Економічний і політичний стан Хмельниччини перед війною
До 1927 року на Поділлі завершилась відбудова народного господарства. Трудящі краю приступили до створення фундаменту соціалістичної економіки. Протягом 1927—1929 рр. промисловість сучасної Хмельницької області за випуском продукції вийшла на рівень 1913 року. Частина підприємств реконструйована і збільшила свою потужність. Промисловість області у 1933 році випустила валової продукції на 97,6 млн. крб.— у 3,4 раза більше, ніж 1913 року. Протягом двох перших п’ятирічок завершилась реконструкція більшості цукрових і всіх чавуноливарних заводів, збудовано два нові заводи для ремонту сільськогосподарських машин, консервні заводи і п’ять цегельних; потужність електростанцій з 1932 по 1937 рік зросла в 2,5 раза. За роки другої п’ятирічки валова продукція промисловості області зросла на 243,3 проц. Протягом перших трьох років цієї п’ятирічки завершено переустаткування всіх цукроварень, встановлено нові верстати і машини на суконних, швейних і паперових фабриках, підприємствах будівельних матеріалів. Стали до ладу заводи для ремонту двигунів у Дунаївцях і Проскурові, м’ясокомбінати в Кам’янці-Подільському, Шепетівці, плодоконсервний завод у Сатанові, швейні фабрики в Кам’янці-Подільському, Проскурові. Вдвоє збільшилась кількість підприємств будівельних матеріалів. У 2,3 раза зросло видобування торфу.
Під час обговорення рішень XVIII з’їзду ВКП(б) робітники промислових підприємств і транспорту брали зобов’язання виконати третю п’ятирічку за 4—4,5 роки. Зобов’язання виконувалися успішно. Достроково впоралися з планом перших трьох років п’ятирічки Полонський фарфоровий завод, Дунаєвецька суконна фабрика ім. Леніна та інші. За перші три роки третьої п’ятирічки випуск валової продукції порівняно з 1937 роком зріс у 1,5 раза. Фактичний приріст становив 49 млн. карбованців.
Партійні і радянські органи Поділля очолили боротьбу трудящих мас за дальше піднесення сільського господарства. Держава допомагала трудовому селянству кредитами, посівним матеріалом, реманентом, худобою. Тільки за 1924—1927 рр. селяни сучасної Хмельницької області одержали від держави 7,6 млн. крб. кредитів. З цієї суми бідняцько-середняцьким господарствам видано 88,5 проц., а в 1928/29 господарському році кредит збільшився на 58,2 проц. Значну допомогу одержали незаможники з фонду бідноти. Важливе значення мало щорічне збільшення продажу сільськогосподарських машин та реманенту. Переваги у придбанні надавались колективним об’єднанням та бідняцько-середняцьким господарствам.
У 1927/28 господарському році на Хмельниччині продано машин на 6,3 млн. крб. Зростала кількість прокатних і зерноочисних пунктів.
З розвитком соціалістичного будівництва організаційно міцніли і кількісно зростали партійні організації, посилювалась їх керівна роль у громадському житті. Лави партії поповнювалися передусім за рахунок передових робітників, кращої частини бідняцько-середняцького і наймитського активу. Утворювались нові сільські партосередки та кандидатські групи. Так, з квітня 1925 до 1926 року в Кам’янецькому окрузі створено 11, а в Проскурівському — 15 сільських осередків. Опорою партійних організацій у соціалістичній перебудові села були KHC і 17-тисячний загін комсомоли.
Все це зумовило значні досягнення на селі. Якщо валова продукція сільського господарства Шепетівського округу в 1925 році становила 28 млн. крб., то в 1928 — 53,4 млн. крб. Однак загальний стан сільського господарства не відповідав завданням соціалістичного будівництва країни. У 1929 році в Проскурівському окрузі було 5,8 проц. селянських господарств, які не мали посівів, 34,2 проц.— з посівом до 2 га. У Кам’янецькому окрузі без посівів було 2,1 проц., з посівом до двох десятин — 35,3 проц. Великої уваги потребувало також тваринництво. В Проскурівському окрузі налічувалося 8 проц. господарств, які зовсім не мали худоби, без робочої худоби було 43 проц., у Кам’янецькому — відповідно 15 і близько 60 проц., без реманенту — 49,5 проц. Рішенням Радянського уряду бідняки звільнялись від сільськогосподарського податку, зменшувалося оподаткування середняків і збільшувався податок на куркулів. Так, у 1926/27 господарському році в Проскурівському окрузі бідняки становили 39 проц., а платили податку 13,5 проц., середняки відповідно 44,5 і 47,1 проц., заможні — 16,5 і 39,4 процента.
Низька товарність дрібних селянських господарств, які на Поділлі переважали і споживали хліба більше, ніж могли продати державі, черезсмужжя, саботаж куркулів, що ховали хліб та спекулювали ним, в 1926—1927 рр. призвели до значного скорочення хлібозаготівель. Йшлося, отже, про необхідність глибоких соціально-економічних перетворень на селі, перебудови його на соціалістичних засадах. Переломним став 1929 рік, коли розпочалась масова колективізація, якій куркулі чинили запеклий опір. Вони вели антирадянську агітацію, залякували бідняків, вдавалися до вбивств, підпалів та інших ворожих дій. Але масовий колгоспний рух неухильно розвивався. На території сучасної Хмельниччини у 1929 році налічувалося 16 комун, 273 сільськогосподарські артілі і 242 товариства спільного обробітку землі. У 1930 році вже було 30 комун, 921 артіль і 192 товариства спільного обробітку землі.
Основним змістом діяльності сільських Рад у той час була боротьба за колективізацію сільського господарства і придушення опору куркульства. За допомогою партійних організацій члени сільських Рад докладали всіх зусиль для розвитку колгоспного руху, показували іншим приклад, першими вступали до колгоспів. Але керівники окремих районів у гонитві за стопроцентною колективізацією порушували принцип добровільності при вступі до колгоспу, допускали адміністрування. Скориставшись цими помилками, куркулі та інші антирадянські елементи в ряді місць організували провокації, посилили терористичні акти. В Антонінському районі Шепетівського округу з 25 лютого по 15 березня 1930 року куркулі вбили й поранили 14 партійних і радянських працівників. ЦК КП(б)У вжив рішучих заходів до подолання допущених порушень. Для виправлення становища на місці до Шепетівки прибув голова ВУЦВКу Г. І. Петровський. У 1932 році на території Хмельниччини було 1538 сільськогосподарських артілей, які об’єднували 53,8 проц. селянських господарств.
У 1937 році було колективізовано 94,6 проц. дворів. На 1 січня 1940 року артілі об’єднували 96,6 проц. селянських господарств, які обробляли 99,3 проц. орної землі. У 1940 році налічувалося 1657 колгоспів і 11 радгоспів. Колгоспний лад переміг, відбувався процес організаційно-господарського зміцнення артілей.
Комуністична партія приділяла велику увагу матеріально-технічному оснащенню колгоспів і радгоспів. У 1930 році створюються перші МТС у Жванці, Новій Ушиці, Оринині, Проскурові, Війтівцях, Чорному Острові та ін. Під час весняної сівби на артільних полях Проскурівського округу працювало 157 тракторів. Крім того, тут були 142 машинно-кінні колони. Машинно-тракторним станціям, кількість яких 1937 року зросла до 62, належала основна роль у підвищенні врожайності зернових і технічних культур.
Соціалістична перебудова сільського господарства здійснювалася за активною допомогою і при керівній ролі робітничого класу. До Кам’янецького, Проскурівського округів на постійну роботу в колгоспах лише навесні 1930 року прибув 351 робітник-двадцятип’ятитисячник з Луганська, Дніпропетровська та інших міст України. Міські Ради великих промислових центрів республіки відрядили до Кам’янецького, Проскурівського і Шепетівського округів 89 депутатів для подання допомоги в поліпшенні роботи місцевих Рад.
Створені за рішенням січневого (1933 р.) об’єднаного Пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) політвідділи МТС і радгоспів, відіграли велику роль у зміцненні радянських господарств. Разом з райкомами партії вони зосередили увагу на підвищенні організаторської і керівної ролі сільських партійних і комсомольських організацій. В сільськогосподарських артілях Кам’янецького, Проскурівського та Шепетівського округів 1470 комуністів було переведено на роботу безпосередньо в бригади, на ферми та інші вирішальні ділянки виробництва. Постійну увагу приділяли політвідділи добору і підготовці керівних кадрів та кадрів масових професій. При МТС, вищих та середніх спеціальних навчальних закладах працювали курси для підвищення кваліфікації голів колгоспів, бригадирів, завідуючих фермами, а також школи і курси для підготовки тваринників, трактористів, шоферів, рахівників. Тільки в 1933 році
Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут підготував понад 5 тис. трактористів, бригадирів тракторних і рільничих бригад та тваринницьких ферм, механіків, шоферів, фахівців інших професій.
Велике значення для організаційно-господарського зміцнення артілей мало зростання технічної оснащеності господарств. У 1941 році на колгоспних полях працював 4651 трактор, близько тисячі зернових комбайнів, понад З тис. вантажних автомашин. Колгоспи та МТС мали 1400 фахівців сільського господарства, близько 2 тис. інженерів і техніків, понад 18 тис. механізаторів. Все це позитивно вплинуло на піднесення всіх ділянок колгоспного виробництва. У 1940 році порівняно з 1937 роком урожайність зернових культур збільшилася на 3,3 цнт з га, цукрових буряків — на 53,7 центнера.
Здійснюючи рішення ЦК ВКП(б) та Радянського Уряду «Про заходи по розвитку громадського тваринництва в колгоспах», переважна більшість колгоспів області створила по три! більше тваринницьких ферм і тільки 6 артілей мали по одній фермі.
Зміцнювалась економіка колгоспів. Грошові прибутки у 1940 році порівняно з 1933-м зросли в 10, а неподільні фонди — у 15 разів. Зростала оплата праці трудівників.
В цілому по області в 1939 році порівняно з 1934-м видача на колгоспний трудодень — натурою зросла втричі, а грошова оплата — в 6,5 раза. Понад 400 колгоспів у 1939 році видали на трудодень більше 3 кг хліба і понад 1 крб. грішми. Поліпшення добробуту викликало бажання працювати ще краще для дальшого зміцнення артільного господарства. У 1935 році по всій країні пролунала слава про подільських буряківників. П’ятисотенниця комсомолка з колгоспу «Більшовик» (с. Почапинці Чемеровецького району) Ганна Швидка виростила по 576 цнт буряків на кожному гектарі. Ланкова артілі ім. Ворошилова (с. Кузьмин Красилівського району) Христина Байдич зібрала по 539 цнт, Катерина Андрощук — по 531 цнт, Текля Стецюк— по 513 цнт, Марія Пилипчик по 507 цнт цукрових буряків з гектара.
Рух передовиків сприяв розгортанню змагання за підвищення врожайності зернових і технічних культур, продуктивності тваринництва. З року в рік зростали лави передовиків-новаторів колгоспного виробництва. В 1937—1938 рр. ланкова артілі «Червоний промінь» с. Воробіївки Полонського району Л. Г. Березнюк вирощувала пересічно по 500 цнт цукрових буряків з га, Є. П. Дідук з артілі ім. Кірова (с. Теліженці Старосинявського району) — по 574— 621 цнт. За високі показники в 1939 році удостоєно орденів і медалей Радянського Союзу 65 передовиків колгоспного виробництва.
У наступному році орденом Леніна нагороджено Орининську МТС, артілі ім. Леніна (с. Летава) та ім. Свердлова (с. Гусятин Чемеровецького району), орденом Трудового Червоного Прапора — Чемеровецьку МТС, Антонінський бурякорадгосп і колгосп ім. Дзержинського (Кугаївці Чемеровецького району). Постановою Головвиставкому ВСГВ від 16 грудня 1939 року 15 колективних учасників виставки від області відзначено дипломом І ступеня, преміями по 10 тис. крб. та легковими автомашинами. Сотні передовиків нагороджено медалями виставки та преміями. Щороку збільшувалась кількість учасників виставки. У 1940 році у ВСГВ брали участь 650 колгоспів і 5 тис. передовиків.
Важливим підсумком соціалістичного будівництва було дальше зміцнення морально-політичної єдності партії і народу. Яскравим свідченням цього стали вибори до Верховної Ради СРСР, які відбулися 12 грудня 1937 року. В період підготовки до виборів в області проходили багатолюдні мітинги і збори трудящих. У день виборів участь у голосуванні взяло 98,6 проц. виборців. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних віддали голоси 99,98 проц. з числа тих, що голосували. Так само активно пройшли вибори до Верховної Ради Української РСР і місцевих Рад депутатів трудящих.
У зв’язку з підвищенням матеріального рівня трудящих міста і села, зростала їх купівельна спроможність. Роздрібний товарооборот державної і кооперативної торгівлі у 1940 році становив 782,6 млн. крб. проти 581,9 млн. крб. у 1937 році. Населення області обслуговувалось 4533 підприємствами роздрібної торгівлі та громадського харчування, з яких 2690 — у селах.
З кожним роком поліпшувалось медичне обслуговування трудящих. Якщо в 1913 році в лікувальних установах краю налічувалося 1066 ліжок, то в 1940-му кількість їх зросла більше, ніж у чотири рази. В медичних установах працювало 552 лікарі, 2915 чоловік середнього медичного персоналу. В області діяло 14 санаторіїв на 746 місць.
Важку спадщину минулого — неписьменність народу — було ліквідовано. У передвоєнні роки Хмельниччина стала областю суцільної грамотності. В 1940/41 навчальному році діяло 1478 шкіл, в яких працювало понад 12 тис. учителів, було 298,4 тис. учнів, отже вчилась уся молодь шкільного віку. Зросла сітка шкіл для дорослих. У 112 школах без відриву від виробництва навчалося близько 10 тис. юнаків і дівчат. У Кам’янець-Подільському педагогічному інституті і 19 технікумах здобували освіту 3455 студентів. За відмінні успіхи у навчанні дітей та вихованні підростаючого покоління 58 учителів нагороджено орденами і медалями Союзу РСР, 6 педагогам присвоєно звання заслуженого вчителя Української РСР.
У 1940 році в області налічувалося 7 театрів (2 обласні, 3 робітничо-колгоспні, 2 лялькові), 1111 бібліотек з книжковим фондом 1357,6 тис. примірників, 1509 клубних установ, 5 музеїв, 206 кіноустановок. Клуби стали центрами масово-політичної роботи серед населення, осередками розвитку художньої самодіяльності. У 1940 році при клубних установах працювало понад 2 тис. гуртків художньої самодіяльності, які охоплювали близько 59 тис. чоловік. Високою майстерністю виділялися драматичні колективи Проскурівського клубу будівельників, Полонського будинку вчителів, клубу Понінкінської паперової фабрики. Своїм чудовим багатоголосим виконанням народних пісень Поділля та етнографічними танцями захоплював глядачів Києва й Москви Бакотський фольклорно-етнографічний ансамбль.
Велику популярність здобув перший колгоспний університет самодіяльного мистецтва, створений при артілі «Шлях Леніна» (с. Водички Чорноострівського району). Крім місцевої, тут навчалася молодь з навколишніх сіл, а також з інших областей України, Молдавії і, навіть, з Російської Федерації. Університет мав три відділи: театральний, образотворчого мистецтва і музичний, останній — класи духових і народних інструментів, баяна, фортепіано, сольного співу. Для викладання навчальних дисциплін запрошувалися кваліфіковані фахівці з Києва та інших міст. В університеті були оркестри — духовий та народних інструментів, — хор, самодіяльний театр. Багато випускників університету далі вчилось у вищих навчальних закладах, частина їх стала кваліфікованими керівниками художньої самодіяльності.
Серед професійних творчих колективів велику популярність завоював Український музично-драматичний театр ім. Г. І. Петровського, що спочатку діяв у Кам’янці-Подільському, а з 1941 року в Проскурові. В постановці окремих вистав театру брали участь видатні майстри сцени, зокрема, народні артисти СРСР А. М. Кучма, Г. П. Юра (1940 р.). В деяких виставах виступали народні артисти СРСР М. І. Литвиненко-Вольгемут, І. С. Паторжинський, Ю. В. Шумський, О. Г. Крамов.
На 20—30 роки припадає розквіт наукової і педагогічної діяльності визначних діячів науки, культури й мистецтва, уродженців Поділля, серед них відомого математика, члена-кореспондента АН СРСР М. Г. Чеботарьова, геолога і палеонтолога В. І. Яворського (народилися в м. Кам’янці-Подільському), Ф. Г. Яновського—терапевта, дійсного члена АН УРСР (народився в с. Миньківцях Дунаєвецького району). Плідно працював у 20—30 рр. історик і археолог Поділля Є. О. Сіцінський. Його перу належить понад 130 опублікованих праць—монографій, нарисів, статей, у т. ч. «Оборонні замки Західного Поділля XIV—XVII ст.» (1928 р.), «Нариси з історії Поділля» (1927 р.) та інші.
На Поділлі й далі розвивалися художні промисли. Осередками художнього керамічного виробництва, як і в попередні роки, були райони Зінькова, Меджибожа, Смотрича. Настінними розписами славилися майстри району Кам’янець-Подільського, Старої Ушиці, Дунаєвець. Особливо великого поширення набуло художнє вишивання. Про його популярність в ті роки свідчило й те, що майже при кожному клубі був гурток художнього вишивання.
Велика роль у мобілізації трудящих на виконання завдань соціалістичного будівництва належала пресі. З травня 1924 року в Кам’янці-Подільському почала виходити газета «Червоний кордон» (з 1937 — обласна) та з 2 квітня 1938 року обласна молодіжна газета «Сталінська молодь», 37 районних газет загальним тиражем понад 100 тис. примірників. Популярним було радіомовлення. У 1940 році населення області мало понад 37 тисяч радіотрансляційних точок і близько 8 тисяч радіоприймачів.
Широкого розмаху набула фізична культура і спорт, якими в 1940 році займалося в області понад 35 тис. чоловік. Велику військово-патріотичну роботу серед населення і передусім серед молоді провадили Тсоавіахім та Червоний Хрест. Особлива увага приділялась підготовці допризовників. У 1940 році понад половина їх стала ворошиловськими стрільцями.
На досягненнях трудящих Хмельниччини в роки відбудовного періоду і роки перших п’ятирічок позначилася наполеглива робота обласної партійної організації. У 1227 первинних організаціях в січні 1941 року на обліку було 14 692 комуністи. Бойовим помічником партійної організації завжди була обласна комсомольська організація, яка в 1940 році налічувала 80800 юнаків і дівчат.
У 1940 році до складу Кам’янець-Подільської області входило 36 адміністративних сільських районів, 3 міста обласного підпорядкування і 7 міст районного підпорядкування, на її території проживало 1770,4 тис. чоловік населення. В області налічувалось 458 великих промислових і 9655 дрібних підприємств, 1638 колгоспів, 13 радгоспів, 66 МТС, 476 мистецьких і культурно-освітніх закладів районного значення, понад 350 лікарень, поліклінік і амбулаторно-поліклінічних закладів.
У 1941 році серед трудящих Поділля розгорнулося змагання за дострокове виконання, планів четвертого року третьої п’ятирічки. Споруджувалися фабрики, заводи. План п’яти місяців промисловість виконала на 102,7 проц. Колгоспники в стислі строки провели весняну сівбу, організували старанний догляд за посівами. На ланах визрівав багатий урожай.