Відбудова народного господарства на Поділлі
Розгромивши ворогів Радянської влади, трудящі Поділля приступили до відбудови народного господарства, яке перебувало у винятково тяжких умовах. Не працювала більшість заводів і фабрик. Головна галузь промисловості — цукрова— у 1921 році виробила лише 735 тисяч пудів цукру — 4,45 проц. довоєнного рівня. В селах і містах гостро відчувалась нестача товарів першої необхідності. Занепало сільське господарство. Скоротились площі посівів. Урожайність усіх культур знизилась на 25—40 проц. Якщо в 1913 році було зібрано 113 млн. пудів хліба, то в 1921 році — лише 38 млн. пудів. Різко скоротилось поголів’я худоби.
Тяжке становище нашої країни намагалися використати внутрішні і зовнішні вороги Радянської держави. На початку 1921 року Петлюра за завданням імперіалістичних держав перекинув на Поділля і Волинь своїх агентів для організації куркульсько-націоналістичних банд. В ніч на 28 жовтня білопольська прикордонна варта в районі м. Гусятина пропустила через р. Збруч бандитський загін Палія. В с. Іванківцях бандити вбили 5 радянських прикордонників, у с. Кременній — 20 червоноармійців, на ст. Ярмолинці підпалили хлібні склади.
Для боротьби з бандитизмом сформувався кавалерійський добровольчий полк з незаможних селян, виникли дружини народної міліції. Між Комарівцями і Старою Гутою Летичівського повіту червоні козаки завдали удару по бандитській зграї, а 2 листопада біля с. Мотрунків Старокостянтинівського повіту знищили її основне ядро. Навесні 1922 року в прикордонній смузі з’явилась банда Гальчевського, яка, ховаючись по лісах, тероризувала населення Проскурівського, Новоушицького, Летичівського, Літинського повітів. В кінці серпня радянські воїни за допомогою місцевого населення розгромили і цю банду.
У 1922 році на Поділлі розгорнувся всенародний рух за об’єднання радянських республік у єдиний могутній Союз. Висловлюючи волю широких народних мас краю, делегати від Кам’янець-Подільського повіту разом з делегатами інших повітів губернії внесли пропозицію включити до порядку денного III з’їзду Рад Поділля (грудень 1922 р.) питання про утворення СРСР. Після затвердження І Всесоюзним з’їздом Рад Декларації і Договору про утворення СРСР та обрання Центрального Виконавчого Комітету СРСР, збори й мітинги трудящих міст і сіл палко схвалили ці рішення. З великим політичним піднесенням пройшли збори Грицівського волосного осередку КП(б)У, робітничі конференції Проскурова, селянські конференції Полонської волості, збори жінок Нової Ушиці.
У березні 1923 року в Подільській губернії після ліквідації повітів і волостей на території сучасної Хмельницької області створено Кам’янецький і Проскурівський округи, за цією ж постановою у Волинській губернії — Шепетівський округ. У червні 1925 року була ліквідована Подільська губернія.
В зміцненні Радянської влади на Поділлі велику роль відіграли рішення X з’їзду партії і введення нової економічної політики. Великі підприємства були передані у відання центральних і місцевих трестів — цукрового, борошномельного, текстильного, спиртового та інших, а 715 невеликих підприємств здано в оренду кооперативним організаціям і приватним особам. Широко стимулювався розвиток дрібної і кустарної промисловості. На кінець відбудовного періоду в межах сучасної Хмельницької області з 129 великих промислових підприємств вже працювало 107, з них 57 належало державним і кооперативним організаціям, 50 тримали в оренді приватні особи. Усі підприємства випустили продукції на 20 млн. крб., що становило 66,7 проц. порівняно з 1913 роком. Причому, на державну і кооперативну промисловість припадало 84,5 проц. цієї суми, на приватну лише 15,5 процента.
Серйозні зрушення відбулися в сільському господарстві. Селяни одержали 527 тис. десятин колишньої поміщицької землі. Щоб створити умови для якнайшвидшого піднесення сільського господарства, партія і уряд встановили продовольчий податок, значно менший від продрозверстки, яка до цього існувала. Виконавши державні поставки, селяни мали право розпоряджатися надлишками сільськогосподарських продуктів на свій розсуд. Держава подавала селянам велику допомогу в проведенні землеустрою, меліорації, забезпеченні їх сільськогосподарськими машинами і реманентом. Створювались дослідні станції, агропункти, агробази, дослідні ділянки і поля. На 1 квітня 1925 року на території Кам’янецького, Проскурівського і Шепетівського округів працювало 32 агродільниці, 62 показові поля, 52 прокатні пункти та інші агрокультурні установи.
Протягом 1921—1925 рр. значного поширення набуло кооперування населення. На кінець відбудовного періоду сільськогосподарською кооперацією було охоплено 14,7 проц. селянських господарств, споживчою — 18,3 проц., на території сучасної Хмельниччини діяло 16 комун, 109 сільськогосподарських артілей і 71 товариство спільного обробітку землі, які об’єднували 2733 господарства. Внаслідок великої організаторської і масово-політичної роботи партійних організацій, постійної допомоги з боку Радянської держави, трудящі Кам’янецького, Проскурівського і Шепетівського округів успішно відбудовували сільське господарство.
У роботі партійних та радянських органів чільне місце займало піклування про охорону здоров’я трудящих. У зв’язку з інфекційними захворюваннями створювались комісії для боротьби з тифом, холерою, віспою тощо. Відкривалися госпіталі,, санітарні пости, амбулаторії, аптеки.
Розгортали роботу повітові відділи народної освіти. У 1925/26 навчальному році в області налічувалося 1449 шкіл, в яких навчалося 128,6 тис. учнів. Порівняно з 1914/15 навчальним роком кількість шкіл збільшилася на 253, учнів — на 35 466 осіб. У 20 профшколах і школах фабрично-заводського учнівства здобували професію 1430 учнів. Велика увага приділялась ліквідації неписьменності. До цієї роботи залучалися вчителі, комсомольці, активісти комнезаму. У 1925 році в 1365 школах лікнепу навчалося 52 196 чоловік, працювало 1454 вчителі й культармійці.
Вперше за багатолітню історію на Поділлі з’явилися вищі навчальні заклади. В інститутах народної освіти і сільського господарства, робітфаці і трьох технікумах, розташованих у Кам’янці-Подільському, здобували освіту 1124 студенти.
У містах і селах Поділля з’явились клуби, хати-читальні й культосвітні заклади. На кінець відбудовного періоду тут вже було 527 бібліотек, 229 клубів і сельбудів, 821 хата-читальня, 15 кінотеатрів. Великий Жовтень створив широкі можливості для розквіту народної творчості. У 1925 році при клубах і хатах-читальнях працювали 271 драматичний і 198 хорових гуртків, які охоплювали понад 7 тис. чоловік. Велику популярність серед населення здобули виступи самодіяльного драматичного колективу м. Дунаєвець, хорового колективу с. Розсоші Хмельницького району, драматичного колективу Понінкінської паперової фабрики.
Значною подією в житті трудящих було відкриття державного театру, який виставою «97» М. Куліша 23 жовтня 1925 року розпочав свою роботу в Проскурові. Вирувало літературно-мистецьке життя у Кам’янці-Подільському, де в 1921—1925 рр. зібралась велика група молодих пролетарських письменників. Наприкінці 1922 року «Асоціація молодих пролетарських письменників» Поділля через І. Кулика встановила тісний зв’язок з письменниками Харкова. 28 грудня 1922 року на черговому семінарі письменників Поділля виступили представники Спілки селянських письменників «Плуг», зокрема, Іван Кулик, Сергій Пилипенко, Остап Вишня й інші. Значною подією в житті подільських письменників стало також видання у 1922 році літературного альманаху «Буяння».
У 1924 році навколо окружної газети «Червоний кордон» згрупувалася літературна молодь, утворивши творче середовище, з якого згодом вийшли відомі українські радянські письменники Л. Д. Дмитерко, Т. Г. Масенко, О. Л. Кундзіч та інші. Тут почав писати свою трилогію «Сполохи» активний організатор літературної молоді і перший редактор газети «Червоний кордон» С. 3. Божко, пізніше визначний український прозаїк. Плідно працював тоді й український письменник-публіцист М. П. Левицький.
У мобілізації трудящих мас на боротьбу за відбудову народного, господарства краю велика роль належала періодичній пресі. У 1921—1925 рр. в Кам’янці-Подільському виходили газети «Червона правда», «Червоний маяк», «Червоний кордон», у Проскурові — «Проскурівські вісті», «До будівництва», «Голос селянина», в Новій Ушиці — «Вісті»; в Летичеві — «Вісті»; в Шепетівці — «Шляхом Жовтня».
Розвивалось і набувало нових рис народно-декоративне мистецтво. У фондах Київського музею українського народно-декоративного мистецтва зберігається миска із с. Смотрича Дунаєвецького району, датована 1920 роком. Вона свідчить про те, що місцеві умільці вводили в розпис сучасний жанровий мотив у карикатурній трактовці.
У післяжовтневий період значно поширились подільське килимарство, переборне ткацтво, вишивання та стінний розпис. Особливо ним славилися села Кам’янець-Подільського, Дунаєвецького, Віньковецького, Зіньківського та Солобковецького районів. Високої майстерності в розпису хат досягли Марія Вараниця і Надія Вербицька з с. Зінькова та Марія Гриневич з с. Сприсівки Солобковецького району. Поділля посідало перше місце на Україні по кількості працюючих гончарів (з 15 тис. усіх гончарів тут працювало близько 3-х тисяч)1. Народне мистецтво Поділля було відомим і далеко за межами нашої країни. У червні 1922 року Українкустарспілка відкрила в Берліні виставку художніх виробів промислово-кооперативних артілей, де широко представила килими, вишивку, кераміку, різьблення по дереву тощо, в т. ч. й народне мистецтво Поділля, зокрема вироби Кам’янець-Подільського художньо-промислового училища. Через рік це училище на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві одержало почесний диплом.