Летичів, Летичівський район, Хмельницька область (продовження)
Трудящі Летичева до 1926 року відбудували два млини, тютюнову і гільзову фабрики, цегельний і пиво-медовий заводи, кар’єр для добування вапнякового каменю та інші підприємства, що припинили роботу в роки першої світової та громадянської воєн. На кінець відбудовного періоду сільське господарство селища за посівними площами й кількістю худоби досягло рівня 1913 року.
З перших днів мирного будівництва партійна організація приділяла значну увагу створенню медичних та культурно-освітніх закладів міста. Вже на початку 1921 року розгорнули роботу лікарня, амбулаторія, аптека, відкрилися дві початкові школи. Наступного року одну з них реорганізували в семирічку. 1925 року тут навчалося 536 дітей шкільного віку, працювало 14 вчителів. Для дітей-сиріт обладнали дитяче містечко, в якому жило й навчалося 216 дітей. При клубі заснували драматичний і хоровий гуртки, відкрили бібліотеку. У 1923 році, після ліквідації повітів, Летичів стає районним центром, а в 1924 році його віднесено до категорії селищ міського типу. На базі трьох партійних осередків створюється районний партійний комітет, у якому на початку 1925 року було на обліку 18 комуністів.
Протягом перших п’ятирічок значно зросло виробництво промислової продукції. Її випуск у 1940 році порівняно з 1913 роком збільшився в 40,9 раза. Партійні і комсомольські організації спрямовували робітничі колективи на дострокове виконання промфінпланів, а комуністи й комсомольці показували приклад бережливого витрачання матеріалів і випуску високоякісної продукції. У 1938 році з 260 членів артілей промислової кооперації — 108 були стахановцями й ударниками. Всі 11 комуністів, що працювали безпосередньо на виробництві, і 43 комсомольці з 60, здобули це високе звання.
У 1928 році в с. Покасівці (передмістя Летичева) створюється ТСОЗ, який об’єднав 17 бідняцьких господарств. У січні 1929 року за дорученням Летичівської селищної Ради колишній робітник Київського заводу «Арсенал» А. А. Шевчук створив з 10 чоловік ініціативну групу для організації колгоспу в с. Покасівці. Після проведення групою і комсомольською організацією роз’яснювальної роботи серед населення до сільськогосподарської артілі, яку назвали «Червоний шахтар», записалося 36 господарств. На кінець року в ній було 146 господарств. У жовтні 1929 року в с. Завовку (передмістя Летичева) також створюється ініціативна група для організації колгоспу. Її очолив робітник летичівського млина Р. С. Бабієнко. В листопаді подали заяви про вступ до артілі понад 20 господарств малоземельних селян. На загальних зборах колгосп назвали «Хлібороб». На початку 1930 року в колгоспі вже налічувалося 116 господарств. У 1932 році в двох артілях було об’єднано 262 селянських двори (97 проц.) і 946 га землі (99 проц.), а через рік у Покасівці й Завовку завершується колективізація селянських господарств. Полум’яним пропагандистом соціалістичної перебудови села була районна газета «За більшовицькі темпи» (з 1938 року — «Соціалістична праця»).
Промислові підприємства селища подавали сільськогосподарським артілям «Червоний шахтар» і «Хлібороб» всебічну допомогу в будівництві тваринницьких приміщень, токів та приміщень для збереження сільськогосподарського інвентаря тощо. У серпні 1932 року до Летичева приїжджав голова Раднаркому України В. Я. Чубар. Виступаючи на районній нараді працівників сільського господарства, він відзначав і добре організовану шефську допомогу підприємств селища колгоспам.
Неоціненну допомогу в становленні та зміцненні колективних господарств подала створена 1931 року Летичівська МТС. Вона взяла на себе виконання більшості робіт по оранці, сівбі, збиранні й молотьбі зернових. У 1936—1939 рр. середня урожайність зернових становила 12,3 цнт з га, цукрових буряків — 203 цнт. Тоді ж середня урожайність цукрових буряків в окремих бригадах колгоспу «Червоний шахтар» досягла 293 цнт з га, а в ланці О. Г. Грижак — 406 центнерів. За передвоєнні роки артілі Летичева стали економічно міцними. Колгоспники одержували на трудодень по 2—3 кілограми хліба та по 1,5 крб. грішми.
Змінився й загальний вигляд селища. Збільшувалися асигнування на будівництво промислових і комунальних підприємств, культурно-освітніх закладів. Прикрасився Летичів новими гарними будинками, скверами, парком. Прокладено нові вулиці. В будинках і на вулицях — електричне світло. Поліпшилося й медичне обслуговування населення. В селищі діяли лікарня на 70 ліжок, аптека, амбулаторія. Тут працювало 9 лікарів і 128 чол. середнього медичного персоналу. Для дітей дошкільного віку відкрито дитячий садок.
Докорінні зміни відбулися в освітньому і культурному рівні жителів селища. До 1938 року ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У здійсненні цих завдань велику роль відіграло добровільне товариство «Геть неписьменність!», яке разом з відділом народної освіти та райкомом комсомолу добирало культармійців, організовувало навчання, створювало матеріальну базу. Всі діти шкільного віку навчалися. 1935 року працювало дві середні школи (одна — з російською мовою викладання), а з 1940 року почала діяти ще й початкова школа. Тут здобувало освіту 1306 учнів, працювало 59 вчителів. Приваблювали вогнями районний будинок культури, 7 червоних кутків, кінотеатр. Діяло дві бібліотеки з книжковим фондом понад 14 тис. книжок.
Самовіддано трудилися радянські люди, щоб достроково виконати завдання четвертого п’ятирічного плану. Та їх мирна праця була перервана нападом на нашу країну німецько-фашистських орд. Після впертих боїв 17 липня 1941 року наші війська залишили Летичів. Увірвавшись у селище, гітлерівці розстріляли велику групу поранених військовополонених і мирних радянських людей. Після цього розстріли й катування стали постійними. Окупанти вбили й замучили в Летичеві понад 5 тисяч ні в чому не винних радянських громадян. У концтаборі, влаштованому за мурами монастиря, вони закатували й заморили голодом понад 2 тис. полонених радянських солдатів і офіцерів. На каторжні роботи до Німеччини з селища було вивезено більше як 100 юнаків і дівчат.
23 березня 1944 року війська 18-ї армії 1-го Українського фронту визволили Летичів. Серед тих, що визволяли селище, були й летичівці — лейтенант 237-го гаубичного полку Ф. Н. Козка та старшина 40-ї гвардійської артилерійської бригади П. І. Савранський. За виявлений героїзм і мужність у боротьбі з фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни понад 400 летичівців нагороджено орденами й медалями. Командиру 3-го гвардійського кавалерійського корпусу генерал-лейтенанту М. С. Осликовському, з’єднання якого одне з перших вступило на територію гітлерівської Німеччини, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього ж звання удостоєно й іншого уродженця Летичева— старшину М. А. Стацюка.
Разом з частинами Червоної Армії до визволеного Летичева повернулися представники партійних і радянських органів. У березні 1944 року відновили діяльність райком КП(б) України та виконком районної Ради депутатів трудящих. Вони спрямовували зусилля трудящих селища і району на відбудову промислових підприємств, колгоспів, культурно-освітніх і медичних закладів, торговельної мережі, жител тощо. Важко було відроджувати господарство селища. Відступаючи під натиском радянських військ, фашистські загарбники повністю знищили центральну частину Летичева, на яку припадало понад 50 проц. житлових будинків, зруйнували меблевий комбінат, цегельно-черепичний завод, електростанцію, маслозавод, хлібопекарню, пошту, радіовузол, лікарню, амбулаторію, будинок культури, бібліотеку тощо. Збитки, заподіяні гітлерівцями народному господарству селища, становили 100 млн. карбованців.
Жителі селища розчищали від завалів квартири й вулиці, ремонтували будинки, будували нові приміщення. Протягом перших трьох місяців після його визволення відновили роботу хлібозавод, три магазини, їдальня, медичні заклади, всі культурно-освітні установи. В кінці вересня стали до ладу діючих меблевий комбінат, цегельно-черепичний завод, промислова артіль. А в 1945 році у Летичеві вже працювали рай-промкомбінат, торфопідприємство, цегельно-черепичний завод і цехи — гончарний та випалювання вапна промислової артілі ім. 2-ої п’ятирічки, артіль ім. X з’їзду ВЛКСМ (виготовляла меблі), артілі ім. Калініна і «Прогрес» (займалися пошиттям одягу та взуття). Дедалі збільшувався випуск валової продукції. Тільки 1954 року було вироблено промислових товарів на 3 млн. крб. більше, ніж у 1953 році. За перевиконання плану й високу якість продукції ряд промислових підприємств одержали перехідні Червоні прапори і грошові премії.
На честь 50-річчя Великого Жовтня і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна трудівники селища, включившись у змагання, добилися високих виробничих показників. 1968 року вони виробили промислової продукції на 13,4 млн. крб., або в 291 раз більше, ніж у 1913 році, і в 3,3 раза більше порівняно з 1940 роком. 321 робітник завоював звання ударника комуністичної праці, 26 бригадам присвоєно звання бригад комуністичної праці.
Нове політичне й трудове піднесення викликали рішення XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Трудящі Летичева борються за економію матеріалів, високу рентабельність підприємств, збільшення випуску продукції.
Промислові підприємства селища подали велику допомогу місцевим колгоспам ім. Комінтерну (до 1941 року — «Червоний шахтар») і «Хлібороб» у відбудові їх господарств. Завдяки трудовому піднесенню, що панувало серед трудівників села та допомозі робітничих колективів колгоспи Летичева на кінець 1949 року досягли довоєнного рівня щодо освоєння посівних площ, урожайності і розвитку громадського тваринництва. У 1950 році дрібні господарства злилися. Колгосп околиці Летичева с. Покасівки — ім. Комінтерну об’єднався з артіллю с. Бохнів Грушковецької сільради, а с. Завовку — «Хлібороб» з колгоспом с. Сталіно (тепер с. Подільське) Руднянської сільради. У 1964 році приміське село Залетичівка злилося з Летичевом і було включене до складу Летичівської селищної Ради. На території колишньої Залетичівки розташована центральна садиба колгоспу ім. Щорса, створеного ще в 1929 році. Його очолював двадцятип’ятитисячник — комуніст С. Чугаєв. Тепер колгосп ім. Щорса— велике багатогалузеве господарство, яке має 5249 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3959 га ріллі, об’єднує 1133 господарства. Колгосп спеціалізується на відгодівлі свиней. У 1968 році вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь понад 136 цнт м’яса. На свинофермі утримується близько 5000 свиней, на молочно-товарній фермі — 250 корів. Надій на корову становить 2903 кг молока. В колгоспі виросли майстри високих надоїв: Г. Д. Сикуцька, нагороджена за трудові успіхи орденом Леніна, Я. П. Антонюк, удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора. Вони надоюють від кожної корови по 3500—3700 кг молока. У 1966—1969 рр. колгосп у середньому збирав з гектара по 20—25 цнт зернових, а пшениці — по 30,8 цнт. Бригада М. Н. Гарника вирощує по 34,8 цнт пшениці. Колгосп здійснює велике будівництво.
В усіх селах, що входять до його складу, побудовані клуби, дитячі ясла, відповідні господарські приміщення, механізовано трудомісткі процеси на фермах.
Зміцнення колгоспної економіки забезпечило постійне зростання добробуту трудівників селища. У 1966—1969 рр. оплата людино-дня становила 2 крб. 32 коп.
Колгоспники живуть у добротних цегляних будинках. В кожному — електрика, гарні меблі. У побут все ширше входять холодильники, пральні машини, телевізори. За післявоєнні роки в селищі широко розгорнулося будівництво. Протягом 1954—1967 рр. споруджено будинок культури, середню школу, бібліотеку, ясла, дитячий будинок, друкарню, готель, павільйон побутового обслуговування, автовокзал, десятки промислових, службових та інших приміщень. Зростає будівництво жител. За 1959—1969 рр. здано в експлуатацію 17 417 кв. метрів житлової площі. З’явилися нові житлові масиви з вулицями, названими іменами Кармалюка, Мануїльського, Чапаева, Куйбишева, Фрунзе, Котовського, Щорса, Толстого, Гагаріна, на яких красується понад 500 нових будинків. З 68 вулиць селища 12 забруковано, а центральні — проспект 50-річчя Жовтня, Леніна, Воровського, Горького, Плеханова, Бєлавіна, Панасюка, Шкільна — заасфальтовано. Значні роботи проводяться і щодо газифікації. Селище потопає в зелені садів, скверів, парків. У центрі, біля будинку культури, 1967 року встановлено пам’ятник В. І. Леніну. В парку — пам’ятники активному борцю за владу Рад на Поділлі М. Я. Ревуцькому, воїнам, що загинули в боях проти гітлерівців, визволяючи Летичів, та монумент воїнам-односельцям, які полягли в роки Великої Вітчизняної війни.
Розширюється торговельна мережа. У 1970 році працювало 29 магазинів і 16 підприємств громадського харчування. Протягом 1961—1967 рр. збудовано приміщення райунівермагу, ресторану, їдальні, гастроному, кафе та інші. Здійснено спеціалізацію торговельної мережі. Відкрито книжковий, гастрономічний, м’ясо-молочний, меблевий, три господарські і 6 продовольчих магазинів.
Великі суми асигнуються щороку на розвиток охорони здоров’я трудящих. < У селищі працює районна лікарня на 160 ліжок, яка має хірургічне, терапевтичне, пологове й дитяче відділення, зубопротезний і рентгенологічний кабінети; діє два медичних пункти. За роки семирічки побудовано дитячу консультацію і диспансер на 60 ліжок. У селищі працює 220 медичних працівників, у т. ч. 35 лікарів. Піклуванням й увагою оточене наймолодше покоління. В 4 дитячих садках і яслах виховується понад 500 дітей.
Неухильно підвищується культурний і загальноосвітній рівень населення.
В районному центрі працює 2 середні і 3 початкові школи, а також робітничої молоді і середня заочна школа. В них працює 121 учитель, навчається понад 1800 учнів. У 1967 році відкрито музичну школу-семирічку. Багато вчителів за високу педагогічну майстерність заслужили загальне визнання громадськості, батьків, учнів. Зокрема викладача математики С. І. Заболотну нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
В Летичеві народилося ряд діячів науки, культури і мистецтва — український радянський літературознавець і бібліограф О. В. Багрій (1891—1949 рр.); український радянський живописець, заслужений діяч мистецтв УРСР М. Г. Бурачек (1871 —1942 рр.); фізик, член-кореспондент АН УРСР Н. Д. Моргуліс; український радянський вчений у галузі гірничої справи, заслужений діяч науки і техніки УРСР І. М. Печук, український радянський письменник С. М. Сумний (Угрюмов, 1897-1960 рр.).
Значну роботу веде районний будинок культури. Хоровий, драматичний і танцювальний колективи користуються великою популярністю в районі та області. Агіткультбригада будинку культури — одна з кращих в області. Її нагороджено 6 дипломами 1-го і 2-го ступенів, 14 грамотами облвиконкому, міністерства культури республіки та обласного управління культури. На республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, в лютому 1970 року народний хор районного будинку культури за високу майстерність одержав диплом 1-го ступеня і Велику золоту медаль та удостоєний звання лауреата фестивалю самодіяльного мистецтва Української РСР. Керівник хору О. М. Балинський нагороджений дипломом 1-го ступеня і золотою медаллю. Будинок культури широко популяризує нові обряди, організовує вшанування передовиків виробництва, ветеранів праці, проводи на пенсію тощо. Разом з райкомом комсомолу і організацією товариства «Знання» готує вечори-зустрічі з активними борцями за владу Рад, героями Великої Вітчизняної війни, передовиками виробництва. Значну роботу щодо патріотичного виховання молоді проводить історико-краєзнавчий музей, створений на громадських засадах у 1968 році при будинку культури.
У районній бібліотеці для дорослих на 1 січня 1970 року налічувалося близько 34 тис., а в бібліотеці для дітей — понад 27 тис. книжок. Пропагуючи книгу, працівники бібліотек систематично влаштовують читацькі конференції, літературні вечори, готують бібліографічні огляди, книжкові виставки, тематичні полиці тощо. В Летичеві виходить районна газета «Колгоспна правда».
Різноманітну й важливу роботу здійснює Летичівська селищна Рада депутатів трудящих, до якої обрано 76 депутатів, у т. ч. 32 жінки. Всі депутати, а також понад 300 чоловік активу працюють у 10 постійних комісіях. Вони беруть активну участь у діяльності Ради. Лише протягом 1969—1970 рр. Рада та її виконавчий комітет розглянули близько 50 пропозицій комісій, спрямованих на поліпшення роботи підприємств громадського харчування, магазинів, дитячих дошкільних закладів, озеленення й освітлення вулиць, впорядкування території промислових підприємств і організацій.
Багатим, змістовним стало життя трудящих селища. Вони пишаються тим, що це щасливе життя створили своїми власними руками під керівництвом Ленінської партії комуністів.
С. К. ГУМЕНЮК