Шепетівка, Шепетівський район, Хмельницька область (закінчення)
Блискучу операцію здійснили підпільники в липні 1943 року. Вони проникли в організовану фашистами школу козачих юнкерів, яка готувала командний склад для власівських частин, і за домовленістю з начальником школи вночі вивели всіх (100 чоловік) до лісу, які влилися до загону ім. Михайлова й хоробро билися проти ворога.
У 1943 році ЦК КП(б)У дав завдання з’єднанню А. 3. Одухи паралізувати рух поїздів через ПІепетівський залізничний вузол, через який фашисти перекидали резерви на фронт. Партизани успішно виконали завдання партії. Починаючи з весни 1943 року, окупанти боялися пропускати поїзди через станцію вночі. Лише за період з жовтня до середини грудня 1943 року народні месники знищили 2 десятки ворожих ешелонів, які прямували до району Києва.
На початку 1944 року партизанський загін М. І. Шукаєва завдав відчутного удару ворогові на станції Шепетівка. Розвідниці Марія Шевчук і Варя Рутникова, спостерігаючи за станцією, вивчили її роботу, охорону. Партизани, вдало вибравши момент, вивели з ладу 20 паровозів, спалили 13 цистерн з пальним, зірвали вихідні стрілки, після чого вузол не працював 18 годин.
Фашисти лютували, будь-що намагалися ліквідувати підпілля, розгромити партизанів. За підозру у зв’язках з народними месниками гітлерівці хапали і розстрілювали цілі сім’ї. Жорстоку розправу вчинили вони над родиною В. Г. Плаксюка, який з перших місяців війни разом зі своїми 4-ма синами активно діяв у шепетівському підпіллі. На чолі цієї підпільної групи-сім’ї став один із синів — Василь. Вдень Плаксюки працювали у годинниковій майстерні, а вночі готували партизанам вибухівку, зброю. У січні 1944 року, коли в місті вже було чути гуркіт радянських гармат, фашисти схопили старого Плаксюка та його синів, жорстоко катували їх. По-геройськи прийняли смерть мужні патріоти. Гітлерівці також схопили й замордували секретаря підпільного комітету партії О. А. Горбатюка. Його дружина Надія Давидівна і дочка Наталка після цього пішли в партизани. В фашистських катівнях загинули комуніст начальник штабу партизанського загону М. Д. Попелєв, підпільники Г. Р. Охман, В. В. Яворський, В. В. Ніколаєнко та багато інших.
Разом з дорослими мужньо билися проти фашистів юні орлята — піонери і комсомольці Шепетівки. Серед них був тринадцятирічний піонер Валя Котик. Кмітливий хлопчик разом зі своїми бойовими товаришами братами Миколою і Борисом Федоровичами, Степаном Кищуком, Миколою Труханом виконували бойові доручення партизанів: ходили у розвідку, переправляли до загону зброю і вибухівку, допомагали визволяти з неволі військовополонених, брали участь в організації диверсій на залізниці, знищили начальника шепетівської жандармерії Кьонінга. За героїзм і відвагу в боротьбі проти фашистів 1958 року піонеру-партизанові Валі Котику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медаллю «Партизану Вітчизняної війни». Навічно в бронзі застиг герой-партизан. Золотом горять на пам’ятнику в Шепетівці слова: «Піонеру-партизану Герою Радянського Союзу Валі Котику від піонерів України. 1959 р.». Ім’я героя присвоєно середній школі № 4, де він навчався, одній з вулиць міста, палацу піонерів. Урядовими нагородами посмертно відзначені й інші юні підпільники.
В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників відзначилися хоробрі народні месники: І. О. Музальов, С. Лагутенко, О. Іванов, В. О. Ковальчук, М. Шевчук, Станіслав Шваленберг — німецький солдат, антифашист, що перейшов на бік партизанів. За мужність і відвагу багато партизанів і підпільників Шепетівки нагороджено орденами й медалями СРСР, а командир партизанського загону І. О. Музальов удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
192 бойові операції здійснили шепетівські підпільники і партизани за час німецької окупації. У місті вони знищили продовольчий склад, де зберігалося близько 6 тис. тонн різних продуктів, склад зі зброєю та боєприпасами. Партизани пустили під укіс 64 ворожі ешелони. У ході бойових дій шепетівські підпільники і партизани знищили 3 тис. окупантів2.
Понад тридцять місяців господарювали в Шепетівці фашистські недолюдки. Винищивши майже половину жителів, вони по-варварському зруйнували місто, перетворили в руїни залізничний вузол, цукровий завод, електростанцію, всі школи, районну лікарню, спалили 1908 будинків, шість бібліотек, будинок: культури.
Незабутнім для жителів залишиться день 11 лютого 1944 року, коли війська 60-ї армії 1-го Українського фронту під командуванням генерал-полковника І. Д. Черняховського після впертих місячних боїв оволоділи містом.
Першими прорвалися до Шепетівки танкісти підрозділу гвардії старшого лейтенанта Б. К. Кошечкіна з 13-ї танкової бригади Кантемирівської дивізії 4-го гвардійського танкового корпусу. Фашисти намагалися будь-що втримати залізничний вузол—важливий опорний пункт у системі їхньої оборони. Атакуючи, радянські танкісти й піхотинці здійснили обхідний маневр, відрізали гітлерівцям шлях до відступу.
У ході боїв були розгромлені значні ворожі сили. Радянські війська захопили 67 гармат, 83 міномети, 140 кулеметів, великі склади з військовим спорядженням й інші трофеї. Військовим частинам 12-ї, 13-ї, 14-ї, 56-ї гвардійських танкових бригад присвоєно найменування «Шепетівських». На честь визволення Шепетівки Москва салютувала двадцятьма артилерійськими залпами з 124 гармат. На площі Слави застиг танк Т-34 як вічна память про визволителів міста від чорного ярма фашизму. З великою радістю зустрічало населення радянських воїнів. Незважаючи на артилерійський обстріл, на околиці міста відбувся мітинг, його учасники палко вітали своїх визволителів.
Героїчними ділами на фронті і в тилу ворога трудящі прискорювали повну перемогу над ворогом. Колишній бригадир рільничої бригади приміського колгоспу «Більшовицька правда» С. І. Климович з перших днів війни перебував на фронті, дійшов до Берліна. За мужність і героїзм, проявлені при форсуванні Дніпра, С. І. Климович удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Тисячі кілометрів дорогами війни пройшли гвардії старшина І. М. Крученко, кавалер трьох ступенів ордена Слави, колишній залізничник офіцер Г. М. Кудашов, якому за героїзм, проявлений у боях на Курсько-Орловській дузі, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Г. М. Кудашов не порушив сімейної традиції — він, як і його батьки й брати, з часу повернення з фронту працює в локомотивному депо станції Шепетівка.
У червні 1944 року трудящі міста внесли 200 тис. крб. на будівництво танків для дивізій, що носили ім’я «Шепетівських».
Ще гриміли бої, гуркотіли гармати, а в місті вже відновили роботу міські та районні партійні й радянські установи, громадські організації. Міський комітет партії та виконком міської Ради депутатів трудящих провели велику роботу, добираючи і укомплектовуючи кадри радянських установ і господарських організацій. На залізничному вузлі й міських підприємствах відновлювали діяльність первинні партійні організації. Очолювані ними робітничі колективи розгорнули боротьбу за відбудову міста. Завдяки невтомній праці залізничники швидко відбудували колійне господарство і забезпечили безперебійний рух військових ешелонів на фронт та поїздів з народногосподарськими вантажами. За трудовий героїзм колектив робітників Шепетівського вузла в червні 1944 року одержав перехідний Червоний прапор Наркомату шляхів СРСР3. Уже 1944 року дали продукцію цукровий, цегельний, чавуноливарний, хлібо- і маслозаводи, птахо- і м’ясокомбінати. Стала до ладу невелика електростанція потужністю 256 квт. Повним ходом проходила відбудова залізничного вузла. Зважаючи на гостру нестачу електроенергії, будівництво Шепетівської паротурбінної електростанції було оголошено всенародною справою. Сотні робітників різних підприємств після закінчення трудового дня йшли рити траншеї й котловани, зводили стіни машинного залу. Наполеглива праця забезпечила дострокове завершення будівельних робіт. У квітні 1944 року паротурбінна електростанція дала струм. Її потужність становила 3,5 тис. квт. Вона постачала електроенергію і в сусідні міста Ізяслав та Славуту. Відзначаючи проявлений трудовий ентузіазм молоді на будівництві, виконком міської Ради присвоїв комсомольській будові ім’я Миколи Островського.
Навесні 1945 року приміський колгосп було приєднано до артілі «Більшовик» сусіднього села Плесни. У місті налагоджувалися торгівля, громадське харчування.
Наприкінці травня 1944 року відновила роботу районна поліклініка з 4-ма відділеннями; дещо пізніше — лікарня на 300 ліжок та інші медичні заклади. В 1944/45 навчальному році за парти сіли учні семи загальноосвітніх шкіл. Запрацювали кінотеатр, два клуби, дві бібліотеки, радіовузол.
Промислові підприємства, яких 1950 року налічувалося 19 із загальною кількістю робітників 2502 чоловіка (6 підприємств харчової і м’ясо-молочної промисловості, 2 — лісової, 4 — будівельних матеріалів, 7 — кооперативної і місцевої промисловості), успішно виконали четвертий п’ятирічний план, значно перевищили довоєнний рівень випуску валової продукції.
В п’ятій п’ятирічці став до ладу рафінадний завод, який виготовляв за добу 1,5 тис. цнт цукру; зросла потужність цукрового заводу. Розширилися виробничі площі масло- і хлібозаводів. Побудовано райпромкомбінат, збільшилося виробництво цегли. На базі лісозаводу відкрито деревообробний комбінат, де споруджено приміщення виробничих корпусів, прокладено залізничну колію, під’їзні шляхи. 1963 року комбінат перетворили на головне підприємство деревообробної промисловості області — об’єднання «Авангард». До ладу стали нові цехи, оснащені автоматичними і напівавтоматичними лініями. Нове устаткування забезпечило випуск меблів високої якості. Турботою і піклуванням оточені робітники підприємства. Для них споруджено чудові житлові будинки, гуртожиток, їдальню, побутові приміщення в цехах.
Побудовано тарний комбінат, асфальтовий завод, цех для виготовлення мінеральної води «Шепетівська», підстанцію, через яку місто одержало струм від Добротвірської ГРЕС, введено в дію другу чергу паротурбінної електростанції. 1964 року став до ладу м’ясокомбінат. Його потужність — 50 тонн м’яса за зміну.
Великих успіхів досягли цукровики. Вони ввели в дію теплоелектроцентраль, встановили на комбінаті, що об’єднав обидва цукрозаводи, нове устаткування — автомати для виготовлення фасованого цукру, поточну лінію рафінадного цукру, автоматичну станцію центрифуг з програмним керуванням тощо. Якщо 1952 року рафінадний завод випускав лише пресований цукор, то в роки 8-ї п’ятирічки виготовлялося шість видів продукції. Потужність комбінату — близько 1 млн. цнт цукру на рік.
Протягом 1959—1965 рр. на базі чавуноливарного цеху райпромкомбінату виріс завод металовиробів, продукція якого має попит у багатьох районах України. Завод освоїв виробництво газових плит. Здійснено повну реконструкцію на цегельному заводі, 1969 року порівняно з 1959 випуск його продукції зріс більше як у 3 рази. За післявоєнні роки проведено повну реконструкцію залізничного вузла, розроблено й впроваджено нову технологію формування поздів. У 1950—1952 рр. збудовано новий вокзал станції Шепетівка. Здійснено перехід на нові види тяги — спочатку на тепловозну, а з травня 1965 року — на електровозну, завдяки чому зріс обсяг перевезення народногосподарських вантажів та перевезення пасажирів.
Залізничники успішно завершили восьму п’ятирічку, виконали підвищені зобов’язання, взяті на честь XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Однією з кращих на вузлі вважається зміна маневрового диспетчера В. П. Ковальчука. За восьму п’ятирічку вона скоротила транзитні простої вагонів на півгодини, відправила близько 6 тис. великовагових поїздів, якими додатково перевезено 2,5 млн. тонн вантажів. Колектив нагороджено двома Почесними грамотами ЦК ВЛКСМ, перехідним Червоним прапором вузла. Гідно несли передз’їздівську вахту залізничники — члени комсомольсько-молодіжної бригади паровоза ім. Миколи Островського — вони виконували норми виробітку пересічно на 130 проц., зекономили 25 тис. тонн палива і провели на ньому 10 додаткових поїздів.
Трудівники вузла приступили до здійснення дев’ятого п’ятирічного плану. В центрі їх уваги — боротьба за високу продуктивність виробництва. Комуністи локомотивного депо, очолювані секретарем партійної організації делегатом XXIV з’їзду КП України Г. М. Кудашовим, взяли конкретні зобов’язання, щоб успішно виконати завдання, поставлені перед залізничниками країни в дев’ятій п’ятирічці: збільшити вантажооборот залізничного транспорту на 21 проц. 55 комуністів електровозної колони ім. Островського вирішили брати в кожний рейс 800—1000 тонн вантажів понад норму. Великого поширення на вузлі набув рух за економію й бережливість. В депо немає жодної бригади, на рахунку якої б не було заощадженого палива.
У місті діє 41 промислове, будівельне і транспортне підприємство. 1963 року став до ладу вузол зв’язку, оснащений новими технічними засобами. Вже розпочато будівництво одного з цехів філіалу Київського заводу ім. Лепсе у Шепетівці. У дев’ятій п’ятирічці буде споруджено газорозподільну станцію, проведено реконструкцію заводів металовиробів і безалкогольних напоїв. Трудящих міста і району обслуговує автобусна станція. Зросла міська торговельна мережа. 1970 року працювало 179 торговельних, 48 підприємств громадського харчування. їх обслуговує 1140 працівників. Роздрібний товарооборот 1970 року становив 30,8 млн. карбованців.
Розвиток господарства міста — результат ініціативи, виробничої активності робітничих колективів, які об’єднують 17 тис. чоловік. Під керівництвом і за активною участю партійних і профспілкових організацій на підприємствах і транспорті широко розгорнулося змагання за комуністичне ставлення до праці. Високе звання ударника .комуністичної праці завоювали 6800 чоловік. Першим у Шепетівці 1961 року звання колективу комуністичної праці удостоїлися робітники вокзалу станції Шепетівка. Масовий похід залізничників за комуністичне ставлення до праці очолюють черговий по депо станції Шепетівка Герой Радянського Союзу Г. М. Кудашов, складач поїздів «майстер золоті руки» Ф. К. Назарук, слюсар-автоматник вагонного депо К. І. Шаєшникова, машиніст В. П. Шмигельський, працівники відділення перевезення пошти А. 3. Струкаленко і Г. Д. Рудик — всіх їх відзначено високими урядовими нагородами. Ордени Леніна й Трудового Червоного Прапора прикрашають груди працівників цегельного заводу — машиніста бульдозера М. Й. Галицького, майстра А. І. Євтушенка, випалювальниці Г. Н. Сярговець. Коваля цукрокомбінату К. Д. Пасічника за високі трудові досягнення відзначено орденом Леніна. Всього удостоєно цієї високої нагороди 90 жителів Шепетівки. Примножує подвиги батьків шепетівська комсомолія. На цукрокомбінаті, наприклад, з 350 молодих робітників кожен третій — ударник комуністичної праці.
Від робітниці до державного діяча — такий життєвий шлях депутата Верховної Ради УРСР Г. А. Поведи. Залишившись у роки Великої Вітчизняної війни без батьків, дівчинка виховувалася в дитячому будинку, згодом працювала ученицею на цукрокомбінаті. Без відриву від виробництва закінчила середню школу, Одеський технікум харчової промисловості. Тепер вона працює апаратницею. Галина Антонівна — хороший раціоналізатор, активний громадський діяч, член міськкому партії, кандидат у члени обкому КП України, член Української Ради профспілок. Г. А. Повєда була делегатом XXII з’їзду КП України і XXIV з’їзду КПРС. Багаторічна бездоганна праця її відзначена орденом Леніна.
Трудові колективи заводів, залізничного вузла, підприємств побутового обслуговування і торгівлі під керівництвом партійних організацій досягли значних успіхів у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади. Старі більшовики в. Г. Наймушин і В. Д. Жарков за активну участь у встановленні та зміцненні Радянської влади й соціалістичному будівництві нагороджені орденом Червоного Прапора.
Широко розгорнулося змагання трудящих на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Робітники вирішили завершити восьму п’ятирічку до 7 листопада 1970 року, ці зобов’язання виконано. Деревообробний комбінат, Майданвильський завод вогнетривів, станція Шепетівка—1, автоколона № 2 ще у вересні 1970 року відрапортували про виконання п’ятирічного плану. 1732 кращі трудівники міста нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Повагою у шепетівчан користується колектив лісгоспзагу, який у змаганні на честь ювілею вождя виборов першість і нагороджений ювілейною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР і Укрпрофради. Десятки кращих виробничників міста, працівників культури, освіти, медицини, ряд бригад, змін, цехів і підприємств занесені до Книги ленінської трудової слави.
Боротьбу трудящих Шепетівки за здійснення завдань комуністичного будівництва очолює партійна організація, яка на кінець 1970 року об’єднувала 90 первинних організацій (2746 комуністів). Усі вони працюють на різних ділянках народного господарства, освіти, культури. Перший секретар Шепетівського міського комітету КП України Б. С. Машевський був делегатом XXIV з’їзду КПРС.
У суспільно-політичному житті міста важливу роль відіграє чотирьохтисячна комсомольська організація. Корчагінський гарт, революційні й трудові традиції дідів та батьків уособлює шепетівська комсомолія. Молодь завжди там, де найважче, де потрібні світлий розум, дужі й працьовиті руки. Комсомольці міста успішно трудилися на освоєнні цілинних і перелогових земель. 18 комсомольсько-молодіжних колективів здобули звання імені 50-річчя Ленінського комсомолу, багатьом бригадам присвоєно ім’я М. О. Островського. 16 січня 1969 року міській комсомольській організації вручено орден Червоного Прапора, якого вона удостоїлась за мужність і героїзм, проявлені комсомольцями і молоддю Шепетівки у роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн, за активну роботу V вихованні молоді й у зв’язку з 50-річчям ВЛКСМ.
Успішно працює міська Рада, до складу якої входить 121 депутат, з них 56 членів і кандидатів у члени КПРС, 85 робітників. Майже половина депутатів — жінки. При міськраді діє 11 постійних комісій, до роботи у них широко залучається актив.
З ініціативи Ради за активною участю громадськості Шепетівки проведено значну роботу в галузі комунального будівництва, міського транспорту і в озелененні міста. При виконкомі створено відділ культури на громадських засадах.
Свідченням яскравого прояву турботи Комуністичної партії і Радянського уряду про підвищення життєвого рівня трудящих є значні зміни, що сталися в побуті, освіті, культурі. Шепетівка в минулому була глухим містечком з кривими вуличками, напівзогнилими будиночками бідняків. А тепер це сучасне місто, де стрічками в’ються зелені вулиці, ввечері залиті вогнями денного електричного світла. Його прикрасили чудові парки. На вулицях багато газонів, барвистих квітників. У центрі Шепетівки встановлено пам’ятник вождю світового пролетаріату В. І. Леніну.
За післявоєнні роки побудовано жител у 10 разів більше, ніж їх споруджено за 400 років існування дореволюційної Шепетівки. Чимало багатоповерхових житлових будинків й інших споруд виросло на вулиці Карла Маркса, що перетворилася на вулицю новобудов. Лише за роки восьмої п’ятирічки введено в дію 54,6 тис. кв. м житлової площі. В квартирах встановлено понад 7 тис. газових плит. На початок 1971 року налічувалося понад 5 тис. будинків, 178 вулиць та провулків довжиною 100 км. У наступному п’ятиріччі буде споруджено нове приміщення автовокзалу, станцію технічного обслуговування. На 20 км збільшиться протяжність заасфальтованих вулиць і тротуарів. Планується побудова готелю на 208 місць, приміщення комбінату побутового обслуговування, павільйону для виготовлення меблів.
Ні в яке порівняння з дореволюційним минулим не йде медичне обслуговування. Шепетівка має три лікарні на 520 ліжок, 3 поліклініки, 2 медичні амбулаторії, 10 медичних пунктів на підприємствах, 8 дошкільних дитячих закладів. У дев’ятій п’ятирічці буде споруджено нову поліклініку, лікарняний корпус на 150 ліжок. У жовтні 1968 року на станції Шепетівка-І відкрито профілакторій для залізничників, де щорічно відпочиває понад 540 робітників-залізничників. В медичних закладах міста 1970 року працювало 139 лікарів, 551 чоловік із середньою медичною освітою.
Шепетівка — місто суцільної грамотності, високої соціалістичної культури. Тут працює 17 шкіл, у т. ч. 8 середніх, 3 восьмирічні, 1 початкова, музична, художня, З школи робітничої молоді. В них у 1970/71 навчальному році був 7641 учень і працювало 433 вчителі. З 1953 року почав діяти технікум бухгалтерського обліку. Удосконалюється навчально-матеріальна база шкіл і технікуму, зростає майстерність викладачів, підвищується рівень знань учнів. Серед майстрів педагогічної справи заслужені вчителі УРСР О. П. Лавренко, К. Є. Стародубець, Є. П. Івлєва, С. Й. Фастованова. Двома орденами Леніна нагороджена Ю. О. Мілютіна, орденом Леніна В. К. Шабадах — вчителі середньої школи №1. Протягом 1971 — 1975 рр. закінчиться спорудження будинку для технікуму на 500 місць, школи на 964 місця, дитячої технічної станції, 2 стадіонів.
Значно розширилася мережа культосвітніх закладів. Працює міський будинок культури із залом на 600 місць, будинок культури залізничників, 6 клубів, 27 червоних кутків на підприємствах, 28 бібліотек, 5 читалень, широкоформатний кінотеатр ім. Островського, 2 парки культури, літній кінотеатр. При міському будинку культури працюють численні гуртки художньої самодіяльності, з них особливо популярні драматичний і танцювальний колективи, ансамбль бандуристок; є дитяча художня
школа. Славиться хоровий колектив клубу цукрокомбінату, багата художня самодіяльність будинку культури залізничників. У лютому 1971 року в Шепетівці стартував перший у нашій республіці фестиваль молодої поезії, присвячений XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. В місті працюють літературна група ім. М. О. Островського, літературний гурток на станції Шепетівка.
Близько 250 лекторів об’єднують 17 первинних організацій товариства «Знання». Широко використовуються такі форми лекційної пропаганди як ленінські читання, кінолекторії, конкурси на кращу лекцію, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, зустрічі за круглим столом, групові виїзди лекторів—медиків, юристів, атеїстів на окремі підприємства і в села району. Добре зарекомендував себе серед населення народний університет, на факультетах якого навчається близько 2 тис. слухачів.
В день 10-х роковин з дня смерті письменника-комуніста М. О. Островського, 22 грудня 1946 року в місті відкрито літературно-меморіальний музей. За рік тут буває 35—40 тис. відвідувачів з найвіддаленіших куточків Радянського Союзу та іноземні гості. 2 жовтня 1966 року відкрито пам’ятник письменнику-комуністу. І сьогодні полум’яний Островський живе у серці кожного жителя міста, він трудиться в кожному робітничому колективі, його книги стали настільними в кожному домі.
У 1969 році завершено будівництво великого спортивного залу. Місто має 38 колективів фізичної культури і спорту. Працює дитяча спортивна школа.
Шепетівка овіяна славою героїчних і трудових звершень, це місто щирих друзів і доброзичливих господарів. У свій час тут побували політичні діячі Г. і. Петровський, Д. 3. Мануїльський, Вільгельм Пік, Бела Кун, видатні командири Червоної Армії Я. Б. Гамарник, Й. Е. Якір, Й. С. Уншліхт, В. М. Примаков. У бої за Шепетівку водили свої легендарні дивізії С. М. Будьонний, К. Є. Ворошилов, М. О. Щорс. У 20-х роках у Шепетівці деякий час жив і навчався Н. С. Рибак (народився 1913 року), тепер український радянський письменник, лауреат Державної премії. В редакції районної газети «Шлях Жовтня» протягом 1928—1930 рр. працював поет і журналіст Тиміш Одудько.
Шепетівка — місто революційних традицій і партизанської звитяги. Жителі пишаються тими, хто прославив їх місто в боях за Радянську Вітчизну, хто звеличує його сьогодні трудовими справами в комуністичному будівництві.
В. Ф. БАЛЮК, В. М. ГОЛЄВ