Славута, Славутський район, Хмельницька область (продовження)
Партійна організація і робітничі колективи Славути подавали значну допомогу селянам району в здійсненні соціалістичних перетворень. 1929 року у Славуті організовано машинно-тракторну колону, яка зорала близько 2,9 тис. га усуспільнених земель району. Для ремонту сільськогосподарського інвентаря робітники створили 8 пересувних майстерень, а молоді виробничники з ініціативи комсомольських організацій організували 16 бригад, які працювали на колгоспних ланах під час весняної сівби 1930 року. Наступного року в Славуті створено МТС.
Славута з кожним роком зростала, перетворювалася на промисловий і культурний центр. Напередодні війни тут проживало 15,9 тис. чоловік. 1938 року її переведено до категорії міст районного підпорядкування. Держава виділяла значні кошти на комунальне господарство і впорядкування міста.
Розширилася мережа лікувальних закладів. 1936 року у Славуті, в гарному бору, розпочалося будівництво лікувального містечка. Через два роки завершено спорудження лікарні на 150 ліжок, пологового будинку, дитячих ясел, головного хірургічного корпусу. Невдовзі збудовано районну дитячу лікарню. У медичних закладах міста працювали 21 лікар, 26 чоловік з середньою медичною освітою. Діяло 7 дошкільних дитячих закладів.
Одним з невідкладних завдань партійних і радянських органів стала ліквідація неписьменності й малописьменності. У 1926 році 35 проц. жителів Славути залишалися неписьменними. Відкрили пункти лікнепу, школи вечірню та фабрично-заводського учнівства при заводі «Будфаянс». Неписьменність було ліквідовано до кінця другої п’ятирічки. В 1940 році в 4 середніх і 3 семирічних школах 107 учителів навчали 2514 дітей. Діяли дворічна школа медичних сестер, педагогічна школа. Активну діяльність розгорнула районна бібліотека: провадилися конференції читачів, літературні вечори, широко пропагувалася художня література. Лише за два роки — з 1935 по 1937 — кількість читачів збільшилася в 3 рази.
«Справжнє життя настало для нас лише після Жовтневої революції, — писала до газети робітниця-стахановка фаянсового заводу М. М. Загоруйко. — Мої діти і я живемо у достатках і добрі. Таке життя дали нам Ленін, рідна більшовицька партія».
Але розпочалася війна, і з цього часу праця та помисли славутців, як і всіх радянських людей, були спрямовані на одне — перемогти ненависного ворога. Зазнавши значних втрат на підступах до Славути, гітлерівці 7 липня 1941 року окупували місто. В центрі його вони створили гетто для єврейського населення, звідки був один шлях — до водонапірної башти біля лісу: там фашистські кати розстріляли 13 тис. мирних радянських громадян. Восени 1941 року загарбники організували у Славуті центральний збірний табір Правобережної України для поранених і хворих червоноармійців, які потрапили у полон, назвавши його «Грослазарет Славута, табір 301». Табір військовополонених розмістили на околиці, у колишньому військовому містечку; одночасно тут перебувало до 15—18 тис. чоловік. Голод, холод, мордування, варварські експерименти, які проводили під керівництвом фашистського ката Борбе німецькі лікарі, випробовуючи на радянських людях вакцини холери, тифу тощо, призводили до того, що у цьому «лазареті» смерть скошувала щоденно до 300 чоловік. Надзвичайна комісія для розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників встановила, що у славутському таборі гітлерівці замучили і розстріляли 150 тис. солдатів і офіцерів Червоної Армії. Окупанти вивезли з міста і району на каторжні роботи до Німеччини 2822 юнаків і дівчат.
Жителі з перших днів окупації стали на шлях боротьби проти ненависного ворога, створювали підпільні антифашистські групи, яких наприкінці 1941 року налічувалося у районі близько 20. Діяльність підпільників міста (організація виникла наприкінці липня 1941 року) активізувалася після повернення лікаря-патріота Ф. М. Михайлова. До війни він працював у місті, восени 1941 року в районі Полтави потрапив у вороже оточення, в полон не здався і, не пробившись через лінію фронту, повернувся до Славути, щоб продовжувати боротьбу проти ворога. Влаштувавшись завідуючим лікарнею, Ф. М. Михайлов організував патріотичну групу з медичних працівників. Суворо дотримуючись конспірації, він зумів об’єднати підпільні групи Славутського і Щепетівського районів в одну антифашистську організацію, яка налічувала близько 200 комуністів, комсомольців і позапартійних патріотів.
Створений у грудні 1941 року міжрайонний підпільний комітет у складі Ф. М. Михайлова, О. А. Горбатюка, К. О. Захарова, А. 3. Одухи, В. Я. Яворського та інших за порівняно короткий час об’єднав підпільні групи у багатьох населених пунктах Славутського, Щепетівського, Грицівського, Антонінського, Ізяславського, Берездівського та інших районів області. Комітет розробив чітку програму дій щодо викриття звірячого обличчя фашизму, залучення до підпілля нових людей, збирання зброї і боєприпасів, необхідних для боротьби проти ворога. Велика увага приділялася роботі серед військовополонених табору, в якому теж діяла підпільна група. Члени міської організації за активною участю молодого інженера-залізничника М. А. Скройбижа на початку 1942 року організували підпільну друкарню, де друкували антифашистські листівки. Підпільники спрямували свої зусилля на розгортання диверсійної роботи, головним чином на залізницях. Бойова група вчителя А. 3. Одухи з сусіднього села Стриганів в середині травня саморобною міною пустила під укіс німецький військовий ешелон. Понад 700 гітлерівців загинуло, не доїхавши до фронту.
За дорученням окружного підпільного комітету 14 червня 1942 року диверсійна група А. 3. Одухи організувала втечу кількох десятків військовополонених із табору. З членів групи та військовополонених було організовано партизанський загін під командуванням А. 3. Одухи, що налічував на той час близько 100 чоловік.
Невдовзі страшний удар обрушився на підпільників. 22 липня фашисти заарештували Ф. М. Михайлова та десять інших керівників і активних учасників підпілля, яких після допитів і жахливих тортур розстріляли у Шепетівці. З Ф. М. Михайловим окупанти вирішили розправитися по-особливому. 5 серпня 1942 року його доставили до Славути. Поліцаї зігнали до лікарні, де працював ф. М. Михайлов, жителів міста, щоб залякати людей страшною смертю мужнього підпільника. Останні слова Федора Михайловича Михайлова, кинуті перед шибеницею в обличчя катам: «Хай живе Радянська влада! Смерть гитлеризму!» — прозвучали закликом до дальшої боротьби проти фашистів.
Підпільникам довелося дещо обмежити діяльність у місті, вони перенесли центр роботи до партизанського загону, названого ім’ям Ф. М. Михайлова. Наприкінці грудня 1942 року народні месники здійснили наліт на склад вибухових речовин, розташований поблизу Славути. Захопивши значну кількість вибухівки, партизани у новорічну 1943 року ніч неподалік від залізничної станції Старий Кривин пустили під укіс поїзд, внаслідок чого загинуло і поранено понад 100 гітлерівців. Слава про народних месників зростала. Загін ім. Михайлова переріс в одне з найбільших на Поділлі партизанських з’єднань, яке на кінець 1943 року налічувало 1200 чоловік. На бойовому рахунку славутських партизанів 225 пущених під укіс німецьких ешелонів разом з живою силою і військовою технікою ворога, близько 15 тис. вбитих і поранених фашистів. Боротьба проти окупантів набула справді всенародного розмаху. У травні 1943 року підпільний обком партії призначив А. 3. Одуху першим секретарем Славутського підпільного РК КП(б)У, а Г. В. Кузовкова — комісара з’єднання — другим секретарем.
Коли лінія фронту наблизилася до Поділля, загін під командуванням І. О. Музальова з партизанського з’єднання ім. Михайлова 16 січня 1944 року зненацька наскочив на залізничну станцію Славута, яку охороняв батальйон фашистів, і закріпився на південно-східній околиці міста. Одночасно радянські війська наступали з боку Новограда-Волинського. 18 січня 1944 року частини і з’єднання 23-го стрілецького корпусу 60-ї армії під командуванням генерал-полковника І. Д. Черняховського у взаємодії з місцевими партизанами визволили Славуту від німецько-фашистських загарбників. Жителі міста з радістю вітали своїх визволителів.
Партизани і підпільники, жителі міста вливалися до лав Червоної Армії і йшли на захід добивати ворога.
Назавжди залишаться у пам’яті славутців земляки — народні месники О. Іванов, В. Кмитюк, Г. Охман та інші, які віддали життя за визволення рідного краю від гітлерівців. Організатору і керівнику славутського підпілля Ф. М. Михайлову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, його ім’я носять лікарня, де він працював, одна з кращих вулиць міста, парк. Звання Героя Радянського Союзу удостоєно Л. X. Паперника, комуніста, командира загону лижників-червоноармійців, який загинув смертю героя 1942 року в боях проти фашистів.
За два з половиною роки «господарювання» у Славуті фашисти пограбували і зруйнували лісозавод, фаянсовий завод, паперову фабрику, меблеву артіль та багато інших підприємств, спалили значну кількість житлових будинків, знищили цілі вулиці. Загальні збитки, заподіяні загарбниками місту, перевищили 100 млн. карбованців.
Долаючи величезні труднощі, трудящі піднімали з руїн рідне місто (на час визволення у Славуті налічувалося 7,3 тис. чоловік)3. Близько ста комуністів Славути, об’єднані у 9 первинних партійних організаціях, йшли у перших рядах борців за відбудову господарства. Центральний комітет КП(б)У направив до Славути 18 партійних і радянських працівників. Відновили роботу органи Радянської влади. Уже до травня 1944 року почали давати продукцію паперова фабрика, фаянсовий завод, ряд артілей. Наступного місяця стала до ладу електростанція. У листі Державному Комітетові Оборони 6 листопада 1944 року учасники районних і міських урочистих зборів, присвячених 27-м роковинам Жовтневої революції, писали, що віддадуть всі сили для відбудови господарства, для завоювання повної перемоги над фашистською Німеччиною. Жителі внесли близько 174 тис. крб. на побудову танкової колони «Радянське Поділля». Велику допомогу подали жителі міста Донбасу. 1944 року 360 чоловік виїхали до Всесоюзної кочегарки, щоб піднімати з руїн і попелу шахти, заводи, населені пункти. Для Донбасу достроково відвантажувався кріпильний ліс, будівельні матеріали.
Краще пішли справи у відбудові господарства після закінчення Великої Вітчизняної війни. Відновили роботу старі підприємства, вводилися у дію нові. Навесні 1947 року став до ладу склозавод. Наступного року підприємство, що виготовляло стандартні будинки, реорганізовано на завод залізобетонних конструкцій—первісток будівельної індустрії у Кам’янець-Подільській області. Незабаром після визволення міста відновили роботу культурно-освітні заклади — кінотеатр, будинок культури, бібліотека, школи, педагогічне училище й фельдшерсько-акушерська школа.
За успішну працю у післявоєнний період урядовими нагородами відзначено групу працівників Славути, серед них орденом Леніна— вчительку середньої школи № 2 Е. А. Файгенблат, орденом «Знак Пошани» — робітників паперової фабрики Р. М. Завадюк і А. Г. Рибачук та інших.
Починаючи з 50-х років трудящі приступили до реконструкції та дальшого розширення діючих підприємств. Протягом 1954— 1965 рр. проведено повну реконструкцію найбільшого підприємства міста — заводу «Будфаянс». У результаті удосконалено технологію виробництва, введено без-капсульне випалювання фаянсових виробів, побудовано тунельні печі, встановлено нові механізми, що дало можливість збільшити виробництво продукції, значно підвищити продуктивність праці. Розширено виробництво на суконній фабриці: у 1957—1961 рр. тут збудовано нові цехи—фарбувально-сушильний, апаратний, ткацький та інші. Відчутну допомогу в реконструкції підприємства подали текстильники та машинобудівники Москви, Іванова, Орла та інших міст Російської Федерації. Здійснено реконструкцію паперової фабрики, деревообробного комбінату, толевого заводу та інших.
Великі перспективи перед промисловістю і будівництвом відкрили вересневий (1965 року) Пленум ЦК КПРС і рішення XXIII з’їзду КПРС. Славутські заводи залізобетонних конструкцій і цикорієсушильний у числі перших п’яти підприємств області перейшли на нову систему планування і економічного стимулювання. До 1970 року на нову систему перейшло 15 підприємств, на долю яких припадає 72 проц. загального обсягу промислової продукції міста. Збільшилися прибутки підприємств, у зв’язку з цим зросли видатки на будівництво, благоустрій, освіту.
Славута сьогодні — великий промисловий центр області. В місті діє 21 промислове підприємство — завод залізобетонних конструкцій, скло-, ремонтно-механічний та лісохімічний заводи, підприємства легкої та харчової промисловості, на яких працює 6467 робітників, службовців й інженерно-технічних працівників. 1970 року промисловість міста виробила продукції на 61 млн. крб. Рівень промислового виробництва за восьму п’ятирічку зріс на 84,7 проц. 40 видів продукції виготовляється в Славуті — будівельний фаянс і електроарматурне скло, залізобетон і толь, меблі і папір, швейні вироби, ковдри тощо. Завод «Будфаянс» — одне з найбільших керамічних підприємств на Україні, яке дає 67 проц. республіканського виробітку продукції цього профілю. Продукція заводу експортується до Монголії, Афганістану, Камбоджі, Малі та інших країн. У восьмій п’ятирічці колектив «Будфаянсу» досяг найвищої серед споріднених підприємств країни продуктивності праці, яка зросла на 41,4 проц., і найнижчої собівартості продукції. Обсяг випуску продукції зріс на 60,3 проц., що досягнуто шляхом інтенсифікації виробництва. Випуск товарів народного споживання збільшено в 2,5 раза.
Партійна організація «Будфаянсу» постійно піклується про виховання і навчання кадрів, підвищення їх відповідальності за доручену справу. За роки п’ятирічки 35 виробничників здобули вищу й середню спеціальну освіту, 110 чоловік закінчили школу робітничої молоді. Директор заводу комуніст П. М. Хорьков 1970 року став кандидатом технічних наук. Багато зроблено на підприємстві в справі поліпшення побутових умов робітників. Споруджено кілька житлових будинків, де справили новосілля 114 родин. На заводі діє оздоровчий пункт. В кожному цеху обладнано душові кімнати, є приміщення для харчування.
Значних успіхів добився колектив суконної фабрики. За роки восьмої п’ятирічки вироблено на 2,5 млн. крб. продукції понад план, випуск ковдр збільшено на 61 проц., продуктивність праці підвищилася на 59 проц. Завершилася реконструкція фабрики. Багато уваги приділяється поліпшенню умов праці робітників. У цехах чисто, просторо. Закінчено спорудження клубу, двох житлових будинків. Зарплата працівників фабрики за п’ятиріччя зросла на 48 процентів.
Капітальне будівництво у районі здійснюють розташовані в Славуті дільниці обласного будівельного тресту, обласного будівельного управління, ремонтно-будівельна та міжколгоспна будівельна організації. На майбутнє намічається дальше розширення промислового розвитку міста. 1969 року розпочато будівництво силікатного заводу, який має стати одним з найбільших підприємств Славути. Перша черга його буде введена в дію в кінці дев’ятої п’ятирічки. В цьому п’ятиріччі передбачено спорудження солодового заводу, паперового комбінату, другої черги толевого заводу, реконструкцію та розширення склозаводу та інших діючих підприємств.
Промислова Славута — постійний шеф колгоспів району. Шефська допомога селу стала доброю традицією фаянсовиків, деревообробників, папірників, цикоріє-сушильників та інших колективів фабрик і заводів.
На честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції за високі виробничі показники колективу Славутського лісгоспзагу вручено Пам’ятний прапор ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української Ради профспілок, а заводу «Будфаянс» — Пам’ятний прапор обкому партії, облвиконкому та обласної ради профспілок. З початку 1970 року трудівники міста гідно несли 100-денну ленінську трудову вахту під девізом «Доповідаємо Вам, товаришу Ленін». День ювілею вождя ряд колективів міста відпрацював на зекономленій сировині. Трудівники Славути достроково — до 7 листопада 1970 року — завершили виконання п’ятирічної програми випуску валової продукції. Вироблено понад план товарів на 11 млн. карбованців.
На підприємствах і будовах міста понад третину працюючих становлять ударники і члени бригад комуністичної праці. 19 цехів, 128 бригад, 14 дільниць здобули це високе звання. Понад 600 трудівників Славути — раціоналізатори та винахідники. Лише 1968 року надійшло 570 раціоналізаторських пропозицій, з яких 489 впроваджено у виробництво.
Партія і уряд високо оцінили трудові досягнення славутців. Велика Група передовиків виробництва нагороджена орденами і медалями Союзу РСР. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно бригадиру прядильниць суконної фабрики А. Ф. Яроцькій. Ордена Леніна удостоєно директора Славутського лісгоспзагу В. І. Толченникова, лісоруба І. Д. Андрощука, ливарницю заводу «Будфаянс» О. І. Денисенко; ордена Трудового Червоного Прапора — електрозварника заводу залізобетонних конструкцій П. Ф. Савченка, апаратницю толевого заводу А. М. Улашук, мотористку швейної фабрики Ю. М. Коломийську, директора заводу «Будфаянс» П. М. Хорькова та інших. 12 кращих виробничників нагороджено орденом «Знак Пошани», 17 — медаллю «За трудову доблесть», 10 — «За трудову відзнаку». Краща робітниця, ударниця комуністичної праці заводу «Будфаянс» М. В. Тимошина обрана депутатом Верховної Ради УРСР. Перед у боротьбі за виробничі успіхи ведуть комуністи. В 62 первинних організаціях міста 1567 членів і кандидатів у члени КПРС, з яких 85 проц. працює безпосередньо у сфері матеріального виробництва і обслуговування.
З кожним роком поліпшується обслуговування трудящих. У місті працює 47 промислових і продовольчих магазинів змішторгу, 23 — споживчої кооперації, 28 підприємств громадського харчування.
Славута — місто новобудов. У 50—60-х роках виникло багато нових вулиць і провулків — Островського, Ломоносова, Лєрмонтова, Дундича та ін. Реконструкція міста розпочалася з головної вулиці Леніна (колишньої Деражнянської). Тут зведено три- й чотириповерхові будинки. На перехресті її з вулицею Радянською споруджено пам’ятник творцю Радянської держави В. ї. Леніну. Широким фронтом ведеться житлове будівництво. Лише у восьмій п’ятирічці за рахунок державних капіталовкладень споруджено понад 12 тис. кв. метрів житлової площі, індивідуальними забудовниками — 417 будинків. Провадиться впорядкування та озеленення вулиць. Площа міста 1,3 тис. га, довжина 85 вулиць і провулків — близько 100 км. Розширення території викликало потребу у внутріміському транспорті — налагоджено регулярний автобусний рух, курсують таксі.
Добре розвинена мережа медичних закладів у Славуті. Працюють лікарня ім. Ф. М. Михайлова на 275 ліжок, 2 диспансери, стоматологічна поліклініка, дитяча консультація, 10 здоровпунктів на підприємствах, З аптеки. Закінчено спорудження поліклініки заводу «Будфаянс», нових корпусів районної лікарні. У лікувально-профілактичних закладах міста працює 67 лікарів, 280 чоловік з середньою медичною освітою. Заслуженою шаною користується лікар-хірург, член КПРС з 1919 року А. І. Сіртс, якого за довголітню і зразкову працю нагороджено орденом Леніна.
Багато зроблено і в галузі народної освіти. У місті працює 10 загальноосвітніх шкіл (з них 8 середніх, у т. ч. школа-інтернат), де навчається 4744 учні, школа робітничої молоді. Навчально-виховний процес здійснюється у тісному зв’язку з життям, практикою комуністичного будівництва. Учительські колективи, які налічують 312 чоловік, партійні організації шкіл велику увагу приділяють вихованню підростаючого покоління на революційних, бойових і трудових традиціях: провадяться зустрічі з ветеранами праці, передовиками виробництва, з учасниками революції, громадянської та Великої Вітчизняної воєн, організовуються екскурсії по партизанських місцях. У багатьох школах створено ленінські кімнати. Учні брали активну участь в організації народного музею партизанської слави, відкритого 1967 року. Велику повагу серед населення заслужила вчителька середньої школи № 1 В. Ф. Коробко, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Значна увага приділяється роботі культурно-освітніх закладів. Діють університети культури, здоров’я, батьківський. Масовим стало самодіяльне мистецтво. При будинку культури створено ансамбль «Пролісок», яким керує В. Г. Гавриляк, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, та народний театр. Хмельницький обласний оргкомітет для проведення фестивалю художньої самодіяльності надав право славутцям у січні 1969 року запалити факел другого етапу фестивалю, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. В місті діють палац культури при заводі «Будфаянс», клуби на підприємствах. В них, крім лекцій, бесід, вистав, концертів, провадяться свята «Серпа і молота», посвячення в робітники, свята вулиць.
У Славуті працюють кінотеатр, 3 кіноустановки. До послуг жителів — три міські та 12 профспілкових бібліотек на підприємствах. Широкого розвитку набула фізична культура і спорт. Двотисячний загін славутських фізкультурників (з них 270 — розрядників) одержав чудовий дарунок — сучасний спортивний комплекс.
Трудящі Славути бачать світлі перспективи. Це надихає їх на нові звершення в ім’я прекрасного майбуття.
В. А. ДЕРКАЧУК, В. П. ЛАНЕВСЬКИЙ