Ізяслав, Ізяславський район, Хмельницька область (продовження)
У лютому 1921 року в Ізяславі відбувся повітовий з’їзд Рад, що проходив під знаком «вирішення питань будівництва робітничо-селянської республіки». З’їзд обрав В. І. Леніна своїм почесним головою і надіслав йому вітального листа. Було здійснено ряд заходів, що випливали з принципів непу. В 1923—1924 рр. в районі працювало понад 190 підприємств місцевої промисловості та 163 кустарно-ремісничі майстерні, з них близько 150 діяло у самому Ізяславі. В ці роки тут функціонувало 2 державні, 14 кооперативних і ряд приватних торговельних закладів. Місто було значним торговельним центром, який обслуговував чимало навколишніх сіл.
Протягом січня—листопада 1924 року секретарем Ізяславського райкому комсомолу працював Микола Островський. Це був улюбленець молоді, її ватажок, умілий вихователь і організатор. Під його керівництвом районна організація значно зросла, стала надійним помічником комуністів у вирішенні питань соціалістичного будівництва. Ізяславці шанують пам’ять письменника-більшовика. В центрі сучасного міста стоїть у бронзі полум’яний Островський—Корчагін, зберігається будинок, у якому жив і працював письменник; його ім’я присвоєно середній школі № 2.
У роки громадянської війни населення міста помітно збільшилося, насамперед за рахунок тимчасових переселенців, які рятувалися від голоду, погромів, безчинств банд. 1919 року в Ізяславі налічувалося понад 18 тис. жителів. У відбудовний період кількість населення дещо зменшилася внаслідок посиленого від’їзду його до великих міст. 1923 року в Ізяславі проживало близько 10 тис. чоловік, було 1210 житлових будинків.
Велика увага приділялася питанням кооперування селянських господарств. Перша невелика трудова артіль створена в Ізяславі ще 1924 року. Масова колективізація розгорнулася у 1929—1930 рр. У серпні 1929 року в місті створена артіль «Червона зірка». Наступного року організовано ТСОЗи «Краще життя», «Шлях Жовтня», 1-ї та 2-ї земельних громад. Хід колективізації розглядався на пленумі райкому партії у березні 1931 року. У рішеннях пленуму вказувалося на помилки в колгоспному будівництві, підкреслювалася необхідність класової пильності. У наступні роки ТСОЗи перейшли на Статут сільськогосподарської артілі, відбувалося злиття та укрупнення господарств. У 1941 році в Ізяславі існувало дві артілі: ім. XVIII партз’їзду та «4-й завершальний», до яких вступили всі селяни Ізяслава. У місті працювала МТС, яка обслуговувала колгоспи району. У передвоєнні роки вона мала 43 трактори, 12 комбайнів. МТС і 15 кращих трудівників її були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. Право на участь у виставці 1939 року здобув і колгосп «4-й завершальний».
Стали до ладу цегельний завод, хлібозавод, друкарня, підприємства харчової промисловості, побутового обслуговування. У ^районі провадилася велика робота щодо заготівлі та обробки деревини, що йшла на будови п’ятирічок. Ще протягом 1924 — 1927 рр. на річці Горині було побудовано невелику гідроелектростанцію потужністю 30 квт. У 30-х роках проведено її реконструкцію, збудовано дизельелектростанцію, їх загальна потужність становила 450 квт. Здійснювалися заходи щодо завершення кооперування ремісників, ліквідації приватної торгівлі. До 1939 року кустарі міста об’єдналися у 7 промислових артілей. Активізувало діяльність споживне товариство, а також установи державної торгівлі.
Розгорнулися роботи з благоустрою міста: впорядкувалися вулиці, прокладалися тротуари, здійснювалося житлове будівництво. 1931 року прокладено першу лінію водопроводу. Вже у перші роки Радянської влади відкрито районну лікарню на 120 ліжок, поліклініку, протитуберкульозний диспансер, аптеку. У 1939—1940 рр. працювало 11 дитячих майданчиків, 4 дитячі садки.
Значні зміни відбулися і в культурному житті міста. 1923 року в Ізяславі діяло 4 школи — дві початкові та дві семирічні. Напередодні війни працювало 3 середні, 2 неповні середні, 1 початкова школи, в яких трудилися 80 учителів, навчалося 1652 учні. В 30-х роках у місті функціонувало кілька культурно-освітніх закладів: міська бібліотека, райсельбуд, робітничий клуб, кінотеатр. Протягом 1919—1923 рр. виходила газета «Вісті» —орган повітового комітету партії; в 30-х роках— газета «За соціалістичне село» (у післявоєнний період—«Соціалістичне село», з травня 1962 року — «Колгоспне життя»). Було збудовано стадіон.
Тяжкі випробування випали на долю жителів міста у роки Великої Вітчизняної війни. 5 липня 1941 року Ізяслав окупували гітлерівці. Місто стало центром комісаріату (округу), тут лютувало гестапо. Гітлерівці знищили понад 16 тис. мирних громадян міста і навколишніх сіл, вивезли до Німеччини понад 1,2 тис. юнаків і дівчат. В околицях Ізяслава фашисти створили концентраційний табір для радянських військовополонених.
Звірства окупантів не похитнули мужності радянських людей, їх безмежної віри у перемогу над ворогом. Ізяславці піднялися на боротьбу проти ворога. Вчитель однієї з шкіл Ізяслава М. П. Машерук та група патріотів, що гуртувалася навколо нього, слухали зведення Радянського інформбюро, друкували та розповсюджували листівки, збирали зброю для партизанів, допомагали молоді уникати мобілізації до Німеччини. Наприкінці 1942 року окупанти заарештували групу підпільників і серед них М. П. Машерука. Мужньо тримався у фашистській катівні Михайло Павлович. Не добившись ніяких відомостей про підпілля, гітлерівські недолюдки стратили М. П. Машерука і 20 його товаришів.
Не лишалися осторонь боротьби навіть діти. Піонерка Аня Сошенська, учениця четвертого класу середньої школи № 1, за завданням брата неодноразово переносила бойові гранати із Старого міста в Нове. Дівчинка кілька разів проходила через міст повз німецького вартового, але одного разу викликала підозру і загинула. Три дні біля мосту на морозі лежало знівечене тіло юної підпільниці, потім фашисти скинули його у річку. Лише навесні тіло Ані Сошенської знайшли рибалки. Земляки свято бережуть світлу пам’ять про героїню. Її ім’ям названо кращі піонерські загони шкіл Ізяслава.
У лютому 1944 року розпочалися бої за визволення Ізяслава, які були яскравим прикладом тісної взаємодії Червоної Армії і партизанських загонів. На початку 1944 року гітлерівці сконцентрували в Ізяславі та Білогородці великі сили, здійснювали звідси напади на навколишні села, спалюючи їх, знищуючи мирних жителів, вивозячи до Німеччини молодь. Підпільний обком і обласний штаб партизанського руху прийняли рішення про розгром ворожого гарнізону в Ізяславі. Штаб виділив для участі в операції 12 загонів (2,3 тис. партизанів) із з’єднань С. А. Олексенка, Ф. С. Кота, А. 3. Одухи. Гітлерівський гарнізон в Ізяславі складався з 1,5 тис. чоловік, артдивізіону самохідних гармат, 8 танків, 2 бронемашини, 6 гармат. Крім того, окупанти одержали підкріплення з військ «СС» на 30 автомашинах.
Бої партизанів за місто розпочалися 16 лютого. До полудня ворог був вибитий з Ізяслава. Та через кілька годин гітлерівці, одержавши нове підкріплення, атакували район Нового міста. Вранці 17 лютого на допомогу партизанам підоспів стрілецький батальйон регулярних радянських військ. Але й фашисти кидали у бій все новій нові резерви. На полі бою з’явилися німецькі танки типу «Тигр». Під їх натиском партизани змушені були відступити до Старого міста. Та вже протягом наступних днів народні месники й червоноармійці повністю очистили місто від гітлерівців. У рядах партизанів безстрашно бився з ворогом 14-річний піонер Валя Котик, уродженець с. Хмелівки Шепетівського району. 17 лютого, в одному з боїв, юний герой був смертельно поранений. Під час боїв за місто фашисти втратили вбитими, пораненими і полоненими 1,4 тис. чоловік, 6 танків, 7 бронемашин, 25 автомашин та іншу техніку, багато боєприпасів і військового майна.
Трудящі міста свято шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за визволення рідної землі. У центрі Ізяслава споруджено величний пам’ятник воїнам Радянської Армії і партизанам, що загинули під час боїв за місто.
Німецько-фашистські окупанти завдали місту величезної шкоди. Вщент були зруйновані господарства двох колгоспів. Сума нанесених їм збитків становила понад 5 млн. крб. Гітлерівці зруйнували приміщення МТС, електростанції, цегельного заводу, три школи, бібліотеку, музей, кінотеатр, 210 житлових будинків.
Широким фронтом розгорнулися відбудовні роботи після закінчення Великої Вітчизняної війни. 9 червня 1945 року райком КП(б)У прийняв постанову про відбудову Ізяслава, яка виділяла у першочергові об’єкти середню школу, дитячий будинок, мости, шляхи тощо. Значна увага приділялася благоустрою вулиць, їх належному санітарному станові. Цю програму трудящі міста в основному виконали до середини 1947 року. Партійні та радянські органи Ізяслава з великою увагою займалися відбудовою промислових підприємств і господарств артілей. 1945 року запрацювали електростанція, райпромкомбінат, дещо пізніше — промислові артілі, МТС, хлібозавод.
Відбудова господарства завершилася у 1950—1951 рр. Відновили діяльність поліклініка, районна лікарня, дві середні та дві неповні середні школи. До 1958 року в місті знаходилася МТС, колектив її працівників у 1957 році був відзначений як кращий в області. В 1958 році після реорганізації МТС в Ізяславі створено PTC, а згодом об’єднання «Сільгосптехніки», що забезпечувало роботу численного парку машин навколишніх колгоспів.
У післявоєнні роки далі відбувалося організаційно-господарське зміцнення колгоспів Ізяслава. 1958 року здійснено реорганізацію приміського господарства: створено радгосп та великий колгосп. Радгосп за кілька років перетворився на велике високомеханізоване підприємство, яке спеціалізується на відгодівлі худоби. Обсяг здійсненої радгоспом у 1969 році роботи щодо заготівлі та промислової відгодівлі худоби обчислюється сумою понад 3,2 млн. карбованців.
За колгоспом закріплено близько 3, 8 тис. га сільськогосподарських угідь. Господарство оснащене сучасною технікою, воно спеціалізується на відгодівлі свиней. Разом з тим, досягнуто значних успіхів у вирощуванні зернових і кормових культур, цукрових буряків, молочному тваринництві. Приміський колгосп на кінець 60-х років подолав відставання і тепер іде в числі кращих у районі. З року в рік зростають грошові прибутки.
. Післявоєнні п’ятирічки в житті міста були новим етапом промислового розвитку. Після завершення відбудови підприємств здійснюється їх дальше розширення та оснащення новою технікою. Так, у 1956 році на реконструкцію маслозаводу витрачено 109 тис. крб. Низку невеликих підприємств об’єднано на початку 50-х років у райпромкомбінат. В його цехах виробляються будівельні матеріали (цегла, черепиця), виконуються столярні, теслярські роботи, первинна обробка лісоматеріалів, відкрито цех для виготовлення гармоній. Дрібні підприємства харчової промисловості об’єднані в харчокомбінат. За десятиріччя (1954—1964 рр.) обсяг промислового виробництва в місті збільшився у 2,7 раза, зріс рівень механізації виробничих процесів.
До 1968 року на базі цехів райпромкомбінату виросли підприємства: меблева фабрика, цегельний завод, фабрика музичних інструментів. Хлібозавод, підприємства побутового обслуговування задовольняють потреби не лише мешканців Ізяслава, але й багатьох навколишніх сіл. Районне об’єднання «Сільгосптехніки» виконує ремонт машинного парку колгоспів. На підприємствах міста в 1970 році було зайнято 2,9 тис. робітників та інженерно-технічних працівників.
У місті діє трансформаторна підстанція Добротвірської енергосистеми, що забезпечує електропостачання міста й сіл району. В Ізяславі швидко зростає споживання електроенергії як для промисловості, так і для побутових потреб. 1967 року щомісячне споживання електроенергії в середньому становило понад 400 тис. квт.-годин.
Ізяслав має розвинутий транспорт. Автобусна станція забезпечує зв’язок з Хмельницьким, Шепетівкою, Острогом та 34 навколишніми селами. Споруджено нову залізничну станцію, що значно розширило пасажирські та вантажні перевозки. Існує авіазв’язок Ізяслава з обласним центром. Налагоджено й роботу внутріміського транспорту: 5 автобусних маршрутів зв’язують між собою райони міста.
В Ізяславі інтенсивно розвивається державна й кооперативна торгівля. На початку 1970 року в місті налічувалося 12 підприємств громадського харчування, понад 40 магазинів, складів, ларків тощо. Торговельна мережа обслуговує не лише населення міста, а й села району. Ще у 50-х роках райспоживспілка запровадила таку форму торгівлі, як автокрамниці.
Здійснено великі роботи щодо впорядкування міста. Стародавній Ізяслав у цьому відношенні невпізнанний. Відбувається розширення міста — незабаром воно повністю зіллється з робітничим селищем цукровиків Клембівкою. Побудовано 9 багатоповерхових будинків на 197 квартир, готель, будинок пошти і телеграфу, універмаг, кінотеатр, комбінат побутового обслуговування, розширено водопровід. Широко провадиться індивідуальне житлове будівництво. Протягом 1965—1970 рр. міськими забудовниками споруджено 387 будинків загальною площею близько 14 тис. кв. м. Вони зручні і красиві, з певними індивідуальними рисами архітектури, що прикрашає місто. Вулиці міста і тротуари заасфальтовані, озеленені. Є в місті великий парк. Все це робить Ізяслав затишним, впорядкованим, красивим, одним з кращих районних центрів області.
Порівняно з довоєнним часом набагато зросло і поліпшилося медичне обслуговування населення. Тепер в Ізяславі є районна лікарня на 250 ліжок, протитуберкульозний диспансер на 45 ліжок, рентгенологічний кабінет, поліклініка, стоматологічна поліклініка, дитяча консультація, медичні пункти на кількох підприємствах, аптеки. В системі охорони здоров’я працює 322 медичні працівники, з них 46 лікарів. Діяльність їх спрямована на здійснення санітарно-епідеміологічних заходів та на лікувально-профілактичну допомогу населенню. Складовою частиною цих заходів є розвиток фізкультури й спорту. В центрі міста споруджено добре обладнаний стадіон. Спортивні товариства «Спартак» і «Авангард» об’єднують понад 1500 членів. Лише за 1967 рік підготовлено 223 спортсмени всіх розрядів та понад 200 значкістів ГПО.
Сучасний Ізяслав — значний культурний центр області. В місті працюють 10 загальноосвітніх шкіл, в тому числі 2 середні, середня школа робітничої молоді, спеціалізована школа-інтернат. На кінець 1970 року в школах навчалося понад 2,3 тис. учнів, працювало 182 учителі. У місті здійснюється підготовка до впровадження обов’язкової середньої освіти. Випускники ізяславських шкіл навчаються у вищих і середніх навчальних закладах багатьох міст нашої країни. За багаторічну плідну працю вчительці Г. Т. Квасовській присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР, а заступника директора з навчально-виховної роботи В. Т. Денисюка нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. В Ізяславі народився радянський літературознавець професор Г. М. Гай.
До послуг жителів міста широкоекранний кінотеатр, будинок культури із залом на 620 місць, при якому працюють гуртки художньої самодіяльності. Естрадному оркестру будинку культури присвоєно звання народного, а духовому — звання заслуженого оркестру УРСР. За хорошу організацію культурно-освітньої роботи в місті С. її. Каленичина удостоєно звання заслуженого працівника культури УРСР. В Ізяславі працюють бібліотека для дорослих, будівництво приміщення якої нещодавно завершено, а також для дітей та юнацтва, кілька відомчих і профспілкових бібліотек, їхні фонди досягають 100 тис. примірників. З року врік збільшується кількість читачів. Про зростання культурних запитів населення свідчить і передплата періодичної преси. Так, у 1970 році передплата на кожну 1000 жителів міста становила 1220 газет і журналів. Всі будинки міста радіофіковані, працює телевізійний ретранслятор.
Місто перетворилося на значний центр громадсько-політичного життя. На всіх підприємствах та в установах його є первинні партійні організації, що спрямовують зусилля трудящих на виконання завдань комуністичного будівництва. Керівництво господарським і культурним будівництвом здійснює міська Рада депутатів трудящих. До участі в роботі Ради, зокрема її комісій, на громадських засадах залучаються робітники підприємств, колгоспники з приміського господарства, лікарі, вчителі, службовці. Трудящі Ізяслава змагаються з трудящими м. Сосновська Тамбовської області. Відбувається систематичний обмін делегаціями, вивчається передовий досвід кращих виробничих колективів.
Творча праця трудящих Ізяслава належно оцінюється. З нагоди 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції техніку-шляховику міста П. М. Правдивому присвоєно звання заслуженого шляховика УРСР. Орденом Леніна нагороджено тракториста «Сільгосптехніки» І. Д. Пшоняка, орденом Трудового Червоного Прапора — колишнього секретаря райкому партії М. С. Торгова, медалями «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку» —18 працівників різних ділянок господарського і культурного будівництва. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна районне об’єднання «Сільгосптехніки» за виробничі успіхи нагороджено ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради.
Стародавня легенда розповідає, що десь під Ізяславом заховано зачаровані скарби незліченні і, щоб їх здобути, треба рішуче, під керівництвом сміливця, незважаючи на труднощі, провадити пошуки. Трудящі Ізяслава по-своєму реалізували цю думку. Під проводом Комуністичної партії, долаючи перепони, вони знайшли справжній скарб — радісне соціалістичне сьогодення і світле комуністичне майбуття свого міста.
Л. А. КОВАЛЕНКО