Стара Синява, Старосинявський район, Хмельницька область
Стара Синява — селище міського типу, розташоване у північно-східній частині області, на річці Ікві, притоці Південного Бугу. Відстань до обласного центру шосейним шляхом 62 км, залізницею 112 км. До найближчої залізничної станції Адампіль на лінії Калинівка—Старокостянтинів 12 км. Населення 5480 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Уласово-Русанівка та Теліженці.
Стара Синява — центр району, площа якого 0,7 тис. кв. км, населення — 39,1 тис. чоловік (у т. ч. сільського — 33,6 тис., міського — 5,5 тис.). У районі 48 населених пунктів, підпорядкованих селищній та 17 сільським Радам; 15 колгоспів і 2 радгоспи, за якими закріплено 51 тис. га земельних угідь, у т. ч. 47,8 тис. га орної землі; 5 промислових підприємств, 4 будівельні організації; 4 лікарні, поліклініка, 32 медичні пункти; 47 шкіл, 39 будинків культури і клубів, 37 бібліотек.
Поселення під назвою Синява виникло при впадінні річки Ікви у Південний Буг на початку XVI ст. Татари під час одного з набігів знищили його; жителі, які зуміли врятуватися, піднялися на 10 верств за течією Ікви і заснували поселення під такою ж назвою (тепер Стара Синява). В середині XVI ст. частина втікачів повернулася на старе місце, до гирла Ікви, відбудувавши там село (тепер Нова Синявка)1.
Стара Синява належала магнатам Синявським (з середини XVII ст.— Чарторийським). Поселення швидко зростало, незабаром перетворилося на містечко, якому в 1543 році надано магдебурзьке право. В другій половині XVI ст. тут споруджено фортецю — один з опорних пунктів польської шляхти на Поділлі; 1640 року збудовано римсько-католицький костьол.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. старосинявці активно включилися у боротьбу проти польських поневолювачів. У липні 1648 року козацькі загони, очолювані Максимом Кривоносом, визволили містечко. Стара Синява ввійшла до Брацлавського полку. Жителі містечка в складі військ Хмельницького брали участь у битві під Пилявцями. На початку 1649 року, коли шляхетські загони знову вдерлися на Поділля, старосинявська фортеця зазнала великих руйнувань. Населення містечка не припиняло боротьби проти шляхти і після закінчення визвольної війни. Воно взяло активну участь у повстанні селян Правобережної України 1664—1665 рр. Повсталі старосинявці поповнювали загони брацлавського полковника Василя Дрозденка. Однак за Андрусівським перемир’ям 1667 року Правобережна Україна залишилася під владою Польщі. Відійшла до неї і Стара Синява.
Того ж року містечко зазнало спустошливого набігу кримських татар. «Поблизу Синяви Старої і Нової села всі пусті, а в самій Старій Синяві хат було 60»,— писав очевидець. Коли 1672 року згідно з Бучацьким договором Поділля окупувала Туреччина, у Старій Синяві до 1699 року перебував турецький гарнізон. Жителі містечка брали участь у повстанні під проводом Семена Палія 1702—1704 рр. та гайдамацьких повстаннях 30—50-х років XVIII століття.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Стара Синява з 1797 року стала волосним центром Літинського повіту Подільської губернії. Змінювалися володарі містечка (Старосинявський маєток Чарторийських на початку XIX ст. купила княгиня Анна Радзивілл), а становище трудящого населення залишалося тяжким. Ті селянські господарства, що мали пару коней чи волів, відробляли 208 днів панщини, а також 24 шарваркові та згінні (літні) дні, сплачували податок по 90 коп. сріблом на рік, по 2 каплуни, 2 курки і 20 яєць. Двори, в яких був один кінь чи віл, відробляли в маєтку 206 днів (разом з шарварковими і згінними), вносили по 45 коп. сріблом, по 1 каплуну, 1 курці, 10 яєць. Піші господарства відробляли 180 днів на рік, сплачували данину — курку й 10 яєць. -Городники відбували 64 дні панщини на рік. Крім того, тяглі й піші двори раз на місяць несли добову й нічну варти.
Інвентарними правилами 1847—1848 рр. було надано деякі пільги селянству: скорочено панщину на 24 дні, скасовано грошову ренту, натуральну данину. Але ці часткові поступки не полегшили життя кріпаків. Постійними їх супутниками залишалися земельний голод, злидні, гноблення. 1850 року поміщиці належало 1875 десятин земельних угідь, 1583 кріпаки, які користувалися 1759 десятинами землі. Із загальної кількості 253 селянських дворів лише 77 були тягловими, 73 — пішими, 31 — городниками, 72 — бобилями. На тягловий двір припадало по 13 десятин, піший — 4 десятини, решта дворів орної землі не мала. Частина кріпаків обробляла землі костьолу, збудованого на кошти Радзивіллів 1841 року.
Економічний гніт посилювався безправ’ям селян. Житель Старої Синяви А. Ганджук 1851 року подав скаргу про те, що економ йому, ні в чому не винному, завдав тяжких побоїв різками. Скарга обійшла багато інстанцій у губернії, але так і залишилася без відповіді.
Реформа 1861 року, як і скрізь у Росії, була кабальною і для селян Старої Синяви. Власті, налякані польським повстанням 1863 року, зробили деякі поступки селянам Правобережної України. Зокрема, в Старій Синяві норму викупного наділу пішим дворам збільшили на 2 десятини, водночас зменшивши її на одну десятину для тяглових. Дещо меншими стали викупні платежі. Але й після цього вони непосильним тягарем лягли на плечі колишніх кріпаків містечка — протягом 49 років селяни мали сплачувати по 2629 крб. Уже в 1873 році недоїмки по платежах становили 5574 карбованці.
Незабаром після реформи Старосинявський маєток став власністю графа К. Стадницького. Заради збагачення новий володар маєтку не гребував навіть обманом жителів. Коли постала потреба в приміщенні для волосного правління, граф пообіцяв віддати один з своїх будинків з умовою, щоб громада виконала на 1600 крб. робіт. Селяни зробили все, що вимагалося, але пан не віддав ні будинку, ні зароблених грошей. Довелося поскаржитися губернаторові, проте він став на захист поміщика.
З часом поглиблювалася диференціація селянства, зубожіння основної маси його, збагачення куркульської верхівки. 1909 року графу належало 1440 десятин землі, церкві й костьолу — 142 десятини. А на 739 селянських господарств припадало 2736 десятин орної землі, причому розподілялася вона дуже нерівномірно: 10 куркульських дворів мали наділи по 10 і більше десятин, 200 бідняцьких — до 1 десятини, 38 — зовсім не мали польової землі. Селяни обробляли переважно малопридатні землі, косогори. Багатьом сім’ям не вистачало хліба не тільки до нового врожаю, але й до нового року. Не в усіх господарствах була робоча та продуктивна худоба — 1911 року в містечку налічувалося 680 коней і 484 голови великої рогатої худоби.
В післяреформений період поміщицьке господарство все більше втягувалося у товарно-грошові відносини. В 1875 році в Старій Синяві засновано цукроварню. Незабаром її придбав один з одеських капіталістів, який значно розширив підприємство. 1900 року випуск продукції на заводі зріс майже в 4 рази порівняно з 1885-м. На початку XX ст. тут працювало 253 чоловіка, з них 165 — місцеві малоземельні й безземельні селяни. Робочий день тривав 12 годин на добу, а середній місячний заробіток не перевищував 8 крб. 50 коп. Крутити різку і вивантажувати стружку 3 дифузорів доводилося вручну. Цукор сушили, розгортаючи граблями, а воду носили від криниці на коромислах. Діяв також вальцьовий млин графа, на якому працювало 4 робітники, їх середня заробітна плата становила 7 крб. на місяць. Значна частина населення містечка займалася ремеслом, торгівлею. Тут були кравці, шевці, ковалі, гончарі.
В Старій Синяві, як волосному центрі, працювали сільський банк, поштово-телеграфне відділення, 4 заїжджі будинки. Кілька разів на рік відбувалися ярмарки, щотижня — базари. Навколо ратуші, на базарній площі, тулилися дрібні крамниці, пивні, склади. Діяли 3 православні церкви, костьол. Кількість населення 1905 року становила 5455 чоловік. Населений пункт уже тоді складався з двох частин: лівобережної і правобережної. На лівобережній, де знаходилося власне містечко’, виділялись окремі частини його: Лисогірка, Казенна Юридика, Завалля. Правобережна частина називалася Застав’ям, бо лежала за ставом. Тут мешкала переважно біднота.
Все населення містечка й волості в 1913 році обслуговували 1 лікар, 2 фельдшери; працювали дільнична лікарня на 10 ліжок, аптека й аптекарський склад. Засноване 1871 року однокласне народне училище охоплювало на початку XX ст. лише 22 проц. дітей шкільного віку. В училищі працювало 2 вчителі і священик. Відкриту 1889 року школу грамоти згодом перетворили на церковнопарафіяльну. Клубів, бібліотек, які б могли відвідувати трудящі, не було.
Лютнева буржуазно-демократична революція не виправдала надій селян на мир і землю. Біднота Старої Синяви та навколишніх сіл разом з солдатами тилових установ 7-ї армії Південно-Західного фронту, які дислокувалися тут після початку першої світової війни, захоплювали маєтки, розподіляли майно й поміщицькі землі.
У телеграмі поміщиків від 21 жовтня 1917 року вказувалося, що у Старій Синяві та навколишніх селах розгромлено кілька винокурних заводів і одинадцять маєтків. Командування 7-ї армії просило у Головнокомандуючого Південно-Західним фронтом надіслати до району Старої Синяви надійні війська для придушення виступу, що невдовзі й було зроблено.
Незабаром після перемоги Жовтневого збройного повстання у Петрограді трудящі Старої Синяви під керівництвом ревкому, очолюваного П. М. Ємцем, приступили до революційних перетворень у містечку. Та вже в грудні 1917 року ревком припинив свою діяльність, бо Стару Синяву захопили націоналістичні війська Центральної ради. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Через місяць сюди прийшли австро-німецькі війська; з кінця 1918 року тут безчинствували петлюрівці. Після вигнання їх у квітні 1919 року створено більшовицький осередок, який налічував 9 членів і 11 співчуваючих.
Перепочинок тривав недовго — петлюрівці наприкінці літа 1919 року знову перейшли в наступ, слідом за ними сюди прийшли польські окупанти. Комуністи, перейшовши на нелегальне становище, організовували населення на боротьбу проти ворогів, заготовляли зброю, розповсюджували листівки та політичну літературу, яку одержували від Латинської партійної організації. Бої проти польських інтервентів за визволення Старої Синяви в лютому 1920 року вели бійці Таращанської бригади 44-ї стрілецької дивізії під командуванням І. Н. Дубового. Остаточно визволено Стару Синяву від ворогів у листопаді 1920 року. Влада перейшла до ревкому. У березні 1921 року відбувся перший після громадянської війни волосний з’їзд Рад, на якому було обрано волосний виконавчий комітет.
Трудящі Старої Синяви почали відроджувати господарство. До 1925 року вже діяло 15 млинів, 6 крупорушок. Здійснювалася реконструкція цукрового заводу, на якому 1925 року було 516 робітників. Запрацювали гончарні й кравецькі майстерні. В умовах непу, із зростанням промислового виробництва більшала мережа торговельних закладів — 1925 року їх у Старій Синяві було 23. Особливого значення в розвитку торгівлі набував соціалістичний сектор, на який припадало 36 проц. товарообороту. Зростала кількість мешканців Старої Синяви — 1926 року тут проживало 4558 чоловік — це вдвоє більше, ніж у 1920 році.
В перших лавах борців за нове життя йшли комуністи. В лютому 1924 року відбулося організаційне оформлення партійного осередку на цукровому заводі, в складі якого налічувалося 7 членів. Комуністи й активісти вели значну роботу щодо відбудови підприємства, збільшуючи його потужність. Вони стали ініціаторами перших комуністичних суботників. Партійний осередок налагодив шефство над селами Заставцями, Юзефівкою. 1923 року молоді робітники цукрозаводу створили комсомольський осередок.
Відповідно до нового адміністративного поділу 1923 року створено Старосинявський район. Розгорнули роботу партійні й радянські районні установи. 13 травня 1925 року в Старій Синяві на об’єднаних зборах партійних осередків засновано районний партійний комітет. В січні 1926 року відбулася перша районна комсомольська конференція. Партійний комітет спрямував зусилля комсомольців на ліквідацію неписьменності, організацію роботи сельбудів, хат-читалень тощо. В жовтні 1925 року почала працювати школа політграмоти при партійному осередку цукрового заводу, де навчалося 17 чоловік. Відкрився народний театр, названий ім’ям В. І. Леніна. 1925 року працювало дві школи, бібліотека, хата-читальня, сельбуд, де створили агітаційну, драматично-хорову, військово-спортивну секції, гуртки ліквідації неписьменності. Діяла лікарня.
Значні зміни сталися в житті сільськогосподарської частини населення Старої Синяви. Селян зацікавило колективне господарювання. Першу артіль старосинявці створили 1924 року, вона об’єднувала 41 незаможника, користувалася 42,5 га орної землі. Зразком нового, соціалістичного господарювання для селянства стали два старосинявські радгоспи, засновані ще 1921 року. Один з них, підпорядкований цукровому заводу, спеціалізувався на вирощуванні насіння цукрових буряків, мав у користуванні 1042 га землі. В 1926—1927 рр. урожай буряків у цьому радгоспі становив 167,2 цнт з га, в індивідуальних селянських господарствах — лише 127,4 цнт. Друге господарство, за яким закріпили 1451 га землі, спеціалізувалося на розведенні риби. В радгоспах застосовувалася нова техніка, впроваджувалися передові методи виробництва. Селянство переконувалося в перевагах господарювання на великих земельних площах.
У 1927 році в Старій Синяві організували колгосп ім. Петровського. Колективізація здійснювалася в запеклій боротьбі з куркулями, які ховали лишки хліба, кілька разів псували сільськогосподарський реманент, що належав колгоспу; двічі палали копи пшениці на полях артілі, згоріли цегельня й клуня. Та куркулі не могли затримати масового вступу незаможних селян до колективних господарств. 1929 року жителі Старої Синяви створили ще дві артілі — «Нове село» та ім. Чубаря. В 1932 році всі артілі мали в користуванні 2990 га земельних угідь, у т. ч. 2806 га орної землі. Організована в 1930 році Старосинявська МТС обслуговувала 21 артіль району, при ній працювала ремонтна майстерня, діяли курси для підготовки механізаторів сільського господарства.
За роки довоєнних п’ятирічок помітні зміни сталися в промисловому розвитку Старої Синяви. В 1933 році дала перший струм Старосинявська електростанція, лампочки Ілліча засяяли в хатах колгоспників. 1935 року запрацювали гранітний кар’єр та цегельний завод. Робітники цукрового заводу звернулися з відозвою до всіх трудівників цукрової промисловості країни: «Ми, робітники Старосинявського цукрового заводу, просимо Радянський уряд випустити позику другої п’ятирічки, кошти від якої направити на побудову соціалізму. Ми відраховуватимемо для нової позики одномісячний заробіток…». Цю відозву гаряче підтримали цукровики всієї країни. З 1934 року почалася реконструкція заводу, щоб збільшити добову переробку цукрової сировини з 5 до 7 тис. цнт. Перебудова підприємства успішно завершилася напередодні війни. В містечку діяли також 15 майстерень і цехів промислової кооперації — ремонту взуття, металовиробів, швейна, чавуноливарна, безалкогольних напоїв та інші.
На полях Старосинявського радгоспу в передвоєнні роки працювало 19 тракторів і 4 комбайни. 1940 року тут вирощено по 230 цнт цукрових буряків і по 17 цнт зернових з кожного га. Трудівники молочнотоварної ферми буряківничого радгоспу протягом трьох років одержували пересічно по 1996 кг молока від кожної корови, а в 1940-му—2200 кг. Ферма демонструвала свої успіхи на Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1940 року. Чотири старосинявські колгоспи мали на своїх фермах 353 голови великої рогатої худоби, 224 свині, 28 овець.
Трудящі Старої Синяви активно включилися у соціалістичне змагання. Тракторист В. Навроцький виробив на тракторі У-2 700 га (замість 280 за планом) умовної оранки, зекономивши 1680 кг пального. Раніше таких показників у районі не знали. В. Навроцький вийшов переможцем у соціалістичному змаганні, став кращим стахановцем Старосинявської МТС. Ширився рух п’ятисотенниць. Ланкова бурякорадгоспу Л. Григор виростила в 1936 році по 550 цнт цукрових буряків з га. Виступаючи на зльоті п’ятисотенниць, вона звернулася із закликом боротися за 1000-центнер-ний урожай.
Докорінно змінилося життя трудящих районного центру. В жовтні 1928 року в приміщенні колишнього панського маєтку урочисто відкрили районну лікарню на 50 ліжок. Над входом до неї був напис: «Могутній Жовтень перетворив панський палац у лікарню». Тут працювало 25 медичних працівників, з них 7 лікарів. У цій лікарні починав свій трудовий шлях хірург Ю. О. Горбанчук, згодом заслужений лікар УРСР, відзначений багатьма урядовими нагородами. Діяли дитяча лікарня, поліклініка, кілька медичних пунктів, два дошкільні дитячі заклади.
Діти трудящих здобували освіту в семирічній та відкритій 1934 року середній школах. Ці навчальні заклади охоплювали близько 900 учнів, оволодівати знаннями їм допомагав 31 учитель. Створену 1936 року середню школу робітничої молоді відвідувало близько 50 юнаків та дівчат. Успішно здійснювалася ліквідація неписьменності. Досягнення в цій галузі педагогічного колективу Старосинявської школи відзначено Похвальною грамотою Народного Комісаріату Освіти УРСР, а директора школи М. О. Мітлаша 1940 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (пізніше, 1949 року, він удостоєний ще однієї високої нагороди — ордена Леніна). В Старій Синяві були будинок культури, кінотеатр із залом на 200 місць, 2 районні бібліотеки та 18 — при клубах і червоних кутках. У жовтні 1938 року в селищі урочисто відкрито пам’ятник В. І. Леніну.
Коли почалася війна, трудящі героїчними ділами відповіли на заклик рідної партії — до останньої краплі крові боронити Вітчизну. Сотні старосинявців із зброєю в руках пішли захищати здобутки соціалістичної революції. Під керівництвом районної партійної організації 2 липня 1941 року проведена часткова евакуація людей, устаткування цукрового заводу. Тисячі жителів самовіддано працювали на спорудженні оборонних об’єктів, на збиранні урожаю, заготовляли хліб для фронту.