Берездів, Славутський район, Хмельницька область
Берездів — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Корчику (басейн Дніпра), за 32 км від залізничної станції Славута, що на лінії Шепетівка—Здолбунів. Відстань до районного центру — 34 км. Населення 2149 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Зубівщина, Михайлівка, Модестівка, Селичів.
Освоєння цієї території почалося з давніх часів. У селі знайдено знаряддя праці доби неоліту, в околицях Берездова виявлено рештки поселення черняхівської культури.
В XIV ст. Берездів у складі волинських земель захопили литовські феодали. За Люблінською унією 1569 року поселення відійшло до шляхетської Польщі. Перебувало воно у складі Луцького повіту Волинського воєводства. 1570 року в документі про стягнення податків з жителів Берездів уже згадується як містечко. Воно належало магнатам Острозьким. Основна маса населення містечка займалася сільським господарством. З тих, хто платив податки, наприкінці XVI ст. у Берездові було 2 ремісники і 2 перекупники; димів налічувалося 36. Жодне з цих господарств не мало повного наділу, 6 користувалися половинним, 13 — чвертю наділу. 17 господарств належали до категорії городників, тобто, зовсім не мали польової землі.
Великого лиха завдали містечку напади татар. Особливо великі руйнування вони вчинили у 1618 році. Значних збитків знавав Берездів і від нападів окремих польських шляхтичів. Так, 1623 року сюди увірвався загін шляхтича Мочульського, який пограбував маєток, замок, захопив землі, а, щоб застрахати населення, поставив при дорозі шибеницю.
В 1629 році в Берездові налічувалося 289 димів, 7 ринкових та дві шинкові хати. Згідно з податковими відомостями 1635 року працювало 76 ремісників, у т. ч. З ковалі, 11 шевців, 18 теслярів, 16 шорників і кравців, 19 гончарів та ін. їх продукція знаходила місце збуту не тільки в Берездові, а й у навколишніх селах та віддалених містечках.
В період визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. південна частина Волині стала ареною запеклих битв проти польської шляхти. Активну участь у визвольній війні брали й селяни Берездова.
Шляхетські війська, напади татар дуже зруйнували Берездів. 1651 року тут налічувалося 23 дими. Відродження життя в містечку розпочалося лише з кінця XVII ст. У XVII —XVIII ст. Берездів належав князям Ходкевичам, пізніше — Любомирським, Яблоновським.
Коли 1793 року Правобережна Україна возз’єдналася з Лівобережною в складі Росії, Берездів увійшов до Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Берездівський маєток залишився власністю Яблоновських, кріпаки яких продовжували нести тягар панщини. До 1832 року тут існував римсько-католицький монастир.
За участь у польському повстанні 1830—1831 рр. царський уряд у 1833 році позбавив С. Яблоновського Берездівського маєтку. 3434 десятини землі і 1987 десятини лісу перейшли до казни. Селян Берездова зарахували до розряду державних. З 1845 року маєток перевели на оброчну систему. Становище селян не поліпшилося. Вони й надалі виконували численні повинності. Так, протягом трьох років (1856 — 1858) селяни сплатили різних грошових зборів 6 468 крб., надали 159 возів для роз’їздів поліції, відпрацювали 815 днів та інше.
Реформи 60—70-х років мали грабіжницький характер і щодо державних селян. Берездівських селян переведено в розряд власників лише 1874 року. Згідно з викупним актом 140 господарств (297 чоловічих душ) за 1090 десятин польової, 146 — присадибної землі, 281 десятину сінокосів і випасів мали щорічно сплачувати казні по 1716 крб. 27 коп. Понад 500 десятин кращих земель колишнього Берездівського маєтку придбав на пільгових умовах статський радник М. Поляков.
Реформа закріпила майнову нерівність селян Берездова. 7 господарств викупили по півтора наділи, 35 — по наділу, 4 — по три чверті, 80 — по півнаділу й менше, 14 господарств користувалися лише присадибними ділянками. З роками відбувалося дальше подрібнення господарств і, відповідно, зменшення польових ділянок. Так, 1905 року більшість з 357 селянських дворів мала настільки мізерні земельні наділи, що урожаю з них не вистачало навіть на харчі. Берездівці неодноразово зверталися зі скаргами, вимагаючи повернути кращі землі, якими вони користувалися до реформи, а також збільшити розміри наділів. Але всі ці скарги залишалися на папері. Під час першої російської революції 1905—1907 рр. у містечку відбувалися таємні сходки, на яких читали заборонену літературу. Наприкінці 1906 року поліція заарештувала одного з жителів Берездова, якого притягли до відповідальності за агітацію серед селян проти царського уряду.
Безземелля, нестатки гнали бідноту і навіть середняків на пошуки кращої долі. 1910 року 40 родин виїхало до Америки. На чужині їх теж чекало безробіття, жорстока експлуатація. Тому незабаром окремі родини повернулися на батьківщину.
Значна частина населення, щоб прохарчувати сім’ї, займалася промислами. В 1910 році таких селянських дворів у Берездівській волості було 418, що становило 16 проц. від їх загальної кількості. Найбільшого поширення набуло ткацтво. Багаті міщани тримали приватні, напівкустарного типу, підприємства з найманою працею робітників. На шкіряному заводі наприкінці XIX ст. працювало 20 робітників. Діяли також невелике медоварне підприємство, млин.
Дореволюційний Берездів не відзначався успіхами у благоустрої, охороні здоров’я, культурному розвиткові, хоч він був волосним центром. Ось як згодом описував його М. О. Островський: «Маленьке містечко Берездів. Глухий провінціальний закуток, колишня єврейська межа осілості. Дві-три сотні будиночків, розкиданих абияк. Величезний базарний майдан, посеред майдану два десятки крамничок. Майдан брудний, повно гною. Оточували містечко селянські двори».
Більшість медичних, освітніх та інших закладів почали працювати з кінця XIX, або й з початку XX ст. Пошту відкрито лише 1911 року, та й то з умовою, що берездівці утримуватимуть її протягом перших 3-х років. Занедбаність, антисанітарія призводили до поширення хвороб. Шкіряний завод, побудований над ставом, розповсюджував сморід, що згубно впливало на здоров’я населення. Лікував населення фельдшер, який обслуговував ще 17 сіл. Майже ніякого поліпшення у медичному обслуговуванні не сталося й у XX ст.: земський лікар мав лікувати населення двох волостей — Берездівської та Жолобнянської. Хворих, які потребували лікарняної допомоги, відправляли за 40 км до Новограда-Волинського. 1911 року в Берездові вже існувала лікарняна дільниця, але лише на 2 ліжка. Працювала приватна аптека.
Перший навчальний заклад — однокласне початкове училище відкрито 1881 року. Через 15 років його перетворили на сільське двокласне початкове. Переважна більшість населення залишалася неграмотною. Навіть сільський та волосний старости не вміли читати й писати.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції біднота Берездова, не дочекавшись виконання обіцянок Тимчасового уряду, у липні 1917 року конфіскувала худобу місцевих багатіїв. Це викликало велику паніку в повіті. Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді, місцева біднота взялася за перетворення і в рідному Берездові. Радянську владу встановили тут у січні 1918 року. Та мирне життя тривало недовго. В лютому 1918 року Берездів окупували австро-німецькі війська, а наприкінці року — петлюрівці. Після вигнання їх, у квітні 1919 року відновилася Радянська влада, але ненадовго, бо в серпні містечко знову захопили петлюрівці. У 1919—1920 рр. Берездів переходив то до рук польських інтервентів, то до петлюрівців. Влітку 1920 року околиці його стали ареною запеклих боїв будьоннівців проти польських окупантів. У липні тут перебував штаб 11-ї дивізії Першої Кінної армії. Та восени Берездів на деякий час знову зайняли петлюрівці, яких у листопаді остаточно вигнали радянські війська. На території волості в січні—лютому 1921 року розташовувалися частини, які несли прикордонну службу.
В роки громадянської війни багато берездівців поповнювали лави Червоної Армії, самовіддано боролися за перемогу Радянської влади. Цікава доля селянської дівчини О. М. Ясинської. Народилась Ольга у сім’ї батрака і з восьми років поневірялася в наймах. Усім серцем вона сприйняла Великий Жовтень. На захист його завоювань і пішла 16-річна дівчина у складі 19-го кавалерійського полку Першої Кінної армії. Декілька разів її було поранено. 1919 року за хоробрість і мужність Ольгу нагородили Почесною грамотою Реввійськради Першої Кінної армії. У січні 1921 року О. М. Ясинську відзначено орденом Червоного Прапора. В наказі Реввійськради відзначалося: «Нагородити знаком відзнаки — Орденом Червоного Прапора… сестру милосердя 19-го кавполку 4-ї кавдивізії тов. Ясинську Ольгу Миколаївну за те, що, перебуваючи в рядах Червоної Армії з травня 1919 року, неодноразово виявила виключний героїзм і самовідданість, особливо у бою 19 вересня 1920 року біля села Вигородки на річці Бугу, де вона, незважаючи на поранення, подавала допомогу пораненим бійцям, а також у бою 31 жовтня. . . з білогвардійцями Врангеля». 1922 року О. М. Ясинська по демобілізації повернулася до рідного Берездова і працювала у жінвідділі Берездівського волвиконкому. В 1924 році вона стала членом партії, працювала на партійній та профспілковій роботі.
Після закінчення громадянської війни відновили діяльність волосний та сільський ревкоми. Берездів залишився волосним центром Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Будівництву нового життя перешкоджали рештки банд, які ще нишпорили в окрузі на початку 1921 року. Не вистачало хліба, не було солі, мила, гасу, тканин, будівельних матеріалів та інших предметів першої потреби.
Навесні 1921 року відбулися вибори до Рад, почали діяти волосний і сільський виконкоми. У червні проведено перший волосний з’їзд Рад, в роботі якого взяли участь 70 делегатів — представників від сільських Рад і 40 — від комнезамів. З’їзд відкрився співом «Інтернаціоналу». Делегати обговорили питання про поточний момент, звіти волвиконкому і комнезаму, провели вибори до виконкому і комнезаму. Органи Радянської влади організовували виконання продподатку, створювали п’яти- і десятихатки, розв’язували питання освіти, охорони здоров’я, зв’язку та інші. Волвиконком і створена ним влітку 1921 року комісія були організаторами роботи для надання допомоги населенню голодуючих губерній. Трудящі 6-ти сіл волості зібрали і відправили у вересні 1921 року до Поволжя 120 пудів хліба. В Берез добі вживалися дійові заходи щодо конфіскації нетрудових земель та розподілу їх серед незаможного селянства. Зрівняльному розподілу підлягали 148 десятин колишніх церковних земель, які були передані селянам у безкоштовне користування. 1921 року 290 дворів Берездова користувалися 1686 десятинами землі. Ще наприкінці 1920 року відкрито хату-читальню. Систематично організовувалися вистави.
За новим адміністративним поділом у березні 1923 року Берездів став районним центром Шепетівського округу (21 липня 1924 року район було розформовано, Берездівську сільраду включили до Ганнопільського, а з 1931 року — до Славутського районів. У лютому 1935 року було відновлено Берездівський район, який існував до 1959 року). Партійний осередок на 1 лютого 1923 року налічував 5 членів партії та 1 кандидата, ним керував І. А. Трофимов, посланець партії, робітник з міста Пугачова. Пізніше він очолив районний комітет партії. Головою райвиконкому став колишній робітник з Тули, кавалер ордена Червоного Прапора М. М. Лисицин. Вони, як і інші комуністи Берездова, багато зробили для зміцнення Радянської влади, відбудови господарства села. їх активними помічниками були комсомольці, осередок яких виник 1923 року. Першим його секретарем обрано М. О. Островського, майбутнього письменника. 27 жовтня 1923 року Миколу Островського прийняли до лав Комуністичної партії. Відданий патріот провадив велику політичну та організаторську роботу серед населення, зокрема серед молоді, працював лектором політичних курсів, военкомом батальйону всеобучу, рай-політруком загального військового навчання, провадив боротьбу проти контрабандистів, решток банд. Великою була роль М. О. Островського в підготовці й проведенні 1-го Берездівського районного з’їзду Рад.
Майбутній письменник являв особистий приклад для молоді, мав на неї великий вплив. 26 серпня 1923 року в своєму виступі на урочистих зборах, присвячених відкриттю сельбудинку, М. О. Островський закликав молодь оволодівати знаннями, бути гідними бійцями за радянську культуру. Пізніше письменник-комуніст так охарактеризує цей свій період діяльності: «Перевибори Рад, боротьба з бандитами, культробота, боротьба з контрабандою, військово-партійна і комсомольська робота — ось коло, по якому від світанку й до пізньої ночі мчало життя Лисицина, Трофимова, Корчагіна й нечисленного зібраного ними активу».
Поруч з комуністами та комсомольцями у виховній і організаторській роботі активну участь брав комнезам. Члени КНС подавали дійову допомогу в створенні сільського споживчого товариства (1921 рік), комітету взаємодопомоги (1923 рік), а, головне, в здійсненні колективізації сільського господарства.
Відбудова господарства села закінчилася до 1926 року, коли було досягнуто довоєнного рівня. На перешкоді дальшому розвитку господарства стояла розпорошеність селянських дворів, яких у Берездові налічувалося 548 з населенням 2342 чоловіка. Масовому переходу селян на шлях колективного господарювання сприяла діяльність ТСОЗу, створеного у селі навесні 1928 року. Колективізація проходила в упертій боротьбі з куркулями.
1929 року в Берездові організувалися колгоспи «Новий шлях» і «Більшовик». Поява на селі 1929 року першого трактора перетворилася на значну подію — майже всі жителі вийшли дивитися на перші борозни, залишені ним. У 1934 році в Берездові засновано МТС. Політвідділ станції відіграв велику роль у боротьбі за організаційне зміцнення артілей, у підготовці колгоспних кадрів. 1941 року МТС мала 42 трактори та 19 комбайнів. Завдяки самовідданій праці селян, добре налагодженій роботі місцевих партійних і радянських органів, допомозі селянству з боку держави, колгоспи Берездова досягли значних успіхів у економічному розвитку. На початок 1941 року артіль «Більшовик» мала 1,5 тис. га земельної площі, «Новий шлях» — 423 га. У кожному колгоспі діяли по 4 тваринницькі ферми. Серед членів артілей та механізаторів ширився стахановський рух. 1936 року ланки М. Демчук, X. Корсун, Я. Печенюк зібрали по 150 пудів жита, 250 пудів ячменю та 350 цнт картоплі з га. Тракторист А. Возницький 1939 року зорав 430 га умовної оранки при плані 230 гектарів.
У селі працювали цегельний завод, пекарня, електростанція. Замість дрібних ремісничих майстерень періоду непу створено багатофахову артіль кустарів.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Берездові проживало 3087 чоловік. Медичне обслуговування трудящих здійснювали лікарня на 40 ліжок, пологовий будинок, амбулаторія, санітарна станція, дві аптеки. Працювали сезонні дитячі ясла. До 1940 року в селі здійснено загальне початкове навчання, діяли середня, неповна середня та вечірня школи, в яких навчалося 760 учнів, працював 21 учитель. З 1935 року почала виходити газета «Прикордонний комуніст». Районний клуб перетворився на центр культурного життя та масового відпочинку колгоспників.
З початком війни жителі села підпорядкували своє життя фронту. З липня 1941 року гітлерівці окупували Берездів. Фашисти по-звірячому розправлялися з комуністами, активістами. Від їх рук загинула голова артілі «Більшовик» М. Б. Матвійчук. Вони закатували працівника друкарні А. А. Мостовича за зв’язок з підпільною групою. А. А. Мостович посмертно нагороджений медаллю «За відвагу». Окупанти знищили майже все єврейське населення Берездова. Вони вивезли на каторжні роботи до фашистської Німеччини 160 жителів села.
На боротьбу проти жорстокого ворога разом з усіма радянськими людьми піднялися і жителі Берездова. Комуністи Славути допомогли в організації підпільної антифашистської групи у Берездові, налагодили з нею постійний зв’язок. Ризикуючи життям, члени групи розповсюджували серед населення листівки, розвінчували брехливу фашистську пропаганду, розповідали людям про становище на фронтах і в радянському тилу. Вони закликали населення чинити опір окупантам, таврували ганьбою фашистських загарбників, вели диверсійну роботу: кілька разів виводили з ладу сепараторний пункт, взимку 1943 року заморозили картоплю в кагатах, яку німці збиралися вивезти з села. В ніч з 7 на 8 жовтня 1943 року підпільники у взаємодії, з партизанами, що діяли в районі Берездова, спалили нафтосклад і продовольчу базу фашистів. Більша частина підпільників на цей час перейшла до партизанських загонів, члени якого пускали під укіс ворожі ешелони, псували лінії зв’язку, не давали фашистам вивозити до Німеччини молодь, забирати продукти, майно, худобу.
13 січня 1944 року частини 1-го Українського фронту визволили Берездів від окупантів. 94 воїни загинули смертю хоробрих в боях за село у липні 1941 року і в січні 1944 року. Їх поховано разом з 9 партизанами в братській могилі. Імена героїв викарбувані на плитах біля пам’ятника радянському воїну-переможцю. Вічнозелені ялини оточують пам’ятник, біля його підніжжя завжди лежать квіти як символ безсмертя героїв, що віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини.
Гітлерівці за період тимчасової окупації Берездова пограбували обидва колгоспи, МТС, вивезли багато худоби, зруйнували приміщення середньої школи, контору зв’язку, понад 150 житлових будинків, електростанцію, радіовузол. Загальні збитки, завдані окупантами лише колгоспам, становили 12,9 млн. карбованців.
Наступного після визволення дня приступив до роботи виконком сільської Ради. На загальних зборах колгоспників обрано правління артілей. Відновили діяльність райком партії та райвиконком.
Тяжко доводилося господарювати без машин, тягла, насіння, з обмеженою кількістю робочих рук. Велику допомогу артілям подала держава. Поступово “загоювалися рани, завдані війною. Перший хліб урожаю 1944 року колгоспники відправили Червоній Армії, у фонд перемоги. Берездівці внесли на будівництво танкової колони «Радянське Поділля» близько 72 тис. крб. З успіхом пройшла передплата третьої Державної воєнної позики та реалізація квитків IV грошово-речової лотереї. Велика заслуга в організації збору коштів у фонд перемоги виконкому сільської Ради. 13 вересня 1944 року та 26 січня 1945 року на його засіданнях розглядалися питання про допомогу сім’ям військовослужбовців. Відновили роботу лікарня, школа, радіовузол, клуб. До 27-ї річниці Великого Жовтня в Берездові відкрито пам’ятник В. І. Леніну.
Повна перемога Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні викликала ще більше трудове піднесення. Широкого розмаху під час жнив 1945 року набрало змагання в’язальниць снопів — тисячниць. У серпні райком КП(б)У і райвиконком занесли до районної Книги пошани імена в’язальниць колгоспу «Більшовик» К. Тарасюк, С. Корсун, О. Данильчук, Я. Корсун.
Багато уваги питанням відбудови колгоспів, дальшому розвитку їх разом з виконкомом сільської Ради приділяла територіальна партійна організація, створена у лютому 1948 року. На кінець року колгоспи Берездова повністю освоїли посівні площі, сільськогосподарські роботи виконали в стислі строки. За самовідданий труд у відбудові господарства 60 берездівців нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», завідуючий відділом пропаганди й агітації райкому партії М. О. Новальківський був відзначений орденом Трудового Червоного Прапора, голова райвиконкому К. Ю. Тютюнник—орденом «Знак Пошани».
1950 року берездівські колгоспи «Більшовик» і «Новий шлях» та артіль с. Модестівки об’єдналися в одне господарство «Більшовик», що дало змогу краще організувати працю, продуктивніше використовувати техніку. Колгосп уже того року достроково виконав державний план хлібозаготівель, успішно справився з осінніми польовими роботами. В березні 1951 року в артілі створено первинну партійну організацію, в якій перебувало на обліку 6 членів і 1 кандидат в члени КПРС. З кожним роком чисельність партійної організації зростала, насамперед за рахунок передових виробничників. Комуністи мобілізували колгоспників на дальше піднесення громадського виробництва. З їх ініціативи 1952 року в колгоспі розгорнувся рух за економію й ощадливість. На своїх зборах члени партії розглядали питання про розстановку колгоспних кадрів, про шляхи дальшого розвитку тваринництва, поліпшення масово політичної роботи серед колгоспників.
Значних успіхів у розвитку колгоспного виробництва досягнуто 1957 року, коли радянський народ відзначав 40-річчя Великого Жовтня. Порівняно з 1951 роком прибутки колгоспу зросли майже у 8 разів. Вдвоє збільшилися урожаї цикорію, картоплі, виробництво тваринницької продукції. З 1964 року, коли до колгоспу «Більшовик» приєдналася артіль с. Селичева, за об’єднаним господарством—колгоспом «Авангард» закріплено понад 4 тис. га землі.
В 1968 році урожайність зернових культур досягла 21,8 цнт, цукрових буряків — 400 цнт з га. Виробництво молока на 100 га угідь порівняно з 1960 роком зросло більш як у два рази. Рівень рентабельності колгоспного виробництва становив у 1969 році 37,9 проц. Замість старих, напівзруйнованих господарських приміщень з солом’яною покрівлею в колгоспі споруджено кам’яні, цегляні та шлакобетонні будівлі, криті шифером, черепицею. Вони електрифіковані; в тваринницьких приміщеннях механізовано водопостачання та інші трудомісткі роботи.
Сучасний колгосп — це багатогалузеве господарство з високою культурою землеробства. Значна увага приділяється виробництву й використанню добрив; поля засіваються кондиційним насінням високоурожайних районованих сортів. Велике господарство має 5 партійних організацій у бригадах, їх очолює об’єднаний партійний комітет. На 1 січня 1971 року тут налічувалося 83 комуністи.
Трудівники села добре пам’ятають і гідно шанують тих, хто йшов у перших лавах борців за колективізацію сільського господарства. Старожилам Зубівщини — села, нині підпорядкованого Берездівській сільській Раді,— й досі вчувається той обпалюючий душу постріл, що пролунав надвечір 10 жовтня 1929 року. То куркульня вчинила люту розправу над сількором Ф. І. Савчуком, який працював на хлібозаготівлі. Його іменем тоді назвали Зубівську артіль, у центрі села поставили обеліск. А 13 березня 1971 року загальні збори колгоспників вирішили перейменувати «Авангард» на колгосп ім. сількора Ф. І. Савчука. Вінки й живі квіти біля обеліска — свідчення глибокої й незгасної любові народу до свого героїчного сина.
Гордістю села, найціннішим багатством колгоспу є люди — передовики виробництва. Не один рік працює бригадиром рільничої бригади комуніст В. С. Камінський. За вирощений його бригадою високий урожай зернових у 1957 році В. С. Камінський нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю ВСГВ. Він — депутат сільської Ради, член правління і парткому колгоспу, був делегатом 3-го Всесоюзного з’їзду колгоспників. Великим авторитетом користується М. Й. Дромбінський —один з перших колгоспників Берездова. Він — депутат і член виконкому сільської Ради, член правління артілі. Ця людина вже досягла пенсійного віку, але не уявляє свого життя без колгоспу і продовжу є працювати. Активну участь у громадському й виробничому житті села бере комуніст Т. Я. Богомаз, учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер орденів Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки.
Сільська Рада постійно піклується про благоустрій Берездова, поліпшення обслуговування населення. У селі працюють хлібозавод, відділення районного комбінату побутового обслуговування, комбінат комунальних підприємств. Сільському споживчому товариству підпорядковані 6 продовольчих та промтоварних магазинів, підприємства громадського харчування. Колгосп дбає про забезпечення своїх ветеранів — 217 жителів села одержують пенсії.
Широко розгорнулося в Берездові будівництво. Не залишилося й сліду від брудної базарної площі, занедбаних будиночків. У центрі села розкинувся парк. Вулиці обсаджено деревами, прокладено тротуари. Щороку споруджуються десятки просторих світлих будинків, виростають вулиці новобудов.
Медичний персонал здійснює не лише лікування населення, але й провадить велику профілактичну роботу. 13 лікарів і 55 чоловік з середньою медичною освітою працюють у лікарні на 100 ліжок, поліклініці, санепідемстанції.
Добре налагоджена робота навчальних закладів. Середня школа охоплює понад 500 учнів, яким передають знання 36 учителів. Директор школи С. М. Магоня нагороджений орденом «Знак Пошани». Після ліквідації у вересні 1959 року Берездівського району кращі приміщення районних організацій передали організованому тоді дитячому будинку. Через рік його перетворено на школу-інтернат, де живуть, навчаються і виховуються 245 дітей. Просторі класи, навчальні кабінети, добре обладнані майстерні, спортзал, бібліотека — все це до послуг дітей. У селі діє консультаційний пункт Славутської заочної школи.
На справжній центр культурного відпочинку трудящих перетворився будинок культури. Тут виступають з лекціями члени первинної організації товариства «Знання», відбуваються тематичні вечори, вечори відпочинку, концерти учасників художньої самодіяльності, зустрічі з ветеранами праці і передовиками виробництва. У будинку культури влаштована картинна галерея. При Берездівському колгоспі створено кабінет політичної освіти, який подає методичну і теоретичну допомогу пропагандистам, слухачам, мережі партійної й комсомольської освіти. До послуг трудящих 2 сільські та 2 шкільні бібліотеки.
Свято шанують жителі пам’ять про першого секретаря комсомольського осередку Берездова, видатного письменника Миколу Островського. В одній з найбільших кімнат бібліотеки, що знаходиться у приміщенні першого райкому комсомолу, 1958 року на громадських засадах відкрито музей М. О. Островського. До 40-річчя Ленінського комсомолу, у жовтні 1958 року в Берездові на кошти, зібрані комсомольцями, споруджено пам’ятник письменнику-бійцю. В селі працює клуб корчагінців, членами якого є кращі учні місцевих шкіл, колгоспна молодь, ветерани. Вони організовують тематичні вечори, зустрічі з видатними людьми, людьми цікавих професій, екскурсії до музею письменника. Штаб клубу дбає про корчагінський гарт всієї молоді села. Уродженцем села Зубівщини є М. П. Савчук, український радянський зоолог, член-кореспондент АН УРСР.
Ініціаторами втілення в життя всього нового, прогресивного, організаторами боротьби за здійснення рішень з’їздів партії виступають комуністи. В Берездові налічується 6 первинних партійних організацій. Велику організаторську і виховну роботу ведуть депутати сільської Ради. За успіхи у господарському і культурному будівництві на селі Берездівська сільська Рада депутатів трудящих у 1968 році удостоєна перехідного Червоного прапора райвиконкому та грамоти облвиконкому і обкому профспілки працівників державних установ.
З великим ентузіазмом працювали трудящі Берездова в 1970 ювілейному ленінському році — останньому році восьмої п’ятирічки. Вони добились успіхів у всіх галузях господарства й культури. За високі зразки праці та активну громадську діяльність Батьківщина відзначила 116 трудівників ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Йдучи світлим шляхом, вказаним В. І. Леніним, під керівництвом Комуністичної партії берездівці здобувають нові успіхи у піднесенні економіки й культури рідного села.
М. О. САФ’ЯН