Меджибіж, Летичівський район, Хмельницька область (продовження)
В грудні 1918 року Подільський губернський тимчасовий комітет КП(б)У звернувся до робітників, селян і солдатів Поділля з відозвою, в якій викривав контрреволюційний характер буржуазних націоналістів і закликав утворювати Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів та обирати до них більшовиків. У січні 1919 року губернський комісар повідомляв штабу військ петлюрівської Директорії, що в Летичівському повіті більшовизм пустив дуже глибоке коріння, а в Меджибожі є свої загони для допомоги більшовикам. Населення не визнає існуючої влади, не хоче вибирати міського комісара і не хоче платити ніяких податків. Арешт голови ревкому В. Гоголя, а також революційно настроєних командирів 14-го Охтирського полку спричинився до більшої активізації революційних сил. Повстанці зайняли повітове місто, а 4 січня одночасно з меджибізькими партизанами повели наступ на станцію Деражня і розгромили кілька загонів петлюрівських військ.
Широкого розмаху набрала боротьба проти петлюрівців у середині лютого 1919 року. На підставі рішення губернського військово-революційного комітету штаб командуючого повстанськими радянськими загонами Поділля видав наказ № 1 про загальне повстання проти Директорії в ніч з 14 на 15 лютого. Та коли у Меджибожі і волості почався виступ, для його придушення було направлено військові частини. У березні містечко визволили бійці полку Червоного козацтва, яким командував В. М. Примаков.
В грудні 1919 року в Меджибіж увірвалися польські інтервенти, які встановили тут жорстокий окупаційний режим. Однак у липні 1920 року його визволили частини Червоної Армії.
У вересні 1920 року війська білополяків, прорвавши фронт на ділянці, що її займала 14-а армія, захопили Меджибіж. Група більшовиків, якою керував комуніст В, Матковський, очолила боротьбу трудящих містечка та навколишніх сіл проти польських окупантів. У листопаді 1920 року радянські війська остаточно визволили Меджибіж.
Вигнання інтервентів стало початком розгортання діяльності партійних і радянських організацій щодо відбудови господарства, зруйнованого в роки громадянської війни. Населення відчувало гостру нестачу в товарах першої потреби. У листопаді 1920 року в Меджибожі утворився партійний осередок, який об’єднував 12 комуністів. Його організаторами були Ю. Г. Отрощенко (представник від Подільського губкому) і місцеві комуністи. Партосередок приділяв багато уваги швидшій нормалізації життя, організовував подання допомоги в першу чергу сім’ям червоно-армійців і бідняків, піклувався про розвиток культури. Відкрився сельбуд, при якому діяли хоровий і драматичний гуртки, оркестр народних інструментів, відбувалися вистави. Було відкрито бібліотеку, в якій налічувалося понад 2 тис. книжок.
Рештки контрреволюційних сил чинили запеклий опір соціалістичним перетворенням. Однією з форм такого опору став куркульський бандитизм. Бандити тероризували населення, вбивали комуністів і радянських активістів, порушували нормальну роботу установ. У травні 1921 року Меджибіж оголошено на військовому становищі, створено загін особливого призначення, до якого увійшли всі комуністи, комсомольці та активісти. Велика роль у боротьбі проти куркульських банд належала й комітетам незаможних селян Меджибожа і с. Ставниці. KHС подавав також допомогу сільській Раді у здійсненні землевпорядкування, розподілу будівель, інвентаря, у виконанні продрозверстки, проведенні мобілізації до лав Червоної Армії. Комнезам передав біднякам для посіву частину куркульського зерна.
До нового життя прагнула й молодь. У 1921 році в Меджибожі виник комсомольський осередок. Комсомольці провели велику роботу щодо збирання продуктів харчування голодуючим, чимало зробили вони й у справі ліквідації дитячої безпритульності. За це комсомольський осередок Меджибожа одержав перехідний Червоний прапор губкому комсомолу.
7 вересня 1922 року відбувся волосний з’їзд Рад. Його делегати обговорили завдання, пов’язані з відбудовою місцевого господарства. Виконком волосної Ради розподілив між безземельними і малоземельними селянами взяті на облік поміщицькі та нетрудові куркульські землі, піклувався про сім’ї червоноармійців, які загинули на фронтах громадянської війни.
У 1923 році Меджибіж став районним центром. Згодом почав діяти новоутворений райвиконком. 1924 року Меджибіж віднесено до категорії селищ міського типу.
Вживалися заходи щодо зміцнення сільських Рад, очищення їх від ворожих елементів, поліпшувалася діяльність усіх радянських органів, які займались відбудовою народного господарства.
Багато робилося для розгортання державної, кооперативної і пожвавлення приватної торгівлі. Протягом 1924 і 1925 рр. в Меджибожі відкрилися державний, 6 кооперативних та кілька приватних магазинів. 1925 року в селищі діяло близько 200 невеличких підприємств місцевої промисловості та кустарно-ремісничих. Це були кравецькі, шевські, бондарні, теслярні та інші майстерні. Державна й кооперативна торгівля поступово, але впевнено витіснювала приватну. Здійснювалися заходи і щодо кооперування кустарів. У 1926 році створено кредитне товариство, до якого вступило 447 чоловік, засновано товариство кустарів, яке об’єднувало 150 членів.
Протягом 1925—1926 рр. у Меджибожі було споруджено електростанцію потужністю 16 квт. Методом народної будови впорядковано центральну вулицю селища, відремонтовано приміщення державних установ. Налагоджувалася робота медичних закладів. У 1925 році діяли районна лікарня на 12 ліжок, аптека, консультація охорони материнства й дитинства. В закладах охорони здоров’я працювало 7 медпрацівників, у т. ч. 5 лікарів.
Велика увага приділялася ліквідації неписьменності. У 1924 році в Меджибожі ще було 62 проц., а в Ставниці — 67 проц. неписьменного населення. Рішенням селищної Ради у серпні 1925 року було створено комісію, яка взяла на облік усе неписьменне населення; того ж року в чотирьох пунктах для ліквідації неписьменності вже навчалося понад 200 чоловік. У 1925 році відкрилися дві трудові семирічні школи, де навчалося 599 дітей, працювало 17 учителів. З’явилася друга бібліотека. Книжковий фонд обох бібліотек становив близько 4 тис. примірників художньої та наукової літератури. Активізували роботу гуртки художньої самодіяльності, які діяли при сельбуді. Їх учасники виступали не лише в місті, але й виїжджали в села району.
Після XV з’їзду ВКП(б) партійна організація очолила рух трудящих селян за масову колективізацію сільського господарства, який розпочався ще в роки відбудовного періоду. 1928 року в с. Ставниці створено ТСОЗ «Вільна праця», на другий рік — артілі «Червоний лан» та «Незаможник», а в Меджибожі — ім. XV партз’їзду. У 1930 році вони утворили одне господарство «Незаможник», головою якого обрали двадцятип’ятитисячника С. Рум’янцева. 9 травня 1930 року тут виникла партійна група, до якої входило три члени партії.
Куркулі чинили шалений опір колективізації. Вони палили артільний хліб, знищували громадську худобу. Зібравшись на загальні збори, селяни одноголосно ухвалили виселити куркулів за межі району і конфіскувати їхній реманент, худобу й землю на користь колгоспу.
Багато уваги організаційно-господарському зміцненню артілей приділяла партійна організація. У травні 1930 року при райвиконкомі почали діяти курси колгоспних кадрів, які підготували 38 голів і членів правлінь артілей, 18 рахівників. Між артілями Меджибізького і Летичівського районів розгорнулося соціалістичне змагання за краще проведення весняної сівби 1930 року. В цьому змаганні Меджибізька сільськогосподарська артіль ім. XV партз’їзду посіла друге місце. Завдяки колективному господарюванню значно поліпшився добробут трудящих. У 1934 році кожен член цієї артілі одержав на трудодень по 3,5 кг хліба.
З року в рік зростала місцева партійна організація. Якщо в 1930 році в ній було лише три комуністи, то в 1936-му їх налічувалося 21. Підвищення теоретичного рівня членів партії сприяло широкому розгортанню виховної роботи серед колгоспників. Усі комуністи й комсомольці були агітаторами. Більш дійовим стало соціалістичне
змагання між бригадами й ланками. Чимало уваги приділялося поширенню передового досвіду. Для цього було організовано міжколгоспний обмін досвідом. Все це сприяло тому, що в 1940 році артіль ім. XV партз’їзду одержала з гектара пересічно по 17,4 цнт зерна, понад 120 цнт картоплі. У 1941 році вона добре підготувалася і провела весняну сівбу.
За роки довоєнних п’ятирічок у селищі виникло ряд промислових підприємств: 1930 року побудовано плодоконсервний та цегельний заводи, майстерні побутового обслуговування тощо. З 1931 року почала працювати MTС, яка обслуговувала колгоспи району. В 1933 році організувався рибгосп.
Красивішим став старовинний Меджибіж. Виросли нові будинки, культурно-освітні заклади, селище прикрасилося впорядкованими вулицями, промисловими і торговельними будівлями. Розширилася мережа лікувальних закладів. У 1940 році населення обслуговувала районна лікарня на 50 ліжок, поліклініка, дитяча консультація. Працювало 8 дитмайданчиків і 2 дитячі садки.
Великий крок уперед зробила народна освіта. До 1935 року в Меджибожі ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Збільшення асигнувань у 1939/40 навчальному році на народну освіту дало можливість розширити мережу шкіл, охопити всіх дітей шкільного віку загальнообов’язковим семирічним навчанням. Того року працювали дві середні і семирічна школи, в яких 1135 учнів навчав 41 учитель. Значна кількість випускників шкіл продовжувала навчання у вузах, технікумах, училищах. Діяли будинок культури, кінотеатр на 200 місць, дві бібліотеки, стадіон. Широкого розвитку набула художня самодіяльність. При будинку культури працювало п’ять гуртків, у роботі яких брало участь понад 100 чоловік. З 1931 року виходила районна газета «Ленінський прапор».
Та радість вільної праці обірвала війна. Гітлерівські війська 8 липня 1941 року захопили Меджибіж. Настали чорні дні окупації. Понад 3500 жінок, дітей і стариків було розстріляно. 400 житлових і 187 артільних будинків, багато промислових підприємств зруйновано. Меджибіж перетворився на згарище і руїни. Збитки, завдані селищу за час окупації, становили понад 5,9 млн. карбованців.
Але звірства фашистів не похитнули мужності і безмежної віри жителів в перемогу над ворогом. В період окупації у Меджибожі діяла підпільна група, створена в липні 1941 року. Спочатку її очолював І. П. Шамко, а з липня 1942 року групу очолив капітан Червоної Армії М. Я. Замрій. Вона діяла під керівництвом комітету Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації. До складу групи входили С. А. Вовк, В. Ф. Максименко, Ф. М. Негрій, О. В. Теслюк та інші. У 1943 році її поповнили нові члени. Підпільники знищили склад пального в с. Став-ниці, руйнували телефонний зв’язок, розповсюджували листівки із зведеннями Радянського інформбюро’ перешкоджали вивозити молодь на каторгу до Німеччини. Але багатьох учасників підпільної групи схопили фашисти, вивезли до Старокостянтинова і там замордували їх у гестапо в червні 1943 року.
24 березня 1944 року війська 141-ї стрілецької дивізії 52-го стрілецького корпусу 18-ї армії 1-го Українського фронту під командуванням полковника О. Я. Клименка визволили селище. В боях за Меджибіж загинуло 49 радянських воїнів. На вшанування пам’яті про них у центрі селища споруджено пам’ятник.
Після визволення Меджибожа трудящі приступили до відбудови зруйнованого господарства. Вже в 1944 році на відбудову райцентру асигновано 565 тис. крб., тоді ж створено будівельну контору. Комуністи і комсомольці провели немало недільників, під час яких розчистили вулиці і площі від завалів. За їх ініціативою методом народної будови відновлено клуб на 250 місць, лікарню, приміщення школи. Активну участь у відродженні місцевих підприємств брали робітники і службовці. Вже у 1945 році в Меджибожі працювали плодоконсервний та цегельний заводи, райпромкомбінат. Фашистські загарбники вщент зруйнували гідростанцію. Потрібні були великі зусилля, щоб підняти з попелу зруйноване гітлерівцями підприємство. Наполеглива праця дала свої наслідки — до 29-х роковин Великого Жовтня гідроелектростанція дала струм. Успішно йшла відбудова і Меджибізької МТС. 1949 року вона мала 44 трактори та багато інших сільськогосподарських машин.
На кінець 1950 року працювали майже всі підприємства, культурно-освітні і лікувальні заклади, промартілі. У наступні роки з’явились нові підприємства. Споруджено і працюють цех Летичівського маслозаводу, філія Летичівського харчокомбінату, реконструйовано плодоконсервний завод. На початок 1967 року в селищі працювали цегельний завод, швейна фабрика, рибокомбінат, автопідприємство, комбінат побутового обслуговування, відділення «Сільгосптехніки». Значних успіхів досяг консервний завод — випуск його продукції проти 1940 року збільшився майже в 6 разів. Ця продукція має великий попит у найвіддаленіших куточках країни. Річну програму 1966 року завод виконав до 21 грудня, виробивши понад план 36,6 тис. умовних банок консервів. Тільки від реалізації фруктових маринадів завод одержав 170 тис. крб. прибутку. Тут широко розгорнувся рух за комуністичну працю. В 1962 році за систематичне перевиконання виробничого плану першими здобули високе звання ударників комуністичної праці робітники бригади одного з цехів, яку очолювала Т. О. Білан. З 1963 року чотири бригади і 62 виробничники здобули почесне звання колективів та ударників комуністичної праці. Восьмий п’ятирічний план завод завершив у квітні 1970 року. Випуск валової продукції порівняно з попередньою п’ятирічкою збільшився в 1,5 раза. Включившись у змагання за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, колектив консервного заводу достроково, 16 березня, виконав квартальний план. Від реалізації продукції тут одержали понад 30 тис. крб. надпланових прибутків. Продуктивність праці у порівнянні з відповідним періодом 1970 року зросла на 9,4 процента.
У двох кілометрах на захід від Меджибожа, на правому березі річки Бужка розташований рибгосп, який вирощує рибу (коропа) та качок. Він систематично перевиконує свої соціалістичні зобов’язання. 1968 року побудовано птахоферму на 250 тис. штук качок, між Меджибожем і селом Ставницею споруджено риборозплідник, а біля села Моломолинців — ставок площею 180 гектарів. Господарство за сезон 1970 року дало 3884 цнт риби.
За післявоєнні роки великих успіхів досягнуто в розвитку сільського господарства. Артіль ім. Леніна (до 1941 року ім. XV партз’їзду) у 1950 році об’єдналася з артіллю ім. 16-річчя Жовтня с. Ставниці. Нове господарство назвали ім’ям Леніна. У провідних галузях колгоспного виробництва працюють комуністи й комсомольці, які своєю працею є прикладом для інших. Рік у рік зростає врожайність і продуктивність тваринництва, збільшуються доходи колгоспу. Якщо в 1945 році врожайність зернових становила пересічно 6 цнт з га, то в 1969-му вона зросла в 4,2 раза. Цукрових буряків зібрали 575 цнт з гектара. Виробили на 100 га сільськогосподарських угідь близько 147 цнт м’яса. Прибутки з 640 тис. крб. у 1953-му зросли до 2645 тис. крб. у 1970 році. Зростання доходів дало можливість збудувати нове приміщення для контори колгоспу, зерносховище, 17 тваринницьких ферм, майстерню для ремонту сільськогосподарських машин, а також дитячі ясла.
Партійна організація і правління артілі розробили й затвердили положення про присвоєння ветеранам праці рвання почесного колгоспника. Цього високого звання удостоєні фундатори артілі, пенсіонери А. Лопушанський і А. Кизима. 15 передовиків виробництва нагороджено орденами і медалями. Ордена Леніна удостоєно голову колгоспу О. С. Жулима. За трудові успіхи, досягнуті артіллю в роки восьмої п’ятирічки, голову правління нагороджено орденом Жовтневої Революції.
У 1959 році Меджибізький район ліквідовано, а Меджибіж увійшов до складу Летичівського району. Селищна Рада, спираючись на широкий актив, багато робить, щоб Меджибіж став одним з кращих на Поділлі. Вже споруджено понад 30 нових будинків, серед них — двоповерхову середню школу, універмаг, продовольчий магазин, чайну, павільйон побутового обслуговування. Робітники і службовці спорудили 240 житлових будинків. До послуг трудящих понад 30 магазинів і 4 підприємства громадського харчування. Добре організована служба охорони здоров’я. У Меджибожі функціонують лікарня на 100 ліжок, поліклініка, дитяча консультація, аптека. Є дитсадок на 100 місць і дитячі ясла. Селище електрифіковане і радіофіковане.
Зросла й мережа культурно-освітніх закладів. Трудящих обслуговує будинок культури, кінотеатр на 250 місць, 3 бібліотеки, книжковий фонд яких становить 54 576 томів. У 1970 році при будинку культури діяло 8 гуртків художньої самодіяльності, в яких брало участь понад 130 аматорів.
Меджибіж, який протягом більше як 800-літнього свого існування був свідком і учасником багатьох історичних подій, за роки Радянської влади значно помолодів і став невпізнанним. Колгоспники, робітники й службовці селища своєю звитяжною працею звеличують рідну землю, віддають всі сили комуністичному будівництву.
В. М. В’ЯЗОВЕЦЬКИЙ, І. С. ЛАЗАРЕНКО