Нігин, Кам’янець-Подільський район, Хмельницька область
Нігин (до середини XVIII ст.— Нігин-Буда) — село, центр однойменної сільської Ради. Розташований біля річки Смотричу і пасма скелястих вапнякових гір, що називаються Товтрами. Відстань до районного центру — 18 км, до залізничної станції Нігин — 3 км. Населення — 1698 чоловік. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Думанів і Сахкамінь.
Як свідчать археологічні знахідки, територія села та його околиць була заселена з найдавніших часів. У районі Нігинських (Залуцьких) печер виявлено поселення пізнього палеоліту та мезоліту, знайдено знаряддя праці та посуд трипільської культури, розкопано залишки ранньослов’янського поселення черняхівської культури.
Перша документальна згадка про Нігин, як про поселення, що належало Кам’янецькому римсько-католицькому єпіскопату (біскупії) датується 1530 роком. 1537 року в селі налічувалося шість великих дворищ, що мали близько 130 десятин польової землі. До 1578 року площа польової землі збільшилась у три рази, кількість населення зросла у 4—5 разів. В останній чверті XVI ст. в Нігині було 17 господарств, кожне з яких мало повний лановий наділ. Селяни відробляли на користь епіскопа 2—3 дні на тиждень панщини, шарваркові і сторожові дні, а також віддавали йому десяту частину пряжі, меду, яєць, птиці. Крім тяглих господарств, було 6 городників, 3 комірники, 7 вуглярів та ремісник.
В XVI—XVII ст. Нігин та інші села Поділля зазнали неодноразових спустошливих нападів татар. Це паралізувало його господарську діяльність, уповільнювало приріст населення. Про один з таких нападів розповідається в переказі, записаному київською археологічною експедицією, яка 1883 року досліджувала відомі Нігинські печери. Кожного разу, коли до Нігина і сусідніх сіл Залуччя і Черча надходили звістки про наближення татар, жителі збирали своє майно, дітей, старих та з допомогою високої драбини піднімалися до печери. Іноді їм доводилося жити тут тривалий час, і у печері нерідко влаштовувалися сватання та весілля. За переказом, під час одного весілля наречена таємно вийшла з печери, щоб принести хрещатого барвінку для вінка, але її помітили татари. Кілька вершників кинулися до дівчини, схопили і примусили сказати, де сховалися жителі села. Дізнавшись про схованку, татари проникли туди, закидали вузький прохід у печеру хмизом і підпалили його. Ні плач дітей, ні благання дорослих ніщо не допомогло. Всі, хто був у печері, загинули.
Конфісковані у епіскопа нігинські землі в 1795 році були подаровані графині Браницькій. Пізніше її дочка продала маєток і 287 кріпаків Сарнецьким, які володіли ним до 1895 року.
На початку XIX ст. власник Нігина, використовуючи місцеві природні ресурси та працю селян-кріпаків, відкриває у своєму маєтку невеликі промислові підприємства — гуральню, броварню, тартак (лісопильню), цегельний завод, запроваджує гончарне виробництво, відновляє випалювання деревного вугілля.
Доходи поміщика зростали, а становище селян дедалі погіршувалося. Зменшувалася кількість дворів, що користувалися повним наділом землі, та збільшувалося число піших дворів, городників. У 1845 році з 98 кріпацьких господарств Нігина лише 37 мали повний польовий наділ (7,4 десятини), 52 двори користувалися половиною наділу, а 9 — лише присадибними ділянками. Чотири бобилі, що не мали землі і свого господарства, тулилися у родичів або в заможних господарів. З своїх наділів землі кріпаки збирали низькі врожаї — по сам-4, сам-5 (35—45 пудів з десятини).
Тяглі і піші господарства відбували по три дні панщини влітку і по два дні взимку, 12 згінних (літніх) і 12 шарваркових (будівельних) днів, несли нічну сторожу. Навіть ті селяни, що не користувались польовою землею, працювали на пана по два дні на тиждень влітку і по одному дню взимку. Для більшості селянських господарств була обов’язковою сплата грошового оброку (дарщизни). Тяглі двори платили пану по 1 крб. 80 коп., піші — по 60 коп. на рік сріблом.
Після запровадження в 1847—1848 рр. т. зв. інвентарних правил за селянськими господарствами були закріплені ті ж наділи, якими вони користувалися й раніше. Панщина для чоловіків була зменшена з 145 днів на рік до 102, зате жінки зобов’язані були працювати в маєтку по одному дню на тиждень (до реформи вони відбували лише згінні дні, вирощували овочі на поміщицькому городі, виготовляли для панського двору пряжу). Крім того, кожне тягле і піше господарство мало відбувати на рік по 8 шарваркових днів та по 2 рази на місяць нести нічну сторожу.
Селяни сподівалися, що полегшення принесе їм скасування кріпосного права. Однак ці сподівання виявилися марними. За уставною грамотою у поміщика Сарнецького після реформи залишилося близько 1050 десятин угідь, у т. ч. 389 десятин лісу. Селяни одержали тільки 495 десятин орної землі. Ні лісу, ні сіножатей вони не мали. Пан позбавив наділів збіднілих і дворових селян. У скарзі, надісланій 24 квітня 1871 року подільському губернатору, житель Нігина В. І. Слободян писав: «Ми, дворові, були переведені в будинок поміщика для різних робіт замість виконання звичайної повинності. Тепер, на наше нещастя, ми залишились без наділу і житла, тому самі не знаємо, що робити і куди дітись з дітьми. Нам особливо прикро, коли згадаємо, що наші кращі роки проведені у тяжкій праці в господарстві поміщика. До височайшого повеління про селян і після нього у нас була садиба чи орна земля, які мали бути залишені за нами, але зараз поміщик Сарнецький позбавив нас усього під приводом, що ми не записані до грамоти». Губернські власті змушені були втрутитись і задовольнити деякі вимоги селян. Однак пан відмовився повернути ті ділянки землі, які належали кріпакам раніше. Він виділив їм малопридатні землі, що використовувалися під сіножаті.
Розмір земельного наділу, який закріплювався за селянським двором, залежав від майнового стану господарства. З 114 кріпацьких господарств Нігина, що користувалися польовою землею, лише 25 одержали повний наділ (по 7,4 десятини орної землі). 85 пішим дворам було відведено по 3,7 десятини, а за 4 городниками закріплено лише присадибні ділянки. За одержані землі нігинські селяни з 1864 року мали сплатити на протязі 49 років 26,5 тис. карбованців.
«Положення» про реформу передбачало створення органів «селянського самоврядування», що були в повній залежності від поміщика і мали дуже обмежені функції. Нігинці здобули право проводити сільські сходи, які обирали сільського старосту і представників на волосний сход, розглядали питання про розподіл податків та повинностей, виносили постанови у справах про поділ родинного майна тощо.
У кінці XIX і на початку XX ст. посилився процес дальшого зубожіння селян. Інтенсивне дроблення земельних наділів, яке було наслідком проникнення капіталістичних відносин і швидкого зростання населення села, призвело до створення значного прошарку безземельних і малоземельних селян. 1906 року з 278 селянських
господарств 55 не мали польової землі, у 120 — наділ не перевищував одної десятини, 91 двір мав по 2—3 десятини і тільки 12 господарств володіли 4—5 десятинами. На одного жителя села в середньому припадало по 0,43 десятини, а поміщик володів 792 десятинами кращих орних земель та 261 десятиною лісу.
Дрібними були наділи селян, та й ці клаптики землі вони не могли як слід обробити. Лише 128 господарств мали робочу худобу, 69 — плуги, 110 — рала, 96 — драпаки. В селі не було ні жаток, ні молотарок. При низькому рівні агротехніки і відсталій трипільній системі землеробства урожайність зернових протягом 1905—1913 рр. не перевищувала 60 пудів з десятини, а бідняцькі господарства збирали ще менше.
Частина нігинців займалася кустарними промислами. Десять господарств виробляли тканини, 8 — шевцювали, 4 — кравцювали, 17 — виконували столярні і теслярні роботи, 10 — виготовляли дрібні сільськогосподарські знаряддя.
Відсутність засобів до існування змушувала нігинців шукати заробітків на стороні. Частина селян виконувала сезонні роботи у господарстві поміщиці Іванової- Луценіної (нової власниці Нігинського маєтку), 32 господарства займалися візникуванням. Кожної весни десятки нігинських бідняків йшли у бессарабські степи, де чекала їх виснажлива праця в поміщицьких економіях. 14 селянських родин переселились у далекі оренбурзькі степи, а 27 жителів села подались за океан. Ось що розповідав у 1936 році про бідняцьке життя у дореволюційному Нігині колишній наймит М. М. Тимчук: «Як згадаю блукання по бессарабських степах та поміщицьких маєтках, то аж мороз по тілу пробіжить. Щороку доводилося найматись у «строк» на три місяці. Коли ж повертався додому, то у рубцях порваних шматин приносив більше нужі, ніж зароблених копійок. Зазнав і я американського «раю». Біда була скрізь однакова. Бачив, як тисячі людей ходили голодні і просилися у найми, але їх не брали. Бачив, як обливали окропом безробітних, щоб вони не бунтували. Болісно було дивитись, що людина не вбиває, не краде, а її так тяжко карають тільки за те, що вона вимагає роботи».
Непривабливий був і зовнішній вигляд Нігина. Вздовж двох вулиць, що тяглися від шляху Кам’янець-Подільський—Проскурів до Товтрів, тулилися старенькі хати, часто з обдертими солом’яними стріхами. Біля шляху, з одного краю села височіла двоповерхова етапна в’язниця, на протилежному кінці — церква.
Про здоров’я трудящих ніхто не турбувався. Нігин входив до Смотрицької дільниці, яку обслуговував лікар та фельдшер (колишній ротний санітар). Звичайно, два медичні працівники не могли подати належної допомоги жителям 23 населених пунктів, що входили до лікарняної дільниці.
В 30-х роках XIX ст. в селі засновано парафіяльну школу, яку відвідували діти службовців поштово-кінної станції та етапної в’язниці. В 60-х роках деякий час працювала недільна школа грамоти, у 1887—1895 рр.— школа для дівчаток, яка була згодом закрита за браком коштів. Майже 60 років парафіяльна школа розміщувалась у церковній сторожці і лише 1893 року на кошти громади для неї збудували приміщення. В школі працювало 2 вчителі, вчилося 70—80 дітей. Повний трирічний курс навчання закінчували лише 8—10 дітей заможних селян, решта залишала школу, ледве навчившись читати, писати та рахувати.
Злиденне життя, безправне становище штовхали селян на боротьбу проти гнобителів. Нігинці брали участь у революційному русі, яким в 1905—1907 рр. була охоплена вся країна. У березні 1905 року сільська біднота прогнала з поміщицького лісу стражників і почала рубати панський ліс. Влітку 1907 року в Нігинському маєтку відбувся страйк сільськогосподарських робітників: під час жнив жоден наймит не вийшов на панське поле. Страйк тривав понад місяць. Місцеві власті за активну участь у ньому заарештували і кинули до в’язниці 5 нігинських селян.
Настав 1917 рік. Дізнавшись про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції, нігинці у квітні 1917 року усунули від влади старосту та обрали сільський виконавчий комітет.
18 квітня (1 травня) 1917 року в Нігині вперше відбулася маніфестація жителів села, присвячена 1-му Травню. Місцеві багатії намагалися використати мітинг селян, щоб проголосити свою солідарність з імперіалістичною політикою Тимчасового уряду. Вони навіть зробили спробу організувати збір грошей, зерна та інших сільськогосподарських продуктів до «фонду допомоги фронту». Однак ця витівка сільських «патріотів» провалилася. Жінки, чоловіки яких перебували на фронті, першими висловили невдоволення діями куркулів, їх підтримали інші. «Патріоти» змушені були поспіхом залишити мітинг.
Влітку розгорнулася боротьба селян проти поміщицької експлуатації. Коли селяни зажадали підвищення плати за роботу в Нігинському маєтку, орендар Журавський розпорядився почати збирання хлібів жатками. Проте жінки не допустили робітників, що працювали на машинах. Орендар змушений був погодитися на збирання хліба за третій сніп.
Незабаром Журавський відмовився від оренди маєтку, і поміщиця передала нігинські землі в оренду власнику Маківського цукрового заводу. Але селяни запротестували проти такого рішення і на сільському сході оголосили землю громадською.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді у Нігині розгорнулася боротьба за здійснення ленінського Декрету про землю. Сільський земельний комітет і революційні солдати 64-ї піхотної дивізії, підрозділи якої розмістились у волосному центрі — с. Циковій, допомогли селянам в організації цієї роботи. Радянська влада встановилась у селі в середині січня 1918 року. Тоді ж конфісковано поміщицьку землю і сільськогосподарський реманент.
Наприкінці лютого 1918 року в село вдерлися австро-німецькі війська. З місцевих багатіїв було призначено старосту, у травні тут з’явився загін т. зв. державної варти. Окупанти і гетьманські власті вимагали від селян повернути конфісковане панське майно, здавати для потреб німецької армії зерно, худобу. Проте нігинці відмовлялись виконувати ці розпорядження. За опір окупаційним властям було заарештовано членів сільського земельного комітету М. М. Тимчука і Ф. О. Рурського, а Й. М. Гріншпуна розстріляно.
У листопаді 1918 року на зміну австро-німецьким інтервентам прийшли петлюрівці. Розпочалася мобілізація молоді до армії Директорії. Однак бажаючих вступити до неї не було. В середині квітня 1919 року, коли жовтоблакитники під ударами радянських військ і повстанських загонів залишили Кам’янецький повіт, з ініціативи бідняків-активістів у селі зібрався сход, який виніс постанову про відновлення Радянської влади. Тут же було обрано революційний комітет.
На початку червня 1919 року село знову захопили петлюрівці, а в грудні сюди вдерлися польські інтервенти. Остаточно Нігин визволено частинами Червоної Армії в середині листопада 1920 року. В селі були відновлені органи Радянської влади — сільський ревком і комітет незаможних селян. Організаторами їх стали учасники громадянської війни, демобілізовані червоноармійці В. С. Навроцький, О. Г. Гаврилюк, Л. Ф. Сідлецький.
Селяни радо сприйняли рішення X з’їзду РКП(б) про перехід до нової економічної політики та про заміну продовольчої розверстки продподатком. Почалось втілення в життя ленінського кооперативного плану. Ще 1922 року в Нігині виникло сільськогосподарське кооперативне товариство «Добробут», а 1924-му — виробниче товариство «Прогрес», прокатний зерноочисний пункт. Сільськогосподарські об’єднання забезпечували селянські господарства сортовим насінням, проводили контрактацію цукрових буряків. Сільська Рада та КНС керували землевпорядкуванням, організували супрягу бідняцьких дворів.
Було зроблено перші кроки і в розвитку культури. У грудні 1920 року відкрилася початкова школа, в якій навчалося 85 учнів, працювало 5 вчителів. 1922 року чотирирічну школу перетворено в семирічну; для організації виробничого навчання їй відведено 7,5 десятини землі. Культурно-освітню роботу на селі провадила хата-читальня, при якій організувалася бібліотека.
До нового життя тягнулася сільська молодь. 13 юнаків-нігинців відвідували комсомольські читання у волосному центрі — Циковій. З їх ініціативи на початку 1923 року був створений комсомольський осередок, який очолив робітник Журжинецьких фосфоритних розробок О. П. Павлюк. Він зумів організувати молодь і створити міцний комсомольський актив. У 1925 році Нігинський осередок ЛКСМУ об’єднував 23 юнаків і одну дівчину. У 1926 році в селі утворився партійний осередок. До партії вступали кращі активісти села та комсомольці.
У січневі траурні дні 1924 року в Нігині відбувся багатолюдний мітинг, учасники якого прийняли таку резолюцію: «Ми, громадяни с. Нігина, висловлюємо свій глибокий жаль з приводу смерті В. І. Леніна. Його пам’ять для нас невмируща. Тільки невпинна боротьба і праця за здійснення його заповітів збудують йому вічний пам’ятник. Хай живе Комуністична партія більшовиків!».
Весною 1929 року 29 бідняцьких господарств об’єдналися в сільськогосподарську артіль «Освіта». Вона мала 75 га землі, четверо коней, два вози, три плуги, шість борін. Восени до артілі вступило ще 30 господарств, весною наступного року — 180, а в 1931 році колективізацію села в основному завершили. Колгосп мав 1300 га землі, 171 плуг, 302 борони і 249 коней. 1930 року головою правління обрано робітника з Луганська двадцятип’ятитисячника П. А. Шинка.
Колективізація в Нігині проходила в умовах гострої класової боротьби. Куркулі вели шалену агітацію проти колективізації, а коли переконались, що переважна більшість бідняків йде за комуністами, вдалися до терористичних дій. Вони спалили господарства першого голови артілі Я. Я. Гаврищука, завгоспа Д. М. Дорожа, активіста Й. В. Бучека та ін. Від рук куркулів загинув організатор колгоспу «Освіта» В. С. Навроцький, якого Смотрицький райком партії направив у с. Малу Тернавку для проведення весняної сівби.
Роки довоєнних п’ятирічок були періодом організаційного зміцнення артілі, вишукування найбільш доцільних форм організації праці в рільничих бригадах. В селі широкого розмаху набувало соціалістичне змагання. З ініціативи перших подільських п’ятисотенниць Г. Н. Швидкої і X. П. Байдич розгорнувся рух за підвищення урожайності цукрових буряків. Зачинателями цього руху в Нігині стали ланкові Н. Ф. Шпак і І. І. Стоянська, яків 1936 році зібрали по 510 цнт цукрових буряків з га. За досягнуті успіхи їх нагороджено медалями «За трудову доблесть»4. У 1938 році кращу ланкову колгоспу І. І. Стоянську обрано депутатом Верховної Ради УРСР.
Зростало і зміцнювалося громадське господарство. 1940 року в колгоспі працювало 5 тракторів Смотрицької МТС, 5 сівалок і 4 жатки. Впровадження передових методів у виробництво зумовило швидке зростання урожайності сільськогосподарських культур. Якщо в 1931—33 рр. артіль збирала пересічно по 8 цнт з га, то наприкінці 30-х років — у 2 рази більше, врожайність цукрових буряків становила 328 цнт з га. Досягнуто успіхів і в розвитку громадського тваринництва. В довоєнні роки збудовано дві стайні, три свинарники, корівник, силосну башту на 140 кубометрів зеленої маси. На цей час в колгоспі налічувалося 146 голів великої рогатої худоби, 238 коней, 156 свиней. У 1939—1940 рр. колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Змінювався і зовнішній вигляд села. Багато родин переселилося в нові добротні будинки. Розширилися вузенькі вулички, зазеленіли посаджені молоді дерева.
Поліпшилося медичне обслуговування населення. Поряд з фельдшерсько-акушерським пунктом у 1939 році спорудили пологовий будинок.
Дальшого розвитку набула народна освіта. В 1936 році споруджено двоповерхове приміщення семирічної школи, через два роки відкрилася вечірня неповна середня школа, в якій здобували освіту 150 молодих колгоспників. 1940 року в Нігині навчалося 362 учні, працювало 15 учителів. Чимало випускників навчалось у вузах, технікумах, училищах республіки.
З ініціативи комсомольців у 1932 році методом народної будови споруджено клуб із залом на 150 місць. При клубі функціонували бібліотека, радіовузол, драматичний і музичний гуртки художньої самодіяльності.
Подальший господарський і культурний розвиток села був перерваний у червні 1941 року нападом на СРСР фашистських полчищ. До Нігина, залишеного радянськими військами 10 липня, 11 липня вдерлися ворожі танки. Дні тимчасової окупації для жителів села були чорними днями жахливого терору і знущань над радянськими громадянами. 320 юнаків і дівчат гітлерівці насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Фашисти пограбували колгоспну комору і вивели з ладу сільськогосподарські машини, забрали з ферм корів, свиней, птицю. З усього поголів’я коней в колгоспі залишилося дві пари виснажених кляч. Загальна сума збитків, заподіяних гітлерівцями, становила близько 12 млн. карбованців.
Однак окупантам не вдалося скорити нігинців. 1942 року в селі створено підпільну організацію, до якої ввійшли робітник з м. Кам’янця-Подільського Г. Г. Кирилюк (керівник), місцеві жителі М. М. Яремчук, І. П. Йоник, М. А. Навроцький та ін. Підпільна група мала радіоприймач. Прийняті зведення Радянського інформбюро у формі листівок вони розповсюджували серед населення. В 1943 році підпільники влилися до партизанського загону ім. Боженка, який діяв на території Кам’янець-Подільського району, і разом з ним брали участь у бойових діях проти ворога.
Нігин визволено в ході Проскурівсько-Чернівецької операції військами 1-го Українського фронту. 1 квітня 1944 року підрозділи 129-ї гвардійської стрілецької дивізії 18-ї армії у взаємодії з частинами 3-ї гвардійської танкової армії, якою командував генерал-полковник П. С. Рибалко, після короткого бою вибили ворога з села.
Мужньо билися з гітлерівцями на фронтах Великої Вітчизняної війни близько 400 нігинців. 151 з них загинули у боях за свободу й незалежність соціалістичної Батьківщини, понад 130 чоловік нагороджено бойовими орденами і медалями.
Ще не відгриміла за околицею гарматна канонада, а в Нігині закипіла робота. Сільська Рада і партійна організація спрямували зусилля населення на відродження села. Працювали здебільшого жінки і підлітки. За короткий час відремонтували виробничі приміщення, сільськогосподарські машини й інвентар. Не вистачало насіння — члени артілі знесли свої запаси, не було тяглової сили — орали й сіяли коровами. На польових роботах відзначилися Г. Ф. Сосула, Н. 1. Навроцька, Г. М. Цисар. За самовіддану працю 69 колгоспників нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
Селяни передали до фонду Червоної Армії 360 цнт хліба і 25 тис. крб. на спорудження танкової колони «Радянське Поділля».
З переможним закінченням Великої Вітчизняної війни розгорнулася боротьба за відбудову і дальший розвиток громадського господарства артілі. В 1947 році з площі 813 га, засіяної озимими і ярими, зібрано пересічно по 12,3 цнт зерна з га. Порівняно високою була врожайність цукрових буряків — 227 цнт з га, а ланки П. Ф. Драгобецької і Г. М. Цисар виростили на кожному гектарі по 300—400 цнт солодких коренів.
У перші післявоєнні роки відчутним було відставання тваринництва. Не вистачало коштів на будівництво тваринницьких приміщень, худоба була погано забезпечена кормами. На фермах артілі налічувалося всього 84 голови великої рогатої худоби, 79 свиней, 81 вівця і 278 штук птиці. Зрушення в цій важливій галузі стали помітними лише після того, як почав здійснюватися трирічний план розвитку громадського тваринництва колгоспу (1949—1951 рр.). У відповідності з цим планом в артілі збудовано телятник, капітально відремонтовано приміщення свинарника і пташника. На початок 1952 року в господарстві налічувалося 264 голови великої рогатої худоби, 320 свиней, 207 овець.
Боротьба нігинців за дальший розвиток економіки колгоспу посилилася після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. Партійна організація очолила соціалістичне змагання за підвищення врожайності зернових і технічних культур, за збільшення виробництва тваринницької продукції. 1957 року артіль зібрала на кожному гектарі по 32 цнт зерна кукурудзи, 24,6 цнт ячменю, 349 цнт цукрових буряків, 168 цнт картоплі.
За перевиконання соціалістичних зобов’язань, взятих на честь 40-річчя Великого Жовтня, голові колгоспу М. В. Підгородецькому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, доярку Н. П. Гунчак нагороджено орденом Леніна, секретаря партійної організації 1. Ф. Бурського і ланкову Л. В. Пастухову — орденом Трудового Червоного Прапора.
У 1956—1957 рр. колгосп, як один з передових в області, був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
В жовтні 1959 року Нігинський колгосп об’єднався з артіллю сусіднього села Думанова. Новий колгосп дістав назву «Комуніст», за ним було закріплено 3,1 тис. га землі, в т. ч.— 2,9 тис. га орної. В ньому працювало 6 агрономів, З зоотехніки, 4 ветеринарні працівники, 1 механік. Громадське господарство і село були повністю електрифіковані.
Після березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС в артілі значно розширено посівні площі основної зернової культури — озимої пшениці; почали впроваджувати високоврожайні районовані сорти зернових, ширше застосовувати мінеральні та органічні добрива. Партійна організація і правління колгоспу великого значення надавали технічному оснащенню громадського господарства. В роки семирічки і восьмої п’ятирічки машинно-тракторний парк колгоспу поповнився новою сільськогосподарською і транспортною технікою. 1970 року тут налічувалося 36 тракторів, 8 зернових комбайнів, 24 вантажні автомашини. Поточний ремонт сільськогосподарської техніки проводиться в колгоспних майстернях. Наслідком наполегливої боротьби нігинців за підвищення культури землеробства було одержання високих і сталих врожаїв. В 1965—1969 рр. середньорічний збір зернових з гектара становив 27 цнт, цукрових буряків — 345 цнт. Особливо порадували нігинців наслідки господарювання у ювілейному 1967 році. З кожного гектара зібрано по 30.6 цнт зернових і 426 цнт цукрових буряків.
Уряд високо оцінив працю трудівників колгоспу. За одержання багатого врожаю озимої пшениці і цукрових буряків бригадир рільничої бригади 1. Ф. Пастух, ланковий механізованої ланки О. А. Кирик, ланкова Є. О. Дорож нагороджені орденом Леніна.
В колгоспі здійснювалися заходи для дальшого розвитку тваринництва. В 50-х роках розпочалося спорудження нових просторих приміщень для тваринницьких ферм із застосуванням цегли, залізобетонних конструкцій і покрівельних матеріалів заводського виготовлення. В 1950—69 рр. збудовано 7 корівників, 6 телятників, 6 свинарників, 2 вівчарні. Тут утримується 1546 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 546 корів), понад 1000 свиней, близько 800 овець. Зміцнення кормової бази, механізація трудомістких процесів зумовили невпинне зростання виробництва тваринницької продукції. В 1967—1969 рр. на 100 га сільськогосподарських угідь одержано пересічно на рік по 376 цнт молока і 60,3 цнт м’яса. За досягнуті успіхи в розвитку вівчарства чабана С. М. Пруса нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Зростання виробництва продукції рільництва, тваринництва і допоміжних галузей господарства сприяло збільшенню грошових доходів артілі. За 10 років вони зросли втроє і у 1969 році досягли 1,5 млн. крб. Одержання високих доходів дало змогу артілі в 1959 році перейти на гарантовану грошову оплату праці. Середньомісячні заробітки значної частини колгоспників у роки п’ятирічки наблизилися до рівня зарплати деяких категорій робітників. Так, 1969 року механізатори одержували на місяць в середньому по 110 крб., доярки — 95 крб., члени артілі, зайняті на інших роботах,— 70 крб.
За 3 км від Нігина розташовані кар’єри вапнякового каменю і сортувальна фабрика Нігинського кар’єроуправління «Сахкамінь». 1970 року вони дали цукровій, а також будівельній промисловості 920 тис. тонн вапнякового каменю, 80 тис. тонн щебеню, 25 тис. тонн вапна.
У селі здійснюється інтенсивне житлове будівництво. З 1955 року тут споруджено 238 і капітально перебудовано 139 будинків. Забудовники користуються довгостроковою позикою держави і допомогою колгоспу, одержують будівельні матеріали, транспорт.
В селі зникли глинобитні хати. Виросли просторі, світлі, з красивим зовнішнім і внутрішнім оздобленням три- і чотирикімнатні житла, з дахами, покритими бляхою, черепицею, шифером. Майже в кожному будинку — нові меблі. Лавки, верети та саморобні меблі давно вийшли з ужитку і потрапляють тепер як експонати до сільського музею.
Сільрада і правління колгоспу дбають про благоустрій села. Дві головні вулиці забруковано, територія, що примикає до сільських установ, заасфальтована. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна в центрі села закладено парк.
В Нігині багато зроблено для поліпшення медичного обслуговування трудівників села. Тут працюють фельдшерський пункт і пологовий будинок, подає також медичну допомогу лікарня с. Думанова.
Підвищився освітній і культурний рівень колгоспників. У 1958 році Нігинську семирічну школу перетворено на середню, у ній навчається 325 учнів. До Жовтневої революції в селі було лише 2 вчителі, тепер їх — 28. При школі відкрито консультаційний пункт Кам’янець — Подільської заочної середньої школи. Переважна більшість нігинців має середню та восьмирічну освіту. З села вийшло три художники, 16 медичних працівників, 15 агрономів, 27 інженерів і техніків, 49 вчителів.
Нігинські трудівники уміють добре працювати і культурно відпочивати.
1956 року тут споруджено будинок культури із залом на 350 місць, є стаціонарна кіноустановка, бібліотека з книжковим фондом близько 9 тис. книг. При клубі працюють гуртки художньої самодіяльності: хореографічний, музичний, драматичний. Добре налагоджено спортивну роботу. Працюють секції з футбола, волейбола, класичної боротьби. Кращі сільські спортсмени беруть участь у районних і обласних спортивних змаганнях.
З ініціативи партійної і комсомольської організацій 1961 року в селі створено народний музей. Комсомольці, вчителі, учні місцевої школи зібрали понад 600 цікавих експонатів, що висвітлюють історію села.
В минуле відходять старі і з’являються нові звичаї та обряди. Урочисто відзначаються свято врожаю, День молоді. В сільському клубі урочисто провадиться реєстрація шлюбів і новонароджених.
З села, де в дореволюційні часи панували злидні й темрява, виріс новий Нігин з високорозвинутою економікою і культурою.
І. В. ГАРНАГА, В. Ф. ДРАГОБЕЦЬКИЙ