Чорний Острів, Хмельницький район, Хмельницька область
Чорний Острів (до середини XVI ст.— Чорний Городок) — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташований в одному з найбільш мальовничих куточків Поділля — на своєрідному острові, при злитті Південного Бугу і Мшанця. Відстань до м. Хмельницького — 17 км, до найближчої залізничної станції Чорний Острів на лінії Хмельницький—Підволочиськ — 2 км. Населення — 4428 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Вовча Гора, Грузевиця, Мар’янівка.
Чорний Острів — одне з давніх поселень Поділля, яке ще до нападів кримських татар мало укріплену фортецю. Оточене навколо могутніми дубовими лісами і суцільними болотами, поселення з його земляними і дерев’яними укріпленнями здавалося похмурим і загадковим, тому і назву дістало «Чорний Городок». В історичних джерелах про нього вперше згадується 1366 року. Під час вторгнення орд кримських татар на територію краю Чорний Острів був спалений, а фортеця зруйнована. У другій половині XIV ст. оборонні укріплення відбудували, але поселення ще довгий час залишалося малонаселеним. У 1530 році в ньому нараховувалося всього 5 плугів (плуг — старовинна російська одиниця виміру площі орних земель, становить 8,74 га), що відповідало 10—15 господарствам з населенням близько ста чоловік.
В середині 50-х років XVI ст. економічний розвиток Чорного Острова прискорюється. 1556 року він переводиться до розряду міських поселень, одержує магдебурзьке право і дозвіл на влаштовування ярмарків двічі на рік та тижневих торгів. Поступово містечко перетворюється на торговий центр із значною кількістю ремісничого і торгового населення. 1578 року тут налічувалося 420 жителів і 84 будинки.
Гозташований на шляху, що йшов з Південної Волині на Поділля, Чорний Острів у період визвольної війни українського народу виявився в районі активних дій селянсько-козацьких військ. У червні 1649 року в районі Меджибожа — Чорного Острова українське військо на чолі з Данилом Нечаєм розгромило передові частини польсько-шляхетського війська. 1651 року через містечко з-під Гончарихи на Кам’янець-Подільський проходило повстанське військо на чолі з Д. Лисовцем. Влітку 1653 року під Чорним Островом зосереджувалося селянсько-козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким, яке готувалося до рішучого бою з шляхетськими військами.
В другій половині XVIІ ст., під час розбійницьких нападів кримських татар і турків, Чорний Острів та його околиці неодноразово були пограбовані і спустошені. Наслідком того було зменшення кількості населення та уповільнення соціально-економічного розвитку поселення.
Головною ланкою магнатського господарства на півдні Волині в XVIII ст. був фільварок, в якому панувала феодальна власність на землю. Чорноострівський фільварок знаходився на території Подільського воєводства, на кордоні з південною Волинню, і входив до складу маєтків князя Вишневецького. Землеволодіння селян обумовлювалося відбуванням феодальних повинностей. Усі господарські роботи селяни виконували власним тяглом, тому основною формою ренти була відробіткова. В Чорноострівському фільварку за день панщини належало нажати одну копу озимих. Селяни, крім повинностей на користь феодала, сплачували державі й церкві різноманітні податки (подушна подать, десятина). В фільварковому господарстві були допоміжні підприємства — млин і винокурня, які давали феодалу значний прибуток.
У 1797 році Чорний Острів увійшов до складу Проскурівського повіту Подільської губернії.
Початок і особливо середина XIX ст. характерні для Чорного Острова значним пожвавленням промислового розвитку. У 1833 році в містечку розпочалося будівництво першого великого підприємства — цукрового заводу, який став до ладу у 1849 році. Поступово розширюється кількість кустарних промислів. 1845 року в Чорному Острові працювали заводи поташний, пивоварний, для виготовлення дзвонів, 4 підприємства, що виробляли шкіру, дві воскобійки.
Магнат Пшездзецький, який володів Чорним Островом та навколишніми селами, мав кілька тисяч десятин орної землі, понад п’ять тисяч селян-кріпаків. Його маєтки в 60-х роках оцінювалися сумою понад 100 тис. крб. Він мав розкішний палац, чудову картинну галерею, бібліотеку, влаштовував пишні бали і прийоми. В той же час основна маса селян злидарювала, задихаючись від безземелля і нещадної експлуатації. Так, у другій чверті XIX ст. з 197 селянських дворів Чорного Острова 58 не мали ні польової землі, ні тягла, користувалися лише невеликими городами, розмір яких не перевищував півдесятини. Крім грошових податків, кожен селянин тільки весною й літом відробляв у поміщицькому маєтку близько 90 днів. Свавілля Пшездзецького щодо покріпачених чорноострівських селян дійшло до таких меж, що справою примусу селян працювати навіть у святкові дні змушений був 1838 року зайнятися проскурівський повітовий суд. Не прийнявши ніяких рішень, суд під тиском незаперечних фактів все ж констатував перевищення прав поміщиком.
Реформа 1861 року, яка дала селянам особисту волю, пограбувала їх на користь місцевих поміщиків. Відповідно до положення про викуп, селяни Чорного Острова повинні були на протязі 49 років заплатити за наділи, які вони одержали від поміщика, близько 60 тис. крб. Це була для селян досить велика сума, яка, до речі, значно перевищувала ринкову вартість землі. Ознайомившись з умовами викупу, селяни Чорного Острова в серпні 1862 року звернулися зі скаргою до Проскурівського мирового з’їзду, в якій заявили, що вони неспроможні викупити землю і категорично відмовляються від неї. Чорноострівська справа завершилась лише в кінці 1864 року, коли за новим положенням 1863 року для Південно-Західного краю викупні платежі було знижено на 25 процентів.
У другій половині XIX ст. в Чорному Острові поряд з інтенсивним ростом населення набуває великого значення дрібна приватна торгівля. Якщо в 1872 році в містечку налічувалося 972 жителі, то в 1893-му — 28027. За цей же час кількість дворів відповідно збільшилось з 244 до 437. Значну частину населення становили євреї, зв’язані головним чином з торгівлею, лихварством і дрібним ремеслом. В селищі діяло 46 дрібних торговельних підприємств, 46 ремісників.
З промислових підприємств у той час було збудовано лише дві невеликі цегельні. Зате перестали діяти заводи поташний, для виготовлення дзвонів, воскобійки, підприємства, що виробляли шкіру. В кінці 90-х років XIX ст. звідси перевезено до Проскурова цукровий завод. Занепад промислового розвитку Чорного Острова пояснюється зростанням монополістичного капіталу і неспроможністю конкурентної боротьби з ним невеликих промислових підприємств містечка. Певну роль у цьому відіграло також прокладення в кінці XIX ст. залізничних ліній, які зв’язали Проскурів з великими містами Поділля й України. Тому значно вигідніше стало будувати промислові підприємства в Проскурові, ніж у Чорному Острові.
На початку 900-х років наступна власниця Чорного Острова графиня Ігнатьєва мала 511 десятин найбільш родючих земель, а 321 селянський двір з населенням 1995 чоловік володів всього 982 десятинами. При чому з цієї кількості господарств 57 — зовсім не мали землі, 28 — поля. З 236 дворів, які тримали польовий клин, у 28-ми він не досягав і десятини, 34 — мали по десятині, 46 — по дві, 16 — по три, 75 — по чотири, 35 — по 5 і лише два господарства володіли 10 десятинами орної землі. Примітивна система землеробства, неякісний обробіток грунту внаслідок недостатньої забезпеченості селянських господарств сільськогосподарським інвентарем і робочою худобою (1912 року в 273 бідняцьких і середняцьких дворах налічувалось 173 коней) зумовлювали низькі врожаї озимих і ярих культур. Навіть у кращі роки селяни збирали з десятини не більше 50—55 пудів зерна.
На грунті нужди і безправ’я зростали революційні настрої трудящих містечка, які в роки першої російської революції вилились у відкриті виступи проти поміщиків і самодержавства. В квітні 1906 року проскурівський повітовий справник доносив Подільському губернаторові, що чорноострівський селянин Петро Ліпницький на міському ринку агітував селян силою відібрати землю у поміщиків і духовенства. За політичну роботу серед селян і ремісників, спрямовану проти царизму, в цьому ж році було заарештовано і посаджено до Проскурівської в’язниці кількох жителів Чорного Острова.
Напередодні імперіалістичної війни Чорний Острів являв собою порівняно велике селище напівміського типу з слабо розвиненою промисловістю. В 1913 році тут працювало лише 3 млини, з яких два мали парові двигуни. Але діяло чимало дрібних ремісничих майстерень для виготовлення овечих шкір, пошиття кожухів, смушкових шапок і взуття. В цих майстернях працювало понад 70 ремісників.
Значне місце в економічному розвитку, крім ремісництва, посідала дрібна приватна торгівля. У 1913 році тут було 42 лавки, в т. ч. три для продажу горілки і вина. Щорічно 1 жовтня проводилися тижневі ярмарки, кожних два вівторки щомісяця — базари.
Чорний Острів мав невелику поштово-телеграфну контору і поштову земську станцію. В містечку розміщувалося також кілька волосних адміністративних установ і релігійних закладів: волосне управління, міщанська управа, мировий суддя, акцизний нагляд, православний і католицький храми тощо.
З медичних закладів працювали волосна земська лікарня, заснована на початку 70-х років XIX ст. при цукровому заводі, приватна на два ліжка аптека. Після закриття в кінці 80-х років цукрового заводу лікарня перейшла у відання місцевих властей і її перетворено у волосну. В 1910—1913 рр. в ній працювали, обслуговуючи всю волость, лікар, три фельдшери, акушерка; діяв стаціонар на 10 ліжок.
У 1834 році тут відкрито однокласне парафіяльне училище, у якому працював учитель та навчалось 50 хлопчиків і 20 дівчаток, а також дворянське повітове училище, яке діяло до 1869 року. В останньому з 1855 по 1858 рік викладав історію і географію видатний український поет і байкар Л. І. Глібов. Під час перебування в Чорному Острові він написав ряд чудових ліричних пісень і байок: зокрема пісні «Журба», «Летить голуб понад морем», «Билина», байки «Вівчар», «Шпак», «Щука» та інші. До цього часу в селищі збереглися будинки, де жив і працював Л. І. Глібов. Після революції 1905—1907 рр. в містечку відкрилося двокласне міністерське училище. В його стінах здобув початкову освіту російський радянський письменник Г. М. Гайдовський (1902—1962 рр.), який народився в Чорному Острові, і проживав тут до 1915 року в родині свого батька, військового ветеринарного лікаря.
Перша світова війна ускладнила і без того важке становище трудящих містечка. Воно стало постійним місцем розташування тилових і бойових частин, що відводилися на відпочинок з Південно-Західного фронту. Працездатних чоловіків забрали на фронт, ті, що залишилися, мобілізовувалися на виконання окопних, обозних та інших робіт для армії. Після повалення царизму в селах Проскурівського повіту почалися заворушення. Селяни відмовлялися виконувати повинності для фронту. В цей час посилився вплив більшовиків серед селянства. До містечка приїздили представники більшовицьких організацій з Проскурова, які роз’яснювали ленінську політику в питаннях аграрної програми, війни і миру.
Населення з радістю зустріло звістку про збройне повстання в Петрограді й перемогу пролетаріату. В листопаді 1917 року в Чорному Острові встановлено Радянську владу. Та завойовану свободу довелося відстоювати зі зброєю в руках від банд внутрішньої контрреволюції й іноземних інтервентів, які нав’язали молодій республіці Рад збройну боротьбу.
В другій половині лютого 1918 року Чорний Острів захоплюють австро-німецькі війська, які спільно з українськими буржуазними націоналістами встановлюють жорстокий окупаційний режим. Після втечі з Поділля інтервентів у грудні 1918 року влада в містечку переходить до Директорії. Однак петлюрівцям не довелося довго «господарювати». 11 квітня 1919 року війська 2-ї Української радянської дивізії визволили містечко від петлюрівських банд. Почало нормалізуватися життя. Наприкінці квітня 1919 року тут створено комуністичний осередок. При осередку організували читальню, на села відрядили агітаторів. В усіх населених пунктах біднота створювала бойові загони, що знешкоджували куркульсько-бандитські, групи.
В кінці травня 1919 року з Галичини почався новий наступ петлюрівських військ на Україну. 5 червня розгорнувся жорстокий бій за Чорний Острів. Петлюрівцям вдалося вдертися в містечко і захопити його. Для трудящих знову настали важкі часи. Рятуючись від терору контрреволюції, жителі містечка тікали в ліси, до партизанських загонів, пробирались до діючих частин Червоної Армії. Боротьбою революційно настроєного населення керував підпільний ревком, організований у другій половині 1919 року. Ревком створив партизанський загін, який базувався в черепівському лісі.
В червні 1920 року внаслідок наступу Червоної Армії, польський фронт на Україні було зламано. 1-а бригада Червоного козацтва, очолювана П. П. Григор’євим, розпочала операцію по розгрому значного угруповання польських військ, яке засіло в Чорному Острові. Завдяки навальній атаці червоних козаків з північної і південної сторін містечка, 6 липня піл судчики залишили свої позиції і почали тікати на захід. Але у тилу їх зустріли червоні частини, які й завершили справу цілковитого розгрому. На станції Чорний Острів червоні козаки захопили 130 вагонів з боєприпасами, обмундируванням, продовольством та вагон медикаментів, потрібних Червоній Армії.
Наприкінці вересня 1920 року Чорний Острів знову захоплюють петлюрівці і поляки. Однак, згідно з умовами переговорів між Польщею і Радянською Росією, польські окупанти залишили містечко, а 20 листопада 1920 року частини 1-го Кінного корпусу Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова вибили звідси й петлюрівців.
Після визволення розгорнув діяльність ревком. Під керівництвом партійного осередку (в 1921 році він налічував 8 комуністів)3 ревком провадив серед трудящих міста енергійну політичну і організаційну роботу, спрямовану на встановлення трудової дисципліни і революційного правопорядку, на відбудову промисловості і сільського господарства. Велику допомогу в зміцненні Радянської влади, зокрема в боротьбі проти куркульства та в організації хлібозаготівель, подавав місцевий комітет незаможних селян (КНС), організований наприкінці 1920 року з представників найбідніших кіл населення і маломіцних середняків.
У 1921—1922 рр. комуністи, члени КНС успішно провели важливу кампанію — збирання хліба для допомоги населенню губерній, які найбільше постраждали від голоду. Хоч робітники й селяни Чорного Острова самі сиділи на напівголодному пайку (літо 1921 року було посушливим), вони не залишилися байдужими до нещастя своїх російських братів. Трудящі Чорного Острова і сіл волості добровільно зібрали близько 1500 пудів зерна, понад 20 млн. крб. та відправили до фонду допомоги голодуючим.
В березні 1923 року Чорний Острів став адміністративним центром новоутвореного Чорноострівського району. Розгорнули роботу райком партії, райвиконком та інші установи. Незважаючи на великі труднощі, головним чином матеріального порядку, містечко поступово відбудовувалося. З промислових підприємств першим став до ладу паровий млин, відкрилося кілька майстерень, що виготовляли речі селянського вжитку, шили й ремонтували одяг та взуття. Для надання допомоги селянам у піднесенні сільськогосподарського виробництва і кооперуванні в Чорному Острові було організовано селянське кредитне і споживче товариства, прокатний пункт сільськогосподарських машин, зерноочисний пункт, агрономічну й ветеринарну дільниці з ветлікарнею.
Одразу ж після закінчення громадянської війни відновила роботу лікарня, почала працювати аптека. В колишньому поміщицькому палаці відкрили початкову, а в 1923 році — семирічну школи. Тоді ж створено дитячий будинок. Пожвавилось і культурне життя Чорного Острова. У 1925 році розгорнули освітню роботу гуртки лікнепу, сельбуд, бібліотека. У сельбуді часто виступали з виставами місцеві драм-гуртківці та проскурівський і кам’янець-подільський театри, читались лекції з питань міжнародного і внутрішнього становища, на сільськогосподарські та атеїстичні теми.
У березні 1927 року комуністи й бідняки організовують перший селянський виробничий кооператив — ТСОЗ «Червоний орач». Через рік утворюється ще один ТСОЗ — «Жовтень». Обидва кооперативи були маломіцними й слабкими в господарському відношенні. 1928 року вони об’єднували всього 18 селянських дворів і мали приблизно 60 десятин землі. Проте ТСОЗи відіграли велику роль у кооперуванні селянських мас. На базі існуючих товариств спільного обробітку землі 1929 року створюються колгоспи «Жовтень» та ім. Петровського. Тоді ж об’єднуються в сільськогосподарську артіль «Агромінімум» селяни сусіднього села Ляпинців та частина чорноострівців. 1932 року членами колгоспів була вже переважна більшість хліборобів Чорного Острова.
Відбулися корінні аміни і в становищі тієї частини населення, що займалася ремісництвом і торгівлею. Внаслідок проведеної комуністами політичної і організаторської роботи ремісники об’єдналися в промислово-виробничі колективи: кравці — в артіль ім. 8 Березня, шевці — в артіль «Червоний чоботар» (пізніше «Працівник»), столяри — в артіль «Молот», металісти — в артіль «Металіст». В артілі ім. 8 Березня, яка діяла з 1931 року, працювало 38 робітників. Вона виготовляла швейні вироби з бавовняних і шерстяних тканин, трикотажу. Приватний сектор у промисловому виробництві й торгівлі повністю ліквідовано.
За роки п’ятирічки значно зросла в технічному оснащенні Чорноострівська МТС, яку організовано 1930 року. Через десять років вона мала 54 трактори, 9 зернових комбайнів, 6 вантажних автомобілів, 5 тягачів і багато іншої техніки. Середній виробіток на тракторі ХТЗ становив 735 га, на тракторі ЧТЗ — 1043 га. За високі показники в роботі цієї МТС головний комітет Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року нагородив її дипломом 2-го ступеня і заніс до Почесної книги ВСГВ.
Добрі наслідки господарювання мали артілі в передвоєнні роки. Так, у 1937— 1939 рр. середня врожайність зернових з гектара в колгоспі «Жовтень» (передмістя Мар’янівки) становила 16 цнт. Колгосп двічі — в 1939 і 1940 роках був учасником ВСГВ, і його було занесено до Почесної книги виставки. По 16,3 цнт зернових і понад 250 цнт цукрових буряків з гектара зібрала 1939 року артіль ім. Петровського (с. Вовча Гора).
На основі організаційно-господарського зміцнення колгоспів неухильно зростав матеріальний добробут трудівників. Так, члени артілі «Жовтень» у 1938 році одержали на кожний вироблений трудодень по 4 кг зерна і по 2 крб. грішми.
З розвитком економіки зростала й свідомість людей. Серед працівників промислового виробництва у 1939 році налічувалося близько ста ударників соціалістичного змагання.
Істотно змінився вигляд Чорного Острова. Селище було електрифіковане (струм давала місцева електростанція, споруджена в 1933 році) і радіофіковане. З’явилося багато цегляних будинків, покритих шифером і черепицею. На центральних вулицях збудовано дерев’яні і цегляні огорожі, прокладено тротуари, насаджено фруктові і декоративні дерева. 1939 року тут споруджено пам’ятник В. І. Леніну.
У 1940 році діяли 9 медичних закладів: лікарня на 35 ліжок, амбулаторія, зубний кабінет, акушерський пункт, протималярійний і дезинфекційний пункти, санстанція, дитяча консультація. Медичне обслуговування здійснювали 7 лікарів з вищою і 10 працівників з середньою медичною освітою. Для малюків було відкрито два дитсадки на 125 місць.
Напередодні війни в Чорному Острові було дві неповні середні і одна середня школи, в яких працювало 35 вчителів, навчалося 846 учнів. Населення обслуговувала бібліотека з фондом понад 17 тис. книжок, кінотеатр.
Мирну працю трудівників села перервав віроломний напад фашистської Німеччини. 7 липня 1941 року німецько-фашистські війська вдерлися до Чорного Острова і почали встановлювати свій кривавий режим. Зерно, худобу та .інші матеріальні цінності, що залишились у колгоспах промислових артілях, установах, окупанти оголосили власністю Німеччини. Кожен двір вони обклали натуральними та грошовими податками. Існували податки навіть за утримання собаки; 113 чоловік насильно вивезли до Німеччини. Незважаючи на дикі розправи гітлерівців, жителі селища приховували врожай з общинних господарств, ухилялися від сплати податків, від виконання дорожних робіт тощо.
В кінці 1941 року один з керівників михалпільського підпілля комуніст М. Р. Давидов створив у Чорному Острові групу, яка випустила шість антифашистських листівок загальним тиражем 4500 примірників, підірвала на перегоні Війтівці — Волочиськ військовий ешелон, внаслідок чого було розбито паровоз, 20 вагонів, вбито близько 200 ворожих солдатів і офіцерів. У 10 т. зв. общинних господарствах підпільники знищили молотарки, зірвали обмолот хліба і вивезення його до Німеччини.
8 березня 1944 року після блискавичної атаки підрозділів 3-ї гвардійської танкової армії Чорний Острів було визволено від німецьких окупантів. У боях за село та його околиці загинуло 220 радянських воїнів різних національностей. Пам’ять про них свято бережуть чорноострівці. На братській могилі в 1954 році споруджено пам’ятник.
Утікаючи, фашисти зруйнували МТС, лікарню, школу, виробничі приміщення промислових артілей, вивезли худобу, зерно, спалили багато житлових будинків. За роки німецько-фашистської окупації народному господарству Чорного Острова завдано збитків на суму 5,6 млн. карбованців.
Через кілька днів після визволення відновили діяльність партійні і радянські установи та інші організації. Комуністи й комсомольці активно взялися за відбудову села. Незважаючи на гостру нестачу робочих рук, коштів, будівельних матеріалів, обладнання, палива і сировини, до кінця 1944 року в Чорному Острові стали до ладу МТС, промартіль ім. 8 Березня, електростанція і райпромкомбінат. Працювали контора зв’язку, районна лікарня й аптека. З 1 вересня 1944 року розпочалося навчання в середній школі.
Оскільки одним з найважливіших завдань трудящих селища була швидка відбудова і дальший розвиток громадського господарства артілей, партійна і комсомольська організації основну увагу спрямували на цю ділянку роботи. З ініціативи чорноострівських комуністів у червні 1950 року колгоспи «Жовтень» та ім. Петровського об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль. Це дало позитивні наслідки. Того року колгоспники зібрали по 14,5 цнт зернових і 234 цнт цукрових буряків з гектара. На кінець четвертої п’ятирічки поголів’я великої рогатої худоби було доведено до 235, свиней — до 248 голів. 1950 року артіль вже мала більше ніж півмільйонний грошовий прибуток. Це дало можливість видати колгоспникам на трудодень по 2 крб. і по 1,5 кг зерна.
П’ята і наступні радянські п’ятирічки ознаменувалися для Чорного Острова швидким розвитком промислового виробництва. Напівкустарна артіль ім. 8 Березня, яка 1945 року розмістилась у селянській хаті і налічувала кілька десятків працівників, перетворилась на трикотажну фабрику сучасного типу, де 1969 року працювало 560 робітників. Підприємство виготовляє білизняний трикотаж, який має великий попит серед населення. У 1969 році підприємство дало країні продукції на 3683 тис. крб. Колишній, промисловий комбінат реорганізовано в 1961 році на фабрику спортивного інвентаря, яка випускає щороку більш ніж на мільйон карбованців лиж, меблів, спортивних курток. Ще 1959 року почала споруджувати виробничі будівлі міжколгоспна будівельна організація. Через три роки на пустирі біля селища виросли черепичний, залізобетонний, деревообробний та інші цехи, в яких виготовляється продукція для потреб колгоспного будівництва. У 1969 році Чорноострівський «Міжколгоспбуд», де працює 397 робітників, спорудив для колгоспів Хмельницького району два корівники, свинарник, пташник, кормоцех, школу, клуб, виконавши робіт на суму 3880 тис. крб. На базі колишньої МТС у 1959 році створено відділення «Сільгосптехніки», яке має простору і добре устатковану майстерню, де цілорічно провадиться ремонт тракторів та інших сільськогосподарських машин.
За роки післявоєнних п’ятирічок збудовані й успішно працюють цегельний цех Гречанського цегельного заводу, механізована пекарня, хлібоприймальний і плодоовочевий пункти, заготконтора райспоживспілки. На промислових підприємствах склалися чудові виробничі колективи, що мають багато передовиків, талановитих майстрів своєї справи. Лише на трикотажній фабриці 1970 року за звання ударника комуністичної праці змагалися 480 робітників та інженерно-технічних працівників. За високі показники в роботі бригадира будівельників «Міжколгоспбуду» С. Г. Чукаря 1968 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС дещо пожвавився розвиток сільськогосподарського виробництва Чорного Острова. Правда, різкого перелому в підвищенні врожайності ще не було, але міцно закріплено досягнення, які здобула артіль у попередні роки. В 1954—1959 рр. хлібороби селища збирали в середньому по 15 цнт зернових і по 280 цнт солодких коренів з гектара. Окремі ланки, наприклад, О. М. Карташової, О. Ф. Табенської, В. Ф. Шостацької з року в рік вирощували по 320—350 цнт цукрових буряків з гектара.
Поліпшилася справа і на тваринницьких фермах: встановлено механізовані кормозапарники й автопоїлки, налагоджено механізований транспорт. Усе це сприяло підвищенню продуктивності тваринництва. У 1959 році колгосп виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 47,5 цнт м’яса, в т. ч. по 29,9 цнт свинини, середній надій молока на корову становив 1950 кг. По виробництву свинини артіль ім. Енгельса посіла друге місце в районі.
У 1960 році чорноострівські хлібороби об’єдналися з своїми сусідами — трудівниками артілі ім. Леніна с. Грузевиці. Центральна садиба об’єднаного колгоспу розташувалася у Грузевиці, а в Чорному Острові утворилися дві комплексні бригади (одна в передмісті Мар’янівці, друга — на Вовчій Горі). Увійшовши до одного виробничого об’єднання з грузевицькими колгоспниками, які славилися своїми виробничими успіхами, чорноострівці здобули нові можливості для дальшого піднесення культури й техніки землеробства. Зріс рівень механізації виробничих
процесів, поліпшилась організація праці, підвищилася її продуктивність. У 1968 році рільники виростили по 27 цнт зернових, 514 цнт цукрових буряків, а ланки Н. О. Боровик та В. І. Табенської накопали відповідно по 638 і 597 цнт цукрових буряків. Зміцніло тваринництво. Старі тваринницькі приміщення переустатковано і механізовано. 1967 року в Мар’янівці збудовано типовий 4-рядний корівник на 200 голів, встановлено механізований молокопровід. На фермах Чорного Острова 1968 року надоєно пересічно від кожної корови по 2724 кг молока.
За роки післявоєнних п’ятирічок докорінно змінився вигляд Чорного Острова. 1957 року він став селищем міського типу. Внаслідок широко розгорнутого житлового будівництва за останні 10 років побудовано понад 300 нових будинків, в селищі майже зникли хати з солом’яними стріхами. їх замінили красиві цегляні, одно- і двоповерхові будинки з добре впорядкованими дворами і присадибними ділянками. Вулиці забруковано, а центральна — заасфальтована, прокладено тротуари, посаджено багато фруктових і декоративних дерев. У центрі селища споруджено пам’ятник В. І. Леніну. В районі Вовчої Гори закладено парк культури й відпочинку.
Багато зроблено і щодо побутового обслуговування населення. В 1957 році став до ладу селищний водопровід, у багатьох квартирах встановлено газобалонні плити. 1964 року завершено будівництво чорноострівської підстанції, а це дало можливість ліквідувати перебої з постачанням електроенергії і здійснити суцільну електрифікацію. Чорний Острів має досить розгалужену сітку торговельних закладів, тут працюють універмаг і культмаг, книжковий, господарчий, промтоварний і два продовольчі магазини, ресторан. Є комбінат комунальних підприємств.
В селищі діють медичні заклади: лікарня з амбулаторією і стаціонаром на 110 ліжок, санепідстанція, два медичні пункти (на трикотажній фабриці і в сільському профтехучилищі), аптека. В медичних закладах працює 24 лікарі і 109 працівників з середньою медичною освітою. Сьогоднішній загін чорноострівських медпрацівників перевищує кількість усіх сільських лікарів, які працювали на території величезної Подільської губернії 1913 року. Більшість медичних працівників — справжні охоронці здоров’я трудящих. Серед них акушерка А. В. Мельник, яка працює в лікарні 33 роки, хірург В. М. Нікітіна, окуліст М. М. Юр’єв.
У післявоєнні роки значних успіхів досягнуто в розвитку народної освіти. 1953 року проведено перебудову основного навчального корпусу середньої школи та завершено відбудову допоміжного. Наступного року тут відкрито вечірню середню школу. Школа поповнилася новими навчальними кабінетами з наочним приладдям і меблями. 1960 року споруджено шкільне приміщення в Мар’янівці. Тепер в обох денних школах навчається 722 учні, працює 55 учителів. В 1963 році в селищі відкрито сільське професійно-технічне училище і автошколу, які готують кадри механізаторів і шоферів для колгоспів і радгоспів. За 6 років своєї діяльності профтехучилище дало сільському господарству 1741 кваліфікованого механізатора.
Зростає культура жителів Чорного Острова. Завдяки постійним турботам місцевої парторганізації і селищної Ради депутатів трудящих справжнім вогнищем соціалістичної культури став будинок культури. Тут читаються лекції, провадяться бесіди, вечори трудової слави, відзначаються знаменні дати. При будинку культури працює дев’ять гуртків художньої самодіяльності. Діє будинок піонерів.
Міцно увійшли в побут населення газети й книги. Близько 70 проц. жителів — читачі громадських бібліотек. Найбільш масовими є селищна бібліотека для дорослих (книжковий фонд понад 22 тис. примірників) і дитяча бібліотека. Чорноострівці мають кінотеатр, побудований 1953 року, із залом на 400 глядачів та широкоекранною кіноустановкою, стадіон. 1968 року тут відкрито музей Л. І. Глібова.
Завдяки працьовитим рукам жителів селище з кожним роком красивішає, впорядковується і збагачується. Це приносить людям радість і щастя, підносить їх завзяття в боротьбі за досягнення нових успіхів у господарському і культурному будівництві.
П. К. НОВИЦЬКИЙ