початок повстання проти Директорії у ніч з 14 на 15 лютого. Губпартком прийняв рішення про переїзд з Вінниці до Проскурова, де були реальні сили, здатні перешкодити вивезенню Петлюрою багатств з України.
У визначений строк у Проскурові почалося повстання. До робітників приєдналися солдати деяких петлюрівських частин. Повстанці зайняли пошту, телефон, телеграф, в’язницю та адміністративні установи, заарештували повітового коменданта та інших чиновників Директорії. Влада в місті перейшла до Ради робітничих і солдатських депутатів. Революційні загони розгорнули наступ проти петлюрівців, які зосереджувалися в районі залізничної станції, інтенсивним і влучним артилерійським вогнем розгромили їх військові ешелони. Та ворогові вдалося перекинути по залізниці запорізьку козачу бригаду, гайдамацький полк, батальйон залізничної оборони і направити їх проти повстанців. Перевага виявилася на боці петлюрівців, які жорстоко розправлялися з повстанцями і населенням міста.
Внаслідок стрімкого наступу 1-ї Української радянської дивізії Директорія втекла з Вінниці до Проскурова. Але тут проти неї 21 березня знову спалахнуло повстання. Директорія залишила місто, а Проскурів зайняли повсталі робітники і партизанські загони. Однак повстанці не змогли утримати місто до приходу радянських регулярних військ. 1-а Українська радянська дивізія змушена була припинити наступ на Проскурів, оскільки Петлюра зосередив у районі Житомира значні сили. Місто визволили війська 2-ї Української радянської дивізії 6 квітня 1919 року.
З перших днів після відновлення Радянської влади в Проскурові розгорнув широку масово-політичну роботу партійний комітет. 21 квітня Проскурівська більшовицька партійна організація обрала міський комітет партії. У волості повіту виїхали його представники, щоб допомогти створити партійні осередки та органи Радянської влади. У квітні в Проскурові відбувся повітовий селянський з’їзд, на якому прийнято рішення про розподіл і засів колишніх поміщицьких земель та накреслено заходи щодо зміцнення Радянської влади.
Для посилення організаційно-партійної роботи велике значення мала повітова партійна нарада, що відбулася 25 квітня 1919 року, і виступ на ній В. П. Затонського, який зосередив увагу на чергових завданнях партійної організації. З ініціативи агітаційно-пропагандистського відділу парткому 27 квітня в Проскурові відкрився міський будинок комуни ім. Леніна, почала виходити газета повіткому партії «Мысль коммуниста», широко розгорнулася підготовка до виборів у місцеві Ради. На мітингах і зборах трудящих партійні і радянські працівники виступали з доповідями та лекціями про поточний момент, налагоджувалась робота шкіл, медичних закладів, торговельних і комунальних підприємств. На заводах, фабриках, установах почали виникати профспілки. Того року в місті вперше з великим політичним піднесенням відсвяткували Перше травня. Робітничі квартали прикрасились червоними прапорами. Хоч погода була й не сприятливою, на демонстрацію вийшло багато людей, приїхали й селяни з волостей повіту.’ Протягом травня в Проскурові відбулися з’їзди вчителів, другий повітовий селянський з’їзд і повітовий з’їзд Рад, на яких трудящі палко вітали Радянський уряд та обіцяли якнайшвидше відбудувати зруйновані війною промисловість, транспорт і сільське господарство.
Однак мирний період тривав недовго. Готуючи черговий похід проти Радянської країни, імперіалісти допомогли Петлюрі сформувати нові частини в Галичині. 31 травня 1919 року петлюрівці прорвали фронт 12-ї армії і перейшли в наступ на Проскурівському напрямі. Після напружених боїв радянські війська 6 червня залишили Проскурів. М. О. Щорс одержав завдання ліквідувати прорив. Почалася Проскурівська операція — одна з найбільших на Україні в 1919 році. Після жорстоких боїв радянські війська ліквідували петлюрівський прорив і 6 липня визволили місто. Об’єднавши сили з зунрівською галицькою армією, петлюрівці в другій половині липня знову перейшли в наступ і в кінці місяця захопили Проскурів.
У грудні 1919 року місто зайняли польські інтервенти. Під керівництвом більшовицької організації міста, яка працювала в підпіллі, розгорнулась боротьба проти іноземних загарбників. Під час відступу пілсудчиків вона організувала диверсії на залізничних ділянках Комарівці—Сербинівка та Деражня—Богданівці.
На світанку 6 липня 1920 року Проскурів визволили частини 8-ї Червонокозачої дивізії під командуванням В. М. Примакова. 9 липня перемогу кіннотників закріпили частини 60-ї стрілецької дивізії.
У напружених боях з внутрішніми і зовнішніми ворогами було завойовано ще один перепочинок для мирної праці і відбудови господарства. 14 серпня 1920 року в Проскурові відбувся комуністичний суботник, в якому взяло участь близько З тисяч чоловік. Трудящі міста виконали роботу на залізничних станціях Проскурів та Гречани, оцінену на 531 тис. крб. Газета «Красное знамя» відзначала, що на іншому суботнику, який відбувся 21 серпня, виконано робіт на суму 324 тис. карбованців.
Повітовий партійний комітет надавав великого значення розгортанню масової політичної роботи серед трудящих мас міста і повіту. У серпні в Проскурові відбувся повітовий з’їзд селянської молоді, який прийняв рішення про створення в селах осередків спілок молоді. На 5 вересня в Проскурівській організації комсомолу вже налічувалося 60 чоловік.
Наприкінці вересня 1920 року білополяки знову захопили Проскурів. З допомогою їх штиків сюди повернулися й петлюрівці. 10 листопада радянські війська 14 армії перейшли в наступ, а 18 листопада окрема кавалерійська бригада Г. І. Котовського зламала опір петлюрівців і остаточно визволила місто.