Хмельницький (Проскурів) у XV-XVIII столітті
Хмельницький (до 1954 року Проскурів) — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Хмельницької області. Розташований у верхів’ї Південного Бугу, на місці злиття з ним річки Плоскої. В місті є залізничні станції Хмельницька і Гречани, автовокзал, аеропорт. Територія сучасного Хмельницького — 70 кв. км. Населення — 113 тис. чоловік.
Археологічні пам’ятки свідчать, що територія, на якій розташований Хмельницький. заселена ще в давні часи. На околицях міста виявлено поселення трипільської культури (IV—III тисячоліття до н. е.).
Точний час заснування міста невідомий, але писемні джерела дають підстави твердити, що вже на початку XV ст. перші жителі оселилися на східному березі річки Плоскої, де вона зливається з Південним Бугом. Оточене з півночі Південним Бугом, з заходу — Плоскою, зі сходу й півдня — непрохідним болотом, на цьому захищеному природою острові існувало поселення. Навколо нього було викопано глибокий рів. За переказами назва річки і слово «рів» склали назву цього поселення. З XVIII ст. у документах за ним офіційно закріпилася назва — Проскурів.
У 1434 році польські феодали захопили західну частину Поділля. На той час, коли Плоскирів згадується в документах (1493 рік), він був невеликим населеним пунктом з дерев’яною фортецею і сторожовим гарнізоном, де проживало понад 100 чоловік місцевого населення, яке платило податок до польської королівської казни від 7 димів. Тут розміщувався гарнізон — загін озброєних жовнірів, які забирали в селян хліб, худобу, одяг, вимагали від них сало, м’ясо, гроші. Коли місцеве населення не виконувало цих вимог, жовніри чинили жорстоке насильство: вбивали, катували, кидали у в’язницю, забирали все майно.
У 1550 році польський король Сигізмунд II Август подарував поселення за військову службу кам’янецькому старості, хорунжому Мацею Влодці. В 1578 році король Стефан Баторій видав грамоту власнику Плоскирова на проведення двох ярмарків у рік і щонедільних торгів. Після смерті Мацея Влодки місто неодноразово передавалось різним феодалам за військову службу. Розташований поблизу Чорного шляху, Плоскирів зазнавав частих розбійницьких нападів кримських татар, особливо він був спустошений у 1512 і 1593 роках. Зростанню населеного пункту заважали нескінченні побори феодалів. Тому протягом XVI—XVIII ст. не раз спалахували антифеодальні виступи. З наближенням 1595 року селянсько-козацького війська Северина Наливайка трудовий люд надавав йому всіляку підтримку, чимало жителів приєдналося до нього.
В період визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування, в якій брало участь населення Плоскирова, в його околицях відбувались вперті бої повстанців з ворожими військами. У вересні 1648 року повстанське військо на чолі з Максимом Кривоносом, йдучи з під Кам’янця-Подільського на Пиляву, штурмом взяло Плоскирівську фортецю і розгромило шляхетську залогу. В липні 1649 року в районі Плоскирова—Чорного Острова полк Данила Нечая завдав поразки шляхетським загонам подільського каштеляна Лянцкоронського. Влітку 1653 року Богдан Хмельницький, готуючись до бою з військами коронного гетьмана, зосередив свої війська у районі Плоскирова, жителі якого поповнили загони повстанців.
Під час 27-літнього турецького панування в краї тяжка доля не минула й Плоскирова. Його неодноразово руйнували польські й татарські загони. В кінці XVII ст. тут мешкало лише кілька жителів. Після залишення турками Поділля корінне населення повернулося з Волині й Галичини в рідні місця. Йому й належала головна роль у відродженні населеного пункту. Прибули в свої маєтки й польські магнати. Вони привезли до Плоскирова переселенців з Мазовецького воєводства. їх «до кращих часів» звільнили від податків.
Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. важливого значення в Проскурові набувають кустарні промисли, особливо кушнірський, кравецький, ткацький, чоботарський, ковальський і бондарський. Розвиваються торговельні зв’язки з іншими населеними пунктами. На проскурівських торгах можна було зустріти купців з Дубна, Луцька та інших міст.
Польсько-шляхетська політика була спрямована на дальше покатоличення населення Проскурова. В суді й діловодстві запроваджувалась польська мова. Польська шляхта відновлювала тяжкий соціальний, національний і релігійний гніт, який існував до визвольної війни. У відповідь на це на Правобережжі спалахнули нові селянські повстання. В районі цих подій опинився й Проскурів. Населення його брало активну участь у повстанні 1664—1665 рр. У 1702—1704 рр. під керівництвом Семена Палія повстанці прогнали шляхту аж до Сатанова. В січні 1703 року відбувся запеклий бій повсталих селян з коронними військами. Повстанці зазнали в ньому поразки, але їх боротьба відновилася з новою силою в 1704 році під керівництвом Федора Шпака. Незважаючи на криваві репресії польсько-шляхетських властей і католицької церкви проти повстанців, у 1734 році спалахнуло нове повстання. Найбільш активно діяли загони на чолі з Верланом і Медведем.
У другій половині XVIII ст. у Проскурові відбувається дальший розвиток ремесла і торгівлі. В місті налічувалося близько 300 будинків, проживало понад 1800 чоловік населення. Поруч з цехами діяли ремісники, які вичинювали шкіри, виробляли мило, свічки, дьоготь, випалювали вапно. Місто славилося ткалями, які виготовляли на продаж килими з рослинним і геометричним орнаментом.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії і утворення в 1795 році Подільської губернії Проскурів стає повітовим центром. Затверджується герб міста — на голубому полі три навхрест складених стріли: середня вістрям униз, дві бокові — уверх.
На початку XIX ст. Проскурів все ще був одним з невеликих торговельно-ремісничих центрів Поділля. В 1808 році тут було 5 міщан, що торгували в крамницях з прикажчиками, 48 торговців дрібними товарами і 334 особи, які займалися промислами і торгували без крамниць. Понад 100 міщан жило з кустарних промислів. Серед них переважали мірошники, шевці, ткачі, бондарі, кушніри, ковалі й інші. Близько 120 сімей мали земельні наділи. В місті щороку проводилося три ярмарки, які за товарооборотом і кількістю учасників були на другому місці після знаменитих на Поділлі ярмолинецьких ярмарків.
Розташування в місті повітових установ і військового гарнізону вимагало розгортання будівництва громадських споруд. Зріс попит на робочі руки. Лише в липні 1808 року в Проскурові прийнято на роботу 41 чоловіка з державних селян і безстроково відпускних солдатів. Згодом у другій чверті XIX ст. в місті виникають капіталістичні промислові підприємства. Серед них заводи: мідних виробів, миловарний, свічковий і тютюнова фабрика. В 1845 році ці підприємства виробили на 17,4 тис. крб. продукції. У той час тут працювало також два цегельні заводи, які давали продукції на 3 тис. крб. Підприємства реалізовували свої вироби на місці і в сусідніх губерніях. Розвиток хлібної і соляної торгівлі сприяв попиту на мішкотару — рядовину. Чимало жителів міста і селян навколишніх сіл займалося її виготовленням. Напередодні реформи 1861 року рядовина, яка була в продажу у Проскурові, оцінювалась сумою близько 50 тис. крб. на рік, а всі промислові підприємства міста виробляли продукції майже на 100 тис. карбованців.