Антоніни, Красилівський район, Хмельницька область (продовження)
У самостійну господарську одиницю в 1930 році виділилося з племгоспу рибне господарство. Тут виведено цінну породу риби — антонінського дзеркального коропа. Продукція рибгоспу вивозилася до багатьох міст країни та експортувалася за кордон. У передвоєнні роки вилов риби доведено до 1,5 тис. цнт на рік.
Розширювалося виробництво, зростала продуктивність праці на цукрозаводі. Рівня 1913 року досягнуто у 1924 році. Щодоби підприємство переробляло 6,5 тис. цнт цукрових буряків. Валовий випуск продукції в 1939 році становив 78 тис. цнт, наступного — вже 136,5 тисячі. Напередодні війни в Антонінах діяли електростанція,, багатогалузева промислова артіль «Стахановець», яка 1940 року випустила продукції на 77 тис. крб., а також пекарня, завод безалкогольних напоїв.
В Антонінах 1939 року проживало 3229 чоловік. Провадилися заходи щодо благоустрою. Лише в 1939 році з цією метою було асигновано 25 тис. карбованців.
Помітні зміни відбулися у медичному обслуговуванні населення. Напередодні війни тут працювала лікарня на 65 ліжок; За дійові заходи щодо охорони здоров’я трудящих, попередження захворювань головного лікаря К. В. Савчука представлено на затвердження учасником ВСГВ 1941 року. Було два дошкільні дитячі заклади.
Успішно здійснювалися заходи культурної революції. Неписьменність в основному ліквідували до 1934 року. В 30-і роки у селищі на базі семирічної відкрито десятирічну школу, для якої збудовано нове приміщення. 1941 року в школі навчалося понад 700 учнів. Багато з них продовжувало освіту й далі. Дочка наймита М. Л. Дідук, закінчивши інститут, стала інженером-конструктором, 1940 року за створення садово-городнього трактора ХТЗ-5 вона удостоєна звання лауреата Державної премії1. Трудящих обслуговувала бібліотека, в якій 1940 року налічувалося понад 15 тис. книг. Щоденно до селища надходили сотні газет і журналів. З 1936 року почалося демонстрування звукових кінофільмів.
Однак заможному життю радянських людей загрожувала смертельна небезпека — війна, нав’язана Країні Рад фашистами. 7 липня 1941 року гітлерівці окупували Антоніни. Появилися органи окупаційних властей — гебітскомісаріат, міська управа, біржа праці, поліцейське управління з тюрмою. Встановлено комендантську годину; під загрозою смерті населенню було заборонено користуватися радіоприймачами. Окупанти по-варварському зруйнували пам’ятник В. 1. Леніну. Перестали працювати школа, клуб, бібліотека. Почалися переслідування місцевих активістів. Лише в перші місяці окупації було розстріляно 60 чоловік. На каторжні роботи до Німеччини фашисти вивезли 213 жителів Антонін. Восени 1941 року в приміщенні середньої школи відкрилося т. зв. ремісниче училище, в якому окупанти хотіли готувати для Німеччини кваліфікованих столярів, мулярів, кухарок. Однак, розгадавши замір фашистів, молодь не пішла туди вчитися.
Варварство і грабежі, терор і наруга ще більше розпалювали гнів і ненависть радянських людей до гітлерівських загарбників. Зростав народний опір окупантам. Організаторами і керівниками боротьби проти фашистів у Антонінах стали комуністи, офіцери Червоної Армії, які втекли з полону,— М. П. Панчук (Коля), М. М. Паламарчук, а також місцеві комсомольці Б. К. Гунько, В. Г. Кухарєв, Г. П. Лупиков, С. Л. Молодецький, В. Н. Мартинюк. Через деякий час до боротьби включилися жителі Антонін М. Я. Петрівський, О. Г. Кухарєв, В. Л. Рибачук, А. 1. Макарчук та інші. Підпільники збирали зброю, влаштовували диверсії, псували зв’язок. Змонтувавши радіоприймач, вони замаскували його у суфлерській будці місцевого клубу, поширювали зведення Радянського інформбюро. Патріоти не раз влаштовували втечі полонених червоноармійців і місцевих жителів, заарештованих фашистами. Г. П. Лупиков за дорученням підпільної групи влаштувався до окружного відділу поліції і, ризикуючи життям, здобував у ворожій комендатурі багато цінних відомостей.
Наприкінці серпня 1942 року фашисти натрапили на слід групи, заарештували 25 підпільників. Частині з них вдалося втекти, а решту гітлерівці відправили до старокостянтинівського окружного відділу гестапо. У грудні 1942 року після нелюдських катувань по-геройському загинули В. Г. Кухарєв, І. Л. Молодецький, М. Я. Петрівський, А. В. Кондратюк, В. Н. Мартинюк, І. Балицький, Л. Баранова-Паламарчук та інші.
На базі грицівського й антонінського підпілля ще з осені 1941 року організувався партизанський загін ім. Котовського. З травня 1942 року він почав діяти у складі з’єднання Ф. С. Кота. Очолював загін М. П. Панчук, а після його загибелі — І. Ф. Лановий. Партизани висаджували в повітря мости, забрали і роздали населенню хліб і цукор з Антонінського цукрозаводу, які фашисти готували на відправку до Німеччини.
Самовіддано і героїчно билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни вихідці з селища. В Антонінах народився, навчався у школі А. К. Леонтюк. Звідси він 1938 року пішов до лав Червоної Армії, де його й застала війна. Батарея гвардії капітана А. К. Леонтюка прославилася в одному з боїв під Сталинградом, відстоявши у ворога важливий рубіж. В липні 1944 року, під час боїв у районі Мінська, батарея за завданням командування зайшла в тил ворога, відрізавши йому шлях до відступу. Протягом двох годин 49 гвардійців відбили 6 навальних атак фашистів, під час однієї з них командир батареї одержав тяжке поранення в голову. Все ж він продовжував керувати боєм. Гвардійці виконали завдання командування. А. К. Леонтюку та ще кільком його бойовим товаришам Радянський уряд присвоїв високе звання Героя Радянського Союзу.
На світанку 5 березня 1944 року частини 7-го танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії, що входила до складу 1-го Українського фронту, визволили Антоніни від фашистських загарбників. Великих збитків завдали окупанти селу. Колгосп, племгосп, рибгосп, маслозавод, приміщення школи, лікарні, районних установ були пограбовані і частково зруйновані. Сума матеріальних збитків становила 5,8 млн. карбованців.
Тяжкою була перша після визволення весняна сівба. Але працювали всі дружно, з великим запалом. Держава допомагала насінням, племінною худобою, машинами. Зносили зерно для сівби і колгоспники зі своїх скромних запасів. Як тяглову силу використовували корів. І обсіялися вчасно. Успішно пройшли й жнива. Колгоспники виконали плани поставок продукції державі та додатково здали до фонду перемоги 76 тис. пудів хліба, багато інших продуктів. Про ці трудові досягнення з гордістю повідомляли антонінці в листі до свого земляка Героя Радянського Союзу А. К. Леонтюка: «Бийте гадів ще дужче, знищуйте стерв’ятників своєю потужною зброєю, а ми вам допоможемо в тилу сумлінною працею»,— писали вони3. Населення активно включилося у збір коштів на будівництво танкової колони «Радянське Поділля».
Краще пішли справи після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни. За роки відбудови в колгоспах споруджено 7 приміщень для громадської худоби, 2 майстерні, кузню, 2 кормокухні, кормоцех, колгоспну електростанцію, 2 водонапірні башти тощо. Поволі заживали рани, що їх завдали фашисти господарству: потрібен був певний час для підвищення родючості грунтів (урожайність зернових у перші післявоєнні роки не перевищувала 8—10 цнт з га), для піднесення продуктивності громадського тваринництва (1947 року надої молока на 100 га сільськогосподарських угідь становили 56 цнт). Помітних успіхів досягли племгосп, МТС, рибгосп. Трудівники племгоспу працювали над удосконаленням білоголової української породи великої рогатої худоби, застосовували передові методи догляду за тваринами. Це дало свої позитивні наслідки: 1948 року надої на фуражну корову зросли до 3,5 тис. кг молока, наступного — до 4 тис. кілограмів.
Відразу ж після визволення відновила роботу середня школа. Незабаром почали працювати клуб, бібліотека, лікарня. Самовідданою і невтомною працею відзначився головний лікар С. І. Бойчун. Нагороджений у роки війни трьома орденами і чотирма бойовими медалями, він і в мирний час бездоганною працею заслужив любов і повагу трудящих району. У січні 1947 року С. І. Бойчуна обрано депутатом Верховної Ради Української РСР, а через рік — нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Відбудова господарства завершилася 1950 року. В тому ж році Антонінський колгосп об’єднався з господарством «Зірка» с. Закриниччя в єдину артіль ім. Щорса. За роки п’ятої п’ятирічки (1951—1955 рр.) господарство досягло певних успіхів. Партійна організація дбала про розстановку комуністів на відповідальних ділянках колгоспного виробництва, про удосконалення агротехніки, поліпшення сівозмін, збільшення кількості органічних і мінеральних добрив. Активну участь у боротьбі за зростання сільськогосподарського виробництва брала сільрада. Так, в 1952 році поряд з іншими важливими питаннями господарського і культурного розвитку на сесіях сільради обговорювалися питання про підготовку до весняної посівної кампанії, хід соціалістичного змагання, розвиток тваринництва, збирання врожаю та здачу хліба державі і т. п. Численним був актив сільради.
З кожним роком міцніло господарство артілі. Урожайність зернових у 1957 році становила пересічно 20,1 цнт з га, цукрових буряків — 235 цнт. Помітних успіхів досягли й тваринники. Надій на фуражну корову виріс до 2466 кг, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 205 цнт молока і 49,7 цнт м’яса. Зростали й прибутки колгоспників — вони одержали на трудодень по 2,5 кг зерна і по 4,5 крб. грішми. 1965 року до артілі ім. Щорса приєдналася рільнича бригада с. Рублянки.
Тепер колгосп — це високомеханізоване господарство, в якому 1970 року налічувалося 57 електродвигунів, 19 автомашин, 23 трактори, 8 комбайнів. Основний його напрям — зернове господарство і тваринництво. В роки восьмої п’ятирічки колгоспники збирали пересічно по 24—25 цнт зернових з га, а в ювілейному 1967 році — по 32,6 цнт. Урожайність цукрових буряків зросла до 270 цнт з гектара.
В 1970 році на фермах налічувалося 1,3 тис. голів великої рогатої худоби, 1,2 тис. свиней, 590 овець, 1,5 тис. штук птиці. Надій молока на корову в 1970 році становив 2853 кг. До всіх ферм підведені водопроводи, механізовано обробку і підготовку кормів. За успіхи, досягнуті господарством у розвитку зернового господарства і тваринництва, Радянський уряд нагородив голову колгоспу ім. Щорса Ф. С. Суражського орденами Леніна і «Знак Пошани».
Колгосп веде велике будівництво. Лише за роки семирічки споруджено 5 тваринницьких приміщень, склади для зерна і мінеральних добрив, ремонтну майстерню, гараж, колгоспну контору, будинок для тваринників бригади № 1 тощо.
Грошовий прибуток становить близько 1 млн. крб., зростають і доходи членів колгоспу. Цьому сприяв перехід господарства з 1 липня 1966 року на грошову гарантовану оплату праці, у зв’язку з чим заробіток кожного колгоспника зріс на 15 — 20 проц. і становив 1970 року 2,95 крб. за людино-день. Понад 300 трудівників одержують пенсії.
Великих успіхів у розвитку досягли й інші господарства та підприємства Антонін. Племгосп був учасником ВСГВ 1954 року, його нагороджено дипломом 2-го ступеня; золоті й срібні медалі одержали 6 передовиків виробництва — учасники виставки. У роки восьмої п’ятирічки господарство перетворилося на зразкове в районі й області.
Зростають надої молока. В 1969 році вироблено по 1,1 тис. цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Середній надій на корову досяг 4,7 тис. кг. Значних успіхів добився племгосп у розведенні племінного молодняка — «Еліта-рекорд» і «Еліта». Виросли досвідчені високої кваліфікації кадри тваринників. Понад тридцять років працювала на фермі доярка М. X. Данилюк. Її не раз премійовано як учасницю ВСГВ, нагороджено Малою золотою медаллю виставки. Далеко за межі району лине добра слава про невтомну трудівницю доярку А. П. Сташевську, яка працювала в племгоспі понад 20 років. Вона постійно доглядала по 15—20 корів, надоюючи від кожної по 4,5—5 тис. кг молока. В березні 1966 року Президія Верховної Ради Союзу РСР присвоїла їй високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Загальна площа водного дзеркала Антонінського рибгоспу ім. Дзержинського становить понад 1,2 тис. га. Господарство високомеханізоване, ведеться на науковій основі. З кожним роком збільшується виробництво продукції. 1965 року рибгосп здав державі 2,4 тис. цнт риби, а 1970-го — вже 3,7 тис. цнт. Протягом восьмої п’ятирічки вирощено 855 тис. однолітків коропа. За сумлінну багаторічну працю старшого рибалку П. О. Гиляку нагороджено орденом «Знак Пошани».
Щороку збільшується виробництво продукції на цукрокомбінаті. Середньодобова переробка буряків зросла з 17,1 тис. цнт у 1965 році до 20 тис. цнт у 1970-му. Партійна організація заводу постійно дбає про посилення ідейно-виховної роботи серед робітників, підвищення їх кваліфікації. Понад 500 чоловік у 1970 році навчалися в системі партійної та комсомольської освіти, в школах технічного навчання й економічній. Готуючи трудові дарунки XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, колектив працівників ордена Трудового Червоного Прапора радгоспу Антонінського цукрокомбінату виконав піврічний план здачі державі продуктів тваринництва в березні 1971 року. На заготівельні пункти відправлено 1300 цнт м’яса, 3100 цнт молока, 30 тис. штук яєць.
Достроково завершили план восьмої п’ятирічки і ювілейного 1970 року робітники цегельного заводу, виготовивши 4,6 млн. штук цегли. З перевиконанням планів підійшли до фінішу п’ятирічки і трудівники маслозаводу, відділення «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуду», лісництва.
Широкого розмаху в господарствах і на підприємствах селища набув рух за комуністичне ставлення до праці. Однією з перших високе звання колективу комуністичної праці завоювала бригада з ферми колгоспу ім. Щорса, очолена комсомольцем П. Волуцьким. Ударниками комуністичної праці стали водій з рибгоспу А. Л. Касянюк, змінний інженер цукрозаводу С. П. Якимчук, який вніс близько 50 раціоналізаторських пропозицій. На цукрозаводі працює 107 ударників комуністичної праці, це звання присвоєне також колективам 2 цехів, 21 бригаді, одній зміні.
Ще в грудні 1956 року Антоніни переведено до розряду селищ міського типу. Це сприяло активізації громадсько-політичного життя, дальшому благоустрою і забудові селища. На варті громадського порядку стоять добровільна народна дружина, товариські суди, що діють ще з 1959 року.
Широко розгорнулося житлове будівництво. 1970 року завершено спорудження двох восьмиквартирних будинків, виросла вулиця новобудов — Енгельса. Всі будинки добротні, криті шифером. Забруковано і заасфальтовано значну кількість вулиць і тротуарів. Здійснено реконструкцію центральної площі Леніна, встановлено денне освітлення на багатьох вулицях селища. Налагоджено регулярне автобусне сполучення з Хмельницьким, Красиловом, Старокостянтиновом, з селами району. Селищна Рада депутатів трудящих, громадськість значну увагу приділяють озелененню — на вулицях висаджено велику кількість плодових і декоративних дерев. Біля багатьох будинків ростуть сади. За розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 29 січня 1960 року антонінський парк віднесено до пам’яток садово-паркової архітектури, що перебувають під охороною держави.
Профілактику захворювань, охорону здоров’я трудящих здійснюють 20 лікарів. При лікарні відкрито тубстаціонар, організовано рентгенослужбу, широко здійснюються профілактичні заходи. Діють три дошкільні дитячі заклади.
Велика увага приділяється культурно-освітньому розвиткові селища. В середній школі 1970 року навчалося 750 учнів, працювало понад 40 вчителів, серед них заслужена вчителька УРСР Н. Ф. Шевчук.
Працюють будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки — для дорослих і для дітей, які провадять велику культурно-освітню роботу: організовують масові читацькі конференції, усні журнали, мандрівки по книгах, лекції і бесіди.
Антонінці люблять спорт. При селищному будинку культури і школах діють спортивні секції з футбола, волейбола, баскетбола, легкої атлетики, стрільби, шахів та інші. Відкрито стадіон, 10 спортивних майданчиків.
Трудящі пишаються героїчним минулим і славним сучасним свого селища. Здобуваючи нові й нові перемоги, вони впевнено крокують по шляху комуністичного будівництва.
М. К. ЛАГОДЗИНСЬКА, А. Ф. СУРОВИЙ