Післявоєнне відновлення Хмельницького
З величезним ентузіазмом взялися жителі міста за його відродження. В день визволення залізничники працювали на коліях і були готові до прийому та відправки поїздів. Через кілька днів місто одержало світло і воду. Швидко відновив роботу хлібозавод, почали працювати м’ясо- і птахокомбінати, пивоварний завод, меблева фабрика, кілька промислових артілей. Комуністи міста, зібравшись 2 серпня 1944 року на свої перші післявоєнні партійні збори, намітили конкретні заходи, за якими мали відремонтувати і ввести в дію наявні верстати та устаткування на фабриках і заводах, встановити найжорстокіший режим економії, забезпечити підготовку шкіл до навчального року, впорядкувати медичні заклади. Самовіддано попрацювали залізничники. Вони безперебійно постачали фронту все необхідне. На залізниці розгорнулося змагання за водіння великовагових поїздів, застрільниками якого були машиністи Гречанського паровозного депо В. М. Солдатов, Л. Є. Косар, Г. М. Мокренко, Б. І. Нейланд та інші. За зразкове просування вантажів до фронту групу кращих залізничників станцій Гречани і Проскурів відмічено урядовими нагородами.
До серпня 1944 року робітники механічного заводу повністю відновили роботу ливарного цеху, відремонтували і пустили в дію кілька токарних, свердлильних та стругальних верстатів, невелику силову установку. Завод почав випускати запасні частини до сільськогосподарських машин, виконувати деякі замовлення для фронту. Велику потребу в продукції меблевої фабрики мали школи, лікарні, підприємства та організації міста й області. В зв’язку з цим провадились невідкладні роботи .щодо розширення виробництва, відновлення енергетичної бази, механізації праці.
За рішенням міськвиконкому вже в травні 1944 року здійснено добудову до існуючого приміщення електростанції, встановлено локомотив для роботи на торфі, а це дало можливість довести потужність станції до 1345 кінських сил. Робітники цукрового заводу зробили все для того, щоб пустити в строк підприємство, заготовити торф на сезон. Слюсар В. А. Дзюбак, котельник М. П. Плейзор, токар Ю. М. Мевх і його син Володимир та багато інших робітників заводу працювали по кілька змін підряд, виконуючи норми на 150—250 проц. Відновлювали роботу промислові артілі, які виробляли мило, фарби, віконну замазку, здійснювали ремонт меблів, возів, взуття, одягу тощо. Відновили роботу понад 35 магазинів, їдалень та інших закладів громадського харчування. Діяли 3 лікарні, пологовий будинок, дві поліклініки. З 1944/45 навчального року працювало 7 шкіл, в яких навчалося близько 3-х тисяч дітей.
Партійні, радянські та комсомольські організації провадили масові недільники, в яких брало участь усе доросле населення і школярі. На мітингах і зборах робітники й службовці зобов’язалися відпрацювати на відбудові міста 450 тисяч людино-годин, у т. ч. неорганізоване населення — 50 тисяч. Випускалися листівки «На відбудові Проскурова», в яких підводилися підсумки зробленого, розповідалося про досвід кращих колективів на недільниках. Міськком партії послав у домоуправління партійних організаторів і агітаторів. Трудящим було вручено 5 тисяч встановлених міськкомом партії та міською Радою «Паспортів відбудовника міста».
Після закінчення війни можливості для відбудови Проскурова розширилися, роботи розгорнулися з більшим розмахом. У його відродженні брала участь уся країна. На підприємства прибували верстати, устаткування, сировина і матеріали з Москви, Уралу, Сибіру. Відкривалися нові державні підприємства і промислові артілі. Якщо на початку 1945 року їх діяло лише 23, то в січні 1947-го — 34. Випуск продукції за той час зріс у півтора раза.
Міськком партії та міськрада надавали великого значення розгортанню соціалістичного змагання серед робітників підприємств за дострокове виконання плану першої післявоєнної п’ятирічки. 14 березня 1945 року пленум міськкому партії обговорив питання про те, як організувати змагання за прикладом підприємств Ленінграда й інших міст країни, краще налагодити масово-політичну роботу серед трудящих. Виконуючи взяті зобов’язання, усі підприємства достроково завершили виробничу програму року. Тим, хто досяг найвищих показників, вручався перехідний Червоний прапор міськкому партії та міськвиконкому. За всіма виробничими показниками колектив гречанських залізничників був одним з кращих на залізниці.
Активними помічниками партійних організацій були комсомольці, які не раз виступали застрільниками соціалістичного змагання. За відмінну роботу в 1946 році комсомольську організацію 4-ї будівельної дільниці нагороджено Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ, а 35 комсомольців міста — грамотами міськкому партії та міськвиконкому. Комсомольці та молодь верстатобудівного заводу ім. Куйбишева першими в області включилися в змагання за гідну зустріч XIII з’їзду ЛКСМУ. Ставши на вахту на честь з’їзду, формувальник Б. А. Хаят 31 жовтня 1946 року виконав за зміну 11 норм. Приклад молодих верстатобудівників наслідували понад 1500 комсомольців міста. Понад 30 кращих молодіжних бригад і змін з місяця в місяць були прикладом у праці на підприємствах і транспорті.
Колективи підприємств міста підтримали почин передовиків Москви й Ленінграда в організації бригад відмінної якості, в боротьбі за комплексну економію сировини й матеріалів тощо. На цій основі з року в рік здобувалися нові перемоги, на кінець п’ятирічки 17 підприємств виконали виробничий план за 10 місяців. Вони дали понад план 2,5 млн. крб. прибутків і значно знизили собівартість продукції. Так, на верстатобудівному заводі планову собівартість стругального верстата знижено на 2 проц., на цукровому заводі (центнера цукру) — на 14,5 проц., на цегельному заводі (цегли і черепиці) — на 10 проц. Верстатобудівники зекономили за рік стільки сировини та матеріалів, що з них можна було виготовити додатково на 115 тис. крб. продукції; робітники швейної фабрики — 200 дитячих костюмів і 70 дитячих пальт. Протягом першої післявоєнної п’ятирічки підприємства досягли довоєнного рівня виробництва, освоїли нові види продукції. Верстатобудівний (раніше механічний) завод освоїв випуск пневматичних молотів. Цукровий завод вже в другому півріччі 1948 року перевищив довоєнний рівень і переробляв по 8,4 тис. цнт буряків на добу, а 5 листопада переробив 10 тис. цнт сировини. Промислові артілі стали державними підприємствами — швейною і взуттєвою фабриками. Нова паротурбінна електростанція забезпечила місто електроенергією.
Розгорнулося й житлове будівництво. В експлуатацію введено перші багатоповерхові комунальні будинки на вулиці К. Лібкнехта та Рози Люксембург, 39 відомчих житлових будинків. Збільшилася кількість . комунальних підприємств. Зростала купівельна спроможність населення. В 1950 році в місті працювало близько 300 підприємств торгівлі і громадського харчування.
На початок 1950 року досягнуто і перевершено довоєнну мережу медичних, навчальних і культурно-освітніх закладів.
Своє дозвілля трудящі проводили в упорядкованих парках ім. Коцюбинського та ім. Франка. На підприємствах діяло 7 робітничих клубів, де працювали гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми, організовувалися вечори відпочинку. В місті діяв капітально відбудований кінотеатр ім. Чкалова. Український музично-драматичний театр ім. Г. І. Петровського, в якому працювали заслужена артистка УРСР Н. І. Колесникова, артисти Е. Г. Колчинський, Г. О. Плоскін та багато талановитих випускників мистецьких закладів, готував високохудожні вистави. У деяких з них, зокрема в «Украденому щасті» І. Франка та «Загибелі ескадри» й «Макарі Діброві» О. Корнійчука брав участь народний артист СРСР А. М. Бучма, який приїжджав з Києва, щоб подати творчу допомогу театру. В місті виходила обласна газета «Радянське Поділля», при якій працює об’єднання молодих літераторів області.
У 1948—1949 рр. за ініціативою комсомольців і молоді на лузі між річкою Плоскою і Гречанами закладено парк, який дістав назву Комсомольського. Методом народної будови споруджено стадіон «Динамо», а також близько 30 волейбольних, баскетбольних й інших спортивних майданчиків.
Трудящі міста успішно перетворювали в життя плани наступних післявоєнних п’ятирічок. Підприємства міста взяли найактивнішу участь у всесоюзному змаганні за зниження собівартості продукції на кожній виробничій операції. Першою включилася в цей рух швейна фабрика. Передовий досвід допоміг проскурівським швейникам вже в 1951 році добитися різкого піднесення виробництва. За 9 місяців вони виконали виробничий план на 119 проц. і дали понад план на 1 млн. 900 тис. крб. виробів. Продуктивність праці робітників за цей час підвищилася на 11 проц. Росло й ширилося змагання за відмінну якість продукції, економію сировини й матеріалів, за збільшення надпланових прибутків.
У роки другої післявоєнної п’ятирічки частково реконструйовано й оснащено новою передовою технікою та устаткуванням верстатобудівний завод. Внаслідок цього освоєно виробництво нової моделі пневматичного молота та інших складних верстатів. Збудовано і введено в дію нові цехи круп’яного, докорінно реконструйовано та механізовано цегельний заводи, споруджено нові цегельні в районах Дубового і Гречан. Стали до ладу нові цехи на макаронній фабриці, в трикотажній промисловій артілі. Підприємства міста почали виробляти художні меблі, оцинкований посуд, верхній трикотаж та інші товари народного споживання. Промисловість міста за 4 роки і 10 місяців виконала п’ятирічку на 106,2 проц., обсяг продукції зріс за цей час на 81 процент.
У січні 1954 року на ознаменування 300-річчя возз’єднання України з Росією і відзначаючи великі заслуги видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького перед українським та російським народами, Президія Верховної Ради Української РСР перейменувала місто Проскурів на місто Хмельницький. З цього приводу на підприємствах, в установах і школах відбулися мітинги, збори, свята пісні і танцю.
З великим піднесенням трудилися хмельничани, здійснюючи рішення XX з’їзду КПРС. В цей період розпочалося будівництво заводу трансформаторних підстанцій, який у 1958 році дав першу продукцію. Верстатобудівний завод освоїв випуск термо-пластавтоматів, вступив до ладу завод залізобетонних виробів. Серед передовиків змагання одними з перших були робітники верстатобудівного заводу — формувальник С. Ф. Круликовський, токар І. Р. Романенко, слюсар Т. Ф. Пірковський, які випускали продукцію тільки відмінної якості, зекономивши при цьому чимало сировини й матеріалів. Апаратник цукрового заводу А. А. Литвинчук добився найвищого виходу цукру. Робітники взуттєвої фабрики Н. Б. Карбієвська, А. Т. Соломаха, І. С. Андрощук були застрільниками змагання за економію сировини на кожній виробничій операції. Вони виконували по 1,5—3 змінні норми.
За роки семирічки на заводах і фабриках Хмельницького було освоєно виробництво силових трансформаторів, високовольтної апаратури, деталей до тракторів і автомобілів, цілої серії термопластавтоматів, нових зразків швейних, трикотажних, галантерейних та інших виробів.
Цього досягнуто завдяки тому, що було збудовано заводи трансформаторних підстанцій і «Трактородеталь», кондитерську фабрику. Докорінно реконструйовано верстатобудівний завод, який дістав назву заводу ковальсько-пресового устаткування. Розширено цукровий і ливарно-механічний заводи, птахо- і м’ясокомбінати та інші підприємства.
Виросли корпуси радіотехнічного заводу.
Парк верстатів підприємств поповнився майже на 3500 одиниць, введено в експлуатацію понад 30 автоматичних, напівавтоматичних і механізованих потокових ліній.
Високий політичний і трудовий ентузіазм у ці роки виявили хмельничани в русі за комуністичне ставлення до праці. Звання колективів комуністичної праці завоювали 8 підприємств, ударниками стали близько 6 тис. передовиків виробництва.