Клімат і рельєф Хмельницької області. Історія заселення
Хмельницька область розташована в західній частині Української РСР, в межах Волино-Подільської височини. На сході вона межує з Вінницькою, на північному сході — Житомирською, на північному заході — Ровенською, на заході — Тернопільською, на півдні — Чернівецькою областями.
Область утворено 22 вересня 1937 року. Її площа становить 20,6 тис. кв. км (3,3 проц. території республіки). Вона поділяється на 20 адміністративних районів, має 3 міста обласного і 8 міст районного підпорядкування, 22 селища міського типу, 474 сільради. Населення 1615,4 тис. чоловік (3,4 проц. населення УРСР). У містах і селищах міського типу проживає 431,7 тис. чоловік (26,7 проц.). Середня густота населення — 78,4 чоловіка на кв. км, переважають українці — 90,8 проц., росіяни становлять 4,3 проц. Решта — інші національності.
Більша частина території розташована в зоні лісостепу і лише невелика її частина — північна — у зоні Полісся. Центральна частина має типовий лісостеповий ландшафт: злегка хвиляста поверхня почленована неглибокими, часто заболоченими балками. У південній частині, що прилягає до Дністра, є чимало річок, що течуть з півночі на південь. Навислі над берегами скелі привертають увагу різноманітністю рослинності і неповторністю барв. Мальовничі пейзажі Поділля захоплюють. Недарма Леся Українка називала Поділля справжньою окрасою України.
В області налічується понад 90 річок у басейнах Дністра, Південного Бугу, Прип’яті. Найбільші з них Дністер з притоками: Збруч, Жванчик, Смотрич, Тернава, Студениця, Ушиця, Калюс, а також верхів’я Горині і Случі з Хоморою, верхів’я Південного Бугу та озера — Кузьминське у Красилівському і Новоставське в Летичівському районах.
Клімат помірно континентальний. Середня температура повітря найтеплішого місяця (липня) +18, +19°, а найхолоднішого (січня) —5, —6°. Максимальна температура влітку досягає +36, +38°, мінімальна взимку —31, —35°. Середня річна температура +7, +8° Середня річна кількість опадів —510—580 міліметрів.
Найбільш поширеними грунтоутворюючими породами є четвертинні відклади — леей і лесовидні породи.
Грунтово-кліматичні умови сприятливі для вирощування озимої пшениці і жита, цукрових буряків, картоплі та інших культур, а також садівництва й овочівництва.
На території області поширена рослинність двох геоботанічних зон України — Полісся і Лісостепу. На Поліссі переважають хвойні ліси, (в Лісостепу — широколисті. В минулому лісів на Поділлі було значно більші: протягом XV—XIX ст. їх по-хижацькому винищували для виготовлення поташу та для вивозу деревини за кордон. У період розвитку капіталізму багато лісів знищено в зв’язку з будівництвом залізниць і використанням їх як палива промисловими підприємствами. Тепер ліси займають 12,4 проц. території. Провадиться велика робота щодо збереження та збільшення лісонасаджень на землях, непридатних для землеробства.
В лісах, особливо північної, поліської частини області водитеся багато диких тварин (лисиці, вовки, козулі, борсуки), птахів, а в водоймах — риби (лящі, сазани, язі, лини, окуні тощо).
В області є чимало родовищ нерудних корисних копалин, зокрема будівельних матеріалів: вапняку, гіпсу, крейди, трепелу, кристалічних порід (гранітів, гнейсів), пісків, глин і пісковиків, також каоліни, фосфорити, літографський камінь, даховий сланець тощо. Є поклади торфу та бітумінозних- горючих сланців. Біля м. Славути виявлено невеликі поклади бурого вугілля, в районі міст Полонного, Шепетівки і Сатанова — мінеральні води.
Заселення території сучасної Хмельницької області, зокрема її південної частини, почалося в найдавніші часи. На берегах Дністра виявлено понад 30 поселень доби палеоліту, а біля с. Луки-Врублівецької (Кам’янець-Подільський район), в заплаві лівого берега Дністра, збереглися рештки однієї з найдавніших на Україні стоянок раннього палеоліту (близько 300 тис. років тому). Знаряддя праці середнього палеоліту (100—40 тис. років тому) знайдено поблизу с. Сокола (Кам’янець-Подільський район). Найбільш відомі пізньопалеолітичні поселення Поділля (40— 13 тис. років тому) досліджені поблизу сіл Врублівців, Калачківців, Китайгорода, Старої Ушиці, Студениці (Кам’янець-Подільський район) та Калюса (Новоушицький район).
В добу неоліту (6—4 тис. до н. е.) вже виявилась заселеною вся територія сучасної Хмельницької області. Відомо понад 60 пам’яток цього часу. Найбільш важливі з них досліджено поблизу Славути, в с.с. Почапинцях і Карачківцях (Чемеровецький район); відомо близько 150 пам’яток трипільської землеробської культури, яка існувала на території Подністров’я та Правобережжя Дніпра в кінці IV—III тисячолітті до н. е., тобто в добу міді. Найважливіші з цих пам’яток виявлено в Кам’янець-Подільському районі: біля с. Луки-Врублівецької — поселення ранньо-трипільської культури, в с. Цвіклівцях — скарб мідних та кістяних прикрас, в с. Жванці — унікальні для Європи гончарські горна.
На території Хмельницької області виявлено близько 50 пам’яток доби пізньої міді та бронзи (ІІI— поч. І тисячоліття до н. е.). В той час тут проживало кілька племенних груп, представлених різними археологічними культурами. На стику доби міді та бронзи (III — початок II тисячоліття до н. е.) її заселяли племена, що залишили після себе археологічну культуру т. зв. кулястих амфор. Найкраще дослідженими пам’ятками є поховання в с.с. Кугаївцях (Чемеровецький район), Голоскові (Кам’янець-Подільський район), Западинцях (Красилівський район), Лепесівці (Білогірський район). Могильник культури шнурової кераміки (кінець III — поч. II тисячоліття) досліджено поблизу с. Студениці (Кам’янець-Подільський район). У другому тисячолітті до н. е. територія області була заселена землеробсько-скотарськими протослов’янськими племенами комарівської культури. Поблизу м. Городка на могильнику цієї культури розкопано три поховання. У с. Завадинцях (Ізяславський район) знайдено бронзовий меч, а в с. Кремінній (Городоцький район) шолом, виготовлений італійськими майстрами.
Поширення заліза на Поділлі збігається з т. зв. скіфським періодом (VII— IV ст. до н. е.). На той час територію сучасної Хмельниччини заселяли племена, які Геродот називає скіфами-орачами. Більшість дослідників вважають їх предками стародавніх слов’ян. В області відомо понад 20 курганних могильників і поселень тих часів, зокрема біля сіл Івахнівців (Чемеровецький район), Крутих Бродів (Ярмолинецький район), Лоївців (Новоушицький район), Шепетівки, Кам’янця-Подільського та інших.
У першій половині І тисячоліття н. е. територію Хмельницької області вже населяла південно-західна група східних слов’ян, які входили до складу-антського міжплемінного об’єднання. На території краю виявлено понад 100 пам’яток ранньослов’янської черняхівської культури (II—VI ст. н. е.), вивчення якої свідчить, що антським племенам було відоме орне землеробство та плуг із залізним наральником: Саме на території області (поселення біля с. Лепесівки Білогірського р-ну) відкрито давній землеробський календар, зображений на ритуальній вазі. Академік Б. О. Рибаков вважає, що розшифровані ним символічні знаки фіксують річний цикл землеробських робіт у східних слов’ян. На багатьох черняхівських поселеннях краю трапляються рештки залізоробного виробництва; залізоплавильні горна, досліджені в с.с. Іванківцях (Новоушицький район), Ружичанці (Хмельницький район), Луці-Врублівецькій та Бразі (Кам’янець-Подільського району). Ливарська формочка, знайдена біля с. Маліївців (Дунаєвецький район), свідчить про розвиток у той час ювелірної справи. Вже в перших століттях н. е. ранньослов’янським племенам був відомий гончарський круг. Рештки гончарних майстерень виявлено на поселеннях черняхівської культури в с.с. Лепесівці (Білогірський район), Луці-Врублівецькій, Бакоті (Кам’янець-Подільський район). Продукція цих майстерень йшла на продаж. Про розвиток товарного виробництва у черняхівських ранньослов’янських племен поряд із розвитком ремесел свідчать знайдені римські монети. На території Хмельницької області, головним чином у Придністров’ї, , римські монети виявлено в 60 пунктах. На території області поблизу с.с. Бакоти, Устя (Кам’янець-Подільський район), Купина (Городоцький район) досліджено залишки слов’янських поселень VI—VIII ст. н. е., а на поселенні поблизу м. Городка розкопано 27 жител та господарських споруд.
На території краю майже в 30 пунктах виявлено слов’янські жертовники — капища з кам’яними антропоморфними ідолами. Найкраще збереглись вони на черняхівських поселеннях в селах Іванківці та Ставчани (Новоушицький район). У с. Гусятині, в річці Збручі, 1848 року знайдено всесвітньо відому скульптуру Святовита — слов’янського язичницького бога (IX—X ст. н. е.).
Протягом VIII—IX ст. на території південної частини області проживали уличі та тиверці, північної — волиняни та дуліби. За даними літопису, київські князі Аскольд і Дір у 863 році вели війну з уличами, які не хотіли їм коритися. Лише князю Олегу у 885 році вдалося зламати їх опір. Після смерті Олега уличі повстали проти великокнязівської влади. 914 року це повстання було придушено, землі уличів підкорено владі Київського князя.
В XI ст. середня Наддністрянщина, яка з XII ст. відома під назвою Пониззя, входила до Теребовльського князівства, з 1141 року — до Галицького, а 1199 року вся територія сучасної Хмельниччини ввійшла до Галицько-Волинського князівства. Літописні джерела характеризують Південно-Західну Русь XII—XIII ст. як економічно досить розвинутий край. На Хмельниччині зареєстровано понад 70 давньоруських поселень, городищ і могильників.
Серед давньоруських населених пунктів Поділля є 12 літописних міст, а такі згадані в літопису міста, як Ізяслав, Полонне, Тихомль були значними торговельно-ремісничими центрами. На території одного з них — міста Божеська в 1970 році знайдено скарб з 206 золотих та срібних прикрас. У містах-фортецях Наддністрянщини, Надбужжя і по р. Горині стояли гарнізони князівських військ, що боронили Південно-Західну Русь від нападу печенігів і половців.
Невелика територія, розташована у верхів’ях Південного Бугу, басейнів річок Горині, Случу, Тетерева, відома в XII—XIII ст. під назвою Болохівської землі. До її складу входила територія сучасних Старокостянтинівського, східна частина Красилівського і Хмельницького, вся територія Деражнянського, Летичівського і Старосинявського районів. Серед відомих міст Болохівської землі були Губин (тепер село Старокостянтинівського району), Кудин (тепер с. Кудинка Летичівського району) та інші. Болохівські князі були прихильниками феодальної роздробленості і вели боротьбу проти спроб Галицько-Волинського князівства приєднати до себе їх землі. Під час монголо-татарської навали вони визнали зверхність нападників. У зв’язку з цим Д. Галицький виступив у похід проти болохів і приєднав Болохівську землю до Галицько-Волинського князівства.