Мирне будівництво в Хмельницькому
З листопада 1920 року почався період мирного будівництва. Організуючою і спрямовуючою силою в боротьбі трудящих за відбудову народного господарства була міська партійна організація, очолювана повітовим партійним комітетом, який розгорнув роботу через два дні після визволення міста. В боротьбі за відродження економіки міста партійна організація зростала й міцніла. Якщо в кінці 1920 року в її лавах налічувалося 183 комуністи, то в 1921-му їх було 2801 2. 18 листопада 1920 року почав працювати і повітовий ревком. До його складу увійшли секретар парткому Олехнович, І. Гуминський, О. Осипов, М. Є. Зеленський, Кольцов та інші. Головою ревкому був І. Турчинський.
До кінця 1920 року ревком взяв на облік усі промислові підприємства, визначив їх виробничу придатність. Одночасно обліковано будівельні матеріали, сировину й напівфабрикати. У той же час відділи ревкому завершили облік усіх фахівців народного господарства.
В першій половині лютого 1921 року відбувся другий повітовий з’їзд Рад. З того часу ревком передав свої повноваження обраному з’їздом виконкому Ради. Головою виконкому обрали І. Турчинського.
Комуністи і всі трудящі міста схвально зустріли рішення X з’їзду РКП(б) про перехід до нової економічної політики, скерованої на дальше зміцнення диктатури пролетаріату і перемоги соціалізму. Великі промислові підприємства було передано відповідним республіканським трестам, а частину об’єднано в державні комбінати. Так, до складу комбінату № 3 входили: дріжджево-винокурний, пивоварний, ливарно-механічний і цегельний заводи, тютюнова фабрика. Щоб якнайшвидше відбудувати промисловість, повітова рада народного господарства передала дрібні підприємства в оренду приватним особам і кустарям. Завдяки цим заходам уже в першій половині 1922 року ринок одержав необхідні товари широкого вжитку.
Однак ліквідацію господарської розрухи серйозно ускладнило стихійне лихо — неврожай 1921 року на Поволжі і півдні України. Мільйони, людей потребували негайної допомоги. 10 серпня 1921 року в місті утворився комітет допомоги голодуючим, який очолив член повіткому О. Нефоросний. У квітні 1922 року до фонду голодуючих надійшло 164 млн. крб. і 12 500 пудів зерна. Крім того, було взято на утримання близько 500 дітей, які прибули з районів, охоплених голодом. Вже за рік, що минув з часу X з’їзду, народне господарство міста мало помітні успіхи в своєму розвитку. Відремонтовані і стали до ладу ливарно-механічний та цегельний заводи, тютюнова фабрика, перевиконав виробничу програму дріжджево-винокурний і пивоварний заводи. Цьому сприяли велике трудове піднесення, що захопило робітників, режим економії, надходження коштів за оренду дрібних підприємств.
Останні два роки відбудовного періоду були роками інтенсивного розвитку промисловості. У виробничому сезоні 1924 року вступив в дію цукровий завод. У наступному сезоні він прийняв 1000 берковців цукрових буряків, виробивши 321 тис. пудів цукру — втроє більше, ніж у 1924 році, а в 1926 році — втроє більше, ніж у 1925-му. Почали працювати деревообробна фабрика, вальцьовий млин, круп’яний завод та інші підприємства.
З березня 1923 року Проскурів — центр округу. Тут створюється окружний комітет партії. З перших днів своєї роботи окружком зосередив основну увагу на зростанні партійних лав і зміцненні їх організацій. Крім Гречанської і Проскурівської залізничних, у жовтні 1923 року виникла партійна організація на цукровому заводі. В наступному році, під час ленінського призову, до лав Комуністичної партії прийнято понад 130 робітників від верстата, в т. ч. 80 робітників-залізничників. Це значно поліпшило соціальний склад міської партійної організації, сприяло зростанню партійних лав на виробництві. В кінці 1926 року в місті вже працювала 21 партійна організація, з яких 8 було на підприємствах, у т. ч. на механічному заводі, електростанції, деревообробній фабриці.
Завдяки величезній роботі партійних організацій і героїчним зусиллям робітників промисловість міста на кінець 1925 року за валовою продукцією досягла рівня довоєнного часу. Розвивалася кустарна промисловість, у якій було зайнято 30,3 проц. населення міста. На кінець відбудовного періоду створено 4 кустарно-промислові артілі і 9 артілей інвалідів, що об’єднували понад 400 кустарів. Найбільш поширеними промислами на той час були бондарство, столярство, обробка шкір, виготовлення меблів, кожухів, шапок, слюсарно-токарських і ковальських виробів.
Одночасно з відбудовою промислових підприємств відроджувався і залізничний транспорт. Прикладом самовідданої праці були залізничники станції і депо Гречани. Нерідко вони працювали по дві зміни, не виходячи з майстерень. Протягом 1921—22 років не було місяця, щоб не відбулося по 2—3 суботники. Велику допомогу залізничникам станцій Гречани і Проскурів у відбудові полотна залізниці й мостів подала міська комсомольська організація та частини Червоного козацтва, розташовані в місті і на його околицях. План відбудовних робіт обох станцій до кінця 1924 року було перевиконано. У 1925 році на ст. Проскурів прийнято 1414 тис. пудів різних вантажів, відправлено з неї 829 тисяч. До міста надходили, головним чином, залізо, кам’яне вугілля, сіль, гас, відправлялися зерно, худоба, ліс.
У роки відбудовного періоду підвищилася реальна заробітна плата трудящих. Лише в 1924—1925 рр. зарплата робітників Проскурова зросла на 35 процентів. Незаперечним і переконливим показником поступового поліпшення життя трудящих було всебічне зростання роздрібного товарообороту, який на кінець 1925 року досяг 4455 тис. крб. При цьому значні зміни сталися і в самій торгівлі. Частка товарообороту державної і кооперативної торгівлі становила 51 проц. Зростало членство в споживчій кооперації. На 1 жовтня 1925 року в Проскурівському робітничому кооперативі було 2352 пайовики, а на 1 жовтня 1926 року — 34996 Щоб задовольнити потреби населення в індивідуальному будівництві, державні і кооперативні організації міста в 1926 році закупили на Київському контрактовому ярмарку різних будівельних матеріалів на 1 млн. крб. і одночасно реалізували на 400 тис. крб. різних сільськогосподарських продуктів.
Зросла кількість лікувальних закладів. У 1921 році почали працювати амбулаторія, медпункт, лікарня, дві аптеки, дитяча і жіноча консультації. В наступному році відкрився пологовий будинок, дитяча поліклініка та ще дві аптеки. Наприкінці 1925 року діяла амбулаторія, дві поліклініки, 2 медпункти, 2 лікарні на 65 ліжок, дитяча і жіноча консультації, дитяча поліклініка, 9 аптек, двоє ясел, три садки; працювало 25 лікарів та 87 чоловік середнього медперсоналу.
Тоді ж зроблено перші кроки і на шляху культурної революції. 1921 року розгорнули роботу 4 школи. В 1925/26 навчальному році їх було вже 9, у т. ч. 5 семирічних. Для підготовки педагогічних кадрів 1921 року створено постійні курси, які 1925 року реорганізовано в педагогічний технікум. Медичну школу, що існувала в місті з 1922 року, перетворено на медичний технікум.
Багато уваги приділялося боротьбі з безпритульністю, створенню відповідних умов для життя дітей, що прибули з районів, охоплених посухою. В 1921—22 рр. у місті було 7 дитячих будинків, де виховувалося близько 800 дітей, та спецбудинок, в якому жили й навчалися хворі діти. Наступного року, після повернення дітей до районів Поволжя і півдня України, кількість дитячих будинків зменшилася до 5, а дітей у них — до 300. 1923 року в Проскурові відкрився будинок робітників-підлітків, де діти одержували загальноосвітні знання і набували фаху. Школа мала дві майстерні по дереву і металу. Виробничу практику учні проходили на чавуноливарному заводі.
В 1921 році на підприємствах міста розгорнулась робота пунктів для ліквідації неписьменності. В 1925 році таких пунктів було 10, навчалося 298 чоловік. 21 березня 1920 року в урочистій обстановці відбувся перший випуск 42 чоловік, які закінчили школу лікнепу.
1920 року на базі націоналізованого театру розгорнув роботу державний театр, який 1925 року реорганізовано на Український музично-драматичний театр. Свою роботу він почав виставою п’єси Миколи Куліша «97» (режисер В. Рожковський).
У 1921 році в місті відкрилися центральний робітничий клуб, бібліотека і книжкова палата, яка постачала бібліотекам повіту літературу, а школам — підручники. В 1925 році в Проскурові крім театру працювали 4 клуби, сельбудинок, 3 бібліотеки з книжковим фондом 5195 примірників, кінотеатр. Наприкінці наступного року відкрилася окружна бібліотека ім. Дзержинського, книжковий фонд якої становив 4,2 тис. книг. На початку 1927 року тут відкрито окружний сельбудинок.
Велику роль у мобілізації трудящих на відбудову народного господарства міста й повіту відіграла періодична преса. Протягом 1921 —1925 рр. у Проскурові виходили газети: «Проскурівські вісті», «Голос селянина», «До будівництва».
Повітком комсомолу випускав одноденну газету «Молодь — голодуючим», а Проскурівський відділ УкрРОСТА — періодичний плакат для робітників і селян «Серп і молот».
Спираючись на успіхи, досягнуті у відбудовний період, трудящі міста приступили до розв’язання нових завдань, поставлених партією і Радянським урядом. Головним серед них було загальне піднесення промисловості й міського господарства, культури і добробуту трудящих. XI окружна партійна конференція, яка відбулася наприкінці 1927 року, відзначила, що виробіток продукції на підприємствах міста невпинно збільшувався, зростала кількість робітників, підвищувалася
їх заробітна плата, поліпшувався збут продукції. Від комуністів вимагалось невпинно збільшувати основні капітали підприємств, знижувати собівартість продукції, зосередити головну увагу працівників металообробних підприємств на виготовленні машин для сільського господарства. Вказуючи на перспективи розвитку житлового будівництва в місті, конференція вимагала від комуністів керамічного, введеного в дію в 1927 році Дубівського цегельного заводів та деревообробної фабрики різко збільшити виробіток продукції для місцевих потреб.
Виконуючи взяті зобов’язання, робітники міста добились того, що основні промислові підприємства перестали бути збитковими і невпинно нарощували виробничі потужності. Вже в 1926—27 рр. цукровий завод перевершив довоєнний виробіток. Ливарно-механічний завод, повністю переведений на масове виробництво сільськогосподарських машин і знарядь, давав високі прибутки. Порівняно з 1925/26 господарським роком, у 1928/29 році валовий виробіток продукції збільшився на 250 проц.; на деревообробній фабриці — на 179 проц., керамічному заводі — на 178 проц. Ливарно-механічний завод, прибутки якого 1925 року не досягли й 6 тис. крб., мав їх у 1926-му понад 17 тис. крб., а основний капітал підприємства за цей час зріс з 76 до 105 тис. карбованців.
Успіхи промислових підприємств у період реконструкції дали можливість партійним і радянським організаціям міста спрямувати значні кошти на розширення виробництва, зростання комунального і житлового будівництва. В 1928 році розпочалося спорудження електростанції на 500 кіловат і водопроводу, зводилися нові житлові будинки по вулицях Рози Люксембург, 25 Жовтня.
В роки довоєнних п’ятирічок промисловість міста продовжувала успішно розвиватись. Було розширено й реконструйовано старі і створено нові державні та кооперативні підприємства, збудовано ливарний і реконструйовано інші цехи на ливарно-механічному заводі, внаслідок чого виробництво тут зросло удвічі, а кількість робітників з 145 у 1929 році — до 397 у 1932-му. На базі невеличкої цукерні в 1929 році на кінець першої п’ятирічки створюється кондитерська фабрика, де працювало 178 робітників, які виробляли продукції на 3,5 млн. крб. щороку. Почала видавати продукцію макаронна фабрика, а деревообробна освоїла виробництво меблів. У роки другої п’ятирічки державні й кооперативні підприємства видали продукції більше ніж на 37 млн. крб. На підприємствах працювало понад 3300 робітників. Виникли нові державні підприємства — птахо- і м’ясокомбінат.
З великим піднесенням працювали трудящі міста над здійсненням завдань третьої п’ятирічки. З 1938 по 1940 рік підприємства місцевої промисловості і промкооперації збільшили випуск продукції більш ніж у півтора раза. В 1941 році в місті діяло 17 державних підприємств та 21 підприємство промислової кооперації, на яких понад 10 тис. робітників виробили продукції на 47,7 млн. крб. Одне з найбільших підприємств міста — цукровий завод переробляв близько 8 тис. цнт цукрової сировини на добу. Механічний завод постачав області запасні частини до авто- та сільськогосподарських машин, а також виготовляв деталі устаткування для підприємств коксохімічної промисловості. 14 лютого 1941 року збори партійного активу міста обговорили питання про виконання заходів щодо збільшення виробництва товарів широкого вжитку та продовольства з місцевої сировини. Розглядалося питання про стан комунального господарства міста та його благоустрій у 1941 році. Ставилося завдання повністю використати виділені державою кошти на благоустрій міста, яких було асигновано в 4 рази більше, ніж у попередньому році. Розгорнулись роботи по розширенню водопроводу, будівництву каналізації, спорудженню житла, організації автобусного парку тощо. Питання будівництва і реконструкції промислових підприємств було в центрі уваги міськкому партії та міськвиконкому. 28 травня пленум міськкому КП(б)У заслухав питання про виконання будівельної програми і використання державних капіталовкладень. У 1941 році на будівництво і реконструкцію промислових підприємств міста планували використати 2,9 млн. крб. та на капітальний ремонт 700 тис. крб. Багато коштів виділялось на будівництво м’ясокомбінату, реконструкцію механічного, цукрового і пивоварного заводів, птахокомбінату та інших підприємств. Для спорудження житлових будинків держава того року виділила 1 млн. 800 тис. карбованців.
Широкий економічний та культурний розвиток Проскурова, а також його центрально-географічне розташування стали підставою до того, щоб з березня 1941 року він став обласним центром Кам’янець-Подільської області.
Партійні організації та робітничі колективи весь час тримали міцний зв’язок з селом, допомагали в проведенні колективізації і зміцненні колективних господарств. У 1939/40 рр. міські парторганізації послали на постійну роботу в села для організації колгоспів 133 найкращих комуністів, комсомольців та безпартійних робітників. Профспілкові організації міста діяльно допомагали селу і в культурному будівництві.
Могутнім моральним стимулом у боротьбі за розвиток промисловості стало соціалістичне змагання, яке на промислових підприємствах набуло широкого розмаху в роки перших п’ятирічок. У 1932 році цим рухом було охоплено 3885 чоловік або понад дві третини робітників. Паровозні бригади депо станції Гречани змагалися за спарене водіння паровозів. Бригада в складі машиністів М. Цвігуна і П. Петруняка, яка тільки в березні 1932 року, зекономивши 13,5 проц. палива і 38 проц. мастила, збільшила пробіг паровоза на 18 проц. посіла в республіканському змаганні машиністів четверте місце. Розгортався стахановський рух. У 1939 році на заводах, фабриках і в промартілях міста було 1500 стахановців, які славилися своєю високопродуктивною працею. На 150—250 проц. виконували норми виробітку коваль механічного заводу І. Чабан і токар С. Кутін, апаратники цукрового заводу А. Лисогор, М. Леус, робітниці птахокомбінату А. Фертюк, І. Зак та багато інших.
За роки довоєнних п’ятирічок фактично заново створено комунальне господарство міста. В 1929 році вступили в дію перші 16 км водогону. В наступні роки він збільшився в кілька разів. Дала струм новозбудована електростанція, потужність якої у передвоєнні роки зросла майже втроє. 1937 року почато спорудження нової електростанції на 3 тис. кіловат. За дві перші п’ятирічки в комунальне господарство було вкладено понад 3,5 млн. карбованців.
З 1935 року Проскурів був центром прикордонного округу. За рішенням міськради в березні 1935 року створено 28 квартальних комітетів, реорганізованих згодом у депутатські групи по благоустрою. Навколо 132 депутатів, що входили до цих груп, згуртувався широкий актив з робітників, домогосподарок, студентів і школярів. Тоді ж міськрада затвердила заходи, здійснюючи які, населення міста протягом 1935—1939 рр. упорядкувало і фактично заново створило парки ім. Коцюбинського та ім. Франка, бульвари на вулицях Дзержинського і Шевченка, заклало Піонерський сквер. Було забруковано десятки кілометрів вулиць і тротуарів, висаджено дерева і квіти.
Зростав добробут трудящих. їх потреби в 1941 році задовольняли 110 торговельних закладів міста — магазини, їдальні, буфети, кіоски, річний товарооборот яких становив 63 млн. карбованців.
Значні зрушення сталися і в охороні здоров’я трудящих. Держава не шкодувала грошей на спорудження нових лікувальних закладів, оснащення їх медичною апаратурою. Якщо в 1935 році на охорону здоров’я місто мало 1,6 млн. крб., то в 1939-му — 5,4 млн. крб. За цей же час кількість медичних закладів зросла з 25 до 35. У 1941 році в них працювало 88 лікарів та понад 200 чоловік середнього медичного персоналу. Лікарні мали 750 стаціонарних місць.
Великі зміни відбулися і в культурному житті міста. У 1935/36 навчальному році тут було 12 шкіл, у т. ч. 7 середніх; напередодні війни працювало 13 шкіл і 20 дитячих садків, у яких 262 вчителі навчали й виковували 6300 дітей. Було завершено ліквідацію неписьменності серед дорослого населення.
Завдяки піклуванню партії та уряду зростала кількість закладів культури, невпинно підвищувався рівень їх роботи. В 1941 році шість підприємств мали свої робітничі клуби. Працювали драматичні, музичні, танцювальні та інші гуртки. На обласних оглядах відзначилися творчі колективи клубів механічного заводу та залізничної станції Проскурів. Діяли 2 кінотеатри, краєзнавчий та санітарно-освітній музеї. Плідно працював Український музично-драматичний театр ім. Г. І. Петровського, Відкрита наприкінці 1926 року міська бібліотека ім. Дзержинського в 1939 році налічувала близько 52 тис. книжок. Від неї у 1937 році виділилася дитяча бібліотека з фондом 18 тис. книжок. Тільки за роки другої п’ятирічки на придбання книг для бібліотек асигновано 51,7 тис. карбованців.
Протягом довоєнних п’ятирічок у Проскурові друкувалося чимало видань. Так. у 1927—1929 рр. видавалися бюлетені окрплану та окрстаткомітету «Економіка і статистика Проскурівщини» та інші. В 1941 році виходила обласна газета «Червоний кордон» і молодіжна газета, заступником редактора якої, а потім відповідальним редактором працював відомий український письменник-гуморист Ф. Ю. Маківчук.
Трудящі міста, як і весь радянський народ, брали активну участь в обговоренні Основного закону країни — Конституції СPCP та в передвиборних кампаніях. Достроковим виконанням виробничих завдань зустрічали вони вибори до радянського парламенту. У дні виборів трудящі одностайно голосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.