Ружична, Хмельницький район, Хмельницька область
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ РАЙОН
Площа району 1,2 тис. кв. км, населення 86 тис. чоловік (у т. ч. сільського 84,6 тис., міського 1,4 тис.). Тут 80 населених пунктів, підпорядкованих одній селищній та 34 сільським Радам; 40 колгоспів і 3 радгоспи, за якими закріплено 128 тис. га земельних угідь, у т. ч. 84 тис. га орної землі; 13 промислових підприємств, 3 будівельні організації; 9 лікарень, 64 фельдшерсько-акушерських пунктів, 11 пологових будинків; 73 школи, 78 будинків культури і клубів, 73 бібліотеки.
РУЖИЧНА
Ружична — село, центр сільської Ради. Населення — 6810 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Розсоша, Нижчі Вовківці.
Першу згадку про Ружичну знаходимо в історичних документах 1661 року. Тоді нею володів польський магнат М. Богуш. Розташоване поблизу Чорного шляху, село зазнавало неодноразових нападів татар. Під час одного з таких наскоків у 1668 році Ружична була майже повністю знищена. Після залишення турками Поділля польські феодали почали повертатися до своїх володінь, відновлювати й розширювати свої господарства. Вони надавали селянам, що прибували сюди, пільги, звільняючи їх на кілька років від повинностей. Коли виходив строк договорів, поселяни повністю залежали від поміщика. У другій половині XVII ст. Ружична входила до володінь графа Мира, пізніше — панів Малиновських.
У 1837 році царський уряд за участь у польському повстанні 1830—1831 рр. позбавив власності панів Малиновських. Ружичну конфіскували і перетворили на військове поселення, яке увійшло до складу новоствореної Києво-Подільської округи військових поселень. 1840 року в Ружичній налічувалося 190 дворів, де проживало 446 чоловік і 102 дітей чоловічої статі. З 7 років хлопчиків готували до військової служби, а тих, хто був нездатний до цього,— навчали різних ремесел. Кожен поселенець мав поєднувати військову службу з працею. Суворий режим до дрібниць регламентував його життя. Крім певної денної норми, жителі села обробляли город, доглядали садибу, сад, інвентар. За найменший недогляд їх карали різками. Без дозволу начальства селяни не мали права перебудувати хату, одружитися, продати своїх волів або коней, поїхати на ярмарок. Доведені до відчаю важкими умовами життя й праці, поселенці Ружичної у 1845 році відмовилися працювати і склали скаргу. На розгляд її прибув інспектор військових поселень граф Нікітін. Він влаштував у селі екзекуцію, після чого багатьох поселенців, насамперед тих, що підписані під скаргою, було вислано до Херсонської губернії.
Виходець з Ружичної П. X. Вигодовський (справжнє прізвище Дунцов) під час служби в канцелярії волинського губернатора познайомився з декабристами і 1825 року вступив до Товариства об’єднаних слов’ян. Був засуджений до каторги і заслання в Сибір. 1854 року за виявлені рукописи антиурядового змісту його вдруге засудили до покарання батогами і заслання.
З ліквідацією 1857 року військових поселень Ружична стала державною слободою.
Указом від 16 серпня 1863 року ружичнянців переведено до розряду селян-власників і обкладено викупними платежами строком на 44 роки. За даними 1893 року, в селі було 272 двори, де проживало 1465 чоловік. Переважна більшість населення займалася землеробством, окремі селяни ремісникували. У 1899 році неподалік села побудовано керамічний завод. На ньому працювало 150 робітників, переважно з Ружичної.
На початку XX ст. в селі налічувалось 389 дворів, де мешкало 2065 чоловік населення. З цієї кількості 59 господарств не мали земельного наділу. З 330 дворів, які тримали польовий клин, у 26 він становив менше десятини, у 42 — тільки десятину, у 132 — три, у 62 — чотири, у 46 — понад п’ять десятин; 22 господарства мали по 10 десятин орної землі.
Тоді ж зросла кількість осіб, які займалися кустарництвом. Так, 1916 року різні замовлення місцевих жителів виконували ремісники, що мешкали в 66 дворах.
Переважна більшість селян жила у великих злиднях. Хати були сирі, напівтемні, часто-густо малопридатні для проживання. Тяжкі умови життя призводили до захворювань. Село входило до Проскурівської лікарняної дільниці, яка охоплювала 33 населені пункти, а персонал дільниці складався з одного лікаря,, фельдшера й баби-повитухи. Тому, коли в 1872 році спалахнула епідемія холери, вижила тільки половина тих, які захворіли.
1855 року в селі відкрилася парафіяльна школа, де один учитель навчав 25— 30 учнів. З 1886 року вона стала церковнопарафіяльною. Більшість населення була неписьменною. Так, тільки 16 проц. чоловіків і 3 проц. жінок уміли писати й читати. На все село один піп передплачував газету. Через те, що поштового відділення не було, вся кореспонденція адресувалась на Проскурів.
У 90-х роках XIX ст. село Ружичну часто відвідував видатний російський письменник О. І. Купрін, який перебував на військовій службі у Проскурові. В оповіданні «Брегет», написаному 1897 року, письменник згадує Ружичну.
Селяни зазнавали жорстокої експлуатації поміщика, лихварів, що призводило до загострення класової боротьби. В грудні 1905 року під впливом бурхливих революційних подій у країні почалися заворушення і в Ружичній. Серед селян розповсюджувалися антиурядові прокламації1. Місцеві жителі С. І. Шеремета, І. П. Мулявка та П. G. Лагодзинський закликали односельців озброюватися і ділити поміщицьку землю.
У листопаді 1917 року в селі встановлено Радянську владу. Малоземельні й безземельні селяни Ружичної одержали землю. Але наприкінці лютого село окупували австро-німецькі війська. Населення обклали різноманітними податками. Більшовики Проскурова, які пішли в підпілля, очолили боротьбу трудящих проти окупантів та їх поплічників. Подільський губернський гетьманський інформаційний відділ доповідав 1 жовтня 1918 року губернському старості, що в селах поблизу Проскурова ведеться активна революційна пропаганда серед населення. В лютому 1919 року в ніч з 14 на 15 в Проскурові спалахнуло повстання проти Директорії, яке поширилося і в навколишніх селах. Жителі Ружичної активно допомагали повстанським загонам. Але виступ було придушено, з його учасниками жорстоко розправилися.
6 квітня 1919 року Ружичну визволили підрозділи 2-ї Української радянської дивізії. 18 квітня відбувся з’їзд селян Проскурівського повіту, на якому ухвалили організувати комітети бідноти. В кінці квітня комбід був створений і в Ружичній. Він заснував бойову дружину, взяв на облік усю наявну в селян зброю, а після нового закону про комбіди, виданого Всеукраїнським виконавчим .комітетом 14 травня 1919 року, зосередив у своїх руках всю повноту адміністративної влади. Урочисто відзначили трудящі Ружичної Перше травня 1919 року. Багато з них вийшли на святково прикрашені вулиці Проскурова, щоб разом з трудящими міста взяти участь у мітингу та святковій демонстрації.
На початку червня 1919 року петлюрівці, прорвавши фронт на Проскурівському напрямку, зайняли Ружичну. Знову почалися грабежі, знущання, вбивства. Та боротьба за Радянську владу не припинялася. Ружичнянці брали активну участь у діяльності проскурівського підпілля. Петлюрівці жорстоко розправилися з тими, хто виступав за Радянську владу. Вони закатували жителя Ружичної — робітника цегельного заводу Назара Рагу. Спочатку з нього знущалися, а потім вивели за село і зарубали на очах в односельців.
З середини грудня 1919 року до липня 1920 року в селі чинили свавілля біло-поляки. Вони катували селян, забирали хліб, худобу, продукти, палили хати, силоміць мобілізовували до польської армії. 18 листопада 1920 року частини кавалерійської бригади Г. І. Котовського і 134-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії Й. Е. Якіра визволили Ружичну від петлюрівців та інтервентів.
Настали роки мирного будівництва. Загоювалися рани, заподіяні війною.
У червні 1920 року був створений КНС, який 1925 року об’єднував 402 чоловіка.
Він дбав про соціалістичну перебудову села, організовував посівну кампанію.
Організатором боротьби трудящих за соціалістичні перетворення став партійний осередок, утворений 17 жовтня 1925 року, в складі 11 комуністів. Це були жителі села та робітники керамічного заводу. Секретарем осередку комуністи обрали активного борця за Радянську владу Гнідого. Комуністи згуртували сільську бідноту навколо комнезаму, залучали селян до різних форм кооперації. Багато уваги, зокрема, приділялося питанням культурно-освітньої діяльності.
Партійний осередок, КНС розгорнули широку роз’яснювальну роботу серед селян за перехід до колективних форм господарювання. Найближчим помічником комуністів став комсомольський осередок, створений у листопаді 1924 року. Завдяки його активній роботі поліпшувався культурний рівень життя селян, підвищувалася їх політична свідомість. Було організовано спортивний, драматичний гуртки, випускалася стінна газета. Приділялася увага військово-патріотичному вихованню молоді. На одному із засідань осередку було вирішено «поставити силами комсомольців виставу, а зібрані гроші внести у фонд Червоної Армії». Над комсомольським осередком Ружичної взяли шефство комсомольці спілки «Будівельник» з Проскурова. Відбувалися спільні засідання бюро, шефи подавали сільським комсомольцям всебічну допомогу. Так, у грудні 1924 року вони на своєму засіданні відзначали, що у комсомольців Ружичної поганий клуб, не все гаразд з передплатою газет. Було вирішено щотижня відвідувати осередок, передплатити для комсомольців газети, допомогти організувати загін юних піонерів, своїми силами відремонтувати клуб, оформити наочну агітацію.
Наприкінці 20-х років партійні і радянські органи, керуючись ленінським кооперативним планом, розгорнули роботу, щоб перебудувати сільське господарство на соціалістичних засадах. 1929 року 53 бідняцькі господарства об’єдналися в колгосп «Комунар», який мав близько 55 га орної землі, дві пари коней та два вози. Тієї осені з кожного гектара зібрали по 7,5 цнт зернових. В цей час велику допомогу новоутвореному колгоспу подали робітники цегельного заводу та військова частина. Восени 1931 року на колгоспних ланах з’явилися трактори Проскурівської МТС. Першими з ружичнянців сіли на трактор Г. X. Вальчук, С. М. Кіт. Незабаром технікою оволоділа жінка — Катерина Капітанчук. У 1932 році в Ружичній почали впроваджувати нові методи сівби. Було засіяно 130 га цукрових буряків за новим способом. Того року колгосп «Комунар» вже зміг надати допомогу насінням (150 цнт) колгоспникам Немирівського району Вінницької області. За зразкове проведення весняної кампанії та виконання хлібозаготівель у 1932 році районна комісія по святкуванню річниці Жовтня виділила артілі 300 крб. для преміювання колгоснників-ударників.
Становлення колективних господарств відбувалося в умовах запеклої класової боротьби. Доводилося переборювати опір класових ворогів, які намагалися перешкодити колгоспному будівництву.
1933 року завершилася суцільна колективізація села. На 1 березня 1934 року в артілі налічувалося 680 дворів і 2764 чоловіка. Колгоспна економіка з кожним роком зміцнювалась. Артіль славилась рибним господарством, яке давало прибутків 2 тис. крб. на рік. У 1933 році колгоспники спорудили нерестовий став і запланували побудувати ще 4 ставки. У 1931 році в артілі почала діяти птахоферма, яка спочатку розміщувалася в селянських хатах, а через рік розташувалася у двох побудованих пташниках на 1000 штук кожний і в приміщенні для молодняка на 2000 курчат. 1939 року колгосп придбав 1000 штук молодняка породи білий леггорн. Для роботи на птахофермі правління виділяло кращих виробничників артілі. Включившись у змагання з передовою пташницею птахорадгоспу ім. Леніна Р. Білобровець, працівники ферми добилися значних успіхів — одержали по 156 штук яєць на курку-несучку, зберегли 1800 курчат, або 99,1 проц. всього молодняка.
У передвоєнні роки в артілі на трьох тваринницьких фермах утримувалося 199 голів великої рогатої худоби, 293 свині. Машинно-тракторний парк налічував 10 зернових сівалок, 10 жаток-самоскидок, 5 вантажних автомашин. Колгоспна цегельня виробляла 150 тис. штук цегли на рік.
В 1939—1940 рр. колгосп «Комунар» і його птахоферма були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За високі виробничі показники (161,4 яйця на курку-несучку) ферму нагороджено дипломом 2-го ступеня, мотоциклом та премією в сумі 5 тис. крб., а пташниць М. А. Атаманчук і М. В. Мельник, відповідно, Великою і Малою срібними медалями.
1939 року найвищий у районі врожай зернових — 18,7′ цнт з га — зібрала бригада П. К. Філіпчука. На всю область пролунало ім’я доярки Е. Чабан, яка того року надоїла від корови «Пави» 8522 літра молока. Ім’я знатної доярки було занесено до Почесної книги ВСГВ.
Зміцнення громадського господарства дало змогу поліпшити добробут колгоспників. З ростом прибутків колгоспу (1939 року він становив 1 млн. 43 тис. крб.), заможним стало життя ружичнянців. Так, колгоспник Мартин Шеремета (його прадід, дід, батько і він сам до революції наймитували у куркулів, ходили на заробітки) у 1939 році разом з дружиною виробив 700 трудоднів, на які одержав 150 пудів хліба і 2 тис. крб. грішми. Шеремета спорудив добротний будинок під черепицею, мав корову, двоє свиней. Прибутки сім’ї становили 7 тис. карбованців.
У відбудовний період і роки перших п’ятирічок у Ружичній проводилась велика робота щодо ліквідації неписьменності. Вже в перші роки існування Радянської влади тут, крім початкової школи, школи-пересувки, працювали гуртки лікнепу. На кінець двадцятих років неписьменність була в основному ліквідована. В 1939 році в селі споруджено двоповерхове приміщення середньої школи, відкрито 9-й клас. 60 юнаків та дівчат навчалися у вечірній школі, 15 — у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Колгоспна бібліотека в 1940 році налічувала понад 5 тис. книжок. Ружичнянці передплачували 550 газет, 52 журнали, в колгоспних хатах з’явилося радіо. Ще в 1932 році село телефонізували. В 1939 році в день святкування 22-х роковин Жовтня урочисто відкрито пам’ятник В. І. Леніну.
Славилося село художньою самодіяльністю. Тут працювали драматичний і хоровий гуртки та капела бандуристів, організована колгоспником К. Д. Котом. В роботі гуртка брали участь його дружина, син, дочка. Капела виступала в Москві перед делегатами VII Всесоюзного з’їзду Рад та X з’їзду ВЛКСМ. Керівник її К. Д. Кіт одержав у дарунок годинник. У програмі ансамблю були українські народні пісні «Дозволь мені, мати, криницю копати», «За городом качки пливуть» та інші. У 1939 році бандуристи успішно виступили на Всесоюзній сільськогосподарській виставці.
Партійна організація надавала великого значення військово-патріотичному вихованню колгоспників. Молодь вивчала історію Червоної Армії, здійснювала шефські зв’язки з військовими частинами. Коли в 1932 році в країні почався рух за будівництво ескадрильї «Крила ленінізму», слухачі Ружичнянської партшколи вирішили відрахувати одноденний заробіток на її будівництво.
Страшна звістка про початок війни чорною хмарою насунула на село. 22 червня 1941 року німецькі літаки скинули бомби на Ружичну, а 6 липня 1941 року ворог окупував її.
Знущання, катування, смерть принесли гітлерівці жителям села. Фашисти й поліцаї грабували населення. Понад 150 юнаків та дівчат віком від 15 до 18 років вивезли на каторжні роботи до Німеччини. По 12—14 годин працювали вони на заводах, у господарствах землевласників, зазнаючи жорстоких знущань.
25 березня 1944 року війська 1-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту визволили село від фашистів. На честь тих, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни, у парку біля школи в 1967 році споруджено пам’ятник.
За роки фашистської окупації господарство артілі зазнало великих втрат. Тільки будівель, сільгоспінвентаря, врожаю і худоби фашисти знищили і пограбували на 10 млн. 239 тис. крб. З війни в Ружичну не повернулося 166 чоловік.
Відразу ж після визволення села колгоспники Ружичної взялися за відбудову господарства. Довелося починати майже спочатку. Працювали, не шкодуючи сил. Рільники за 6 днів засіяли землю, за 10 днів зібрали врожай. Того року артіль виростила по 10,5 цнт зернових з га, по 190 цнт цукрових буряків. Восени 1944 року «Комунар» здав у фонд Червоної Армії 7200 пудів хліба.
Нелегко було працювати ружичнянцям. Ще йшла війна, не вистачало техніки, орати доводилося волами й коровами. За роки фашистської окупації земля була занедбана. Але самовіддана праця трудівників дала свої наслідки. Вже 1945 року вони одержали по 15,2 цнт озимої пшениці, 10 цнт жита з гектара. Колгосп мав 126 голів великої рогатої худоби, 231 коня, 271 вівцю. Наступного року він став мільйонером.
З липня 1946 року Ружична — центр району, названого Ружичнянським. Створено комісію для планування та забудови села: сюди переїхали установи і підприємства колишнього Проскурівського району. Для виконання будівельних робіт потрібні були матеріали. Тому в колгоспі налагодили виробництво саману й цегли. Вся робота районних установ і організацій спрямовувалась на дальше піднесення сільськогосподарського виробництва. Районна газета «Радянська правда», що виходила з 1946 року, висвітлювала на своїх сторінках хід соціалістичного змагання, публікувала виступи кращих колгоспників, трактористів, ланкових, бригадирів.
Велику виховну роботу провадили серед колгоспників партійна організація та сільська Рада, особливо у зв’язку з підготовкою до виборів у Верховну Раду УРСР в 1947 році. Почуттям великої любові до партії, уряду були сповнені слова 74-річного колгоспника Ружичної, бригадира городньої бригади Никифора Шведа, який першим прийшов віддати свій голос за кандидатів блоку комуністів і безпартійних: «44 роки прожив я при царському режимі, при якому до управління державою допускалися тільки багачі… Спасибі партії і державі нашій за щасливе життя». Готуючись до виборів, він перевиконав план прибутку від городніх культур на 50 тис. карбованців, посіяв у бригаді 4 га цукрових буряків, з яких одержав урожай по 400 цнт з гектара.
Райком партії, райвиконком приділяли велику увагу питанням культурного розвитку трудящих, охороні здоров’я. В 1946 році в Ружичній працювала районна лікарня. При районному будинку культури, відкритому в 1946 році, діяли гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, бандуристів, організовано агіткультбригаду. В репертуарі капели бандуристів була пісня «Колгоспна посівна», присвячена трудівникам артілі «Комунар». Музику до неї написав керівник капели бандуристів К. Д. Кіт.
1947 року в господарстві відновлено посіви ярової пшениці. Цей захід дав позитивні наслідки: з кожного гектара одержали по 19,7 цнт пшениці. Зібравши високий урожай, колгосп має змогу допомогти насінням сусіднім артілям. Багато зусиль для підвищення культури землеробства доклав агроном колгоспу Й. Ф. Кузьминчук, якому за самовіддану працю надано звання заслуженого агронома УРСР. Про свій досвід роботи він розповів у книжці «Технолог полів», виданій 1966 року видавництвом «Урожай». Запроваджувати нові методи обробітку полів колгоспникам допомагали шефи — наукові працівники Уманського сільськогосподарського інституту, які приїздили 1947 року до села.
Господарство міцніло. Партійна організація і сільрада дбали про вдосконалення агротехніки, поліпшення сівозмін, розвиток тваринництва. Урожайність зернових у 1955 році становила по 26 цнт з га, цукрових буряків — 369 цнт. Успіхи в рослинництві сприяли піднесенню тваринництва. Надій молока на фуражну корову збільшився того року до 2563 кілограмів, від кожної свиноматки одержано по 16 ділових поросят. Тільки від свиноферми артіль мала прибутку близько 715 тис. крб. на рік. Колгоспники спорудили 4 свинарники, кормокухню, приміщення для зберігання та підготовки кормів, водопровід і підвісну дорогу в свинарнику, кормозапарник, макуходробарку. Все господарство було електрифіковано.
Колгосп став багатогалузевим господарством. Крім рільництва, тут розвинуте садівництво, овочівництво, парниково-тепличне господарство, вівчарство, бджільництво, птахівництво, молочне тваринництво, свинарство. Господарство обслуговували млин, крупорушка, пилорама, шорна майстерня, стельмашня, кузня, черепична майстерня, електростанція.
1955 року за успіхи, досягнуті в колгоспному виробництві, артіль була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Групу трудівників Ружичної нагородили цінними подарунками: голову правління О. Л. Гуцалюка — автомашиною «Победа», бригадирів А. Н. Рагу і В. П. Філіпчука, завідуючого свинофермою М. А. Блідого — мотоциклами. Учасником виставки була й колгоспна птахоферма. Пташниця Ніна Корчак одержала від кожної курки-несучки по 164 яєць. Про свої здобутки в праці Корчак розповіла в брошурі «Наш досвід роботи по підвищенню несучості курей», виданій у Києві 1956 року.
З року в рік зростає економіка колгоспу. Високих показників добились тваринники, впроваджуючи у виробництво досягнення науки і техніки, передовий досвід. Так, у державному дослідницькому господарстві «Терезіно» на Київщині колгоспники навчилися закладати поживний силос із кукурудзяних качанів молочновоскової стиглості; із Старокостянтинівського радгоспу вони привезли племінне поголів’я свиней; вирощувати високі врожаї фруктів навчилися у російських друзів, на батьківщині Мічуріна. В лютому 1958 року за успіхи в розвитку сільського господарства і досягнення високих показників у виробництві зерна, цукрових буряків, м’яса, молока та інших продуктів сільського господарства 14 колгоспників Ружичної нагороджено орденами й медалями. Орденом Леніна нагороджено завідуючого свинофермою М. А. Блідого, агронома Й. Ф. Кузьминчука, орденом Трудового Червоного Прапора — свинарку Є. М. Тростинську, бригадира тракторної бригади М. Ф. Кота, завідуючу птахофермою М. П. Молотай, керівника рільничої бригади П. І. Трунову. Голові артілі О. Л. Гуцалюку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
1959 року «Комунар» об’єднався з сусіднім колгоспом сіл Розсоші та Нижчих Вовківців. Господарство було відстале, тому на початку спільного господарювання виробничі показники «Комунара» дещо знизились. Але сумлінна праця трудівників дала свої наслідки. 1965 року про «Комунар» заговорили знову. Він став передовим не тільки в районі, але й в області. В рік об’єднання людино-день оцінювався в 1 крб. 80 коп., а 1965 року — 3 крб. Високих показників досягнуто завдяки підвищенню родючості полів, ефективному використанню кожного гектара землі. В колгоспі розроблено систему угноєння полів, внесення органічних добрив, яких щороку вивозиться на поля близько 20 тис. тонн.
З кожним роком «Комунар» набирає сили. 1970 року на його фермах утримувалось 2242 голови великої рогатої худоби, в т. ч. 893 корови, 315 свиней, близько 27 тис. штук птиці, 200 бджолосімей. Того року урожайність зернових становила 25,5 цнт, цукрових буряків — 355, овочів — 310 цнт з гектара, а грошові прибутки— близько 2 млн. карбованців.
Восьму п’ятирічку колгоспники Ружичної завершили достроково. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 квітня 1971 року нагороджено 8 чоловік, у т. ч. орденом Жовтневої Революції голову колгоспу О. Л. Гуцалюка, зав. птахофермою Л. М. Палигу, доярку Б. І. Подлюк.
З 1954 року ружичнянці змагаються з Гатчинським колгоспом «Память Ільича» Ленінградської області. Гатчинці передали комунарівцям свій досвід поліпшення породності худоби. Не залишилися в боргу й ружичнянці. Вони допомогли російським братам сортовим насінням пшениці, ячменю, цукрових буряків, поділилися досвідом вирощування цукрових буряків.
З кожним роком стає кращою Ружична. У післявоєнний час в селі з’явилось 7 нових вулиць, все село забудоване новими житловими будинками. Всі вони цегляні, під залізом і черепицею. В селі посаджено парк на площі 1 гектар, упорядковано шосейну дорогу Ружична—Розсоша, прокладено 3 км водопроводу, упорядковано територію тваринницького містечка. В центрі села встановлено пам’ятник В. І. Леніну, тут є побутова майстерня для пошиття та ремонту одягу, головних уборів, фотоательє.
В житті села велика роль належить сільській Раді. У 1971 році колгоспники обрали до неї 87 депутатів, з них з вищою і середньою освітою — 65 чоловік. Це найбільш шановані люди. При Раді працює 7 постійних комісій: освіти й культури, сільськогосподарська, шляхового будівництва, охорони здоров’я та соціального забезпечення, торгівлі і громадського харчування, фінансово-бюджетна, соціалістичної законності. На сесіях сільської Ради, які відбуваються щомісяця, розглядаються питання колгоспного виробництва, благоустрою, роботи школи. В авангарді трудівників села — комуністи, яких на обліку в парт-організації перебуває понад 90 чоловік.
У рільництві працює 35 комуністів, у тваринництві — 9. З 1950 року правління артілі очолює комуніст з 1942 року, Герой Соціалістичної Праці О. Л. Гуцалюк.
Він один з перших організаторів колгоспу. Надійним помічником партійної організації є комсомольці — понад 150 юнаків та дівчат.
Великі здобутки має Ружична і в розвитку охорони здоров’я, освіти, культури. В селі є амбулаторія, де працює 9 чоловік медичного персоналу. Тут діють дитячі ясла-сад, кращі в області. Завідуюча яслями комуністка П. І. Трунова після війни очолювала рільничу бригаду. За досягнуті успіхи її нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора і п’ятьма медалями Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
1969 року в Ружичній побудовано нове триповерхове приміщення середньої школи на 640 учнів, яких навчають 36 учителів. Тільки за післявоєнні роки з її стін вийшло понад 300 юнаків і дівчат. Більшість з них працює в сільському господарстві. 14 випускників стали вчителями, 17 — інженерами, 4 — лікарями. Серед випускників — три кандидати технічних наук, кандидат медичних наук.
Створено умови для культурного відпочинку трудящих. У 1957 році споруджено будинок культури із залом на 520 місць. Тут встановлено стаціонарну кіноустановку, демонструються широкоекранні фільми. Працюють хоровий, танцювальний, драматичний, музичний гуртки та дитяча балетна студія. Самодіяльні гуртки Ружичної неодноразово були переможцями на обласних оглядах художньої самодіяльності, брали участь у республіканських оглядах. Успішно виступив на республіканському огляді сільської художньої самодіяльності в лютому 1956 року хор доярок, яким керувала Атланда Степанова — дочка керівника капели бандуристів К. Д. Кота. Газета «Правда» 23 грудня 1957 року писала про розвиток художньої самодіяльності в колгоспі, вмістила фото її учасників. 1970 року ружичнянські самодіяльні митці були учасниками республіканського огляду самодіяльного мистецтва.
В селі працює 3 бібліотеки, книжковий фонд яких становить 5 тис. примірників. З 1957 року тут відкрито народний музей. У селі широко відзначаються свята врожаю, організовуються молодіжні фестивалі, урочисті проводи до Радянської армії тощо. Приділяється увага організації спортивної роботи. Тут займаються легкою і важкою атлетикою, вільною і класичною боротьбою. Майже 200 юнаків і дівчат навчаються в секції академічної греблі. Комплекс спортивних споруд на величезному сільському ставку нічим не поступається міському — чудові причали, сучасний елінг. 1965 року в Ружичній відбувалися змагання на першість країни з греблі на байдарках і каное, в яких взяли участь понад 450 спортсменів з усіх союзних республік. Наступного року відбулися міжнародні змагання на байдарках і каное, а в 1969 році — вдруге змагання на першість країни з цього ж виду спорту.
Заможно й культурно живе Ружична, разом з усім радянським народом впевнено крокує вона до комунізму.
Г. М. ПЛАЩОВА
Андрей
| #
Помогите найти человека или информацию о нём. Фамилия-Кит имя — Владимир.отчество не знаю. 27.10.1949 года рождения.проживал Хмельницкий район — Ружичное (извиняюсь если не правильное написал) Ленина 5.Служил в Самаре.маму зовут Анна Романова.Сестру Тамара.Папа работал в театре Одеса.Учился в Киеве Владимировский спуск с 70-72 год Телемастером.эта вся информация которой владею.его ищет моя мама.по какой то причине связь у них давно прервалась и мама очень хочет его найти и не может.даже в жди меня писала.
Reply