Михнів, Ізяславський район, Хмельницька область
Михнів — село, центр сільської Ради, розташоване на обох берегах річки Горині, за 15 км від районного центру і за 5 км від залізничної станції Клембівка, що на лінії Шепетівка — Тернопіль. Населення 1685 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Закружці і Покощівка.
На території села та його околицях виявлено пам’ятки трипільської культури III тисячоліття до н. е. і залишки поселення скіфського часу VII—IV ст. до н. е. Рештки городища в урочищі Грабині стверджують про заселення цієї місцевості у давньоруські часи.
За народними переказами назва села походить від імені князівського дружинника Михна (скорочена форма імені Михайло) — засновника чи одного з перших жителів поселення у XIII ст., який загинув у бою з татарами.
Першу письмову згадку про Михнів знаходимо в книзі Кам’янець-Подільського магістрату за 1519 рік. У XVI ст. його жителі були кріпаками князів Заславських, володіння яких являли типові феодальні маєтки з двором, ріллею, сіножатями, стодолою, ставом, млином, з двірнею і слугами. Щоб наперед зібрати данину і забезпечити собі розкішне життя, князі не раз закладали та перезакладали село. Відкупники жорстоко експлуатували населення, доводили його до такого зубожіння, що часто вже ніяких податків не могли з них зібрати. Так, львівський купець Воско Курилович 1563 року відмовився від орендування села, мотивуючи своє рішення тим, що він «час не малый держал» Михнів, але не одержав навіть внесених по закладній грошей і заборгувався.
Наприкінці XVI — на початку XVII ст. село входило до Заславської волості Кременецького повіту Волинського воєводства і належало князю Заславському. Селяни, основну масу яких становили тяглі й напівтяглі, відробляли по 2—3 дні панщини на тиждень, сплачували подимний податок з 55 димів, виконували багато інших феодальних повинностей. Вони працювали на будівництві й розширенні Білогородського, Ізяславського і навіть Кременецького замків — ламали камінь, возили ліс, насипали земляні вали тощо. Кріпаки платили податки також на користь церкви. Після того, як Заславський 1594 року перейшов у католицьку віру, в Михнові насильно запровадили унію.
Жителі села боролися проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту, брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Та загони польської шляхти, очолювані Д. Заславським, жорстоко покарали повсталих — майже вщент зруйнували Михнів, як і сусідню Білогородку. 1648 року в селі налічувалося 40 димів, а 1650 — лише 12.
Протягом XVI—XVII ст. населення Михнова не раз зазнавало нападів кримських татар, терпіло воно і від спустошливих набігів сусідніх феодалів. Кілька разів село лежало в руїнах, але відбудовувалося силами і працею трудового люду.
Швидкий розвиток фільваркового господарства, до якого входили орні землі, мисливські угіддя, пасіки, пасовища, ліси, млини, ставки, місця рибної ловлі на річці Горині тощо, почався у XVIII ст. Зросла потреба князів Заславських (а з середини XVIII ст.— Сангушків) у грошах, тому посилилася й експлуатація селян. Власники фільварку вивозили на ринки Волині й Західної Європи сільськогосподарські продукти, насамперед хліб. Посіви під зернові культури значно розширилися, насамперед за рахунок відібраних у селян земель, які до цього не входили до фільваркової частини. Особливо погіршувалося становище кріпаків, коли Михнів віддавали в оренду. Додаткові прибутки князям давало монопольне право на помел зерна і продаж спиртних напоїв. Часто бувало так, що феодал відбирав і селянський урожай для переробки на гуральні. Селяни залишалися без насіння, їх поля заростали бур’янами, господарства розорювалися. Збільшувалися у фільварках посіви цукрових буряків, особливо коли 1844 року побудували Клембівську цукроварню.
Під час проведення реформи 1861 року селяни викупили у Сангушків 1743 десятини землі. Кращі землі й місця риболовлі на Горині князь залишив собі. Реформа не виправдала надій селян на забезпечення землею. Наділи через зростання кількості населення поступово подрібнювалися. На плечі жителів важким тягарем лягали численні податки. Крім викупних платежів, вони сплачували подушне, державний земельний податок, земські, мирські та страхові збори. Двічі — у 1882 і 1893 роках — селяни збирали кошти на будівництво церкви, житлових приміщень для священнослужителів; вони виплачували попові 300 крб. на рік за службу, 100 крб.— за навчання дітей, окремо за треби. Гостро стояло питання про сервітути. Селяни наприкінці XIX ст. самовільно захопили місця риболовлі на річці Горині. Та Сангушко подав скаргу до Житомирського суду і виграв справу.
Досить розвинутим у селі наприкінці XIX ст. було ремесло. Майстерністю славилися михнівські теслі, муляри, шевці, ковалі й особливо ткачі, у яких замовляли полотно навіть жителі навколишніх сіл. Все ж більшість населення не могла прогодуватися і йшла в найми до куркулів, на Клембівську цукроварню або ж на цукрові плантації Сангушків. Всюди їх чекали гноблення й експлуатація, заробітку ледве вистачало на одежину. З голоду, хвороб і пошестей не вилазило село.
Зростала класова свідомість і солідарність гноблених. 22 травня 1905 року стався виступ селян Михнова, які разом із жителями Білогородки й Чижівки вимагали підвищення оплати праці на бурякових плантаціях. Страйк припинився лише 12 червня.
Все далі поглиблювався процес подрібнення та розорення селянських господарств. У 1910 році населення Михнова становило 1888 чоловік, а кількість господарств — 342. На ці двори припадало 1441,2 десятини придатної землі. 22 господарства зовсім не мали землі, 72 — володіли земельним наділом до 2 десятин, 168 — до 5; 72 — до 6; 8 — до 8 десятин. 72 двори не мали робочої, 19 — ніякої худоби. Таким чином, основну частину населення Михнова становили бідняки та маломіцні середняки. Земля оброблялася примітивним способом. У селі не було жодної сівалки й жатки. Основний інвентар — сохи та плуги з дерев’яними частинами, але їх мали не всі господарі. Сіяли вручну, жали серпами. Середній урожай озимих не перевищував сам-6, ярих — сам-4.
Довгий час село не мало медичної допомоги, лікувались у знахарів та бабок. Лише 1914 року почав діяти фельдшерський пункт, який обслуговував 22 населені пункти Михнівської волості (утворена 1861 року). В 1871 році відкрито однокласне народне училище міністерства народної освіти. Священики ревно слідкували, щоб викладачі училища захищали інтереси церкви й самодержавства. Спершу училище містилося в будинку священика, який сам навчав селянських дітей. 1872 року побудували спеціальне приміщення і до школи прислали вчителя з Києва, який, за свідченням священика, «почав зразу ж проводити в середовище селян шкідливе вільнодумство, противне релігії…, вчитель той був вигнаний з парафії священиком Славінським». Пізніше, коли училище було укомплектоване, за священиками залишилося лише викладання закону божого, але й тоді вони втручалися у справи освіти. Про щось більше, ніж однокласне училище, ніхто з селян не міг і мріяти. Коли селянин А. Гурський звернувся до попа за рекомендацією для сина, якого хотів відвезти до міста для продовження навчання, той відповів: «А де ми, Андрію, своїх дітей дінемо, якщо селянські будуть учитися?».
Незабаром після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді, в середині листопада 1917 року Радянську владу було проголошено в Михнові. Окрилені ленінськими ідеями, трудящі створювали органи влади, приступили до здійснення нових революційних перетворень. Та радісні мрії й сподівання їх на кращу долю швидко затьмарилися. В лютому 1918 року село окупували австро-німецькі війська, а після їх відступу наприкінці року його захопили петлюрівці.
Навесні 1919 року через Ізяславський повіт пройшла рейдом бригада радянських кіннотників. Петлюрівці відступили. На початку квітня у Михнові створено волосний і сільський ревкоми. Але в серпні село захопили знову петлюрівці, а в листопаді — польські інтервенти.
Біднота піднімалася на боротьбу проти зовнішніх та внутрішніх ворогів країни Рад. Добровольцями вступили до лав Червоної Армії бідняки І. К. Пахарчук, О. Д. Тартак, М. А. Кушнірук, Н. О. Юрчук та багато інших. Бійцем 25-ї Чапаєвської дивізії був Ю. У. Качка. Житель села І. 3. Тартак мав зв’язки з Ізяславським підпіллям, брав участь у його діяльності.
В липні 1920 року, коли село визволили частини 45-ї Волинської стрілецької дивізії, тут відновилася Радянська влада. Почали працювати волосний і сільський ревкоми, яких очолили П. А. Тинюра й Л. І. Власюк, створили волосний кохмнезам. Велика робота провадилася щодо забезпечення червоноармійських частин продовольством, кіньми. У вересні 1920 року петлюрівцям вдалося знову захопити село, але ненадовго. У листопаді його визволили бійці 380-го Богунського полку. Радянську владу встановлено назавжди. З грудня 1920 року відбулося перше засідання Михнівського волосного революційного комітету під головуванням П. А. Тинюри. Почали працювати його відділи: земельно-продуктовий, санітарний, соціального забезпечення, народної освіти. Волревком приступив до відновлення роботи сільревкомів та комітетів незаможних селян. На початку 1921 року створено сільський КНС. На волосному з’їзді Рад, що відбувся 3 квітня 1921 року, обрано волосний виконавчий комітет Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Того ж місяця створено і сільську Раду. У вересні організовано волосний партійний осередок.
Комуністи, комнезамівці вели перед у боротьбі за відбудову народного господарства, активно підтримували заходи Радянської влади. Волвиконком вирішував-питання про створення насіннєвого фонду, ремонт шляхів, розв’язував земельні справи тощо.
Тільки закінчилася громадянська війна, а на країну насунулося нове лихо — голод. Навесні 1922 року в селі створено комісію допомоги голодуючому населенню, з її ініціативи селяни зібрали 963 пуди хліба й вилучили церковні цінності. Трудящі села прийняли 9 дітей з інших губерній, хоч їм самим теж доводилося нелегко: 1921 року град вибив майже 80 проц. посівів.
Населення піклувалося про Червону Армію, оточувало її постійною увагою і любов’ю. З успіхом проходили в селі «Тиждень достатку червоноармійця», «Місячник червоної казарми», «Тиждень допомоги червоноармійським родинам». До фонду армії селяни вносили хліб, збирали кошти для повітряного флоту та на побудову міноносця «Незаможник».
Одним з найважливіших заходів Радянської влади було проведення землевпорядкування. Для практичного здійснення розподілу землі серед безземельного й малоземельного селянства волосний комнезам у лютому 1921 року створив спеціальну комісію з незаможників. На основі місцевої норми наділу на їдця багато господарств бідняків і маломіцних середняків одержало польову землю та присадибні ділянки з колишніх нетрудових володінь. 1922 року 379 дворів Михнова з 1995 жителями мали вже 2012 десятин землі.
Полум’яними пропагандистами рішень партії і уряду були перші комуністи й комсомольці. Сільський партійний осередок створено 17 листопада 1923 року, він під час ленінського призову поповнився 3 комуністами з числа активістів. 1924 року організовано сільську комсомольську організацію. У перших зборах комсомольців села брав участь секретар Ізяславського райкому комсомолу М. О. Островський, згодом видатний радянський письменник.
Значна увага приділялася охороні здоров’я трудящих. На початку 1921 року в Михнові відкрито фельдшерський пункт, здійснювалися санітарно-профілактичні заходи щодо боротьби з епідеміями тифу, віспи, скарлатини. Енергійно провадилося шкільне будівництво. Влітку 1920 року відремонтовано навчальне приміщення, наступного року тут працювало 4 вчителі. Для школи виділили 10 десятин землі з колишніх нетрудових володінь. Через три роки відкрито ще одну трудову початкову школу. Діяли хата-читальня, пункт ліквідації неписьменності, сільський клуб, у якому влаштовувалися лекції, бесіди, виступав місцевий драматичний гурток. Населення передплачувало газети «Правда», «Волинський пролетарий», «На сторожі» та інші видання. 1924 року в селі створено бібліотеку.
Енергійно підтримували селяни ленінський кооперативний план. 15 жовтня 1922 року відбувся волосний з’їзд комнезамівців, на якому вирішено створити в селах кооперативні об’єднання, насамперед — для вирощування цукрових буряків. У березні 1924 року створено Михнівське сільськогосподарське кредитне товариство. Незабаром воно одержало кредит у сумі 2 тис. крб. на придбання корів, коней, інвентаря. Район його діяльності охоплював 11 сіл. Через рік у Михнові організовано споживче товариство, а 1928 року — машинно-тяглове товариство «Радянський середняк».
Кооперування селян сприяло дальшому піднесенню сільського господарства. Велику роль відігравали й сільськогосподарські конкурси, які з ініціативи комсомольців провадилися в селі щороку. Селянство все більше переконувалося, що лише в колективі можна позбутися злиднів, побудувати заможне життя. 24 листопада 1929 року на об’єднаних партійних і комсомольських зборах обговорювалося питання про перехід до спільного обробітку землі та масового кооперування незаможних селян. Для практичного керівництва цією роботою створили організаційне бюро, яке складалося з представників партійної організації, сільської Ради, комнезаму, споживчого товариства, жінок-делегаток.
У грудні 1929 року організовано перше товариство для спільного обробітку землі, яке в січні наступного року реорганізувалося в артіль. Очолив її комуніст, ветеран громадянської війни Н. О. Юрчук. У січні — на початку лютого 1930 року вона об’єднувала вже 70 проц. загальної кількості дворів села.
Навесні наступного року з ініціативи комуністів у колгоспі розгорнулося соціалістичне змагання між бригадами і ланками. Досягнення перших років колективного господарювання демонструвалися на сільськогосподарській виставці, що відбулася в Ізяславі в жовтні 1931 року. За високі показники колгосп одержав грошову премію.
Запеклий опір колективізації чинили куркулі. Залякуючи селян, вони ширили чутки про те, що Радянська влада довго не протримається. Куркулі проникли до машинно-тракторного товариства, ухилялися від здачі лишків хліба державі, відмовлялися давати тяглову силу для допомоги незаможникам, палили громадські будівлі, загрожували активістам, намагалися дискредитувати радянських працівників. Та підступи класового ворога провалилися. 1934 року суцільна колективізація в селі завершилася. Переважна більшість з 439 господарств села подала заяви про вступ до колгоспу. Із загальної кількості 1468 га землі за колгоспом ім. ХТЗ закріпили 1306 гектарів.
У 1936 році село відвідав перший секретар Центрального Комітету КП(б)У С. В. Косіор6. Він розмовляв з місцевими комуністами, колгоспниками, цікавився артільними справами. Сердечною була зустріч С. В. Косіора з членами буряківничих ланок п’ятисотенницями П. Я. Власюк, Г. Д. Господарчук, М. Я. Іванюк.
Значних успіхів досяг колгосп ім. ХТЗ у довоєнні роки. Розширювалися посіви під цукрові буряки, зростала урожайність колгоспних ланів. 1936 року колгоспники зібрали зернових пересічно по 13,7 цнт, цукрових буряків — 205 цнт з га. Артіль побудувала добротні приміщення для громадської худоби. На полях застосовувалася сільськогосподарська техніка Ізяславської, а згодом Білогородської МТС. Ширилося соціалістичне змагання, перед у якому вели комуністи і комсомольці. Заслужену славу здобули комсомолки-п’ятисотенниці ланкові М. Я. Іванюк, І. Д. Господарчук, П. Я. Власюк. Значною подією в житті села було нагородження орденом Леніна М. К. Сокола — комсомольця, одного з перших сільських трактористів, учасника Всесоюзної наради ударників праці 1935 року. У 1939 році артіль брала участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.
Активізувалося політичне життя в селі. Широко обговорювався проект нової Конституції СРСР. 1938 року під час виборів до Верховної Ради УРСР депутатом по Ізяславському виборчому округу обрали вчителя михнівської школи І. Я. Сологуба. Населення одностайно віддало свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
Заможно жили колгоспники. Кожна сім’я мала корову, іншу худобу, птицю, добре оплачувався трудодень.
У хатах засяяли лампочки Ілліча.
Михнів помітно забудовувався: стали до ладу нова школа-десятирічка, клуб, сільський універмаг, хата-лабораторія, філія зв’язку.
Медичне обслуговування населення здійснювали амбулаторія, пологовий будинок. Канули у вічність неуцтво і темрява. Колгоспниця М. Гудзь розповідала: «Я була зовсім неписьменною. Коли в нашому селі організували лікнеп, одразу записалась і відвідувала його ретельно. Важко було мені вчитися — немолода вже. Внаслідок упертої роботи над книжкою стала добре читати, писати і навіть в задачах почала розбиратись. Колись я тільки чула, як хтось читав твори Т. Г, Шевченка, а зараз сама все читаю». Неписьменність у селі ліквідували до 1939 року. Дві початкові школи 1928 року об’єдналися в одну. В 30-х роках відкрилися семирічна і середня школи, у яких напередодні війни працювало 18 вчителів, навчалося 450 учнів. До 1939 року село дало країні значну кількість спеціалістів різних галузей народного господарства, у т. ч. 2 агрономи, 43 механізатори, 25 педагогів, 5 лікарів.
Своє дозвілля молодь проводила у сельбудинку, при якому працювали гуртки художньої самодіяльності, бібліотека, випускалася стінна газета. 1936 року в селі відкрили ще один клуб. На районному фестивалі народної пісні, музики і танцю чоловічий хор Михнова здобув одну з перших премій і одержав путівку на окружний фестиваль. Колгосп закупив для клубу комплект духових інструментів.
Та ось почалася Велика Вітчизняна війна. Лютий ворог, мов сарана, сунув на радянську землю, вбивав, нищив, грабував, лишав за собою страшні руїни, згарища, попіл, тисячі трупів, ріки невинної людської крові… 5 липня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Михнів. Гітлерівці примушували колгоспників працювати в «общинному господарстві». Ніколи не забути жителям диких звірств фашистів. Лише 27 листопада 1943 року вони розстріляли 12 колгоспних спеціалістів. На каторжні роботи до Німеччини вивезли 242 чоловіка. Жителі села активно допомагали партизанам — 87 чоловік пішли в загони ім. Хмельницького, ім. Пархоменка, ім. Михайлова. За зв’язок з ними фашисти розстріляли кількох чоловік.
Тимчасова окупація Михнова тривала близько трьох років, його визволили 28 лютого 1944 року бійці 1161-го полку 351-ї стрілецької дивізії 3-ї гвардійської танкової армії за активної допомоги партизанів. Під час відступу знавіснілі фашисти спалили 147 господарств колгоспників, від їх рук загинуло ще 19 чоловік. У відкритому листі на адресу Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі михнівці
Із болем писали: «Немає тепер Михнова. Як та пошесть налетіли на нас фашисти… Есесівські команди, мов навіжені, гасали з віхтями соломи по селу і палили наші хати, наш колгосп… А що найболючіше, громадяни судді, людей наших, односельчан, сусідів з автоматів постріляли, гранатами в льохах побили. В усіх їх діти, сестри, брати залишились, а в Дейкуна Михайла залишилася одна стара мати. І ходить старенька вже другий рік щодня на могилу синову. Прийде, сяде і плаче: «За що вони мого Михалка вбили?» питає, говорить сама до себе. Запитайте їх, громадяни судді! … Покарайте їх, ворогів народу, судом праведним!».
Після визволення багато жителів села влилося до лав Червоної Армії. За бойові заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни нагороджено 118 михнівців. 167 вихідців з села віддали своє життя за Батьківщину. їх імена викарбувано на пам’ятнику, спорудженому 1968 року.
Ще гриміли бої на заході, а населення вже почало відбудову господарства. Нелегка чекала їх робота. Село було у згарищах. Фашисти знищили або вивезли значну кількість худоби, пограбували школу, амбулаторію, знищили бібліотеку, зруйнували млин. Загальна сума збитків, що їх завдано господарству села і колгоспові, перевищувала 2 млн. карбованців.
Усі відбудовні роботи лягли на плечі жінок, підлітків. 19 березня 1944 року загальні збори колгоспників обрали правління колгоспу. Члени артілі зобов’язались організовано і вчасно провести весняну сівбу. Вони викликали на змагання колгосп с. Мислятина. Так почалася битва за врожай у визволеному селі. Одна з михнівських колгоспниць розповідала про події того часу: «Коли тільки фашистів прогнали, всі жінки на відбудову села вийшли. У плуги запрягли свої корівки, коні, бички — все, що могло тягнути, а в косовицю — жодного чоловіка в полі, одні ми з косами». 1946 року 20 колгоспників нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» До 1950 року колгосп не тільки загоїв важкі рани, заподіяні війною, але й перевищив довоєнний рівень виробництва.
Сільська Рада і правління колгоспу ім. ХТЗ (згодом перейменованого на «Більшовик») багато уваги приділяли відбудові та благоустрою села. За п’ять років збудовано 150 хат, а також 2 конюшні, корівник, вівчарник. Артільне господарство стало одним з кращих у районі.
У вересні 1950 року до колгоспу «Більшовик» приєдналися артілі сусідніх сіл Покощівки, Закружців, центральна садиба укрупненого господарства розташувалася у Михнові. Площа земельних угідь його становила близько 3,7 тис. га. Артіль не раз виходила переможцем у змаганні з сусідніми господарствами, з артіллю «Страна Советов» Ярославської області.
У 50-х роках артіль «Більшовик» очолював досвідчений керівник комуніст В. Я. Бардаченко. За успіхи в розвитку тваринництва, високу врожайність 1958 року господарство нагороджено дипломом 2-го ступеня ВСГВ і премійовано автомашиною.
Об’єднаному колгоспові стало під силу здійснювати велике капітальне будівництво, закупити у держави значну кількість сільськогосподарських машин. Після введення 1963 року в дію Мислятинської ГЕС здійснено суцільну електрифікацію села. В роки семирічки в артілі збудовано 7 тваринницьких ферм, чимало підсобних підприємств: ремонтно-технічну майстерню, автогараж, склад для мінеральних добрив тощо. Водночас з поповненням машинно-тракторного парку зростали механізаторські кадри. На початку 1968 року в артілі працювало 107 механізаторів. Висока технічна оснащеність господарства дала можливість провести меліоративні роботи, значно полегшити працю колгоспників.
У рік Ленінського ювілею трудівники Михнівського колгоспу підсумували свої досягнення за восьму п’ятирічку. Відбулося багато відрадних змін: зросла врожайність полів, колгосп почав продавати більше продукції державі. Зернових зібрано пересічно по 27 цнт, цукрових буряків — по 382 цнт з га. Впровадження комплексної механізації в рослинництві і тваринництві сприяло росту продуктивності праці. Яскравим показником економічного зміцнення колгоспу стали неподільні фонди, які 1970 року становили понад 1,9 млн. крб. Значні прибутки дають господарству 60-гектарний сад, цегельний завод продуктивністю 3 млн. штук цегли на рік, на якому працює 70 чоловік. Після спорудження на річці Горині міжколгоспної ГЕС у центрі села розлився великий став.
Колгосп пишається своїми передовиками. Кукурудзовод Г. П. Олійник за вирощення 1965 року по 260 цнт кукурудзи з га на силос на площі 95 га нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Цієї нагороди удостоїлися бригадири В. О. Тарасюк і Ф. І. Улянич; Д. О. Сабадишина відзначено орденом «Знак Пошани». 1971 року ланкового механізованої ланки В. І. Бойка нагороджено орденом! Леніна. Успішно розв’язується питання підготовки колгоспних кадрів. Правління колгоспу і партійний комітет розробили план підготовки спеціалістів за рахунок господарства з тим, щоб до 1975 року всі бригади, ферми та інші ділянки виробництва очолювали працівники з середньою або й вищою освітою.
Село інтенсивно забудовується. За післявоєнні роки споруджено будинок культури, магазин, приміщення для правління колгоспу та ін. Щороку справляють новосілля 15—20 родин. Лише протягом 1965—1967 рр. споруджено 52 житлові будинки. Контроль за правильною забудовою села та впорядкуванням вулиць здійснює сільська Рада.
В селі діють фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, дитячі ясла. Працює середня школа, в якій 1968 року 29 учителів навчали 430 учнів; 40 проц. дорослого населення села має вищу і середню освіту, половина — незакінчену середню, лише 10 проц.— початкову.
Добру славу заслужив сільський будинок культури, що має зал на 450 місць. При ньому створено гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, танцювальний. Часто виїжджає з виставами і концертами до інших сіл михнівська агіткультбригада. Сотні постійних читачів має місцева бібліотека. Члени групи товариства «Знання» систематично виступають з лекціями і бесідами. Вже стало традицією проведення зустрічей з передовиками сільськогосподарського виробництва, ветеранами праці, громадянської та Великої Вітчизняної воєн. У будинку культури зберігається колгоспна Книга пошани, обладнано кімнату передового досвіду, є краєзнавчий куток. Значною подією в культурному житті села стало відкриття 1969 року народного музею. З 1957 року в колгоспі видається багатотиражна газета «Михнівські вісті», працює місцевий радіовузол.
Заможно і культурно живуть сьогодні трудівники села. З великим творчим піднесенням здійснюють вони славні накреслення Комуністичної партії й здобувають нові успіхи.
В. А. КОВАЛЬЧУК, А. І. МАМАЛИГА