Хмельницький у роки Великої Вітчизняної війни
Міськком партії та міськвиконком намічали провести в 1941 році велику роботу щодо дальшого розвитку промисловості, комунального господарства, культури й освіти. Та цим планам не судилося тоді здійснитись. їх перервав віроломний напад на Радянську країну німецько-фашистських загарбників. 22 червня 1941 року на підприємствах, в організаціях і установах міста відбулися мітинги протесту проти підлого фашистського нападу. Машиніст Т. Плаксій, паровозний диспетчер О. Головін з Гречанського паровозного депо, робітники цукрового заводу М. Кирилов і С Тому сяк та багато інших заявили, що готові віддати всі сили і навіть життя для перемоги над ворогом. Біля військкомату вишикувалася черга добровольців, які бажали негайно йти на фронт. До санітарних дружин міста протягом першого дня добровільно записались 65 домогосподарок міста. На підприємствах і в організаціях створювалися групи самооборони.
Підприємства і промислові артілі одразу перебудували свою роботу на воєнний лад. Жінки заміняли чоловіків, які пішли до армії. Хлібозавод, м’ясокомбінат, кондитерська фабрика, механічний і круп’яний заводи, промислова артіль «Луч» та інші підприємства достроково виконали свої піврічні плани. Особливу винахідливість і героїзм виявляли залізничники Гречанського вузла та станції Проскурів, відправляючи ешелони з військами і бойовою технікою на фронт, а поранених бійців у тил. Вони застосовували швидкісну обробку і водіння поїздів з випередженням графіка, формували великовагові состави. Диспетчери Гречанського відділення залізниці В. Д. Берчак та П. П. Редько були одними з перших, хто застосував т. зв. пакетний графік пропускання составів (групами то в одному, то в другому напрямі), відправляючи їх з мінімальними інтервалами та із застосуванням живої сигналізації. За воєнним графіком передбачалося пропускати на одній з складних ділянок Ярмолинці—Гусятин 8 пар поїздів на добу, а В. Д. Берчак 5 липня прийняв 20, П. П. Редько — 18; 6 липня на цій же ділянці пропущено 45 поїздів.
На Південно-Західному фронті проходили важкі бої. Радянські війська з боями відходили на схід. 8 липня німецько-фашистські загарбники зайняли Проскурів, одразу запровадивши режим насильства і терору. Окупанти закрили заклади культури і школи, а їх приміщення зайняли під казарми та склади. Почалися масові арешти комуністів, комсомольців, радянських активістів. За містом, у селищі Раковому, фашисти створили концентраційний табір, де за колючим дротом тримали радянських, військовополонених.
Радянські люди не скорилися ворогові. З перших днів окупації в місті виникло 9 антифашистських підпільних груп молоді. У вересні 1941 року колишній секретар Чернівецького райкому партії М. А. Храновський об’єднав їх в одну підпільну організацію, яку, крім нього, очолювали члени підпільного комітету комсомольці П. А. Вітанов, П. М. Семенюк, Ф. В. Назаров, Й. І. Селіванов.
Свою діяльність підпільники спрямовували на створення нових підпільних груп. У вересні 1941 року виникли підпільні групи на станції Проскурів, керовані М. І. Близнюком і В. П. Пітиком, на деревообробній фабриці — Й. І. Селівановим.
На цукровому заводі діяла група Г. М. Мацькова та М. І. Алексеева, створена в серпні. В листопаді розгорнула роботу група при конторі «Плодоовоч», яку очолили М. І. Чернишенко, А. І. Кучерявенко і А. 3. Копитин, а в грудні — на радіовузлі під керівництвом Б. Е. Дмитрука. В той же час розпочала активну діяльність група на станції Гречани під керівництвом комуністів Л. А. Пірковського і В. І. Ручковської. Підпільники протягом осені 1941 року знищили 3 і вивели з ладу 10 паровозів. На початку 1942 року розгорнули роботу підпільні групи на Гречанському торфопідприємстві, в птахокомбінаті, банно-пральному комбінаті, пожежному депо, хлібозаводі, лікарні.
Протягом 1941 —1942 рр. підпільники зібрали чимало зброї та боєприпасів у місцях оборонних боїв наших військ проти німецько-фашистських загарбників. На початок 1943 року вони дістали таким чином 171 гвинтівку, 10 кулеметів, 16 автоматів, 400 гранат, 12 тисяч патронів, багато толу. Усім цим скористалися створені комітетом диверсійні групи.
Великого значення надавала Проскурівська підпільна організація виготовленню і розповсюдженню листівок, що в жорстоких умовах окупаційного режиму було однією з основних форм масово-політичної роботи серед населення. Вже в серпні 1941 року П. М. Семенюк і П. А. Вітанов приймали по радіо повідомлення Радінформбюро і розмножували їх від руки по 150—200 примірників. Незабаром М. А. Храновський дістав друкарську машинку, на якій було виготовлено 6 листівок по 1000 примірників. Ці листівки підпільники розклеювали на будинках і вагонах поїздів, розкидали на базарі, передавали в села.
Комітету потрібні були різні бланки для виготовлення документів. Наприкінці 1941 року він направив М. М. Ченаш на роботу до міської друкарні, давши їй завдання організувати підпільну групу і винести шрифти для створення підпільної друкарні. М. О. Запалацький, майстер складального цеху, М. М. Ченаш, М. І. Грембовецька, Р. І. Кривуля та інші підпільники спочатку не могли винести багато шрифту, надрукувавши лише 6 невеличких листівок. Тоді М. О. Запалацький вирішив готувати набір у друкарні, а вже потім виносити його і друкувати листівки в іншому місці. Незабаром підпільники вже мали досить шрифтів, щоб створити підпільну друкарню. Це завдання доручили П. М. Семенюку й П. А. Вітанову.
Першою листівкою, виготовленою у червні 1942 року підпільниками в друкарні, була «Відозва до населення». Вона закликала радянських людей добувати зброю, йти до партизанських загонів, розгортати боротьбу проти окупантів. У відповідь на спроби гітлерівців мобілізувати робочу силу для рейху підпільники випустили в серпні листівку «Лист до матері з німецької неволі», в якій розповідалось про нелюдські умови праці, знущання над радянськими людьми на фашистській каторзі. В наступних листівках описувалася звіряча розправа гітлерівських катів над мирним населенням, друкувався наказ Верховного Головнокомандуючого до 25-річчя Великого Жовтня, повідомлялося про початок наступу радянських військ під Сталінградом.
Підпільна група міської друкарні передала комітету бланки довідок, що служили населенню паспортами. М. М. Ченаш виготовила штамп для прописки, а коли український шрифт замінили на німецький, вона виготовила новий. Завдяки винахідливості підпільників друкарні, комітет мав понад 700 бланків довідок про непридатність до роботи в Німеччині. Бланками ордерів на вивезення лісоматеріалів підпільники скористалися для зв’язків з партизанами та вивезення їм до лісу зброї.
Проскурівська підпільна організація ще більше активізувала свою діяльність з весни 1943 року, коли в північних районах області створився підпільний Кам’янець-Подільський обком партії. На виконання його постанови про активізацію народної боротьби та організацію нових партизанських загонів Проскурівське підпілля дало цим загонам понад 350 кращих бійців. У них було 14 кулеметів, 160 гвинтівок, 67 автоматів, 600 гранат та інша зброя. В ліси північних районів області відправився загін «Народний месник» під командуванням М. А. Храновського. Півтора місяця він діяв самостійно, а потім злився із з’єднанням І. Є. Скубка. Партизанські загони під командуванням О. С. Поліщука та А. Ф. Клименка діяли самостійно аж до з’єднання з частинами Червоної Армії. Крім того, в самому Проскурові проводили бойові операції створені підпільним комітетом на базі диверсійних груп два партизанські загони: на Гречанському залізничному вузлі під командуванням Л. А. Пірковського та в місті — під командуванням І. В. Аксьонова.
Навесні 1943 року міська підпільна організація зазнала великих втрат. 15 квітня фашисти вбили одного з найактивніших членів комітету П. М. Семенюка, який ішов з міста до партизанського загону. В червні в бою з гітлерівцями в селі Несолоному Житомирської області загинув М. А. Храновський, який повертався до Проскурова після відвідання підпільного обкому партії. Фашисти напали на слід організації. Потрапили до рук гітлерівців і після жорстоких знущань загинули підпільники П. А. Вітанов, О. А. Кшевинська, К. К. Кошарський, М. І. Трембовецька, М. О. Запалацький, І. А. Степаненко, С. П. Сазонов, М. І. Алексеев та багато інших героїв-підпільників.
Підпільний комітет, очолений Ф. В. Назаровим, вже наприкінці травня відновив діяльність організації. Було встановлено зв’язок з підпільниками, які уникли арештів, підібрано конспіративні квартири для зв’язкових та збереження зброї, боєприпасів і листівок. Комітет створив касу, за участю якої подавалась матеріальна допомога сім’ям загиблих підпільників і партизанів, а також членам організації, що працювали нелегально. Не припинялися бойові дії диверсійних груп і партизанських загонів.
Відновила роботу друкарня підпільного комітету. До кінця 1943 року патріоти виготовили ще 13 листівок з повідомленням Радінформбюро про успіхи радянських військ на фронтах, з викриттям брехливих вигадок гебельсівської пропаганди про нібито добрі умови життя і роботи радянських громадян на каторзі в Німеччині та про звірства фашистів над радянськими військовополоненими в таборі Раково. На початку 1944 року, коли за вказівкою обкому партії більшість підпільників пішла до партизанських загонів, друкарню переправили до загону ім. Суворова, що входив до партизанського з’єднання ім. Михайлова.
Підпільні групи міста вживали заходи щодо врятування радянських людей від насильного вивезення до фашистського рабства.
Лікарі, які належали до організації, видали 120 довідок юнакам і дівчатам про хвороби і непридатність до фізичної праці. Крім того, партизани міста врятували понад тисячу радянських людей, яких гітлерівці силоміць вивозили до Німеччини.
Проскурівські підпільники тримали зв’язок і подавали допомогу військовополоненим, 670-ти з них — організували втечу та переправили їх до партизанських загонів. Лише за один рік, з березня 1942 по березень 1943 року, підпільна група хлібозаводу і харчокомбінату передала військовополоненим і підпільникам близько тонни випеченого хліба, 2 тонни борошна, 6 цнт солі та інших продуктів.
У 1944 році проскурівські партизани і підпільники активно діяли на Гречанському залізничному вузлі та станції Проскурів. Внаслідок диверсій фашистські поїзди з військами та бойовою технікою скупчувалися на підході до станції і ставали зручною мішенню для радянських бомбардувальників. Всього за час дій підпільники пошкодили понад 200 паровозів і близько 200 вагонів, підірвали 2 мости, пустили під укіс 22 ешелони, внаслідок чого було вбито близько 900 солдатів та офіцерів ворога. Партизани і розвідники під керівництвом підпільного обкому партії аж до визволення міста передавали радянським військам цінні відомості про пересування ворожих військ.
Успішно розвиваючи наступ, війська 1-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова після запеклих боїв 25 березня 1944 року штурмом оволоділи Проскуровим. На ознаменування здобутої перемоги 24 з’єднанням і частинам, які відзначилися в боях за визволення міста, присвоєно звання «Проскурівських», Москва салютувала їм дванадцятьма артилерійськими залпами з двадцяти чотирьох гармат.
Визволений Проскурів лежав у руїнах. Міське господарство зазнало пошкоджень на 68 млн. крб. Крім того, окупанти завдали збитків населенню міста на 15 млн. крб. Устаткування більшості промислових підприємств було вивезене, підірване чи зруйноване, обладнання шкіл, лікарень, культурно-освітніх закладів пограбоване і знищене. Гітлерівські кати розстріляли і замучили в Проскурові 81 600 радянських громадян, у т. ч. 65 тис. військовополонених, вивезли на фашистську каторгу понад 1300 чоловік.
Віктор
| #
Шановні адміністратори сайту! Почитав вашу статтю про підпілля у Проскурові в часи Другої світовії війни! Дуже прикро, що навіть після Революції гідності до сих пір переважна більшість фактів про ті часи описана в даній статті — вибачте але брехня на брехні, котра була вигідна лише номенклатурі комуністів. так, що пора написати дійсну історію про ті часи. На підтвердження своїх слів, скажу лише одне — я близький сусід тепер вже відійшовшої від нас доньки закатованої в гітлерівських застінках Гречанської підпільниці Вельгельміни Рушковської (Ручковської) , а ще двоюрідний онук також закатованого у 1943 році гречанського підпільника Гриба (Грибова) Степана Йосиповича. Якщо когось ще цікавить істина правда я до ваших послуг. В.Карван.
Reply