Хмельницький (Проскурів) наприкінці XIX століття на початку XX століття
З другої половини XIX ст., а особливо після завершення в 1870 році будівництва залізничної лінії Жмеринка — Проскурів — Волочиськ, економічне життя Проскурова помітно пожвавилося. На кінець XIX ст. кількість промислових підприємств порівняно з дореформеним періодом зросла майже в 10 разів. У 1876 році тут почала працювати механічна майстерня, на базі якої 1898 року виросли чавуноливарний і механічний заводи. У 1891 році став до ладу цукровий завод.
Значно розширилася забудована частина міста. Зростання попиту на будівельні матеріали сприяло розширенню цегельного виробництва. У 1865 році в Проскурові вступив у дію третій цегельний завод. Усі вони в 1887 році випустили 860 тис. штук цегли. Однак це не задовольняло потреб міста. 1899 року завершилося будівництво цегельно-черепичного заводу, потужність якого втроє перевищувала випуск цегли на існуючих заводах. У 1876 році в місті виникла друга тютюнова фабрика. На обох підприємствах в 1885 році було перероблено 4800 пудів тютюну, випущено продукції на 27 тис. карбованців.
У 1897 році 40 промислових підприємств міста виробили продукції на 1331 тис. крб., або в 13,3 раза більше, ніж у дореформений період. З ростом промисловості кількість робітників у місті збільшилася майже в 9 разів і на кінець XIX ст. становила 833 чоловіка. Зростала й кустарна промисловість. У 1897 році в місті працювало 1417 ремісників, переважно шевців, кравців, столярів, ковалів, бондарів, слюсарів, пекарів, різників.
Протягом 70—90 рр. Проскурів стає одним із найбільших на Поділлі пунктів хліботоргівлі. В кінці XIX ст. з залізничної станції Проскурів щороку вивозилось близько 1344 тис. пудів хліба.
Розвиток промисловості, кустарних промислів і торгівлі сприяв зростанню населення міста, яке в 1897 році становило 22 855 чоловік.
З розвитком капіталізму і появою резервної робочої сили експлуатація робітників на промислових підприємствах та учнів у ремісничих майстернях досягла неймовірних масштабів. Робочий день тривав по 16—18 годин. Умови праці були важкі, не додержувалось елементарної техніки безпеки. В той же час заробітна плата робітників у 70—90 рр. становила 60—70 копійок на день, жінок — 35—40 копійок, а підлітків — у 2—2,5 раза менше.
Робітники протестували проти нерівної оплати за однаково виконану роботу, несвоєчасної виплати заробітної плати, важких умов праці, поганого харчування тощо. В 60—70 рр. найбільш поширеною формою протесту робітників було самовільне залишення виробництва. Так, у липні 1867 року проскурівський повітовий справник повідомляв губернатору про залишення роботи артіллю у складі 43 робітників.
У пореформений період революційну роботу серед робітників, ремісників і селян провадили народницькі організації. В 1870 році в Проскурові почало діяти відгалуження народницької «Кам’янець-Подільської комуни». Народники розгорнули енергійну діяльність по розповсюдженню в Росії і на Україні політичної літератури, яку одержували з-за кордону. В 1873 році один з організаторів народницької «Кам’янець-Подільської комуни» Іван Мокрієвич приїхав з своїм братом Володимиром до Проскурова. 31 грудня проскурівський повітовий справник доносив подільському губернатору, що «… сини поміщика Мокрієвича з села Луки Барської, Іван та Володимир Мокрієвичі 22 листопада в Проскурові мали зустріч із злочинцем, який привіз нелегальну літературу».
На дальший розвиток революційного руху в Проскурові великий вплив мала ленінська «Искра» та її поширення в місті. В 1902 році тут створюється соціал-демократична група, яка на початку 1905 року перетворюється в організацію РСДРП. Її опорними пунктами стали залізнична станція і депо Гречани, чавуноливарний, механічний та цукровий заводи. Організація мала довірених людей майже на всіх підприємствах, у ремісничих майстернях та в деяких навчальних закладах міста.
Під впливом революційних подій, що відбувалися в країні, і під керівництвом організації РСДРП 13 липня 1905 року застрайкували робітники чавуноливарного і механічного заводів. Вони вимагали 10-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати підмайстрам на 15 проц., учням на 20 проц., ливарникам — 5 коп. на карбованець. Страйкуючих підтримали робітники тютюнової фабрики та інших підприємств. Одним з організаторів страйку був член РСДРП А. Желязко.
У вересні, коли на цукровому заводі розпочався сезон, спалахнув страйк робітників, які висунули вимогу збільшити заробітну плату на 50 проц., скоротити робочий день до 8 годин, ввічливо ставитися до робітників, скасувати штрафи тощо. Під час страйку розповсюджувалася прокламація, в якій говорилося: «Товариші! Хіба не зрозуміло для нас, що цар і його прислужники перешкоджають всьому робітничому класові в боротьбі за кращу долю?». Прокламація закінчувалася словами: «Геть самодержавство! Хай живе солідарна боротьба робітників! Хай живе соціалізм!». Страйк цукровиків очолив комітет, до складу якого входили робітники К. М. Атерлей, Д. М. Клеванський, Ф. Д. Шершун, І. І. Лабунський, Т. М. Розенберг. За цукровиками виступили будівельники. 19 жовтня 1905 року в Проскурові відбулася багатолюдна демонстрація, в якій взяли участь робітники, міська біднота, трудова інтелігенція, студенти. Вона пройшла під гаслами «Геть самодержавство!», «Геть царя!».
Під час виборів до 1-ї Державної думи більшовики Проскурова закликали трудящих бойкотувати думу. 9 березня 1906 року Проскурівська міська управа зібрала сход для попередніх виборів кандидатів у члени Державної думи. Даючи відповідь буржуазним і дрібнобуржуазним промовцям, які вихваляли думу як найкращий засіб розв’язання питань революції, більшовик А. І. Говоров сказав: «…вже немало загинуло за правду, ось і лейтенант Шмідт засуджений до смертної кари за правду. Геть самодержавство! Хай живе вільна конституція!». Сход розігнали, Говорова заарештували. Такою насправді була свобода слова, яку «проголосив» Микола II у жовтні 1905 року.
В умовах жорстокої реакції, що настала після поразки революції 1905—1907 рр., трудящі Проскурова продовжували боротьбу. Віру в перемогу над самодержавством вселяли робітникам більшовицькі газети «Пролетарий» і «Социал-демократ», що поширювалися в місті. Навесні 1912 року до Поділля дійшла звістка про розстріл робітників на Лені. На фабриках і заводах Проскурова відбулися мітинги протесту проти реакційної політики царизму. В грудні 1913 року застрайкували підмайстри й учні ремісничих майстерень міста. Страйк був жорстоко придушений, а його найбільш активні учасники ув’язнені. Зважаючи на посилення революційних виступів трудящих, царські власті у 1912—1914 рр. стягнули на Поділля війська, збільшили гарнізони в деяких містах, у т. ч. і в Проскурові.
Перед першою світовою війною в місті діяло 55 промислових підприємств і паровозне депо Гречани. Найбільші з підприємств — чавуноливарний і цукровий заводи, 2 броварні, 2 тютюнові фабрики, 2 олійниці, 8 парових і 2 водяні млини, 8 цегелень. На всіх підприємствах міста було зайнято 1110 робітників, які виробляли продукції на суму 2095 тис. крб.. В ремісничих майстернях працювало 1145 майстрів та учнів. На той час у Проскурові проживало 35 тис. чоловік населення.
Незважаючи на великі зміни, що сталися в розвитку міста в другій половині XIX та на початку XX ст., все ж воно залишалося глухим і невпорядкованим провінціальним містечком. Міські будівлі були здебільшого земляні або дерев’яні під солом’яними стріхами. Електричними і гасовими ліхтарями освітлювалися тільки центральні вулиці, решта потопала в темряві. В 1909 році міська дума взяла в банку позичку на суму 186 тис. крб., щоб замостити центральні міські вулиці. До цього тут не було жодної забрукованої вулиці. Водою населення користувалося з криниць та Південного Бугу. В 1914 році міська дума обговорила питання про спорудження водогону, але далі розмов справа не пішла.
Відсталою ділянкою була охорона здоров’я. У 1910 році земська і дві приватні лікарні мали 46 ліжок. В місті працювало 10 лікарів, 11 фельдшерів, 23 сестри-жалібниці й акушерки.
Освіта також розвивалася досить повільно. Протягом усього XIX ст. місто мало тільки парафіяльні початкові школи та одне міське училище, відкрите 1868 року. За даними перепису 1897 року, 62 проц. жителів міста були неписьменні. Наприкінці XIX — на початку XX ст. стан народної освіти дещо поліпшився. З 1904/05 навчального року почали працювати реальне училище та приватна жіноча гімназія Н. Харюзової. У 1913 році на базі міського училища відкрито два вищі початкові училища — чоловіче й жіноче. На базі єврейського жіночого училища 1906 року створено жіноче училище 2 розряду. Місто мало також дві церковнопарафіяльні школи. В усіх навчальних закладах міста у 1914/15 навчальному році вчилося 934 учні — близько половини дітей шкільного віку.
У 1892 році в місті з’явився приватний театр, у 1901 відкрилася міська бібліотека ім. О. С. Пушкіна, а в 1909 році — повітовий музей.
Наприкінці вересня і на початку жовтня 1846 року Проскурів, Кам’янець-Подільський та інші міста краю за завданням Археографічної комісії відвідав Т. Г. Шевченко. Він змальовував тут стародавні архітектурні пам’ятки і робив фольклорні та етнографічні записи.
У різний час протягом 1855—1858 років приїздив до Проскурова український байкар Л. І. Глібов. У 50-60-х роках XIX ст. місто відвідували відомі українські композитори Діонісій Бонковський та В. І. Заремба, автор гумористично-сатиричних творів поет С. В. Руданський, фольклорист та етнограф А. І. Димінський. З 1890 по 1894 рік тут у 46-ому Дніпровському піхотному полку служив відомий російський письменник О. І. Купрін. В цей час він написав свої перші твори, а пізніше — повість «Поєдинок».
З початком першої світової війни Поділля стало прифронтовою зоною. Перед початком бойових дій тут зосереджувалися частини 8-ї армії Південно-Західного фронту, яким командував генерал О. О. Брусилов, а пізніше розквартировувались різні військові частини 7-ї армії.
Звістка про повалення самодержавства сколихнула всі верстви населення. На підприємствах, у ремісницьких майстернях, навчальних закладах проходили мітинги, збори. Гречанські і проскурівські залізничники, робітники чавуноливарного і цукрового заводів створили організаційний комітет для підготовки виборів до Ради. Збори виборщиків від промислових підприємств і ремісничих майстерень міста, що відбулися 10 березня 1917 року в приміщенні реального училища, обрали 153 депутатів, у т. ч. 47 — від солдатів військових частин місцевого гарнізону. За пропозицією армійських депутатів було створено Раду робітничих і солдатських депутатів.
Другого дня за рішенням Ради відбулася демонстрація військ та робітників міста, яка проходила під гаслом встановлення демократичної республіки, запровадження 8-годинного робочого дня, укладення миру. Після демонстрації робітники міста за допомогою солдатів визволили з тюрми політичних в’язнів і заарештували деяких представників царської влади. Одночасно створювались установи Тимчасового уряду для захисту інтересів поміщиків і капіталістів.
Меншовики, есери, націоналістичні елементи, що пролізли до Ради робітничих і солдатських депутатів, робили все, щоб загальмувати розвиток революційних подій у місті і повіті та перетворити Раду на знаряддя буржуазії.
Більшовики рішуче виступали проти цього. Під їх впливом Проскурівська Рада провела в життя рішення про підвищення заробітної плати робітникам, скорочення робочого дня, нормоване споживання продовольчих товарів. За вимогою Ради і комітету солдаток Проскурівська міська дума змушена була схвалити рішення про видачу сім’ям солдатів, що перебували на фронті, грошового пайка в сумі 20 крб. за рахунок коштів, які надходили від оподаткування міської буржуазії.
Командування фронту з допомогою угодовських партій розгорнуло шалену пропаганду за наступ на всіх фронтах. До Проскурова прибув загін козаків, щоб умовити солдатів розташованих у місті частин 7-ї армії виступити на фронт. На мітингу представники командування кликали до наступу, однак їх промови не мали успіху. Більшовицькі гасла «Геть імперіалістичну війну!», «Вся влада Радам!» були підхоплені дружним солдатським «ура!». Розлютовані козаки з криками «Бий німецьких шпигунів!» кинулися з оголеними шаблями на більшовицьких агітаторів. Солдати оборонили більшовиків і зажадали, щоб козаки негайно покинули місто, бо ніхто не поручиться за їх життя. Після цього в місті відбулася антивоєнна демонстрація, в якій взяли участь проскурівські робітники та солдати гарнізону.
І все ж частини проскурівського та інших гарнізонів змушені були виступити на фронт. Але наступ захлинувся у солдатській крові. Проти частин, які залишили фронт, було направлено найбільш віддані Тимчасовому урядові ударні батальйони. Вони жорстоко розправилися з революційними організаціями міста. Так, 16 липня без суду було розстріляно голову і секретаря виконкому робітничих дружин — Попова і Ціслюка. Для придушення «бунтівників» до міста зігнали майже всі війська з навколишніх населених пунктів.
В ході боротьби з контрреволюцією росла і міцніла більшовицька організація Проскурова. В липні 1917 року вона остаточно розмежувалася з меншовиками, а на початку серпня була затверджена Південно-Західним обласним комітетом РСДРП(б). На той час в її лавах перебувало та активно діяло 200 чоловік. До складу президії більшовицької організації входили М. М. Дерманер (голова), М. Г. Резников (секретар), Т. Є. Чекерда, С. С. Крутошинський та інші.
Після розгрому корніловщини вплив більшовиків у Проскурівській Раді значно зріс. Частина депутатів, яка до цього займала нейтральну позицію, перейшла на бік більшовиків. В кінці жовтня відбулися перевибори Ради. Робітники і революційно настроєні солдати гарнізону подали свої голоси за більшовиків. 7 листопада 1917 року газета «Пролетарская мысль» писала: «В Проскурові після перевиборів Рада стала більшовицькою.. . Вона має радіотелеграф, за допомогою якого регулярно одержує відомості з Петрограда». Головою виконавчого комітету Ради обрано армійського більшовика Циганкова. До Проскурова прибув як комісар 7-ї армії делегат II Всеросійського з’їзду Рад І. Васянін. Робітники міста і солдати гарнізону, перед якими виступав І. Васянін, палко вітали рішення з’їзду та утворення Радянського уряду — Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним. Одночасно робітники й солдати вимагали переобрання армійського комітету, бо він не відбивав настроїв солдатських мас 7-ї армії. Відчувши свій кінець, армійський комітет у змові з представниками Центральної ради і колишніми представниками Тимчасового уряду готувався до захоплення влади в місті та керівництва в армії. 19 листопада 1917 року питання про ситуацію, що склалася в місті, обговорювалося на спільному засіданні Ради депутатів трудящих, комітету РСДРП(б) і штабу Гречанської Червоної гвардії. Щоб упередити виступ контрреволюційних козачих частин, вирішено було домовитися з комітетом 6-го Фінляндського полку про його передислокацію з Чорного Острова до Проскурова.
Козачі частини залишили місто ще до приходу полку, ударні батальйони роззброїли фінляндці, армійський комітет був заарештований. З прибуттям фінляндців у місті відбувся мітинг, на якому проголошено перехід влади до Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. За ініціативою ревкому 6-го Фінляндського полку, Проскурівського комітету РСДРП(б), виконкому Ради 20 листопада в Проскурові створено військово-революційний комітет 7-ї армії. Йому підпорядковувались усі міські та сільські ревкоми, а також загін Гречанської Червоної гвардії, створений за ініціативою Проскурівської організації РСДРП(б) у жовтні 1917 року. Газета «Известия» військово-революційного комітету 7-ї армії, що виходила в Проскурові з 23 листопада, в своєму першому номері опублікувала декрети Радянської влади про землю і мир та «Декларацію прав народів Росії».
Події в Проскурові збудоражили Центральну раду. Петлюра вимагав від командуючого 7-ю армією надіслати до Проскурова козачий полк для придушення революційного виступу солдатів. Ревком армії відповів, що турбуватися про місто, в якому встановлено належний порядок, немає потреби. Всі спроби представників Центральної ради захопити владу в місті та керівництво в 7-й армії успіхів не мали. Проскурів став центром, як тоді говорили, солдатської Радянської республіки.