Стара Ушиця, Кам’янець-Подільський район, Хмельницька область
Стара Ушиця (до 1826 року — Ушиця) — село, центр сільської Ради. Розташована на лівому березі Дністра, біля впадіння в нього річки Ушиці, за 55 км від районного центру і залізничної станції Кам’янець-Подільський. Населення — 2842 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Гораївка, Конилівка, Кривчани.
В околицях села виявлено залишки пізньопалеолітичного поселення та поселення трипільської культури. Поблизу Старої Ушиці знайдено рештки городища скіфських і давньоруських часів.
Історія Ушиці поринає в сиву давнину. В літопису вона згадується як місто у 1144 році. Того року Ушицю захопило військо київського князя Ізяслава Давидовича, який вів боротьбу з галицьким князем Володимирком Володаревичем. 1159 року за князювання Ярослава Осмомисла в Галицькій землі спалахнуло повстання смердів, спрямоване проти феодального гніту. Намагаючись використати його у боротьбі за княжий престол, двоюрідний брат Ярослава Іван Ростиславович Берладник з великим військом вирушив по Дністру на північ і взяв в облогу Ушицю. Як розповідає літописець, смерди під час облоги «скачуть через заборола (міські стіни) к Иванови, и перебеже их 300». Однак взяти Ушицю Івану Берладнику не вдалося.
У1199 році місто увійшло до складу Галицько-Волинського князівства. 1257 року монголо-татарські завойовники зруйнували укріплення Ушиці й інших міст, забрали багато жителів у полон. Після розгрому монголо-татар під Синіми Водами в 1362 році Ушиця потрапила під владу литовських феодалів Коріатовичів, а в 30-х роках XV ст.— польської шляхти. 1436 року польський король віддав Ушицьке староство у володіння І. Слабосію. Пізніше воно стало власністю Карачевських і Яцимирських. Населення терпіло не тільки від феодальної експлуатації, а й від міжусобних воєн магнатів. Так, у квітні 1618 року збройний загін Я. Острозького напав на місто з метою його пограбування. Зустрівши опір жителів, грабіжники влаштували над ними жорстоку розправу.
Чоловіків вішали на шибеницях, забивали киями.
Не було меж ненависті українського населення до польсько-шляхетських гнобителів. Коли почалася визвольна війна українського народу 1648—1654 рр., багато жителів міста билося з ворогами у лавах селянсько-козацького війська Богдана Хмельницького, за що польська шляхта, а разом з нею і татари спустошили Ушицю.
1661 року тут налічувалося всього 5 димів.
Жителі Ушиці, яка у другій половині XVII ст. стала королівським містом, продовжували боротьбу проти феодально-кріпосницького гніту. Вони були активними учасниками великого народного повстання початку XVIII ст., керованого Семеном Палієм і Самусем. 1702 року 150 озброєних селян з Ушиці напали на маєтки Шидловського і Кавецького, намагаючись вчинити над панами «селянський суд». Після поразки повстання майже все населення міста, рятуючись від жорстокої розправи з боку шляхти, втекло до Молдавії. Пізніше жителі повернулися, але місто під владою королівської адміністрації дедалі занепадало.
У 1793 році, коли Правобережна Україна возз’єдналася з Лівобережною в складі Росії, землі Ушицького староства, крім тих, що належали Ушиці, були подаровані Катериною II графу Шереметеву. За указом від 5 липня 1795 року Ушиця стала повітовим центром Подільського намісництва (з 1797 року — Подільської губернії). У 1796 році їй було затверджено герб. Однак повітовим містом Ушиця була порівняно недовго. 1826 року центр повіту перенесено до містечка Летнівець, яке дістало назву Нової Ушиці. На відміну від неї Ушицю, що стала позаштатним містом, почали називати Старою Ушицею.
У 1867 році в Старій Ушиці було 3082 жителі, з них міщан— 1731, купців — 407, цехових — 307, решта — селяни, духовенство та ін. Населення займалося хліборобством, садівництвом, рибальством, сплавленням лісу, вирощуванням тютюну. Ті, що жили з хліборобства, власної землі не мали. Вони орендували її у міської управи, якій належало 1807 десятин, і в поміщика сусіднього села Пижів. На все населення припадало 483 десятини присадибної і 865 десятин польової землі. Більшість селян і міщан не могла прикупити землі, бо коштувала вона дорого — приблизно 39,1 крб. за десятину — і продавалася рідко. Так, за 20 років, що минули після реформи 1861 року, міська управа продала всього 5 десятин. Навіть орендувати достатню кількість землі могли тільки заможні хазяї, які вели товарне господарство і користувалися найманою працею. 1879 року з 802 дворів 44 мали по одному наймиту, 7 — по 2—3 і один — 5. Жорстоко експлуатуючи наймитів, а під час сівби та жнив і поденників, куркульські господарства виробляли хліб на продаж. Його здебільшого баржами сплавляли по Дністру до Одеси. 1868 року з Староушицької пристані відправлено 13,1 тис. пудів зерна на 4360 крб. Крім хліба, вивозили на продаж фрукти, особливо сушені сливи, лісоматеріали, тютюн. Великі базари збиралися в місті кожні два тижні, в неділю. На них продавалися, головним чином, коні, рогата худоба, вівці. Місцеві ремісники пропонували виготовлене взуття, кожухи, полотно, рибальські снасті, вироби з дерева тощо. У 1897 році в Старій Ушиці було 158 ремісників.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. у місті з’являються перші промислові підприємства: бойня, хлібопекарня, друкарня. В 1909 році на них, а також двох водяних млинах, працювало 49 робітників. Заробітна плата чоловіків становила вдень пересічно 50 коп., жінок — 30 коп., тоді як фунт пшеничного хліба коштував 5,5 коп., солі — 1,5 коп. Переважна більшість населення була політично безправною. У 1911 році з 7,2 тис. жителів тільки 100 багатіїв мали право голосу на виборах до міської думи.
У середовищі бідноти зрів протест проти безпросвітного злиденного життя та безправ’я. У роки першої російської революції передова частина солдатів 16-ї роти 74-го піхотного Ставропольського полку, розквартированого в Старій Ушиці, і вчителька з сусіднього села Привороття В. Єзерницька розповсюджували серед населення листівки із закликом до боротьби з поміщиками і самодержавством. Під час арешту Єзерницької жандарми знайшли в неї нелегальну літературу, зокрема рукописні вірші «Ви жертвою впали», «На барикади!» та інші.
Напередодні Лютневої революції 1917 року Стара Ушиця являла собою звичайне село, хоча і вважалася містом. Тут було 674 житлові будинки, з яких 584—маленькі сільські мазанки під солом’яними або очеретяними стріхами. За півстоліття (1867— 1917) в Старій Ушиці не побудовано жодного цегляного будинку, вулиці не бруку-валися, не було водопроводу й каналізації. В місті працювали лише 2 приватні аптеки. Лікар і фельдшер приймали хворих вдома за плату.
Не краще було і з освітою. За переписом 1897 року, 76 проц. дорослого чоловічого і 86,8 проц. жіночого населення не вміли ні читати, ні писати. В однокласному училищі (засноване 1843 року) могло розміститися не більше 140 дітей. У 1916 році через відсутність місць відмовлено у прийомі 174 дітям. Коштів на нову школу не давали, а церкви та інші молитовні будинки споруджувалися один за одним. Чимало грошей витрачалося на утримання 57 поліцейських.
Після Лютневої революції в місті мало що змінилося. Майже в незмінному складі залишалася міська управа. Обраний у березні 1917 року земельний комітет, до якого увійшли переважно куркулі, нічого не робив для полегшення тяжкого становища селянської бідноти. Зневірившись у ньому, селяни Старої Ушиці влітку почали самочинно захоплювати міську і поміщицьку землю, вирубували ліс тощо. Для «утихомирення» селян повітовий комісар Тимчасового уряду просив губернського комісара надіслати батальйон солдатів. У вересні в Грушецькій волості, до якої входила Стара Ушиця, і в самому місті відбулися заворушення солдатів, незадоволених продовженням імперіалістичної війни. У цих заворушеннях брали участь і місцеві жителі.
В середині січня 1918 року трудящі встановили в місті Радянську владу. Новообраний земельний комітет почав провадити в життя ленінський Декрет про землю. Та наприкінці лютого до Старої Ушиці вдерлися австро-німецькі війська, які відновили старі порядки. Повітовий староста видав наказ про негайне повернення селянами захопленої поміщицької землі, будинків, худоби, сільськогосподарського реманенту тощо. Після вигнання окупантів владу в місті захопили петлюрівці.
В середині квітня 1919 року їх вибили звідси радянські війська. Тоді ж було створено ревком, а в травні обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. У цей час на місто напали контрреволюційні банди, спрямовані з-за кордону румунськими боярами. Населення Старої Ушиці дало рішучу відсіч нападникам. Під час бою кілька жителів було поранено і вбито.
У червні 1919 року місто знову захопили петлюрівці, а в грудні окупували польські інтервенти. На чолі міської думи окупанти поставили поміщика Регульського. Протягом 1920 року Стара Ушиця кілька разів переходила з рук в руки. Остаточно її визволили підрозділи 41-ї стрілецької дивізії 15 листопада 1920 року. Створений 29 листопада ревком закликав трудящих до відбудови господарства, якому в роки війни завдано збитків на 86,8 тис. крб. золотом. Було видано наказ про відкриття торговельних підприємств, націоналізовано два водяні млини Регульського, який утік за кордон.
У січні 1921 року в Старій Ушиці відбулися вибори до Ради. Трудящі селяни, очолювані комуністами, дали рішучу відсіч спробам куркулів проникнути до радянського органу й обрали депутатами 50 бідняків та середняків, у т. ч. кілька жінок. Того ж місяця 12 комуністів об’єдналися в партійний осередок, який очолив І. Кучай. Партосередок керував політичним і господарським життям. За його активною участю земельний відділ Староушицької Ради і комнезам, створений у липні 1920 року, приступили до перерозподілу землі між селянами. їм безкоштовно передано 1750 десятин. На кожного члена селянської родини припало пересічно по чверті десятини. Зважаючи на малоземелля, губернські радянські органи звільнили населення Старої Ушиці від продрозверстки. Для полегшення становища найбіднішого селянства і допомоги йому в налагодженні господарства 1922 року створено кредитно-збутове й споживче товариства. Пізніше організовано ще одне сільськогосподарське товариство — «Праця», до якого входило 10 сімей незаможників.
За новим адміністративним поділом, введеним у березні 1923 року, Стара Ушиця стала районним центром. Через те, що ні за зовнішнім виглядом, ні за економічним розвитком вона не відповідала статусу міста, її переведено до розряду сіл. За рішенням бюро Кам’янецького окружного партійного комітету в Старій Ушиці створено райком КП(б)У. У червні районна партійна організація об’єднувала 35 членів і кандидатів у члени партії.
Райком КП(б)У разом з виконкомом районної Ради повсякденно займалися відродженням господарства. 1925 року посівна площа і врожаї досягли довоєнного рівня. Відставало лише тваринництво. Стали до ладу дрібні підприємства: млини, друкарня та інші.
Чималих успіхів досягнуто в розвитку освіти і культури. Протягом 1920— 1923 рр. відкрито три початкові школи, одну з яких 1925 року перетворено на семирічну. Працювали районний селянський будинок, бібліотека. Молодь і літні люди вечорами збиралися в сельбуді, де читалися лекції про міжнародне становище, влаштовувалися концерти самодіяльних артистів, проводилися диспути на атеїстичні теми. Виходила цікава, гарно оформлена стіннівка з бойовим сатиричним відділом «За чуба», яка мала великий виховний вплив.
Значну допомогу комуністам в ідейно-виховній роботі подавали комсомольський осередок, створений 1924 року, і партосередок 15-го прикордонного батальйону. Під керівництвом прикордонників молодь вивчала військову справу, допомагала охороняти радянські рубежі.
В період реконструкції народного господарства країни районні партійні та радянські органи посилили боротьбу за соціалістичне перетворення сільського господарства. 13 грудня 1926 року пленум райвиконкому розглянув питання про кооперування селян. Було вирішено створити спеціальні кооперативні гуртки для пропагування ленінських ідей. Внаслідок проведеної роботи збільшився приплив до сільськогосподарського кредитного товариства «Перемога». Тільки за один 1928 рік кількість пайовиків зросла з 275 до 510. Товариство збудувало спеціальні сушарки, в яких бідняки і середняки сушили фрукти з своїх садів.
Масовий рух за колективізацію селянських господарств розпочався 1929 року. Було створено товариство спільного обробітку землі «Нова зірка», яке наступного року перетворено на артіль з цією ж назвою. Весною 1930 року до артілі входило 260 дворів, а через три роки колективізацію одноосібних селянських господарств завершено. Держава надала колгоспові позичку на придбання сільськогосподарського реманенту. З організацією в 1931 році Староушицької МТС на артільних ланах з’явився перший трактор. Наприкінці 30-х років тут працювало вже 8 тракторів, 2 комбайни та інші машини. В 1936 році споруджено електростанцію потужністю 25 квт. Зростання технічної оснащеності господарства полегшувало працю колгоспників, сприяло підвищенню її продуктивності. 1936 року особливо добрі врожаї зібрали передові ланки Д. I. Яцемирської — по 18 цнт тютюну з га і комсомолки О. Бець — по 22 цнт пшениці з гектара.
Напередодні Великої Вітчизняної війни артіль «Нова зірка», за якою держава закріпила 1929 га земельних угідь, спеціалізувалася на вирощуванні тютюну, розведенні каракулевих овець. 1940 року тут вирощено і зібрано тютюну пересічно по 11,5 цнт з га, а на деяких ділянках — по 20,3 цнт. Вівцеферма колгоспу, в якій налічувалося 647 овець, вважалася найкращою в районі. В артілі було понад 200 голів великої рогатої худоби, 246 коней. Чималий доход почала давати нова галузь господарства — шовківництво. Передові колгоспниці X. П. та М. А. Кривицькі, В. С. Левицька, які збирали за сезон близько 70 кг коконів, були учасницями Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року.
З розвитком і зміцненням економіки артілі підвищувалася оплата праці її трудівників. У передвоєнні роки вони одержували на трудодень пересічно по п’ять кг зерна і чимало овочів та інших продуктів.
Рік у рік поліпшувалося побутове і медичне обслуговування населення. 10 червня 1928 року президія Староушицького райвиконкому розглянула питання про стан охорони здоров’я трудящих. Було схвалено діяльність медпрацівників районної амбулаторії і порушено клопотання перед Кам’янецьким окрвиконкомом про відкриття лікарні. На початку 30-х років вона вступила в дію; напередодні війни в ній налічувалося 60 ліжок, працювало три лікарі і тринадцять чоловік середнього медичного персоналу. Було також відкрито пологовий будинок, двоє дитячих ясел на сорок місць. У мальовничому куточку на березі Дністра споруджено дитячий санаторій республіканського значення.
Дальшого розвитку набула й народна освіта. В 1935 році збудовано і відкрито середню школу. Напередодні Вітчизняної війни в Старій Ушиці було дві середні школи, в яких навчалося 937 учнів, працювало 39 учителів.
Незліченні страждання і горе принесла радянським людям війна. 7 липня 1941 року фашисти вдерлися до Старої Ушиці і вчинили звірячу розправу над населенням. У газеті «Комуніст» за 26 листопада 1942 року повідомлялося, що німецькі кати розстріляли в селі близько 700 чоловік (у 1939 році в Старій Ушиці було 4,5 тис. жителів). Гітлерівці насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини 130 юнаків і дівчат. Жителька села М. Ярошевська згадувала: «У напиханих до відказу вагонах приїхали ми до Відня. Із вагонів нас вивантажили і під конвоєм повели в концентраційний табір, звідки мене і ще багатьох дівчат забрали на роботу на ферму «Шмідт юнк». Там ми цементували басейн. Праця була непосильна. Нам давали сто грамів хліба на добу та півлітра баланди. Поліцаї нас били гумовими палицями, залишали без харчів».
Населення піднімалося на боротьбу проти ворога. У 1943 році в Старій Ушиці створюється підпільна група з 20 чоловік, яку очолював колишній прикордонник С. А. Захаров. Підпільники підтримували зв’язок з партизанським загоном М. Л. Міносяна, з патріотичними організаціями Кам’янця-Подільського, с. Привороття та ін. Патріоти розповсюджували листівки, в яких викривали брехливу фашистську пропаганду, закликали радянських людей до активної боротьби з гітлерівцями. В лютому 1944 року підпільники разом з партизанами спалили нафтобазу і телефонну станцію в с. Грушці, а в березні — знищили штаб фашистської військової частини, яка, рятуючись від оточення, намагалася переправитись через Дністер.
Мужньо билися проти ворога воїни-староушинці. Багатьох з них нагороджено орденами й медалями, а командиру танкового батальйону майору Й. А. Кадученку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В червні 1944 року під Оршею його батальйон контратакував півсотні танків і піхотну частину гітлерівців. 17 танків з свастикою на броні і більшість солдатів ворога залишилися на полі бою. В другому бою батальйон Кадученка разом з сусідніми танковими підрозділами розгромив колону ворожих танків, у якій було понад сто машин.
На початку 1944 року окупанти, відчуваючи, що їм приходить кінець, у безсилій люті руйнували адміністративні, господарські будівлі, культурні заклади, виводили з ладу реманент. За час окупації з Старої Ушиці вони вивезли понад тисячу голів худоби. Збитки, заподіяні селу, становили 10,9 млн. карбованців.
29 березня 1944 року 237-а стрілецька дивізія 38-ї армії 1-го Українського фронту вибила гітлерівців з Старої Ушиці. Радянських воїнів, що загинули в бою за село, з військовими почестями поховано в братській могилі в сільському сквері. Після війни жителі встановили тут пам’ятник.
У перші дні після визволення почали працювати районні установи: райком партії, райвиконком, які, спираючись на сільських комуністів та сільраду, мобілізували населення на відбудову зруйнованого господарства. 8 квітня 1944 року на засіданні сільвиконкому всебічно обговорено питання про організацію відбудовних робіт, розроблено заходи щодо відродження економіки колгоспу. Відремонтували 46 кінних плугів, 47 борін, 12 культиваторів, 7 сівалок, 40 возів, але не було ні тракторів, ні коней. Тієї осені члени артілі зібрали пересічно по 5,8 цнт зернових з гектара.
Незважаючи на величезні труднощі, жителі Старої Ушиці докладали максимум зусиль, щоб допомогти фронту. Успішно проходив збір коштів на будівництво танкової колони «Радянське Поділля». Трудівники артілі «Нова зірка» внесли 100 тис. крб. Населення допомагало фронтовикам і продуктами харчування. В одному з листів з фронту, адресованому трудящим Старої Ушиці, писалося: «Дорогі колгоспники і колгоспниці! Ми, бійці й офіцери танкової частини 23966 «С», одержали від вас багато посилок-подарунків. Від щирого серця дякуємо за них. Ми запевняємо вас, що будемо бити кровожерливого ворога до повного його розгрому».
Після закінчення війни партійна організація і сільрада посилили боротьбу за відродження господарства артілі. Під час підготовки до посівної кампанії 1945 року комуністи і депутати сільради допомогли членам артілі організувати ремонт сільськогосподарської техніки, зібрати посівний матеріал, вивезти на поля місцеві добрива, забезпечити використання на польових роботах корів та молодих бичків. 1 липня на засіданні виконкому сільради з депутатів-комуністів створено комісію, на яку покладено керівництво відбудовними роботами. Завдяки допомозі держави і наполегливій роботі трудівників села протягом наступних двох років було повністю відбудовано виробничі приміщення, громадські будівлі, житловий фонд. 1948 року посівні площі колгоспу досягли довоєнного рівня. У 1950 році врожай озимої пшениці становив 11,5 цнт з га. Значно зросло поголів’я громадської худоби. Невпинно підвищувався рівень механізації сільськогосподарського виробництва. В 1953 році колгоспи району обслуговувало 20 тракторів, 5 комбайнів, багато іншої техніки МТС. Були споруджені ремонтні майстерні, гараж тощо.
Весною 1957 року на базі Староушицького колгоспу «Нова зірка» і сільськогосподарських артілей сіл Кривчан, Конилівки, Гораївки, Наддністрянки, Студениці, Теремців, Бакоти створюється радгосп ім. Орджонікідзе — спеціалізоване господарство для вирощування лікарських рослин. Воно має 5,5 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5,2 тис. га орної землі. Близько половини її зайнято під лікарськими рослинами: долматською ромашкою, наперстянкою, маком різних видів та ін. У радгоспі споруджено цех для вироблення з м’яти ефірного масла. Лікарські трави відправляють на хіміко-фармацевтичні заводи, до аптекарської мережі, експортують за кордон, зокрема в країни соціалістичної співдружності. П’ятирічний план виробництва сировини для медичної промисловості працівники радгоспу виконали на 109 процентів і дали державі понад план 5 тис. цнт цінної продукції.
За роки восьмої п’ятирічки досягнуто значних успіхів і в інших галузях господарства. Зросла урожайність зернових культур. Добре попрацювали тваринники. Включившись у змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, 25 доярок радгоспу значно перевиконали річні завдання по надоях молока. Доярка Г. О. Урсуляк надоїла від кожної закріпленої за нею корови понад 3,5 тис. кг молока. План продажу молока державі радгосп виконав на 105,8 проц., м’яса — на 120,2 проц. У вересні 1970 року працівники радгоспу з радістю дізналися, що у всесоюзному соціалістичному змаганні на честь Ленінського ювілею вони завоювали перше місце серед споріднених підприємств. Радгоспу вручено перехідний Червоний прапор Міністерства медичної промисловості СРСР і ЦК профспілки медпрацівників.
Натхненником і організатором трудових здобутків колективу є партійна організація, до складу якої входять 150 комуністів, і сільська Рада. їх бойовий помічник — комсомольська організація налічує 316 юнаків і дівчат. Комуністи й комсомольці працюють на головних ділянках виробництва. Вони очолили боротьбу за звання ударника комуністичної праці. У цей рух включилися усі трудівники радгоспу. За роки п’ятирічки це високе звання вибороли 167 чоловік, 69 з них були нагороджені значком «Відмінник соціалістичного змагання медичної промисловості».
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили самовіддану працю сільських трудівників. Шістьох з них відзначено орденами, зокрема тракториста М. Я. Крупицького, який на тракторі Т-74 щороку виробляє пересічно по 900 га умовної оранки замість 500 га за планом, нагороджено орденом Леніна. 113 передовиків господарства удостоєно Ленінської ювілейної медалі.
Із зростанням грошових прибутків радгоспу, які за десять років (1960—1970) збільшилися в п’ятнадцять разів, поліпшується матеріальний добробут його працівників. Середньорічна заробітна плата підвищилась з 827 крб. у 1965-му до 1240 — у 1970 році.
На території Старої Ушиці є кілька промислових підприємств. З 1961 року почалися розробки покладів бентонітових глин, що застосовуються у нафтопереробній і фаянсовій промисловості. 34 гірники, які працюють у штольні, достроково — до 25 жовтня завершили п’ятирічне завдання. Держава одержала 6030 тонн бентоніту замість 4850 тонн за планом. У селі розміщено одне з підприємств Кам’янець-Подільського райпромкомбінату, яке виробляє черепицю. У 1970 році її було вироблено на 135 тис. крб. Добре працює підприємство безалкогольних напоїв. Повністю задовольняє потреби населення місцевий млин.
За післявоєнні роки великі зміни сталися і в самій Старій Ушиці. До 1959 року вона була районним центром, а потім увійшла до складу Кзм’янець-Подільського району. В селі здійснюється широке житлове і культурне будівництво. Лише протягом 1956—1970 рр. тут споруджено 155 житлових будинків з цегли під шифером або черепицею, а також два багатоквартирні комунальні будинки, в яких живуть робітники радгоспу. В центрі села — промтоварні і продовольчі магазини, майстерні побутового комбінату. Сільська Рада, громадськість багато уваги приділяють благоустрою Старої Ушиці. Вулиці озеленені, забруковані, прокладено тротуари.
Мальовничі краєвиди вкритих лісом гір, величава плинь Дністра, по якому курсують швидкісні катери на підводних крилах, прекрасні пляжі, фруктові сади створюють Старій Ушиці славу дачного і курортного місця. Щоліта з різних кінців Радянського Союзу приїжджають сюди трудящі зміцнити своє здоров’я, добре відпочити. Держава виділяє великі кошти на розширення й будівництво лікувально-профілактичних закладів. 1960 року відкрито обласний дитячий ревматологічний санаторій. Староушицька лікарня має сім відділень, поліклініку. Працюють два фельдшерсько-акушерські пункти, три дитячі дошкільні заклади.
Значних успіхів досягнуто в галузі освіти і культури. У середній, восьмирічній і трьох початкових школах у 1970 році навчалося 760 учнів. Відкрито інтернат на 45 місць для дітей з інших сіл. Староушицька середня школа — одна з кращих в області. Досвід викладання навчальних дисциплін такими майстрами своєї справи, як кавалер ордена Леніна вчитель Ю. П. Кошевко, заслужена вчителька УРСР Н. М. Заболотна та інші, широко вивчається педагогами шкіл району й області. Вчителі проводять велику виховну і громадську роботу. З їх допомогою учні створили шкільний історико-краєзнавчий музей, ленінський клас. Педагоги й учні старших класів — активні учасники сільської художньої самодіяльності. При будинку культури працюють численні аматорські гуртки і колективи, кращим з яких є танцювально-хоровий ансамбль. Влітку 1970 року він з успіхом виступав на обласному фестивалі народного самодіяльного мистецтва. Вечорами жителі Старої Ушиці йдуть до будинку культури, широкоекранного кінотеатру, щоб послухати хороший концерт, подивитися новий кінофільм. Чимало мешканців — дорослих і дітей — збирається в читальних залах двох сільських бібліотек.
Староушинці пишаються своїми земляками — доктором біологічних наук, професором Ф. С. Замбриборщем, доктором медичних наук, професором Б. Я. Первомайським.
В селі працюють 70 фахівців з вищою і близько 140 — з середньою спеціальною освітою. Вони виступають організаторами виробництва, несуть знання в маси.
Керуючись рішеннями XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, партійна організація, сільська Рада, дирекція радгоспу розробили план розвитку господарства на 1971—1975 рр. Трудівники радгоспу успішно його здійснюють.
М. Ф. АЛЕКСАНДРА, Л. В. БАЖЕНОВ, І, Я. ВАЙСМАН, С. Б. ЮСІМ